What do you think?
Rate this book
Голеор
Навіть у світі, де людина має ще й тваринне єство, Дарій, є особливим. Саме тому він змушений вирушити в небезпечну мандрівку, яка має змінити долю всієї країни. Скоритися обставинам і вижити, чи залишитися людиною і слідувати власним принципам, навіть, якщо приречений на смерть? Ось таке важливе питання постає перед героєм. Яким же буде його вибір? І чи вдасться йому зруйнувати прокляття, накладене самими богами?
164 pages, Hardcover
Published January 1, 2017
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 5 of 5 reviews
January 21, 2021
У кожній людині існує звірине єство.
У «Голеорі» це зображується з особливою прямолінійністю: кожна особа має здатність перетворюватись на певну тварину. У цьому фентезійному світі слов’янські боги ще живі, здорова та не кашляють, і саме їм заманулось подарувати людям цю другу іпостась. І, як в будь-якій історії цього жанру, у нас є обраний – голеор Дарій, який на відміну від всіх інших людей не має фіксованої форми, а себто перетворюватись може в будь-яку тварину, і сила ця рідкісна та цінна.
Повелитель держави, Лютияр, можливості скористатись такою силою, звісно ж, не втрачає, а отже посилає Дарія та ще декількох дужих анімагів дівчат та хлопців, аби ті здобули йому потужний артефакт. Зрешою, історія дотримана канонів фентезі з плавними вкрапленнями янґ едалту та красиво обрамлена слов’янською міфологією. Як на мене, тут взагалі потрібно віддати належне авторці, адже якраз міфологічний фундамент книги вражає ледь не найдужче.
Одна з найбільших переваг «Голеору» – добре прописані діалоги. Вони живі, жартівливі та захоплюючі, а голоси персонажів віддзвонюють у вашій голові – і звучать лунко й різноманітно. Однак з самими персонажами не все так добре. Попри те, що персонажі все ж різні, і ви їх нізащо не сплутаєте, їм деколи бракує мотивації. І хоч розвиток героїв помітний, проте надто вже він різкий – це дуже відчувається у книзі, обсягом в 160 сторінок.
Напевно, обсяг і є найбільшим недоліком «Голеору». Стрімкі зміни локацій, зарізке занурення у світ, правил якого читач поки не розуміє – все це спантеличує. А коли це фентезі, то завіса описуваного світу мусить бути не ледь привідкрита, її апріорі не повинно бути, аби можна було так захопитись, що аж випасти з нашої нудної реальності.
Незважаючи на прогалини, мені все одно було складно відірватись від «Голеору». Хай я не завжди розуміла мотивацію персонажів, хай я часом взагалі її не бачила, герої зацікавили мене найсильніше. За ними цікаво спостерігати, а наприкінці книги зауважуєш, що справді хвилюєшся за них. Та й питання, що червоною ниткою йшло в канві історії, сильно інтригувало: що ж переможе в людині – звірине чи, власне, людське єство?
Відповіддю я залишилась вдоволена.
6 процитованих пісень гурту «Тінь Сонця» з 10.
У «Голеорі» це зображується з особливою прямолінійністю: кожна особа має здатність перетворюватись на певну тварину. У цьому фентезійному світі слов’янські боги ще живі, здорова та не кашляють, і саме їм заманулось подарувати людям цю другу іпостась. І, як в будь-якій історії цього жанру, у нас є обраний – голеор Дарій, який на відміну від всіх інших людей не має фіксованої форми, а себто перетворюватись може в будь-яку тварину, і сила ця рідкісна та цінна.
Повелитель держави, Лютияр, можливості скористатись такою силою, звісно ж, не втрачає, а отже посилає Дарія та ще декількох дужих анімагів дівчат та хлопців, аби ті здобули йому потужний артефакт. Зрешою, історія дотримана канонів фентезі з плавними вкрапленнями янґ едалту та красиво обрамлена слов’янською міфологією. Як на мене, тут взагалі потрібно віддати належне авторці, адже якраз міфологічний фундамент книги вражає ледь не найдужче.
Одна з найбільших переваг «Голеору» – добре прописані діалоги. Вони живі, жартівливі та захоплюючі, а голоси персонажів віддзвонюють у вашій голові – і звучать лунко й різноманітно. Однак з самими персонажами не все так добре. Попри те, що персонажі все ж різні, і ви їх нізащо не сплутаєте, їм деколи бракує мотивації. І хоч розвиток героїв помітний, проте надто вже він різкий – це дуже відчувається у книзі, обсягом в 160 сторінок.
Напевно, обсяг і є найбільшим недоліком «Голеору». Стрімкі зміни локацій, зарізке занурення у світ, правил якого читач поки не розуміє – все це спантеличує. А коли це фентезі, то завіса описуваного світу мусить бути не ледь привідкрита, її апріорі не повинно бути, аби можна було так захопитись, що аж випасти з нашої нудної реальності.
Незважаючи на прогалини, мені все одно було складно відірватись від «Голеору». Хай я не завжди розуміла мотивацію персонажів, хай я часом взагалі її не бачила, герої зацікавили мене найсильніше. За ними цікаво спостерігати, а наприкінці книги зауважуєш, що справді хвилюєшся за них. Та й питання, що червоною ниткою йшло в канві історії, сильно інтригувало: що ж переможе в людині – звірине чи, власне, людське єство?
Відповіддю я залишилась вдоволена.
6 процитованих пісень гурту «Тінь Сонця» з 10.
May 8, 2020
Замечательная короткая фентези история в которой есть все - дружба, любовь, отвага и все остальное, что входит в базовый набор хорошей истории. Стоит ли читать? - однозначно стоит. У соотечественников не так много достойных работ и совершенный недостаток внимания. Давайте расскажем о замечательных украинских авторах всем, подарим им немного своей читательской любви :)
4/5, мне немного не хватило, начало было скомканным, но вскоре все растряслось и я не успокоилась, пока не узнала конец 👍
4/5, мне немного не хватило, начало было скомканным, но вскоре все растряслось и я не успокоилась, пока не узнала конец 👍
May 20, 2024
Пам'ятаєте ту недолугу сцену із "Загону Самогубців" 2016 року, у якій Ель Діабло пафосно викрикує "я вже одного разу втратив сім'ю, не хочу втратити знову" і вперед, демонструвати свою жертовність і відданість новим друзям? Вона викликала найрізноманітніший спектр реакцій від розгубленого мовчання до несамовитого ржачу. Не було хіба розчулення і сліз, на які, певно, розраховували творці стрічки, адже із "сім'єю" персонаж познайомився лише за день до того, а якоїсь особливої взаємодії між ними глядач так і не побачив.
До чого я її згадала? Бо "Голеор" складається із подібних сцен десь так на дві третини. Було таке враження, що це не готовий твір, а якісь окремі записи, замальовки сцен, приблизні образи персонажів накидані, щось таке. Інколи навіть хотілось перевірити, чи точно в моєму примірнику всі сторінки на місці. Ось щойно зібрали компанію незнайомих між собою дітей, один ранок вони там щось потренувались, а наступного дня правитель вже казиться, бо вони не працюють, як злагоджена команда. Ось герої тільки вирушили на місію, вони одне з одним майже не розмовляють, але вже на наступній сторінці вони жартують між собою, щось розказують про своє минуле, хлопці заграють з дівчатами і перед читачами постає цілком дружна компанія. Немає поступового зближення персонажів чи якихось поворотних подій, які б допомогли їм згуртуватись. Там навіть кохання з'явилось коли хлопець з дівчиною буквально кількома короткими реченнями перекинулись. Тому читач просто не вірить у те, що герої дійсно важливі одне для одного. А отже всі смерті, зради, розчарування і все оце, що створює напругу і драматизм, не працюватимуть.
Крім того, авторка часом забувала, що писала раніше, і тоді дівчина-вегетаріанка замовляла собі в таверні качку, а відкритий перелом через пару сторінок охарактеризували як "подряпину". Хоча, несхоже було, аби він приносив якийсь особливий дискомфорт персонажу. Окреме задоволення - сцена, де дівчина-розвідниця перераховує дії одного з героїв, вказуючи час 4.34, 4.39, 4.45. Авторка типу хотіла показати її спостережливість і гарну пам'ять. Але. Чим, на бога, вона так точно визначила час? Жодного натяку на достатньо розвинені технології для створення звичних для нас годинників у цьому світі за всю книгу не траплялось.
Та попри всі ці гріхи, я до останнього збиралась поставити книзі трійку. Типу, читати це можна. Але потім я дісталась до фінальної епічної битви. На стільки епічної, що вона тривала аж п'ять сторінок. Більшу частину з яких наш особливий серед особливих, обдарований серед обдарованих головний герой безбожно тупив і на рівному місці страждав. І тоді я зрозуміла, що ні, на три це не тягне. В мене є ще одна книга авторки, та я їй-бо не знаю, коли тепер до неї дістанусь.
До чого я її згадала? Бо "Голеор" складається із подібних сцен десь так на дві третини. Було таке враження, що це не готовий твір, а якісь окремі записи, замальовки сцен, приблизні образи персонажів накидані, щось таке. Інколи навіть хотілось перевірити, чи точно в моєму примірнику всі сторінки на місці. Ось щойно зібрали компанію незнайомих між собою дітей, один ранок вони там щось потренувались, а наступного дня правитель вже казиться, бо вони не працюють, як злагоджена команда. Ось герої тільки вирушили на місію, вони одне з одним майже не розмовляють, але вже на наступній сторінці вони жартують між собою, щось розказують про своє минуле, хлопці заграють з дівчатами і перед читачами постає цілком дружна компанія. Немає поступового зближення персонажів чи якихось поворотних подій, які б допомогли їм згуртуватись. Там навіть кохання з'явилось коли хлопець з дівчиною буквально кількома короткими реченнями перекинулись. Тому читач просто не вірить у те, що герої дійсно важливі одне для одного. А отже всі смерті, зради, розчарування і все оце, що створює напругу і драматизм, не працюватимуть.
Крім того, авторка часом забувала, що писала раніше, і тоді дівчина-вегетаріанка замовляла собі в таверні качку, а відкритий перелом через пару сторінок охарактеризували як "подряпину". Хоча, несхоже було, аби він приносив якийсь особливий дискомфорт персонажу. Окреме задоволення - сцена, де дівчина-розвідниця перераховує дії одного з героїв, вказуючи час 4.34, 4.39, 4.45. Авторка типу хотіла показати її спостережливість і гарну пам'ять. Але. Чим, на бога, вона так точно визначила час? Жодного натяку на достатньо розвинені технології для створення звичних для нас годинників у цьому світі за всю книгу не траплялось.
Та попри всі ці гріхи, я до останнього збиралась поставити книзі трійку. Типу, читати це можна. Але потім я дісталась до фінальної епічної битви. На стільки епічної, що вона тривала аж п'ять сторінок. Більшу частину з яких наш особливий серед особливих, обдарований серед обдарованих головний герой безбожно тупив і на рівному місці страждав. І тоді я зрозуміла, що ні, на три це не тягне. В мене є ще одна книга авторки, та я їй-бо не знаю, коли тепер до неї дістанусь.
May 19, 2023
Напевно фентезі не моє, але не шкодую, що прочитав. Історія доволі просто, але динамічна. Думаю підліткам, які тільки знайомляться з жанром і не хочуть читати здоровезні книжки підійде тільки так. Окреме дякую за слов'янську міфологію
May 6, 2023
_ 7/10 _
_ З самого початку "Голеор" запав мені в серденько. Колоритні персонажі, динамічний сюжет - просто кайф.
_ Відсутність води (детального опису світла променів світанкового сонечка й таємничої колискової прибережного моря), це саме те, що мені зараз було потрібно (Кінг явно допоміг усвідомити мої вподобання 😅)
_ Не знаю чи так було задумано, чи це моя хвора фантазія, але історія мені, несвідомо, в'язалась з подіями українського сьогодення (що було безперечним плюсом, для мене).
_ Після знайомства бравих молОдців із повстанцями, щось пішло не так (або у мене просто був поганий настрій😬), бо складалось враження що події розгортаються на х2 швидкості.
У зв'язку з цим, фінальна баталія не відчувалась достатньо масштабною, а фінал - закінченим (якщо тут звісно не планується продовження, якого мені сильно хочеться). Хотілось би розтягнути останню третину ще на 50-100ст, тоді було б саме те.
_ З самого початку "Голеор" запав мені в серденько. Колоритні персонажі, динамічний сюжет - просто кайф.
_ Відсутність води (детального опису світла променів світанкового сонечка й таємничої колискової прибережного моря), це саме те, що мені зараз було потрібно (Кінг явно допоміг усвідомити мої вподобання 😅)
_ Не знаю чи так було задумано, чи це моя хвора фантазія, але історія мені, несвідомо, в'язалась з подіями українського сьогодення (що було безперечним плюсом, для мене).
_ Після знайомства бравих молОдців із повстанцями, щось пішло не так (або у мене просто був поганий настрій😬), бо складалось враження що події розгортаються на х2 швидкості.
У зв'язку з цим, фінальна баталія не відчувалась достатньо масштабною, а фінал - закінченим (якщо тут звісно не планується продовження, якого мені сильно хочеться). Хотілось би розтягнути останню третину ще на 50-100ст, тоді було б саме те.
Displaying 1 - 5 of 5 reviews