What do you think?
Rate this book
Вікінг Івар
Роман «Вікінг Івар» американського мандрівника, натураліста та антрополога Поля дю Шаю (1831—1903 рр.) допоможе зануритися у дивовижний світ північної Європи. Ґрунтуючись на власні археологічні дослідження, автор з максимальною точністю відтворює побут, світогляд та стиль життя вікінгів.
Язичницькі культи, плекання бойової слави, походи та набіги — ця книга є якісним концентратом усього того, що притягує до самого слова «вікінг» навіть теперішні покоління.
Язичницькі культи, плекання бойової слави, походи та набіги — ця книга є якісним концентратом усього того, що притягує до самого слова «вікінг» навіть теперішні покоління.
- GenresFiction
264 pages, Hardcover
First published January 1, 1893
1 person is currently reading
42 people want to read
About the author
Paul du Chaillu
167 books5 followersPaul Belloni Du Chaillu (July 31, 1831 (disputed) – April 29, 1903) was a French-American traveler, zoologist, and anthropologist. He became famous in the 1860s as the first modern European outsider to confirm the existence of gorillas, and later the Pygmy people of central Africa. He later researched the prehistory of Scandinavia.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 8 of 8 reviews
March 13, 2024
Мандрівник, археолог, дослідник і антрополог Поль де Шаю спершу написав нефіговий такий двотомник "Доба вікінгів", де грунтуючись на археологічних знахідках та вивченні скандинавських саг зобразив побут, світогляд, звичаї, стиль життя вікінгів – тих самих чуваків, які взяли активну участь у військово-політичному та культурно-економічному житті Європи від Ісландії до Києва, від Каттеґата до Костантинополя.
"Вікінг Івар" – це не менш прекрасно, ніж серіал "Вікінги", доки в ньому (в серіалі) не почалася всіляка містична отсєбятіна і калінка-малінка.
Найцікавіше, що автор майже нічого не вигадує, окрім доволі умовного сюжету, яким тут взагалі можна знехтувати, натомість стверджує, що будь які інтер'єри, предмети побуту, прикраси, зброя, одяг він брав з реальних археологічних знахідок, зображень, а побут і звичаї реконструйовані завдяки прочитанню величезної кількості історичних документів і саг.
Кожному нащадку Рюриковичів відгукнеться згадування "країни міст" Гардаріки – вона в ті часи якраз була десь тутво, де ми зараз тусимо.
"Вікінг Івар" – це не менш прекрасно, ніж серіал "Вікінги", доки в ньому (в серіалі) не почалася всіляка містична отсєбятіна і калінка-малінка.
Найцікавіше, що автор майже нічого не вигадує, окрім доволі умовного сюжету, яким тут взагалі можна знехтувати, натомість стверджує, що будь які інтер'єри, предмети побуту, прикраси, зброя, одяг він брав з реальних археологічних знахідок, зображень, а побут і звичаї реконструйовані завдяки прочитанню величезної кількості історичних документів і саг.
Кожному нащадку Рюриковичів відгукнеться згадування "країни міст" Гардаріки – вона в ті часи якраз була десь тутво, де ми зараз тусимо.
May 11, 2020
Поль дю Шаю – американський антрополог, мандрівник. Спершу досліджував Африку, і першим підтвердив існування горил і раси пігмеїв. Але згодом переключив інтерес на Скандинавію.
Порівнявши археологічні знахідки у Скандинавії зі знахідками в Британії, та дослідивши тексти ісландських саг, він дійшов до революційного на той момент висновку, що сучасні англомовні народи походять не від саксів, а саме від скандинавів, і виклав цю тезу 1889 року у ґрунтовній науковій праці «Доба вікінгів».
«Але хіба ж масовий читач цікавитиметься науковими текстами», – подумав дю Шаю і вирішив написати художньо-документальну книгу на основі своїх досліджень. Так у 1893 році вийшов друком «Вікінг Івар».
Сюжет цієї книги цілком другорядний. Він простий, невибагливий і нестерпно слащавий. Головними ж є ті деталі з реального життя вікінгів III-IV століття, якими дю Шаю обставляє цей сюжет. Він ретельно описує побут, спосіб життя, звичаї вікінгів. Власне, уся книга – це спроба увіпхнути головного героя у типові обставини вікінзького життя.
Він народжується, ходить у військові виправи, бере участь в атлетичних змаганнях, сватається до дівчини, яку вподобав. І все, звісно ж, успішно, без жодного натяку на ймовірну невдачу. Як я вже сказав, суть книги не в інтригах. Немає щемкого очікування, чим закінчиться наступна дуель – все ясно одразу. А от те, за якими обрядами ця дуель відбувається, – це вже цікавіше. І на цьому автор робить акцент.
Дю Шаю вводить у дію багатьох персонажів ісландських саг, але постійно зінакшує їхні долі, намішуючи все в купу. Навмисне заплутує читача чи випадково – не знаю. Але постійно відчуваєш дискомфорт, спостерігаючи, як позитивні персонажі саг перетворюються на негативних персонажів «Вікінга Івара». До того ж, часто описи, які дає дю Шаю, суперечать описам пізніших дослідників. Але що ж, так буває, наукові роботи іноді застарівають.
Читати було тяжкувато, але іноді до біса смішно, бо вікінги були кінченими, наглухо відбитими, і після опису якогось чергового обряду чи зілля тільки й думаєш, що «та якого біса взагалі?»
Радше сподобалось, ніж не сподобалось. Цікавий був досвід.
Порівнявши археологічні знахідки у Скандинавії зі знахідками в Британії, та дослідивши тексти ісландських саг, він дійшов до революційного на той момент висновку, що сучасні англомовні народи походять не від саксів, а саме від скандинавів, і виклав цю тезу 1889 року у ґрунтовній науковій праці «Доба вікінгів».
«Але хіба ж масовий читач цікавитиметься науковими текстами», – подумав дю Шаю і вирішив написати художньо-документальну книгу на основі своїх досліджень. Так у 1893 році вийшов друком «Вікінг Івар».
Сюжет цієї книги цілком другорядний. Він простий, невибагливий і нестерпно слащавий. Головними ж є ті деталі з реального життя вікінгів III-IV століття, якими дю Шаю обставляє цей сюжет. Він ретельно описує побут, спосіб життя, звичаї вікінгів. Власне, уся книга – це спроба увіпхнути головного героя у типові обставини вікінзького життя.
Він народжується, ходить у військові виправи, бере участь в атлетичних змаганнях, сватається до дівчини, яку вподобав. І все, звісно ж, успішно, без жодного натяку на ймовірну невдачу. Як я вже сказав, суть книги не в інтригах. Немає щемкого очікування, чим закінчиться наступна дуель – все ясно одразу. А от те, за якими обрядами ця дуель відбувається, – це вже цікавіше. І на цьому автор робить акцент.
Дю Шаю вводить у дію багатьох персонажів ісландських саг, але постійно зінакшує їхні долі, намішуючи все в купу. Навмисне заплутує читача чи випадково – не знаю. Але постійно відчуваєш дискомфорт, спостерігаючи, як позитивні персонажі саг перетворюються на негативних персонажів «Вікінга Івара». До того ж, часто описи, які дає дю Шаю, суперечать описам пізніших дослідників. Але що ж, так буває, наукові роботи іноді застарівають.
Читати було тяжкувато, але іноді до біса смішно, бо вікінги були кінченими, наглухо відбитими, і після опису якогось чергового обряду чи зілля тільки й думаєш, що «та якого біса взагалі?»
Радше сподобалось, ніж не сподобалось. Цікавий був досвід.
April 21, 2025
Цікава сага, повна деталей щодо традицій і вірувань вікінгів. Дуже хороша річ 💎
August 30, 2020
Неочікувано цікавий підхід до описування давнини. Автор вплів у романтичну історію головного (вигаданого) героя описи звичаїв, побуту, вірувань вікінгів, а також деякі географічні відомості. Книга читається як переказ якогось давнього епосу. Мені зайшло. Цікаво і пізнавально. Хороший спосісб знайомити неспеціалістів з сивою давниною.
Але краще б автор не стилізував мовлення персонажів "під давнину" аж так сильно, важко продиратися через усю цю давню лексику і граматику. Але це чиста суб'єктивщина.
Але краще б автор не стилізував мовлення персонажів "під давнину" аж так сильно, важко продиратися через усю цю давню лексику і граматику. Але це чиста суб'єктивщина.
November 3, 2025
"Вікінг Івар" Поль Дю Шаю.
Чомусь у описі/короткій рецензії було вказано, що це "реалістичний роман"...Хм, а от і ніт))
Це - мозаїка/збірка/квінтесенція чи "вижимка" з ісландських та скандинавських саг скомпільована у "нову сагу" про вікінга Івара. Реалізму тут стільки ж, скільки у сагах: персонажі більш схожі на міфічних лицарів Круглого столу чи героїв Вальтер Скотта: ввічливі, благородні до неможливості)) Уберменші, одним словом. Що не персонаж - то "Мурзік Васильович" чи "Супермен-вікінг"))
Читається часом легко, а часом нудно: дуже вже детальні описи речей та одягу, ритуалів та звичаїв. А по переліку імен - інколи повна спискоманія...
При всій повазі до пана Поля: це - академічна сага написана філологом/археологом, який значну частину життя досліджував вікінгів. Звідси й нудьга від надмірної деталізації та відсутності реалізму у діях персонажів...
Чомусь у описі/короткій рецензії було вказано, що це "реалістичний роман"...Хм, а от і ніт))
Це - мозаїка/збірка/квінтесенція чи "вижимка" з ісландських та скандинавських саг скомпільована у "нову сагу" про вікінга Івара. Реалізму тут стільки ж, скільки у сагах: персонажі більш схожі на міфічних лицарів Круглого столу чи героїв Вальтер Скотта: ввічливі, благородні до неможливості)) Уберменші, одним словом. Що не персонаж - то "Мурзік Васильович" чи "Супермен-вікінг"))
Читається часом легко, а часом нудно: дуже вже детальні описи речей та одягу, ритуалів та звичаїв. А по переліку імен - інколи повна спискоманія...
При всій повазі до пана Поля: це - академічна сага написана філологом/археологом, який значну частину життя досліджував вікінгів. Звідси й нудьга від надмірної деталізації та відсутності реалізму у діях персонажів...
January 3, 2026
#книговідгук_історика
Що вам сказати?
«Вікінг Івар» одночасно і зачарував, і розчарував.
Дивний роман не менш дивного автора, який уславився «нормандською» теорією завоювання всього на світі в часи пізньої Римської імперії, а точніше германських та британських племен, які без завоювання вікінгів ні на що не були спроможні.
Ну щось типу як в «Повісті минулих літ»: «…земля у нас багата, а злагоди нема…», далі по тексту ви знаєте.
Для початку що сподобалось.
Як би я читав цей роман десь у 1870-якомусь році, я був би в захваті.
«Вікінг Івар» - це спадок романтичної історії з героїзацією минулого. Щось середнє між відносно науковою «Історією Русів» та художнім «Тарасом Бульбою» Гоголя.
Поль дю Шаю захоплюється історію, фольклором, дослідженнями Скандинавії, він ніби енциклопедист, що впихає в свою голову все, що десь почув і побачив про вікінгів.
«Академічні» знання дю Шаю станом на кінець ХІХ століття дійсно вражають, роман дуже деталізований різними дрібницями – від оздоблення зброї до матеріалу вилок і тарілок.
Автор знає все можливе (знову є таки, станом на кінець ХІХ ст.) про побут, звичаї та релігію вікінгів. Валькірії тут будуть літати регулярно, і Одін з’явиться не оди раз.
Як би я був істориком літератури, чи дослідником Скандинавських країн, я би написав про Поля дю Шаю та його норманську теорію дисертацію.
А так як я простий історик з України, то вийшов облом, бо далі, власне, про те, що не сподобалось.
Якщо коротко – це майже неможливо читати.
Поль дю Шаю був прекрасним енциклопедистом і дослідником, але нікудишнім письменником.
Це приблизно як змусити Оксану Забужко написати динамічний детектив в стилі Агати Крісті або змусити Кокотюху прочитати Джойса.
«Вікінг Івар» - це невдале художнє опрацювання купи академічної інформації – етнографічної, релігійної, археологічної, ets. Часто між діалогами героїв автор вставляє щось дуже схоже на енциклопедичні вставки з переліком матеріалів, з яких, наприклад, виготовляли вікінги свої кораблі.
Також автор часто вживає звороти, які просто вбивають «художність» історії.
Наприклад:
"На березі виднілось чимало стародавніх каїрнів, біля яких нині розташоване сонне містечко Сімрісгамн»
Або ще:
«Два різновиди хліба стояли на столі: один пухкий, житній, а другий – плаский, тонких, майже як облатка – такий хліб подають в Норвегії і донині».
Таких пояснень з відсилкою до сучасності в тексті багато, і це ще раз підкреслює те, що автор та і не визначився – він пише художній роман чи документальну історію.
Нащо мені прямо в тексті (а не примітками) пояснювати, де зараз географічна точка з роману я не розумію.
Я так думаю, що «Вікінг Івар» це чудовий приклад того, як текст стає історією, втрачаючи своє значення без контексту епохи, в яку він був написаний.
Читати це як приклад історичного роману ХІХ століття – можна.
Читати це, як історичний роман – ні.
Він написаний для романтичної свідомості закоханих в минувшину людей ХІХ-поч. ХХ століть.
Що вам сказати?
«Вікінг Івар» одночасно і зачарував, і розчарував.
Дивний роман не менш дивного автора, який уславився «нормандською» теорією завоювання всього на світі в часи пізньої Римської імперії, а точніше германських та британських племен, які без завоювання вікінгів ні на що не були спроможні.
Ну щось типу як в «Повісті минулих літ»: «…земля у нас багата, а злагоди нема…», далі по тексту ви знаєте.
Для початку що сподобалось.
Як би я читав цей роман десь у 1870-якомусь році, я був би в захваті.
«Вікінг Івар» - це спадок романтичної історії з героїзацією минулого. Щось середнє між відносно науковою «Історією Русів» та художнім «Тарасом Бульбою» Гоголя.
Поль дю Шаю захоплюється історію, фольклором, дослідженнями Скандинавії, він ніби енциклопедист, що впихає в свою голову все, що десь почув і побачив про вікінгів.
«Академічні» знання дю Шаю станом на кінець ХІХ століття дійсно вражають, роман дуже деталізований різними дрібницями – від оздоблення зброї до матеріалу вилок і тарілок.
Автор знає все можливе (знову є таки, станом на кінець ХІХ ст.) про побут, звичаї та релігію вікінгів. Валькірії тут будуть літати регулярно, і Одін з’явиться не оди раз.
Як би я був істориком літератури, чи дослідником Скандинавських країн, я би написав про Поля дю Шаю та його норманську теорію дисертацію.
А так як я простий історик з України, то вийшов облом, бо далі, власне, про те, що не сподобалось.
Якщо коротко – це майже неможливо читати.
Поль дю Шаю був прекрасним енциклопедистом і дослідником, але нікудишнім письменником.
Це приблизно як змусити Оксану Забужко написати динамічний детектив в стилі Агати Крісті або змусити Кокотюху прочитати Джойса.
«Вікінг Івар» - це невдале художнє опрацювання купи академічної інформації – етнографічної, релігійної, археологічної, ets. Часто між діалогами героїв автор вставляє щось дуже схоже на енциклопедичні вставки з переліком матеріалів, з яких, наприклад, виготовляли вікінги свої кораблі.
Також автор часто вживає звороти, які просто вбивають «художність» історії.
Наприклад:
"На березі виднілось чимало стародавніх каїрнів, біля яких нині розташоване сонне містечко Сімрісгамн»
Або ще:
«Два різновиди хліба стояли на столі: один пухкий, житній, а другий – плаский, тонких, майже як облатка – такий хліб подають в Норвегії і донині».
Таких пояснень з відсилкою до сучасності в тексті багато, і це ще раз підкреслює те, що автор та і не визначився – він пише художній роман чи документальну історію.
Нащо мені прямо в тексті (а не примітками) пояснювати, де зараз географічна точка з роману я не розумію.
Я так думаю, що «Вікінг Івар» це чудовий приклад того, як текст стає історією, втрачаючи своє значення без контексту епохи, в яку він був написаний.
Читати це як приклад історичного роману ХІХ століття – можна.
Читати це, як історичний роман – ні.
Він написаний для романтичної свідомості закоханих в минувшину людей ХІХ-поч. ХХ століть.
January 10, 2023
As far as fake sagas go, Eric Brighteyes this is not.
December 31, 2025
Найбільше до цієї книги підійдуть епітети "застаріла і нудна".
Displaying 1 - 8 of 8 reviews