Шкаф, зеркало, кроличья нора - что угодно может стать дверью, которая откроется в мир, полный чудес. Так случилось со мной. За волшебной дверью меня ждали - и встретили как почетную гостью. Они пообещали добрые чудеса, безобидные приключения и пару коньков в придачу, всё - лишь бы я осталась на пару месяцев при дворе златовласого принца. Но у чародеев и принцев есть свои секреты, глубины зеркал прячут чудовищ, а законы магии жестоки и злы, если ты их не знаешь. Когда погаснут волшебные огни, когда мир повернется ко мне своей темной стороной - кем я стану?
1. Вопрос номер один — кто-нибудь вообще любит, чтобы всерьез, фэнтези с попаданцами, в которых герои ни к чему сыпят англицизмами и современными словами, но на этом все заканчивается? Потому что я не понимаю смысл попаданчества, когда гг просто описывает все примерно как "там была такая фигня, похожая на айпад" или "нам подали какие-то странные панкейки, на вкус они были как трава". Ясно, что попаданцы — легкий хак для любого писателя, потому что даже думать не надо, как ввести экспозицию, но неужели это вообще хоть немного интересно?
2. Вопрос номер два — у авторов самих ничего не ёкает, когда весь их текст пестрит "какими-то", "чем-то", "куда-то", "почему-то" и т.п.? Не раз, не два. Целые абзацы описаний, где через слова эта неопределенность. Окей, мы не знаем ничего про этот текст, уяснила. Но зачем засорять текст-то?
3. Героиня, которая плывет по течению — привычная штука в книгах с заявленной избранностью. Не этот случай. Наша героиня Мари по течению не плывет, потому что это подразумевает наличие какого-то течения сюжета. А сюжета нет. Все хз сколько страниц (это не самая маленькая штука) происходит... что-то, и при этом ничего. И героиня с кем-то куда-то таскается, чтобы... ничего. Никаких выводов, событий, какие-то люди рандомные. Казалось бы, это может к чему-то в конце привести?.
4. ... не приведет. В конце ни к селу ни к городу появится супер-крутой Король Дикой Охоты... простите, чел, слишком непостижимый для имен, с какими-то гончими, непостижимыми для названий, и вокруг будет снег. Ни намека, ничего про него ранее не было. Он просто появится, затрёт гг про ее особенность, книга закончится. Я в душе не ебу, зачем это все нужно. Для чего-то нужно, видимо, т.к. автор запланировала наляпать тонну частей после этого.
5. Герои разговаривают одинаково. В целом они одинаковые. Это не тот навык письма, когда вы без пояснения понимаете, кто говорит/вступает в разговор/о ком речь. Это графомания и словоблудие. И злоупотребление словом "милая".
6. Нам постоянно намекают, что вокруг гг не все так просто. Гг постоянно чего-то боится, хотя прямых поводов у нее нет, она просто иногда вспоминает, что ей по сценарию предписано бояться. Гг вообще на все 100% персонификация коня Василия, который боялся говна, смысла в страхе примерно столько же.
7. Периодически гг обижается и устраивает драму на пустом месте. Ввиду того, что особенности окружающих Мари персонажей дают ей поводы реально обижаться и переживать, причины, по которым она решает развести трагедию, оттого только страннее. Далеко за примером ходить не буду, АСТАРОЖНАСПОЙЛЕР: Мари несколько раз с самого начала думает, что Кондор, загадочный темный маг, будто бы умеет читать ее мысли. В результате одного события, они ссорятся, и когда он выходит из себя, рявкает на нее, чтоб села, заодно полуневольно магически приказав ей. Это вызывает у нее ТАКУЮ ДРАМУ и ночь слез, что кажется, рухнул весь мир — заставил! ведь она так беспомощна, что он просто может взять и сделать так! И у нее нет выбора! (хотя у нее и так откуда он был — она живет у него дома и не может шагу ступить наружу). Позже Мари узнает, что Кондор-таки читал ее мысли, не признался и юзал это. Возмущение минимальное. Очевидная зависимость от того, на чьей шее сидишь? Или факт, что он юзал тебя, втихаря сидя в твоей голове? Что хуже?
8. За вычетом драмы на пустом месте и того, что гг не делает ничего, только спит, рыдает и тупит (хотя все хвалят ее за то, что она оч не дура), остаются окружающие герои. Одинаковые и с минимальным функционалом. Итого — гг мебель, обоснуй на нуле, вокруг клоны из картона, сюжета нет. Вопрос номер три: ЗАЧЕМ это существует?
Ответ: автор писала это для себя (с) Но как по мне, это хрень какая-то, не имеющая смысла, и смеха от нее не было почти.
Ця книга дала мені унікальний досвід: я спостерігала за процесом її створення майже від основ зародження ідеї і до виходу ось цього фінального варіанту тексту. Така можливість з'явилася завдяки тому, що я дивлюся блог автора про книги на youtube десь уже роки зо чотири.
Було цікаво слідкувати за створенням "Дзеркал" з кількох причин:
1. Книга - продукт марафону NaNoWriMo (National Novel Writing Month). Це такий челендж, який влаштовують собі автори по всьому світу раз на рік (традиційно у листопаді), беручись за місяць написати чорновик роману на 50 000 слів (денна норма - 1667 слів). І хоч мені ще ні разу не вдалося його не те що закінчити, а й почати успішно, все одно раджу спробувати усім зацікавленим. До речі, на український книжковий ринок кілька років тому вийшов "Нічний цирк" Ерін Морґенштерн, чорновик якого був написаний під час NaNoWriMo. Непогана і дуже атмосферна річ, можете спробувати.
2. "Дзеркала" задумувалися автором як пародія, стьоб над жанром ромфанту (таке собі типу фентезі, де зазвичай конфлікт будується на тому, чи вдасться головній героїні, часто - попаданці у фентезійний світ, поєднатися з правильним мужиком своєї мрії). Марія Покусаєва перечитала чимало такої жанрової літератури, цікавлячись основними правилами конструювання такого роду текстів. До того ж це непоганий спосіб відпочити і поугарати з історії. Проте, за її словами, текст плавно перетворився із стьобного експерименту в щось більше, герої почали жити своїм життям і діяти за своїми правилами, й діватися від цього було вже нікуди)
3. Марія - філолог-літературнознацець за освітою. Цікаво було спостерігати за "сестрою по нещастю", а особливо за тим, як вона справляється з проблемою, яка рано чи пізно доганяє усіх "професійних" книголюбів: написати власну книгу. Як на мене - непогано так справляється, ставлячись до свого тексту в міру критично, не сакралізуючи його і не втрачаючи впертості, що довести справу до логічного завершення.
Щодо самої книги, то це - чтиво трохи специфічне, не вельми динамічне і налеко не ідеальне. Але якщо хтось цікавиться ірландською міфологією, зубатенькими фейрі, готичними історіями, подужав "Джонатана Стрейнджа і містера Норрела" Сюзанни Кларк (бо я ще ні), то вам сюди. Книга у вільному доступі, планується трилогія.
P.S. Якісь абсолютні чудасії - це книготворення у цифрову добу. І якщо дозволити собі невеличкий реверанс в бік "Чорного дзеркала": колись ми сидітимемо над згарищем із суперновітньої техніки і все одно розповідатимемо історії.
I thoroughly enjoyed my time with "Mirrors." The atmosphere in this book was perfect for cold winter evenings when you're curled up under a cozy blanket. A bit of cold wind, something lurking in the darkness and a touch of magic.
One of the things I appreciated the most is that it resisted the urge to pace out the story in a way that's popular nowadays in fantasy: big plot, radical revolutions within a world, a girl suddenly finds out she is unbelievably magically gifted, etc. In essence, this is more of an "a girl falls through a mirror into a magical world and...nothing much happens" kind of story. And it was wonderful!
The fact that Pokusayeva wrote this for herself, at her own pace, and that it was published gradually online first is a plus, in my opinion. It makes for a unique reading experience—allows you to walk around the world, hang out with the characters. Although at times, I did wish that certain conversations weren't drawn out over chapters, or some details revealed sooner rather than later, overall I enjoyed slowly meandering through the story. Pokusayeva's prose is well-written and engaging, after all, and the characters have enough secrets between them to keep the reader entertained.
I did have moments when I wished Marie (our heroine) to be a little bolder, to stop wanting to cry, to shake up these mysterious faerie boys and get to the bottom of the mystery. But, even in resisting to be a typical fantasy heroine, she was interesting. I quickly forgave her the passivity. Marie is interesting because she is average: she's not blindingly beautiful or a "chosen one" in the sense that she comes with world-changing powers (not yet anyway). She grew up on stories, like you and me, of falling into magical worlds but she is not super happy about it actually happening to her—she's more concerned about getting out. She argues with the characters and finds a way for advocating for herself, but she's not starting wars or plays with politics (yet). Marie is like a lot of us. What would you do?
The world that Pokusayeva has dropped Marie into is interesting in the smallest of details. She doesn't reveal much, and what she does reveal comes slowly to the reader. Yet, you get a sense of the lore of this world, of alliances and plots moving in the background, of shady pasts, questionable beasts and unreliable gods—and so, each reveal is that much more rewarding. It's an atmospheric experience, coloured by shadows, snow and reflections from magical mirrors.
Part 1 ended in an intriguing way. I think things will be shifting quite a bit in part 2, and I can't wait to see what happens to Marie next.
Maybe English-language readers will one day be able to enjoy this story, too.
Я - ни разу не целевая аудитория, ромфант - не мой жанр и это мой первый самиздат, который я решилась прочесть из очень сильной симпатии к авторке, которая сама пишет в предисловии, что роман рос и менялся вместе с ней на протяжени�� пяти лет. Гигантский скачок виден невооруженным глазом - последняя треть явно написана уже расписашейся рукой. Я получила море удовольствия, чего не ожидала. Буду ждать продолжения.
Из плюсов: -фантастические описания, если это лес, то вы почувствуете себя в лесу, если праздник, то вы тоже прочувствуете атмосферу -персонажи абсолютно разные и у каждого свой голос -чувствуется начало большого крепкого фэнтези
Из минусов: -Книга читается скорее как приквел, чем как первая часть -Главная героиня пока не субъект, а объект повествования; она ничего не решает и практически не влияет на ход сюжета
This is a wonderful slow paced dark fantasy with only hints on romance so far (but we’re hoping!). A perfect book to read during long snowy evenings. Don’t expect much action: the story is just setting up. Do expect to feel cold when you’re reading of wintery landscape, have your mouth starting to water when you read of the snacks and meals characters are having and such :) looking forward to the second published part of this story and the next unpublished parts!