«Цей недотвір протипоказаний до прочитання підліткам» - ось, що має бути написане на обкладинці.
Можливо, це справа смаку, бо і я впринципі не фанатка дурненьких любовних історій, де бед бой з біполярним розладом свариться, а потім любиться з головною героїнею, але друкувати таке для підлітків і нормалізувати купу негативних стереотипів, романтизувати емоційні гойдалки і згладжувати до норми наявність в дітей шкідливих звичок - це все дуже не ок.
Сцени сексуального насильства та замах на зґвалтування в підлітковій книжці - про це, звичайно, треба говорити, але тут все як в казочці, типу розрулиться саме собою і без жодних негативних наслідків ні для жертви, яка мала б отримати величезну психологічну травму, ні для нападників✨
Ідеалізація відносин з абʼюзерами. Ні, немає різниці хто «підкочує», якщо він поводить себе як мудак і не поважає твої кордони. Ніхто не має право торкатися дівчини, коли вона цього не хоче.
Авторка також вживає вислів «А я зрозуміла, що сама напросилася. От дурепа! Повірила негідникові, сподіваючись, що нарешті ця війна закінчиться…», виправдовуючи гвалтівника! А зараз великим шрифтом - НІКОЛИ ЖЕРТВА НЕ ВИННА У ЗҐВАЛТУВАННІ!
Можу сказати вкінці, що твір написаний з недолугим «молодьожним» сленгом, який неприємно читати, бо він ріже вуха і насправді взагалі не актуальний для сучасної молоді. Але яка в цьому різниця, якщо основна проблема, що він є напряму шкідливий для підлітків, які лиш формують свій кругозір і будуть поглинати ці ідеї.
⭐️9/10 «Поцілунок був не останній» Оксенії Бурлаки — підліткова повість про життя таким, як воно є. Льоля Поривай — дівчина, яка прагне у всьому справедливості і постійно ставить на місце шкільних мажорів, наражає себе на небезпеку. Але її це не зупиняє, вона сильна й незламна, та попри це — ніжна та співчутлива. На свій страх і ризик, вона закохується в одного з «лідерів» класу — Стаса. І тут починається найцікавіше. Ворожнеча з однокласниками, які вважають себе кращими за інших, булінг, проблеми в сім`ї і таке невпевнене почуття, яке переростає у щось значно більше — кохання, яке спалахує вище десятого поверху. На даху. Але не все так ванільно, як здається. Батько Стаса виявився ворогом родини Пориваїв, саме він зруйнув уже колишнє чудове життя, у якому не мали місце проблеми та негаразди. Льоля відштовхує хлопця, а він, зневірившись, робить необдуманий вчинок. Та чи буде все як раніше ? Вони все ж таки будуть разом, знову відчують знайомі мурахи по тілу від доторків і їхній поцілунок був не останній ?..
З цією книгою я повернулася майже на десять років назад. До тих часів, коли підлітковий вік здавався тяжким випробовуванням у житті. До часів, коли здавалося, що весь світ проти тебе.
А як доросла людина я вже жахалася того, що витворяли хлопці-хулігани, і якими байдужими до цього були директор та вчителі. Добре, що Льоля була дівчиною, яку ось так не зламаєш. Добре, що своїм прикладом вона показувала іншим, що можна протистояти негативним вчинкам.
Ну і куди ж без першого кохання. Ось тут я зловила гарну ностальгію. Це ж так прекрасно, коли в тобі народжується таке нове ще невідоме почуття, яке змушує твоє серце торохкотіти, а в животі з'являються ті самі метелики.
Гадаю, що ця повість зайде і ровесниками Льолі, і батькам з вчителями, і таким як я, які хочуть згадати себе у такому прекрасному підлітковому віці.
Чи можливе кохання, коли на даху будинку, вони спілкуються, дізнаються щось нове про себе, цілуються, починають вірити у їхню любов, а у школі, стають по різні сторони канату? Чи будуть вони разом, коли дізнаються, що батько її хлопця, посадив у в'язницю її тата?