Збірка короткої прози «Празька химера» — це історії психологічної химерної реальності, якої не існує, хоч вона так само жива, мов віра в любов і диво, або пошуки того найважливішого, без чого життя втрачає сенс. Жага пізнання таємного і нерозгаданого, як стосунки між чоловіком і жінкою, крізь двері замкненої кімнати, яку створив експериментатор із почуттям справді чорного гумору. Для широкого кола читачів.
Якби я починала знайомство з Є.Кононенко з цієї збірки, мабуть, інші її твори не сильно б зацікавили. Ця збірка явно найслабша з прочитаного від авторки. Найкраще оповідання, як на мене, останнє. Коротке, емоційне, таке, що запам'ятовується. Всі решта переповнені згадками (і наче ностальгією) про радянське минуле героїв чи їхніх родичів. Хотілося більше химерного, а був скоріше побут і те, про що авторка заявила у передмові — житло, а точніше, "жилплощадь". І потрібне воно майже завжди як арена для щасливого подружнього життя (бо ж як одружуватися без приданого у вигляді квадратних метрів?). І тільки в останній оповідці житло, власне, отримало своє справжнє значення — "дім".