Карл Ґустав Юнґ
"AION: нариси щодо символіки самості"
Переклад Катерини Котюк
Видавництво "Астролябія"
"Виглядає так, наче з приходом Христа проявилися доти латентні протилежності, наче якийсь маятник потужно хитнувся було в один бік, а тепер здійснює комплементарний рух ув інший бік. Кажуть, що жодне дерево не може дорости до небес, хіба що його коріння сягне пекла. Подвійний сенс руху лежить у природі маятника. Христос бездоганний, однак уже на початку його кар'єри відбулася зустріч із Сатаною, супротивником, котрий є контрфорсом цієї неймовірної напруги в душі світу, яка означає появу Христа так нерозривно, як тінь належить до світла, як mysterium iniquitatis прикріплений до sol iustitiae і, як цілком справедливо вважають ебіоніти та евхіти, - брат до брата. Вони обидва прагнуть здобути царство, але один із них небесне, а другий <
Христос і Антихрист - два головні персонажі цієї книги. Самість і Тінь Самості. "AION" - дуже контрастує з попередньою книгою Юнґа виданою "Астролябією" - "Архетипи і колективне несвідоме". Тут встократ більше покликань, цитат і схем. Це Юнґ для досвідченого читача.
"Завдяки вченню про privatio boni цілісність, здавалося б, була гарантована постаттю Христа. Однак зло все ж слід схоплювати дещо субстанційніше, коли ми зустрічаємося з ним на рівні емпіричної психології. Тут воно є просто протилежністю добра. В Античності гностики, аргументація яких уже зазнала значного впливу з боку психологічного досвіду, вивчали проблему зла значно глибше за Отців Церкви. Згідно з їхнім ученням, Христос «відсік від себе свою тінь». Якщо ми визнаємо за таким поглядом певну вагу, то в постаті Антихриста можна буде легко розпізнати відтяту протилежність. У легенді постать Антихриста розвивається як образ зіпсутого імітатора Христового життя. Він є справжнім antimimon pneuma, імітуючим духом, що певною мірою йде стопами Христа, як тінь за тілом. Це доповнення однобоко світлої постаті Спасителя, що з'являється вже в рамках Нового Завіту, все ж наділене особливим значенням. Тому-то воно вже доволі рано привернуло відп��відну увагу."
Напочатку Юнґ вступає в полеміку з Діонісієм Ареопаґітом, Августином і Йоаном Золотоустим, він не згоден з тим, що "Omne bonum ab Deo, omne malum ab homine" ("все добро від Бога, все Зло від людини"), він не згоден і з другим твердженням, що "зло це відсутність добра".
Юнґ каже:
"Те, що в наш час відбулось і відбувається у концентраційних таборах диктаторських держав, не можна з легкістю позначити «випадковою відсутністю досконалості»: це звучало б як глум."
І доповнює:
"Психологія не знає, що таке добро чи зло самі собою, а знає це лише у вигляді суджень про співвідношення: добрим є те, що з певного погляду виглядає підхожим, прийнятним чи вартісним, а злим - відповідна протилежність. Якщо те, що ми називаємо добрим, є для нас «дійсно» добрим, то є також погане та зле, що є для нас «дійсним». Видно, що психологія має до діла з більш-менш суб'єктивним судженням, тобто з психічною протилежністю, яка необхідна для позначення вартісними співвідношень: добрим є те, що не є поганим, а поганим - що не є добрим. Існують речі, які з певного погляду є вкрай злими, себто небезпечними. Також і в людській натурі існують такі речі, які є дуже небезпечними, а тому вони також видаються злими для того, хто стоїть на їхній лінії вогню. Нема сенсу прикрашати це зло, оскільки це давало б лише відчуття оманливої безпеки. Людська природа здатна на безмежну злобу, а злі вчинки є настільки ж реальними, як і добрі наскільки сягає людський досвід, тобто допоки душа мимоволі розрізняє й виносить відповідний вирок. Лише несвідомість не знає добра і зла. У рамках психологічної сфери, чесно кажучи, ніхто не знає того, що ж переважає у світі: добро чи зло. Ми лишень сподіваємось, що ним є добро, тобто те, що нам видається доречним. Ніхто ніколи не був у стані визначити, що таке загальне добро. І тут нам не зарадить жодне розуміння відносності і крихкості морального судження, а ті, хто бачать себе поза добром і злом, є, як правило, найгіршими мучителями людства і звиваються в муці і страхові своєї власної гарячки. Сьогодні, як і в усі часи, важливо, щоби людина не злегковажила небезпекою того зла, яке чатує в ній. Вона, на жаль, аж надто вже дійсна, тому-то психологія мусить наполягати на реальності зла і відкидати усяку дефініцію, яка намагається представити зло малозначним або ж узагалі неіснуючим. Психологія є досвідною наукою, яка має до діла зі справжніми речами.
Постає логічне питання: Чи існував такий концепт Бога, який би поєднував добро і зло. Так, існував - у гностичних течіях ранньго християнства. Зокрема Юнґ широко цитує та аналізує так звані "Климентові гомілії" - збірку гностичних творів, написаних приблизно 150 року, в яких невідомий автор розглядає добро і зло, як "праву і ліву руки Бога", а творіння на його думку складається із сизигій, тобто пар протилежностей.
Таку двоїстість Юнґ знаходить в юдео-християнському апокаліпсисі "Вознесіння Ісаї".
Мені, як любителеві гностичних текстів і апокрифів було дуже цікаво читати ці розбори.
В наступному розділі Юнґ аналізує зв'язок Христа з символом риби, приводяться десятки аналізів Середньовічних гороскопів. Пара Христос - Антихрист уподібнюється папі Гор-Сет. Цікавими є зауваги про символіку осла, якого зображували на римських карикатурах розіп'ятим на хресті, аналізується зв'язки осла, юдейської символіки і єгипетської іконографії де є сцена з Сетом-мучеником прив'язаним до палі. Апофеоз порівняння - фігура двоголового божества з головою Сета і Гора в одному тілі. Грецькі аналоги - Кастор і Полідевк. Подвійного аспекту Христа стосується також легенда Pistis Sophia, що постала в Єгипті. Тут описуєттся поєднання Ісуса земного та Ісуса небезного (пневматик і гелік).
"той, хто народився під знаком Риб, може по праву стати рибалкою чи моряком, а отже, ловити риб або ж підкоряти собі море - такий собі відголос примітивної тотемістичної тотожності між мисливцем і здобиччю! Отож вавилонський культуртреґер Оанн сам є рибою, а християнський Іхтіс є рибалкою, ловцем людей par excellence в історії символів він навіть є гачком чи приманкою на вудці Бога, з якою той упіймав Левіафана, якого вважають чи то смертю, чи то дияволом."
Аналізуючи алхімічну символіку риби Юнґ приходить до такого висновку:
"Людина напевно таки знає лише меншу частину своєї психіки так само, як вона володіє лише обмеженим розумінням свого тіла. Як і причиновість її психічної екзистенції лежить значною мірою поза свідомістю - у несвідомих процесах, так само діють у ній кінцеві призначення, які також походять і перебувають у несвідомому. Перше, як відомо, було елементарним чином доведене психологією Фройда, а останнє Адлера. Отож, як i causae, так i fines є трансцендентними для свідомості настільки, що їх важко оцінити, а це водночас означає, що їхня будова і дія є незмінними і невідворотними, аж доки вони не стануть предметом свідомості. Коректування відбувається лише у свідомому завдяки розумінню й ухваленню морального рішення, а тому самопізнання, хоч і необхідне, та викликає й острах. Отож, коли ми це висловлювання знімемо з «фундаменту» теологічної мови, то воно звучатиме так: свідомість була витворена для того, щоби вона розпізнала (laudet) своє походження із вищої єдності (Deum), щоби вона бережно ставилася до цього джерела (reverentiam exhibeat), розумно й відповідально виконувала його призначення, і так забезпечувала цілій психіці оптимальну можливість життя і розвитку (salvet animam suam).
Цей переклад не лише звучить раціоналістично, але й повинен бути таким, а саме розумним, адже модер-
ний дух, попри серйозні зусилля, вже більше не розуміє тієї майже двотисячолітньої теологічної мови.
Загроза того, що брак розуміння буде замінений удаванням, афектацією й судомами віри, або ж кінцевою резиґнацією, яка не те що нависла над нами, але й уже давно запанувала."
Кінцеві розділи присвячені алхімічному символізму, більшість ідей Юнґ раніше вже сформував в своїх роботах "Психологія і Алхімія" та "Дух Меркурій" на які і посилається.
Важливу частину займає аналіз архетипу Четвертинності.
Звісно, що читати такий масив інформації треба дозовано, за час прочитання мій список запланованих книг збільшився на 50 (!) праць, які цитує Юнґ.
А тепер, кілька зауваг до перекладу. Досить дивну стратегію обрано для передання імен біблійних персонажів, незважаючи на те, що для цитування використовується переклад Хоменка, інші імена з ним не узгоджено. Наприклад в тексті зустрічаємо екзотичні та чужі для вуха українця імена: Тобіас (Товія), Рафаель (Рафаїл), Іона (Йона). Вірогідно, що дався в знаки переклад з німецької. Але все ж найбільшу ведмежу послугу цей буквалізм зробив уже на найпершій сторінці книги де перша примітка перекладена з грубою помилкою. В оригіналі йдеться про роботу Марії-Луїзи фон Франц "Passio Perpetuae", яку переклали як "Вічні страсті", хоча насправді книга так і називається "Страсті Перпетуї", бо це ім'я святої і книга є аналізом її видінь. Вочевидячки, що я б навряд чи помітив цю помилку, якби буквально місяць тому не прочитав цю таки книгу! Юнґівська синхронічність у дії!
Тим не менш, ці незначні, як для такої праці, помилки не є суттєвими і я радію, що мав змогу прочитати таку складну і переповнену сенсами працю українською мовою. За це дякую видавництву, перекладачці та редакторові.
З нетерпінням очікую на анонсовану "Червону книгу" та перевидання "Психологічних типів".
Вибрані цитати:
Читаю "Еон" Юнґа. Дійсно, одна з найскладніших його праць, але водночас одна із найсильніших! Той випадок, коли хочеться без кінця цитувати і підкреслювати. Юнґ взявся за нелегку тему: дослідження двоїстості в Бозі. З його погляду старозавітній Ягве це Бог в якого права рука чинить зло, а ліва добро, що і є його перевагою над Богом Нового Заповіту.
Нижче процитую парадоксальні рядки з діями такого двоїстого Бога:
"Розглянемо молитву равина Йонатана: «Нехай твоєю волею буде побачити нашу ганьбу і споглядати нашу жалюгідність. Вберись у твоє милосердя, покрийся своєю міццю, огорнись у твою любов і підпережися твоєю ласкою, і нехай твоя доброта і прихильність будуть завжди перед тобою». Бога фактично закликають до того, щоби він прийняв свої добрі властивості.
Існує традиція, коли Бог молиться до себе самого:
<<Нехай буде воля моя, аби моє милосердя перемогло і Моє милосердя покрило всі мої інші властивості».
Ця традиція підтверджується у наступній оповіді: «Мовив равин Ішмаель, син Еліши: "Колись я зайшов у святилище, щоби принести жертву ладану, і там я побачив Акатріеля Ях Яхве Забаота", який сидів на високому й піднесеному троні, і Він промовив до мене: Син мій Ішмаель, благослови мене! Я ж мовив до нього: Господарю світу! Нехай твоєю волею буде те, щоби твоє милосердя здолало твій гнів, і твоє милосердя перекрило всі інші властивості, і щоби ти обходився з твоїми дітьми із милосердям, а не за строгим правосуддям - і він привітався зі мною порухом голови”»
Карл Ґустав Юнґ
"AION: нариси щодо символіки самості"
Переклад Катерини Котюк
Art: William Blake
В деяких місцях Юнґа охоплює не і��акше як Боже натхнення і його текст перетворюється на суміш поезії, молитви, пророкування на межі всіх релігій, вірування і філософських систем.
"Не дуже вірогідним є переконання, наче алхіміки завжди знали, що вони пишуть, інакше б вони були буквально приголомшені своєю величністю, а цього в їхній літературі не відчувається. Адже хто має все, чого він потребує? Навіть самотній метеорит кружляє довкола якогось далекого сонця чи нерішуче наближається до згромадження своїх братів. Усе ж бо неминуче пов'язане з усім. Per definitionem лише абсолютна й остаточна цілість містить усе і кожного в собі, тож ані потреба, ні примус не тримають її прив'язаною до чогось зовнішнього. Це, безперечно, є ідеєю про абсолютного Бога, який містить у собі все єство. Хто ж бо може витягнути себе з болота за власну гриву? Хто може покращуватись у недоторканій ізольованості? Навіть святий відлюдник, який живе в пустелі на віддалі триденної путі, мусить не лише їсти і пити, але й до того ж перебуває у вкрай жахливій залежності від неспокійної присутності Бога. Лише абсолютне ціле може оновлюватися зі себе самого й народжувати самого себе знову.
Отож, що то таке, що один адепт шепоче на вухо іншому, боязко визираючи довкола себе зрадників, чи радше розгадників? Цим є не що інше, як те, що завдяки цьому вченню Єдине і все, найбільше у своєму прояві у вигляді найменшого, сам Бог у його вічних вогнях повинен бути спійманим під виглядом риби у глибоких морях, «de profundo levatus», що з допомогою євхаристичного акту (який ацтеки називають teoqualo божою їжею) Він повинен стати частиною людини або ж принаймні потрапити до її сфери.
Це вчення і є тим загадковим «мистецьким» магнітом, завдяки якому рибка ремора, що є такою «маленькою за формою» і такою «великою за силою», змушує зупинитися горді морські фрегати: про подібну пригоду, яка <<в наш час» сталася з quinqueremis імператора Каліґули, розповідає для розваги і повчання Пліній. Рибка, лише пів фута завдовжки, присмокталася до керма, коли імператор повертався зі Стури до Ентіума, і так зупинила корабель. Коли ж Каліґула повернувся з цієї поїздки до Рима, то там його вбили власні ж солдати. Таким чином, як на цьому наголошує Пліній, ехенея виявилася провісницею."
Карл Ґустав Юнґ
"AION: нариси щодо символіки самості"
Переклад Катерини Котюк
«Mater Alchimia» не є чимось першим і первинним, а епохою, що почалася приблизно водночас із християнством і в ХѴІ-ХVІІ століттях породила зі себе природничо-наукову епоху, щоби опісля зів'яти непізнаною і незрозумілою, канувши в течію століть, як щось, що зжило себе. Та як кожна матір була колись донькою, так і алхімія: її справжня сутність походить із тих гностичних систем, які Іполіт виправдано розумів як (природничо-) філософські, і вони, з одного боку, за допомогою класичної грецької філософії, а з другого, - грецької, близькосхідної та єгипетської міфологій, як і християнської догматики і юдейської кабалістики, робили, із модерного погляду, вкрай цікаві спроби досягнути всеохопного світогляду, у яких physika i mystika відігравали рівноправну роль. Якби ці спроби вдалися, то світ не споглядав би видовище двох світоглядів, що протікають водночас поряд один з одним і нічого не можуть і не бажають знати один про одного. Іполіт ще перебував у кращому становищі, адже міг, так би мовити, порівнювати християнську доктрину з її язичницькими сестрами, відповідні засади чого ми знаходимо ще й у Юстина Мученика; і, віддаючи належне християнському мисленню, слід зауважити, що аж до часів Кеплера не бракувало поважних спроб пояснити природу в найширшому її сенсі, виходячи з догми.
Однак ці спроби були приречені на поразку через недостатні знання природних процесів. Тому в плині ХѴІІІ століття дійшло до відомої вже непоєднуваності віри і знання. Вірі бракувало досвіду, а знанню - душі.
Зате знання вірило в абсолютну об'єктивність і зумисне не брало до уваги того принципового для нього ускладнення, що справжнім носієм і творцем знання є психіка, і саме про неї ми довгий час знали найменше.
Вона була симптомом хімічних реакцій, епіфеноменом біологічних процесів у клітинах мозку: так, вона протягом певного часу навіть не існувала. Рівночасно наука цілковито не усвідомлювала того факту, що вона для своїх спостережень користувалася, так би мовити,
Фотоапаратом, про властивості і структуру якого практично нічого не знала й екзистенцію якого навіть почасти не хотіла визнавати. Наймодернішим досягненням стало визнання того, що до уваги таки слід брати об'єктивну дійсність психічного фактора.
Але для гностиків — і це їхня справжня таємниця психіка як джерело пізнання існувала так само, як і для алхіміків.
Карл Ґустав Юнґ
"AION: нариси щодо символіки самості"
Переклад Катерини Котюк
Art: IONA Tarot
Я не можу позбутися враження, що іноді сни дивовижно перекручують. Цей аспект, імовірно, й спонукав Фройда припустити, що сни, так би мовити, з «моральних» причин усе приховують і спотворюють. Однак такому уявленню суперечить той факт, що вони так само часто поводяться цілком навпаки, а тому я радше приєднуюся до алхімічного розуміння, що Меркурій (несвідомий nous) є хитрим блазнем.
Карл Ґустав Юнґ "AION: нариси щодо символіки самості"Переклад Катерини Котюк
Art: Mercurius en Minerva, Crispijn van de Passe, 1589-1611
Повернімося до ІполІтового викладу наасенських центральних символів і продовжимо перелік висловлювань щодо Гермеса.
Гермес є некромантом (psychagogos), провідником (psychopompos) і творцем душ (psychon aitios). Душі ж були «знесені вниз, [геть] від блаженної верхньої людини, чи пралюдини, чи Адама, у постать із глини, щобиbвони служили деміургові цього творіння, Есалдаєві, вогненному богові, четвертому числом». Есалдай відповідає Ялдабаоту, верховному архонтові, а також Сатурну. «Четвертий» стосується протилежної щодо Трійці четвертої особи, диявола. Ім'я Ялдабаот означає "дитина хаосу», так само і Ґете влучно, відштовхуючись від алхімічної термінології, називає диявола дивним сином хаосу, пітьми.
Гермес оснащений золотим чарівним жезлом. Він «коли хоче, то людям склеплює втомлені очі, а інколи будить поснулих». Наасени пов'язували це з Посланням до Ефесян 5, 14: «Прокиньсь, о сплячий, і встань із мертвих, а Христос освітить тебе!» Як алхіміки послуговуються lapis angularis, наріжним каменем цією відомою алегорією Христа наасени - для їхнього lapis philosophorum, так і для їхнього протоантропа Адама, тобто, висловлюючись точніше, для «внутрішньої людини», яка є скелею чи каменем (petre), адже вона походить від «petrě tou Adamantos», поп, по той àрхаѵѵ äѵѵ Абараѵтос («[брили], що впала від пралюдини, верхнього Адама»). І як алхіміки стверджують про їхній камінь, що він «sine manibus abscissus de monte» («відірвався від гори без допомоги рук»), так само говорять наасени про «внутрішню людину», яка була знесена вниз «eis to plasma těs lěthěs» («у постать забуття»).
В Епіфанія гора є Антропосом-Христом, від якого відрізається камінь, чи то внутрішня людина, а це, за тлумаченням Епіфаніч, означає зачаття «без людського сімені»: «малий камінь», який «стає горою».
Він є логосом, за яким, «щебечучи» (tetrigyiai), слідують душі, наче кажани за Гермесом під час nekyia. Він веде їх до Океану і, кажучи безсмертними словами Гомера, - (до воріт Геліоса і в країну снів). «Він [Гермес] є Океаном, породжувачем богів і людей, у вічному чергуванні припливів і відпливів, то зверху, то знизу». Із відпливу виникають люди, а з припливу - боги. «Це те, кажуть вони, що написано: "Я кажу, ви є богами і усі — синами Всевишнього”». Очевидно, що тут виражено спорідненість чи й тотожність бога і людини: у Святому Письмі не менше, ніж у доктрині наасенів.
Карл Ґустав Юнґ "AION: нариси щодо символіки самості"
Переклад Катерини Котюк
Art: Adolpf Hiremy Hirschl (1898) "Soul on the Banks of Acheron"
Через Юнґа віднайшов феноменальне словосполучення Парацельса - peregrinus microcosmus - «блукаючий мікрокосм»! Просто обдивляюсь це словосполучення, як дорогоцінний камінець і смакую... Ми всі - мікрокосми піліґрими!
"У Парацельса на початку трактату De vita longa йдеться: «Nihil mehercle
vita est aliud, nisi mumia quaedam balsamita, conservans mortale corpus a mortalibus vermibus...» («Життя, воістину, є не що інше, як щось на зразок забальзамованої мумії, яка уберігає смертне тіло від мертвотних хробаків...»). Тіло живе лише завдяки «мумії», через яку peregrinus microcosmus, «блукаючий мікрокосм» (останній в значенні відповідника щодо macrocosmus), панує над фізичною плоттю."
Карл Ґустав Юнґ "AION: нариси щодо символіки самості"
Переклад Катерини Котюк