What do you think?
Rate this book
Воля Ізабелли
Любов, політика, пристрасті і пригоди у XVIII столітті на українських землях. І в центрі всіх перипетій - русинська, а отже українська княгиня Ізабелла Любомирська з волинського роду Чарторийських. Цю реальну жінку, надзвичайно заможну, відому на всю Європу сучасники називали "Блакитною маркізою". Однак вона не лише диктувала моду у величезній країні - Речі Посполитій, а й була дуже активним політичним гравцем. Інтригами своїми вона боронила землі волинських шляхетних родів. Усі головні герої книги Ганни Гороженко "Воля Ізабелли" - реальні персонажі. Серед них - монарх Станіслав Понятовський, авантюрист Джакомо Казанова, брат французького короля герцог Конде, генерал російських військ Олександр Суворов. Їх усіх об'єднала жінка. Княгиня Любомирська опиняється в центрі політичної боротьби, військового конфлікту, а головне - їй випадає розкрити загадку давньоримського артефакту - голки богині Кібели.
Римські патриції вірили у силу темної богині забезпечувати державність і процвітання. Божественний символ - голка Кібели, здавалося, був утрачений назавжди. Та звістка про те, що він насправді опинився у руках одного з польських шляхтичів, спричиняє полювання за магічним артефактом. То до кого ж він урешті-решт потрапить - до української княгині, до масонів чи до бунтівного католицького єпископа?
Римські патриції вірили у силу темної богині забезпечувати державність і процвітання. Божественний символ - голка Кібели, здавалося, був утрачений назавжди. Та звістка про те, що він насправді опинився у руках одного з польських шляхтичів, спричиняє полювання за магічним артефактом. То до кого ж він урешті-решт потрапить - до української княгині, до масонів чи до бунтівного католицького єпископа?
- GenresFiction
251 pages, Hardcover
First published May 13, 2019
3 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 3 of 3 reviews
October 9, 2025
Ганна Гороженко «Воля Ізабелли» (серія «Орлеанська сага», видавництво «Фоліо»)
З цією серією я знайома давно, адже ще здається 2 роки тому я читала книги Анастасії Байдаченко «Дама з покритою головою. Femme couverte» та «Самостійна дама. Femme sole. 1419-1436» з тієї ж серії. Але до романів Ганни Гороженко я дійшла тільки зараз 😅.
Мене приємно здивувало те, що головна героїня справжня особа (я навіть не здогадувалась про її існування, як і про рід Чарторийських), бо я дуже люблю порівнювати сюжет із реальністю.
Ізабелла Любомирська — українська княгиня зі сполонізованого роду Чарторийських (до шлюбу). Її називали «блакитною маркізою», адже вона дуже любила блакитний колір, а також за її вишуканий смак. Мені дуууже сподобалось те, що Беллі 34 роки на момент подій твору. Я думала, що їй буде 17-18, але тут вона вже зріла жінка, що дуже класно.
Головна героїня дізнається, що її батько заховав дуже важливий давньоримський артефакт — голку Кібели.
Загалом голка Кібели потрібна, щоб якось зміцнити Річ Посполиту, яка перебуває в небезпечному стані прийдешнього поділу. Але як саме цей артефакт мав би допомогти неясно.
Кінцівка виявилась позитивною, хоча я все ж хотіла більше драми.
Загалом мені сподобалось, адже я люблю історичні художні романи, але твори Анастасії Байдаченко все ж для мене трохи кращі😅
Тепер про мінуси:
— неуважна вичитка/робота
Було дууже багато русизмів, на кожному кроці зустрічалось словосполучення «вірна дорога, стежка і т.д». Скільки вже можна: вірною може бути лише людина, в дорога — правильна. Чи я щось не знаю про чиїсь особливі стосунки з дорогою? Як на мене, це одне з найлегших правил в українській мові. А також інші росіянізми.
— трохи нелогічність сюжету
Іноді текст суперечив сам собі: було сказано, що Ізабелла Любомирська не пише листів самотужки, щоб не забруднити руки в чорнилі, пише сама лише коли листується з батьком. Що зрозуміло, враховуючи її титул, замість цього вона надиктовує слугам. Але в ході сюжету вона починає писати листи сама — і з одного боку це розвиток персонажа, але з іншого нам (читачам) на це ніяк не вказали, окрім констатації, що Ізабелла взяла перо й почала писати. Якби я була Ганною Гороженко, я б написала, щось наприклад
«Взявши перо до рук, Ізабелла поглянула на нього і вже хотіла було відкласти, як змахнула рукою, пробурмотівши, що зараз не час думати про охайність, коли на кону стоїть держава. Ох Ізабелло, куди ти прямуєш» або «Ізабелла навіть не помітила, як замастила руки чорнилом, маючи надто великий ентузіазм».
Бо так виглядає, ніби це помилка в сюжеті або про цей факт на початку авторка забула.
Кінець теж трохи незрозумілий, адже голку Кібели вимагає віддати духівник сім'ї Любомирських, але чому він? Яке він має відношення до цього? Це було доволі рандомно абоя чогось не розумію.
— папір
Коли я чула, що «Фоліо» друкує книги на туалетному папері, я думала що це неможливо. Але ні — в цієї книги дуже темний, сірий папір. Через це іноді навіть букви здавались трохи розмитими (так, це економія, але також був і мінусом).
Ще мене засмучує те, що тираж доволі малий — 1000 примірників. Звісно, це узгоджується з автором, але дуже шкода, що через це мало хто знає про цю книгу (не бачила ще відгуків у книжкових каналах), адже загалом вона цікава і я впевнена, що наступні книги авторки будуть ще кращими адже збираюсь купити наступні частини (з іншими гг).
Раджу усім, кому подобається історична художня проза, сильні головні героїні, атмосфера XVIII століття і багато втеч😺
7,5/10
#Відгук@restlesstale
З цією серією я знайома давно, адже ще здається 2 роки тому я читала книги Анастасії Байдаченко «Дама з покритою головою. Femme couverte» та «Самостійна дама. Femme sole. 1419-1436» з тієї ж серії. Але до романів Ганни Гороженко я дійшла тільки зараз 😅.
Мене приємно здивувало те, що головна героїня справжня особа (я навіть не здогадувалась про її існування, як і про рід Чарторийських), бо я дуже люблю порівнювати сюжет із реальністю.
Ізабелла Любомирська — українська княгиня зі сполонізованого роду Чарторийських (до шлюбу). Її називали «блакитною маркізою», адже вона дуже любила блакитний колір, а також за її вишуканий смак. Мені дуууже сподобалось те, що Беллі 34 роки на момент подій твору. Я думала, що їй буде 17-18, але тут вона вже зріла жінка, що дуже класно.
Головна героїня дізнається, що її батько заховав дуже важливий давньоримський артефакт — голку Кібели.
Загалом голка Кібели потрібна, щоб якось зміцнити Річ Посполиту, яка перебуває в небезпечному стані прийдешнього поділу. Але як саме цей артефакт мав би допомогти неясно.
Кінцівка виявилась позитивною, хоча я все ж хотіла більше драми.
Загалом мені сподобалось, адже я люблю історичні художні романи, але твори Анастасії Байдаченко все ж для мене трохи кращі😅
Тепер про мінуси:
— неуважна вичитка/робота
Було дууже багато русизмів, на кожному кроці зустрічалось словосполучення «вірна дорога, стежка і т.д». Скільки вже можна: вірною може бути лише людина, в дорога — правильна. Чи я щось не знаю про чиїсь особливі стосунки з дорогою? Як на мене, це одне з найлегших правил в українській мові. А також інші росіянізми.
— трохи нелогічність сюжету
Іноді текст суперечив сам собі: було сказано, що Ізабелла Любомирська не пише листів самотужки, щоб не забруднити руки в чорнилі, пише сама лише коли листується з батьком. Що зрозуміло, враховуючи її титул, замість цього вона надиктовує слугам. Але в ході сюжету вона починає писати листи сама — і з одного боку це розвиток персонажа, але з іншого нам (читачам) на це ніяк не вказали, окрім констатації, що Ізабелла взяла перо й почала писати. Якби я була Ганною Гороженко, я б написала, щось наприклад
«Взявши перо до рук, Ізабелла поглянула на нього і вже хотіла було відкласти, як змахнула рукою, пробурмотівши, що зараз не час думати про охайність, коли на кону стоїть держава. Ох Ізабелло, куди ти прямуєш» або «Ізабелла навіть не помітила, як замастила руки чорнилом, маючи надто великий ентузіазм».
Бо так виглядає, ніби це помилка в сюжеті або про цей факт на початку авторка забула.
Кінець теж трохи незрозумілий, адже голку Кібели вимагає віддати духівник сім'ї Любомирських, але чому він? Яке він має відношення до цього? Це було доволі рандомно абоя чогось не розумію.
— папір
Коли я чула, що «Фоліо» друкує книги на туалетному папері, я думала що це неможливо. Але ні — в цієї книги дуже темний, сірий папір. Через це іноді навіть букви здавались трохи розмитими (так, це економія, але також був і мінусом).
Ще мене засмучує те, що тираж доволі малий — 1000 примірників. Звісно, це узгоджується з автором, але дуже шкода, що через це мало хто знає про цю книгу (не бачила ще відгуків у книжкових каналах), адже загалом вона цікава і я впевнена, що наступні книги авторки будуть ще кращими адже збираюсь купити наступні частини (з іншими гг).
Раджу усім, кому подобається історична художня проза, сильні головні героїні, атмосфера XVIII століття і багато втеч😺
7,5/10
#Відгук@restlesstale
This entire review has been hidden because of spoilers.
July 29, 2020
Цікава героїня в цікаві часи, сподобалася, що це не історія про кохання, а про жінку в чоловічому світі. Помітно, що авторка дуже багато та ретельно працювала з матчастиною. Нагадувало мені "Консуело" постійно, не сюжетом, а якимось відчуттям від книги. Сподобався темп. Не вистачило глибини характерів, мотивація всіх рішень та вчинків поверхова та поспішна. І краще б відредагувати, стрибки між часами та повами і багатоінших дібних штук, які псували читання. Як на мене, книга б виграла від збільшення об'єму.
October 15, 2024
Не знаю, як прокоментувати. Купила всі книги, щоб підтримати авторку. Спробую іншу, бо ця не сподобалась. Можливо через те, що вона одна з перших.
Displaying 1 - 3 of 3 reviews