What do you think?
Rate this book
Палімпсест #3
Батьківщина
Роман "Батьківщина" є фіналом великої історії, що відбулася у світі, де упродовж століть право на життя визначалося походженням і силою, а холодні розум та зброя були значно вигіднішими союзниками, ніж людяність та любов. У світі, де одного дня раптово з'явилась молода Стожар і принесла можливість обирати: а куди ж прямувати тепер - у напрямку, який тисячоліттями визначала жорстока імперія, чи туди, де жодні умовності не матимуть сенсу. Додому. Хай навіть шляхом складнішим за усі, які раніше пролягали світом Патрії й Циркути. Хай навіть дім цей виявиться на одній землі і буде однією Батьківщиною для стількох теперішніх (чи колишніх) ворогів.
Хай навіть дім цей ще потрібно здобути.
Події "Батьківщини" обіцяють бути карколомними і масштабними, але однаково в їхньому центрі залишатимуться звичайні люди й те, який вони робитимуть вибір. Не завжди правильний і не завжди легкий - і цього разу Анні з Ханною та іншим героям буде ще складніше не збитися на мавці, ніж зазвичай. І не лише тому, що страшно не дійти до фіналу або спинитися на півдорозі. Страшно ще ц не завжди розуміти, поруч із ким ти йдеш, і чи справді найбільшою загрозою залишаються вороги зовнішні.
В кожній історії завжди можна пошукати ще щось незриме на перший погляд. Але коли мова про палімпсест, писаний магією й пригодами, приховане може справді здивувати!
Хай навіть дім цей ще потрібно здобути.
Події "Батьківщини" обіцяють бути карколомними і масштабними, але однаково в їхньому центрі залишатимуться звичайні люди й те, який вони робитимуть вибір. Не завжди правильний і не завжди легкий - і цього разу Анні з Ханною та іншим героям буде ще складніше не збитися на мавці, ніж зазвичай. І не лише тому, що страшно не дійти до фіналу або спинитися на півдорозі. Страшно ще ц не завжди розуміти, поруч із ким ти йдеш, і чи справді найбільшою загрозою залишаються вороги зовнішні.
В кожній історії завжди можна пошукати ще щось незриме на перший погляд. Але коли мова про палімпсест, писаний магією й пригодами, приховане може справді здивувати!
592 pages, Hardcover
Published January 1, 2020
2 people are currently reading
46 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 12 of 12 reviews
January 3, 2023
Мені дуже сильно не хотілося дочитувати цю історію, бо так вже вийшло, що трилогія Палімпсест пройшла наскрізною ниткою через весь мій 2022-й рік, тому перша частина цього відгуку буде зовсім не відгуком на книжку, а просто особистими переживаннями.
Я пам'ятаю, як в середу 23 лютого, щоб заспокоїти свою тривожку, я шарилася по сайтах видавництв і в КМ-Букс вчергове наткнулася на цю трилогію, до якої вже придивлялася раніше і нарешті вирішила її купити (вона ще здається тоді там в електронці була, але я вже не впевнена). Але тоді стався якийсь глюк, платіж мій ніяк не хотів проходити, мені треба було повертатися до роботи, тому я подумала "ну і фіг з ним, спробую завтра". Зрозуміло, що 'завтра' я вже нічого не пробувала, а бажання і здатність читати на деякий час не те щоб зовсім зникло, але дуже суттєво зламалося.
Трошки більше місяця, поки Київ був оточений, я, як і багато хто, завмерла в очікуванні того, що буде далі, а концентрації вистачало тільки на гортання стрічки новин. Не бачила сенсу примножувати свою бібліотеку, бо поняття не мала чи не доведеться теж тікати з дому, кинувши все. І тільки в квітні, після деокупації Київщини та півночі, з'явилася знову якась надія на... щось. Захотілося просто гребти до себе все те, що у нас хотіли забрати і сидіти на книжках українських авторів, як озвіріла дракониха, на своїх скарбах і кусатися та палити вогнем усіх, хто на них зазіхне. Тому дістати саме ту трилогію, яку я хотіла, перед тим, як життя так різко стало на паузу, стало питанням принципу, але на сайті КМ-Букс на той час усе теж завмерло, тому довелося визбирувати Палімпсест від якоїсь жіночки з Хмельницького, якогось дрібного київського книжкового інтернет-магазину та одеського Епіцентру. Приїхали вони всі в один день і той день я дуже добре пам'ятаю, бо якраз напередодні наші потопили крейсер москва, тому тільки про те й було розмов в черзі на Новій Пошті. І тоді вперше це відчуття радості стало якимось впевненішим, а книжки я ще дуже довго обіймала, після того, як принесла їх додому, бо вони для мене на той момент стали уже якимось символом. Знову ж таки, того, що в нас хотіли забрати, але ми не віддали. Але читати тоді я ще нормально не могла, тому стояли вони у мене на полиці аж до жовтня, коли я нарешті дозріла до прочитання і цього разу Палімпсест героїчно рятував мене від страху масованих ракетних атак. От так з перервами на інші твори, я щасливо дочитала останню сторінку за декілька годин до Нового Року, бо відчувала, що буде правильно залишити цю історію в 2022-му (та і гудрідз челендж треба було закривати), але так якось було важко її відпускати, ніби я втрачала свій костиль, на який опиралася весь цей рік.
Ну але все, сеанс психотерапії закінчився, можна нарешті про книжку.
Дочитавши третю частину, дуже добре стає видно усі сильні та слабкі сторони цієї історії. Коли вже нарешті бачиш повну картину, тільки тоді можна починати ставити питання та робити висновки. Для початку хочеться сказати, що Палімпсест виявився набагато цікавішою та оригінальнішою трилогією, ніж я першочергово очікувала. Тут справді є унікальний, не шаблонний світ та цікавий устрій. І я та людина, якій, зазвичай, не дуже залежить на світобудові, якщо чесно. Я можу пробачити слабку світобудову, якщо в історії цікаві персонажі, але тут мені хотілося вивалятися в усьому можливому лорі про Патрію, Циркуту, Стожарів, Величних та Дарвенхард, як свині в болоті.
Але, мушу зізнатися, початок 'Батьківщини' змусив мене почуватися дуже некомфортно, бо він виявився зовсім не таким, яким я очікувала, а набагато жорстокішим. Я сама навіть не знала, чого саме очікувала від завершальної частини, бо перед героями стояло завдання повалити 800-річний гніт імперії та відродити народ, пам'ять про який, мову та традиції якого практично повністю знищили. І я просто не уявляла, як це можна зробити протягом однієї книжки. І ще мені дуже некомфортно було від образу Анни-завойовниці, бо хотілося щоб це підкорений народ теж ставав на боротьбу, а не одна тільки Стожар їх звільняла. Але підкорений народ 800 років пробув під гнітом, тому наскільки реалістично було очікувати від них якогось бунту? Я, особисто, не бачила виходу з цього замкненого кола і воно мене гризло і мучило і майже половину книжки я сиділа як на голках, дуже переживаючи про те, як це все буде розв'язано. Як виявилося, переживати не треба було, бо очевидно весь той дискомфорт я й мала відчувати, бо потім усі мої страхи та турботи були проговорені між Анною та Ярим і з цього моменту я вже видихнула, бо зрозуміла, що авторка усвідомлює складність ситуації, в яку помістила своїх героїв, тому легких рішень не буде і не всі з них мені будуть подобатися, але вони відчуватимуться реалістичними.
Мені дуже хочеться зацитувати повністю ту розмову, бо вона мені дуже сподобалася, але оскільки там десь три сторінки, то постараюся обмежитися:
- Може, вас це злякає чи розчарує, але це так. Я - гірша, я менш моральна.(...) Колись ця держава прокинулася, або протистояти війні велетів і людей. А потім її збезчестили і залили кров'ю. Зараз вона знову дала свої сили - але вже не для миру нав'язаного. Її сили зараз чи не могутніші, ніж раніше, та й я не слабша за попередників. Але і сили, і Стожар, що їх черпає, не такі чисті, як були колись. Мені хочеться помсти і повалити Величних та їхній режим. (...) Але мені хочеться, щоб люди й самі повставали та теж боролися за право бути вільними. Замало одного Стожара для усієї країни чи всієї імперії. Раніше всі жили майже безжурно саме через Дар Земовита. Стожарів убили - і Патрія впала. А я хочу, щоб вона цього разу вистояла, якщо мене...не стане.
- Якщо ти думаєш, що буде легко підняти всіх на боротьбу, то помиляєшся. Я все життя живу в Циркуті. Вона уміє ламати і робити вірними собі, нищити особистості. (...) Я повністю підтримую твої наміри, я підтримую те, що не має все триматися на твоїх плечах. Але тисячолітнє ярмо за годину не скинеш. Має вмерти і народитися щонайменше два покоління, доки якщо не всі, то принаймні більше половини людей звикнуть до свободи, до того, що її ніхто не має права забрати. І, найважливіше - що її треба захищати. Самому, не сподіваючись на когось. Тому надихай, веди, вчи, але разом з тим будь готова часом самостійно тримати мечі та списи. Бо людям треба не тільки символ. Людям треба час.
Ну тобто, у вас бувало так, що авторка просто у вас з голови витягує ваші внутрішні протиріччя щодо її твору і так гарно їх розкладає по поличках вустами своїх героїв? У мене бувало. Шикарне відчуття, дуже рекомендую.
Там ще трошки пізніше була ще одна прекрасна сцена/розмова/моральна дилема щодо свободи вибору між Анною та Ханною, але вона вже трохи спойлерніша, тому її цитувати не буду. Але там так само, проговорили все те, що мене муляло в даній ситуації. Відчуваю себе почутою.
Вертаючись до Анни та Ярого, то вони взагалі стали для мене відкриттям у третій частині, напевно, один і з моїх найулюбленіших стосунків в цій історії, хоч і досить короткі. Також Анна та Ханна тут нарешті розкрилися, як подруги, а я так довго на це чекала, тому просто не могла натішитися. Абсолютно несподівано мені вщент розбили серце стосунки Всевлада та нового персонажа Анвара, бо це приречена дружба між двома людьми, які не можуть бути іншими, а якби були іншими, то не були б друзями. Я плакала, чесно.
Щодо Всевлада, то 'Батьківщина' взагалі зробила неймовірне і змусила мене йому симпатизувати і я навіть зовсім трошки прониклася їхніми стосунками з Ханною, бо сцена зустрічі на полі бою була просто прекрасною.
Також повільно, але впевнено Анна почала подобатися мені зовсім трошки, але більше, ніж Ханна. Я люблю їх обох неймовірно, але в результаті Анна виявилася мені ближчою чи що.
Ну і Ярий теж має окреме місце в моєму серці, бо він просто чудесний персонаж. Я б із задоволенням прочитала книжку про його життя та боротьбу в Циркуті (або хоча б оповідання).
Щодо решти героїв, то тут, на жаль, підтвердилися мої побоювання після другої частини. Усі до одного Тигран, Либідь, Тарас, Вишена та Адам були просто масовкою, яка абсолютно втратила будь-який сенс в завершальній частині трилогії, тому хоч технічно вони тут присутні, але дуже мінімально і практично не беруть участі ні в чому важливому. Ну хоча б часу на них багато не витрачали і на тому дякую. Я також дуже слабо розумію доя чого взагалі були ті довжелезні флешбеки з попереднього життя Анни в другій частині. Для чого був Артур, який на лице такий самий як Всевлад? Для чого було все це, а головне нахуя було переносити Тараса в цей світ? Тарас це мій смертельний ворог в цій історії, bane of my existence. Усі ті нечисленні рази, коли він відкривав рот (дяка, що він прикидався німим половину історії), щоб щось сказати, мені хотілося кричали 'ЧОМУ ТИ ТУТ?!!' на все горло. Я не знаю, просто капець як бісив. Навіть Всевлад в свої найгірші моменти не викликав таких емоцій, бо я завжди знала, шо він щось задумав і принаймні важливий для сюжету. А цей ну просто чорна діра, яка абсолютно нічого не приносила до історії та висмоктувала мож бажання жити.
Добре, 5хвилинку ненависті до Тараса завершила, лишається тільки сказати битви тут були класні, хоч я теж завичай за таким не пропадаю, але тут було прям цікаво читати.
Та і взагалі, дуже мені вже запала в серце вся ця історія. Не дивлячись на деякі свої досить очевидні недоліки, читати "Палімпсест' було захоплююче і я настільки тішуся, що у нас є таке фентезі. Я дуже сподіваюся, що Ярина Каторож писатиме ще, бо мені дуже цікаво, які ще світи та історії живуть в її голові.
Якщо ви ще не читали і вам вдасться ще знайти ці книжки, то дуже рекомендую цю трилогію.
А свою я тепер триматиму на поличці, як скарб, бо багато зусиль знадобилося, щоб її дістати)
Я пам'ятаю, як в середу 23 лютого, щоб заспокоїти свою тривожку, я шарилася по сайтах видавництв і в КМ-Букс вчергове наткнулася на цю трилогію, до якої вже придивлялася раніше і нарешті вирішила її купити (вона ще здається тоді там в електронці була, але я вже не впевнена). Але тоді стався якийсь глюк, платіж мій ніяк не хотів проходити, мені треба було повертатися до роботи, тому я подумала "ну і фіг з ним, спробую завтра". Зрозуміло, що 'завтра' я вже нічого не пробувала, а бажання і здатність читати на деякий час не те щоб зовсім зникло, але дуже суттєво зламалося.
Трошки більше місяця, поки Київ був оточений, я, як і багато хто, завмерла в очікуванні того, що буде далі, а концентрації вистачало тільки на гортання стрічки новин. Не бачила сенсу примножувати свою бібліотеку, бо поняття не мала чи не доведеться теж тікати з дому, кинувши все. І тільки в квітні, після деокупації Київщини та півночі, з'явилася знову якась надія на... щось. Захотілося просто гребти до себе все те, що у нас хотіли забрати і сидіти на книжках українських авторів, як озвіріла дракониха, на своїх скарбах і кусатися та палити вогнем усіх, хто на них зазіхне. Тому дістати саме ту трилогію, яку я хотіла, перед тим, як життя так різко стало на паузу, стало питанням принципу, але на сайті КМ-Букс на той час усе теж завмерло, тому довелося визбирувати Палімпсест від якоїсь жіночки з Хмельницького, якогось дрібного київського книжкового інтернет-магазину та одеського Епіцентру. Приїхали вони всі в один день і той день я дуже добре пам'ятаю, бо якраз напередодні наші потопили крейсер москва, тому тільки про те й було розмов в черзі на Новій Пошті. І тоді вперше це відчуття радості стало якимось впевненішим, а книжки я ще дуже довго обіймала, після того, як принесла їх додому, бо вони для мене на той момент стали уже якимось символом. Знову ж таки, того, що в нас хотіли забрати, але ми не віддали. Але читати тоді я ще нормально не могла, тому стояли вони у мене на полиці аж до жовтня, коли я нарешті дозріла до прочитання і цього разу Палімпсест героїчно рятував мене від страху масованих ракетних атак. От так з перервами на інші твори, я щасливо дочитала останню сторінку за декілька годин до Нового Року, бо відчувала, що буде правильно залишити цю історію в 2022-му (та і гудрідз челендж треба було закривати), але так якось було важко її відпускати, ніби я втрачала свій костиль, на який опиралася весь цей рік.
Ну але все, сеанс психотерапії закінчився, можна нарешті про книжку.
Дочитавши третю частину, дуже добре стає видно усі сильні та слабкі сторони цієї історії. Коли вже нарешті бачиш повну картину, тільки тоді можна починати ставити питання та робити висновки. Для початку хочеться сказати, що Палімпсест виявився набагато цікавішою та оригінальнішою трилогією, ніж я першочергово очікувала. Тут справді є унікальний, не шаблонний світ та цікавий устрій. І я та людина, якій, зазвичай, не дуже залежить на світобудові, якщо чесно. Я можу пробачити слабку світобудову, якщо в історії цікаві персонажі, але тут мені хотілося вивалятися в усьому можливому лорі про Патрію, Циркуту, Стожарів, Величних та Дарвенхард, як свині в болоті.
Але, мушу зізнатися, початок 'Батьківщини' змусив мене почуватися дуже некомфортно, бо він виявився зовсім не таким, яким я очікувала, а набагато жорстокішим. Я сама навіть не знала, чого саме очікувала від завершальної частини, бо перед героями стояло завдання повалити 800-річний гніт імперії та відродити народ, пам'ять про який, мову та традиції якого практично повністю знищили. І я просто не уявляла, як це можна зробити протягом однієї книжки. І ще мені дуже некомфортно було від образу Анни-завойовниці, бо хотілося щоб це підкорений народ теж ставав на боротьбу, а не одна тільки Стожар їх звільняла. Але підкорений народ 800 років пробув під гнітом, тому наскільки реалістично було очікувати від них якогось бунту? Я, особисто, не бачила виходу з цього замкненого кола і воно мене гризло і мучило і майже половину книжки я сиділа як на голках, дуже переживаючи про те, як це все буде розв'язано. Як виявилося, переживати не треба було, бо очевидно весь той дискомфорт я й мала відчувати, бо потім усі мої страхи та турботи були проговорені між Анною та Ярим і з цього моменту я вже видихнула, бо зрозуміла, що авторка усвідомлює складність ситуації, в яку помістила своїх героїв, тому легких рішень не буде і не всі з них мені будуть подобатися, але вони відчуватимуться реалістичними.
Мені дуже хочеться зацитувати повністю ту розмову, бо вона мені дуже сподобалася, але оскільки там десь три сторінки, то постараюся обмежитися:
- Може, вас це злякає чи розчарує, але це так. Я - гірша, я менш моральна.(...) Колись ця держава прокинулася, або протистояти війні велетів і людей. А потім її збезчестили і залили кров'ю. Зараз вона знову дала свої сили - але вже не для миру нав'язаного. Її сили зараз чи не могутніші, ніж раніше, та й я не слабша за попередників. Але і сили, і Стожар, що їх черпає, не такі чисті, як були колись. Мені хочеться помсти і повалити Величних та їхній режим. (...) Але мені хочеться, щоб люди й самі повставали та теж боролися за право бути вільними. Замало одного Стожара для усієї країни чи всієї імперії. Раніше всі жили майже безжурно саме через Дар Земовита. Стожарів убили - і Патрія впала. А я хочу, щоб вона цього разу вистояла, якщо мене...не стане.
- Якщо ти думаєш, що буде легко підняти всіх на боротьбу, то помиляєшся. Я все життя живу в Циркуті. Вона уміє ламати і робити вірними собі, нищити особистості. (...) Я повністю підтримую твої наміри, я підтримую те, що не має все триматися на твоїх плечах. Але тисячолітнє ярмо за годину не скинеш. Має вмерти і народитися щонайменше два покоління, доки якщо не всі, то принаймні більше половини людей звикнуть до свободи, до того, що її ніхто не має права забрати. І, найважливіше - що її треба захищати. Самому, не сподіваючись на когось. Тому надихай, веди, вчи, але разом з тим будь готова часом самостійно тримати мечі та списи. Бо людям треба не тільки символ. Людям треба час.
Ну тобто, у вас бувало так, що авторка просто у вас з голови витягує ваші внутрішні протиріччя щодо її твору і так гарно їх розкладає по поличках вустами своїх героїв? У мене бувало. Шикарне відчуття, дуже рекомендую.
Там ще трошки пізніше була ще одна прекрасна сцена/розмова/моральна дилема щодо свободи вибору між Анною та Ханною, але вона вже трохи спойлерніша, тому її цитувати не буду. Але там так само, проговорили все те, що мене муляло в даній ситуації. Відчуваю себе почутою.
Вертаючись до Анни та Ярого, то вони взагалі стали для мене відкриттям у третій частині, напевно, один і з моїх найулюбленіших стосунків в цій історії, хоч і досить короткі. Також Анна та Ханна тут нарешті розкрилися, як подруги, а я так довго на це чекала, тому просто не могла натішитися. Абсолютно несподівано мені вщент розбили серце стосунки Всевлада та нового персонажа Анвара, бо це приречена дружба між двома людьми, які не можуть бути іншими, а якби були іншими, то не були б друзями. Я плакала, чесно.
Щодо Всевлада, то 'Батьківщина' взагалі зробила неймовірне і змусила мене йому симпатизувати і я навіть зовсім трошки прониклася їхніми стосунками з Ханною, бо сцена зустрічі на полі бою була просто прекрасною.
Також повільно, але впевнено Анна почала подобатися мені зовсім трошки, але більше, ніж Ханна. Я люблю їх обох неймовірно, але в результаті Анна виявилася мені ближчою чи що.
Ну і Ярий теж має окреме місце в моєму серці, бо він просто чудесний персонаж. Я б із задоволенням прочитала книжку про його життя та боротьбу в Циркуті (або хоча б оповідання).
Щодо решти героїв, то тут, на жаль, підтвердилися мої побоювання після другої частини. Усі до одного Тигран, Либідь, Тарас, Вишена та Адам були просто масовкою, яка абсолютно втратила будь-який сенс в завершальній частині трилогії, тому хоч технічно вони тут присутні, але дуже мінімально і практично не беруть участі ні в чому важливому. Ну хоча б часу на них багато не витрачали і на тому дякую. Я також дуже слабо розумію доя чого взагалі були ті довжелезні флешбеки з попереднього життя Анни в другій частині. Для чого був Артур, який на лице такий самий як Всевлад? Для чого було все це, а головне нахуя було переносити Тараса в цей світ? Тарас це мій смертельний ворог в цій історії, bane of my existence. Усі ті нечисленні рази, коли він відкривав рот (дяка, що він прикидався німим половину історії), щоб щось сказати, мені хотілося кричали 'ЧОМУ ТИ ТУТ?!!' на все горло. Я не знаю, просто капець як бісив. Навіть Всевлад в свої найгірші моменти не викликав таких емоцій, бо я завжди знала, шо він щось задумав і принаймні важливий для сюжету. А цей ну просто чорна діра, яка абсолютно нічого не приносила до історії та висмоктувала мож бажання жити.
Добре, 5хвилинку ненависті до Тараса завершила, лишається тільки сказати битви тут були класні, хоч я теж завичай за таким не пропадаю, але тут було прям цікаво читати.
Та і взагалі, дуже мені вже запала в серце вся ця історія. Не дивлячись на деякі свої досить очевидні недоліки, читати "Палімпсест' було захоплююче і я настільки тішуся, що у нас є таке фентезі. Я дуже сподіваюся, що Ярина Каторож писатиме ще, бо мені дуже цікаво, які ще світи та історії живуть в її голові.
Якщо ви ще не читали і вам вдасться ще знайти ці книжки, то дуже рекомендую цю трилогію.
А свою я тепер триматиму на поличці, як скарб, бо багато зусиль знадобилося, щоб її дістати)
October 11, 2020
Тихий захват у патрійському ритмі 🤤
Upd.: Я вимагаю, щоб Нетфлікс викупив права на екранізацію!
Дуже багато емоцій і думок, можливо, розживуся ще на повноцінний відгук 😳
Ну але нє! Круто ж! Треба ж було так закрутити!
Upd. 11.10.2020:
Продовжуючи настрій, заданий моїм давнім відгуком на першу частину, ставлю трилогію Ярини Каторож поряд із фентезійними серіями, визнаними на світовому рівні. Заодно вимагаю екранізації від Нетфлікс! 😁
⠀
Сказати, що я в захваті, - недостатньо. Тому що тут було і до мурашечок, і до сліз. І багато ідей, близьких серцю. А ще світ, який так недалеко від нашого. Такі якраз без-них-ніяк-не-обійтися флешбеки. Майже розчарування в головному чоловічому персонажі (ах ти ж сволоч!), але не до кінця віра у його зраду.
⠀
Дуже круто промальований світ та його історія. Прогалин я не помітила. Все так гарно і вчасно складалося у єдину картинку, при чому інтриги не бракувало взагалі. На деяких моментах не хотілося зупинятися, а бігом перегортати сторінку. Тому через власний досвід із гачком у кінцівці першої частини не починала другу, поки не вийшла у світ третя.
⠀
І, о боги, ця кінцівка другої, початок третьої... От пишу зараз, згадую, і знову мурашечки... Але мовчу-мовчу, без спойлерів... Але як же це було круто! Я пищала, а мій чоловік вкотре посміявся із мого задротства (сам такий! 😜).
⠀
Ох, а завершення трилогії - воно таке красиво кіношне. Так і малювала уява ті кадри і голоси дівчат, які те все наприкінці історії розказують. От справді, якщо Палімпсест колись екранізують, побіжу на допрем'єрні покази.
⠀
І до дівчат. Тепер вже моїх 🥰 Вони тепер у мене мало не поряд з Елін, Фейрою та Брайс.
⠀
Мені дуууууже сподобалося, як Анна та Ханна розвивалися як особистості. Анна - від розбалуваної дівиці без сенсу в житті до рятівниці всіх і всього. Ханна - від егоїстки, що прикривалася альтруїзмом, до протилежності цього. Ох, яка ж вона незламна і сильна! Обидвоє такі! 😭
⠀
Тема держави, яку знищили через вбивство її мови - це взагалі 🔥 Ярина описала два державні устрої, що були приречені на занепад, - такі собі рабовласницька військова диктатура і пацифістична теократична монархія. Одна і друга були занадто максималістичні, тому в особі Анни та її намірах було відображено ідею, що мир - це норм, але якщо його можна досягнути війною - то вперед. Правда, я собі так і не змогла уявити, чи змогла б на території Циркути будь-коли зародитися демократія.
⠀
Але дуже круто було відображено таке: спершу, щоб не допустити анархії, народу, що залишився на стороні Анни, насправді не дуже дали свободу вибору. Можна сказати, щоб привчити народ до свободи, його знову ж таки треба було взяти в руки диктатору. Правда, ми говоримо про хорошого диктатора, силу якого здатні стримувати його радники. Але щоб цей же народ в подальшому не покладався лише на сили правителя, яким би він не був безмежним у своїх силах, йому (народу) довелося в певній мірі самим втримати свою свободу і пройти фінальний батл самостійно. А оце вже зародки демократії 😁
⠀
Звісно, у мене залишилося багато ??❓до деяких моментів у сюжеті та відносин героїв, але все воно ховається за загальним захватом від трилогії. Тому тепер всім, кому можу, рекомендую Палімпсест до прочитання ☺️
Upd.: Я вимагаю, щоб Нетфлікс викупив права на екранізацію!
Дуже багато емоцій і думок, можливо, розживуся ще на повноцінний відгук 😳
Ну але нє! Круто ж! Треба ж було так закрутити!
Upd. 11.10.2020:
Продовжуючи настрій, заданий моїм давнім відгуком на першу частину, ставлю трилогію Ярини Каторож поряд із фентезійними серіями, визнаними на світовому рівні. Заодно вимагаю екранізації від Нетфлікс! 😁
⠀
Сказати, що я в захваті, - недостатньо. Тому що тут було і до мурашечок, і до сліз. І багато ідей, близьких серцю. А ще світ, який так недалеко від нашого. Такі якраз без-них-ніяк-не-обійтися флешбеки. Майже розчарування в головному чоловічому персонажі (ах ти ж сволоч!), але не до кінця віра у його зраду.
⠀
Дуже круто промальований світ та його історія. Прогалин я не помітила. Все так гарно і вчасно складалося у єдину картинку, при чому інтриги не бракувало взагалі. На деяких моментах не хотілося зупинятися, а бігом перегортати сторінку. Тому через власний досвід із гачком у кінцівці першої частини не починала другу, поки не вийшла у світ третя.
⠀
І, о боги, ця кінцівка другої, початок третьої... От пишу зараз, згадую, і знову мурашечки... Але мовчу-мовчу, без спойлерів... Але як же це було круто! Я пищала, а мій чоловік вкотре посміявся із мого задротства (сам такий! 😜).
⠀
Ох, а завершення трилогії - воно таке красиво кіношне. Так і малювала уява ті кадри і голоси дівчат, які те все наприкінці історії розказують. От справді, якщо Палімпсест колись екранізують, побіжу на допрем'єрні покази.
⠀
І до дівчат. Тепер вже моїх 🥰 Вони тепер у мене мало не поряд з Елін, Фейрою та Брайс.
⠀
Мені дуууууже сподобалося, як Анна та Ханна розвивалися як особистості. Анна - від розбалуваної дівиці без сенсу в житті до рятівниці всіх і всього. Ханна - від егоїстки, що прикривалася альтруїзмом, до протилежності цього. Ох, яка ж вона незламна і сильна! Обидвоє такі! 😭
⠀
Тема держави, яку знищили через вбивство її мови - це взагалі 🔥 Ярина описала два державні устрої, що були приречені на занепад, - такі собі рабовласницька військова диктатура і пацифістична теократична монархія. Одна і друга були занадто максималістичні, тому в особі Анни та її намірах було відображено ідею, що мир - це норм, але якщо його можна досягнути війною - то вперед. Правда, я собі так і не змогла уявити, чи змогла б на території Циркути будь-коли зародитися демократія.
⠀
Але дуже круто було відображено таке: спершу, щоб не допустити анархії, народу, що залишився на стороні Анни, насправді не дуже дали свободу вибору. Можна сказати, щоб привчити народ до свободи, його знову ж таки треба було взяти в руки диктатору. Правда, ми говоримо про хорошого диктатора, силу якого здатні стримувати його радники. Але щоб цей же народ в подальшому не покладався лише на сили правителя, яким би він не був безмежним у своїх силах, йому (народу) довелося в певній мірі самим втримати свою свободу і пройти фінальний батл самостійно. А оце вже зародки демократії 😁
⠀
Звісно, у мене залишилося багато ??❓до деяких моментів у сюжеті та відносин героїв, але все воно ховається за загальним захватом від трилогії. Тому тепер всім, кому можу, рекомендую Палімпсест до прочитання ☺️
Read
April 9, 2021Готовченко. Важко написати щось про третю книгу трилогії, якщо вже лишала відгуки на перші дві. Третя частина порадувала характерними для епічного фентезі "заокругленими" моментами: з'являються персонажі з попередніх книг і дехто з героїв повертається в місця, де був. Це завжди мімімі.
Були уривки від особи Всевлада (я вгадала, чому він у попередній частині зробив западло Анні). Перший з цих уривків був дуже цікавий - особливо коли природні явища псують персонажам плани (річка) - це так життєво :D
А от другий уривок від його особи зробив так, що війна лишилася практично за кадром, а я її дуже чекала, бо персонажі більшу частину книги збиралися на цю війну. Забракло крові-рубилова.
Були уривки від особи Всевлада (я вгадала, чому він у попередній частині зробив западло Анні). Перший з цих уривків був дуже цікавий - особливо коли природні явища псують персонажам плани (річка) - це так життєво :D
А от другий уривок від його особи зробив так, що війна лишилася практично за кадром, а я її дуже чекала, бо персонажі більшу частину книги збиралися на цю війну. Забракло крові-рубилова.
August 29, 2020
Батьківщина виявилася гідним завершення трилогії і є чудовим показником того що й українські письменники можуть створювати прекрасні багатокнижні історії.
Починаючи з перших сторінок даної трилогії вона ж мене й поглинула настільки сильно, що іноді я була ладна втікти від світу і оточуючих лише б дізнатися про те, що трапилося із улюбленими героями.
Не можу виділити певних мінусів чи плюсів адже ця книга мене дуже захопила і лише цікавило що буде далі, як поступлять Анна чи Ханна, Чому зрадив Всевлад і чи дійсно його зрада вартувала всіх тих втрат.
Маю надію що автор й на далі радуватиме своїми історіями, оскільки мої читацькі забаганки фунтезійного світу Ярина Каторож задовільнила на всі 100%.
Починаючи з перших сторінок даної трилогії вона ж мене й поглинула настільки сильно, що іноді я була ладна втікти від світу і оточуючих лише б дізнатися про те, що трапилося із улюбленими героями.
Не можу виділити певних мінусів чи плюсів адже ця книга мене дуже захопила і лише цікавило що буде далі, як поступлять Анна чи Ханна, Чому зрадив Всевлад і чи дійсно його зрада вартувала всіх тих втрат.
Маю надію що автор й на далі радуватиме своїми історіями, оскільки мої читацькі забаганки фунтезійного світу Ярина Каторож задовільнила на всі 100%.
October 25, 2022
Остання книга трилогії.
Дуже сподобалася ця серія. Люблю фентезі, бо в ньому можна сховатися, наче в іншій реальності. Авторка так гарно передала характер кожного персонажа.
Дуже приємно, що сучасна українська література - така багата, яскрава, непередбачувана, і саме цю серію я читала на одному подиху. Особливо зараз є так багато паралелей із нашою боротьбою.
Дякую за емоції.
Дуже сподобалася ця серія. Люблю фентезі, бо в ньому можна сховатися, наче в іншій реальності. Авторка так гарно передала характер кожного персонажа.
Дуже приємно, що сучасна українська література - така багата, яскрава, непередбачувана, і саме цю серію я читала на одному подиху. Особливо зараз є так багато паралелей із нашою боротьбою.
Дякую за емоції.
August 12, 2020
Достойне завершення трилогії. Справжній page-turner, не заспокоїлась, доки не дочитала)
August 16, 2021
ну от ні чим не гірше за Гру Пристолів!
July 3, 2021
Все-таки - 3.5 по трилогії. Саме з-за героїв знизила зараз оцінку: я нікого з них зараз не можу для себе виділити. Вони зараз для мене як рівні площини, згадуючи їх, я ні об кого з них не спотикаюся, щоб зупинитися та визначити своє відношення до них. Вони всі для мене, починаючи з другої книги, - «ну, добре, норм так норм». Малазан читала роки три назад але до сих пір пам’ятаю, як з кожним разом в мене змінювалось відношення до героїв, хоча ті то зникали то з’являлися в розповіді, як з ними було не все так просто.
Сама подорож дійсно заслуговує на ознайомлення.
Сама подорож дійсно заслуговує на ознайомлення.
October 22, 2023
Прекрасно, динамічно, цікаво!)
Головні герої просто моя любов)
Головні герої просто моя любов)
June 21, 2025
От і завершилась така велика подорож разом зі Стожаром. Це була хороша і цікава подорож із текстом, який дуже легко читався і занурював в світи Циркути і Патрії.
Ця частина – підготовка до війни і сама війна. Тисячоліття у Циркути не було ворогів, а тут хтось кинув їм виклик і сказав, що прийде до них з війною. Велика впевненість Дарверханду, що їхніх воїнів ніхто не може перемогти.
Підкорені, які за тисячу років втратили мрії і бажання жити вільно, але завдяки пісні Стожара, яка звучала на тисячі кілометрів, щось прокинулось в їхніх серцях.
Єдине, що мені не вистачило, як і в другій частині, динаміки подій перші 400 сторінок, дій Стожара, яких було дуже мало. Але якщо сприймати цю історію як більш спокійну, то ніяких питань до тексту і сюжету нема.
Палімпсест – одне з кращих українських фентезі, які я читала.
Ця частина – підготовка до війни і сама війна. Тисячоліття у Циркути не було ворогів, а тут хтось кинув їм виклик і сказав, що прийде до них з війною. Велика впевненість Дарверханду, що їхніх воїнів ніхто не може перемогти.
Підкорені, які за тисячу років втратили мрії і бажання жити вільно, але завдяки пісні Стожара, яка звучала на тисячі кілометрів, щось прокинулось в їхніх серцях.
Єдине, що мені не вистачило, як і в другій частині, динаміки подій перші 400 сторінок, дій Стожара, яких було дуже мало. Але якщо сприймати цю історію як більш спокійну, то ніяких питань до тексту і сюжету нема.
Палімпсест – одне з кращих українських фентезі, які я читала.
June 29, 2022
@jarinakatorozh ➖ "Батьківщина"
⠀
У книзі 2️⃣ сюжетні лінії. Але на цей раз події в обох лініях відбуваються одночасно.
⠀
Сюжет неймовірний. Хоч початок заставив сильно бентежитись. Всевлад зрадив Анну. Привівши у родовий замок ➖ закував у кайдани. Кайдани мали у один нюанс, їх викувували колись Стожари для іншого Стожара, який почав себе утотожнювати з божеством. У цих кайданах сили Стожара не діють. Анна в пастці її мучать, а найголовніше готують до показової страти. Батько Всевлада запрошує до столиці всіх Величних, що при них страти останнього Стожара.
⠀
От тільки страта закінчилася великою кількістю смертей Величних. Анна ➖ непросто останній Стожар, вона має їхню пам'ять, знання та силу. Але в її силі є один нюанс. Стожари загинули через те, що їхня вони не могли підняти зброю, а Анна отримала дар і вміння боротися та битися зі зброєю і проти неї. Цей дар є потрібний, щоб відродити Патрію.
⠀
Як і в будь-якій війні є втрати. Окрім Анни в полон потрапили Златодара і Тигран. Смерть Златодари була жахлива (в той момент хотілося, щоб Тарас загинув, але добре, що його відправили назад до Львова).
⠀
Ханна опинилася в полоні сестри Всевлада. Після того, як частина Величних загинули. Ханна звільнилася і присягла Анні. Вона допомогла поставити охоронну, а також допомогла звільняти людей від влади дарвенхардців. Ханна знищила школу, де навчалася раніше.
⠀
Ярий та Всевлад дві темні конячки, які розкрилися лише в 3 частині. Ярий бажав помсти його сім'ю стратили, а також друга матір Всевлада. Він вбив Златодару, але завдяки йому Анна стала вільною. Він бажав смерті брата і добровільно присягнув Анні.
⠀
Всевлад нарешті зрозумів, що всі Величні однакові. Його по суті виховував жорстокий батько (який замовив його вбивство). Але дядько Ярий показав інший світ і завдяки ньому він бажав мати майбутнє з Ханною.
⠀
Тигран постраждав під час тортур. І Анні прийшлося витягувати його розум і душу, адже тіло вдалося швидко зцілити. А тут були довгі ночі важкої праці.
⠀
Рекомендую⭐⭐⭐⭐⭐
⠀
#iruska_книги #книжковийвампір #яринакаторож #палімпсест #кмбукс #читаюкмбукс #батьківщина
⠀
У книзі 2️⃣ сюжетні лінії. Але на цей раз події в обох лініях відбуваються одночасно.
⠀
Сюжет неймовірний. Хоч початок заставив сильно бентежитись. Всевлад зрадив Анну. Привівши у родовий замок ➖ закував у кайдани. Кайдани мали у один нюанс, їх викувували колись Стожари для іншого Стожара, який почав себе утотожнювати з божеством. У цих кайданах сили Стожара не діють. Анна в пастці її мучать, а найголовніше готують до показової страти. Батько Всевлада запрошує до столиці всіх Величних, що при них страти останнього Стожара.
⠀
От тільки страта закінчилася великою кількістю смертей Величних. Анна ➖ непросто останній Стожар, вона має їхню пам'ять, знання та силу. Але в її силі є один нюанс. Стожари загинули через те, що їхня вони не могли підняти зброю, а Анна отримала дар і вміння боротися та битися зі зброєю і проти неї. Цей дар є потрібний, щоб відродити Патрію.
⠀
Як і в будь-якій війні є втрати. Окрім Анни в полон потрапили Златодара і Тигран. Смерть Златодари була жахлива (в той момент хотілося, щоб Тарас загинув, але добре, що його відправили назад до Львова).
⠀
Ханна опинилася в полоні сестри Всевлада. Після того, як частина Величних загинули. Ханна звільнилася і присягла Анні. Вона допомогла поставити охоронну, а також допомогла звільняти людей від влади дарвенхардців. Ханна знищила школу, де навчалася раніше.
⠀
Ярий та Всевлад дві темні конячки, які розкрилися лише в 3 частині. Ярий бажав помсти його сім'ю стратили, а також друга матір Всевлада. Він вбив Златодару, але завдяки йому Анна стала вільною. Він бажав смерті брата і добровільно присягнув Анні.
⠀
Всевлад нарешті зрозумів, що всі Величні однакові. Його по суті виховував жорстокий батько (який замовив його вбивство). Але дядько Ярий показав інший світ і завдяки ньому він бажав мати майбутнє з Ханною.
⠀
Тигран постраждав під час тортур. І Анні прийшлося витягувати його розум і душу, адже тіло вдалося швидко зцілити. А тут були довгі ночі важкої праці.
⠀
Рекомендую⭐⭐⭐⭐⭐
⠀
#iruska_книги #книжковийвампір #яринакаторож #палімпсест #кмбукс #читаюкмбукс #батьківщина
August 28, 2021
Однозначно, ця трилогія зробила моє літо прекраснішим та насиченішим. Дякую авторці за повернення надії в сучасну українську прозу!
Також приєднуюсь до тих, хто мріє про екранізацію.
Також приєднуюсь до тих, хто мріє про екранізацію.
Displaying 1 - 12 of 12 reviews