Afrikanische Spiele: Roman

by Ernst Jünger

È il 1913. Ernst Jünger, diciottenne, fugge da scuola, acquista una rivoltella,
attraversa in treno il confine con la Francia presentandosi a un ufficio di
reclutamento della legione straniera a Verdun. Poco tempo dopo eccolo in
viaggio, con rissosi compagni, per Marsiglia; di qui l’imbarco per la costa
africana. Il giovanissimo Jünger passerà sei settimane nella legione,
chiudendo la sua fuga quando un intervento del padre dalla Germania
provoerà il suo congedo.
Un anno dopo si arruolerà di nuovo, ma nell’esercito tedesco, e andrà a combattere sul fronte occidentale la sua guerra, tra le «tempeste d’acciaio» che daranno il titolo a un libro memorabile. Fuggito da un’agiata esistenza di studente per poter vivere «arbitrariamente», Jünger farà la conoscenza, fra le mura di un fortino della legione, di quella speciale follia – seppur qui stemperata dal clima dell’avventura, dal colore dell’esotismo – che emana da un mondo chiuso di uomini in armi: un mondo insieme regolato e senza vera legge. Soprattutto, sperimenterà i limiti dell’avventura individuale, l’impossibilità di darsi un destino tutto personale; in realtà, egli è indotto a concludere, «nessuno può vivere arbitrariamente». Ma l’Africa è anche, per lui, il primo luogo in cui può scoprirsi osservatore – straordinariamente dotato – di una realtà al di là della vicenda attuale e contingente: il paesaggio, con il suo fascino immediato e la profondità del tempo che racchiude. E così, in questi Ludi africani, si rivela già in tua la sua mirabile forza percettiva il «contemplatore solitario».

Genres: Fiction, 20th Century, German Literature, Germany, Classics

184 pages, Paperback

First published January 1, 1936

About the author

Ernst Jünger was a decorated German soldier and author who became famous for his World War I memoir Storm of Steel. The son of a successful businessman and chemist, Jünger rebelled against an affluent upbringing and sought adventure in the Wandervogel, before running away to briefly serve in the French Foreign Legion, an illegal act. Because he escaped prosecution in Germany due to his father's efforts, Junger was able to enlist on the outbreak of war. A fearless leader who admired bravery above all else, he enthusiastically participated in actions in which his units were sometimes virtually annihilated. During an ill-fated German offensive in 1918 Junger's WW1 career ended with the last and most serious of his many woundings, and he was awarded the Pour le Mérite, a rare decoration for one of his rank.

Junger served in World War II as captain in the German Army. Assigned to an administrative position in Paris, he socialized with prominent artists of the day such as Picasso and Jean Cocteau. His early time in France is described in his diary Gärten und Straßen (1942, Gardens and Streets). He was also in charge of executing younger German soldiers who had deserted. In his book Un Allemand à Paris , the writer Gerhard Heller states that he had been interested in learning how a person reacts to death under such circumstances and had a morbid fascination for the subject.

Jünger appears on the fringes of the Stauffenberg bomb plot to assassinate Adolf Hitler (July 20, 1944). He was clearly an inspiration to anti-Nazi conservatives in the German Army, and while in Paris he was close to the old, mostly Prussian, officers who carried out the assassination attempt against Hitler. He was only peripherally involved in the events however, and in the aftermath suffered only dismissal from the army in the summer of 1944, rather than execution.

In the aftermath of WW2 he was treated with some suspicion as a closet Nazi. By the latter stages of the Cold War his unorthodox writings about the impact of materialism in modern society were widely seen as conservative rather than radical nationalist, and his philosophical works came to be highly regarded in mainstream German circles. Junger ended his extremely long life as a honoured establishment figure, although critics continued to charge him with the glorification of war as a transcending experience.

Reviews

[Thoralf · Rating 5 out of 5]

Das beste Buch, das ich seit Monaten las. Sollte ich eine Top 10 of all time erstellen, wäre dies mit drin.

[Yana · Rating 4 out of 5]

Щойно перегорнувши останню сторінку «Африканських ігор», розумію, за що Юнґер так приваблює читача. Його проза завжди балансує на межі романтизації і тверезої, навіть безжальної ясності висновків. Читач отримує право на мрію, але водночас і прохолодний ковток реальності, що розвіює запаморочливість ілюзій.

Сюжет роману наслідує справжній епізод з життя письменника: у юності Юнґер утік з дому, щоб через Францію дістатися до Алжиру у складі іноземного легіону, уявляючи при цьому Африку «землею обітованою». Цей задум швидко розбився об дипломатичне втручання батька, який домігся повернення сина через німецьке посольство. У книзі ж 16-річний Герберт Берґер переживає схожий шлях, але повертається додому через власне розчарування.

І все ж я не можу назвати «…ігри» мемуарами, бо автобіографічна основа тут — каркас. Поверх нього вибудована художня притча. У післямові, доданій до українського видання, бачимо, що Юнґеру перш за все йшлося про… кримінальний роман, у якому не було би місця виправданню злочину, хоча, погоджується автор, «у житті саме так нерідко і трапляється».

Цей наставницький імператив важливий для розуміння всього тексту. Перед нами не підліток Герберт і навіть не юний Ернст, а вже зрілий письменник, який, озираючись на минуле, свідомо намагається попередити інших: втеча, як і пошук «благословенної землі», легко стає самооманою.

Сам троп «землі обітованої» у романі працює двома шарами. Перший — класичний: герой уявляє далеку територію як місце остаточного звільнення від буденності, де свобода гарантована самою відстанню і відсутністю знайомих правил. Другий — викличний: Юнґер цілеспрямовано демонструє руйнування цієї географії. «Благословенна земля» — це не стільки історія про зіткнення з екзотикою, скільки розповідь про неможливість утекти від власної внутрішньої незрілості, навіть якщо перед тобою розгортаються нові горизонти.

Це підкреслюють і літературні алюзії: згадки про Дон Кіхота чи Робінзона Крузо, які уособлюють архетип втечі у «країну мрій». Якщо в класичних авантюрних історіях ця країна винагороджує героя, то у Юнґера вона несе урок, а не трофей.

Вказаний троп необхідний насамперед для розкриття питання свободи, якою її бачить головний герой, в опозиції до обовʼязку. Берґер сприймає її передусім як стан відчуженості та ізольованості: можливість стояти осторонь, не підкорятися жодним зовнішнім впливам і зберігати власну непорушну автономію. Така позиція дарує йому відчуття незалежності, але водночас перетворює його на стороннього спостерігача, відрізаного від повноти життя. Юнґер уважно простежує цю внутрішню еволюцію і підводить читача до розуміння, що подібне уявлення про свободу є ілюзією. У цьому вчитується критичний підтекст: справжня свобода неможлива без взаємодії зі світом, без готовності прийняти ризики й відкритість до іншого, навіть якщо це суперечить прагненню абсолютної автономії:

«Жити, як заманеться, може кожен» — це відомий вислів, але правильніше було б сказати, що жити, як заманеться, не може ніхто».

[nicolaskm09 · Rating 4 out of 5]

4,5 ⭐️

„Es ist ein wunderlicher Vorgang, wie die Phantasie gleich einem Fieber, dessen Keime von weither getrieben werden, von unserem Leben Besitz ergreift und immer tiefer und glühender sich in ihm einnistet. Endlich erschein nur die Einbildung uns noch als das Wirkliche, und das
Alltägliche als ein Traum, in dem wir uns mit Unlust bewegen wie ein Schauspieler, den seine Rolle verwirrt.
Dann ist der Augenblick gekommen, in dem der wachsende Überdruß den Verstand in Anspruch nimmt und ihm die Aufgabe stellt, sich nach einem Ausweg umzusehen.
Das war der Grund, aus dem das Wörtchen »fliehen« seinen besonderen Klang für mich besaß, […]“


„Es gibt eine Sorte von peinlichen Traumbildern, von denen besonders schüchterne Gemüter heimgesucht werden, etwa derart, daß man sich plötzlich dem warmen Bett entrissen und auf den offenen Marktplatz oder in einen belebten Saal gezaubert sieht, in dem man seine Blöße vergeblich zu verstecken sucht. Von einem ähnlichen Traumbild glaubte ich auch hier genarrt zu werden, um so mehr, als die grelle Sonne, die draußen strahlte, mich eine Zeitlang blendete. Im gleichen Augenblick nämlich, in dem ich aus meiner Höhle auftauchte, wurde ich von einem Jubel empfangen, wie man ihn in den Vorstadttheatern hört, wenn die komische Person aus der Versenkung erscheint.
Dergleichen Dinge wirken um so beängstigender, je weniger man ihre Ursachen kennt, und doch ging alles ganz natürlich zu.“

[Philipp · Rating 4 out of 5]

Juenger is well-known for Storm of Steel, an autobiographical account of his experiences in WW1, an account that is quite unique since it's more positive than most accounts from that time. I wouldn't call Storm of Steel an anti-war book.

Afrikanische Spiele/African Games is autobiographical again, but more self-reflective, more about the inner transformations during growing up than external experiences. You'd have to be a bit German to understand his motives - for my father's generation and his father's generation, the ultimate escape fantasy was to join the French Foreign Legion. I think that fantasy has since been supplanted by dreaming of the zombie apocalypse.

Both fantasies allow for a fresh start and a blank slate (the French Legion took anyone above the age of 18, even those wanted by police, and allowed applicants to choose any name, along with some other wonderfully romantic ideas [1]) together with the dream of being the violent action hero. In our attic are quite a few novellas for boys from my father, and it looks like Juenger grew up with similar ones.

He ran away from his parents' home at a young age to enlist with the Foreign Legion, and that is what this book is about. He starts as a typical young dreamer with romantic dreams of Africa as a continent of danger and adventures, but quickly learns that it's just another place - the pile of rocks he has to move as his first task is not a dangerous magical pile where snakes live, it's just a pile of rocks, same as at home. Observing his fellow 'recruits' and watching him grow up is the main part of the book, there's no wild adventure (except for a few drunken fights), it's all about realising that your childhood dreams have to die at some point. The 'game' ends rather boringly his upper middle-class father pulled some strings and spent some money to prove that his son wasn't actually 18 and had lied on his paperwork, but that fits the whole theme perfectly.

The constant self-observation/reflection gives the book a very different tone than Storm of Steel, which is no wonder since there's 16 years in between - Storm of Steel was published in 1920, right after WW1, and African Games took until 1936 to be published. You can even interpret it as a kind of warning (and the afterword explicitly does so) about what was going on in Germany in 36, the childish idea of the 'single violent hero' was getting a bit too popular.

[1] If a foreign citizen who is part of the Foreign Legion is injured in the line of duty he or she immediately becomes a French citizen by right of 'Français par le sang versé', French by spilled blood

[Edmundovic · Rating 4 out of 5]

interesting book that have soul of young man who become soldier and search for adventure away from home

[Liedzeit Liedzeit · Rating 3 out of 5]

Der junge Herbert Berger hält es in der Heimat nicht aus. Also macht er sich auf nach Afrika. In Verdun lässt er sich von der Fremdenlegion rekrutieren. Nach drei Wochen ist das Abenteuer vorbei, (davon auch noch die Hälfte eingebuchtet, nach einem Fluchtversuch) da Daddy interveniert.

Autobiografisch und eigentlich erschreckend blutleer. Warum genau reißt er aus? Was genau passt ihm am Leben eines Fremdenlegionärs nicht? Ich hätte wirklich gerne verstanden, was den jungen Mann bewegt.

Immerhin gibt es folgende schöne Beobachtung:

„Übrigens gehört zu einem vollständigen Lebenslauf und zu den Dingen, auf die man gewissermaßen durch das Recht der Geburt Anspruch erheben darf, auch eine Zeit der Gefangenschaft.“

Und am Ende resümiert er:

„Ich fühlte mich heiter wie nach einem Aderlaß. Der Vorstoß in das Gesetzlose ist lehrreich wie der erste Liebeshandel oder wie das erste Gefecht: das Gemeinsame dieser frühen Berührungen liegt in der Niederlage, die neue und stärkere Kräfte erweckt.“

[Bernardo Giordano · Rating 4 out of 5]

"'Tutti sono capaci di vivere arbitrariamente', suona un detto famoso; sarebbe più giusto dire che nessuno può vivere arbitrariamente."

In 'Ludi Africani' si viene a conoscenza della testimonianza di Herbert Berger, pseudonimo di un diciottenne Ernst Jünger, che decide di fuggire da una piatta quotidianità per arruolarsi nella Legione Straniera sulle coste africane, per potersi dare alla vita avventurosa in terre misteriose e da scoprire.
Per chi ha letto solo le opere più classiche di Jünger, questo libro rappresenta una vera novità: qui non si è alle prese con il personaggio estremamente razionale a cui siamo abituati (nonostante questo racconto sia romanzato -- così come il protagonista, -- esso si basa sulle esperienze vere dell'autore), ma siamo davanti a una sua versione molto più ingenua, sognatrice e "imprudente": convinto di riuscire a vedere con i propri occhi lande sconfinate, individui tribali e novità da un mondo nuovo, egli si scontra con una dura realtà, fatta di rigore, delusioni e una monotonia che sfocia nella disillusione e che lo porterà con i piedi per terra, convincendolo infine di essere impossibilitato a vivere arbitrariamente.
L'ingenuità del giovane Jünger fa però tenerezza, e regala diversi sorrisi con i numerosi aneddoti raccontati tra le pagine di questo libro: solo con una buona dose di fortuna, egli riesce a cavarsela dalle situazioni più drammatiche: capirete, leggendo questo romanzo, perché i carciofi a Jünger fanno uno strano effetto, o verrete a conoscenza di come un giorno gli hanno rubato le mutande.
Scherzi a parte, il racconto, fresco e piacevole, è un ottima dimostrazione della ricerca di sé stessi e dell'avventura: solo sbattendo in faccia alla realtà, l'autore riuscirà a scoprire definitivamente l'una oppure l'altra.

[Andrishch · Rating 4 out of 5]

Я не опишу цю книгу краще, ніж її автор, тому скажу так: «є починання, для яких поразка може виявитися єдиним прийнятним результатом».

[Μιχάλης Παπαχατζάκης · Rating 4 out of 5]

Λένε ότι στα μυθιστορήματα η ανατροπή, όσο εκτυλίσσεται η πλοκή της ιστορίας, είναι αυτή που κινεί το μεγάλο ενδιαφέρον στον αναγνώστη και αποτελεί τον λόγο που μνημονεύει κάποιος αυτό που διάβασε. Στο συγκεκριμένο βιβλίο του γερμανού Ερνστ Γιούνγκερ, "Παιχνίδια της Αφρικής" ("Akfrikanische Spiele"-1936), εκδ.Νεφέλη 1987 μτφρ Ελένης Φαφούτη, η ανατροπή μάλλον είναι...ο ίδιος ο συγγραφέας!
Το βιβλίο είναι θαυμάσιο. Η ψυχοσύνθεση του ήρωα (ο ίδιος, λένε) είναι ένα μπέρδεμα. Εξαιρετική επίσης και η γραφή του• διαλεγμένες (και πονηρές κάποιες) συντακτικά οι προτάσεις, χρώμα, απίστευτες μεταφορές, εύκολες λέξεις (ένας μορφωμένος δεκαεξάχρονος μιλάει!).

[David Haberlah · Rating 4 out of 5]

Ein persönlicher Klassiker meiner Sturm und Drang Zeit. Dieser kurze Roman liest sich genauso spannend und unterhaltsam mit 16 Jahren, wo man noch Abenteuer auf Landkarten sucht, wie mit 37, wo man sich mehr mit inneren Landschaften beschäftigt.

[George K. · Rating 4 out of 5]

Ο Ερνστ Γιούνγκερ ήταν διακεκριμένος στρατιωτικός, συγγραφέας, εθνικιστής φιλόσοφος και εντομολόγος, που έζησε μια απίστευτη ζωή (μάλιστα πέθανε έναν μήνα πριν συμπληρώσει τα εκατόν τρία χρόνια ζωής!), έχοντας συμμετάσχει στη Λεγεώνα των Ξένων, μετά στον Α' Παγκόσμιο Πόλεμο (όπου τραυματίστηκε αρκετές φορές), μετά στον Β' Παγκόσμιο Πόλεμο (όπου υπήρχε σοβαρή υπόνοια ότι συμμετείχε στην συνωμοσία της 20ης Ιουλίου για τη δολοφονία του Χίτλερ), έγραψε αυτοβιογραφικά έργα, βιβλία με αλληγορική σημασία που εντάσσονται και στον χώρο του Φανταστικού, γενικά ήταν ένας τύπος που αξίζει να γίνει ταινία γι' αυτόν. Και έχει γράψει και το "Καταιγίδα από ατσάλι", ένα από τα κλασικότερα βιβλία για τον Α' Παγκόσμιο Πόλεμο, που δυστυχώς δεν έχει μεταφραστεί στα ελληνικά. Τέλος πάντων, χρειάζεται ένας τόμος για να παρουσιάσει κανείς τη ζωή και το έργο του, και εδώ υποτίθεται ότι πρέπει να γράψω ένα σχόλιο για το "Παιχνίδια της Αφρικής" που τελείωσα: Λοιπόν, είναι ένα βιβλίο που πραγματικά απόλαυσα. Πρόκειται ουσιαστικά για ένα αυτοβιογραφικό έργο, μιας και ο πρωταγωνιστής της ιστορίας θέλει να δει τον κόσμο, θέλει να πάει στην Αφρική, και έτσι αποφασίζει σε αρκετά μικρή ηλικία να γίνει μέλος της Λεγεώνας των Ξένων. Ο πρωταγωνιστής κάνει τα πάντα για να εγγραφεί στη Λεγεώνα των Ξένων και να ταξιδέψει στην Αφρική, ζει ένα κάρο περιπέτειες, γνωρίζει ένα σωρό ανθρώπους κάθε φυράματος, και έρχεται αντιμέτωπος με ορισμένες σκληρές αλήθειες της ζωής, όπως για παράδειγμα ότι πολλές φορές αυτά που ονειρευόμαστε ή φανταζόμαστε δεν ανταποκρίνονται πάντα στην πραγματικότητα. Τέλος πάντων, είναι ένα πολύ ωραία γραμμένο μυθιστόρημα, αρκετά ταξιδιάρικο και περιπετειώδες, με ωραία σκηνικά, πολλές χαρακτηριστικές εικόνες και σκηνές, και μπορεί να λειτουργήσει και σαν ένα ταξίδι στον χρόνο, σε μια εποχή χαμένη για πάντα στη λήθη. Κρίμα που είναι εξαντλημένο. Υ.Γ. Πάντως, πραγματικά δεν μπορώ να καταλάβω γιατί δεν έχει μεταφραστεί ακόμα το πλέον γνωστό του έργο, το οποίο σίγουρα ανήκει στην κορυφαία πεντάδα έργων που έχουν να κάνουν με τα χαρακώματα του Α' Παγκοσμίου Πολέμου.

[A YOGAM · Rating 3 out of 5]

Ich dachte, das vorliegende Buch sei ein Sachbuch über afrikanische Spiele – These: Wissen über die Realität des Spiels. Ein Irrtum, der sich jedoch als äußerst fruchtbare philosophische Täuschung erweist.
Tatsächlich handelt es sich um den Roman von Ernst Jünger (1895 - 1998) aus dem Jahr 1936, der die Jugendfantasien des 16-jährigen Herbert Berger verarbeitet – Antithese: Die Wahrheit der Fiktion. Die Erzählung dreht sich um Bergers verzweifelte Sehnsucht nach einem abenteuerlichen Afrika, Flucht vor der bürgerlichen Enge, getrieben vom Wunsch, der Fremdenlegion beizutreten und die „Musik aus höheren Sphären“ der schießenden Kugeln zu hören.
Die Synthese des Abenteuers: Flucht als Existenz
Die Ironie des Romans liegt im Zusammenprall von idealistischer Vorstellung und desillusionierender Realität – und spiegelt zugleich meinen ursprünglichen Irrtum wider. Ich erwartete ein Sachbuch über reale afrikanische Spiele wie Tschisolo oder Lela, doch Jünger zeigt, dass das eigentliche afrikanische Spiel in Bergers Kopf stattfindet: die existenzielle Wette mit dem eigenen Schicksal.
Die Flucht – das imaginierte Abenteuer in Afrika – ist in Wahrheit die Entscheidung: ein innerer Aufstand gegen das Bürgerliche. Mein vermeintlicher Irrtum, die realen Regeln des Kontinents zu suchen, weicht der Einsicht, dass das einzige Spiel, das zählt, der ironische Abstand ist, den der Erzähler zu seinem jugendlichen Verlangen nach Urwald und Raub wahrt. Ich halte also kein Sachbuch über Spiele in der Hand, sondern den Roman über das größte afrikanische Spiel überhaupt: die Wette auf das eigene, ungelebte Leben.

[Icar Flores · Rating 3 out of 5]

"Juegos Africanos" no es mi primera lectura de Jünger, sin embargo adentrarme en este texto fue una experiencia bastante nueva en mi acercamiento al escritor alemán. Es una lectura que en ocasiones puede ser lenta, pero el nivel de la prosa y la reflexión que conlleva cada capítulo hace que sea un texto sin rellenos.
Un texto lleno de introspección, este libro nos habla de como la fantasía de los pensamientos juveniles se enfrenta con el mundo real, nos retrata al mismo tiempo a una serie de personajes que parecen no encajar, pero que al mismo tiempo representan el sentir de una época.
Podemos contrastar las motivaciones del protagonista con las historias de aquellos con quienes cruza camino, enseñádonos que cada individuo es un mundo, pero mostrando también aquello que les hace similares.
Una historia de fuga, encuentro, desencuentro y retorno.

Recomiendo la lectura sobre todo para aquellos que en ocasiones despiertan con las ganas de escapar.

[Marco Sán Sán]

La conciencia de la inmadurez. Pocas veces se logra un examen tan riguroso y neutro sobre sí mismo. Exponerse a sí mismo como peón, como pieza en un juego impuesto y no quejarse, ni arrepentirse, sino experimentar el papel, mirar las fallas y escuchar los consejos, ser capaz de interpretar las guías.
Solo una mente habida de vida es capaz de tal logro, regresar del viaje ni aporreado, ni avergonzado, simplemente saberse joven de verdad, no porque te lo hayan dicho, sino porque te lo hayan demostrado, un acto de madurez. 17 años... Ya vendría su bautismo de fueg en la gran guerra.

Qué decir de este monstruo.

[Victor Ramón Beltrán · Rating 2 out of 5]

No es la primera novela de Jünger que leo y pienso lo mismo que en aquel "sobre los acantilados de mármol", esta bien escrito, creo que si. Tiene páginas interesantes pero creo que la razón de volver al autor es más su persona que sus historias. Y probablemente volveré más adelante, quizá me lleve alguna sorpresa...ya que en esta novela no me encontré ni siquiera el tedio que esperaba, ni el aburrimiento que me vendían del fracaso de una idealización.

[Jonas Keen · Rating 4 out of 5]

4,25/5- Kann die Geschichte Menschen sehr ans Herz legen. Es ist die Geschichte eines (jungen) Mannes, der freiwillig einer Fremdenlegion in Afrika beitritt. Von Anfang an merkt man, dass er einfach „raus“ möchte, etwas erleben, den „Kontakt“ suchen. Daher wählt er auch, wenn möglich, die Konflikt reicheren Möglichkeiten und Chancen aus.
Die Geschichte hat eine konstante Selbstreflexion und ist alles in allem ein sehr rundes, gutes Werk.

[bardamu · Rating 3 out of 5]

comfort read/ dream/ childhood
Best part is where he gets his fathers letter

“Das Geld das beim Spiel, im Kriege und auf dem Meer gewonnen wird, kommt nicht auf die Sparkasse”

[Aurimas Žukauskas · Rating 3 out of 5]

Gaila, kad šios knygos neperskaičiau šešiolikos, nes dabar nuotykių troškimas jau kiek aprimęs.
Rekomenduoju paaugliams norintiems užkariauti pasaulį.

[Fernando Faucha · Rating 3 out of 5]

No está mal, pero tampoco habla nada de áfrica

[Kalle · Rating 5 out of 5]

Meinen Entschluss, auch mal einen kontroversen Autor zu lesen, habe ich nicht bereut. Eine faszinierende Sprache, die ich sonst noch nirgends so erlebt habe.

[Giovanni Maria Mattioli Belmonte Cima]

Non sarà il classico geniale romanzo distopico-futuristico jüngeriano, ma pensare che il suo autore se ne scappò di casa neanche maggiorenne per fare quello che ha fatto lo rende mitologico, epico, eroico. Che uomini, che uomo. Altra razza. Se lo leggete dopo i vent'anni è finita. Non provateci a meno che non vogliate morire di vergogna.

[Pratum]

"Be to, kaip kitiems mano bendraamžiams, man visiškai nesinorėjo tapti nei išradėju, nei revoliucionieriumi, nei kariškiu ar kokiu nors žmonijos geradariu - priešingai, kur kas labiau traukė natūrali ir betikslė kova su grėsminga gamta."

"Tai, ką vadinau ruošimusi, siejosi su visai kitais dalykais - čia buvo mįslinga, skausminga, bet vis dėlto iš širdies plūstanti sumaištis, tarsi verpetas įtraukusi mane, plūduriuojantį ramiam vandeny - ją būtų galima aiškinti iš tolybių atsklidusiu šauksmu."

"Aš netgi žinojau, ką darysiu su naująja laisve. Žinojau, kad pirmučiausia tai yra pavojingas nuotykis, ir po to, ką aš išgirdau ir perskaičiau, atrodo, jo nereikės ilgai laukti. Išplėčiau nuotykio ribas iki begalybės, įtraukdamas į jo skalę netgi badą. Tad kas man ten, Pietuose, dar galėjo atrodyti ne nuotykis? Buvau, regis, visiškai apsidraudęs nuo bet kokio nusivylimo."

"Po bibliotekas ir galerijas aš vaikštinėdavau tarsi miške grybaudamas arba pokalbiu metu galėdavau nukreipti į pašnekovą žvilgsnio taikiklį kaip į žvėrį, pasirodžiusį iš susiraizgiusių žodžių ir minčių krūmų."

"Tiek visą žmogaus gyvenimą, tiek bet kokį jo posūkį buvau linkęs vertinti kaip nesibaigiančią kelionę, kurią panorėjęs gali nutraukti bet kuriame taške. Man atrodė, jog turiu pakankamai svarių priežasčių neužsitupėti ten, kur tik pajunti išnaudojimą ir nepasitenkinimą - juk pasaulis toks didelis ir kupinas įvairovės. Tik aš nežinojau, kad tokią paprastą mintį taip sunku įgyvendinti. Mat čia prasideda tokie dalykai, apie kuriuos knygose nerašoma,- baimė, nuovargis ir kone gerklėje besidaužanti širdis."

"Pasakojimo apie šį atsitikimą aš klausiausi labai įdėmiai, nes gerai jutau, kad apie tai, kas tokiomis akimirkomis dedasi viduje, žmogus kitam tik labai retai atsiveria. Man dingojas, kad savižudybė gali pavykti tik tuomet, kai priverstinai sustoja žvaigždynai ir jų gundymas žmogui įgauna kitokią, simbolinę reikšmę. Jis tada pasirenka vieną kraštutinių gelbėjimosi priemonių - lygiai kaip kai kurie gyvūnai, jau sučiupti, išsivaduoja, prarasdami dalį savo kūno, taip ir žmogus tokiu atveju atsikrato dalies savo dvasinės egzistencijos, o bene labiausiai savo praeities."

"Nelyginant balta antklodė sniegas dengė didžiulę Stanislovo aikštę, oras buvo vėsus ir tyras. Jaučiausi smagus kaip nuleidus kraują. Įsiveržimas į pasaulį, kuriame negalioja jokie įstatymai, yra svaigus tarsi pirmasis meilės ryšys ir pamokomas kaip pirmosios kautynės - šiuos ankstyvuosius prisilietimus sieja pralaimėjimas, pažadinantis dar didesnes galias. Mes gimstame truputėlį laukiniai ir nuo gyvenimo karštinės sveikstame gerdami karčius gėrimus.
Tačiau ar dar ilgai tebejaučiau suvaržytą savo laisvę ir tarsi prie niekaip nenorinčios gyti žaizdos vengiau prisiliesti prie savo žygio. "Savavališkai gyventi gali kiekvienas" - taip teigia žinomas posakis. Bet teisingiau būtų pasakyti, kad savavališkai gyventi negali niekas."