Позичений чоловік

Позичений чоловік #1

by Євген Гуцало

Роман «Позичений чоловік» поєднує у собі анекдот, небилицю, містифікацію, бурлеск і є зухвалою спробою письменника у фантастичній, жартівливій формі розповісти про повсякденне життя сучасної людини. В основі сюжету вигадана історія про те, як жінка позичила іншій жінці на місяць свого чоловіка. Навколо головного героя роману Хоми Прищепи — «дивака і характерника, гуманіста і пройдисвіта, джигуна і мудреця» — розгортається каскад неймовірних пригод. Та, захоплюючись несподіваними поворотами сюжету, кумедними ситуаціями, в які потрапляє наш герой, ми розуміємо, що насправді головною дійовою особою в романі є дух українства, українська вдача. Вражає мова, якою написано роман, — неперевершена й органічна, сповнена неповторних прислів'їв та приказок, діалектизмів та словотворів, мова розмаїта й незнищенна, як незнищенні уява й талант нашого народу.

Genres: Ukrainian Literature

384 pages, Paperback

Published January 1, 2012

About the author

Український кіносценарист, журналіст, а також поет і прозаїк доби течії т. зв. «шістдесятників» у національній літературі.

Дитинство видатного письменника пройшло у с. Старий Животів на Вінниччині у родині сільських інтелігентів. Батьки присвячували достатньо часу для розвитку та навчання хлопця. Тож, після закінчення середньої школи з відзнакою, він подався до столиці здобувати вищу освіту. Однак, мрія стати журналістом здійснилася не одразу: не пройшовши занадто великий конкурс до Київського університету, через рік йому вдалося почати навчання у Ніжині та цілком поринути у вир літературної творчості.

Період активної творчої діяльності припав на т. зв. «хрущовську відлигу», завдяки чому автор міг майже безперешкодно, без суворої радянської цензури минулих років, друкувати збірки оповідань («Яблуко з осіннього саду», «Скупана в любистку», «Хустина шовку земного», «Запах кропу»). Як молодого перспективного літератора, його запрошують у складі делегації до Франції, а його ім’я стає відомим не тільки на теренах Батьківщини, а й за її межами. Однак, в державі настає період застою, що безперечно відображається і на творчості письменників. І лише за часів «українського відродження» відбувається деякий творчий сплеск.

Останні роки життя Є. Гуцало страждає на тяжку хворобу, що зрештою, призводить до його смерті на початку липня 1995 року.

Reviews

[Olia · Rating 5 out of 5]

Ніколи не думала, що це така прекрасна книжка)))
Таких барв, мелодій та краси української мови я давно не зустрічала.
Класика української літератури - варта вашої уваги.

[Masha Pogorielova · Rating 4 out of 5]

Це було епічно

На грані нечитабельності але дуже незвично і круто

450 сторінок заколсуючого в транс нагромадження загадок прислів‘їв приказок художніх описів в порівнянь метафор і знову загадок і прислів‘їв, синонімічними пачками нагромаджених в діалоги

Це пародія не лише на соціалізм, це пародія на все, що тільки можна, починаючи від українського села і традиційної укрліт з її пишнотою мови і прямолінійністю і приземленістю проблематики за тим всім. Голове теличка в хліву, щоб люди не говорили наклепів, дружина їсти готувала, чарку наливала і чоловіче достоїнство функціонувало

[Mykhailo Tymchuk · Rating 5 out of 5]

Чудова книга, читанням якої потрібно насолоджуватись; над якою слід задумуватись. В той же час, за історією, яку вона описує, захопливо спостерігати!

Ой, дівчата-дівчата! Милуючись вами, не хочеться думати про те, що всі ви дівчата-голуб'ята, але ж звідкись і чортові баби беруться.

"... то більше не вештайся по базарах та ярмарках, а йди на якусь роботу у колгосп. У колгоспі матимеш і не багато, й не мало, а рівно стільки, скільки треба, щоб не сушити собі голови"

Стали ми такі кріпкі, що, як вийшли з хати надвір, - земля нашої сили не витримувала, а розгойдувалась на всі боки.

Та що тобі поговорів боятись, коли твоє життя - страшніше найстрашнішої обмови!

- Хто відає, може, й правду каже, - шепнула Мартоха, - бо вчений чоловік хіба марно став би плескати казна-що?
- Діодоре Дормидонтовичу, отямтеся! - зблід голова колгоспу й так розгнівався, що, здавалось, тепер із того гніву сам собі три дні їсти не дасть. - І краще скажіть, яка муха вас укусила за вухо?
- Та муха, - в директора школи дрібно тремтіли губи, - та муха, Михайле Григоровичу, споконвіку в народі називається совістю!

- Раз суд, - мудро мовив дід Бенеря, - то суд має посадити, як же інакше!

А не було б такого суду, то не сидів би я зараз перевихований і сповнений надій на світле майбутнє!

Тепер усякі довідки в пошані. Буває, за паперовою довідкою людини не бачать... А що то за людина, коли в неї ні однісінької довідки?

[Yulia Çimen · Rating 3 out of 5]

Євген Гуцало віднині для мене - нововідкритий літературний Пікассо, український майстер кольорових слів і речень. Звичайно, підчас читання іноді здавалось, що можна було й коротше, іноді дуже нудило через весь той абсурд, що творився в книжці,.. але то є моє субʼєктивне ставлення до абсурдізму в цілому.

[Kostiantyn Shcherbachenko · Rating 4 out of 5]

Дуже незвичні враження від книги.
Книга захопила з самого початку і сюжетом і мовою - особливо мовою. Я ще ніколи не сидів і не виписував собі в окремий файл всі ті приказки, сподіваючись запам'ятати їх і використовувати в майбутньому. Але десь посередині, довелося себе заставляти читати окремі глави. Вже ближче до кінця, пару глав (про суд та сіамського кота) знову захопили, шоб потім в кінці випустити і останні глави знову читав через силу. Здалося, що можна було б скоротити і деякі глави взагалі прибрати, бо вони виглядали неорганічно.
Але книга варта прочитання. Хоча б заради нашої дивовижної мови.
Здалося, що Євген Пилипович передбачив в своїй книзі зачатки победобєсія із лжеветеранами та "дідами на палках".
А ще таке спостереження про "Ментальність орди" - саме так називається збірка есеїв Євгена Пилиповича Гуцала....
Глава про сіамського кота дуже вже схожа із оповіданням "Побутова травма" з циклу оповідань "Легенди Нєвського проспекту" Міхаіла Вєллєра. Сіамський кіт, чоловік, який натирає підлогу в трусах, травма, падіння. Далі у Гуцала Хома думає про те, як санітари могли б його уронити на сходах, якби засміялися згадавши про обставини травми, а у Вєллєра - вони головного героя таки роняють на сходах за тих же обставин.
Роман Євгена Гуцала вийшов в 1981 році. В 1989 році - був перекладений і виданий російською. Оповідання Вєллєра вийшли в 1993 році. Схоже скомуниздив сюжет росіянин. Навіть не дивує...