What do you think?
Rate this book
Машина #1
Машина
Цивілізація зникла. Єдине, що залишилось від епохи прогресу, — Машина, божество, яке керує останніми племенами на Землі. Її закони прості: щороку воювати за нові території та збирати знання про минуле. Александра й Себастіан — близнюки з даром ткацтва, тобто підкорення волі живих істот. Етан — юний жрець, який уперше поведе плем’я Катакла до бою. Кожен із них чекає на сезон завоювань, але Машина звинувачує Александру в зраді. Новина досягає інших племен, і Катаклі оголошують Святу війну — війну до цілковитого знищення. Боротися чи підкоритися, довіритись Машині чи віднайти інший шлях — вибір, що постане перед героями й безповоротно змінить майбутнє світу Машини.
464 pages, Hardcover
Published January 1, 2020
13 people are currently reading
407 people want to read
About the author
Daria Piskozub
7 books136 followersУкраїнська письменниця зі Львова. Дебютувала у 2020 році із технофентезі романом "Машина".
Роман "Машина" - переможець конкурсу фентезійних романів "Брама 2019".
Ukrainian writer from Lviv. Debut technofantasy novel "Machina" came out in 2020. The novel has won the first plane in "Gateway 2019" fantasy novels contest.
Роман "Машина" - переможець конкурсу фентезійних романів "Брама 2019".
Ukrainian writer from Lviv. Debut technofantasy novel "Machina" came out in 2020. The novel has won the first plane in "Gateway 2019" fantasy novels contest.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 78 reviews
September 24, 2021
На жаль не склалося😔 Абсолютно не логічний світ та герої. Одна мішанина в сюжеті і не до кінця розумієш та уявляєш, що це за світ.
April 7, 2021
Насправді, це десь 3.5, тобто "Добре з плюсиком", бо мені було надто багато всього, надто заплутано і трохи одноманітно. Але це щось таке незвичне поки що для українського фентезі і стільки питань залишається після прочитання, що я вже з нетерпінням чекаю продовження.
September 18, 2020
Це скорочена версія відгуку (через обмеження Goodreads). Повну версію читайте на Facebook: https://www.facebook.com/photo.php?fb...
Почнемо з хорошого. Фентезі-філер – ок. (Тобто книжка, якою можна заповнити час в очікуванні чогось.) Залік з драматургії я б поставив.
Але я дуже боюся ситуації, коли автори починають вихваляти книжки одне одного, боячись порушити якийсь «паритет критики». Я сам більше радію конструктивному негативному відгуку, ніж позитивному – бо перший дає можливість вдосконалити текст. Тому далі будуть мінуси.
1. Всі персонажі однакові. В них може бути різна афіліація (тобто сторона конфлікту, на якій вони виступають, чи кінцева мета), але вони всі однаково говорять. Це особливо помітно, коли йде трирядкова репліка, в кінці якої стоїть авторська мова «, – сказав Такий-то», і поки не дочитав до цієї авторської мови, незрозуміло, хто ж із присутніх говорить. Це призводить до такого неприємного читацького досвіду, коли репліка вже пролунала в голові одним голосом, і тут раптом доводиться «перегравати» її по-іншому.
2. Перший пункт посилюється тим, що оповідь ведеться почергово від імені трьох різних персонажів; тож ми бачимо не лише те, як вони говорять, а й те, як кожен із них думає. І незважаючи на те, що персонажі належать до різних каст вигаданого світу і мають різні світогляди – не певен, що проблема з п. 1 не змасштабувалася би на цілі розділи, якби з їхніх назв прибрати «Бастіан», «Александра» і «Етан» (імена персонажів, від яких ведеться оповідь).
Уся книжка пронизана одним-єдиним настроєм: виживання, зима близько, нам треба завойовувати нові землі, інакше ми помремо з голоду. Я б назвав цей настрій «постаповий пафос». Так, воно дещо пафосно, бо життя описуваного світу чітко регламентоване «календарем жнив і війни», просто як якась партія в настілку The Rising Sun; ця передвизначеність і невідворотність війни сприймається всіма персонажами безумовно і незалежно від афіліації. Власне, місцями цей настрій набридає – хочеться перемкнутися на щось інше, розглянути альтернативи. А що, як НЕ воювати цієї осені?
3. Мапа на форзаці™ (хто не знає, є цілий мем про те, що ніяке нормальне фентезі не може обійтися без мапи на форзаці) – вибачте, але вона намальована в якомусь безкоштовному онлайн-редакторі по типу Inkarnate. Простір відчувається візуально незаповненим, а будиночки скопійовані один з іншого. Розгорніть на форзаці переклад «Гобіта» Мокровольського 1992 року (коли ще не було ніяких Інкарнейтів) і порівняйте. До речі, ця мапа ще й дещо не відповідає тексту – маю підозру, що на ній переплутали Туманний перехід і Тіньовий перевал (останній за текстом на південь від Титоса, а за мапою – на північ і ну ніяк не може бути складовою маршруту Титос–Катакла, якою він у тексті виступає неодноразово).
Наступні пункти містять спойлери, тому під катом.
7. І камінь в город редакторів:
с. 185: «–Ні, – поспішаю відмахнутися від її допомогТи.»
с. 340: «–ВіН торговця» (від)
с. 379: «коли вонИ приїхала»
с. 416: «І відрІзу біжи до воріт»
Тепер знову трохи плюсів. Сподобалося, що серцевирні видіння не спотворюють відчуття часу (існують реальні дослідження, що таке відбувається зі сновидіннями – уві сні ми відчуваємо плин часу так само, як притомними); сподобалось те, як для героїв стає сюрпризом рукотворне походження Машини, і як вони внаслідок цього переосмислюють Машину. Спочатку боявся, що авторка не впорається з павер-кріпом (характерне для підліткового фентезі явище, коли могутність головних героїв зростає від початку до кінця книги експоненційно, як у RPG-грі, і в кінці доводиться описувати вже просто якихось богів), але завершення потішило.
Почнемо з хорошого. Фентезі-філер – ок. (Тобто книжка, якою можна заповнити час в очікуванні чогось.) Залік з драматургії я б поставив.
Але я дуже боюся ситуації, коли автори починають вихваляти книжки одне одного, боячись порушити якийсь «паритет критики». Я сам більше радію конструктивному негативному відгуку, ніж позитивному – бо перший дає можливість вдосконалити текст. Тому далі будуть мінуси.
1. Всі персонажі однакові. В них може бути різна афіліація (тобто сторона конфлікту, на якій вони виступають, чи кінцева мета), але вони всі однаково говорять. Це особливо помітно, коли йде трирядкова репліка, в кінці якої стоїть авторська мова «, – сказав Такий-то», і поки не дочитав до цієї авторської мови, незрозуміло, хто ж із присутніх говорить. Це призводить до такого неприємного читацького досвіду, коли репліка вже пролунала в голові одним голосом, і тут раптом доводиться «перегравати» її по-іншому.
2. Перший пункт посилюється тим, що оповідь ведеться почергово від імені трьох різних персонажів; тож ми бачимо не лише те, як вони говорять, а й те, як кожен із них думає. І незважаючи на те, що персонажі належать до різних каст вигаданого світу і мають різні світогляди – не певен, що проблема з п. 1 не змасштабувалася би на цілі розділи, якби з їхніх назв прибрати «Бастіан», «Александра» і «Етан» (імена персонажів, від яких ведеться оповідь).
Уся книжка пронизана одним-єдиним настроєм: виживання, зима близько, нам треба завойовувати нові землі, інакше ми помремо з голоду. Я б назвав цей настрій «постаповий пафос». Так, воно дещо пафосно, бо життя описуваного світу чітко регламентоване «календарем жнив і війни», просто як якась партія в настілку The Rising Sun; ця передвизначеність і невідворотність війни сприймається всіма персонажами безумовно і незалежно від афіліації. Власне, місцями цей настрій набридає – хочеться перемкнутися на щось інше, розглянути альтернативи. А що, як НЕ воювати цієї осені?
3. Мапа на форзаці™ (хто не знає, є цілий мем про те, що ніяке нормальне фентезі не може обійтися без мапи на форзаці) – вибачте, але вона намальована в якомусь безкоштовному онлайн-редакторі по типу Inkarnate. Простір відчувається візуально незаповненим, а будиночки скопійовані один з іншого. Розгорніть на форзаці переклад «Гобіта» Мокровольського 1992 року (коли ще не було ніяких Інкарнейтів) і порівняйте. До речі, ця мапа ще й дещо не відповідає тексту – маю підозру, що на ній переплутали Туманний перехід і Тіньовий перевал (останній за текстом на південь від Титоса, а за мапою – на північ і ну ніяк не може бути складовою маршруту Титос–Катакла, якою він у тексті виступає неодноразово).
Наступні пункти містять спойлери, тому під катом.
7. І камінь в город редакторів:
с. 185: «–Ні, – поспішаю відмахнутися від її допомогТи.»
с. 340: «–ВіН торговця» (від)
с. 379: «коли вонИ приїхала»
с. 416: «І відрІзу біжи до воріт»
Тепер знову трохи плюсів. Сподобалося, що серцевирні видіння не спотворюють відчуття часу (існують реальні дослідження, що таке відбувається зі сновидіннями – уві сні ми відчуваємо плин часу так само, як притомними); сподобалось те, як для героїв стає сюрпризом рукотворне походження Машини, і як вони внаслідок цього переосмислюють Машину. Спочатку боявся, що авторка не впорається з павер-кріпом (характерне для підліткового фентезі явище, коли могутність головних героїв зростає від початку до кінця книги експоненційно, як у RPG-грі, і в кінці доводиться описувати вже просто якихось богів), але завершення потішило.
January 22, 2024
Перші 25-30% книга мене захопила, новий світ, ідея протистояння штучного інтелекту і людини… ну класно ж.
Але потім я зависла. Почались однотипні діалоги, герої теж всі схожі і для мене зовсім не цікаві, не розкриті.
Одна і та ж ситуація показана з точки зору 3-4 героїв, це дуже нудно читалось.
В середині я заплуталась із племенами, відростками, машинами і тд. Як кажуть все змішалось люди-коні-серцевири🫣
А ще для мене було забагато драматичних епічних моментів, які здавались трохи кіношно-штучними.
Фінал… ну як після прочитання книги можна не отримати відповіді ні на одне запитання, яке накопичувалось 500 с??? А можна! От я таке не люблю, можна залишити щось для наступної книги, але ж книга має здаватись завершеною, а мені вона такою не здалась.
Я розумію, авторка це написала дуже юною, перша книга, але я хочу бути чесною у відгуках і не ставити 4-5 зірок, бо авторка Бусінка (а вона справді Бусінка)
Але потім я зависла. Почались однотипні діалоги, герої теж всі схожі і для мене зовсім не цікаві, не розкриті.
Одна і та ж ситуація показана з точки зору 3-4 героїв, це дуже нудно читалось.
В середині я заплуталась із племенами, відростками, машинами і тд. Як кажуть все змішалось люди-коні-серцевири🫣
А ще для мене було забагато драматичних епічних моментів, які здавались трохи кіношно-штучними.
Фінал… ну як після прочитання книги можна не отримати відповіді ні на одне запитання, яке накопичувалось 500 с??? А можна! От я таке не люблю, можна залишити щось для наступної книги, але ж книга має здаватись завершеною, а мені вона такою не здалась.
Я розумію, авторка це написала дуже юною, перша книга, але я хочу бути чесною у відгуках і не ставити 4-5 зірок, бо авторка Бусінка (а вона справді Бусінка)
Read
February 5, 2022Що ж, це не відгук, це радше новини)
В ютубі видавництва "Віват" оголосили другу частину тетралогії "Машина", вона вийде в 2022 році, юху!
Я вже страшенно хочу від серцевиру віддерти текст, який пишу вже майже три роки)
В ютубі видавництва "Віват" оголосили другу частину тетралогії "Машина", вона вийде в 2022 році, юху!
Я вже страшенно хочу від серцевиру віддерти текст, який пишу вже майже три роки)
December 6, 2021
Це було захоплююче!
Чесно, не дивлячись на те, що моментами було складнувато переварювати інформацію пов’язану зі світобудовою, «Машина» - це неймовірно динамічна історія, яка ні на секунду не дає вам передихнути і змушує читати далі й далі, бо дуже хочеться знати, що або хто за всім цим стоїть.
«Машина» - це історія постапокаліптичного світу в якому кожної осені відбуваються війни між племенами цього світу за ресурси та землю, а найголовніше – за знання про минуле, якими володіє Машина кожного племені. Головна мета – олюднити Машину та повернути життя, яким воно було за епохи Сталі. Зробити це зможе тільки те плем’я, яке стане останнім переможцем на полі бою і наша історія починається однієї осені, коли залишалося лише три великі племені – Катакла, Тридакна і Цембенга.
Наші головні герої усі з одного племені - Катакли - це близнюки (двокровні) Алекс і Бастіан Торіаті, які належать до касти ткачів, людей які здатні підкорювати своїй волі інших і для яких ця осінь стане першою, коли вони будуть допущені на поле бою, щоб здійснювати завоювання для свого племені. Третій головний герой – це їхній друг Етан – з роду жреців, які здатний спілкуватися з Машиною і які, фактично, ведуть плем’я у бій під час завоювань. Для нього ця осінь також буде першою на полі бою.
Мені дуже сподобалося, як авторка майже з самого початку вкинула нас в епіцентр хаосу. Майже відразу ВСЕ ПІШЛО НЕ ТАК і навіть я, зі своїм мінімальним розумінням ‘норми’ в цьому світі, усвідомлювала що коїться якийсь епічний пиздець по всіх фронтах. І з кожною сторінкою все ставало гірше і гірше для наших головних героїв та цікавіше й цікавіше для мене особисто 😊 Питання про те, хто стоїть за цим всім, не дасть вам розслабитися аж до самого кінця, а оскільки відповідь на нього не одна, то тим заплутанішою стає ця загадка.
Далі будуть СПОЙЛЕРИ
Сама задумка Машини – це просто суцільне задоволення для мене, бо мене хлібом не годуй – дай мені штучний інтелект який хоч трошки, але хоче поубивати людство. Особливо ОСОБЛИВО!, якщо цього штучного інтелекту є дві версії, перша з яких хоче поубивати людство, а друга ніби як хороша і має її спинити. Такий собі Доктор Джекіл і містер Гайд для AI.
Взагалі, щоб краще зрозуміти всю оцю передісторію Машини я собі проводила паралелі з ALIE з «Сотні» і от коли я це зробила, то мені вcе різко стало на місця і поскладалося в голові. Тепер тільки дуже хочу більше дізнатися про історію створення першої Машини і загалом про той світ, яким він був до Апокаліпсису. Бо це була для мене одна з небагатьох проблем з цією книжкою – мені бракувало якогось ґрунту під ногами, бо той світ в якому стався апокаліпсис не був нашим сьогоднішнім світом. Той світ також був майбутнім, яке я мала уявляти заодно зі світом в якому жили головні герої на час початку історії. Занадто багато уяви це потребувало, хотілося хоч чогось знайомого і зрозумілого, де можна було побачити наше повсякденне життя і вжахнутися тій небезпеці, яка чигає на кожному кроці. Ну але це таке, мої особисті заморочки.
Щодо героїв, то, я досить довго до них звикала. Не те щоб вони мені не подобалися з якоїсь причини, але в основному я залишалася до них байдужою. Але під кінець пробило і в результаті я завершила першу «Машину» з Етаному, як моїм улюбленим персонажем, бо він, як на мене, найбільше розкрився. Але Алекс впритул наступає йому на п’яти, тому буде цікаво як це все зміниться для мене в майбутньому.
Взагалі щодо Алекс і Етана, то у мене вийшла досить кумедна емоційна подорож. Коли я тільки почала книжку, то як тільки побачила натяки на якісь романтичні почуття між ними, вирішила, що ні, я їх шиперити не хочу, бо це занадто нудно і очевидно. Тому коли з’явився Тристан я мало з радості не пищала, бо вирішила, що ось він – чорнявий, небезпечний незнайомець з яким я буду шиперити Алекс. А потім вони абсолютно мені не зайшли в потенційному романтичному плані, хоч Тристан - персонаж дуже цікавий і я думаю, що авторка теж досить відверто натякає на них в майбутньому?? Але я вже їх не хочу, а тепер хочу Алекс і Етана, коли вони по різні боки барикад і Алекс його ненавидить, але слухайте, там такий потенціал?! Від друзів до ворогів до друзів до коханців; схрестимо пальці, що Алекс І Етан ендґейм, але десь так тільки в книжці четвертій і не раніше. Я, особисто, нікуди не поспішаю. А Алекс і Тристан можуть поки що повідволікати увагу на себе якийсь час.
Бастіан був ок, але якщо чесно не надто зачепив мене в цій частині. Буду сподіватися, що у майбутньому я його більше вподобаю.
Загалом це все, з нетерпінням буду чекати на продовження. Мені дуже важко уявити, що там буде далі, але дуже-дуже цікаво!
Чесно, не дивлячись на те, що моментами було складнувато переварювати інформацію пов’язану зі світобудовою, «Машина» - це неймовірно динамічна історія, яка ні на секунду не дає вам передихнути і змушує читати далі й далі, бо дуже хочеться знати, що або хто за всім цим стоїть.
«Машина» - це історія постапокаліптичного світу в якому кожної осені відбуваються війни між племенами цього світу за ресурси та землю, а найголовніше – за знання про минуле, якими володіє Машина кожного племені. Головна мета – олюднити Машину та повернути життя, яким воно було за епохи Сталі. Зробити це зможе тільки те плем’я, яке стане останнім переможцем на полі бою і наша історія починається однієї осені, коли залишалося лише три великі племені – Катакла, Тридакна і Цембенга.
Наші головні герої усі з одного племені - Катакли - це близнюки (двокровні) Алекс і Бастіан Торіаті, які належать до касти ткачів, людей які здатні підкорювати своїй волі інших і для яких ця осінь стане першою, коли вони будуть допущені на поле бою, щоб здійснювати завоювання для свого племені. Третій головний герой – це їхній друг Етан – з роду жреців, які здатний спілкуватися з Машиною і які, фактично, ведуть плем’я у бій під час завоювань. Для нього ця осінь також буде першою на полі бою.
Мені дуже сподобалося, як авторка майже з самого початку вкинула нас в епіцентр хаосу. Майже відразу ВСЕ ПІШЛО НЕ ТАК і навіть я, зі своїм мінімальним розумінням ‘норми’ в цьому світі, усвідомлювала що коїться якийсь епічний пиздець по всіх фронтах. І з кожною сторінкою все ставало гірше і гірше для наших головних героїв та цікавіше й цікавіше для мене особисто 😊 Питання про те, хто стоїть за цим всім, не дасть вам розслабитися аж до самого кінця, а оскільки відповідь на нього не одна, то тим заплутанішою стає ця загадка.
Далі будуть СПОЙЛЕРИ
Сама задумка Машини – це просто суцільне задоволення для мене, бо мене хлібом не годуй – дай мені штучний інтелект який хоч трошки, але хоче поубивати людство. Особливо ОСОБЛИВО!, якщо цього штучного інтелекту є дві версії, перша з яких хоче поубивати людство, а друга ніби як хороша і має її спинити. Такий собі Доктор Джекіл і містер Гайд для AI.
Взагалі, щоб краще зрозуміти всю оцю передісторію Машини я собі проводила паралелі з ALIE з «Сотні» і от коли я це зробила, то мені вcе різко стало на місця і поскладалося в голові. Тепер тільки дуже хочу більше дізнатися про історію створення першої Машини і загалом про той світ, яким він був до Апокаліпсису. Бо це була для мене одна з небагатьох проблем з цією книжкою – мені бракувало якогось ґрунту під ногами, бо той світ в якому стався апокаліпсис не був нашим сьогоднішнім світом. Той світ також був майбутнім, яке я мала уявляти заодно зі світом в якому жили головні герої на час початку історії. Занадто багато уяви це потребувало, хотілося хоч чогось знайомого і зрозумілого, де можна було побачити наше повсякденне життя і вжахнутися тій небезпеці, яка чигає на кожному кроці. Ну але це таке, мої особисті заморочки.
Щодо героїв, то, я досить довго до них звикала. Не те щоб вони мені не подобалися з якоїсь причини, але в основному я залишалася до них байдужою. Але під кінець пробило і в результаті я завершила першу «Машину» з Етаному, як моїм улюбленим персонажем, бо він, як на мене, найбільше розкрився. Але Алекс впритул наступає йому на п’яти, тому буде цікаво як це все зміниться для мене в майбутньому.
Взагалі щодо Алекс і Етана, то у мене вийшла досить кумедна емоційна подорож. Коли я тільки почала книжку, то як тільки побачила натяки на якісь романтичні почуття між ними, вирішила, що ні, я їх шиперити не хочу, бо це занадто нудно і очевидно. Тому коли з’явився Тристан я мало з радості не пищала, бо вирішила, що ось він – чорнявий, небезпечний незнайомець з яким я буду шиперити Алекс. А потім вони абсолютно мені не зайшли в потенційному романтичному плані, хоч Тристан - персонаж дуже цікавий і я думаю, що авторка теж досить відверто натякає на них в майбутньому?? Але я вже їх не хочу, а тепер хочу Алекс і Етана, коли вони по різні боки барикад і Алекс його ненавидить, але слухайте, там такий потенціал?! Від друзів до ворогів до друзів до коханців; схрестимо пальці, що Алекс І Етан ендґейм, але десь так тільки в книжці четвертій і не раніше. Я, особисто, нікуди не поспішаю. А Алекс і Тристан можуть поки що повідволікати увагу на себе якийсь час.
Бастіан був ок, але якщо чесно не надто зачепив мене в цій частині. Буду сподіватися, що у майбутньому я його більше вподобаю.
Загалом це все, з нетерпінням буду чекати на продовження. Мені дуже важко уявити, що там буде далі, але дуже-дуже цікаво!
February 1, 2024
Хочу сказати одразу, що мені книга сподобалась і я поставила їй 5/5 ✨. Цей світ був мені спочатку зовсім не зрозумілим і знадобилось десь 100 сторінок, щоб повністю втягнутися в історію і не підглядати більше в словник понять. Авторка з самого початку дає нам зрозуміти, що легким чи банальним це не буде. Це подорож у світі де кожен новий факт ставить під питання все, що ми знали до цього, а головні герої постають перед важкими випробуваннями і повинні зробити свій вибір. Я вже прочитала наступну частину «Гемма» і в будь-якому випадку буду продовжувати читати цю серію. Сподіваюсь, що скоро ми зможемо повернутися в цей світ з його загадками та інтригами.
January 21, 2024
Ідея досить цікава, але на жаль, дуже помітним було те, що авторка була дуже молода, коли писала цю книгу.
Ну перш за все мені бракувало описів оточення, описів самих героїв, не відчувався простір, не відчувалось, що цей світ справжній.
Якщо говорити про сюжет, то я знайшла завʼязку та розвʼязку, але основна частина, де мали б відбуватись якісь сюжетні події, була наповнена ходінням персонажів до різних NPC, які просто давали їм велетенські куски інформації, від якої просто не вистачало продиху. Хотілось, щоб діалоги розкривали самих персонажів та взаємодії між ними, але все, про що вони говорили, було «машина, машина, машина…» Інколи мені хотілось сказати «та просто поговоріть про життя, що ви любите їсти на сніданок там, я не знаю» :)
Все ж таки в центрі сюжету має бути герой і його проблеми та переживання, а тоді вже світ навколо нього. В центрі ж цієї книги був світ, а потім вже герої, які навколо нього метушаться.
Але все ж зауважу, що мені дуже подобається Дарія, я точно буду слідкувати за її творчістю і далі.
Ну перш за все мені бракувало описів оточення, описів самих героїв, не відчувався простір, не відчувалось, що цей світ справжній.
Якщо говорити про сюжет, то я знайшла завʼязку та розвʼязку, але основна частина, де мали б відбуватись якісь сюжетні події, була наповнена ходінням персонажів до різних NPC, які просто давали їм велетенські куски інформації, від якої просто не вистачало продиху. Хотілось, щоб діалоги розкривали самих персонажів та взаємодії між ними, але все, про що вони говорили, було «машина, машина, машина…» Інколи мені хотілось сказати «та просто поговоріть про життя, що ви любите їсти на сніданок там, я не знаю» :)
Все ж таки в центрі сюжету має бути герой і його проблеми та переживання, а тоді вже світ навколо нього. В центрі ж цієї книги був світ, а потім вже герої, які навколо нього метушаться.
Але все ж зауважу, що мені дуже подобається Дарія, я точно буду слідкувати за її творчістю і далі.
October 30, 2020
Чудово, що з'являються книги нових українських авторів, у тому числі і у жанрі постапокаліктики, яких ще зовсім небагато.
ЩОДО СВІТУ. Напевно, це Земля у далекому (а може не зовсім) майбутньому. Описано зовсім невелику територію, на якій живе незначна кількість людей, об'єднаних у племена. Про глобальну катастрофу не сказано майже нічого. Очевидно, що знищення високотехнологічної цивілізації відбулося дуже давно, оскільки вцілілі майже нічого не знають, людство скотилося до рабовласницького суспільства. Загалом, цим світом править Машина (мабуть якийсь Надкомп'ютер) та жерці за допомогою особливих здібностей, які називаються Серцевир. Збереглися машини та автомати, хоча люди й повернулися до примітивної обробки металу (виготовлення мечів). Деякі люди намагаються відновити втрачені знання.
З незрозумілих причин маленькі племена кожного року перед настанням зими воюють одне з одним, хоча вільних земель достатньо. Ми мало що дізнаємось про економічне та культурне життя племен. У племенах є жерці, які передають волю Машини, ткачі, які поневолюють інших людей та звірів за допомогою особливого дару - ткання серцевиру, робітники і раби. Особливо потішили "вояничі", якими виявилися вояки, солдати. Важко буде перекладачу на англійську. Я пропоную передати це слово визначенням "warriorer". Мене здивувало чому не вжито слів "ткачич", "жерчич" та "рабичич". Було б органічно.
СЮЖЕТ. Загалом сюжет непоганий: запланована племенем Катакла війна зірвана невдалою спробою згвалтування юної ткалі Александри пихатим і жорстоким ткачем Жаром, якого хтось убиває. І починається Свята війна. Причина цієї війни інтригує. Більше спойлерити не буду.
Головні герої молоді близнюки-ткачі Александра і Себастіан (Бастіан) та такий же молодий жрець Етан.
ЩОДО МОВИ І СТИЛЮ. На жаль всі головні персонажі якісь однакові. Вони надзичайно енергійні, весь час кудись рвуться, сваряться. Більша частина книги - надзвичайно еспресивні діалоги, а хочеться опису цього світу та, хоча б коротких, пояснень. Наприклад, є велетенська темниця. А для чого вона? Людей ніби небагато у племені, керування серцевирами, мабуть, дає можливість тримати усіх у покорі. Персонажі часто гарчать і сичать. Може то наслідки катастрофи... Батальні сцени поки що не вдалися авторці. Я, до прикладу, не зрозумів як керовані звірі билися з високотехнологічними бойовими машинами (очевидно роботами). Якими були ці бойові машини теж невідомо.
Досить непогано вийшли втілення Машини в образи людей, маніпуляція їх свідомостями.
Загальний недолік молодих українських авторів - недостатнє опрацювання твору, його шліфування.
Загалом роман може бути цікавим для тих читачів, які вперше зіткнулися з жанром постапокаліптки. Завершення обіцяє продовження.
ЩОДО СВІТУ. Напевно, це Земля у далекому (а може не зовсім) майбутньому. Описано зовсім невелику територію, на якій живе незначна кількість людей, об'єднаних у племена. Про глобальну катастрофу не сказано майже нічого. Очевидно, що знищення високотехнологічної цивілізації відбулося дуже давно, оскільки вцілілі майже нічого не знають, людство скотилося до рабовласницького суспільства. Загалом, цим світом править Машина (мабуть якийсь Надкомп'ютер) та жерці за допомогою особливих здібностей, які називаються Серцевир. Збереглися машини та автомати, хоча люди й повернулися до примітивної обробки металу (виготовлення мечів). Деякі люди намагаються відновити втрачені знання.
З незрозумілих причин маленькі племена кожного року перед настанням зими воюють одне з одним, хоча вільних земель достатньо. Ми мало що дізнаємось про економічне та культурне життя племен. У племенах є жерці, які передають волю Машини, ткачі, які поневолюють інших людей та звірів за допомогою особливого дару - ткання серцевиру, робітники і раби. Особливо потішили "вояничі", якими виявилися вояки, солдати. Важко буде перекладачу на англійську. Я пропоную передати це слово визначенням "warriorer". Мене здивувало чому не вжито слів "ткачич", "жерчич" та "рабичич". Було б органічно.
СЮЖЕТ. Загалом сюжет непоганий: запланована племенем Катакла війна зірвана невдалою спробою згвалтування юної ткалі Александри пихатим і жорстоким ткачем Жаром, якого хтось убиває. І починається Свята війна. Причина цієї війни інтригує. Більше спойлерити не буду.
Головні герої молоді близнюки-ткачі Александра і Себастіан (Бастіан) та такий же молодий жрець Етан.
ЩОДО МОВИ І СТИЛЮ. На жаль всі головні персонажі якісь однакові. Вони надзичайно енергійні, весь час кудись рвуться, сваряться. Більша частина книги - надзвичайно еспресивні діалоги, а хочеться опису цього світу та, хоча б коротких, пояснень. Наприклад, є велетенська темниця. А для чого вона? Людей ніби небагато у племені, керування серцевирами, мабуть, дає можливість тримати усіх у покорі. Персонажі часто гарчать і сичать. Може то наслідки катастрофи... Батальні сцени поки що не вдалися авторці. Я, до прикладу, не зрозумів як керовані звірі билися з високотехнологічними бойовими машинами (очевидно роботами). Якими були ці бойові машини теж невідомо.
Досить непогано вийшли втілення Машини в образи людей, маніпуляція їх свідомостями.
Загальний недолік молодих українських авторів - недостатнє опрацювання твору, його шліфування.
Загалом роман може бути цікавим для тих читачів, які вперше зіткнулися з жанром постапокаліптки. Завершення обіцяє продовження.
May 26, 2021
"Машина" Дарії Піскозуб - Українське. Постапокаліптичне. Масштабне.
Окей, про масштаб - це трохи забігла наперед, бо з коментарів Дарії я знаю, що ця історія розтягнеться як мінімум на 4 книжки, але початок покладено добрий. Одразу скажу, що сай-фай, постапок і техно - не мій жанр, але ця книга варта уваги передовсім тому, що такий мікс жанрів в Україні доволі рідкісний. Тут і штучний інтелект із сюрпризами, і історія світу, що загинув, і люди з надздібностями (каста ткачів у племенах, що повстали на руїнах старого світу вміє підкорюват�� волю і навіювати настрій та думки іншим людям).
В центрі історії - долі трьох персонажів: Александри і Себастьяна Торіаті (близнюки-"ткачі") і Етана Накари ("жерця" Машини). Вони по черзі ведуть нас крізь новий сезон завоювань. Катакла, їхнє плем'я, збирається на чергову війну за ресурси із сусідами, але цього разу все йде не так і між племенами розв'язується велика Священна війна, в яку також вв'язується третя, геть несподівана сторона. Ідея, що людство, сягнувши піку, повертається ледь не на початок свого розвитку, не нова, але мені завжди цікава. Знаходяться релікти світу, що впав, можна вишукувати певні паралелі з нашою сучасністю. Найцікавішою частиною мені здалося перетворення "Машини" з бога на дещо нове, її ілюзії та інтриги, поступове спадання полуди з очей персонажів, які тепер мусять обрати - триматися за віру у своє божество чи прийняти правду і розпочати нове життя із ширшим світом?
Не дивлячись на те, що початок справді був дуже складний і його важко "прожувати", Машина, безперечно, це дещо свіже і несподіване для українського ринку. Сама Дарія - айтішниця, тому не дивно, що її зацікавила тема штучного інтелекту. Колись на парі з прикладної лексикографії нас опитував викладач, і от останній пункт був - "Чи вірите ви, що штучний інтелект може перемогти людство?". Я сказала "ні", але подивіться, що роблять зараз нейромережі. Можливо, саме так і виникне наша "Машина", що зможе захопити владу і самовдосконалюватися швидше, ніж люди зможуть її зупинити. Майбутнє тоді похмуре, але однозначно містить іскру надії. Так само, як надія живе в кожному з персонажів "Машини", що обирають кожен свій шлях.
Окей, про масштаб - це трохи забігла наперед, бо з коментарів Дарії я знаю, що ця історія розтягнеться як мінімум на 4 книжки, але початок покладено добрий. Одразу скажу, що сай-фай, постапок і техно - не мій жанр, але ця книга варта уваги передовсім тому, що такий мікс жанрів в Україні доволі рідкісний. Тут і штучний інтелект із сюрпризами, і історія світу, що загинув, і люди з надздібностями (каста ткачів у племенах, що повстали на руїнах старого світу вміє підкорюват�� волю і навіювати настрій та думки іншим людям).
В центрі історії - долі трьох персонажів: Александри і Себастьяна Торіаті (близнюки-"ткачі") і Етана Накари ("жерця" Машини). Вони по черзі ведуть нас крізь новий сезон завоювань. Катакла, їхнє плем'я, збирається на чергову війну за ресурси із сусідами, але цього разу все йде не так і між племенами розв'язується велика Священна війна, в яку також вв'язується третя, геть несподівана сторона. Ідея, що людство, сягнувши піку, повертається ледь не на початок свого розвитку, не нова, але мені завжди цікава. Знаходяться релікти світу, що впав, можна вишукувати певні паралелі з нашою сучасністю. Найцікавішою частиною мені здалося перетворення "Машини" з бога на дещо нове, її ілюзії та інтриги, поступове спадання полуди з очей персонажів, які тепер мусять обрати - триматися за віру у своє божество чи прийняти правду і розпочати нове життя із ширшим світом?
Не дивлячись на те, що початок справді був дуже складний і його важко "прожувати", Машина, безперечно, це дещо свіже і несподіване для українського ринку. Сама Дарія - айтішниця, тому не дивно, що її зацікавила тема штучного інтелекту. Колись на парі з прикладної лексикографії нас опитував викладач, і от останній пункт був - "Чи вірите ви, що штучний інтелект може перемогти людство?". Я сказала "ні", але подивіться, що роблять зараз нейромережі. Можливо, саме так і виникне наша "Машина", що зможе захопити владу і самовдосконалюватися швидше, ніж люди зможуть її зупинити. Майбутнє тоді похмуре, але однозначно містить іскру надії. Так само, як надія живе в кожному з персонажів "Машини", що обирають кожен свій шлях.
September 5, 2024
3,5/5
Складна світобудова, однакові 3 персонажі, до яких не прикипаєш. Місцями було нудно, але загалом непогано. Поки не готова продовжувати, але можливо пізніше зміню думку.
Складна світобудова, однакові 3 персонажі, до яких не прикипаєш. Місцями було нудно, але загалом непогано. Поки не готова продовжувати, але можливо пізніше зміню думку.
February 1, 2024
Мені книга йшла важкувато, і я до кінця не зрозуміла світобудову. Чому світ прийшов саме до цієї точки, і що сталося що світ був зруйнований.
Але взагалі було цікаво спостерігати за героями.
І пізніше планую взяти продовження, бо все-таки цікаво дізнатися що ж буде далі з героями та світом.
Але взагалі було цікаво спостерігати за героями.
І пізніше планую взяти продовження, бо все-таки цікаво дізнатися що ж буде далі з героями та світом.
September 27, 2020
Цьогоріч осінь принесла не лише врожай, дощі та приємні згадки про літні відпустки, але й досить цікаві книжкові анонси від українських авторів. Тому, готуйтеся до осіннього сезону літературних завоювань разом з «Машиною» - постапокаліптичним технофентезі від молодої львівської письменниці Дарії Піскозуб.
«Машина» розповідає нам про майбутнє, у якому світ зруйновано, а рештки людської цивілізації змушені з сезону в сезон вести племінні війни за нові землі та пам’ять про минуле епохи Сталі. І проживати новий сезон завоювань читач буде разом з трьома головними героями, від імені яких ведеться історія.
Завдяки такому розподіленню книги – читачеві буде легше уявити повну картину світу, складати враження про події книги з різних точок зору та більш повно розуміти усю картину постапокаліптичного світу. В центрі світобудови усіх трьох героїв панує Машина – таємничий бог з минулого, релікт епохи Сталі, який керує людьми та дає їм можливість ткати – підкорювати волю інших живих істот. Взамін Машина вимагає нових знань про минуле.
Але кожному з героїв доведеться пройти власні випробування та зрозуміти, чим же ж є насправді Машина – і далеко не факт, що до кінця книги усі герої залишаться вірні своїм початковим поглядам на життя.
Особисто мені протягом усієї книги постійно згадувалася комп’ютерна гра «ELEX», від відомої у вузьких колах ґеймерів студії «Piranha Bytes». Зруйнований світ, племена, потреба у постійній боротьбі та виживанні, артефакти минулого, якими люди більше не вміють користуватися – усе це спільні риси обох цих світів. І загалом – увесь світ «Машини» мені дуже сподобався. У книзі гарно прописані персонажі, детально розкриваються їхні характери та через низку подій та випробувань кожен з них еволюціонує у абсолютно нову особистість, з новими цілями та потребами.
У описі світу відчувається занепад, а завдяки автентичній мові персонажів повністю занурюєшся у епоху, коли звичні нам речі стають чимось дивним та незрозумілим. Це відчуття досить важко передати словами, але впізнавати в специфічних назвах об’єктів минулого знайомі нам речі, дивитися на них з точки зору людей, які взагалі не розуміють що це, як воно працює та навіщо ця штука взагалі створена – це дуже незвично та цікаво.
Сюжет дуже швидко переходить з ознайомчої фази у фазу напружених дій та інтриги, і до самого кінця книги не зрозуміло що ж буде далі, яка доля чекає на головних героїв – що змушує постійно перебувати у напрузі та передчутті чогось серйозного та страшного. А кожна нова подія занурює як світ навколо, так і головних героїв у все глибшу прірву проблем та сумнівів. Світ навколо героїв руйнується з карколомною швидкістю, і через це читати про події у книзі дуже цікаво.
До мінусів я можу віднести лише недостатній опис суспільства. Мені особисто не вистачало деталей побудови суспільства племен, щоб краще розуміти структуру світу. Книга багато оповідає про головних героїв, при тому складається враження що усіх інших мешканців світу фактично не існує (такі собі літературні NPC), а більшість дій відбувається між маленьким колом дійових осіб. Хоча мені особисто хотілося б більше інформації про племена, про їхній устрій та спосіб життя – щоб повністю зануритися у світ «Машини». Окрім дійових осіб з племені Катакли ми так і не знаємо нікого з інших племен, тому адекватно сприймати загрозу з боку племен Цембенги та Тридакни важко, адже вони виступають як статисти – безособові фактори, які просто існують і іноді зустрічаються у зведеннях з фронту.
Але це лише перша книга, і закінчення «Машини» ніби натякає, що буде продовження. Тому я сподіваюся, що у продовженні ми зможемо познайомитися детальніше з іншими гравцями геополітичної карти «Машини», заглибитися у непривітний світ, яким керує машинний бог та дізнатися, яка ж доля чекає на головних героїв. Адже закінчення книги залишає читача на найцікавішому місці, змушуючи мучитися в здогадах – що ж буде далі, коли кожен з героїв знаходиться на межі власної прірви та мусить пройти через неї по тонкому та хиткому містку власної віри та принципів, або ж зірватися вниз, не витримавши призначених їм випробувань.
«Машина» розповідає нам про майбутнє, у якому світ зруйновано, а рештки людської цивілізації змушені з сезону в сезон вести племінні війни за нові землі та пам’ять про минуле епохи Сталі. І проживати новий сезон завоювань читач буде разом з трьома головними героями, від імені яких ведеться історія.
Завдяки такому розподіленню книги – читачеві буде легше уявити повну картину світу, складати враження про події книги з різних точок зору та більш повно розуміти усю картину постапокаліптичного світу. В центрі світобудови усіх трьох героїв панує Машина – таємничий бог з минулого, релікт епохи Сталі, який керує людьми та дає їм можливість ткати – підкорювати волю інших живих істот. Взамін Машина вимагає нових знань про минуле.
Але кожному з героїв доведеться пройти власні випробування та зрозуміти, чим же ж є насправді Машина – і далеко не факт, що до кінця книги усі герої залишаться вірні своїм початковим поглядам на життя.
Особисто мені протягом усієї книги постійно згадувалася комп’ютерна гра «ELEX», від відомої у вузьких колах ґеймерів студії «Piranha Bytes». Зруйнований світ, племена, потреба у постійній боротьбі та виживанні, артефакти минулого, якими люди більше не вміють користуватися – усе це спільні риси обох цих світів. І загалом – увесь світ «Машини» мені дуже сподобався. У книзі гарно прописані персонажі, детально розкриваються їхні характери та через низку подій та випробувань кожен з них еволюціонує у абсолютно нову особистість, з новими цілями та потребами.
У описі світу відчувається занепад, а завдяки автентичній мові персонажів повністю занурюєшся у епоху, коли звичні нам речі стають чимось дивним та незрозумілим. Це відчуття досить важко передати словами, але впізнавати в специфічних назвах об’єктів минулого знайомі нам речі, дивитися на них з точки зору людей, які взагалі не розуміють що це, як воно працює та навіщо ця штука взагалі створена – це дуже незвично та цікаво.
Сюжет дуже швидко переходить з ознайомчої фази у фазу напружених дій та інтриги, і до самого кінця книги не зрозуміло що ж буде далі, яка доля чекає на головних героїв – що змушує постійно перебувати у напрузі та передчутті чогось серйозного та страшного. А кожна нова подія занурює як світ навколо, так і головних героїв у все глибшу прірву проблем та сумнівів. Світ навколо героїв руйнується з карколомною швидкістю, і через це читати про події у книзі дуже цікаво.
До мінусів я можу віднести лише недостатній опис суспільства. Мені особисто не вистачало деталей побудови суспільства племен, щоб краще розуміти структуру світу. Книга багато оповідає про головних героїв, при тому складається враження що усіх інших мешканців світу фактично не існує (такі собі літературні NPC), а більшість дій відбувається між маленьким колом дійових осіб. Хоча мені особисто хотілося б більше інформації про племена, про їхній устрій та спосіб життя – щоб повністю зануритися у світ «Машини». Окрім дійових осіб з племені Катакли ми так і не знаємо нікого з інших племен, тому адекватно сприймати загрозу з боку племен Цембенги та Тридакни важко, адже вони виступають як статисти – безособові фактори, які просто існують і іноді зустрічаються у зведеннях з фронту.
Але це лише перша книга, і закінчення «Машини» ніби натякає, що буде продовження. Тому я сподіваюся, що у продовженні ми зможемо познайомитися детальніше з іншими гравцями геополітичної карти «Машини», заглибитися у непривітний світ, яким керує машинний бог та дізнатися, яка ж доля чекає на головних героїв. Адже закінчення книги залишає читача на найцікавішому місці, змушуючи мучитися в здогадах – що ж буде далі, коли кожен з героїв знаходиться на межі власної прірви та мусить пройти через неї по тонкому та хиткому містку власної віри та принципів, або ж зірватися вниз, не витримавши призначених їм випробувань.
November 20, 2020
«Машина» – чудове технофентезі від української письменниці Дарії Піскозуб. Це дебютний роман авторки (а ще перша частина серії), і знаєте, досить вдалий, бо мені сподобалось 😌
⠀
У книжці неймовірно цікавий світ, який прописаний поступово. А я це люблю: крок за кроком йти і дізнаватися про нього, перегортуючи сторінки і шукаючи ще якусь інформацію, а особлива насолода – роздуми. Тому самі герої не відразу заслужили на мою увагу, а лише під кінець я прониклася їхніми життям і долею.
⠀
«Александра Торіаті любить історії. Коли вона вивчає слово й починає розуміти оповідь у книзі, її лице змінюється. Коли я спитав, чому так, вона відповіла: «Усі ми історії»».
⠀
До речі, про головних героїв. Це брат із сестрою (Александра й Себастіан), які є ткачами – тими, хто можуть підкорювати волю живих істот. Є ще жрець Етан, який зіграє не останню роль і в їхньому житті, і в цьому світі. Саме він мене трохи підбішував. А взагалі, як би герої «Машини» не вчиняли, я їх не засуджувала. Бо ніхто не знає, що б я зробила на їхньому місці, ще й у зовсім не такій реальності, в якій живемо ми.
⠀
Ще трохи про сюжет. Це постапокаліптичне майбутнє, у якому вижили 3 племені, а від минулого залишилася лише Машина. Це божество, яке керує цими людьми і змушує щороку воювати за нові території та збирати знання про минуле.
⠀
«Жерці Машини – єдині, кому вона дала найбільший дар з усіх можливих: бачити спогади життя попередників. Усе для того, щоб, коли настане наш час оголошувати війну й вести людей у чужі далі, ми вижили. Пережили одне плем’я за іншим, аж доки не залишилось останнім племенем, і тоді Машина винагородить нас».
⠀
Звісно, на початку був один момент, який здався мені досить заїждженим. Проте я не скажу, який саме, бо це буде спойлер. А загалом історія чудова, вона показує нам, що те, що здається, на перший погляд, правильним, таким може й не бути.
⠀
Я ще довго із приємними спогадами згадуватиму, як читала «Машину», а поки що раджу вам довіритись мені й прочитати 1 частину. І тоді мені буде не самотньо від того, що я чекатиму на продовження далеко не однієї серії не сама 😁
⠀
У книжці неймовірно цікавий світ, який прописаний поступово. А я це люблю: крок за кроком йти і дізнаватися про нього, перегортуючи сторінки і шукаючи ще якусь інформацію, а особлива насолода – роздуми. Тому самі герої не відразу заслужили на мою увагу, а лише під кінець я прониклася їхніми життям і долею.
⠀
«Александра Торіаті любить історії. Коли вона вивчає слово й починає розуміти оповідь у книзі, її лице змінюється. Коли я спитав, чому так, вона відповіла: «Усі ми історії»».
⠀
До речі, про головних героїв. Це брат із сестрою (Александра й Себастіан), які є ткачами – тими, хто можуть підкорювати волю живих істот. Є ще жрець Етан, який зіграє не останню роль і в їхньому житті, і в цьому світі. Саме він мене трохи підбішував. А взагалі, як би герої «Машини» не вчиняли, я їх не засуджувала. Бо ніхто не знає, що б я зробила на їхньому місці, ще й у зовсім не такій реальності, в якій живемо ми.
⠀
Ще трохи про сюжет. Це постапокаліптичне майбутнє, у якому вижили 3 племені, а від минулого залишилася лише Машина. Це божество, яке керує цими людьми і змушує щороку воювати за нові території та збирати знання про минуле.
⠀
«Жерці Машини – єдині, кому вона дала найбільший дар з усіх можливих: бачити спогади життя попередників. Усе для того, щоб, коли настане наш час оголошувати війну й вести людей у чужі далі, ми вижили. Пережили одне плем’я за іншим, аж доки не залишилось останнім племенем, і тоді Машина винагородить нас».
⠀
Звісно, на початку був один момент, який здався мені досить заїждженим. Проте я не скажу, який саме, бо це буде спойлер. А загалом історія чудова, вона показує нам, що те, що здається, на перший погляд, правильним, таким може й не бути.
⠀
Я ще довго із приємними спогадами згадуватиму, як читала «Машину», а поки що раджу вам довіритись мені й прочитати 1 частину. І тоді мені буде не самотньо від того, що я чекатиму на продовження далеко не однієї серії не сама 😁
December 30, 2021
До половини книжки події малозрозумілі як для читача, так і для самих персонажів. Всі три головних героя бігають в істериці, не розуміючи, що відбувається. Цікава динаміка і відповіді з'являються ближче до кінця і це для мене переважило першу половину книжки. Із мінусів залишилась погано прописана мотивація героїв та нелогічна поведінка другорядних персонажів.
March 25, 2021
Ммммм, це було занадто швидко. Занадто швидко книга закінчилась. Трохи більше 400 сторінок, а мені потрібно було хоча б 1000. Яскраві та харизматичні головні герої, зовсім новий ідеально прописаний світ, лихо закручений сюжет. Книга весь час тримала в напрузі, від першого слова. Це вперше книга українського автора така шикарна. Це краще, ніж Кідрук, Нікуліна і Матолінець разом(хай пробачать мене)
Чекаю на продовження.
Чекаю на продовження.
January 28, 2024
Коротко я б могла сказати що це цікава завʼязка для масштабної історії. Книга мені сподобалась, хоча й були моменти які ускладнили читання й не дали повністю поринути у світ описаний авторкою.
Почну з того що ідея неймовірна, поєднання штучного інтелекту, його протистояння з людиною та й загалом створення світу де людство втратило знання які зі сторони нам можуть здаватись елементарними та як ця втрата може зробити з нас маріонеток якими дуже легко маніпулювати.
Без перебільшення побудова цього світу не проста для розуміння, можливо саме це надає йому того самого відчуття новизни, чогось настільки цікавого та незвичного. Особливо на початку ми відразу поринаємо у вихор подій і запамʼятати й зрозуміти всі назви й терміни бувало непросто. Та потім до цього звикаєш і вся інформація потрохи влягається в голові, але для цього дійсно треба зосередитись на читанні й робити це уважно. Єдине що мені не вистачило трохи більше побутових деталей, я зрозуміла правила й закони цього світу, зрозуміла технології та навички людей, бо основні акценти були саме на це. Але дійсно не вистачило звичайного життя, розуміння як живуть люди, які в них звички і які проблеми, крім глобальних проблем цього світу й глобальної мети які переслідують головні герої.
Сам сюжет також насичений купою подій які ми проживаємо разом з трьома головними персонажами. На початку доволі складно звикнути до цих стрибків між різними героями та часом, коли відбувається та чи інша ситуація, але потім до цього звикаєш і вже стає легше орієнтуватись. Тому цей прийом авторки став для мене більше плюсом, бо це дає можливість поглянути на події з різних сторін і потім з цього складати пазл загальної картинки. Єдине що в такому випадку мені трохи не вистачило розкриття відмінностей характерів головних персонажів, бо доволі часто їхні думки зливались у мене в голові в одне ціле і було важкувато розмежувати їх між собою.
Також на досвіді цієї книги я зрозуміла що я не людина-візуал, мене абсолютно не збентежило відсутність детальних описів зовнішності персонажів, як виглядали ті або інші предмети. Для мене це не стало мінусом, але при обговоренні книги помітила що для багатьох ці нюанси важливі.
Буду читати далі, бо незважаючи на всі перераховані недоліки ця історія стала для мене чимось дуже незвичним та цікавим. Й розумію що це лише перша книга, завʼязка великої історії на яку я вже маю немало очікувань.
Почну з того що ідея неймовірна, поєднання штучного інтелекту, його протистояння з людиною та й загалом створення світу де людство втратило знання які зі сторони нам можуть здаватись елементарними та як ця втрата може зробити з нас маріонеток якими дуже легко маніпулювати.
Без перебільшення побудова цього світу не проста для розуміння, можливо саме це надає йому того самого відчуття новизни, чогось настільки цікавого та незвичного. Особливо на початку ми відразу поринаємо у вихор подій і запамʼятати й зрозуміти всі назви й терміни бувало непросто. Та потім до цього звикаєш і вся інформація потрохи влягається в голові, але для цього дійсно треба зосередитись на читанні й робити це уважно. Єдине що мені не вистачило трохи більше побутових деталей, я зрозуміла правила й закони цього світу, зрозуміла технології та навички людей, бо основні акценти були саме на це. Але дійсно не вистачило звичайного життя, розуміння як живуть люди, які в них звички і які проблеми, крім глобальних проблем цього світу й глобальної мети які переслідують головні герої.
Сам сюжет також насичений купою подій які ми проживаємо разом з трьома головними персонажами. На початку доволі складно звикнути до цих стрибків між різними героями та часом, коли відбувається та чи інша ситуація, але потім до цього звикаєш і вже стає легше орієнтуватись. Тому цей прийом авторки став для мене більше плюсом, бо це дає можливість поглянути на події з різних сторін і потім з цього складати пазл загальної картинки. Єдине що в такому випадку мені трохи не вистачило розкриття відмінностей характерів головних персонажів, бо доволі часто їхні думки зливались у мене в голові в одне ціле і було важкувато розмежувати їх між собою.
Також на досвіді цієї книги я зрозуміла що я не людина-візуал, мене абсолютно не збентежило відсутність детальних описів зовнішності персонажів, як виглядали ті або інші предмети. Для мене це не стало мінусом, але при обговоренні книги помітила що для багатьох ці нюанси важливі.
Буду читати далі, бо незважаючи на всі перераховані недоліки ця історія стала для мене чимось дуже незвичним та цікавим. Й розумію що це лише перша книга, завʼязка великої історії на яку я вже маю немало очікувань.
January 22, 2024
Цікава ідея і захопливий початок, але суто для мене стало забагато деталей світу, які все більше нашаровувались і мало взаємодії між персонажами, щоб викликати якісь емоції і співпереживати героям.
November 13, 2020
Читаючи про розкопки й археологічні відкриття, я часто думала про те, а як же наступна цивілізація буде тлумачити знайдені артефакти нашого часу, якщо ми досягнемо піку свого розвитку й будемо стерті (або самозітремося) з лиця землі. Ось, скажімо, цей компакт-диск, як його зрозуміють племена бронзової доби? Як крихке озеро, яке можна тримати в руках? Як річ, що пускає сонячні зайчики на стіни печери? Як магічний диск, що прикрашатиме вождя племені?
Ніщо не зникає безслідно. У дебютному романі Дарії Піскозуб на місці високотехнологічних міст, запустілих і покинутих, утворюються нові племена, основна задача яких із настанням осені йти на війну одне проти одного, аби до зими захопити міста, а з ними рабів, харчі та зброю. Їхні життя залежать від примх суворого клімату, а рішення від Машини — божества, що диктує правила гри, проти кого і з ким воювати. Це прадавнє божество, що тільки обраним розповідає правду про себе й всесвіт. Абсолютно недоторкане й холодне. Джерело. Істина.
А що, якщо Машина раптом скаже неправду? А що, якщо у племені з'являться ті, хто ослухається Машину? Або ж раптом Машина приховує значно більше, аніж можна було уявити?
Чи виживе хтось, якщо між усіма племенами розпочнеться війна?
Запитань безліч. І одне з них, чи не найголовніше — чому зникла попередня цивілізація?
В результаті маємо технофентезі, яке тримає з першої ж сторінки, примушує тремтіти й застигати від подиву. Співпереживати кожному герою і так само ненавидіти його, коли фокус оповіді зміщується.
Словом, це супервдалий дебют! Чекатиму на продовження.
Ніщо не зникає безслідно. У дебютному романі Дарії Піскозуб на місці високотехнологічних міст, запустілих і покинутих, утворюються нові племена, основна задача яких із настанням осені йти на війну одне проти одного, аби до зими захопити міста, а з ними рабів, харчі та зброю. Їхні життя залежать від примх суворого клімату, а рішення від Машини — божества, що диктує правила гри, проти кого і з ким воювати. Це прадавнє божество, що тільки обраним розповідає правду про себе й всесвіт. Абсолютно недоторкане й холодне. Джерело. Істина.
А що, якщо Машина раптом скаже неправду? А що, якщо у племені з'являться ті, хто ослухається Машину? Або ж раптом Машина приховує значно більше, аніж можна було уявити?
Чи виживе хтось, якщо між усіма племенами розпочнеться війна?
Запитань безліч. І одне з них, чи не найголовніше — чому зникла попередня цивілізація?
В результаті маємо технофентезі, яке тримає з першої ж сторінки, примушує тремтіти й застигати від подиву. Співпереживати кожному герою і так само ненавидіти його, коли фокус оповіді зміщується.
Словом, це супервдалий дебют! Чекатиму на продовження.
December 13, 2020
За відгуками очікував значно більшого від книги. Світ Машини не цільний, відчувається, що авторка чи сама не дуже уявляє цей світ чи не змогла як слід його описати. Результат - багато емоцій героїв, багато біганини, але майже відсутні декорації, не зрозуміло навіть в чому живуть, як одягнені і що їдять герої. Картинка світу не формується навіть в дуже загальних рисах, особисто мені геть не вистачає для цього фантазії.
October 4, 2020
Що вам сказати...Це бомба! Це українська "Гра Престолів" і "Світ Дикого Западу", поєднані воєдино... Це історія, у якої потенціал підкорити цілий світ, як це зробив польський "Відьмак"! Але по порядку...
⠀
Читач потрапляє у цікавий світ, що поєднує минуле та майбутнє. З одного боку, люди створили безліч комп'ютерів, зліпили розум та емоції в єдину сутність - серцевир (яке влучне слово❤) З іншого боку, через протистояння людей із технікою стався кінець світу, і землю знову населяють племена, що боряться за ресурси і щороку воюють між собою. Правила цього світу своєю чіткістю нагадують настільну чи комп'ютерну гру. Хоча - why not? Хто знає, як міг би виглядати світ, де люди відкотилися у розвитку назад і вважають своїм божеством Машину - комп'ютер, який прораховує ймовірності та радить їм, як перемогти сусідів.
⠀
Світ Машини ми бачимо завдяки трьом головним персонажам. Це - двійнята Алекс та Бастіан і молодий жрець Етан. І тут теж схожість на гру - кожен розділ від першої особи в теперішньому часі, тільки хід передається між гравцями. У кожного з героїв свої демони, кожен має непростий вибір між родиною чи державою, правдою чи служінням Машині. Із кожною їхньою взаємодією, обіцянкою чи непорозумінням історія дедалі більше закручується. Роман дуже непередбачуваний і тримає в напрузі до останньої сторінки.
А головне - навіть коли герої протистоять одне одному, щиро вболіваєш за всіх, бо і в близнят, і в Етана є риси, що чіпляють, прив'язують. (Отут якраз найбільша паралель з "Грою Престолів" - складні, харизматичні особистості).
Чекатиму на другу частину!!!
⠀
Читач потрапляє у цікавий світ, що поєднує минуле та майбутнє. З одного боку, люди створили безліч комп'ютерів, зліпили розум та емоції в єдину сутність - серцевир (яке влучне слово❤) З іншого боку, через протистояння людей із технікою стався кінець світу, і землю знову населяють племена, що боряться за ресурси і щороку воюють між собою. Правила цього світу своєю чіткістю нагадують настільну чи комп'ютерну гру. Хоча - why not? Хто знає, як міг би виглядати світ, де люди відкотилися у розвитку назад і вважають своїм божеством Машину - комп'ютер, який прораховує ймовірності та радить їм, як перемогти сусідів.
⠀
Світ Машини ми бачимо завдяки трьом головним персонажам. Це - двійнята Алекс та Бастіан і молодий жрець Етан. І тут теж схожість на гру - кожен розділ від першої особи в теперішньому часі, тільки хід передається між гравцями. У кожного з героїв свої демони, кожен має непростий вибір між родиною чи державою, правдою чи служінням Машині. Із кожною їхньою взаємодією, обіцянкою чи непорозумінням історія дедалі більше закручується. Роман дуже непередбачуваний і тримає в напрузі до останньої сторінки.
А головне - навіть коли герої протистоять одне одному, щиро вболіваєш за всіх, бо і в близнят, і в Етана є риси, що чіпляють, прив'язують. (Отут якраз найбільша паралель з "Грою Престолів" - складні, харизматичні особистості).
Чекатиму на другу частину!!!
August 29, 2020
Книга, анотація якої мене дуже зацікавила і я одразу оформила передзамовлення. І дочитавши останню сторінку я зловила себе на думці, що хочу ще.
Книга має багато плюсів:
✔️ Цікавий стиль оповіді. Ми пізнаємо світ постапокаліптичного майбутнього очима трьох абсолютно різних героїв.
✔️ Продуманий світ,в центрі якого МАШИНА-БОЖЕСТВО. Тут шанують жерців, цінують силу вояничів, тчуть живих істот та остерігаються геммітів.
✔️Серцевир. Ключовий елемент всього живого і дізнаватися про це було дуже цікаво.
✔️Сюжет розвивається динамічно, непередбачувано. Автор поступово розкрила цілі Машини та її суть.
✔️Чудово описані переживання героїв, їх втрати, потаємні бажання. Вони піклуються про свої сім'ї, вірні своїм принципам, йдуть на великі жертви зар��ди віри, кохання, науки. У кожного з них своя доля і тернистий шлях.
Можу виокремити декілька мінусів:
➖ Мені хотілося б більшої деталізації процесу ткацтва.
➖ Це перша частина трилогії. Фінал був неймовірно напруженим і доведеться чекати продовження.
Книгу однозначно раджу прочитати. Особливо якщо ви цікавитесь технологіями, штучним інтелектом, пройшли гру Horizon Zero Dawn, або просто любите якісне фентезі.
До речі, дуже круто, що в книзі є карта та словник понять. Частенько туди заглядала.
Вітаю автора з чудовим дебютом. Це явно зріле, нешаблонне фентезі. Герої роману не залишили мене байдужою.
Книга має багато плюсів:
✔️ Цікавий стиль оповіді. Ми пізнаємо світ постапокаліптичного майбутнього очима трьох абсолютно різних героїв.
✔️ Продуманий світ,в центрі якого МАШИНА-БОЖЕСТВО. Тут шанують жерців, цінують силу вояничів, тчуть живих істот та остерігаються геммітів.
✔️Серцевир. Ключовий елемент всього живого і дізнаватися про це було дуже цікаво.
✔️Сюжет розвивається динамічно, непередбачувано. Автор поступово розкрила цілі Машини та її суть.
✔️Чудово описані переживання героїв, їх втрати, потаємні бажання. Вони піклуються про свої сім'ї, вірні своїм принципам, йдуть на великі жертви зар��ди віри, кохання, науки. У кожного з них своя доля і тернистий шлях.
Можу виокремити декілька мінусів:
➖ Мені хотілося б більшої деталізації процесу ткацтва.
➖ Це перша частина трилогії. Фінал був неймовірно напруженим і доведеться чекати продовження.
Книгу однозначно раджу прочитати. Особливо якщо ви цікавитесь технологіями, штучним інтелектом, пройшли гру Horizon Zero Dawn, або просто любите якісне фентезі.
До речі, дуже круто, що в книзі є карта та словник понять. Частенько туди заглядала.
Вітаю автора з чудовим дебютом. Це явно зріле, нешаблонне фентезі. Герої роману не залишили мене байдужою.
December 11, 2020
Чудове українське техно-фентезі. Але мені нічого не зайшло окрім основної ідеї, яка не принесла ніяких відвертостей наприкінці. Дуже крутий дебют, але не мій сетинг та персонажі.
July 8, 2023
Horizon Zero Dawn is this you? В один момент аж дуже нагадувало ту світобудову....
Зізнаюсь чесно, складно було продертись через початок книги. Я навіть відклала його і пішла читать інше, хоча зазвичай полюбляю фантастику, у якій тебе кидають у незнайомий світ і ти розбираєшся по ходу діла. За це великий плюс авторці - шо не було оцих кілометрових пояснень до кожного слова. Але потім думаю, якщо я продерлась через "Анафем" Стівенсона, то чого тут здаюсь? Тож продовжила знайомство із книгою і не пошкодувала.
Отож, ситуація наступна: маємо постапокаліптичний світ, примітивні племена, керовані Машиною, і вміння людей ткати серцевири. Сюжет несеться із багатьма змінними, трійко героїв втягнуті у протистояння, кожен іде своєю дорогою, а стосунки між ними місцями нагадують якийсь корейський серіал. Це не насмішка, спочатку мені дійсно подобалось, що вони такі емоційні, але під кінець почало напрягати, що усі троє - якісь неможливі фаталісти, не здібні до раціональних роздумів та рішень. Сядьте і поговоріть нормально, але ні, сюжет їх підганяє, всі постійно кудись біжать, поспіхом кардинально змінюють свою думку чи починають ненавидіти друзів.
Зізнаюсь чесно, складно було продертись через початок книги. Я навіть відклала його і пішла читать інше, хоча зазвичай полюбляю фантастику, у якій тебе кидають у незнайомий світ і ти розбираєшся по ходу діла. За це великий плюс авторці - шо не було оцих кілометрових пояснень до кожного слова. Але потім думаю, якщо я продерлась через "Анафем" Стівенсона, то чого тут здаюсь? Тож продовжила знайомство із книгою і не пошкодувала.
Отож, ситуація наступна: маємо постапокаліптичний світ, примітивні племена, керовані Машиною, і вміння людей ткати серцевири. Сюжет несеться із багатьма змінними, трійко героїв втягнуті у протистояння, кожен іде своєю дорогою, а стосунки між ними місцями нагадують якийсь корейський серіал. Це не насмішка, спочатку мені дійсно подобалось, що вони такі емоційні, але під кінець почало напрягати, що усі троє - якісь неможливі фаталісти, не здібні до раціональних роздумів та рішень. Сядьте і поговоріть нормально, але ні, сюжет їх підганяє, всі постійно кудись біжать, поспіхом кардинально змінюють свою думку чи починають ненавидіти друзів.
May 30, 2023
МАШИНА ОЛЮДНЮЄТЬСЯ!
.
Постапокаліптика? Технофентезі? Від українського автора?😱🤩
.
Світ майбутнього, у якому люди володіють серцевирами, а певні з них мають здібність підкорювати серцевири інших — «ткати» їхню долю. Світ, у якому кожної зими племена ідуть війною одне на одного задля перемоги й знань. Світ, у якому богом є Машина — найгеніальніше творіння предків, чия цивілізація розбита на артефакти мехатронів та автоматонів, що уламками формують уявлення про давнє недосяжне минуле...
.
Одразу стільки незвичних назв! Та це для першого погляду — вчитавшись, розумієш, що ідея роману не нова: катастрофа, постапокаліптичних світ, боротьба за схемою «людина-система». Але як же ЦІКАВО ця ідея подана 😍 Незвичні імена та назви поза культорою й країнами (тут і давньослов‘янські Храбр та Мислестриб, тут і латинські Тристан і Себастіан, тут же й скандинавські Удвіг, Скарсгард). Незвичний сюжет, коли події розвиваються так швидко й заплутано, перехоплюючи оповідача по ходу (історія подається очима трьох оповідачів), що не встигаєш вивести якусь одну точку зору й припущення, не встигаєш передбачити наступних хід. Тож інтрига тримає тебе постійно у напрузі, і це неймовірно круто! 💥
.
Через таке подання й цікавий авторський стиль я просто не могла відірватися від роману, зачитуючись до ночі! Не пам‘ятаю, коли востаннє зі мною було щось подібне. Ця історія з її дружбою й зрадою, коханням і ненавистю, неволею й свободою, підступами та інтригами настільки полонила мене, що в якийсь момент я зрозуміла, що моє першопочаткове бажання отримати все й одразу перетворилося на «не хочу прощатися». І виявилося, що «Машина» — це тільки початок. То коли відбудеться повернення у цей приголомшливий світ, @daria.piskozub ?
.
Мене дуже зацікавила ідея Бога і людства, де технології стають тим каменем спотикання, коли все перевертається з ніг на голову. Люди-творці, тож Бог має підлаштовуватися під них і відповідами ЇХНІМ вимогам. Але машини повстають... Дуже вдумливо й глибоко👏🏻
.
«Машина» — це новий захопливий жанр #сучукрліт‘у, і я без перебільшень скажу, що для мене цей роман став книжкою року! 📖
.
Постапокаліптика? Технофентезі? Від українського автора?😱🤩
.
Світ майбутнього, у якому люди володіють серцевирами, а певні з них мають здібність підкорювати серцевири інших — «ткати» їхню долю. Світ, у якому кожної зими племена ідуть війною одне на одного задля перемоги й знань. Світ, у якому богом є Машина — найгеніальніше творіння предків, чия цивілізація розбита на артефакти мехатронів та автоматонів, що уламками формують уявлення про давнє недосяжне минуле...
.
Одразу стільки незвичних назв! Та це для першого погляду — вчитавшись, розумієш, що ідея роману не нова: катастрофа, постапокаліптичних світ, боротьба за схемою «людина-система». Але як же ЦІКАВО ця ідея подана 😍 Незвичні імена та назви поза культорою й країнами (тут і давньослов‘янські Храбр та Мислестриб, тут і латинські Тристан і Себастіан, тут же й скандинавські Удвіг, Скарсгард). Незвичний сюжет, коли події розвиваються так швидко й заплутано, перехоплюючи оповідача по ходу (історія подається очима трьох оповідачів), що не встигаєш вивести якусь одну точку зору й припущення, не встигаєш передбачити наступних хід. Тож інтрига тримає тебе постійно у напрузі, і це неймовірно круто! 💥
.
Через таке подання й цікавий авторський стиль я просто не могла відірватися від роману, зачитуючись до ночі! Не пам‘ятаю, коли востаннє зі мною було щось подібне. Ця історія з її дружбою й зрадою, коханням і ненавистю, неволею й свободою, підступами та інтригами настільки полонила мене, що в якийсь момент я зрозуміла, що моє першопочаткове бажання отримати все й одразу перетворилося на «не хочу прощатися». І виявилося, що «Машина» — це тільки початок. То коли відбудеться повернення у цей приголомшливий світ, @daria.piskozub ?
.
Мене дуже зацікавила ідея Бога і людства, де технології стають тим каменем спотикання, коли все перевертається з ніг на голову. Люди-творці, тож Бог має підлаштовуватися під них і відповідами ЇХНІМ вимогам. Але машини повстають... Дуже вдумливо й глибоко👏🏻
.
«Машина» — це новий захопливий жанр #сучукрліт‘у, і я без перебільшень скажу, що для мене цей роман став книжкою року! 📖
January 20, 2024
Мені книга сподобалась,читати було легко і цікаво. Планую в майбутньому прочитати «Гемму», щоб зрозуміти задум авторки та поведінку героїв до кінця.
January 15, 2024
3,5
сподіваюсь, в наступній частині будуть більш пропрацьовані персонажі, яким буде бажання співчувати.
втім, з усім іншим — дуже відчутно потенціал історії, отже й продовження читати буду.
сподіваюсь, в наступній частині будуть більш пропрацьовані персонажі, яким буде бажання співчувати.
втім, з усім іншим — дуже відчутно потенціал історії, отже й продовження читати буду.
December 9, 2020
Руїни величної колись цивілізації Сталі, примітивні племена, жерці, які розмовляють з божеством-Машиною, сердце і розум людини об‘єднане в один сердцевир, що дозволяє відчувати інші сердцевири і ткати їхню волю. Зимою племена намагаються пережити період холодів, влітку готуються, а осінню машину будять, щоб почати під її керівництвом період завоювань, підкорення собі інших племен та пошук залишків колишньої цивілізації.
Скажу відразу — я не великий поціновувач і відповідно знавець епічного чи пригодницького фентезі. Я не люблю Володаря перснів, і ніколи не намагался вникнути в Ігри престолів 🤷🏻♀️ Я обожнюю Гаррі Поттера і Персі Джексона в першу чергу за магічний побут, уроки на які ходять персонажі, розподіл по будинкам відповідно рис характеру і т.д. Я обожнюю Лабіринти ехо і Флоссію Нарен в першу чергу за їх детективні лінії і неймовірно харизматичних героїв ну і так, теж за до дрібниць прописаний магічний світ. Тому моє враження про будь-яку фентезі книжку буде дуже упереджене і однобоке 🤷🏻♀️
Бо в Машині мені дуже сподобався світ, але трохи не вистачило побуту, щоб до кінця в цей світ зануритися і встигнути прив‘язатися до персонажів до того, як вони почнуть бігати, вмирати, воювати, рятувати, руйнувати. Але в той же час я здогадуюсь, що далеко не всім читачам потрібно, щоб герої перед тим, як почати рятувати світ, довго ходили в школу чи готували їсти.
Тим більше, я розумію, що для змалювання світу Машини, відсутність побуту чи будь-якого нормального життя між періодами воєн може бути навпаки фішкою - підсиленням ідеї, що племена фактично не живуть, а зависають в очікуванні, коли прийде час підкоритися волі Машини-божества. Але мені все одно дуже хотілося зазирнути на уроки ткацтва, де майбутнім ткачам пояснюють, як ткати волю інших, карають за порушення дрібних правил, чи поспостерігати за тим, як старші Накари чи Торіаті досліджували свої знахідки 🤷🏻♀️
І те ж саме з подібністю персонажів. З одного боку, в світі з високим рівнем емпатії, де люди відчувають однодного серцевирами персонажі наче і не можуть сильно відрізнятися, і два давні роди можуть займатися схожими дослідженнями минулого, а їх діти почати задаватись схожими запитаннями і сумніватись і шукати розгадки на схожі запитання. Але коли з ткачем заговорила машина, а жрець покинув машину і побіг гасати в пошуках розгадок, стало взагалі не зовсім зрозуміло, чим ці два персонажі повинні відрізнятись окрім імен 🤷🏻♀️
Чекаю другу частину Машини
Скажу відразу — я не великий поціновувач і відповідно знавець епічного чи пригодницького фентезі. Я не люблю Володаря перснів, і ніколи не намагался вникнути в Ігри престолів 🤷🏻♀️ Я обожнюю Гаррі Поттера і Персі Джексона в першу чергу за магічний побут, уроки на які ходять персонажі, розподіл по будинкам відповідно рис характеру і т.д. Я обожнюю Лабіринти ехо і Флоссію Нарен в першу чергу за їх детективні лінії і неймовірно харизматичних героїв ну і так, теж за до дрібниць прописаний магічний світ. Тому моє враження про будь-яку фентезі книжку буде дуже упереджене і однобоке 🤷🏻♀️
Бо в Машині мені дуже сподобався світ, але трохи не вистачило побуту, щоб до кінця в цей світ зануритися і встигнути прив‘язатися до персонажів до того, як вони почнуть бігати, вмирати, воювати, рятувати, руйнувати. Але в той же час я здогадуюсь, що далеко не всім читачам потрібно, щоб герої перед тим, як почати рятувати світ, довго ходили в школу чи готували їсти.
Тим більше, я розумію, що для змалювання світу Машини, відсутність побуту чи будь-якого нормального життя між періодами воєн може бути навпаки фішкою - підсиленням ідеї, що племена фактично не живуть, а зависають в очікуванні, коли прийде час підкоритися волі Машини-божества. Але мені все одно дуже хотілося зазирнути на уроки ткацтва, де майбутнім ткачам пояснюють, як ткати волю інших, карають за порушення дрібних правил, чи поспостерігати за тим, як старші Накари чи Торіаті досліджували свої знахідки 🤷🏻♀️
І те ж саме з подібністю персонажів. З одного боку, в світі з високим рівнем емпатії, де люди відчувають однодного серцевирами персонажі наче і не можуть сильно відрізнятися, і два давні роди можуть займатися схожими дослідженнями минулого, а їх діти почати задаватись схожими запитаннями і сумніватись і шукати розгадки на схожі запитання. Але коли з ткачем заговорила машина, а жрець покинув машину і побіг гасати в пошуках розгадок, стало взагалі не зовсім зрозуміло, чим ці два персонажі повинні відрізнятись окрім імен 🤷🏻♀️
Чекаю другу частину Машини
November 8, 2023
люблю фентезі й українських авторів. до цієї книжки взялася без великих очікувань, щоб потім не розчаруватися.
що сподобалося
жанр, структура твору, видання. ідея світу, іншого, фентезійного, можливо, після нас чи до нас, чи взагалі в іншій реальності — захоплює.
структура, завдяки якій бачимо світ очима різних персонажів, — вдала. це додає обʼємності твору. подобається, що персонажі різні в цих своїх думках, це допомагає скласти про них бодай якесь уявлення.
що не сподобалося
зовнішній світ і його мешканці — їх немає, хоч вони ніби і є. як виглядає поселення, які люди у ньому живуть, чим живуть і заради чого, у що вони вбрані, що їдять, як рахують час? жодної відповіді. все, що я знаю про цей НОВИЙ світ, — що в ньому живуть люди й поклоняються машині. принагідно — велика кількість імен, якихось персонажів з минулого, жерців, ткачів. вони нічого не дають для сюжету. чи можна було б прибрати імена? треба б.
головні персонажі. поділ на розділи від імені різних п-ів, правда, вдалий, але в цій книжці не дуже спрацював. для чого давати два розділи поспіль від одного персонажа і в тій самій хронології подій? самі персонажі в цьому світі мало що розуміють, і ти не розумієш з ними.
діалоги. чи може звичайна людина сказати такої довжини речення, якими говорять персонажі? зазвичай — ні. говорити так закручено і незрозуміло, на щастя, вміють тільки у деяких книжках. герої не проясняють, а плутають, і вже в середині книжки це почало бісити. те саме стосується і внутрішніх діалогів — висновки, які з них роблять персонажі — просто факт, до якого неясно як дійшли.
хронологія. різкі стрибки між подіями у різних часах чи в уяві й наяву збивають. автор вириває тебе з одного й одразу, з розмаху, кидає в інше, не попереджаючи. тут же впадає в очі непослідовність. як приклад: Б думає, що бачив сни кілька годин, бо лік часу втратив. бац! раптом через пару сторінок каже про три дні. як він це дізнався? звідки? як взагалі рахують час у цьому світі? від війни до війни? або сцена, коли Б переслідує М. він вибіг зі сховку без нічого, як раптом вже на коні. де він його взяв? він же щойно нарікав, що без коня не наздожене.
стиль. читала різні книжки, але не згадаю, щоб через якусь доводилося продиратися ось так. закручені без сенсу речення, світ із великою кількістю букв, але який залишився ніяким.
замість висновків. ця книжка не залишила мене байдужою. вже під кінець я дійшло, чому. це — перша чернетка з гарним задумом, яку ще б писати й переписувати.
що сподобалося
жанр, структура твору, видання. ідея світу, іншого, фентезійного, можливо, після нас чи до нас, чи взагалі в іншій реальності — захоплює.
структура, завдяки якій бачимо світ очима різних персонажів, — вдала. це додає обʼємності твору. подобається, що персонажі різні в цих своїх думках, це допомагає скласти про них бодай якесь уявлення.
що не сподобалося
зовнішній світ і його мешканці — їх немає, хоч вони ніби і є. як виглядає поселення, які люди у ньому живуть, чим живуть і заради чого, у що вони вбрані, що їдять, як рахують час? жодної відповіді. все, що я знаю про цей НОВИЙ світ, — що в ньому живуть люди й поклоняються машині. принагідно — велика кількість імен, якихось персонажів з минулого, жерців, ткачів. вони нічого не дають для сюжету. чи можна було б прибрати імена? треба б.
головні персонажі. поділ на розділи від імені різних п-ів, правда, вдалий, але в цій книжці не дуже спрацював. для чого давати два розділи поспіль від одного персонажа і в тій самій хронології подій? самі персонажі в цьому світі мало що розуміють, і ти не розумієш з ними.
діалоги. чи може звичайна людина сказати такої довжини речення, якими говорять персонажі? зазвичай — ні. говорити так закручено і незрозуміло, на щастя, вміють тільки у деяких книжках. герої не проясняють, а плутають, і вже в середині книжки це почало бісити. те саме стосується і внутрішніх діалогів — висновки, які з них роблять персонажі — просто факт, до якого неясно як дійшли.
хронологія. різкі стрибки між подіями у різних часах чи в уяві й наяву збивають. автор вириває тебе з одного й одразу, з розмаху, кидає в інше, не попереджаючи. тут же впадає в очі непослідовність. як приклад: Б думає, що бачив сни кілька годин, бо лік часу втратив. бац! раптом через пару сторінок каже про три дні. як він це дізнався? звідки? як взагалі рахують час у цьому світі? від війни до війни? або сцена, коли Б переслідує М. він вибіг зі сховку без нічого, як раптом вже на коні. де він його взяв? він же щойно нарікав, що без коня не наздожене.
стиль. читала різні книжки, але не згадаю, щоб через якусь доводилося продиратися ось так. закручені без сенсу речення, світ із великою кількістю букв, але який залишився ніяким.
замість висновків. ця книжка не залишила мене байдужою. вже під кінець я дійшло, чому. це — перша чернетка з гарним задумом, яку ще б писати й переписувати.
December 8, 2020
Офігенська книга про постапокаліптичне життя. Купа фентезі. Постійно тримає в напрузі.
Displaying 1 - 30 of 78 reviews