Дівчина в Карпатах

by Menie Muriel Dowie, Мені Мюріел Дові, Надія Марчук (translator)

Авторка твору — молода емансипована шотландка, яка вирушає самостійно знайомитися з мешканцями далекого краю – Галичини. Влітку 1890-го року вона здійснила кінний перехід через Гуцульщину та Покуття, пройшла по Чорногорі, побувала у Коломиї, Делятині, Косові, Космачі, Жаб’є, проїхала через Львів. Мандрівниця неймовірно щиро описує враження від побаченого, робить філософські висновки, заохочує замислитися над тим, що ми здобуваємо і що втрачаємо з розвитком цивілізації.
Українською перекладено вперше.

Genres: Nonfiction, Travel

196 pages, Hardcover

First published February 21, 1892

About the author

Menie Muriel Dowie was an English novelist and travel writer.

She spent her early twenties traveling of which her tour through the Carpathian Mountains in 1890 is most notable. She published her account of that travel in 1892.

Dowie is considered as one of the New Woman writers due to her depiction of sexual relationships.

Dowie was married to Henry Norman who was later made baronet and accused her of adultry with mountaineer Edward Fitzgerald.

Reviews

[Lada Moskalets · Rating 4 out of 5]

Оптимістична розповідь про те, як наприкінці 19 століття, відважна шотландка подалася наодинці в Карпати - в компанії коней, револьвера, папірос, англійських романів і німецької мови, як lingua franca регіону. В передмові авторка обурюється, що її називають відважною і каже, що нічого такого в її мандрах не було - зрештою, це й не зовсім мандри, бо багато часу вона просто сиділа в гірських хатках і їла бринзу з мамалигою.
Книжка - прекрасний компаньйон для літньої мандрівки по горах - авторка дуже багато уваги приділяє побуту і можна порівняти, в який чудовий час ми живемо. Нам не треба винаймати брикливих коней від випадкових селян, продиратися з цими кіньми на вершини, спати на матрасах повних бліх, митися в Черемоші, де тебе зносить течією і вичісувати вошей після ночі в сільській хаті. Для мене були дуже цінними ці описи поїздів, доріг, провідників і готельчиків - і весь детальний опис як мандрувалося в 19 столітті.
Попри весь невидимий багаж цивілізації, авторка свідома цього багажу. Розповідь сповнена гумору (і цитат Торо) і самоіронії. При цьому, мандрівниця не ідеалізує селян і відверто пише про сифіліс, принесений тими, хто служив у війську, хворобу зобу і як селяни її приховували за коралями чи одягом, про бруд в хатах та інше. Але це не жахання, а радше спроба написати відверту історію. Авторка дивується тим, що селяни не прагнуть заробляти більше й більше і задоволені малим - а разом з тим захоплюється цією рисою.
Мені дуже бракувало передмови - бажано наукової, бо зрозуміти контекст цих мандрів було б дуже цікаво. Наприклад, хоча ми уявляємо собі жінок 19 століття як трепетних створінь, авторка їздить на конях, дряпається на гори і йде в нічні походи з місцевими провідниками, без жодної постаті охоронця. Та й цей шотландський погляд, який дуже віддалений від нашого, авторка свідома всієї етнічної строкатості і політичних розкладів кінця 19 століття - але дивиться на них свіжим оком і ця її немісцева перспектива дуже оригінальна. Наприклад, вона порівнює Львів і Краків - Львів їй нецікавий, як надто сучасне місто, натомість Краків, де в магазинах всі говорять французькою, подобається.
І обережно, після цієї книжки знову хочеться якнайшвидше в гори.


„Неділя була днем, коли можна було побачити усіх людей з усього села разом. Вранці я отримувала трохи духовного оновлення у прекрасній турецько-грецько-мавританській церкві, а вдень - склянку світлого елю в головній корчмі, і жодне з цих місць не було гіршим за інше”.
„Що думають чоловіки, бачачи молодих жінок п’яними?! - запитала я, коли спостерігала, відчуваючи традиційну західну огиду, як одна з найкрасивіших дівчат ледь ішла по дорозі, хитаючись, близько четвертої години дня. - Вони не проти?”
„Як вони можуть бути проти? - пролунала відповідь, - хіба вони самі не п’яні?”

„Це була лихоманка крові, викликана мільйоном укусів бліх та іншими укусами. Прокидаючись у горах, я щоранку визбирувала воші зсередини сорочки. Без сумніву, це дуже обурює, і є читачі, які хотіли, аби я про це змовчала. Чому? Воші нітрохи не гірші від бліх чи клопів, бо вони не кусаються так сильно і їх набагато легше спіймати (…) моє серце поводилося дивно: то затихало, то стукотіло, мов постріли з гармати. Я добре подумала про ці симптоми й осмислила це нове відчуття - лежати важко хворою на вершині гори, а навколо - безмежжя. Якби я вмерла в такому положенні, вітер не зміг би знести мене, я була б добре захищена; тожу усе зітліло би цілим, одяг теж; нарешті мої сяючі запонки провалились би через мої голі реберні кістки й лежали б у щілинах поміж моїх хребців, ніби позолочені. Ця дурна фантазія розвеселила мене і я пережила болісні хвилини, уявляючи деталі, які не мала би уявляти”.

[Василь · Rating 4 out of 5]

Більше 10 років я чекав перекладу цієї книги. Просив друзів перекладачів і видавців, щоб видати цей твір, проте, марно. Дуже зрадів, коли нарешті її переклали.
Вже з перших сторінок стало зрозуміло, що видавець (Апріорі) зробив це абияк, як і літературний редактор, як і перекладач, зрештою... Взагалі, видається, що тут гул-транслейт зробив всю роботу.
Багато неточностей, що дуже ріжуть очі. Наприклад всі Карпати вкриті соснами (не смереками, не ялинами, а соснами, котрі ростуть на піщаних грунтах), в Карпатах авторка збирала полуницю (полуницю в Карпатах, Карле) :-). Як можна настільки не бути в контексті? Мабуть це таки гугл-транслейт. Чи містечко Жаб'є - ніяк не відмінюється, так само і ім'я Ясьо в книзі завжди "Ясьо".
Прикро... 3- перекладачеві.
Сама книга досить цікава та пізнавальна. Гуцули описані справжніми, побут і життя без прикрас, мандрівка Чорногорою - чи не перший опис (на цю тему є крута книга Мандрівка Українськими Карпатами). Дові, щира та справжня у цій книзі. Це дуже добре.
Багато помилок і авторка робить, проте нормальні редактори мали б це пояснити у коментарях. Дуже бракує книзі фахової передмови і малюнків з оригінального видання хоча б..
Відгуки росіян та українців на гудрідсі абсолютно протилежні і це прекрасно.
Видавцеві, перекладачеві та редакторові - 3-, книзі тверда 4.
Найвеселіше, що видавництво Апріорі видалило всі негативні коменти про помилки у себе на сайті, тому думайте чи варто купувати їх книги.

[Roksolana Sviato · Rating 4 out of 5]

Часом "як зроблено" дуже псує враження від "що".
Бо історія шотландки, яка в ХІХ столітті самостійно мандрує українськими (тоді "польськими") Карпатами, описує Косів, Коломию, Делятин, Космач, Жаб"є, справді інтригує. Тим паче, вона детально розповідає про те, як виглядали готельчики і гуцульські хати, чим її годували, як функціонувала ткацька фабрика в Косові, описує ліжники, різьблені речі, постоли, жіночі прикраси і т.д., яких вона собі накупувала цілу гору. Доволі відверто змальовує життя місцевих (хоча часом доволі зверхньо, так; та й антисемітизмом тут таки попахує).
Передмову авторка після наполягань видавця написала тільки до четвертого (!) перевидання: до цього вона не хотіла втручатися, бо вважала, що все сказала самою книжкою. З місцевими вона спілкується переважно німецькою (бо польської не знає), але при цьому якось знаходить контакт і з "русинами", і "румунами", і "поляками" і т.д.; а потім повертається і пише книжку, яку перевидають знову і знову.
Але українська версія просто дуже кепсько перекладена (хоча дуже не люблю цим витикати) і таке враження, що взагалі не відредагована. Це не просто відволікало - в якісь моменти це так дратувало, що не могла читати. Від "дрібниць" аля "Волтер Скотт", але "Вальден" Генрі Торо, перебріханих прізвищ літераторів до "сосен" (не смерек) і різних "блюд" і рослин у Карпатах; подекуди ще неможливий синтаксис. І жодних посутніх коментарів у виданні нема (а читати такі книжки найцікавіше саме в історичному контексті - щоб бодай трохи більше дізнатися і про авторку, і розуміти реалії того часу).
А ще в оригінальному виданні були ілюстрації авторчиної сестри, які дуже хвалили. Тут їх, звісно, нема - та й стилістика самого видання нічим не натякає на "тревелог" ХІХ століття. Коротше, якось сумно, бо з цієї книжки можна було зробити дуже гарну історію.

[Ганна Кузьо · Rating 4 out of 5]

Повний відгук читайте на блозі: https://ptashkabook.blogspot.com/2018...

Мені складно було читати англійською цю книгу - багато застарілих слів та зворотів + специфічний стиль викладу. Як-не-як, авторка писала ці тексти у 1890 році. Мандрівний щоденник сміливої дівчини, яка подорожувала сама східною Європою.

Цікавими є спостереження іноземки у наших карпатських містечках та селах. Описи людей, побуту, мови, одягу; аналіз історії, стосунків між народами, які населяли Галичину в довоєнні часи. Самобутні часи - до репресій, геноцидів та масових вбивств просто за те, що ці міцеві люди були такими, як їх змальовує Мені.

...

[Debra · Rating 4 out of 5]

Another amazing history of a single woman traveling through the Karpathians---Transylvania and Poland---before the turn of the last century. It is a startling place to visit now as a woman alone, and it is also a rare product of its times in the not so hidden prejudices against gypsies and Jews. But well worth the journey so far.

[Marysya · Rating 4 out of 5]

Історія про подорож шотладки 1890 р. нашими Карпатами. Цікаво побачити знайомі місця Коломиї, Косова, згадки Львова та Кракова. Але ця історія варта набагато кращого видання, ні це. Дуже сподіваюсь, що колись цю книгу гідно видадуть українською у новому, якісному перекладі.

[Christine · Rating 4 out of 5]

Interesting walk through an outsider's perspective on Carpathian village life. I really enjoyed this book; great find on Google Books!

[Ksenya · Rating 1 out of 5]

Як же це погано перекладено! Просто не вистачає слів описати моє обурення! Книжка цікава, але ж тепер я маю на меті її перечитати в оригіналі бо часом цілі абзаци перекладені абсолютно протилежно до оригіналу.
Видається, що перекладалося через гугл транслейт, а потім це ніхто уже не вичитував.
Можливо перекладачка не має поняття про гуцульські сири, що не змогла відрізнити бринзу та будз? Одна і та ж галявина з ягодами де геройка шукає свій кишеньковий годинник(який чомусь називає "ріпою", я можу сказати чому, в оригіналі "turnip"), а ягоди стають то лохиною то брусницями то чорницями, хоч в оригіналі це все одне слово "whortleberry".
І це тільки невеличкий шматочок неточностей перекладу.
Місцями це читати просто не можливо.

[Antonina Maliei · Rating 5 out of 5]

«Дівчина в Карпатах» Мені Мюріел Дові

Влітку 1890 року українські Карпати напевно вперше побачили емансиповану жінку. Донька купця і онука видавця, молода незалежна шотландка Мені Мюріел Дові (на той час їй виповнилось 23 роки) подорожувала сама, носила штани і палила цигарки. Три місяці вона із задоволенням гасала Карпатами: Коломия, Делятин, Микуличин, Косів, Жаб‘є, Львів. Відважна і ризикова Мені не боялась ні ведмедів, ні потужних гірських потоків, хоробро продиралась дикими стежками і годувала усіх бліх в околишніх матрасах, по дорозі занотовуючи враження від такого екзотичного для неї краю.

Начитана, розумна жінка з гарним почуттям гумору в той же час Мені пихата, самозакохана і, не зважаючи на прогресивні профеміністичні настрої, знаходиться в полоні стереотипів того часу. Особливо це помітно в неприхованому антисемітизмі, бо якщо селян авторка часами описує просто зневажливо, то євреїв та їхні звички - з огидою.

Зате коли мова заходить про природу, базари, їжу чи одяг, то тут Мені сідлає свого коника. Її оповідь соковита, яскрава і детальна.
І ось ти вже з нею прямуєш нічною дорогою до Микуличина, вдихаєш неймовірний аромат сіна з полів, а над пагорбами сходить місяць. Небагато жінок кінця ХІХ століття могли дозволити собі таку романтику мандрів. Недивно, що Мені обступали селяни як якесь диво, чим страшенно їі дратували.

Ці записки дуже нагадуть нинішні тревелогі, нині вона була б прилічною блогеркою, яка заради вражень і підписників занурюється в усі можливі пригоди. І власне цими унікальними нарисами з реального життя її нотатки для мене і цінні: я наче на власні очі бачу як молодиця вимішує тісто з картопляного пюре з цибулею і пече паляниці, а власниця великого будинку сонячного ранку під парасолею начальствує на городі і слідкує, щоб вся кропива була виполота.
Або як хлопці з дівчатами в неділю наряжаються в церкву, потім прямують в шинок, а згодом йдуть п‘яні додому посеред білого дня. Ну як йдуть, стараються триматись на шляху. Мені Мюріел вперше бачила, що жінки з чоловіками п‘ють нарівні і була настільки ошелешена, що спитала хазяйку хати, в якій зупинилась:
- а хлопці не проти, що дівчата теж п‘ють?
Хазяйка здивувалась:
- а як вони можуть бути проти? Вони ж самі п‘яні

Оце напевно фемінізм авторки нотаток отримав нову грань)

Повернувшись до Англії, Мені виступила з доповіддю в Британській королівській асоціації, за що отримала нагороди. Але чесно кажучи мене дещо бентежить ця доповідь, бо пані Дові не дуже орієнтується, що ж за землі вона бачила. То це - австрійська Польща, то російська, то просто Польща, то Русь, то Угорщина. Смереки тут сосни, печі в хатах чомусь польські, золоті бані на церквах турецькі, українці - то русини, то малороси, а мова відповідно то русинська, то руська, то малороська. Ну тобто вона насправді дає такі ж характеристики Галичині, які наші туристи дають Єгипту чи Лівану, понаїхавши туди у коротку відпустку і дупля насправді не відбиваючи що там за культура, історія та регіональні особливості.

Тож коли пані Дові починає філософствувати хочеться втонути у фейспалмі. Особливо коли вона малює ідилічну картину співіснування різних народів у сильній Польщі, де всі люди щасливі і молоко з медом тече через плодючі землі.
Та це усе можна простити за чудові описи і замилування Карпатами з їх блакитними туманами та слов‘янами з їх любов‘ю до рідної землі.
Просто українському виданню дуже потрібні були коментарі спеціалістів, які б витлумачили цей заплутаний клубок вражень і припущень авторки, даючи окремо історичну картину того часу: який склад населення був на цих територіях, як називали українців в європейській традиції і так далі. Та і окремо від цих історично-політичних моментів цікаво було б оцінити вартість харчування і проживання у карпатських садибах того часу. Ну бо що таке 80 крейцерів? Дорого? Мало? Коротше, добре, що цю книгу врешті переклали, але шкода, що це зробили отак якось. Ну якось так.

[Julia · Rating 4 out of 5]

Давно мене так книга не приголомшувала.
Начебто, ну чому тут можна дивуватись? Шотландська дівчина описує свою подорож землями Польщі (сучасна територія західної України). От і вся історія. Але для мене вся книга - то якась цілковита послідовність потрясінь.

Потрясіння №1 - це сама подорож. А точніше - можливість подорожувати територією сучасної України в 1890 році. Потягом, бричкою, верхи. Тут навіть по селах була інфраструктура для мандрівників. А ще вартові та плата за в'їзд в місто! Це ж наче з фентезі :)

Потрясіння №2 - це хвороби. Все те, що ми зараз вважаємо легковиліковним, тут описується так яскраво і так болюче. Вся ця антисанітарія та паразити, яку місцеві навіть не помічають, бо не знають, що буває інакше. Погляд на життя українців очима панянки із західної цивілізації. Опис побуту, звичаїв, розваг, і не так, як в книжках по культурі чи історії, а зсередини. Як наче ти сам поїхав в подорож на 130 років назад, і сам ото прибув потягом до Коломиї звідти бричкою до Микуличина. Пожив там місяць, подружився з місцевими, і рушив далі вже верхи, а потім ще й вгори пішки сходив.

І ми підійшли до потрясіння №3 - це гори. Вони незмінні. Ті самі стежки, якими ми й досі ходимо в походи: Говерла, Піп Іван, Шпиці, Дземброня. Ті самі хрести на вершинах гір. Занурюєшся у власні спогади і трохи дивуєшся, що немає згадки про Білого Слона, а потім спалах-розуміння, що обсерваторію побудують лише років через 40, після описаних подій. А в наш час від неї вже залишились самі руїни.

Та попри всю цікавість, книжка читалась важко, а через "Вступ", з усілякими історичними поясненнями, я взагалі ледве прошкрябалась. Далі - краще, але все ще жах, як повільно. Та я точно знала, що її дочитаю, бо жоден український письменник не писав про наше село, побут і життя в горах так, як це зробила дивна дівчина із далекої Шотландії. За що їй - щира дяка!

Мій рейтинг - 7 із 10

[Alyona (little_drop_of) · Rating 3 out of 5]

Одного разу емансипована шотландська кобіта вирішила плюнути на все та податися на полонини Галичини, що в ті часи була частиною Австро-Угорської імперії, бо певно стало дуже цікаво як там ті поляки живуть.

Це типовий тревелог, де авторка описує як саме і куди дісталась, що там побачила, з ким познайомилась, що робила і які від того всього емоції отримала. Якщо вам цікаво, де саме пані Дові побувала, ось перелік місцин, назвами котрих вона поцікавилась: Коломия – Делятин – Микуличин – Космач – Жаб'є – (Говерла, Піп Іван, Шпиці, Гропа, Смотрич, Дземброня) - Жаб'є – Косів – Коломия – Львів (зовсім проїздом) – Краків.

Якщо чесно, в процесі читання в мене виникли сумніви, що вона шотландка, бо поведінкою більше нагадувала англійку. Та в процесі спілкування з людьми ��я крижана царівна наче почала поступово відтаювати. Хоча от її ставлення до коней для мене неприйнятне, тож зовсім не було авторку шкода, коли вона потерпала від бліх)))

Для мене ця книга була цікава насамперед часом, коли ця подорож відбулась, а то є 1890 рік. Тому мені дуже не вистачало редакційних приміток, якихось пояснень (бо ж, наприклад, далеко не всі в Україна знають, що Верховина раніше називалась Жаб'є). Та й взагалі наявність подробиць щодо прикмет часу, як на мене, зробила б книжку кращою.

Читала негативні відгуки на переклад, що нібито дуже не заморочувались, а просто пропустили текст через ГуглПерекладач. Особисто в мене подібного враження не склалось, але я не дуже заглиблювалась в тонкощі. Хоча й погоджуюсь, що смереки замість сосен були б доцільніші.

[Natalia Iwanyckyj]

This book begins and ends with a disclaimer or apology from the author, saying she's not sure why anyone would want to read about her journey through the Carpathians. In some ways, this is a valid concern, for this is not a telling of exciting episodes or adventures. It is a chronicle of a young woman's peaceful trip. Still, it is a worthwhile and interesting read, for the historical and cultural perspective. I am not aware of other travelogues of the area in English and enjoyed discovering the writer's observations -- even if some of them are offensive to the modern reader.

[Eugenia Kutaliova · Rating 4 out of 5]

Дуже люблю Карпати, тому коли побачила анонс цієї книги, одразу вирішила, що колись її прочитаю. І от вона моя. Читаю!

Ця книжка про те, як молода жінка Мені, шотландка, подорожувала в 1890-му році по Карпатах. України в її нинішних кордонах тоді ще не було, Мені трохи плутається в показаннях щодо того, де ж вона була і з ким мала справу. Взагалі вона їхала в Польщу, і трохи розповідає про неї, що вона така хороша, така розумна, що в ній такі чудові правителі, а люди в ній почуваються наче у бога за пазухою. Але в Карпатах в неї люди то русини, то малороси, то гуцули. Їжа польська, а тут вже гуцульська, то розуміють по-польськи, то по-німецьки, то вже не розуміють, бо малороси, хоча вона знаходиться в одному і тому ж селі.

З точки зору сучасника, в Мені немає нічого надзвичайного: вона палить цигарки, носить штани, дуже вільно почувається серед незнайомих людей, та думаю, тоді це було дуже незвично. Часом вона буває дуже неприємна: вона досить зверхньо описує людей, особливо не вгодили їй євреї. Та й селяни - тупі, темні, брудні, смердючі і тд. Мало хто з них удостоюється її схвалення або захоплення. Гарно вона говорить про гори, пейзажі, їжу, я ніби знову опинилася в Карпатах і бачила це все на власні очі. Виявляється, вже тоді був поширений зелений туризм і селяни приймали людей, здаючи їм вільні кімнати.

Мені цікаво описує побут людей, їхній одяг, обстановку в будинках. Блохи і воші - окрема тема. Мені присвятила не одну сторінку тому, як вона вишукувала вошей в одязі і не могла спати ночами через укуси бліх. П'янство чоловіків, але і жінок також: що після церкви ішли в шинок і потім, похитуючись, тяглися в напрямку дому. І на запитання Мені, чи чоловіки не проти, що жінки п'яні, вона отримала відповідь: а чого? Вони ж теж п'яні. Похід по Чорногорі на конях розбурхав мою уяву і мені знову захотілося в Карпати.

Є зауваження до перекладу. І не дуже зрозуміло, чи це недбалість перекладачки, чи навмисне намагання зберегти стиль авторки. Зі слів Мені, в Карпатах дуже в ходу сосни. Щось я там сосен не дуже пам'ятаю, натомість там одні смереки, але в книжці про це мовчок. Ім'я Ясьо і назва Жаб'є не відміняються в українській? В коментарях ще пишуть, що книжка мала орігінальні малюнки. Шкода, що їх сюди не включили.

Загалом скажу, що книжка цікава. Не без зауважень, але потім є про що подумати.

[Roksoliana Stasenko · Rating 3 out of 5]

Не була певна, на скільки зірочок заслуговує ця книжка, адже це, власне, той випадок, коли варто чітко розділяти враження від самого твору і від його перекладу.

Щодо сюжетної лінії: молода шотландка вирушає у подорож до тодішньої Галичини і досить детально, подекуди дуже емоційно описує життя, традиції, звичаї та побут мешканців маленьких містечок. Цікаво з огляду на те, що події зображені очима іноземки, яка вперше знайомиться із матеріально бідною, проте багатою на природу і культуру східноєвропейською територією.

Щодо перекладу: дуже багато вражень. Негативних. Не очікувала, що таке знане і потужне львівське видавництво пропустить такий непрофесійний переклад. І не знаю, хто більше до цього причетний: перекладачка чи редакторка... Неузгоджені відмінки, незрозумілі відповідники культурних реалій, безліч росіянізмів і нехарактерних для української мови слів та конструкцій. Ось кілька прикладів:

С. 40: без п'яти десять (мовою перекладачки - за п'ять десята)
С. 61: "Я й не туди, що вони там є, лежать цілісінькі" (спокійно, я теж не зрозуміла, що має означати це речення)
С. 62: не закачують рукавА
С. 64: їхнІЙ політичне положення
С. 69: цибуля-порей
С. 92: курятник (ще десь був "дровник")
С. 104: Знайшовши [...] краватку, я все ж розгладила й наділа її.
С. 121: Я проспала до чотирьох годин (і ні, перекладачка не має на увазі, що проспала чотири години, а до четвертої ранку, що зрозуміло з подальшого контексту)
С. 178: чахоточний молодий чоловік (тобто, сухотний)
С. 184: чотири обороти крючка

І це далеко не все...

Подекуди розумію, що перекладачка намагалася передати стиль авторки, яка не знала правильних назв деяких реалій, в такому разі мали би з'явитися коментарі до перекладу, чого, звичайно, немає - наприклад: сурмачі (трембітарі), фартухи (плахти) гуцулів, гольфи (капчурі).

Загалом книжка заслуговує на прочитання, але шкода, що переклад псує враження від неї :)

[Вікторія Слінявчук · Rating 3 out of 5]

Трэвелог "Девушка в Карпатах" стал литературным дебютом Мени Мюриэл Норман (в девичестве Доуи). В 1890 году она совершила поездку по Украинским Карпатам (тогда принадлежавшим Австро-Венгрии), точнее, по тому живописному краю, который называют Гуцульщиной. Маршрут: Коломыя - Делятин - Микуличин - Космач - Жабье ("гуцульская столица") - Дземброня - Черногора - Жабье - Косов. Затем посетила Львов и Краков. Путешествовала она сама. Ну как сама, проводников в горах она все-таки нанимала. В пути делала эскизы, по которым ее сестра нарисовала иллюстрации к книге.
Для поездки Мюриэл предпочла мужской костюм - из соображений практичности, а не ради эпатажа. В предисловии к одному из переизданий она пишет, что надеется дожить до тех времен, когда ношение женщинами штанов будет вызывать не больше удивления, чем то, что они раскрывают зонтик во время дождя. А в конце книги упоминает о том, что главное неудобство "возвращения к цивилизации" - необходимость снова носить чулки и туфли после носков и удобной обуви...
Путешествовала по большей части верхом, разумеется, в мужском седле, а не в неудобном и опасном дамском.
Хотя в предисловии она пишет, что произведение не претендует на этнографическое исследование, но немало интересных этнографических подробностей в книге всё-таки есть - о национальной кухне, одежде, быте, обычаях и т.д.
Вот что портит дело, так это ее отношение к местному населению - на крестьян, гуцулов и русинов, она смотрит с некоторым снисходительным высокомерием, видя в них в лучшем случае "благородных дикарей", а в худшем - просто дикарей, к евреям же относится с нескрываемой неприязнью :( Увы, примета эпохи...

[Marta Peresada · Rating 3 out of 5]

Давно хотіла прочитати цю книгу, але не здужала оригіналу. Тому спершу дуже зраділа українському перекладу, але це видання стало великим розчаруванням - кострубатий переклад, багато не вичитаних помилок у тексті, некрасива обкладинка.
Мені дуже сподобався загальний настрій книги, авторці вдалося занурити читача в атмосферу українських Карпат. Але особисто мене втомлювали пафосні цитати про природу, зверхнє ставлення до селян, а також дуже безпосередній антисемітизм авторки.
Попри всі недоліки, мені здається, що ця книжка заслуговує кращого перевидання українською мовою.

[Arafel · Rating 4 out of 5]

Давно хотіла прочитати цю книжку, але все відкладала, бо англійською читаю довго. Втішилась, коли вона вийшла українською. Але обкладинка просто жах. Та й переклад такий собі, є хибодруки. Також шкода, що в книжці немає ілюстрацій, в оригіналі вони дуже гарні.
В самому тексті нема якихось шалених пригод. Мені було цікаво побачити Гуцульщину і Чорногору очима іноземки, уявити, якими вони були більш як століття тому.
Чотири зірочки авторці, а цьому виданню щось між 2,5 і 3.

[Ashley Roberts · Rating 3 out of 5]

Interesting if you can tolerate the attitudes and prejudices of the author, which are typical for the time period. Gives an outsider's perspective on the lives of ordinary people living in the Carpathian mountains of present day Ukraine (then Galicia) but no real 'plot' as such.

[Marta Ostrovska · Rating 5 out of 5]

Чудове чтиво для вечора в поїзді, навіть галичанам буде цікаво:)

[Olga · Rating 4 out of 5]

з цієї книги я дізналася, що колишня назви Говерли - Ховелла, і тепер не хочу знати інших назв.
сама книга помірно цікава, особливо побут простих селян в горах.