What do you think?
Rate this book
Диптаун / Глубина #1
Лабиринт отражений
Мир виртуальной реальности. Мир глубины. Компьютерные корпорации создают в этом мире блистательный город развлечений Диптаун - дорога в него не заказана никому. В глубину уходят в поисках свободы, обретя которую - или ее видимость - пытаются остаться там навсегда. "Отказников" выводят с глубины профессиональные спасатели-дайверы, для которых не существует никаких моральных запретов: виртуальные дуэли и компьютерный секс, свои обычаи и законы - порою забавные, а зачастую - жестокие… Роман Сергея Лукьяненко "Лабиринт Отражений" сочетает достижения классического киберпанка и зрелищность фильмов Спилберга.
352 pages, Hardcover
First published January 1, 1996
59 people are currently reading
877 people want to read
About the author
Sergei Lukyanenko
268 books2,559 followersСергей Лукьяненко (Russian)
Szergej Lukjanyenko (Hungarian)
Sergejs Lukjaņenko (Latvian)
Sergey Lukyanenko
Sergej Luk'janenko (Italian)
Сергей Лукяненко (Bulgarian)
Sergej Lukianenko (German)
Siergiej Łukjanienko (Polish)
Sergej Lukjaněnko (Czech)
Sergei Lukyanenko (as his name appears on books and films in U.S. markets) is a science-fiction and fantasy author, writing in Russian, and is arguably the most popular contemporary Russian sci-fi writer. His works often feature intense action-packed plots, interwoven with the moral dilemma of keeping one's humanity while being strong.
Lukyanenko is a prolific writer, releasing usually 1-2 books per year, as well as a number of a critical articles and short stories. Recently his works have been adapted into film productions, for which he wrote the screenplays. He lives in Moscow with his wife Sonia and two sons, Artemiy and Danil, keeps mice as pets and enjoys cooking.
Szergej Lukjanyenko (Hungarian)
Sergejs Lukjaņenko (Latvian)
Sergey Lukyanenko
Sergej Luk'janenko (Italian)
Сергей Лукяненко (Bulgarian)
Sergej Lukianenko (German)
Siergiej Łukjanienko (Polish)
Sergej Lukjaněnko (Czech)
Sergei Lukyanenko (as his name appears on books and films in U.S. markets) is a science-fiction and fantasy author, writing in Russian, and is arguably the most popular contemporary Russian sci-fi writer. His works often feature intense action-packed plots, interwoven with the moral dilemma of keeping one's humanity while being strong.
Lukyanenko is a prolific writer, releasing usually 1-2 books per year, as well as a number of a critical articles and short stories. Recently his works have been adapted into film productions, for which he wrote the screenplays. He lives in Moscow with his wife Sonia and two sons, Artemiy and Danil, keeps mice as pets and enjoys cooking.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 99 reviews
September 25, 2016
This book is stupid on so many levels. Probably on all 33 of them.
It's like a bad iteration of Neuromancer by a person who doesn't really get computers. How else would you explain "hacking", where it means people executing bat-files in Windows?!
First, no respectable hacker would ever use Windows. Especially not as their main machine. There would be several layers of virtualization and other security measures etc. And all this talk about "frying the system" - people have offline backups and secondary machines for that you know.
Second, the first description of VR goggles - it will give you warm or cold air depending where you are. And poor hacker cannot switch it off. Really? Does the author even understand anything about the hacker mindset?
Third, everybody uses a system where you cannot "reach the menu" if it's not the end of the game or the menu is not implicitly programmed into the application. Because you are too "immersed in the VR". Sounds like a granny behind computer who doesn't know how to close a program when the menu-bar is auto-hidden. Oh no, she will perish in this tragic world where she cannot close her Solitaire!
Yeah, sounds like a solid idea - let's write a novel about poor GUI design!
Even if I'd believe such a design, then you tell me that it's an organically grown open source VR-internet and nobody has thought up to add a freakin menu bar to the (probably) several tens of clients already written to access it. For example think of the different browsers and how they have developed over the years.
Whatever geek-cred this book had got totally lost around this one - "Mortal Combat". It's written with a K, ffs.
And this is probably an estonian translation typo, but I thought I'd mention it here aswell - "Okkama razor" for Ockham's razor.
I must mention that the endless description of drinking, being drunk and thinking of drinking is really boring. Wow, a really multi-layered main character. To drink or to drink later?
And an overall style criticism - it's written really fast and in a hacked/bite-size fashion. It's good in a sense that you fly over and get the main point of the scene, but on the other hand there is nothing memorable there and I would say the book would be better if I'd get more descriptions and detail.
After all this annoying stupidness, the second half of the book started to resemble a good techno-thriller, so at least for that it deserves the second star.
It's like a bad iteration of Neuromancer by a person who doesn't really get computers. How else would you explain "hacking", where it means people executing bat-files in Windows?!
First, no respectable hacker would ever use Windows. Especially not as their main machine. There would be several layers of virtualization and other security measures etc. And all this talk about "frying the system" - people have offline backups and secondary machines for that you know.
Second, the first description of VR goggles - it will give you warm or cold air depending where you are. And poor hacker cannot switch it off. Really? Does the author even understand anything about the hacker mindset?
Third, everybody uses a system where you cannot "reach the menu" if it's not the end of the game or the menu is not implicitly programmed into the application. Because you are too "immersed in the VR". Sounds like a granny behind computer who doesn't know how to close a program when the menu-bar is auto-hidden. Oh no, she will perish in this tragic world where she cannot close her Solitaire!
Yeah, sounds like a solid idea - let's write a novel about poor GUI design!
Even if I'd believe such a design, then you tell me that it's an organically grown open source VR-internet and nobody has thought up to add a freakin menu bar to the (probably) several tens of clients already written to access it. For example think of the different browsers and how they have developed over the years.
Whatever geek-cred this book had got totally lost around this one - "Mortal Combat". It's written with a K, ffs.
And this is probably an estonian translation typo, but I thought I'd mention it here aswell - "Okkama razor" for Ockham's razor.
I must mention that the endless description of drinking, being drunk and thinking of drinking is really boring. Wow, a really multi-layered main character. To drink or to drink later?
And an overall style criticism - it's written really fast and in a hacked/bite-size fashion. It's good in a sense that you fly over and get the main point of the scene, but on the other hand there is nothing memorable there and I would say the book would be better if I'd get more descriptions and detail.
After all this annoying stupidness, the second half of the book started to resemble a good techno-thriller, so at least for that it deserves the second star.
September 4, 2018
(Read the book in Russian.)
From the point of view of scientific accuracy — even the sci-fi kind of scientific accuracy — this book is pretty much awful. Any person who knows how computers and programming work would know that. So if you want a solid sci-fi story, this is not for you.
However, if you want an adventure with a good pacing and you are willing to overlook flawed pseudo-science then this should be a pretty neat reading for when you want to relax. The pacing is good, the plot intriguing enough and it's easy to read.
However, unlike a lot of other Lukyanenko's works, the book doesn't offer a complex thought-provoking dilemma, which makes it a slightly 'empty' read.
All in all, it's a fun and relaxing — though, ultimately, forgettable — book.
From the point of view of scientific accuracy — even the sci-fi kind of scientific accuracy — this book is pretty much awful. Any person who knows how computers and programming work would know that. So if you want a solid sci-fi story, this is not for you.
However, if you want an adventure with a good pacing and you are willing to overlook flawed pseudo-science then this should be a pretty neat reading for when you want to relax. The pacing is good, the plot intriguing enough and it's easy to read.
However, unlike a lot of other Lukyanenko's works, the book doesn't offer a complex thought-provoking dilemma, which makes it a slightly 'empty' read.
All in all, it's a fun and relaxing — though, ultimately, forgettable — book.
March 3, 2013
Soziale Netzwerke sind für viele in unserer Zeit eine Art zweite Heimat geworden. Man tauscht sich aus, spielt zusammen, zeigt seine Fotos usw.
In "Das Labyrinth der Spiegel" ist aus dem Internet mehr geworden: ein virtueller Raum, in dem man sich von Angesicht zu Angesicht (genauer von Avatar zu Avatar) gegenüberstehen kann. Per Sensoranzug und Virtual-Reality-Helm tauchen die Computernutzer völlig in die digitale 3D-Welt, genannt "Die Tiefe" ab. Und zwar so sehr, dass sie einen Timer brauchen, damit sie ihr Computer wieder in die Realität zurückholt, denn sie würden das alleine gar nicht mehr schaffen. Nur ein paar wenige verlieren nicht den Bezug zur Realität. Sie können auch ohne Hilfe eines Timers einfach aus der "Tiefe" auftauchen. Leonid ist so ein "Diver". Er nutzt seine besondere Fähigkeiten gut aus, verdient sein Geld damit. Doch diesmal wartet ein größeres Abenteuer auf ihn, als nur eine bestimmte Datei zu klauen. Und er wird die "Tiefe" mit anderen Augen sehen.
Die Vorstellung, dass wir irgendwann einmal statt nur am PC zu sitzen, uns in einem virtuellen Raum begeben können finde ich sehr interessant und ich kann mir auch gut denken, dass das mal passieren wird. Ein bisschen amüsant fand ich allerdings die technische Ausstattung des Protagonisten. Hat ihm doch ein Pentium-PC gereicht für seine 3D-Erfahrung im virtuellen Raum. Und er hat sich auch immer per Modem eingewählt und so das Telefon blockiert. Nun ja, das Buch wurde 1996 geschrieben, da sah die Computerwelt doch noch anders aus als heutzutage.
Mir hat die Geschichte gut gefallen. Auch der Sprecher Rainer Fritzsche hat seine Sache gut gemacht.
In "Das Labyrinth der Spiegel" ist aus dem Internet mehr geworden: ein virtueller Raum, in dem man sich von Angesicht zu Angesicht (genauer von Avatar zu Avatar) gegenüberstehen kann. Per Sensoranzug und Virtual-Reality-Helm tauchen die Computernutzer völlig in die digitale 3D-Welt, genannt "Die Tiefe" ab. Und zwar so sehr, dass sie einen Timer brauchen, damit sie ihr Computer wieder in die Realität zurückholt, denn sie würden das alleine gar nicht mehr schaffen. Nur ein paar wenige verlieren nicht den Bezug zur Realität. Sie können auch ohne Hilfe eines Timers einfach aus der "Tiefe" auftauchen. Leonid ist so ein "Diver". Er nutzt seine besondere Fähigkeiten gut aus, verdient sein Geld damit. Doch diesmal wartet ein größeres Abenteuer auf ihn, als nur eine bestimmte Datei zu klauen. Und er wird die "Tiefe" mit anderen Augen sehen.
Die Vorstellung, dass wir irgendwann einmal statt nur am PC zu sitzen, uns in einem virtuellen Raum begeben können finde ich sehr interessant und ich kann mir auch gut denken, dass das mal passieren wird. Ein bisschen amüsant fand ich allerdings die technische Ausstattung des Protagonisten. Hat ihm doch ein Pentium-PC gereicht für seine 3D-Erfahrung im virtuellen Raum. Und er hat sich auch immer per Modem eingewählt und so das Telefon blockiert. Nun ja, das Buch wurde 1996 geschrieben, da sah die Computerwelt doch noch anders aus als heutzutage.
Mir hat die Geschichte gut gefallen. Auch der Sprecher Rainer Fritzsche hat seine Sache gut gemacht.
November 10, 2010
Когда я это все читал, оно мне сильно нравилось. Думаю, все зависит от возраста...
May 10, 2013
Очень понравилось! По началу я очень скептически отнёсся к русскому сайбер панку, но быстро втянулся в виртуальный мир дип тауна. Компьютеры, хакеры, дайверы, геймеры, эффектные бои, пиво, юмор, философия, любовь - очень насыщеный рассказ!
Сразу же берусь за вторую книгу!
Сразу же берусь за вторую книгу!
February 6, 2024
omg this book.. so i read it when i was a tiny boy, no clue about how a pc works and i quite enjoyed it. 15 years later i decided to give ot another shot because it left a mark on me geowing up and it has some genuinely good segments!
just like Twilight, I shouldve not touched this book again.
it's so annoying because some segments are really nice but then the rest is just, like some other review here said: getting drunk, thinking about getting drunk and drunk monologue.
also the conversations between vika, the alien and ljonja are always the same?? they are literally arguing like 3 times if he's an alien or not and everytime it feels like it's the first time the thought of him being alien crosses their mind (ITS NOT)
also ljonja fucking disappearing literally walking through a wall mid conversation?? wtf
it's all over the place and it's annoying but it has nice moments.
and that's not how pcs or hacking work
just like Twilight, I shouldve not touched this book again.
it's so annoying because some segments are really nice but then the rest is just, like some other review here said: getting drunk, thinking about getting drunk and drunk monologue.
also the conversations between vika, the alien and ljonja are always the same?? they are literally arguing like 3 times if he's an alien or not and everytime it feels like it's the first time the thought of him being alien crosses their mind (ITS NOT)
also ljonja fucking disappearing literally walking through a wall mid conversation?? wtf
it's all over the place and it's annoying but it has nice moments.
and that's not how pcs or hacking work
This entire review has been hidden because of spoilers.
August 13, 2018
It is always intriguing to read books originally not by western authors and compare the differences with those of common themes. In this case I would have to say most themes here are an amalgamation of those found also under Tron and Ready player one. Nonetheless there are significant differences in undertones and concepts, mostly about societies and what we make of it.
As with most books that refer to specific existing technologies, over time it becomes problematic or in this case leans toward the realms of fantasy as the Matrix did.
As with most books that refer to specific existing technologies, over time it becomes problematic or in this case leans toward the realms of fantasy as the Matrix did.
September 12, 2017
I rate this book that highly only because it seemed so crazy and interesting at the age of 13. But even then I realized all the massive failures like the main one: the author have been using his computer for writing only. All the stupid mistakes are pretty obvious for any teenager.
August 22, 2016
Started out very well, started lagging halfway through, took absolutely ages to end. The author keeps trying to be deep and clever with philosophy but isn't.
November 11, 2020
Die virtuelle Welt wirkt 10 Jahre nach dem Erscheinen des Buches schon antiquiert. So richtig reinfinden konnte ich mich leider nie.
Lukianenko Stil (und die ordentliche Übersetzung) fesseln dennoch ans Buch. Die Gedanken über Liebe und Lust im virtuellen Raum waren wirklich spannend.
Dennoch ist es über weite Strecken eine reine Utopie über eine virtuelle Welt, die einfach alle Aspekte des Internets in eine VR-Welt bringen will. So richtig nachvollziehbar ist sie jedoch nicht. Diese Art von Zukunftsvision wirkt 2020 schon aus der Zeit gefallen.
Lukianenko Stil (und die ordentliche Übersetzung) fesseln dennoch ans Buch. Die Gedanken über Liebe und Lust im virtuellen Raum waren wirklich spannend.
Dennoch ist es über weite Strecken eine reine Utopie über eine virtuelle Welt, die einfach alle Aspekte des Internets in eine VR-Welt bringen will. So richtig nachvollziehbar ist sie jedoch nicht. Diese Art von Zukunftsvision wirkt 2020 schon aus der Zeit gefallen.
November 2, 2020
Тази книга ми навя силна носталгия по усещането за "компютри", което имаше през 90-те. През 2020-та изглежда леко наивно, но все пак книгата е приятна. Бих казал, че това е книжният еквивалент на vaporwave. Нещо средно между Windows 95, Dial up модем, Филм ноар, Киберпънк и философските увлечения на руските фантасти в стила на Братя Стругацки.
Ако не знаеш звука на Dial up модем, мисля че няма да ти хареса. :)
Ако не знаеш звука на Dial up модем, мисля че няма да ти хареса. :)
August 23, 2022
Давам 4 звезди само защото поредицата Дозоры ми хареса повече.
July 8, 2020
Der gute Lukianenko landet bei mir im Einkaufswagen, wenn er mir irgendwo begegnet. Egal, ob ich das Buch jetzt kenne, oder nicht. Luki muss mit. So war es auch bei diesem Titel.
Da ich gleichzeitig Gibsons "Neuromancer"-Trilogie gelesen habe, hatte ich teilweise etwas Mühe, die beiden Welten zu trennen. Denn hier schreibt Lukianenko ganz im Sinne des grossen Vorbildes. Interessanterweise merkt man dem Lukianenko sein Alter aber mehr an als dem Gibson. Vielleicht ist das gewollt - Lukianenko traue ich alles zu.
Was mich hier etwas störte, waren die etwas zu lang geratenen Beschreibungen, wie Leonid sich durch das Game "Doom" kämpft. 1996 war das vielleicht noch angebracht, aber 2020 zieht sich das ziemlich hin. Auch sind viele dieser Abschnitte nicht wirklich relevant für die Handlung. Leonids Verhalten in diesen Szenen war für mich oft auch nicht nachvollziehbar, aber das liegt wohl eher daran, dass ich keine MMORPGs spiele.
Den Loser selbst dagegen fand ich ebenso faszinierend wie Leonid. Überhaupt hat der Autor viele sehr spezielle Ideen in sein Buch eingeflochten - so wie man es von Lukianenko kennt. Und so wie man es von Lukianenko kennt, hatte ich oft keine Ahnung, was abgeht.
Das gehört bei seinen Büchern einfach dazu. Das muss man akzeptieren. Wer damit Mühe hat, wird kaum Freude an der Lektüre seiner Werke entwickeln. Manchmal frage ich mich, ob ich einfach nicht russisch genug denke und ob die russischen Leser eher damit klar kommen?
Aber wie gesagt, für mich gehört der "Öhm..."-Faktor einfach zu einem Lukianenko dazu :)
Da ich gleichzeitig Gibsons "Neuromancer"-Trilogie gelesen habe, hatte ich teilweise etwas Mühe, die beiden Welten zu trennen. Denn hier schreibt Lukianenko ganz im Sinne des grossen Vorbildes. Interessanterweise merkt man dem Lukianenko sein Alter aber mehr an als dem Gibson. Vielleicht ist das gewollt - Lukianenko traue ich alles zu.
Was mich hier etwas störte, waren die etwas zu lang geratenen Beschreibungen, wie Leonid sich durch das Game "Doom" kämpft. 1996 war das vielleicht noch angebracht, aber 2020 zieht sich das ziemlich hin. Auch sind viele dieser Abschnitte nicht wirklich relevant für die Handlung. Leonids Verhalten in diesen Szenen war für mich oft auch nicht nachvollziehbar, aber das liegt wohl eher daran, dass ich keine MMORPGs spiele.
Den Loser selbst dagegen fand ich ebenso faszinierend wie Leonid. Überhaupt hat der Autor viele sehr spezielle Ideen in sein Buch eingeflochten - so wie man es von Lukianenko kennt. Und so wie man es von Lukianenko kennt, hatte ich oft keine Ahnung, was abgeht.
Das gehört bei seinen Büchern einfach dazu. Das muss man akzeptieren. Wer damit Mühe hat, wird kaum Freude an der Lektüre seiner Werke entwickeln. Manchmal frage ich mich, ob ich einfach nicht russisch genug denke und ob die russischen Leser eher damit klar kommen?
Aber wie gesagt, für mich gehört der "Öhm..."-Faktor einfach zu einem Lukianenko dazu :)
April 16, 2011
Wizja rzeczywistości wirtualnej przedstawiona w "Labiryncie odbić" nie zaskakuje oryginalnością - ot, kolejna porcja fantazji na temat tego, czym się stanie, lub raczej stać się może rozwijająca się dynamicznie sieć za lat kilka, kilkanaście lub kilkadziesiąt.
To, co oryginalne w tej książce, niestety trąci myszką i wywołuje pobłażliwy uśmieszek na twarzy. Autor nieco w swej "prekognicji" rozminął się z tym, co nastąpiło w branży komputerowej kilka lat po napisaniu "Labiryntu luster" (wydanym w roku 1997). Wszystkie te wejścia i wyjścia w "wirtualność" i surfowanie po nieistniejących światach, za pomocą połączenia modemowego, z komputera Pentium, z kartą graficzną 2MB i 16MB RAM'u, oraz zatrzymanie rozwoju komputerowej rozrywki na kolejnych, wirtualnych wariantach gier Doom, czy Command & Conquer, są kompletnie anachroniczne w stosunku do świata VR przedstawionego w powieści.
Z drugiej strony czyta się "Labirynt luster" lekko i przyjemnie. Wszyscy, którym przypadł do gustu niepowtarzalny - nacechowany w równym stopniu pełną trafionych refleksji powagą, co błyskotliwym humorem styl twórcy "Nocnego Patrolu" - poczują się jak w domu. Historia nie jest może zbyt złożona, ale nie zabrakło w niej miejsca na kilka efektownych zwrotów akcji i niedopowiedzeń a także ciekawych nawiązań do dorobku innych pisarzy literatury fantasy i nie tylko.
To, co oryginalne w tej książce, niestety trąci myszką i wywołuje pobłażliwy uśmieszek na twarzy. Autor nieco w swej "prekognicji" rozminął się z tym, co nastąpiło w branży komputerowej kilka lat po napisaniu "Labiryntu luster" (wydanym w roku 1997). Wszystkie te wejścia i wyjścia w "wirtualność" i surfowanie po nieistniejących światach, za pomocą połączenia modemowego, z komputera Pentium, z kartą graficzną 2MB i 16MB RAM'u, oraz zatrzymanie rozwoju komputerowej rozrywki na kolejnych, wirtualnych wariantach gier Doom, czy Command & Conquer, są kompletnie anachroniczne w stosunku do świata VR przedstawionego w powieści.
Z drugiej strony czyta się "Labirynt luster" lekko i przyjemnie. Wszyscy, którym przypadł do gustu niepowtarzalny - nacechowany w równym stopniu pełną trafionych refleksji powagą, co błyskotliwym humorem styl twórcy "Nocnego Patrolu" - poczują się jak w domu. Historia nie jest może zbyt złożona, ale nie zabrakło w niej miejsca na kilka efektownych zwrotów akcji i niedopowiedzeń a także ciekawych nawiązań do dorobku innych pisarzy literatury fantasy i nie tylko.
January 13, 2019
די נהנתי מהספר. בספר קיים עולם של מציאות וירטואלית, אומנם יקר אך ללא מעט אנשים יש גישה אליו. אחד מהאנשים האלה הוא לונה. לונה הוא דייבר, בניגוד לרוב האנשים, דייברים מודעים לכך שהם נמצאים בתוך המציאות הוירטואלית כשהם נמצאים בה ויכולים לצאת ממנה מתי שהם רוצים. המודעות הזאת מקנה להם יתרונות נוספים בתוך המציאות הוירטואלית שהופכים אותם גם לעובדים מעניינים. איש מסתורי מבקש מלונה להציל אדם שנתקע בתוך מבוך המוות, משחק במציאות הוירטואלית. מה שאמור להיות משימה פשוטה מסתבך מהר מאוד והופך למשימה בלתי אפשרית.
בניית עולם קנתה אותי ברגע שהבנתי מהו המבוך. וגם הנוסטלגיה קנתה אותי. אהבתי את הדמויות, הראשיות וגם המשניות, אף אחד הוא לא רע עד הסוף, ולכל אחד יש אג'נדה משלן. לונה הוא אומנם פושע, אבל הוא גם אדם טוב וכך גם הדמויות שהוא מכיר ושהוא פוגש על הדרך. הספר קצת הזכיר לי את שחקן מספר אחד כי לפעמים הוא הרגיש מאוד נוסטלגי, אבל שלא כמו שחקן מספר אחד, הספר הזה לא נסחף עם הנוסטלגיה והופך להיות יותר מידי רפרנסים. הוא כן יגרום לכם לרצות לשחק משחקי מחשב של שנות ה-90.
למעשה ללא הסוף הייתי נותנת לו 5 כוכבים אבל אני לא יודעת מה אני מרגישה לגבי הסוף. אני לא מאוכזבת ממנו, אבל אני לא בטוחה שאני מרוצה ממנו.
קריאה מומלצת בהחלט.
בניית עולם קנתה אותי ברגע שהבנתי מהו המבוך. וגם הנוסטלגיה קנתה אותי. אהבתי את הדמויות, הראשיות וגם המשניות, אף אחד הוא לא רע עד הסוף, ולכל אחד יש אג'נדה משלן. לונה הוא אומנם פושע, אבל הוא גם אדם טוב וכך גם הדמויות שהוא מכיר ושהוא פוגש על הדרך. הספר קצת הזכיר לי את שחקן מספר אחד כי לפעמים הוא הרגיש מאוד נוסטלגי, אבל שלא כמו שחקן מספר אחד, הספר הזה לא נסחף עם הנוסטלגיה והופך להיות יותר מידי רפרנסים. הוא כן יגרום לכם לרצות לשחק משחקי מחשב של שנות ה-90.
למעשה ללא הסוף הייתי נותנת לו 5 כוכבים אבל אני לא יודעת מה אני מרגישה לגבי הסוף. אני לא מאוכזבת ממנו, אבל אני לא בטוחה שאני מרוצה ממנו.
קריאה מומלצת בהחלט.
July 10, 2011
If you're technically minded, you have to think of this book as a fantasy, not as science fiction, otherwise you'll get caught up in how the technology totally doesn't make sense. Once you get past that, though, it's a neat little book, even if the author doesn't really know how to end it well.
August 10, 2013
Лукияненко е явление в литературата и подобни книги ще бъдат четени поне 50 години след смъртта му. Русия в културно отношение си остава недостижима от американците и много възможно винаги да остане такава.
February 9, 2013
A very dull and boring book.
August 19, 2015
Фанфик по Гибсону, написанный корявым языком.
March 14, 2018
Наивная компьютерная романтика 90-ых. Немного смешная, немного пафосная, немного детская. Но какая ностальгия, черт побери!
April 26, 2020
Еле дочитала, очень нудно. Этой книге не хватает глубины.
Вместо неё много пафоса и рассуждений с претензией.
Вместо неё много пафоса и рассуждений с претензией.
May 6, 2020
Is it worth reading science-fiction books written about twenty years ago? Sergei Lukyanenko’s book “Labyrinth of Reflections” proves that yes, it’s worth it.
I’ve hit for Lukyanenko’s work a long time ago. According to a text on a cover, in Russia, he’s as popular as J.K. Rowling (Harry Potter’s author), but in Poland is different. His book “Spectrum” is one of my favorites books and now I’ve decided to read something else. From the first pages, I knew already, I’m reading this book at least ten years too late but, better late than later.
The Depth
Originally I wanted to write this review after reading the second volume, because “Labyrinth of Reflections” is only the first part of the whole story but after reading it I changed my previous plans. I did that because I realized this is the separate, finished story and the second volume will be about something else.
The universe that the author created is very interesting. The book was written twenty one years ago (1997 year, polish edition in 2002) and tells the story about the near future. Though the dates aren’t exactly known we could imagine it happens thirty, maybe fifty years later but the topic couldn’t be more up-to-date. Lukyanenko is narrating about the world that we have now. He’s inventing very advanced virtual reality and according to his vision humanity discovered the secret of connecting the brain with the computer. This gives the opportunity to get into VR directly, using only helmets and jumpsuits that additionally simulating natural body behavior.
Maybe games such as Second World (2003) or Minecraft (2009) are familiar to you, maybe not. If not, you should know that inside these environments you can create everything by yourself, including your personality and explore the whole world without any borders and restrictions. But you should know also that this Russian author twenty years earlier has written about VR idea and did it much deeper what is a reality now.
This VR world has a name: The Depth and after you’re inside you generally can’t go outside by yourself. To end the connection you need to have an outside program that will wake you up. I said generally because there are some exceptions. There are people who can break the surface by themselves and they are called The Divers, but there aren’t many of them. They are some kind of a legend in the Depth, everyone heard something about them, but almost no one met. And this book is telling us about Leonid’s adventures. He’s one of the Divers and the freelancer. One day he gets the task to solve some anomaly inside the Depth and this is the start of the plot.
IMHO
The ideas from this book aren’t new. We can name now what the author used: VR, matrix idea, quantum physics, and other galvanizing theories, and we know these technologies with our own experience. But he connected all these in a very surprising story. And it’s still surprising, even now when we know that some of the author’s ideas aren’t science-fiction already. And it’s very important that Lukyanenko asks questions that are still very up-to-date. For example, he asks about artificial intelligence - if it happens, what will it be? In what way it will change the whole world and people? In what way will it change our life experiences, VR senses, and our eagerness for connecting with VR directly? The answers we will have to find out by ourselves of course, but I like when apparently straightforward literature can talk about these topics.
Even though the book has “its age” already I haven’t felt outdated technologies so much, but of course, there are some issues like floppy disks, CD’s, modems, or Windows Home… Personally I’m not a big fan of the Microsoft environment and I would like the author to create something totally new or at least tell somewhere there is a product placement here…
It’s interesting also that the users of the Depth are using as their avatars old-fashioned stars from ‘90 like Stallone or Schwarzenegger. But all these little odds aren’t interfering in the pleasure of reading. The story is gripping and to those who like floating on a plot, this book should be really nice.
I’ve hit for Lukyanenko’s work a long time ago. According to a text on a cover, in Russia, he’s as popular as J.K. Rowling (Harry Potter’s author), but in Poland is different. His book “Spectrum” is one of my favorites books and now I’ve decided to read something else. From the first pages, I knew already, I’m reading this book at least ten years too late but, better late than later.
The Depth
Originally I wanted to write this review after reading the second volume, because “Labyrinth of Reflections” is only the first part of the whole story but after reading it I changed my previous plans. I did that because I realized this is the separate, finished story and the second volume will be about something else.
The universe that the author created is very interesting. The book was written twenty one years ago (1997 year, polish edition in 2002) and tells the story about the near future. Though the dates aren’t exactly known we could imagine it happens thirty, maybe fifty years later but the topic couldn’t be more up-to-date. Lukyanenko is narrating about the world that we have now. He’s inventing very advanced virtual reality and according to his vision humanity discovered the secret of connecting the brain with the computer. This gives the opportunity to get into VR directly, using only helmets and jumpsuits that additionally simulating natural body behavior.
Maybe games such as Second World (2003) or Minecraft (2009) are familiar to you, maybe not. If not, you should know that inside these environments you can create everything by yourself, including your personality and explore the whole world without any borders and restrictions. But you should know also that this Russian author twenty years earlier has written about VR idea and did it much deeper what is a reality now.
This VR world has a name: The Depth and after you’re inside you generally can’t go outside by yourself. To end the connection you need to have an outside program that will wake you up. I said generally because there are some exceptions. There are people who can break the surface by themselves and they are called The Divers, but there aren’t many of them. They are some kind of a legend in the Depth, everyone heard something about them, but almost no one met. And this book is telling us about Leonid’s adventures. He’s one of the Divers and the freelancer. One day he gets the task to solve some anomaly inside the Depth and this is the start of the plot.
IMHO
The ideas from this book aren’t new. We can name now what the author used: VR, matrix idea, quantum physics, and other galvanizing theories, and we know these technologies with our own experience. But he connected all these in a very surprising story. And it’s still surprising, even now when we know that some of the author’s ideas aren’t science-fiction already. And it’s very important that Lukyanenko asks questions that are still very up-to-date. For example, he asks about artificial intelligence - if it happens, what will it be? In what way it will change the whole world and people? In what way will it change our life experiences, VR senses, and our eagerness for connecting with VR directly? The answers we will have to find out by ourselves of course, but I like when apparently straightforward literature can talk about these topics.
Even though the book has “its age” already I haven’t felt outdated technologies so much, but of course, there are some issues like floppy disks, CD’s, modems, or Windows Home… Personally I’m not a big fan of the Microsoft environment and I would like the author to create something totally new or at least tell somewhere there is a product placement here…
It’s interesting also that the users of the Depth are using as their avatars old-fashioned stars from ‘90 like Stallone or Schwarzenegger. But all these little odds aren’t interfering in the pleasure of reading. The story is gripping and to those who like floating on a plot, this book should be really nice.
September 7, 2024
http://whatsread.pp.ua/work/4464
Чудова ідея твору. Це мій перший досвід і Лук'яненка, і «кіберпанку», чи як це краще назвати, тож, можливо, почитавши інших корифеїв жанру, оцінка може і змінитися. Але до читання я собі уявити не міг, що можна придумати такого, пов'язаного з віртуальністю, щоб написати про це цілий роман, і щоб цікаво було. А ось воно, значить, якою може бути віртуальність!
Дивно, але авторові вдалося придумати цілком логічний світ органічно пов'язаний з нашим, реальним, придумати не настільки актуальні поки проблеми, як то виникаюче бажання розміняти нашу проблемну реальність на ідеальний придуманий світ, і навіть почати їх вирішувати в міру сил.
Тепер кілька тез, які не недоліки навіть, і не переваги, а просто звернули на себе мою увагу, зацікавили:
- Автор реалізував свою віртуальність на технологіях початку 90-х років, з телефонними лініями, проблемним зв'язком, у параметрах техніки тих років, коли пентіум був мрією позамежних можливостей. Те саме стосується і таких параметрів, як пам'ять, деталізація зображення, наявність звукової карти і т.п. Що тепер виглядає навіть не дуже скромно, а просто доісторично. Інтересно, як у автора вийшло на таких параметрах створити його світ, і що б він зміг створити на показниках сьогодення. Цікаво як Лук'яненко бачив розвиток індустрії у виході у віртуальність, причому в нього це получалось органічно та логічно, і як у реальн��й реальності (химерна тавтологія) не збулося майже нічого і колись перспективний напрямок віртуальності фактично зупинився у розвитку і тепер майже забутий.
- Вся техніка, технологія, компанії — західні, американські, тоді як росіянці — найкрутіші, ну іноді ще демократично згадуються українці. Тут же в ліфті чомусь підпалені кнопки, на сходах шпана — ну наскільки ж віртуальний світ красивіший, правильніший за реальний.
- Головний герой у реальному світі має якусь психологічну проблему (немає в нього більше нікого у світі чи що), але в душі він прагне зробити світ кращим, причому і віртуальний, і реальний.
Тепер, що не сподобалося. Пропаганда пияцтва, як у реальному світі так і у віртуальному. Два літри пива — не сп'яніти, ще не така кількість. Крутий дайвер-перевертень тільки щоб підкреслити свою крутість заливається віртуальним алкоголем і не п'яніє. Не сподобався бордель і те, як любовно і докладно його автор живописав. Я розумію героя Льоню, чим манить його глибина, але що робить реальний психолог Віка в якості мадам віртуального борделю? Теж насолоджується віртуальною ідеальністю сві��у, задовольняючи збоченців? (девіз борделю - у нас можна втілити будь-які фантазії).
Підсумок, я високо оцінюють ідею та реалізацію глибини автора, а от деталі, психологія, поверхнева псевдофілософія, лінія Алієна трохи кульгають і позбавлені глибини: глибина без глибини та органічного опрацювання деталей, які й відрізняють шедевр від просто хорошого твору.
Чудова ідея твору. Це мій перший досвід і Лук'яненка, і «кіберпанку», чи як це краще назвати, тож, можливо, почитавши інших корифеїв жанру, оцінка може і змінитися. Але до читання я собі уявити не міг, що можна придумати такого, пов'язаного з віртуальністю, щоб написати про це цілий роман, і щоб цікаво було. А ось воно, значить, якою може бути віртуальність!
Дивно, але авторові вдалося придумати цілком логічний світ органічно пов'язаний з нашим, реальним, придумати не настільки актуальні поки проблеми, як то виникаюче бажання розміняти нашу проблемну реальність на ідеальний придуманий світ, і навіть почати їх вирішувати в міру сил.
Тепер кілька тез, які не недоліки навіть, і не переваги, а просто звернули на себе мою увагу, зацікавили:
- Автор реалізував свою віртуальність на технологіях початку 90-х років, з телефонними лініями, проблемним зв'язком, у параметрах техніки тих років, коли пентіум був мрією позамежних можливостей. Те саме стосується і таких параметрів, як пам'ять, деталізація зображення, наявність звукової карти і т.п. Що тепер виглядає навіть не дуже скромно, а просто доісторично. Інтересно, як у автора вийшло на таких параметрах створити його світ, і що б він зміг створити на показниках сьогодення. Цікаво як Лук'яненко бачив розвиток індустрії у виході у віртуальність, причому в нього це получалось органічно та логічно, і як у реальн��й реальності (химерна тавтологія) не збулося майже нічого і колись перспективний напрямок віртуальності фактично зупинився у розвитку і тепер майже забутий.
- Вся техніка, технологія, компанії — західні, американські, тоді як росіянці — найкрутіші, ну іноді ще демократично згадуються українці. Тут же в ліфті чомусь підпалені кнопки, на сходах шпана — ну наскільки ж віртуальний світ красивіший, правильніший за реальний.
- Головний герой у реальному світі має якусь психологічну проблему (немає в нього більше нікого у світі чи що), але в душі він прагне зробити світ кращим, причому і віртуальний, і реальний.
Тепер, що не сподобалося. Пропаганда пияцтва, як у реальному світі так і у віртуальному. Два літри пива — не сп'яніти, ще не така кількість. Крутий дайвер-перевертень тільки щоб підкреслити свою крутість заливається віртуальним алкоголем і не п'яніє. Не сподобався бордель і те, як любовно і докладно його автор живописав. Я розумію героя Льоню, чим манить його глибина, але що робить реальний психолог Віка в якості мадам віртуального борделю? Теж насолоджується віртуальною ідеальністю сві��у, задовольняючи збоченців? (девіз борделю - у нас можна втілити будь-які фантазії).
Підсумок, я високо оцінюють ідею та реалізацію глибини автора, а от деталі, психологія, поверхнева псевдофілософія, лінія Алієна трохи кульгають і позбавлені глибини: глибина без глибини та органічного опрацювання деталей, які й відрізняють шедевр від просто хорошого твору.
February 15, 2025
Mixed feelings, but overall, more of a no than a yes.
What I liked:
- The ‘90s cyberpunk vibes and the idea of engaging the subconscious when entering virtual reality. Sure, "computers don’t work that way," but I enjoyed reading about what if they did?
- Most of the story and the mystery surrounding the Loser (I read it in Russian, so I'm not sure if that was his name in the English version)—who or what he is, and how his existence could affect all of virtual reality.
- Some interesting thoughts on the virtual vs. real world.
- The recurring image of the "Labyrinth of Reflections", woven throughout the story—it represents both virtual reality itself, the labyrinth levels in the game, and a literal mirrored maze somewhere behind the scenes of virtuality.
What I didn’t like:
- Tons of inconsistencies: sometimes a suit is needed to enter virtual reality, then we read about a guy who enters for the first time with nothing and exits covered in bruises; if everything is generated by the subconscious, why even need the suit? Virtual reality is either presented as the future of everything or we’re suddenly reminded that real life is where we should live; staying too long in virtuality is supposedly dangerous even for divers, yet the MC and his girlfriend practically live there with no consequences.
- The resolution of the Loser’s story—"uh, we don’t really know who or what he is, and he doesn’t care about us, he was just passing by." Meh. Nothing is explained except that he probably isn’t human.
- Most of the book’s philosophy and thoughts feel like “I am 14 and this is deep”—they don’t hit, and just come off as background noise.
- The forced "Labyrinth of Reflections" metaphor—the MC sees a series of water-themed pictures in the girl’s room and suddenly goes “I’d call this the Labyrinth of Reflections.” Why? Just to echo the book’s title?
- The romance. It has no real foundation and doesn’t affect anything. The MC falls for the girl because she resembles his virtual assistant, and she falls for him because… he’s the MC? It all happens in an instant, and to top it off, she’s written as "not like other girls"—a prostitute, psychologist, nurse, and virtual space designer all in one. The whole thing screams teenage wish fulfillment: "I’m special, I’ll solve the biggest mystery, outsmart all the villains, win the best girl, and become even more special"—all while downing liters of beer and never leaving the computer.
Overall, it was a relatively easy read and occasionally interesting, but I have zero desire to continue the series.
What I liked:
- The ‘90s cyberpunk vibes and the idea of engaging the subconscious when entering virtual reality. Sure, "computers don’t work that way," but I enjoyed reading about what if they did?
- Most of the story and the mystery surrounding the Loser (I read it in Russian, so I'm not sure if that was his name in the English version)—who or what he is, and how his existence could affect all of virtual reality.
- Some interesting thoughts on the virtual vs. real world.
- The recurring image of the "Labyrinth of Reflections", woven throughout the story—it represents both virtual reality itself, the labyrinth levels in the game, and a literal mirrored maze somewhere behind the scenes of virtuality.
What I didn’t like:
- Tons of inconsistencies: sometimes a suit is needed to enter virtual reality, then we read about a guy who enters for the first time with nothing and exits covered in bruises; if everything is generated by the subconscious, why even need the suit? Virtual reality is either presented as the future of everything or we’re suddenly reminded that real life is where we should live; staying too long in virtuality is supposedly dangerous even for divers, yet the MC and his girlfriend practically live there with no consequences.
- The resolution of the Loser’s story—"uh, we don’t really know who or what he is, and he doesn’t care about us, he was just passing by." Meh. Nothing is explained except that he probably isn’t human.
- Most of the book’s philosophy and thoughts feel like “I am 14 and this is deep”—they don’t hit, and just come off as background noise.
- The forced "Labyrinth of Reflections" metaphor—the MC sees a series of water-themed pictures in the girl’s room and suddenly goes “I’d call this the Labyrinth of Reflections.” Why? Just to echo the book’s title?
- The romance. It has no real foundation and doesn’t affect anything. The MC falls for the girl because she resembles his virtual assistant, and she falls for him because… he’s the MC? It all happens in an instant, and to top it off, she’s written as "not like other girls"—a prostitute, psychologist, nurse, and virtual space designer all in one. The whole thing screams teenage wish fulfillment: "I’m special, I’ll solve the biggest mystery, outsmart all the villains, win the best girl, and become even more special"—all while downing liters of beer and never leaving the computer.
Overall, it was a relatively easy read and occasionally interesting, but I have zero desire to continue the series.
This entire review has been hidden because of spoilers.
November 27, 2024
see raamat on mul riiulis olnud kõvasti üle kümne aasta, võimalik, et ligi 20. kunagi lugesin ja mäletan, et meeldis piisavalt, et alles hoida. ausalt öeldes on mul sellest isegi kaks väljaannet, ostsin kunagi venekeelse kõrvale, et äkki viitsin keeleõppeks lugeda. väga pikalt ei viitsinud ja sellel tasemel vene keelt ei oska seega siiani.
noh ja kõik need aasta(kümne)d olen teda aegajalt piielnud ja mõelnud, et kas on ka hästi vananenud. või et kas peaks välja viskama ja saaks kohe kahe raamatu jagu ruumi juurde majapidamisse. lisaks muidugi asjaolu, et autor ise on vahepeal osutunud suurvene šovinistiks - nii palju, kui mul meeles on, see tema raamatute sisu suuremat mõjutanud pole, aga alati tuleb olla valmis selleks, et sellised asjad ülelugemisel muutuvad.
nojah, mul läks seekordsel lugemisel veidi aega, et mõttes tagasi lülituda sinna modemite ja 386te aega, kus mingil hetkel usuti, et Apple on Microsoftiga võrreldes nagu neandertallane pärisinimesega:) tehnilises mõttes on see kõik ikkagi puhtad 90ndad ja ma ei kujuta ette, kas üldse kuidagi arusaadav kellelegi, kes ise seda kõike kaasa ei teinud.
aga kui tegevus kord käima läheb, siis see tehniline aspekt muutub üsna väheoluliseks ja seal on peidus ikkagi päris nauditav lugu... inimeseks olemisest, nii banaalselt kui see ka ei kõla. kuna ma absoluutselt ei mäletanud, kuhu see jutt tüürib ja millega lõppeb, siis oli täitsa põnev lugeda ka. ja see, et tehnoloogia on vahepeal kõvasti edasi arenenud, tegi asja ainult huvitavamaks, sest kogu aeg sai mõistatada, kas need 90ndate häkkerid siis suudavad või ei suuda ette näha, kuhu võiks piisavate sidekiiruste ja arvutusvõimsuste abil välja jõuda. aga põhiliseks tööriistaks oli kogu loos siiski inimteadvus.
kui välja arvata paar tõlkeapsu (Okkama habemenuga, nomaivõi - muidugi on aru saada, kuidas nimi vene keele kaudu selliseks muundub, aga ehe näide sellest, et ilukirjanduse tõlkijal on vaja laia silmaringi. ja Mortal Kombati muundumine Combatiks on ka veidi piinlik), oli kokkuvõttes täiega mõnus lugemine ja jätan eestikeelse eksemplari riiulisse alles. venekeelse osas võin küll üsna kindlalt väita, et seda enam avada ei plaani. kes tahab, võib endale saada.
noh ja kõik need aasta(kümne)d olen teda aegajalt piielnud ja mõelnud, et kas on ka hästi vananenud. või et kas peaks välja viskama ja saaks kohe kahe raamatu jagu ruumi juurde majapidamisse. lisaks muidugi asjaolu, et autor ise on vahepeal osutunud suurvene šovinistiks - nii palju, kui mul meeles on, see tema raamatute sisu suuremat mõjutanud pole, aga alati tuleb olla valmis selleks, et sellised asjad ülelugemisel muutuvad.
nojah, mul läks seekordsel lugemisel veidi aega, et mõttes tagasi lülituda sinna modemite ja 386te aega, kus mingil hetkel usuti, et Apple on Microsoftiga võrreldes nagu neandertallane pärisinimesega:) tehnilises mõttes on see kõik ikkagi puhtad 90ndad ja ma ei kujuta ette, kas üldse kuidagi arusaadav kellelegi, kes ise seda kõike kaasa ei teinud.
aga kui tegevus kord käima läheb, siis see tehniline aspekt muutub üsna väheoluliseks ja seal on peidus ikkagi päris nauditav lugu... inimeseks olemisest, nii banaalselt kui see ka ei kõla. kuna ma absoluutselt ei mäletanud, kuhu see jutt tüürib ja millega lõppeb, siis oli täitsa põnev lugeda ka. ja see, et tehnoloogia on vahepeal kõvasti edasi arenenud, tegi asja ainult huvitavamaks, sest kogu aeg sai mõistatada, kas need 90ndate häkkerid siis suudavad või ei suuda ette näha, kuhu võiks piisavate sidekiiruste ja arvutusvõimsuste abil välja jõuda. aga põhiliseks tööriistaks oli kogu loos siiski inimteadvus.
kui välja arvata paar tõlkeapsu (Okkama habemenuga, nomaivõi - muidugi on aru saada, kuidas nimi vene keele kaudu selliseks muundub, aga ehe näide sellest, et ilukirjanduse tõlkijal on vaja laia silmaringi. ja Mortal Kombati muundumine Combatiks on ka veidi piinlik), oli kokkuvõttes täiega mõnus lugemine ja jätan eestikeelse eksemplari riiulisse alles. venekeelse osas võin küll üsna kindlalt väita, et seda enam avada ei plaani. kes tahab, võib endale saada.
October 22, 2020
Umbes pool raamatust oli üsnagi põnev ja kaasahaarav. Huvitav oli häkkimise kujundlik näitlikustamine, s.t kuidas see võiks virtuaalreaalsuses välja näha. Leidus mitmeid põnevaid ideid ja toitu kujutlusvõimele. Tuli mängu eluterve huumor. Mida edasi, seda lustakamaks tekst minu arvates muutuski. Lõpupoole aga samas jälle igavamaks. Päris lõpp oli juba üsna tüütu. Seega ei kandnud raamat tervikuna väga hästi välja, oleks võib-olla võinud lühem ja kompaktsem olla.
Tõlge oli minu meelest veidi küsitav- kõigest ei saanud päris hästi aru.
Lugemise ajal olin teinud tähelepaneku sünkroonsuste kohta ehk kuidas fraasid raamatutes haakuvad teiste raamatute või päriseluga. Eriti sageli tuleb viimasel ajal igasugu paralleelmaailmu ette või siis ka reaalseks tegelikkuseks peetava küsitavust. Teekonna punane niit ühesõnaga.
Unistus maailma ühtsusest ja solidaarsusest, mis võiks teostuda Deeptownis, aga mitte tegelikkuses, ehkki kopeerib viimast muidu kõikides aspektides. Alateadvus juhib elu nii "päris" reaalsuses kui ka virtuaalses reaalsuses, seega on need sisuliselt üks ja seesama. Piirid nende vahel kadusid.
Moraal? Kas oleks ikkagi mõistlik eelistada "tõelist" elu virtuaalsele, ükskõik kui ahvatlev virtuaalsuse näiline vabadus ja piiramatus ka ei tunduks. Loome ise oma reaalsuse.
Õigupoolest leiab iga lugeja raamatutest ainult seda, mida on valmis vastu võtma või kinnitust infole, mida tema vaim juba niikuinii valdab, ei muud. Igatahes leidsin mina lugedes, et "Peegelduste labürint" haakus mingil kombel minu mõtete ja tunnetega antud perioodil.
Praegu, praegu on kõik juba hoopis teistmoodi...
Tõlge oli minu meelest veidi küsitav- kõigest ei saanud päris hästi aru.
Lugemise ajal olin teinud tähelepaneku sünkroonsuste kohta ehk kuidas fraasid raamatutes haakuvad teiste raamatute või päriseluga. Eriti sageli tuleb viimasel ajal igasugu paralleelmaailmu ette või siis ka reaalseks tegelikkuseks peetava küsitavust. Teekonna punane niit ühesõnaga.
Unistus maailma ühtsusest ja solidaarsusest, mis võiks teostuda Deeptownis, aga mitte tegelikkuses, ehkki kopeerib viimast muidu kõikides aspektides. Alateadvus juhib elu nii "päris" reaalsuses kui ka virtuaalses reaalsuses, seega on need sisuliselt üks ja seesama. Piirid nende vahel kadusid.
Moraal? Kas oleks ikkagi mõistlik eelistada "tõelist" elu virtuaalsele, ükskõik kui ahvatlev virtuaalsuse näiline vabadus ja piiramatus ka ei tunduks. Loome ise oma reaalsuse.
Õigupoolest leiab iga lugeja raamatutest ainult seda, mida on valmis vastu võtma või kinnitust infole, mida tema vaim juba niikuinii valdab, ei muud. Igatahes leidsin mina lugedes, et "Peegelduste labürint" haakus mingil kombel minu mõtete ja tunnetega antud perioodil.
Praegu, praegu on kõik juba hoopis teistmoodi...
October 29, 2020
Dieses Buch regt zum Denken an, während man einer faszinierenden Geschichte beiwohnt und von einer unglaublich schlichten Genialität zur nächsten stürzt. Lukyanenko beeindruckt durch seine schillernd bunten Bilder, tief menschlichen Charaktere und fantastische Handlung.
Die Erzähung handelt von einer virtuellen Welt, die auf ihre Art tatsächlich existiert. Die Menschen dieser Welt sind mir nun etwas begreiflicher, und ihre ganze Welt, in der ich auch lange heimisch war, ebenso. Er hat Dinge klar gestellt, die ich schon lange für mich selbst durchgekaut habe. Zum Beispiel die unfassbare Leere der virtuellen Fähigkeiten, Geschichten und Errungenschaften, zu denen man sich so schnell hinreißen lassen kann, Zeit und Geld in rauen Mengen investiert und am Ende doch nichts weiter hat als eine schöne Illusion.
Und wie immer gelingt es ihm, alle Seiten scharf zu kritisieren und den Leser am Ende doch neutral, höchstens gewappnet mit seiner eigenen Wahrheit das Buch schließen zu lassen.
Nur finde ich, dass man den Bezug zu dieser virtuellen Welt bald nicht mehr herstellen können wird. Es fiel mir schon schwer, weil sich unsere Technik und unsere Subkulturen in einigen Belangen ganz anders entwickelt haben, als hier voraus gedacht. Vielleicht wird das Buch wieder auferstehen, wenn wir auf seine Fantastik zurück blicken können, wie heutzutage auf die Abenteuer von Jules Verne.
Die Erzähung handelt von einer virtuellen Welt, die auf ihre Art tatsächlich existiert. Die Menschen dieser Welt sind mir nun etwas begreiflicher, und ihre ganze Welt, in der ich auch lange heimisch war, ebenso. Er hat Dinge klar gestellt, die ich schon lange für mich selbst durchgekaut habe. Zum Beispiel die unfassbare Leere der virtuellen Fähigkeiten, Geschichten und Errungenschaften, zu denen man sich so schnell hinreißen lassen kann, Zeit und Geld in rauen Mengen investiert und am Ende doch nichts weiter hat als eine schöne Illusion.
Und wie immer gelingt es ihm, alle Seiten scharf zu kritisieren und den Leser am Ende doch neutral, höchstens gewappnet mit seiner eigenen Wahrheit das Buch schließen zu lassen.
Nur finde ich, dass man den Bezug zu dieser virtuellen Welt bald nicht mehr herstellen können wird. Es fiel mir schon schwer, weil sich unsere Technik und unsere Subkulturen in einigen Belangen ganz anders entwickelt haben, als hier voraus gedacht. Vielleicht wird das Buch wieder auferstehen, wenn wir auf seine Fantastik zurück blicken können, wie heutzutage auf die Abenteuer von Jules Verne.
October 20, 2020
Несколько лет назад много читала и переводила книг про Торчвуд, и в самой первой из официальных торчвудских новелл был сюжет с компьютерной игрой, где играющий как бы погружался полностью в игровую реальность. Спустя какое-то время обнаружила очень похожий мотив в одной из серий сериала "CSI: Crime Scene Investigation. New York". А теперь мне порекомендовали эту книгу, и оказалось, что создатели и торчвудской новеллы, и криминального сериала, по всей видимости, читали Лукьяненко)) (Здесь я попыталась пошутить, но в каждой шутке есть доля шутки - "Лабиринт отражений" вышел раньше всех приведённых мной примеров).
Если серьёзно, то очень зашло. В плане стиля, безусловно, типичный Лукьяненко, типичный его юмор, достаточно типичный главный герой и не менее типичный мрачняк и драма, но затягивает. Тот случай, когда ко второй книге трилогии переходишь без какого-либо перерыва и колебаний, потому что не хочется расставаться с этой вселенной и этими персонажами, даже несмотря на опасения, что в следующей книге всё наверняка станет хуже, в том числе и в отношении концентрации мрачняка.
В конце концов, ничто не мешает мне наивно сохранять надежду на хороший конец в самом финале.
Если серьёзно, то очень зашло. В плане стиля, безусловно, типичный Лукьяненко, типичный его юмор, достаточно типичный главный герой и не менее типичный мрачняк и драма, но затягивает. Тот случай, когда ко второй книге трилогии переходишь без какого-либо перерыва и колебаний, потому что не хочется расставаться с этой вселенной и этими персонажами, даже несмотря на опасения, что в следующей книге всё наверняка станет хуже, в том числе и в отношении концентрации мрачняка.
В конце концов, ничто не мешает мне наивно сохранять надежду на хороший конец в самом финале.
March 14, 2018
Клевая подростковая фантастика. Киберпанк Лукьяненко во многом довольно наивен, особенно когда читаешь это в 21-м столетии, и местами хорошо видно, как он старательно обходит острые углы технических подробностей, но в целом роман очень интересный. Тут нашлось место и перестрелкам с погонями по виртуальному пространству, и заговорам, и чисто детективным моментам, и размышлениям о нелегкой судьбе всех тех, кто живет в "глубине" (спойлер: если вы читаете эти строчки, есть большая вероятность, что вы в ней по самые уши). Лукьяненко, хотя и писал роман о будущем, невольно смог увековечить и даже в чем-то превознести 90-е: тут куча отсылок к фильмам, играм, софту и простому быту.
Последняя треть романа показалась немного смятой в гармошку: то ли из-за нехватки времени, то ли желания у автора. Зато у Лукьяненко под конец получился самый настоящий кусок из культовой "Матрицы", до которой в момент выхода "Лабиринта" оставалась еще пара лет.
Последняя треть романа показалась немного смятой в гармошку: то ли из-за нехватки времени, то ли желания у автора. Зато у Лукьяненко под конец получился самый настоящий кусок из культовой "Матрицы", до которой в момент выхода "Лабиринта" оставалась еще пара лет.
June 18, 2025
Jeżeli lubisz filozoficzne dysputy toczone w wirtualnym burdelu, to książka dla Ciebie 😏
To nie ja znalazłam tą książkę. To ona znalazła mnie. W sieci. (Głębi?).
Lonia szuka prawdy o swoim sercu i (nie)rzeczywistości, która go otacza. Czy w Głębi znajdzie odpowiedź?
Bawiłam się doskonale w matrixie wymyślonym przed matrixem. Autor w ciekawy sposób podgryza różne wątki z wielu obszarów. W tekście znalazłam nawiązania do moich ulubionych książek.
Każdy doomer starej szkoły uśmiechnie się podczas lektury.
Giereczki jakie pojawiają się w tekście: Doom,
Mortal Kombat,
Command & Conquer,
Wolfenstein,
Dodatkowym smaczkiem jest numeracja rozdziałów rozpisana w systemie binarnym.
Bardzo doceniam mrugnięcie okiem do polskiego czytelnika.
Jest to kolejna historia, która umacnia moje przekonanie o tym, że mężczyźni to istoty bardzo spragnione miłości 😉
To nie ja znalazłam tą książkę. To ona znalazła mnie. W sieci. (Głębi?).
Lonia szuka prawdy o swoim sercu i (nie)rzeczywistości, która go otacza. Czy w Głębi znajdzie odpowiedź?
Bawiłam się doskonale w matrixie wymyślonym przed matrixem. Autor w ciekawy sposób podgryza różne wątki z wielu obszarów. W tekście znalazłam nawiązania do moich ulubionych książek.
Każdy doomer starej szkoły uśmiechnie się podczas lektury.
Giereczki jakie pojawiają się w tekście: Doom,
Mortal Kombat,
Command & Conquer,
Wolfenstein,
Dodatkowym smaczkiem jest numeracja rozdziałów rozpisana w systemie binarnym.
Bardzo doceniam mrugnięcie okiem do polskiego czytelnika.
Jest to kolejna historia, która umacnia moje przekonanie o tym, że mężczyźni to istoty bardzo spragnione miłości 😉
This entire review has been hidden because of spoilers.
Displaying 1 - 30 of 99 reviews