What do you think?
Rate this book
Клавка #2
Юра
Роман «Юра» (2020) – є сіквелом, тобто незалежним продовженням роману «Клавка» (2019).
Київ, 1968 рік, кінець «відлиги». Юра – студент-фізик, успішний комсомольський ватажок, перспективний науковець-початківець – потрапляє в лещата непростих обставин і в пекло власних сумнівів: йому потрібно зробити моральний вибір, а він відчуває, що не готовий до цього. Адже його життя є своєрідним буфером поміж двома світами, – з одного боку, світом «золотої молоді», дітей секретарів ЦК КПУ, ЦК ЛКСМУ, КДБ, а з іншого – світом його мами Клавки, яка є однією з тих безіменних і негероїчних представників української інтелігенції, що тримають на своїх плечах могутній тил для шістдесятництва.
Київ, 1968 рік, кінець «відлиги». Юра – студент-фізик, успішний комсомольський ватажок, перспективний науковець-початківець – потрапляє в лещата непростих обставин і в пекло власних сумнівів: йому потрібно зробити моральний вибір, а він відчуває, що не готовий до цього. Адже його життя є своєрідним буфером поміж двома світами, – з одного боку, світом «золотої молоді», дітей секретарів ЦК КПУ, ЦК ЛКСМУ, КДБ, а з іншого – світом його мами Клавки, яка є однією з тих безіменних і негероїчних представників української інтелігенції, що тримають на своїх плечах могутній тил для шістдесятництва.
352 pages, Hardcover
Published January 1, 2020
5 people are currently reading
139 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 57 reviews
January 31, 2023
Читалося легко, завзято, цікаво, тож це не негативний відгук. Це роздуми про те, чому не вийшло так, як з «Клавкою».
Почнемо з того, що очевидно, що Клавка зробила свій вибір. Вибір, що не був озвучений у попередній книзі, але який стає очевидним з перших сторінок цієї і двадцятирічний син Юра тому чітке нагадування.
1) У нас нове історичне тло, 1968 рік, який, звичайно, обраний, як і попереднього разу, не просто так. Епоха є, вона інша, зі своїми прізвищами, вулицями і марками парфумів, але епоха ця мало говорить. Великою перевагою «Клавки» були живі письменники, які мали голос. Так, слабенький і не у центрального мікрофона, але достатньо гучний, щоб ожити на сторінках книги, щоб нагадати, що вони були живими людьми. А про письменників цієї епохи більше розповідали чи згадували інші персонажі, наче вони для них не сучасники, а такі ж далекі, як і нам.
2) Посиденьки за столом. Коли Клавка, Прохороба, Сіробаби, Баратинський знову збираюся на застілля в Ірпіні, ти розумієш, в чому був найбільший смак «Клавки» - в оцих застіллях і розмовах, що вони породжували. На жаль, в цій частині цього небагато, принаймні мені відверто не вистачило.
3) Наскрізним сюжетом попередньої частини був любовний трикутник, у «Юрі» наскрізний сюжет розгледіти мені було важко. Більше того, до самого персонажа, що мав стати центральної фігурою у мене великі претензії. Особистість Юри так залишилася для мене загадкою: він не викликав у мене довгий час ні позитиву, ні негативу. Нам оголошується, що він студент-фізик, але цього ви не відчуєте, бо він міг би бути і хіміком, і біологом, то взагалі не має значення. Це показано настільки схематично («спільний експеримент», «теоретично не обґрунтував», «привласнити здобутки»), що стає очевидним, що тут глибоко рити авторка не схотіла.
Найбільше авторка дивує мене наприкінці, коли Юра захищає дисертацію, якщо не помиляюся, і потім звучить фраза, мовляв, марнославство – найбільший його гріх. І тут я прямо зупинилася. Щооо? Чому мені ніхто раніше цього не показав у цьому персонажі? Хіба це не мали розкрити в його вчинках чи спогадах у попередніх розділах? Без передісторії це просто якась рандомна фраза, що не розкриває для тебе героя, а ще більше його для тебе заплутує. Ех, Юра, Юра…
4) Загалом мене ще здивувало засилля днів народжень, якщо не помиляюся, то на книгу їх припало аж три. Інші приводи зібрати молодих героїв разом, видно, складно було знайти. І як на свої 20 років, ця «золота молодь» поводить себе дуже невинно. Але спишемо на епоху.
Врешті-решт, я чекатиму продовження, мені б хотілося б розкриття історії з загибеллю батьків Клавки, про яке нас інформували в обох частинах, але поки це жодним чином не "вистрілило". Також я буду рада прочитати про інші епохи, про які нам може розповісти Марина Гримич, просто сподіваюся побачити і їх, і персонажів більш живими.
Почнемо з того, що очевидно, що Клавка зробила свій вибір. Вибір, що не був озвучений у попередній книзі, але який стає очевидним з перших сторінок цієї і двадцятирічний син Юра тому чітке нагадування.
1) У нас нове історичне тло, 1968 рік, який, звичайно, обраний, як і попереднього разу, не просто так. Епоха є, вона інша, зі своїми прізвищами, вулицями і марками парфумів, але епоха ця мало говорить. Великою перевагою «Клавки» були живі письменники, які мали голос. Так, слабенький і не у центрального мікрофона, але достатньо гучний, щоб ожити на сторінках книги, щоб нагадати, що вони були живими людьми. А про письменників цієї епохи більше розповідали чи згадували інші персонажі, наче вони для них не сучасники, а такі ж далекі, як і нам.
2) Посиденьки за столом. Коли Клавка, Прохороба, Сіробаби, Баратинський знову збираюся на застілля в Ірпіні, ти розумієш, в чому був найбільший смак «Клавки» - в оцих застіллях і розмовах, що вони породжували. На жаль, в цій частині цього небагато, принаймні мені відверто не вистачило.
3) Наскрізним сюжетом попередньої частини був любовний трикутник, у «Юрі» наскрізний сюжет розгледіти мені було важко. Більше того, до самого персонажа, що мав стати центральної фігурою у мене великі претензії. Особистість Юри так залишилася для мене загадкою: він не викликав у мене довгий час ні позитиву, ні негативу. Нам оголошується, що він студент-фізик, але цього ви не відчуєте, бо він міг би бути і хіміком, і біологом, то взагалі не має значення. Це показано настільки схематично («спільний експеримент», «теоретично не обґрунтував», «привласнити здобутки»), що стає очевидним, що тут глибоко рити авторка не схотіла.
Найбільше авторка дивує мене наприкінці, коли Юра захищає дисертацію, якщо не помиляюся, і потім звучить фраза, мовляв, марнославство – найбільший його гріх. І тут я прямо зупинилася. Щооо? Чому мені ніхто раніше цього не показав у цьому персонажі? Хіба це не мали розкрити в його вчинках чи спогадах у попередніх розділах? Без передісторії це просто якась рандомна фраза, що не розкриває для тебе героя, а ще більше його для тебе заплутує. Ех, Юра, Юра…
4) Загалом мене ще здивувало засилля днів народжень, якщо не помиляюся, то на книгу їх припало аж три. Інші приводи зібрати молодих героїв разом, видно, складно було знайти. І як на свої 20 років, ця «золота молодь» поводить себе дуже невинно. Але спишемо на епоху.
Врешті-решт, я чекатиму продовження, мені б хотілося б розкриття історії з загибеллю батьків Клавки, про яке нас інформували в обох частинах, але поки це жодним чином не "вистрілило". Також я буду рада прочитати про інші епохи, про які нам може розповісти Марина Гримич, просто сподіваюся побачити і їх, і персонажів більш живими.
July 11, 2020
Гідна книжка про людей 60-х років, різних і неоднозначних.
Сподобалося те, як історичні події вплетені в канву роману - не штучно, дуже природньо. На місці й історичні та реальні персонажі, зокрема батьки авторки та вона сама) Персонажі класно виписані, не пласкі, з історіями. Хтось яскравіший, хтось прозоріший, але в цілому вони творять цікаве середовище, про яке я, зізнаюся, знаю мало, щоби казати, правильно воно показане чи ні.
Але мені забракло стрункості оповіді - тільки почали говорити про одних героїв, як вони зникають. Хочеш, сама додумуй, що там було далі, як вони зреагували, чому все так, а не інакше. Втім, може, таким і був задум - написати роман не суцільною лінією, а пунктиром.
Читати точно раджу, як і перший роман про "Клавку".
Сподобалося те, як історичні події вплетені в канву роману - не штучно, дуже природньо. На місці й історичні та реальні персонажі, зокрема батьки авторки та вона сама) Персонажі класно виписані, не пласкі, з історіями. Хтось яскравіший, хтось прозоріший, але в цілому вони творять цікаве середовище, про яке я, зізнаюся, знаю мало, щоби казати, правильно воно показане чи ні.
Але мені забракло стрункості оповіді - тільки почали говорити про одних героїв, як вони зникають. Хочеш, сама додумуй, що там було далі, як вони зреагували, чому все так, а не інакше. Втім, може, таким і був задум - написати роман не суцільною лінією, а пунктиром.
Читати точно раджу, як і перший роман про "Клавку".
December 19, 2020
Прекрасно передана атмосфера часів так званої "відлиги". Герої зі своїми болями, не до кінця зрозумілі, але справжні такі. Варто читати як мінімум, щоб відчути той дух. Коли запитання: чи хороша я людина? не запитували навіть у себе
February 14, 2021
Цікавий, легкий, захопливий роман про час шістдесятників. Гарно змальовує добу, при чому дає, можна сказати, нестандартну перспективу, бо час показано крізь призму дітей радянських високопосадовців, такої собі номенклатурної золотої молоді. Виходячи в доросле життя, вони стикаються з самвидавом, дисидентами, цькуванням неугодних, і мусять приймати рішення, як чинити самим. Маю тезу, що праобразом Зої була Алла Горська (спортсменка, висока і статна "дівчина з веслом", дитина номенклатурного батька, яка отримує освіту у мистецькій сфері, під впливом друга зі Львова починає говорити українською). Принаймні, так мені відчиталося.
Взагалі, роман хороший. Я би йому поставила всі 5 зірочок, якби не слабка кінцівка. Кульмінація, в якій п'яний майор КДБ розказує кожному, як він відмазував його\її чи їхніх знайомих, як на мене, якась недостатня. Я чекала чогось драматичнішого. Хтось би мав виявитися сексотом, чи що...
Але попри це читати варто. Текст класно змальовує добу і Київ. Що-що, а це в Марини Гримич виходить дуже добре. (Тому я буду тримати кулаки, щоб вона написала ще пріквел до "Клавки" і "Юри" - роман про Клавчиних батьків в покоління Розстріляного відродження).
Взагалі, роман хороший. Я би йому поставила всі 5 зірочок, якби не слабка кінцівка. Кульмінація, в якій п'яний майор КДБ розказує кожному, як він відмазував його\її чи їхніх знайомих, як на мене, якась недостатня. Я чекала чогось драматичнішого. Хтось би мав виявитися сексотом, чи що...
Але попри це читати варто. Текст класно змальовує добу і Київ. Що-що, а це в Марини Гримич виходить дуже добре. (Тому я буду тримати кулаки, щоб вона написала ще пріквел до "Клавки" і "Юри" - роман про Клавчиних батьків в покоління Розстріляного відродження).
Read
January 26, 2021Сучасний канон української культури радянських часів сформований навколо постатей дисидентів та історій про опір системі, хоча, очевидно, безкомпромісне протистояння істеблішменту не становило більшості біографій митців. У «Юрі» (значно виразніше, ніж у ранішій «Клавці») Марина Гримич подає спробу виправити цей дисбаланс, помістивши в центр людей, інтегрованих у владну ієрархію.
Далі на ЛітАкценті
Далі на ЛітАкценті
August 20, 2020
Друга частина розповіді про Клавку - тепер з її чоловіком і сином. Київ 1960-х, змагання між фізиками і ліриками, епоха фільму „Тіні забутих предків” і Празької весни. Книжку так само як і попередню хочеться читати, не зупиняючись, особливо через ретельно прописаний побут - не голодні повоєнні часи, а сите життя номенклатури. Життя елітних родин в СРСР не дотягував навіть до країн соцтабору, але все ж у ньому могли з’явитися місцеві копії інтер’єрів Лори Ешлі, болгарське мило з трояндами і платівки Бітлів. Клавка і її син Юра насправді знаходяться поміж партійними елітами і літературними, тому також можна зрозуміти чим жила україномовна інтелігенція у Києві, як виглядала публікація романів і стосунки з цензурою.
Авторка вводить в діалоги суржик і російську і це додає додаткового виміру і персонажам і атмосфері. Коли Клавка відповідає комусь по телефон російською - ми знаємо що співрозмовник з КГБ, подруга її сина говорить спершу російською, а потім переходить на українську, коли україномовних у компанії стає більше і так далі.
Ще один з моментів епохи - вірші і музика. Я велика шанувальниця української естради 1960-х і дуже тішилася, впізнаючи знайомі назви і тексти - Юлію Пашковську, „Сніг на зеленому листі” та інше - і знайшла для себе трохи нового.
Але історія не лише про щасливе життя еліт, що можуть дозволити собі тримати в тумбочці самвидав Дзюби і водночас користуватися благами режиму. Вона також про постійне подвійне життя, де ти з одного боку розумієш, що живеш у штучному і лицемірному світі (чудовий момент, коли Клавка диктує сину комсоргу доповідь на Політбюро), але з іншого - ніколи не проговорюєш цього, ані з друзями, ані в родині. Бо кожне зайве слово може поставити під удар не лише себе, але й знайомих та друзів.
У „Клавці” був вражаючий фінал - такий самий і в „Юрі”, коли генерал і близький друг проговорює вголос те, про що решта знають, але бояться сказати.
Марина Гримич також зробила серію відео на ютубі про Київ кінця 1960-х, так що якщо любите таке - варто глянути.
„Партія і комсомол мають свою мову, я б сказала, жаргон, хоча це слово тут трохи не на місці, але я вживаю йо��о для наочності. От слухаєш виступ партійного чи комсомольського діяча або читаєш передовицю у „Правді” чи в „Известиях” - і начебто кожне, окремо взяте слово тобі зрозуміле, а все вкупі заганяє тебе, навіть якщо ти філолог, у ступор. Я довго думала над цим, а потім зрозуміла, що мова партійних документів - ритуальна. Її просто треба вивчити. Як іноземну. (…) Це як мова церковної служби.
- Клаво! - зімітував обурення Бакланов-старший, але Юра добре знав батька, щоб зрозуміти, що зараз він „грає”.
- От зайдеш у Володимирський собор, слухаєш їхні „паки-паки господу богу помолімся”, і от начебто значення слів зрозумілі, а сам думаєш: а що то за „паки-паки”? І відчуваєш себе бовдуром неосвіченим” Через те, що тебе мають не за суб’єкт, а за об’єкт, у чиї обов’язки входить не розуміти, а вірити. Так і з партійними текстами. Понав’яжуть своїх „паки-паки”, а ти сидиш як дурень і все це читаєш. А потім розумієш, що це просто „священна мова”. Вона не повинна бути зрозумілою, бо тоді її святість пропаде!”
Авторка вводить в діалоги суржик і російську і це додає додаткового виміру і персонажам і атмосфері. Коли Клавка відповідає комусь по телефон російською - ми знаємо що співрозмовник з КГБ, подруга її сина говорить спершу російською, а потім переходить на українську, коли україномовних у компанії стає більше і так далі.
Ще один з моментів епохи - вірші і музика. Я велика шанувальниця української естради 1960-х і дуже тішилася, впізнаючи знайомі назви і тексти - Юлію Пашковську, „Сніг на зеленому листі” та інше - і знайшла для себе трохи нового.
Але історія не лише про щасливе життя еліт, що можуть дозволити собі тримати в тумбочці самвидав Дзюби і водночас користуватися благами режиму. Вона також про постійне подвійне життя, де ти з одного боку розумієш, що живеш у штучному і лицемірному світі (чудовий момент, коли Клавка диктує сину комсоргу доповідь на Політбюро), але з іншого - ніколи не проговорюєш цього, ані з друзями, ані в родині. Бо кожне зайве слово може поставити під удар не лише себе, але й знайомих та друзів.
У „Клавці” був вражаючий фінал - такий самий і в „Юрі”, коли генерал і близький друг проговорює вголос те, про що решта знають, але бояться сказати.
Марина Гримич також зробила серію відео на ютубі про Київ кінця 1960-х, так що якщо любите таке - варто глянути.
„Партія і комсомол мають свою мову, я б сказала, жаргон, хоча це слово тут трохи не на місці, але я вживаю йо��о для наочності. От слухаєш виступ партійного чи комсомольського діяча або читаєш передовицю у „Правді” чи в „Известиях” - і начебто кожне, окремо взяте слово тобі зрозуміле, а все вкупі заганяє тебе, навіть якщо ти філолог, у ступор. Я довго думала над цим, а потім зрозуміла, що мова партійних документів - ритуальна. Її просто треба вивчити. Як іноземну. (…) Це як мова церковної служби.
- Клаво! - зімітував обурення Бакланов-старший, але Юра добре знав батька, щоб зрозуміти, що зараз він „грає”.
- От зайдеш у Володимирський собор, слухаєш їхні „паки-паки господу богу помолімся”, і от начебто значення слів зрозумілі, а сам думаєш: а що то за „паки-паки”? І відчуваєш себе бовдуром неосвіченим” Через те, що тебе мають не за суб’єкт, а за об’єкт, у чиї обов’язки входить не розуміти, а вірити. Так і з партійними текстами. Понав’яжуть своїх „паки-паки”, а ти сидиш як дурень і все це читаєш. А потім розумієш, що це просто „священна мова”. Вона не повинна бути зрозумілою, бо тоді її святість пропаде!”
January 21, 2023
Моє знайомство з Мариною Гримич почалося з Клавки (на яку я натрапила у бібліотеці). Клавка сподобалася і мамі що викликало у неї інтерес у інших книжках авторки. Так моє вічне бажання потішити людину яка, з якихось незрозумілих мені причин любить мене безумовно вже багато років, призвело до купівлі 5 книжок літераторки на ОЛХ. "Юра" був однією з них.
Через те що книжки дісталися мені за копійки то і нічого особливого не очікувала, проте друга частина (наразі) трилогії мене приємно здивувала. Вона виявилася цікавішою за Клавку. Більша кількість персонажів не завадила тримати мій інтерес живим протягом усієї книжки. Гармонійно поєднані оповіді про два покоління які хоч і зростали у країні совєтів (що таким міленіалам як я видаються однаковими "совками") але, несподівано, виявилися різними. Покоління яке формувалося у перед та під час війни (Клавка, Борові, Федченки, Єлизавета Петрівна, Морозови, Бакланов, Баратинський) і золота молодь "Відлиги" (Юра, Рита, Зоя, Андрій, Роман, Гарик), живучи у "Країні Рад", цензурували себе і жили з вкоріненою під шкірою підозрою і недовірою до найближчих, тільки старші до цього призвичаювалися але навіть мажорній молоді періодично боліло. Особливо прикро було за Мішу Неїжмака і неприємно вразив епізод антисемітизму щодо дружини письменника Сіробаби (невже у ті часи навіть серед інтелігенції було так? я б хотіла дізнатися їх подальшу долю).
Не вважаю вдалою обкладинку книжки (на відміну від тої самої Клавки). Вона справляє враження якогось дешевого young adult а це не справедливо щодо твору бо він саме для зрілого читача.
Через те що книжки дісталися мені за копійки то і нічого особливого не очікувала, проте друга частина (наразі) трилогії мене приємно здивувала. Вона виявилася цікавішою за Клавку. Більша кількість персонажів не завадила тримати мій інтерес живим протягом усієї книжки. Гармонійно поєднані оповіді про два покоління які хоч і зростали у країні совєтів (що таким міленіалам як я видаються однаковими "совками") але, несподівано, виявилися різними. Покоління яке формувалося у перед та під час війни (Клавка, Борові, Федченки, Єлизавета Петрівна, Морозови, Бакланов, Баратинський) і золота молодь "Відлиги" (Юра, Рита, Зоя, Андрій, Роман, Гарик), живучи у "Країні Рад", цензурували себе і жили з вкоріненою під шкірою підозрою і недовірою до найближчих, тільки старші до цього призвичаювалися але навіть мажорній молоді періодично боліло. Особливо прикро було за Мішу Неїжмака і неприємно вразив епізод антисемітизму щодо дружини письменника Сіробаби (невже у ті часи навіть серед інтелігенції було так? я б хотіла дізнатися їх подальшу долю).
Не вважаю вдалою обкладинку книжки (на відміну від тої самої Клавки). Вона справляє враження якогось дешевого young adult а це не справедливо щодо твору бо він саме для зрілого читача.
February 24, 2021
Прочитала з превеликим задоволенням! Київ 60-х, таке все домашнє і з любов'ю до міста й людей. Безкінечно зворушили мимохідь вплетені батьки письменниці й сама Маринка в червоному в горохи платтячку.
Мені навпаки подобається вибраний кут зору – вигадані персонажі, які не залишилися в історії, але так чи інакше відіграли в ній роль. Про дисидентів написано багато, і точка зору досить усталена, тож було цікаво побачити інший бік. Він завжди є.
Спершу хотіла поставити 5 зірочок, але поставила чотири, бо у фіналі мені теж забракло. З одного боку – вони всі розійшлися, і все знову підвішено, і це знову відкритий фінал, а з другого – щось невловиме.
Однак це хороша проза, і я з нетерпінням чекаю наступних книжок. Ця проза змушує жити в ній і думати про її час, про персонажів в їхні вибори. А це 💓
Мені навпаки подобається вибраний кут зору – вигадані персонажі, які не залишилися в історії, але так чи інакше відіграли в ній роль. Про дисидентів написано багато, і точка зору досить усталена, тож було цікаво побачити інший бік. Він завжди є.
Спершу хотіла поставити 5 зірочок, але поставила чотири, бо у фіналі мені теж забракло. З одного боку – вони всі розійшлися, і все знову підвішено, і це знову відкритий фінал, а з другого – щось невловиме.
Однак це хороша проза, і я з нетерпінням чекаю наступних книжок. Ця проза змушує жити в ній і думати про її час, про персонажів в їхні вибори. А це 💓
July 28, 2021
непогано, але ЗАДОФІГА російської мови, і без перекладу.
для українських письменників це занадто. російськомовність можна було передати окремими словечками/фразами, але ж не суцільним текстом. покоробило. уявіть наприклад німецьку або бенгальську абзацами і без перекладу ("итакпоймут"?)
ну і Клавки забагато, я Юри трошки малувато. все-таки роман про нього, і його покоління - молодь 60-х.
найкраща риса роману - таки дух часу, всі ці побутові і соціокультурні деталі. та все таки, в Стівена Кінґа того ж, час переданий з безмежно більшою кількістю деталей. нашим ще повчитися.
похвально, що наші автори пишуть про недалеке, але вже досить віддалене, минуле. і такі тексти варто вітати.
для українських письменників це занадто. російськомовність можна було передати окремими словечками/фразами, але ж не суцільним текстом. покоробило. уявіть наприклад німецьку або бенгальську абзацами і без перекладу ("итакпоймут"?)
ну і Клавки забагато, я Юри трошки малувато. все-таки роман про нього, і його покоління - молодь 60-х.
найкраща риса роману - таки дух часу, всі ці побутові і соціокультурні деталі. та все таки, в Стівена Кінґа того ж, час переданий з безмежно більшою кількістю деталей. нашим ще повчитися.
похвально, що наші автори пишуть про недалеке, але вже досить віддалене, минуле. і такі тексти варто вітати.
December 21, 2021
Блискуче! 👏
June 16, 2024
Мені подобається ця серія, хоч Клавка була мені миліша. Планую читати далі, коли з'явиться елетронна версія "Лари"
February 22, 2022
Несіть сюди Веса Андерсона, то тре бачити: обставлену квартиру Клавки, шматочки болгарського трояндового мила, платтячко в козульки, підняту брову і олівці в зубах і волоссі.
Хоч ця історія про Клавчине молодше покоління, вона все рівно обертається навколо неї. Юра - це її відображення, її дзеркальний життєвий вибір. Але він уже живе у дещо іншому Києві - Києві Паустовського, Києві нових забудованих районів, Києві нового запаху, запаху підгорілої свободи. І Києві неймовірно талановитих людей, самородків, яких місто концентрує навколо себе. Юра ще не до кінця знає, що із цим всим новим робити, однією рукою тримаючись за теперішнє батька, а іншою - учепившись за майбутє мами. Але зима приносить нове розуміння - усе так і не так, дід Мороз прийде, коли його не чекають, більше ніколи.
Хоч ця історія про Клавчине молодше покоління, вона все рівно обертається навколо неї. Юра - це її відображення, її дзеркальний життєвий вибір. Але він уже живе у дещо іншому Києві - Києві Паустовського, Києві нових забудованих районів, Києві нового запаху, запаху підгорілої свободи. І Києві неймовірно талановитих людей, самородків, яких місто концентрує навколо себе. Юра ще не до кінця знає, що із цим всим новим робити, однією рукою тримаючись за теперішнє батька, а іншою - учепившись за майбутє мами. Але зима приносить нове розуміння - усе так і не так, дід Мороз прийде, коли його не чекають, більше ніколи.
November 10, 2023
Taking this book out of context of the whole series is a waste of time.
Although, it’s written well: plot is consistent, it’s intriguing, you really want to know how far this will reach.
But the major flaw: the book have no ending. Disappointing at some level.
Although, it’s written well: plot is consistent, it’s intriguing, you really want to know how far this will reach.
But the major flaw: the book have no ending. Disappointing at some level.
This entire review has been hidden because of spoilers.
August 10, 2022
Кожне молоде покоління вважає, що їхні батьки втратили свій шанс. От вони, юні, можуть змінити світ, влаштувати революцію, перевернути суспільний устрій... Та як показує історичний досвід, їхні діти думатимуть так само.
Книга "Юра" - це водночас і продовження "Клавки", де зустрінуться більшість знайомих читачеві героїв, і окрема історія про молоде покоління кінця 60-х. Діти партійної верхівки починають активно вливатися в суспільне життя, деколи конфліктуючи з батьками, але водночас відчуваючи надійний тил.
У цей час активно освоюється космос, у багатьох сферах, у т.ч. в літературі, відчувається послаблення цензури, так звана "відлига", а в повітрі витає дух Празької весни. Багато історичних та навкололітературних подій, будні та розваги, університетське навчання та державні свята - все це легко занурює в атмосферу життя київської еліти. Люди швидко одягнули потрібні маски, щоб відповідати радянській ідеології та користуватися її благами. Втім, через тонкі стіни, у закутках старих вуличок, напівпошепки, іноді чутно зовсім інші розмови. От, і 19-річний Юра повинен зробити свій непростий вибір.
Читати про те, як радянське керівництво боялося повстань у Чехословаччині, і в той же час гнітило українців, було дуже неприємно. Воно активно користувалося талановитими людьми та ресурсами УРСР, при цьому в кожному легко запідозрювало націоналіста. Заохочувало і тут же висміювало, применшувало, зневажало. В принципі, нічого нового, що могло б здивувати. Ну, а наслідки ми бачимо нині.
Власне, як і "Клавка", "Юра" зацікавив маловідомими українськими письменниками-шістдесятниками та їхніми творами, захотілося щось прочитати.
Книга "Юра" - це водночас і продовження "Клавки", де зустрінуться більшість знайомих читачеві героїв, і окрема історія про молоде покоління кінця 60-х. Діти партійної верхівки починають активно вливатися в суспільне життя, деколи конфліктуючи з батьками, але водночас відчуваючи надійний тил.
У цей час активно освоюється космос, у багатьох сферах, у т.ч. в літературі, відчувається послаблення цензури, так звана "відлига", а в повітрі витає дух Празької весни. Багато історичних та навкололітературних подій, будні та розваги, університетське навчання та державні свята - все це легко занурює в атмосферу життя київської еліти. Люди швидко одягнули потрібні маски, щоб відповідати радянській ідеології та користуватися її благами. Втім, через тонкі стіни, у закутках старих вуличок, напівпошепки, іноді чутно зовсім інші розмови. От, і 19-річний Юра повинен зробити свій непростий вибір.
Читати про те, як радянське керівництво боялося повстань у Чехословаччині, і в той же час гнітило українців, було дуже неприємно. Воно активно користувалося талановитими людьми та ресурсами УРСР, при цьому в кожному легко запідозрювало націоналіста. Заохочувало і тут же висміювало, применшувало, зневажало. В принципі, нічого нового, що могло б здивувати. Ну, а наслідки ми бачимо нині.
Власне, як і "Клавка", "Юра" зацікавив маловідомими українськими письменниками-шістдесятниками та їхніми творами, захотілося щось прочитати.
September 18, 2020
Читаючи «Клавку» (першу частину сиквелу), я була захоплена та заінтригована, і дуже чекала на продовження, швиденько замовила і прочитала. Т��, з перших сторінок щось пішло не так… Інша атмосфера, тепер у Києві кінця 60-х, знайомі герої, які подорослішали та влаштувалися у новій реальності - в радянській. І, чесно, я так і не змогла зануритися в цю книгу, не пройнялася нею, Юра та його компанія дуже невиразні, вони так і не змогли «ожити» для мене на сторінках книги.
А от старше покоління авторці вдалося краще зобразити, і все одно воно якесь … нещире. Наприклад, на сторінці 13 - сцена сніданку чоловіка Клавки Бакланова - вегетаріанця. Уявляєте, 1968 рік, секретар ЦК - веган, який заявляє про пе��ехід на сироїдство 🙄 рілі? Мене це збентежило, і я пошукала, яка ж була ситуація з вегетаріанством у Союзі. Виявилося, воно взагалі було під забороною ще від 20-х, адже на початку століття у тоді ще імперській росії був дуже розвинутий веганський рух, а совіти це все прикрили та заборонили. Звісно, я не фахівець з цих питань, і можливо неправильно оцінила ситуацію, але вже на другому десятку сторінок в мене з‘явився скепсис щодо історії у книзі :( От я два місяці думала над відгуком, та все ж зрозуміла, що книга мене геть не вразила, до того ж пройшло захоплення від першої частини сиквелу… Нам дуже потрібна якісна художня література про радянський період, і я сподіваюся, що колись вона ще появиться 😉
А от старше покоління авторці вдалося краще зобразити, і все одно воно якесь … нещире. Наприклад, на сторінці 13 - сцена сніданку чоловіка Клавки Бакланова - вегетаріанця. Уявляєте, 1968 рік, секретар ЦК - веган, який заявляє про пе��ехід на сироїдство 🙄 рілі? Мене це збентежило, і я пошукала, яка ж була ситуація з вегетаріанством у Союзі. Виявилося, воно взагалі було під забороною ще від 20-х, адже на початку століття у тоді ще імперській росії був дуже розвинутий веганський рух, а совіти це все прикрили та заборонили. Звісно, я не фахівець з цих питань, і можливо неправильно оцінила ситуацію, але вже на другому десятку сторінок в мене з‘явився скепсис щодо історії у книзі :( От я два місяці думала над відгуком, та все ж зрозуміла, що книга мене геть не вразила, до того ж пройшло захоплення від першої частини сиквелу… Нам дуже потрібна якісна художня література про радянський період, і я сподіваюся, що колись вона ще появиться 😉
November 6, 2020
Вважаю, що Марина Гримич - одна з найталановитіших сучасних українських письменниць. Її твори дуже глибокі, діалоги героїв невимушені, небанальні, людські і живі.
Роман "Юрая" - продовження роману "Клавка", але й сам по собі він може читатись окремо.
Особливо, ця книга буде близька киянам. Тут кожна сторінка дихає Києвом 1960-х років.
Спойлерити не буду, краще почитайте! Книга того варта!
Роман "Юрая" - продовження роману "Клавка", але й сам по собі він може читатись окремо.
Особливо, ця книга буде близька киянам. Тут кожна сторінка дихає Києвом 1960-х років.
Спойлерити не буду, краще почитайте! Книга того варта!
November 9, 2020
Идея на 5, исполнение на 2.
May 26, 2021
"Юра" Марини Гримич нагадав мені "прохідну" радянську прозу від "міцних" митців. Твір виписаний настільки старанно, що видається роботою відмінниці, яка звикла тільки до найвищих балів.
Своєрідна суміш "виробничої прози" із описом "окремих проблем" радянського суспільства. Книга читається напрочуд легко, граматичні конструкції виважені, синтаксис збалансований. Душі немає. Звісно, від мене дуже далеке вгодоване життя радянської номенклатури, з любов"ю описане в книзі. Але автор має створити зв"язок між читачем і героями, викликати певну емпатію. І це не вдається.
В одному з епізодів героїня - літературна редакторка бідкається - у Москві є Євтушенко, Ахмадуліна, Рождественський, а в Україні хто? У Москві наважуються друкувати Солженіцина, а в нас свої Солженіцини не з"являються. І це влучна характеристика самого роману. Шестидесятник, дисидент та великий письменник Василь Аксьонов пише про ті часи "Таинственную страсть", в якій герої живуть бентежним, дивним, творчим життям, яким не можна не захоплюватися.
А авторка "Юри" захоплюється тим, як майстерно згадувана героїня пише промови для свого сина комсорга. І це навіть не викликає відрази, це просто "ніяк".
Авторка любить і хоче описати Київ тієї доби, але й тут, попри "вуличний неймдроппінг", що змушує тебе очікувати на якісь інтимні враження, панує крижана вивіреність слів і зворотів.
У якості кульмінації авторка обирає зустріч нового 1969 року радісною номенклатурною компанією, і ти думаєш - нарешті ми зрозуміємо навіщо було це нуднувате дійство. Але ні танки, що йдуть Прагою, ні адюльтери, ні перші підліткові почуття, ні розкриття сімейних таємниць не в силі сколихнути поверхню назавжди застиглого застійного болота.
Не рекомендую "Юру" до читання
Своєрідна суміш "виробничої прози" із описом "окремих проблем" радянського суспільства. Книга читається напрочуд легко, граматичні конструкції виважені, синтаксис збалансований. Душі немає. Звісно, від мене дуже далеке вгодоване життя радянської номенклатури, з любов"ю описане в книзі. Але автор має створити зв"язок між читачем і героями, викликати певну емпатію. І це не вдається.
В одному з епізодів героїня - літературна редакторка бідкається - у Москві є Євтушенко, Ахмадуліна, Рождественський, а в Україні хто? У Москві наважуються друкувати Солженіцина, а в нас свої Солженіцини не з"являються. І це влучна характеристика самого роману. Шестидесятник, дисидент та великий письменник Василь Аксьонов пише про ті часи "Таинственную страсть", в якій герої живуть бентежним, дивним, творчим життям, яким не можна не захоплюватися.
А авторка "Юри" захоплюється тим, як майстерно згадувана героїня пише промови для свого сина комсорга. І це навіть не викликає відрази, це просто "ніяк".
Авторка любить і хоче описати Київ тієї доби, але й тут, попри "вуличний неймдроппінг", що змушує тебе очікувати на якісь інтимні враження, панує крижана вивіреність слів і зворотів.
У якості кульмінації авторка обирає зустріч нового 1969 року радісною номенклатурною компанією, і ти думаєш - нарешті ми зрозуміємо навіщо було це нуднувате дійство. Але ні танки, що йдуть Прагою, ні адюльтери, ні перші підліткові почуття, ні розкриття сімейних таємниць не в силі сколихнути поверхню назавжди застиглого застійного болота.
Не рекомендую "Юру" до читання
May 15, 2023
Книжка незамінна для розуміння життя в совєцкому союзі. Ти ніби занурюєшся в часи відлиги, празької весни. Мені дуже допомогло зрозуміти конформіські і не конформіські підходи до виживання в тім пеклі, навіть для розуміння історії своєї родини, свого села. Цікаво спостерігати за наївними дітисками, що вчуться розуміти правила совєтів. Хтось намацує їх сам, як то Гарик, комусь вони ніколи б не були потрібні якби не заступили від нього кохання, хтось просто відчуває, що вони ховають від нього красу (але Андрій пізніше розуміє, що її можна знайти й затоптану під ногами). А Юру від цих правил довго оберігають і тільки коли приходить час вчать їх як в школі, підпускають потихеньку, а коли він поспішає безапеляційно зацитькують.
Тут дуже добре показано, що страшно (тяжко) було не тільки відкрито виступити проти системи. Грати з нею в ігри з мʼяким відстоюванням свого теж було не менш безпечно, а часами виснажливо боротись з собою - де можна переступити через систему, де не варта, а де треба наступити собі на горло, переступати через себе. І наслідки тих переступань тяжко бʼють по людині, її гідності і совісті.
Прикінцева вистава Борового це якраз конденсат такої боротьби. Не скажу, що повністю на його боці (я з Галичини, і тихі нон-коформістські підходи не дали родині багато), але вже не плював би на нього. Насправді всі герої по-своєму розвʼязують ту саму задачу.
Такі книжки (дуже тонке розуміння матеріалу осмислене поза тими обставинами, коли вони тобі не загрожують) незамінні для порозуміння українців.
Дуже сподобалось камео авторки в книжці (ліпше як в Стена Лі). То просто бомба. Цікаво чого вона вирішила писати про Клавку.
Дуже всім рекомендую.
Тут дуже добре показано, що страшно (тяжко) було не тільки відкрито виступити проти системи. Грати з нею в ігри з мʼяким відстоюванням свого теж було не менш безпечно, а часами виснажливо боротись з собою - де можна переступити через систему, де не варта, а де треба наступити собі на горло, переступати через себе. І наслідки тих переступань тяжко бʼють по людині, її гідності і совісті.
Прикінцева вистава Борового це якраз конденсат такої боротьби. Не скажу, що повністю на його боці (я з Галичини, і тихі нон-коформістські підходи не дали родині багато), але вже не плював би на нього. Насправді всі герої по-своєму розвʼязують ту саму задачу.
Такі книжки (дуже тонке розуміння матеріалу осмислене поза тими обставинами, коли вони тобі не загрожують) незамінні для порозуміння українців.
Дуже сподобалось камео авторки в книжці (ліпше як в Стена Лі). То просто бомба. Цікаво чого вона вирішила писати про Клавку.
Дуже всім рекомендую.
August 14, 2025
Другий роман з трилогії сподобався мені трошки менше, ніж перший, про Клавку, але читався легко і з великою цікавістю. В другій частині трилогії вже зрозуміло, що це сімейна сага, роман про життя декількох поколінь, а саме - трьох. Головним героєм роману знов є, скоріше, епоха - період відлиги, кінець шестидесятих, самі шестидесятники. Тут теж на першому місці місто, його історія, його колорит і краса, хоча вже більше йдеться не про письменників і письменництво, а про політичні та соціальні настрої того часу. Роман, я б сказала, написаний у дуже знайомій мені соцреалістичній манері, про яку так багато написано у самому романі про Юрка, сина Клавки, і яку я у свій час добре вивчала на уроках літератури в школі ( це були 1970-1980і роки), але це не псує загального враження, а навпаки, ще більше підкреслює дух того часу. Хороший роман. Можливо навіть залишу в себе обидві частини, щоб колись перечитати, там багато цікавих фактів про той час.
August 24, 2024
[друга книга була видана мені в руки без мого особливого бажання, і тепер у третьої частини серії шансів навіть на таке небагато]
як і з першою частиною, не сильно можу зрозуміти головних героїв (Клавку та Юру). вони наче не мають характерів та особистостей: лише існують, роблять якісь дії, оцінюють інших персонажів і події.
це дивує, бо навіть з уривчастих моментів життя другорядних персонажів легко зрозуміло, хто вони, які мають (чи то не мають) цінності та мотивацію. а мати та син, які ці історії розповідають, залишаються загадками.
а от той час знову ну так вже цікаво описаний: заради цього і хочеться далі читати. щоб описи Києва, літературні розборки, радянський побут і типи людей, які могли існувати тільки за тих обставин.
як і з першою частиною, не сильно можу зрозуміти головних героїв (Клавку та Юру). вони наче не мають характерів та особистостей: лише існують, роблять якісь дії, оцінюють інших персонажів і події.
це дивує, бо навіть з уривчастих моментів життя другорядних персонажів легко зрозуміло, хто вони, які мають (чи то не мають) цінності та мотивацію. а мати та син, які ці історії розповідають, залишаються загадками.
а от той час знову ну так вже цікаво описаний: заради цього і хочеться далі читати. щоб описи Києва, літературні розборки, радянський побут і типи людей, які могли існувати тільки за тих обставин.
October 27, 2023
Юра, син Клавки, та його найкращі друзі Гарик, Андрій та Зоя - типові представники "золотої молоді", обласкані всіма благами діти партноменклатури, що спраглі будувати краще комуністичне майбутнє. Та вийшовши зі своєї бульбашки, яку так уміло ліпили батьки, Юрі доведеться стикнутись з реальністю та зробити для себе вибір. Клавка ж розривається між роллю правильної дружини секретаря ЦК, минулим коханням та роботою редактором журналу, що всіма силами відстоює шістдесятників.
Найбільше мені до вподоби в книжках цього циклу те, як в художній сюжет вплітаються події тих років, і головні герої не лише за ними спостерігають та коментують, а подекуди й приймають в них участь. Так Клавка з малим Юрою були присутні на доленосній прем'єрі фільму "Тіні забутих предків", Юра стає дотичним до лист-протесту 139-ти, а Рита з Гариком приймають участь в протестах у Чехословаччині.
Також маємо невеличке миле камео, бо окрім знайомства із Вілем Григоровичем Гримичем - головним редактором журналу, в якому працює Клавка, в книжці згадується і його маленька дочка Марина.
Маю відзначити, що авторка тримає марку. Останній розділ книжки знову показує нам справжню сутність режиму, певно тому саме тут з'являється русскій язик, який раніше лише позначався. Щоправда, від цього розділу було не настільки гидко, як від останнього розділу "Клавки", бо той переплюнути дуже важко.
Загалом цю книжку можна читати, якщо не читали "Клавку", хоча може й будуть моменти, що здадуться не дуже зрозумілими (наприклад, про генерала Прохорової), адже все-таки це продовження історії. Але, якщо вона вам сподобається, цілком можна повернутись до "Клавки". Я ж планую продовжити знайомство з історією вже з "Ларою")
Найбільше мені до вподоби в книжках цього циклу те, як в художній сюжет вплітаються події тих років, і головні герої не лише за ними спостерігають та коментують, а подекуди й приймають в них участь. Так Клавка з малим Юрою були присутні на доленосній прем'єрі фільму "Тіні забутих предків", Юра стає дотичним до лист-протесту 139-ти, а Рита з Гариком приймають участь в протестах у Чехословаччині.
Також маємо невеличке миле камео, бо окрім знайомства із Вілем Григоровичем Гримичем - головним редактором журналу, в якому працює Клавка, в книжці згадується і його маленька дочка Марина.
Маю відзначити, що авторка тримає марку. Останній розділ книжки знову показує нам справжню сутність режиму, певно тому саме тут з'являється русскій язик, який раніше лише позначався. Щоправда, від цього розділу було не настільки гидко, як від останнього розділу "Клавки", бо той переплюнути дуже важко.
Загалом цю книжку можна читати, якщо не читали "Клавку", хоча може й будуть моменти, що здадуться не дуже зрозумілими (наприклад, про генерала Прохорової), адже все-таки це продовження історії. Але, якщо вона вам сподобається, цілком можна повернутись до "Клавки". Я ж планую продовжити знайомство з історією вже з "Ларою")
August 25, 2022
Сподобалося навіть трохи більше за "Клавку". Хоча Клавки тут досі багато, мені здалося, що навіть більше ніж Юри. По суті єдиний яскравий вчинок Юри - спасіння Міші від виключення з комсомолу. Решту це якісь не дуже виразні думки про кохання, друзів, інститут.
Зараз, під час війни, читати про такий милий Ірпінь та вторгення в Чехословакію трохи боляче. Хоча якраз розповідь Ріти про Прагу 68 була дуже атмосферною.
Дуже хотілося б продовження: що було з героями десь в 89 році.
Зараз, під час війни, читати про такий милий Ірпінь та вторгення в Чехословакію трохи боляче. Хоча якраз розповідь Ріти про Прагу 68 була дуже атмосферною.
Дуже хотілося б продовження: що було з героями десь в 89 році.
August 18, 2024
Мені дуже сподобалось продовження «Клавки», хоча на мою думку тут було більше Клаки, ніж Юри, і більше ніж в попередній книзі. Сподобалась історія дружби «серця чотирьох». Трохи поринула в дитинство, хоч воно і не припало на епоху шістдесятих.
January 25, 2025
сподобалась навіть більше ніж Клавка, може через молодіжне активніше життя Юри, ніж свого часу його мами, може через більшу кількість різнохарактерних персонажів.
прочитала з приємністю, чекаю на Лару ❤️
прочитала з приємністю, чекаю на Лару ❤️
January 28, 2022
Юра мене затягнув ще більше, ніж Клавка, не в останню чергу через розгортання подій у місцях мого дитинства. Проковтнула за декілька днів. Після Клавки то взагалі список літератури склався для прочитання, майже як хрестоматія )
February 16, 2024
Продовження Клавки. І власне у мене відчуття, що книга більше про неї, ніж про її сина Юру (назва книги). Попри це, цікава історія, гарно описана, читається легко.
Так цікаво відкривати частинки Києва через історії конкретних сімей. Хочеться також почитати продовження книги і, наприклад, побачити перспективу Баратинського чи Бакланова старшого.
Наступна у черзі Лара
Так цікаво відкривати частинки Києва через історії конкретних сімей. Хочеться також почитати продовження книги і, наприклад, побачити перспективу Баратинського чи Бакланова старшого.
Наступна у черзі Лара
November 7, 2021
Як же я люблю читати книги про радянські роки.
⠀
Купа заборон, цензури, репресій, але дух і люди якісь справжні і набагато добріші.
⠀
"Клавку" свого часу я ковтнула буквально за декілька днів. "Юра" досить довго чекав свого часу на полиці, навіть не розумію чому. Бо ж книга видалася такою неймовірною, що її я теж читала всього два дні.
⠀
Цікаво було дізнатися долю Клавки, бо ж ми не знали кого із двох своїх залицяльників вона вибере наприкінці першої книги. Не менш цікаво було читати про долю і життя її сина Юри.
⠀
Мені неймовірно сподобалося і я з нетерпінням чекатиму продовження, яке точно не чекатиме своєї черги до прочитання так довго як "Юра".
⠀
Купа заборон, цензури, репресій, але дух і люди якісь справжні і набагато добріші.
⠀
"Клавку" свого часу я ковтнула буквально за декілька днів. "Юра" досить довго чекав свого часу на полиці, навіть не розумію чому. Бо ж книга видалася такою неймовірною, що її я теж читала всього два дні.
⠀
Цікаво було дізнатися долю Клавки, бо ж ми не знали кого із двох своїх залицяльників вона вибере наприкінці першої книги. Не менш цікаво було читати про долю і життя її сина Юри.
⠀
Мені неймовірно сподобалося і я з нетерпінням чекатиму продовження, яке точно не чекатиме своєї черги до прочитання так довго як "Юра".
January 29, 2021
Друга частина все ж вийшла відчутно слабшою за першу. І якщо розділи про Клавку та старше покоління загалом виглядають і правдоподібно, і легко читаються, то Юра та його друзі абсолютно провисають на кожній сторінці. В першу чергу через те, що ну неможливо їм вірити, коли вони говорять такими патетичними фразами. Не чується, що їм по 17-18 років. Дуже не вистачало свіжої розмовної мови, сленгу, словом - реалістичних думок і реплік молоді.
Але при цьому історичне тло виписане цікаво, особливо коли знову вставляються флешбеки про "старосвітський Київ", шістдесятництво, біографії письменників. І особливо цікаво читати пасажі про "малу Маринку" і сім'ю Гримичів, в які письменниця так яскраво інкрустувала власні спогади про батьків і надала йому нове слово.
Але при цьому історичне тло виписане цікаво, особливо коли знову вставляються флешбеки про "старосвітський Київ", шістдесятництво, біографії письменників. І особливо цікаво читати пасажі про "малу Маринку" і сім'ю Гримичів, в які письменниця так яскраво інкрустувала власні спогади про батьків і надала йому нове слово.
April 25, 2021
Цікава книжка, за умови що вона по суті досі про Клавку (чому ця читачка була рада). Клавка продовжує свою боротьбу в новому сімейному та політичному контексті, де вона маневрує між власними переконаннями, почуттями та періодом Відлиги у Союзі та лихоманки лібералізму 60х у світі. Особливо тонко передана атмосфера через музику, раджу читати під згадані пісні, ефект занурення забезпечено (особливо українські шлягери того періоду). Книжка читається швидко та невимушено.
Displaying 1 - 30 of 57 reviews