ომის დღიურები

by Astrid Lindgren

1939 წელს, მანამ, სანამ „პეპი გრძელიწინდა“ მსოფლიოში ცნობილ საბავშვო მწერლად აქცევდა, 32 წლის ასტრიდ ლინდგრენმა, სტოკჰოლმში მცხოვრებმა ორი შვილის დედამ და დიასახლისმა, მეორე მსოფლიო ომის კოშმარების დღიურებში აღწერა დაიწო და ამ საქმეს ისეთი გულმოდგინებით მოეკიდა, რომ 1945 წლის დასასრულამდე 17 წიგნაკის შევსება შეძლო.

„ომის დღიურებში“, როგორც მათ თავად უწოდებდა, ახალგაზრდა ქალის პირადი განცდების, მისი ოჯახის ყოველდღიური ცხოვრების და შვედეთში საკვებ პროდუქტებსა და პირველადი მოხმარების ნივთებზე დაწესებული ოფიციალური რაციონების გარდა, მსოფლიოში განვითარებული მოვლენები და ისტორიული მნიშვნელობის უამრავი მოვლენა და ფაქტია აღწერილი, რომელთაც ასტრიდი გაზეთებიდან ამოჭრილი ფაქტობრივი მასალითაც ამყარებდა. ასტრიდ ლინდგრენი იმხანად შვედეთის სახელმწიფო დაზვერვის საიდუმლო სამსახურის საფოსტო ცენზურის ბიუროში მუშაობდა, სხვებისთვის გასაიდუმლოებულ ინფორმაციას პირველწყაროებიდან – შვედეთიდან გაგზავნილი და შვედეთში გამოგზავნილი წერილებიდან – იღებდა.

ეს უნიკალური დოკუმენტური მასალა 2015 წელს, მეორე მსოფლიო ომის დამთავრებიდან 70 წლის იუბილეზე, შვედეთში ერთ წიგნად გამოიცა და ძალიან მალე შვედი მკითხველის დიდი ინტერესიც დაიმსახურა.

შვედურიდან თარგმნა ლიკა ჩაფიძემ

Genres: Nonfiction, History, Biography, Memoir, War, World War II, Swedish Literature

387 pages, Unknown Binding

First published April 1, 2015

About the author

Astrid Anna Emilia Lindgren, née Ericsson, (1907 - 2002) was a Swedish children's book author and screenwriter, whose many titles were translated into 85 languages and published in more than 100 countries. She has sold roughly 165 million copies worldwide. Today, she is most remembered for writing the Pippi Longstocking books, as well as the Karlsson-on-the-Roof book series.

Awards:
Hans Christian Andersen Award for Writing (1958)

Reviews

[Diane · Rating 4 out of 5]

This is a remarkable collection of journal entries from the Swedish author of the popular children's books about Pippi Longstocking. Astrid Lindgren kept thoughtful and detailed journals during World War II, and included lots of newspaper clippings along with her personal writing. It was powerful to read her private comments on events of the war as they happened, and to see how it affected her. I highly recommend this book to anyone interested in WWII.

Favorite Quote
[From New Year's Eve entry, 1945]
"Nineteen forty-five brought two remarkable things. Peace after the Second World War and the atom bomb. I wonder what the future will have to say about the atom bomb, and whether it will mark a whole new era in human existence, or not. The peace is not much to put one's faith in, with the atom bomb casting such a shadow over it."

[Fran · Rating 5 out of 5]

"War Diaries, 1939-1945" by Astrid Lindgren documents the horror of World War II. For six years, Lindgren chronicled the devastation using newspaper clippings and personal insights gleaned from her state security work as a censor of military and private mail sent to, and coming from, other countries. Her ruminations about wartime conditions in occupied countries were meant to help her understand the terrible world conflict.

Although Sweden was in a perpetual state of "readiness", the Swedes lived peacefully as a result of allowing trains of German soldiers to travel through Sweden to Finland. Norwegians were hostile as a result. Swedes helped their Scandinavian neighbors by sponsoring children from Norway and Finland and donating clothes, money, ambulances and anti-aircraft equipment.

Astrid Lindgren was in a unique position. As a censor, she commanded an excellent salary as did her husband in his job as director at the Swedish Motorist Association. Despite these advantages, the family had to deal with rationing, blackouts, lack of heat and price gouging. Astrid contrasted the shining sun and budding flowers with death by firing squad and round-ups to concentration camps. Thousands of people died of hunger. Starving Swedish sailors searched waste bins for potato peelings to eat. Astrid was appalled by the war and wondered whether Armageddon was coming.

The diaries painted a picture of Sweden as an island surrounded by warring factions. The future looked menacing and hopeless but the Lindgrens tried to maintain a degree of normalcy for the sake of their children while planning for evacuation if necessary. "War Diaries, 1939-1945" gives us insight into a time when the world went mad.

This was an unsettling, upsetting but necessary tome. It is hoped that history will not continue to repeat itself and wreck additional havoc upon humanity.

Thank you Yale University Press and Net Galley for the opportunity to read and review "War Diaries, 1939-1945".

[Nika · Rating 4 out of 5]

Прекрасне видання і не менш прекрасна Астрід.
Рекомендую до прочитання - такі слід записки людини, що спостерігала за всим цим. Додатково до книги ще включені вирізки з газет - тож настрої того часу передаються чудово
Ех, як же нам не пощастило з сусідами 💔

[Inna · Rating 4 out of 5]

30 серпня: «Зараз мені здається, що в Данії коїться справжня дикість. Тільки послухайте: »
Багатообіцяючі дві крапки і порожнеча після них – саме така на вигляд верстка на перший погляд розкішного видання цих щоденників. Я не знаю, хто придумав видавати це так, але щоденникові записи, що складалися з газетних вирізок та коментарів Астрід Ліндґрен на певну дату, неочікувано розділили. Так, у нас тепер є дати, коментарі авторки під ними і потім аж по закінченні року – газетні вирізки, в сенсі їх переклад. Дурня повна, зате такі широкі відступи, щоб залишати свої записи, що можна цілком стати співавтором цих щоденникових записів.

«І Німеччина повік буде відповідальна за те, що випустила російських варварів в Європу.»
Цікавий погляд спостерігача з країни, яка не перебуває у війні. Ця оптика дає авторці побачити одразу таку широку панораму всіх подій, які розгортаються, чого нам не вдавалося зробити навіть на уроках історії. Вторгнення росіян спочатку в Польщу, потім в Фінляндію. Роль Швеції тоді нагадує сьогоднішню роль Польщі для нас: прийом біженців, збір грошей, гуманітарки, відправлення добровольців на фінський фронт. Звісно, ці події болітимуть шведам більше, бо дуже близько.

«Найгірше те, що тепер годі сподіватися на швидку поразку Німеччини, бо нині знову заворушилися росіяни. Останніми днями з різних приводів вони окупували Литву, Латвію та Естонію. І ослабла Німеччина для нас тут, на півночі, означатиме лише одне – за нас візьметься Росія. І тому думаю, що радше все життя казатиму «Хайль Гітлер», ніж терпітиму тут росіян.»
Мене навіть дивує, як пані Ліндґрен чітко бачить нутро росіян, живучи у Швеції, і розуміє, що нацисти – не єдина загроза людству. Її щоденникові записи за цей рік для мене як хронологія масового божевілля світу. Війни оголошуються одна за одною, країни здаються, британський флот атакує французький, щоб той не дістався німцям, сусідні країни у війні, зате ще встигають іронізувати над невмінням італійців воювати.

Ціную нагоду добряче посміятися під час такого серйозного читання: «Я ніколи не забуду тих тривожних днів 1838 року, коли туман війни насунувся ближче, ніж будь-коли, і нам здалося таким чудовим, коли Чемберлен рішуче взяв свою парасольку під пахву і полетів до Мюнхена. З яким полегшенням ми повірили, що Тисячолітній Райх у наших руках, і Чемберленом захоплювався весь світ, за винятком, можливо, Чехословаччини.»

«Націонал-соціалізм і більшовизм – це як дві жахливі рептилії, що зійшлися у двобої. Неприємно миритися з однією із жахливих рептилій, проте наразі не залишається нічого іншого, крім бажання стримати совєтів за те, що вони захопили під час цієї війни, за все те лихо, якого вони завдали Фінляндії.»
Європа замерзає і голодує. Війна продовжує розростатися. Парадокс ще й в тому, що в ті часи у самої авторки все складається непогано: війна дає їй роботу у Відділі перевірки кореспонденції Служби національної безпеки і так вона отримує інформацію про стан справ у різних країнах, її чоловіка підвищують, Швеція не у війні, їсти є що (хіба якась дивна зацикленість на маслі, яку я так і не розгадала), а пізніше вона з родиною ще й у дорожчу квартиру зможе переїхати.

«Нам не можна брати вугілля з Німеччини, а знайти дрова для обігріву дуже важко, отже, ситуація з опаленням узимку обіцяє бути катастрофічною.»
У війні задіяно занадто багато країн, занадто багато людей. Товарів на вистачає, війна пожирає ресурси і харчі, система талонів для видачі продуктів діє в багатьох країнах.

«Днями в газетах написали, що 100000 людей у Афінах померло від голоду, по 1600 щодня у найгірший період. Але у Швеції на продовольчому фронті все на диво добре, з дуже помітним поліпшенням. Багато м’яса і свинини, і несподівано в продажу з’явилася риба, через що скасовано обмеження на неї. Зараз справді дуже легко бути господинею. Тільки з маслом проблематично.»
Історикам це, звісно, дуже цінно, але я як читачка не могла позбутися думки, що авторка наче іронізує. Чи включає сарказм? Ой, там вбили стільки тисяч людей, а у нас живі люди ходять вулицями. В Греції голод, а ми їмо марципани. Дуже дивний спосіб фіксувати реальність, вибачте.
Але якщо не зважати на спосіб подачі такої інформації, то фрагменти, де пані Ліндґрен ділилася інформацією про харчування шведів під час Другої світової, стали ледь не улюбленими у мене: «на обід була качка з червоною капустою і торт – зовсім не схоже на злиденне життя» або «суворість існування для нас почалася вечіркою з Аллі і Юлландерами, з омарами й іншими різноманітними наїдками.» Не такий раціон ти очікуєш під час Другої світової.

«А росіяни тим часом наближаються до своїх кордонів. Коли німцям настане кінець, балтійським країнам ніщо вже не допоможе, і відтак – бідолашні люди.»
Я завжди читала ці історичні факти про підписання мирних угод беземоційно, спокійно. Тільки зараз дописи про смерть Гітлера, Муссоліні, капітуляцію Німеччини, про оголошення союзниками своєї перемоги, майже довело мне до сліз.

Ліндґрен наприкінці кожного року бажала завершення війни. Неможливо не співчувати їй тодішній, адже ти у 2022-му знаєш, коли їхня війна завершиться, а вона – ні. Але найгірше зараз усвідомлювати те, що ти навіть не уявляєш, коли переможе Україна і завершиться вже геть інша війна. Ліндґрен прохала про це з 1939-го, а скільки чекати нам?..

[Peter · Rating 4 out of 5]

A very informative book on what it was like to live in a neutral European country during WWII, as well as being a closer look at how Scandinavia fared in that war. Sweden was always on the edge of being occupied. Finland was invaded by Russia, Norway was invaded by Germany, and Denmark buckled under. Of the Scandinavian countries, only Sweden was permitted to remain undisturbed by Germany. But the author watched the news reports closely, and read correspondence across Europe in her government intelligence job, so she understood and recorded the course of the war and gives insights into how civilians in other countries were faring.

Apart from the round ups of Jews, there were also the atrocities of the Russians in the Baltics, in Poland and in Finland, the reprisals of the Germans against civilian insults, and the widespread starvation in the occupied countries as foodstuffs were forcibly removed to Germany. She notes that while the Germans are feared and disliked, the Russians are worse.

I get the sense that Russia is not all that different today.

A very easy, disturbing, read.

[Margarita Garova · Rating 4 out of 5]

„Всеки ден изпитвам страх да разгърна вестника.“

Португалия, Испания, Ейре, Швейцария и Швеция - броят се на пръстите държавите в Европа, които не воюват през Втората световна война. Въпросът за така наречения неутралитет може да е силно проблемен от морална гледна точка, осъзнаваме го с цялата му острота и сега. Историята на Швеция от този период е доказателство, че абсолютен неутралитет не съществува. Страната се кандилка в една или друга посока, макар че не участва пряко във военни действия – през нейната територия преминават германски войски (уж в отпуск) от и до Норвегия, износът за Германия не е спирал. От друга страна, шведите активно подпомагат нападнатата от Съветския съюз Финландия с материална помощ и приютяват на своя територия десетки хиляди бежанци, включително и евреи. Въпреки това, нейните три скандинавски сестри – окупираните Норвегия и Дания и воюващата Финландия, дълго време я гледат накриво. Тази морална дилема докарва на Линдгрен многобройни терзания, както личи от дневника.

Астрид Линдгрен води своя военновременен дневник, който я представя в много различна светлина от тази, която човек би очаквал от секретарка в юридическа кантора, добра домакиня от средната класа и майка на две деца. В него бъдещата писателка демонстрира задълбочени познания по история и висока политическа култура. Изпитва ненавист към двете воюващи диктатури и огромна жал към техните народи, които търпят лишения и нещастия заради обезумелите им водачи. Чете много, сред заглавията са и познатите ни „На западния фронт нищо ново“ и „Обичай ближния си“ на Ремарк и „Светът от вчера“ на Стефан Цвайг – книги, които й помагат да си обясни случващото се.

Характерно за трудни времена (макар че в Швеция, както отбелязва тя, си живеят царски) дневникът се фокусира върху храната - на трапезата на семейството не липсва нищо, и въпреки това, Линдгрен живее с опасения, че това изобилие няма да трае вечно. За нея е ненормална ситуацията, в която цяла Европа гладува, а в Швеция се живее толкова сносно.

Ходът на войната е познат на всички, в този смисъл, дневникът не съдържа почти нищо ново, но въпреки това нямах представа точно колко тежко е било положението в Норвегия, усложнено още повече от предателството на местния нацист Квислинг. Новото идва от един малко познат факт от живота на писателката – малко след избухването на войната, тя започва работа в отдела по цензура, който й дава възможност да чете входящата и изходяща кореспонденция и по този начин да се запознае с действителното положение в окупираните и воюващи страни, включително за концентрационните лагери.

А един изкълчен крак в края на войната води до първия ръкопис на „Пипи дългото чорапче“ – точно така, свръхсилната и независима Пипи е дете на войната. Подарък от Астрид за всички деца, които имат нужда от закрила, пък макар и от литературен герой.


„Нека се надяваме, че един ден ще чуем внуците си да казват: „Бомбоубежище – що е то?“

„Ако да си щастлив е равнозначно с това да живееш добре, то аз все още съм „щастлива“. Но щастието не е толкова просто нещо. Поне научих едно – ако искаш да си щастлив, усещането за това трябва да произтича от теб самия, а не от друг човек.“

[Aija · Rating 3 out of 5]

Grāmata – laikmeta liecība. Kā jau vēsta nosaukums, tās ir pavisam īstas zviedru rakstnieces Astridas Lindgrēnes 2. pasaules kara laikā rakstītas dienasgramatas, kurās toreiz vēl tikai topošā autore fiksēja kara notikumus, sajūtas, bailes un bažas, arī ģimenes ikdienu.
Šo arī gribējās atstāt bez vērtējuma, jo grāmatā nav ne sižeta, ne raksturu, ne citu elementu, pēc kā var vērtēt uzrakstītu tekstu. Tikai mana plika interese un subjektīva sajūta par to, cik aizraujoši bija piedzīvot šīs lappuses. Mazliet mulsināja arī ļoti apjomīgais materiāls, kas grāmatā tika iekļauts, bet latviešu valodā neiztulkots – avīžu izgriezumi, kurus savulaik savās dienasgrāmatās līmējusi Astrida, latviešu lasītājam paliek neizlasāmi. Ja vien nepārvaldāt zviedru valodu. :)
Zviedrija 2. pasaules kara laikā saglabāja savu neitralitāti, līdz ar to man gribas teikt, ka Astridas dienasgrāmatās fiksētās sajūtas ir ļoti līdzīgas tām, ko jūtam šobrīd, kad noraugāmies uz karu Ukrainā, jūtam līdzi, taču patiesībā mūsu ikdienas dzīvi un sadzīvi tas ietekmē salīdzinoši maz. Mēs turpinām svinēt Ziemassvētkus pie pilniem galdiem (kā Astrida), apdāvināmies (kā Astridas ģimene), pieciešam dažas neērtības, cenu kāpumu, taču citādi – dzīve notiek. Lai gan, jā, ar bailēm fonā.
Speciāli to nefiksēju, bet ļoti daudz reižu Astridas dienasgrāmatās izskan viena doma – lai nāk jebkas, tikai ne krievu armija.
Ļoti jauks šīs grāmatas bonuss – te ir fiksēts brīdis, kā un kādos apstākļos aizsākas rakstnieces Astridas Lindgrēnes ceļš. Tā ir gandrīz nejaušība, likteņa pirksts, kā ietekmē Astrida sāk rakstīt leģendāro Pepiju Garzeķi. Izlasiet! :) Mazliet amizanti šajās lappusēs lasīt Astridas pašas šaubas par savu prasmi rakstīt. Eh, ja vien viņa jau toreiz zinātu...

[Agris Fakingsons · Rating 5 out of 5]

..neko daudz no Astridas Lindgrēnas lasījis neesmu, bet šīs kara dienasgrāmatas bija svēta lieta vēstures cienītājiem. jau iesākot grāmatu lasīt, ņēmos pierakstīt savas domas par izlasīto un ņēmos paskatīties arī dažus video par otro pasaules karu.

[Bookmaniac70 · Rating 5 out of 5]

Астрид Линдгрен започва да си води дневник от първия ден на войната - 1 септември 1939г., водена от желанието да "запечата", да остави документ за тези трагични и необичайни години. "Военният дневник", както тя го е наричала, продължава до края на 1945г. Когато избухва войната, Астрид Линдгрен е само на 32 години, майка е на две деца и работи като секретарка в кантора. Цели 5 години я делят от издаването на първата ѝ книга ("Дневникът на Брит-Мари"), а до първата серия истории за Пипи Дългото Чорапче - седем. Но в записките ѝ вече се разпознава нейният стил, силната ѝ любознателност, хуморът, който проблясва дори в най-отчаяните моменти.

Прави впечатление в какви детайли е следяла политическата обстановка и напредването на военните действия. Чете всички вестници, изрязва новини от тях и ги залепва на страниците на тетрадките. През 1940г. започва работа в отдела за цензура на кореспонденцията към Службата за национална сигурност. Чрез писмата, идващи от чужбина, се запознава от първа ръка с ужасяващи истории за гоненията на евреите, но и за зверствата на съветската армия.

Благодарение на неутралитета си Швеция успява да запази доста висок стандарт на живот, немислим в останалите северни страни, които попадат под немска окупация и биват използвани за зареждане на немската армия с хранителни припаси и суровини. Това дава възможност на писателката за един по-обективен поглед "встрани" от събитията, който отчита огромната опасност, криеща се в победата на един от двата тоталитарни режим (фашисткият и комунистическият). Чрез нейните кратките, но прецизни записки, очертаващи динамиката на Втората световна война, се уверих още веднъж, че представата, която имам от ученическите си години, е доста непълна, осакатена и погрешна.

Видях Астрид Линдгрен в една нова, непозната за мен светлина. Покрай военните новини се промъкват изречения за боледуванията на децата ѝ и почти мимоходом, между другото, за първите ѝ детски романи. Допадна ми откровеността, с която описва богатите трапези по празниците, както и финансовото благополучие на семейството си в този период, запазвайки чувствителността си към страданията на другите.

За мен този дневник беше изключително интересно четиво, особено в контекста на настоящата война, и горещо бих го препоръчала.

[Christine · Rating 4 out of 5]

Disclaimer: ARC via Netgalley
Like most young girls, my introduction to Lindgren was via the Pippi Longstocking books. I have to admit, though, I prefer Ronia the Robber’s Daughter. I’m not sure why. Pippi has the horse after all. Despite my love for Pippi and Ronia, I do not know much about Lindgren’s personal life. The War Diaries, covering the years 1949-1945, go some way to correct that oversight.

The ARC I read notes that the diaries were a combination of newspaper clippings and Lindgren’s own entries. The ARC does not include the clippings, but in some cases, provides summaries, but the clippings are largely absent. This is somewhat understandable considering that they too would have to be translated. Still, the absence is felt in some ways, mostly because at time Lindgren is writing in response to them and the historical context would be a little welcome for the American reader. Even someone who has a good general knowledge of the Second World War will look up a few things that she mentions.

This criticism does not mean that the diaries are not worth reading because they are. It isn’t just because the war diaries cover the period of Lindgren’s work on Pippi Longstocking but because they give another perspective to the war. Lindgren is writing as a Swede whose life is affected by the war, but no way near the way it affected those that lived in the Nazi controlled countries or even in parts of London. There are fears of food shortages, but Lindgren does seem to live in a time, if not quite pretty, then not that of shortage either.

Yet, the diaries do contain a dose of fear of what could come and what is happening. Lindgren reports rumors as they come be they from the European mainland or the British Isles. What also comes across quite clearly is her anger at Hitler and those in power for the destruction of civilization. This almost seems like an over the top statement, but it isn’t, not really.

The diaries are not simply filled with war news, but also with the struggles of surviving during war time and the realities of everyday life. Lindgren writes about the concerns that she has for her husband and her children, in particular how they are doing during their schooling. The diaries are wonderful contrast of the ordinary with the outrage.

Sounds frighteningly timely.

[Marysya · Rating 5 out of 5]

Nihil novi sub sole...
«Що було, те і буде, і що робилося, буде робитись, і немає нічого нового під сонцем» (Екл. 1:9).
Щоденники Ліндґрен гарно підтверджують цей вислів, бо відчуття початку війни 1939 року та 2022 року одні і ті ж.
Астрід веде ��апис основних подій, власних переживань, страхів (шведи боялись більше росіян, ніж німців) та особистих заміток (дефіцит продуктів, читання книжок (Ремарка, Цвейга etc), свята, хвороби дітей, свою роботу тощо).
Ця книга була моїм читанням на час повітряних тривог, часто з ліхтариком в укритті, у ній купа стікерів та підкреслень, бо надзвичайно на часі.
Як приємно було дійти до записів 1945 року, знаючи, що скоро перемога.
І стоячи біля вікна, за яким небо затянуте чорним димом від чергового прильоту, віриш, що і наша перемога також близько 🙏

[Mairita (Marii grāmatplaukts) · Rating 3 out of 5]

Kā vēsturiska liecība Astridas Lindgrēnes dienasgrāmatas, manuprāt, ir vērtīgas un arī vērts izlasīt, lai iegūtu ieskatu 2. pasaules kara notikumos no neitrālās Zviedrijas iedzīvotājas skatu punkta. Astrida vērīgi seko līdzi notikumiem, lai gan vēlākos gados nāk nogurums un notikumi ģimenē, kas vairāk aizņem viņas uzmanību. Asā kontrastā ar ziņām par badu un trūkumu ir ēdienu un dāvanu uzskaitījums. Grāmatā ir daudz sabildētas dienasgrāmatu lapas. No vienas puses parāda kā izskatījās viņas dienasgrāmatas, tomēr mulsinoši ielikt vairākus atvērumus ar avīžrakstiem zviedriski bez tulkojuma. Īpaši tad, ja Astrida tikai ieraksta vienu teikumu, ka par šo notikumu ielīmēju avīžrakstu. Nezinot zviedru valodu man kā lasītājam šie attēli neko daudz nedod.

[Olena Yuriichuk · Rating 5 out of 5]

"Сонце світить тепло і красиво. Земля могла б бути чудовим місцем для життя", - такими словами Астрід Ліндгрен, 32-річна домогосподарка, яка час від часу пише оповідання - більше "в шухлядку" - розпочинає один з двадцяти "воєнних щоденників".

Мене шалено тягнуло до цієї книжки. Восени, коли напередодні 111-го дня народження Астрід на екрани випустили фільм "Бути Астрід Ліндгрен", стало зрозуміло: нічого ми про неї не знаємо. Чому вона залишила новонародженого сина на багато років у чужій родині? Що було з Астрід у Стокгольмі, коли вона була там сама, без підтримки родини і їхнього розуміння?

"Щоденники воєнного часу" - відповідь на те, що було після буремних юних років. Астрід заміжня, виховує двох дітей, підпрацьовує на півставки стенографісткою, аж раптом у далекій від Швеції Польщі починається війна.

Багато що під час прочитання мене шокувало.

Так, Швеція була нейтральною, але те, що ми знаємо назагал, відрізняється від погляду Астрід, яка була типовою представницею тогочасної країни. Дивовижно, та поки світ голодував, вмирав, гинув, у Астрід були "проблеми" такого штибу:

- вводитимуть продовольчі картки (на другому році війни), треба запастися кавою; про всяк випадок законсервую пару десятків яєць;

- ох, на Різдво скропила салат з оселедцем своїми солоними слізьми (і тут доречно вставити цитату: "Потоки крові, понівечені тіла, відчай і страждання по всьому світі. Але мене це не цікавить. Мене цікавлять тільки мої особисті проблеми" - 1944 року Астрід і Стуре добряче посварилися, схоже, що він зраджував А., але про це письменниця уникає писати); Мідсоммер видався мокрим - вона зі Стуре змушена була сидіти кілька днів дома замість кататися на велосипедах.

Ви розумієте до чого я?

Десь напередодні першої річниці війни Астрід пішла на роботу - таємну і урядову, про яку дітям не говорили, а у щоденниках згадувалося побіжно і обмежено (ну, як сказати) - цензурування кореспонденції. Вже у листопаді 40-го Астрід у листах вичитувала про Оранієнбург та Бухенвальд, знала про те, що євреїв зганяють у гетто, ще через рік цілком свідомо писала про масовище винищення. Кажете, "Європа мовчала?" Тут це відчувається неймовірно яскраво.

Дуже часто проскакують заклики у стилі "О, Боже, збережи нас від росіян!" (і тут я цілком її підтримую), а ще Астрід всерйоз розмірковує про те, що німецька окупація - в рази менше лихо, ніж російська навала - це теж було цікаво читати з погляду далекого від україно-російських справ.

Десь в 44-му році, коли Астрід, засмучена проблемами зі Стуре, вивихнула ногу, її донька Карін злягає з кором. Саме з цього моменту починається баєчка про Пеппі (незважаючи на "воєнні щоденники", оминути письменництво А. не маю змоги), які Астрід розповідала стривоженій і хворій Карін наніч. Цікаво, що на Пеппі Астрід надій не покладала: називала нестерпним дівчиськом, у листі до видавця просила не закликати на її голову соціальні служби і так далі, а ще писала у щоденнику, що тепер, коли відправила рукопис, варто сісти за нормальну книжку. Уявіть її здивування - і про це зазначає у післямові Карін - коли Пеппі опублікували, а від втішених читачів-дітлахів почали приходити листи!

Зрештою, що розповісти іще?
Детальна хроніка подій тих років вперемішку між побутовими проблемами, родинними розвагами і тривогами невеличкої шведської сім'ї. Вирізки, які Астрід (є безліч сканованих сторінок) вклеювала, підкреслювала, розбирала. Чітка логіка і розуміння суті (без ТБ чи мережі!). Погляд не історика, який підраховує жертви, а матері, жінки, сестри, яка ставить себе на місце інших. Для читача - різкий контраст з Пеппі, Карлсоном та Ко, для просто спостерігача - можливість побачити все зблизька.

*

А тепер вибачте, але маю "фе" та попередження для тих, хто зібрався купувати цю книжку. Надзвичайно бісили моменти, коли Астрід пише: "вклеюю вирізку" чи "ось його фото". Ти сподіваєшся побачити те, про що говорить Астрід, а залишаєшся ні з чим! Наприкінці книжки сторінок з 20-30 - це власне скани щоденника зі сторінками про які йшла мова. А наприкінці кожного року вже неактуальні уривки перекладених українською статтей. Шановне видавництво, невже, невже так важко було додавати скани і переклад одразу після запису Астрід про це? Особисто мене цей розгардіяш збивав і газетну хроніку за 1944 рік я повністю оминула. Сподіваюся, що колись "Щоденники" перевидадуть у людському вигляді, поки ж - читаємо, що маємо!

[Antje · Rating 5 out of 5]

Der zweite Versuch, dieses Buch mit Gewinn zu lesen, beweist mir wieder einmal, dass es Lektüre gibt, für die man bereit bzw. in der richtigen Stimmung sein muss. Mag es daran liegen, dass ich mich gerade in einer Lindgren-Phase befinde; jedenfalls sprachen mich endlich ihre Tagebücher an und nach dem Auslesen dieser, verlangt es in mir nach noch mehr Astrid Lindgren.

Die Tagebuchaufzeichnungen beginnen mit dem Eintrag vom 1. September 1939 und somit dem Zweiten Weltkrieg. In den kommenden sechs Jahren führt Lindgren mal mehr und mal weniger regelmäßig ihr Tagebuch. Was wir als Leser darin finden, ist ein außerordentlich wissenswertes Wechselspiel zwischen aktueller Weltpolitik und den persönlichen Erlebnissen innerhalb ihrer Familie, die kontrastreicher in ihrer alltäglichen Banalität oftmals nicht sein könnten. Sie füllt zusätzlich die Bücher mit Zeitungsartikeln und Abschriften diverser Briefe auf, die in der Abteilung für Briefzensur des schwedischen Nachrichtendienstes durch ihre Hände gehen. - Dadurch bietet sich für uns ein einzigartiger Blick auf die für uns historischen, aber für sie aktuellen, Kriegsereignisse in Europa und anderen vom Weltkrieg betroffenen Regionen. Hierbei interessierte mich insbesondere die politische Rolle Schwedens, während der misslichen Lage seiner skandinavischen Nachbarländer. Mir wurde dadurch erstmals bewusst, wie wenig ich über die politischen Geschehnisse und Zusammenhänge in Nordeuropa während der Kriegsjahre weiß und wie viele andere Nationen außerhalb des europäischen Kontinentes darin involviert gewesen sind. - Für mich wurde dadurch das Lesen dieser Tagebücher zum Geschichtsunterricht der besonderen Art.

So setze mich auch folgender Eintrag in Erstaunen: "Im Augenblick diskutiert man und rebelliert dagegen und ist verzweifelt über den Beschluss der schwedischen Regierung, Russlands Forderungen nachzugeben, massenweise baltische Flüchtlinge auszuliefern. Die Russen wollen sie zurückholen, um sie umzubringen. Das ist genau so ein beschämendes Gefühl wie damals, als wir Deutschland nachgaben in der Frage des Fronturlauberverkehrs durch Schweden." (25. November 1545) - Ich sehe, es gibt noch so unendlich viel zu erfahren und zu lernen.

Ferner beeindruckte mich Lindgrens kluge und menschliche Sichtweisen. Sie zeigte sogar Mitleid mit deutschen Soldaten in Stalingrad und der hungernden Bevölkerung in Deutschland mit der Annahme, dass es unter ihnen auch anständige Menschen gäbe, obwohl sie wohlweislich über die Grausamkeiten, die von deutschem aber auch russischem Boden ausgingen, informiert gewesen war: "Deutschland und die Deutschen werden gehasst - aber man kann nicht alle Deutschen hassen, man kann sie nur bedauern." (7. Mai 1945)

Doch wir erfahren auch von ihren ersten ernsthaften schriftstellerischen Versuchen. So bringt sie - dank einer Fußverstauchung - endlich Pippi Langstrumpf auf's Papier. Ich liebe ihre Anmerkung: "Im Augenblick überarbeite ich 'Pippi Langstrumpf', wenn denn nun aus dem missratenen Kind noch etwas werden kann." (2. Juni 1945) - Doch das wird es werden - ebenso wie ihr mit diesen Tagebuchaufzeichnungen und Artikelsammlungen ein besonderes Kleinod gelungen ist.

[iva° · Rating 3 out of 5]

karin lindgren, najpoznatija kao majka kultnog lika pipi duge čarape, tijekom sedam godina pomno je pisala ratni dnevnik u kojem ciljano prati političku situaciju iz svog doma u švedskoj. ovo nije dnevnik u onom intimnom smislu, ovdje nećeš naći razmišljanja, ideje i otvaranja duše tipične za dnevničku formu -gđa. lindgren to vješto drži za sebe- nego isključivo tijek (početak, kulminaciju i završetak) drugog svjetskog rata kojeg ona promatra iz udobnosti svog doma, uz poneku crticu o svojoj djeci (karin koja u početku pisanja dnevnika ima 5 i lars koji ima 13 godina) - njihove bolesti, ne/uspjesi u školi, darovi koje dobivaju za božiće, rođendane itd.

u originalnoj verziji dnevnika (koji je otkriven tek 2013. godine u pletenoj košari u stanu gdje je gđa. lindgren živjela - dakle, 11 godina nakon njene smrti), bilježnice su bile ispunjene novinskim isječcima, fotografijama i člancima koje je ljepila i njima obogaćivala svoj rukopis. na žalost, ti isječci nisu našli mjesto u objavljenoj knjizi.

smatram da bi ovo bilo vrlo interesantno nekome koga drugi svjetski rat zanima, ima tu mnoštvo informacija "sa strane", iz pogleda jedne dobrostojeće šveđanke. pismena je i suosjećajna, ali i emocionalno distancirana. kao da kaže: "okej, ovdje ću bilježiti sve što ima veze s ratom i politikom, ali neću ti dati ništa od sebe, ništa od svoje nutrine." tako da mi je ostao neki osjećaj... hmmm.. suhoće. ili je to jednostavno do sjevernjačkog hladnog mentaliteta. u principu, od dnevnika očekujem da bude više od nabrajanja događaja (u ovom kontekstu - tko je napao koga, tko je saveznik s kime, gdje se odvija koja bitka, koliko je ranjenih itd.), volim kad dnevnik ispunjava svoju funkciju otvaranja i razotkrivanja.. (naravno, jedno ne isključuje drugo, u idealnom tekstu oboje bi se međusobno prožimalo). sve što je osobno od sebe ovdje dala su detaljni opisi obroka koje blaguju nekim povodom ili poneki usklik "kad bi barem bio mir na cijeloj zemlji!", "bože, strašno!" ili "bože, sačuvaj nas od rusa!"

[nettebuecherkiste · Rating 4 out of 5]

Als die spätere Kinderbuchautorin Astrid Lindgren am 1. September 1939 beginnt , ein Tagebuch zu führen, weil in Europa der Krieg ausgebrochen ist, kann sie nicht ahnen, dass sie dieses Tagebuch sechs lange Jahre lang führen wird. Zunächst akribisch, später in größeren Abständen, hält sie die Kriegsgeschehnisse fest und geht dabei besonders darauf ein, inwiefern Schweden und seine Nachbarländer Norwegen und Finnland betroffen sind.

Schweden sollte neutral bleiben und die unmittelbaren Auswirkungen auf Lindgren und ihre Familie waren gering – und doch beschäftigten die Grausamkeiten des Krieges Lindgren sehr, immer wieder erwähnt sie im Verlaufe des Tagebuches, wie dankbar sie ist, dass sie nicht hungern und um Leib und Leben fürchten müssen. Das geht so weit, dass man den Eindruck gewinnt, sie fühle sich regelrecht schuldig deswegen. Dennoch musste ich bei der Lektüre bzw. beim Anhören gelegentlich darüber schmunzeln, wie genau Lindgren festhält, was zu irgendwelchen Festen alles aufgetischt wurde und welche Geschenke es gab. Doch damit verstärkt sie eben den Kontrast zu den Lebensumständen in den am Krieg beteiligten Ländern. Astrid Lindgrens Kriegstagebücher sind vor allem insofern einmal eine ganz andere Lektüre über den 2. Weltkrieg, als sie aus einer Sicht geschrieben sind, die nur selten in der Kriegsliteratur zu finden ist – der einer Privatperson in einem neutralen Land. Für mich ist das der größte Pluspunkt des Buches, denn das ist wirklich interessant. Auch waren mir viele Details über den 2. Weltkrieg in Skandinavien bisher unbekannt. Doch natürlich ist dies kein Sachbuch, es ist ein Tagebuch, und wir erfahren auch, was in den abgedeckten 6 Jahren alles in Lindgrens Familie passierte: die häufigen Erkrankungen der Tochter Karin, die Schulprobleme des Sohnes Lars und die Ehekrise mit ihrem Mann Sture Lindgren. Vor allem letzteres wirkte sich natürlich auf die Tagebücher aus, denn Lindgren fehlte im zweiten Halbjahr 1944 deswegen oft die Kraft, regelmäßig zu schreiben. Besonders Freunde ihrer Kinderbücher (und wer ist das nicht?) werden sich über Einträge freuen, die das Manuskript von Pippi Langstrumpf erwähnen.

Insgesamt sind Lindgrens Tagebucheinträge geprägt von ihrer Empathie, häufig denkt sie an die Menschen in den Kriegsländern, auch im Aggressorland Deutschland, denen es so schlecht geht. Für Westeuropäer etwas überraschend sind die Aussagen, in denen klar wird, dass man sich in Schweden bei aller Abscheu vor dem Naziregime aus Angst vor den Russen in bestimmten Kriegsphasen eher deutsche als russische Erfolge wünschte.

Ich habe lediglich einen Kritikpunkt: Es hat mich sehr überrascht, ja zunächst gar schockiert, dass in den Einträgen nach der deutschen Kapitulation so wenig über die Vernichtung der Juden und über die Atombombenabwürfe in Japan gesagt wird. Da hatte ich etwas anderes erwartet. Aus früheren Einträgen ist jedoch klar, dass Lindgren auch vom Schicksal der Juden betroffen war. Dass sie so wenig zum Atomkrieg sagt, ist vielleicht einfach der Konzentration auf das längst kriegsfreie Europa geschuldet – das Tagebuch ist das einer sympathischen, mitfühlenden Frau.

Zum Hörbuch: Eva Mattes liest mit sanfter, ruhiger Stimme, sehr angenehm.

Eine unterhaltsame, bewegende Schilderung der Kriegszeit aus der Sicht einer intelligenten Frau in einem neutralen Land.

[Louise · Rating 3 out of 5]

As she was writing the Pipi series that made her famous, Astrid Lindgren was logging the war from the perspective of a working mother in neutral Sweden.

Along with a news summary from mostly Swedish sources (so not much on the Pacific theater), there are birthdays, Christmases. bike rides and report cards.

It's a quick read. It's 200+ pages have a lot of white space. There is a glossary of names and reproductions of two letters re: Pipi Longstocking. The Swedish edition is enriched by new clippings which are summarized in this English version.

It is notable because of its author's later fame, but also because it documents what news was getting through. It also expresses, what I presume, are the feelings of the Swedish people at the time.

[Sandra · Rating 3 out of 5]

Kiek sausoka knyga, veikiau net ne dienoraštis, o tuometinių laikraščių straipsnių trumpas perpasakojimas, retkarčiais pridedant vieną kitą savo mintį apie savo ir namiškių būsenas. Kasmetinis šeimos gautų kalėdinių ar gimtadienių dovanų ar valgomo maisto preciziškas išvardijimas nuvylė.

[Linda · Rating 2 out of 5]

War Diaries 1939-1945 by Astrid Lindgren. I’ve read a number of WWII diaries and letters by women but none quite like this one. Lindgren is the author of Pippi Longstocking, one more famous books I haven’t read. The jacket blurb says that in these pages she “emerges as a morally courageous ciritic of violence and war, as well as a deeply sensitive and astute observer of world affairs.” I’m not sure I agree with that.

The book is based on 17 volumes of diaries Lindgren kept during the war years which also included many newspaper clippings of news stories, cartoons etc. The Swedish version of the book included a number of double page facsimile spreads. The English version just breaks up the text with a little listing of what articles went with what she’s writing at that moment.

Sweden remained neutral during the war and gave money to Finland and other Scandinavian countries and took in refugees. But they also let German troop trains cross their country and bought coal from Germany and sold them iron. Lindgren mentions the trains but never the other things that helped the German war effort. Maybe she didn’t know; it’s not clear.

She has some kind of personal, perhaps marital, crisis that she refers to multiple times but we never have a clue what she’s talking about. The forward is by her daughter who was a 5-year-old at the beginning of the war.

The Lindgrens never seemed to face any real hardships compared to other nations at war. Certainly there always seemed to be enough food, often more than enough. Lindgren does know how lucky she is to have a home, her family around her, her country not being bombed or occupied. Maybe because, in retrospect, we know what dreadful hardships other suffered, Lindgren’s diaries suffer by comparison. I felt they saw the light of day because of her fame not necessary any deep value. I think the most interesting part would have been the juxtapostion of the news clippings which we never get to see.

Notice the title of this book on the cover of the illustration. That must be the Euro edition.

*Forgot to mention that Russia was the traditional enemy of the Scandinavian/Baltic countries and that is one reason why they were more willing to work with Germany. Their big fear was being overtaken by Russia not by Germany.

[Jurga Jurgita · Rating 3 out of 5]

Astridos Lindgren knygas viena po kitos turbūt skaičiau prieš gerus dvidešimt metų, o gal ir daugiau. Su metais jaučiu nostalgiją šiai rašytojai ir jos kūrybai. Pamenu kaip naktimis, palindusi po kaldra su prožektoriumi, skaitydavau "Mes Varnų saloje", "Ronja plėšiko duktė" ir pačią mylimiausią "Pepė Ilgakojinė". Su šia rašytoja ir jos kūryba aš užaugau kaip ir kiekvienas mano kartos žmogus. Ji buvo neatsiejama nuo vaikų literatūros. Tuo metu rašytojos knygas skaitė visi ir visur. Todėl labai džiaugiuosi, kad dar ir dabar jos vienas kitas kūrinys įtrauktas į privalomų perskaityti kūrinių sąrašą. Planuodama vėl prisiminti autorės kūrybą iš naujo, nusprendžiau perskaityti dar visai neseniai išleistą knygą "Karo dienoraščiai 1939-1945". Aš esu ta skaitytoja, kuri nemėgsta knygų, rašomų dienoraščio forma. Keistas formatas, kuris man nepriimtinas, todėl ryžtis skaityti šią knygą, buvo šioks toks ir iššūkis. Ši knyga yra unikalūs autobiografiniai garsios švedų rašytojos, tuomet dar niekam nežinomos jaunos 32 metų moters, laiko liudijimai, fragmentiškai rašyti 1939-1945 metais, apimantys visą Antrojo pasaulinio karo laikotarpį. Knygoje vaizduojama paprastos Stokholmo šeimos kasdienybė, jautrūs asmeniniai autorės išgyvenimai. Visa pateikta informacija iliustruota retomis rašytojos šeimos archyvo nuotraukomis, originaliomis dienoraščių reprodukcijomis. Skaitydama šiuos autorės dienoraščius teko pastebėti, kad moteris gyveno vien rašymu, nors ir ne kasdien, bet stengdamasi kiek galėdama kuo plačiau, įdomiau bei išsamiau apžvelgti karo padėtį pasaulyje. Ji lyg kokia karo korespodentė apžvelgdavo kariaujančių šalių ir nuo karo nukentėjusių žmonių lemtį. Labai įdomu skaityti mintis, kai žmogus yra gyvas liudininkas visų įvykių, nes atrodo, kad viskas "plaukia" iš širdies ir kai viskas yra pateikiama kaleidoskopiškai. Patys dienoraščiai nėra skystas kūrinys, nes jame gausu įdomių įžvalgų, faktų, pamąstymų ir išgyvenimų. Astridai Lindgren tuometinis informacijos vienas iš šaltinių buvo darbas su valstybės paslaptimis susijusioje Pašto kontrolės įstaigoje būnant viena iš kariškių ir civilių laiškų, siunčiamų į užsienį ir gaunamų iš jo, tikrintojų. Laiškus įstaigos darbuotojai atklijuodavo garais ir perskaitydavo, o vietas, kuriose buvo rašoma apie karinius objektus ar kitas gynybines paslaptis, padarydavo neįskaitomas. Tačiau Astridai Lindgren netrukdė aprašyti ir pacituoti ką nors įdomaus iš tų laiškų, atskleidžiančių okupuotų šalių gyvenimą. Įdomiausia buvo sužinoti tai, kad dienoraščiai atvėrė ir kitą autorės kūrybingumo pusę. Pačiu įtempčiausiu metu, 1941-ųjų žiemą ji staiga ėmė pasakoti apie patrakusią, niekieno nevaržomą mergaitę Pepę Ilgakojinę. Koks buvo tolimesnis Pepės Ilgakojinės likimas, galite sužinoti paskaitę patys, nes nesinori pažerti visų Jums geriausių perliukų. Esu linkusi sakyti, kad dienoraščiai pilni ne tik istorinių dalykų, bet ir pirmųjų autorės šlovės akimirkų žengiant į naują jos amplua. Tad, kas mylėjote ar vis dar mylite šią rašytoją, palinkėsiu kartu su ja keliauti istorijos labirintais, patiriant karo baisumus, artimiau susipažįstant su autorės šeima ir kelionę pabaigti sužinant daug naujų dalykų apie Astridos Lindgren žengimą į literatūros pasaulį. O aš mintyse svarstydama, kurią jos knygą noriu perskaityti pirmiausia, noriu pasidalinti labai gražiu Astridos pasisakymu: "Būti laimingam nėra paprasta. Vis dėl to aš išmokau vieno dalyko-jei trokšti būti laimingas, privalai laimę susikurti pats, o ne laukti, kol ją atneš kitas". Būkit laimingi.

[Eva Draviņa · Rating 4 out of 5]

Saprāts atsakās ticēt, ka 20.gadsimtā var notikt kas tāds.

Ak, Tu, kas dzīves gaitu vadi, kad jaunais gads nākamais ausīs, tad ļauj mums taisni stāvēt kā tagad, stipriem būt pret meliem un naidu.

Un tomēr – vai darām tik daudz, cik mums jādara?

Patiesībā jau visas prasības ir “nesaprātīgas”, jo kāpēc lai Krievija dabūtu kaut gabaliņu no Somijas zemes?

Vienmēr var mierināt sevi, ka būs sliktāk.

Pavasaris šogad ir tāds savāds, gribas priecāties par to, bet vienlaikus ir neizturama sajūta, domājot par to, ka, spīdot saulei un plaukstot puķēm, cilvēki nogalina cits citu.

Šodien aprit gads, kopš sākās karš. Pie tā jau sāk pierast. Vismaz tad, ja dzīvo vietā, kur pastāvīgi nelīst bumbu lietus.

Vai karš nevar, nevar, nevar drīz beigties? Kāda gan nākotne būs tiem, kuri ir jauni un gatavi iziet pasaulē? Ir smagi saņemt mantojumā asiņainu, šausmīgu, izpostītu, sagāzētu un visādā ziņā nožēlojamu pasauli.

Kad pēc tam lasa dienas avīzes un ierauga tos pašus ģeogrāfiskos nosaukumus, var just vienīgi izmisumu par to, cik maz aizgājušo gadu tūkstošu laikā cilvēce ir mācījusies.

Vienu gan esmu iemācījusies – ja gribi būt laimīgs, tad tam ir jānāk no tevis paša, nevis no cita cilvēka.

Turklāt nepieciešams tikai mazliet pavērties apkārt pasaulei, lai saprastu, ka nekas nav tā, kā vajadzētu būt, un nekad arī nebūs.

Kā tas ir iespējams, ka pret vienu valsti var just tik lielu riebumu; kāpēc viņi pastrādā tik zvēriskus noziegumus un kāpēc ir tāds drauds visai cilvēcei?

[Ugnė · Rating 4 out of 5]

Trumpi dar ne rašytojais įspūdžiai apie karą, siaunčiantį aplink neva neutralią Švediją. Beskaitydama užčiuopiau du ryškius jausmus - dėkingumą už tai, ką turi, ir beviltiškumą, kai nieko negali padaryti.

Verta skaityti vien dėl konteksto - Astrid tikrai gaili Baltijos šalių, tačiau apie jas užsimena tik kelis kartus, tuo tarpu Suomijai ar Norvegijai skiria labai daug dėmesio. Rusų bijo, tačiau apie juos rašo kur kas mažiau nei apie vokiečius. Į akis dar krenta, kad dauguma karo baisumų, kurie man žinomi, pradedami minėti tik į karo pabaigą - reiškia, kiek dar dalykų buvo nežinota, kol tas karas vyko, ir kiek dar dalykų mes nežinome apie tuos karus, kurie tebevyksta.

[Laura]

Grāmata, kuru grūti novērtēt ar skaitļiem, zvaigznēm vai citiem simboliem.
Mūsdienās plašāk zināma kā bērnu grāmatu autore, zviedru rakstniece Astrida Lindgrēne 1939. gada 1. septembrī uzsāk rakstīt kara dienasgrāmatu. Tajā autore fiksē savas tā brīža sajūtas - bailes, neziņu, skumjas, pārdzīvojumu. Kā arī papildina to ar dažādiem laikrakstu izgriezumiem.
Kara sākumā neviens nezināja, ka būs nepieciešami seši gadi un sešpadsmit klades, lai sasniegtu finālu. Šī ir vērtīga kara laika liecība, lai arī Zviedrija pati kā valsts nebija iesaistīta karā.
Taču jāsaka, ka ir grūti, dažbrīd izliekas pat nedaudz ciniski, lasīt par šausmām un badu, kas ir turpat blakus Somijā, Norvēģijā, un nākamajā rindkopā redzēt tekstu par Lindgrēnu ģimenes bagātīgi noklāto Ziemassvētku, Lieldienu vai dzimšanas dienu galdu. Taču tā ir neizbēgamā realitāte - vienā vietā cilvēki svin, līksmojas un mielojas pie pilniem galdiem, citā, savukārt, ģimene slēpjas pagrabā, baidās un dala vienu maizes riecienu ... diemžēl ...

***
Šie ir piektie kara Ziemassvētki - un mums ir vairāk ēdiena nekā jebkad. Manā ledusskapī ir 2 lieli šķiņķi, galerts, aknu pastēte un cūku ribiņas, siļķu salāti, 2 lieli siera gabali un sāļā rulete. Turklāt visas kārbas pilnas ar cepumiem (..)

***
Es vēlu sev labu jauno gadu [1946]! Sev un savējiem! Un labprāt arī visai pasaulei, bet tas jau būtu par daudz prasīts. Kaut arī - ja tas nevar būt labs jaunais gads, tad varbūt lai tas ir labāks jaunais gads.

[Lyu · Rating 4 out of 5]

Невеличкий огляд:
У книзі багато вирізок з газет того часу, але чомусь редактор (?) розмістив їх вкінці кожного розділу. Трохи незрозуміло, що заважало подати текст і вирізки в тому ж самому порядку як і в щоденнику. Доводилося читати запис Астрід за певний день, а потім листати в кінець розділу, щоб переглянути, яку саме вирізку з газети вона додала.
І ще бракувало посилань на ці ж вирізки. Доводилося шукати по датам що і коли читати.
Але, тим не менш, книга виявилася дуже цікавою. Значна частина була саме про Фінляндію і Данію. І про те, як жила родина середнього класу у період другої світової війни, не маючи воєнних дій на своїй території.
Окремо запамʼяталося, що на початку війни, в Швеції запасалися маслом, яйцями, і найцікавіше - кавою. На неї також були обмеження як і на інші продукти. Не знала про таку любов до кави.

[Hermien · Rating 4 out of 5]

I loved Pippi Longstocking when I was young and am always interested in war diaries so this book was a must read for me. It was fascinating to read about WWII as events became known to the average citizen, especially from a Scandinavian perspective. The Swedes were more scared of the Russians than the Germans!

[Anna Petruk · Rating 5 out of 5]

"Oh! War broke out today. Nobody could believe it. Yesterday afternoon, Elsa Gullander and I were in Vasa Park with the children running and playing around us and we sat there giving Hitler a nice, cosy telling-off and agreed that there definitely was not going to be a war - and now today! The Germans bombarded several Polish cities early this morning and are forging their way into Poland from all directions."

Lindgren is known as a writer of classic children's books (which sold 165 million copies worldwide), most notably Pippi Longstocking. But before writing any of her books, she wrote a detailed journal spanning WWII. I recommend this book to everyone.

This book resonated with me a great deal. There were so many heartbreaking similarities with the war going on in my country, and the thoughts and feelings Lindgren describes. She spent WWII in Sweden, which remained neutral and unoccupied but under constant threat and pressure, with people constantly getting ready, and trying to help people from Finland, etc. So this felt similar to life away from the frontline, like when the bombings of Kyiv ebb.

[Jurgita Videikaitė · Rating 4 out of 5]

Labai simptomiška skaityti atsiminimus iš Antrojo pasaulinio karo, kai kasryt keliesi su nerimu ką atneš nauja diena, ypač iš kitos pusės balos...

Nuoširdus ir tiesūs, trumpi dienų ir įvykių komentarai, kurie šių dienų kontekste įpučia daug vilties (maloniai nustebino autorės organiškai guodžiantis rašymas, nors, tikiu, kad tokio užmojo nebūta) ir moko per kasdienes veiklas kontempliuoti istorijos apsukas.

Nes pirmiausia gerų dalykų norėkime sau. Sau ir saviškiams, tada galėsime viskuo dalytis su kitais. O jeigu gerų dalykų pasauliui nenutiks, tai gal nutiks nors kiek geresnių!

P. S. "Pepė Ilgakojinė" atsirado būtent Antrojo pasaulinio karo metu (aš nebuvau suvedusi šių paralelių) ir nors autorė jos nekūrė kaip paguodos vaikams (rėmėsi netgi B. Raselo "Auklėjimas gyvenimui" įžvalgomis), tačiau tas "mažytis antžmogis vaiko pavidalu" (p. 284) atveria dar kitus jo supratimo ir sėkmės plotus.

P.P.S. Autorė siųsdama rankraštį leidyklai vylėsi, kad ši bent jau nepraneš apie jį vaiko teisių apsaugos tarnyboms :) Savo ruožtu patikindama, jog jos puikiai išauklėtiems angelėliams Pepės elgesys blogos įtakos nepadarė.

[Sintija Meijere · Rating 3 out of 5]

II Pasaules karš no vēl nelasīta skatpunkta.

Zviedrija tieši netika ierauta karā un laika posmā no 1939. līdz 1945. gadam bija priviliģētā stāvoklī, noraugoties kā karš plosa kaimiņvalstis un arī daudz tām palīdzot finansiāli. Lindgrēne raksta daudz par situāciju pārējās Ziemeļvalstīs un to okupācijām, piemin arī Baltijas valstis un to neatkarību zaudēšanu.

Teorētiski, man patika dokumentu un avīžrakstu kopijas, kas pievienotas grāmatā, bet tā kā šie pielikumi ir zviedru valodā, tad īsti papildu info nedeva.

Vietām arī izbesīja tas, ka Lingrēne uzskaita, kādus cepešus un pastētes ēda Ziemassvētku vakarā, tai pašā laikā šausminoties, ka nabaga somiem bads. Bet jā, arī mēs šobrīd turpinām savu normālo dzīvi, kamēr blakus plosās nežēlīgs karš.. Tā laikam tas, diemžēl, notiek..

Kaut kas līdz galam man ar šo grāmatu nesagāja, bet kopumā - neslikta lasāmviela un skats uz it kā zināmiem vēstures notikumiem no neierasta rakursa.

3,5⭐️

[Kurkulis (Lililasa) · Rating 4 out of 5]

Iespējams, tādas personiskas liecības labāk uzrunā un paliek prātā, nekā tīra vēstures grāmata ar milzīgu faktu daudzumu.

Tās Lindgrēnes sajūtas kara sākumā burtiski spoguļojās manis pašas sajūtās 24.februārī.

Interesanti bija skats 'no iekšas' uz Zviedrijas neitralitāti. Un labāk vāciesi nekā krievi.

Epizode par vācu tautu un Hitleru, ar domu "Nav taču iespējams, ka daudzi vācieši nav aptvēruši, cik pamatīgi fīrers un pārējie vadoņi viņus ir apmānījuši" man sasaucās ar joprojām ik pa laikam izskanošo - tas ir Putina karš.

Protams, šo grāmatu nevar vērtēt (un nevajag) kā literatūru. Tā tiešām ir dokumentāla un vienlaicīgi personiska cilvēka liecība.

[Ira Vozna · Rating 5 out of 5]

Записки про другу світову з боку простої домогосподарки Астрід, яка на той час відомою письменницею ще не була. Описуючи новини з війни, вона часто згадує про побут, як купляла масло, як хворіли діти, чого не вистачало. Швеція, звідки вона родом, змогла втримати нейтралітет. В легкій манері ви пройдете через всі 6 років війни. Книга цікава, з неї можна почерпнути набагато більше інформації, ніж на уроках історії в школі.

Це перше видання, дуже якісний папір. Всього 1500 примірників. Невже в Україні такий малий попит? Надіюсь ще багатьом людям сподобається ця книга і її перевидадуть.