Соля — магічна істота, Перехресниця, опиняється у Києві 1917 року в пошуках того, кого має захищати. Перехрестя Києва приводять її до таємничої «ложі» Георгія Нарбута, знайомлять з Миколою Зеровим, викладачем гімназії, який часто виголошує поховальні промови, та Павлом Тичиною, помічником хормейстера в театрі Садовського. Київ відкриває їй страшну таємницю: Зеров небезпечний для того, чиє життя вона має берегти. Соля вирішує відвернути небезпеку за будь-яку ціну. Однак вона поки не знає, що магії Перехресників протистоїть жорстока реальність сталінського тоталітарного режиму.
«Зеров. Поховальний промовець» — перший роман Євгенії Кужавської, яка дебютувала у збірці моторошних історій «Дотик зачаєного жаху» 2017 року з оповіданням «Кальвадос».
"Удома варто тримати тільки ті книги, які завжди перечитуються."
І цей невеличкий роман Євгенії Кужавської саме такий. Адже роман є сплетінням фентезі та реальних історичних подій. 1917 рік, в Київ приїжджає Соля, оселяється в майстерні жіночого вбрання, пані Вікторії. Читаючи ми розуміємо, що і Соля і її наставниця пані Вікторія - незвичайні люди, а Перехресники, вони знаходять людей - своїх Перехресників і оберігаютьїх, мов янголи-охоронці. Але спочатку Соломії ще треба зустріти свого Перехресника, а часу залишається обмаль. Так стається, що Соля опиняється в колі талановитих українських митців, і ми ближче знайомимося з такими видатними діячами як Микола Зеров, Максим Рильський, Павло Тичина, Микола Хвильовий та інших. Насправді, до знайомства з цим твором, я нічого не знала про Зерова, а він був талановитим перекладачем, промовцем, поетом, професором, літературознавцем. Харизматичний та скромний - його постать захоплює. Дуже цікаво, приємно занурюватися в інтелектуальні розмови митців: "Література - це праця. Постійна, глибока, систематична. Окрім того, що слід відточували власний стиль, потрібно ще й вивчати світові літературні надбання. Вчитися не копіювати, не наслідувати - ні, зводити власні літературні палаци, використовуючи досвід світових каменярів.", насолоджуватися променями сонця, ароматами бузку в троянд, смаком терпкої кави... Але така атмосфера панує недовго, адже ми читаємо про добу Розстріляного відродження. І починаються сталінські репресії, масові арешти, катування і розстріли. Читати неймовірно боляче, тяжко і сумно, написано дуже пронизливо, мабуть без містичної складової, читати було б ще болісніше. Але ця книга варта вашої уваги, мені дуже подобається як пише Євгенія Кужавська, мелодійною, красивою мовою, але легко і цікаво.
Євгенія Кужавська "Зеров. Поховальний промовець". ⠀ У своєму романі Євгенія Кужавська описує болючу рану української культури та історії - сталінські репресії, "розстріляне відродження". У центрі твору - митці, що усією душею вболівали за Україну (Микола Зеров, Микола Хвильовий, Микола Куліш, Лесь Курбас та ін.). Втім їхня любов до Батьківщини зіграла з ними злий жарт. Українське мистецтво викликало обурення у радянської влади, адже руйнувало всі засади "великої та могучої держави". Звідси - масові арешти цвіту нації, тортури, заслання, розстріли. ⠀ Мені було цікаво читати про життя рідного Києва століття тому, порівнювати із сьогоднішніми подіями, розуміти, що за ці роки ми, українці, стали сильнішими. ⠀ Я вдячна авторці за елементи фентезі у романі. Невимовно боляче було спостерігати за безжальним злочином проти українців. Але примарне розуміння того, що вони помирали не наодинці, що дивні істоти-перехресники супроводжували їх у кращий світ стає тим промінчиком світла, якого так бракує у темряві сьогодення.
Мур закохав мене в будинок Слово. Софія Андрухович закохала мене в Зерова. Тому не могла не взяти "Зеров. Поховальний промовець". Якщо рік 2024 був роком Амадоки і Слобожанської Швейцарії, то у мого 2025 є шанс стати роком, коли я прочитала саме цю книжку. Вона заворожує суворим реалізмом назви. Сторінки - тонкі й напівпрозорі, як життя тих, хто творив у 20-х та 30х роках. У Євгенії була складна задача. Створити захоплюючий роман з уже відомою всім кінцівкою. І це їй дійсно вдалося. Ці люди неймовірні. Їх історії мають жити вічно. 5 поховальних промов. від 1918 до 1937 років. Київ, Харків і містичні перехресники. Чудовий історичний роман.
дуже цікаве читання в "цікавій" обкладинці. коли брала книгу, думала, що це шось на похіхікать, а це класний портрет епохи. авторка елегантно зводить історичний контекст з містичним елементом. щоправда, машину часу оповіді трошки захитувало, і не всі події та персонажі названі напряму, але все прощаю за вайб оповіді — із задоволенням почитала б таку серію. класний плюс — опісля багато гуглила, почала читати дослідження Зерова про літературу. короче, авторка мене вразила, піду читати її історичні детективи (фоліо, шейм он ю використовувати такий поганий папір)
Про літературну тусовку 1917 року, Київ, Харків, будинок "Слово". Авторка змогла зацікавити мене історичними особистостями, деякі біографії перечитала, хоча зазвичай такого не роблю. Є фентезійна складова про Перехресників, чиє призначення зрозуміла вже у фіналі, як і вони самі.