«Метафізичний реквієм» – поема, автором якої є Володимир Гаряїв (1914–1997) – останній український футурист, учень Михайля Семенка, член легендарного футуристичного гурту «Нова генерація», свідок українського літературного відродження 1920–1930-х років. Свій твір Володимир Гаряїв почав писати ще в 30-х, час від часу повертаючись до цього протягом свого життя й завершивши щойно в 90-х. На жаль, за свого життя автор так і не побачив книги. Нині Meridian Czernowitz спільно з Харківським літературним музеєм підготували до друку цей унікальний текст – що є водночас свідченням про криваву епоху й присвятою друзям, які відійшли. Текст, що викриває час і виправдовує сучасників. Текст, написаний із великою любов’ю та гіркотою.
«Це складний твір, – каже нам Сергій Жадан у післямові, – твір, що потребує читацької підготовленості та співучасті.»
Це те, що потрібно брати до уваги починаючи читати цю поему. Вона важка, вона цікава, й, чомусь, – болюча. Це точно не твір для легкого вечірнього чтива чи книжка, яку візьмеш читати в парк, паралельно дивлячись на качечок у ставі, даний текст вимагає максимальної концентрації, ледь не такої, якої вимагає читання філософських трактатів.
Кількість відсилок до творів українських та світових письменників – величезна. Гайдеггер, Тичина, Камю, Байрон, Арістотель, Бердяєв, Рільке, й, звісно ж, Семенко – усі вони (і не лише вони!) є натхненниками автора, й іноді – й героями твору.
Окремо хочеться відзначити саму книгу, відчувається намагання видавців якомога точніше відтворити рукопис, й ті ідеї футуризму, які заклав автор.
P.S. Після передмови автора, я б рекомендував одразу прочитати післямову Жадана, для того, щоб заглибитися у контекст написання поеми. Й після післямови – вже приступати до читання самого твору.