«У м'яті» Бориса Філоненка, Данила Штангеєва й Антона Резнікова — комікс про любов і провалля під ногами. Іван і Марія живуть розміреним життям: дивляться фільми, п'ють м'ятний чай і обговорюють плани на майбутнє. Іван готується до першого стрибка на лижах, Марія розробляє концепцію для виставки тимчасових об'єктів міського маркування. Їхнє життя змінюється після того як Іван зникає в кучугурах снігу.
У вересні 2021 року комікс отримав спеціальну відзнаку на 28-му Форумі видавців у Львові
Умберто Еко в "Нотатках на маргінесах "Імені троянди"" пише про чоловіка, закоханого в освічену жінку: він розуміє, що не може сказати "кохаю вас шалено", бо вона розуміє, що такі фрази - прерогатива сентиментальної літератури, й тому каже "Як пишуть у сентиментальній літературі, кохаю вас шалено".
І кохання - це ще такоє, пів біди; ви спробуйте поговорити про горе і втрату, не вдаючись до цього захисного риштування. "У м'яті" - прекрасна документація дуже впізнаваного способу життя нас усіх, іронічних людей із помітним надміром гуманітарної освіти, які всі незатишні щілини буття заповнюють доречними дотепними цитатами, словесними й візуальними. Жила-була пара, аж доки хлопець не зник (загинув? пішов? неочевидно, наскільки історія з лижами метафорична чи ні). Дівчина намагається обжити прірву втрату, фотографуючи спонтанні маркування прірв люків у міському просторі. Плин оповіді уриває розкладений на комікс переказ "Падіння Ікара" Брейгеля (трагедія, яка лишається непоміченою у вируванні життя). Якби метафори не проговорювалися ще раз, для найнеуважніших, було б ащє круто, але й так дуже симпатично.
герої «у м'яті» — архетипові іван і марічка, які місцями зненацька стають ванею і машею, і я майже певна, що ця трансформація якось пов'язана зі спортивним костюмом, — п'ють чай, дивляться фільми і не гладять котика, а дарма. потім іван здійснює свою мрію (чи не мрію, а так, ставить галочку в бакетлісті) і зникає, лишаючи марічці час на гладження котика, наліпки з фрагментами з барта як привід думати про структуру людських стосунків (і про те, що зостається, коли один із ключових фрагментів із цієї структури випадає), уявну мапу для подорожей світом і нові контексти для фреймінгу виставки тимчасових об'єктів міського маркування (тобто гівна і палок, якими люди намагаються доліпити міський простір до умовної безпечності — застережних картонок про «можливе падіння плитки», драбин, якими прикриті дірки від люків, і всякого такого).
є ще фрагмент про брейгелівське «падіння ікара», який мав би паралелитись у читацькій свідомості з івановим польотом (на це делікатно натякає розташування — одразу після сцени польоту — і лейбл «dedalus» (sic) на спортивному костюмі), але найкраще працює як просто перегородка між я-наративами івана і марічки, бо ж це, погодьмося, непроста архітектонічна задачка: писати від першої особи, коли твій оповідач зникає посеред тексту.
я-наративність впливає і на форму: текст переважно супроводжує панельки, як у класичних італійських фуметті (на думку спадає «poem strip» буццаті, але в «у м'яті» значно менше фантасмагорійності й голих жінок), а не вписаний у них, тому книжка часом більше скидається на ілюстрований щоденник, ніж на комікс. текст і малюнок, цитуючи саму книжку, «мають змогу лише говорити по черзі, ніде не перетинаючись: перша частина — говорить один, друга частина — інший» (і так, якщо вам здалося, що тут є, гм, делікатний натяк на те, як варто розуміти структуру «у м'яті», то це вам не здалося). зате описи маріччиної виставки в такому форматі працюють чудово.
найприкріше у книжці — мова. абсолютно прекрасно, коли вочевидь російськомовні люди з переважно російськомовного середовища вирішують писати українською; мільйон сердечок їм за це. але неймовірно шкода, що в редакції не знайшлося нікого, хто в українській почувався б достатньо комфортно, щоб зробити мову коміксу трошки менше схожою на гугл.транслейтовий переклад «химерної планети».
(а люди, які кажуть про дорожнечу книжок від «порталу», на сайт «ist», мабуть, і не заходили).
Цілковито концептуальна річ, що вправно жонглює цілковито буденними роздумами, плавно перетікаючи в екзистенціалізм де різко підкреслює абсурдності буття, страху, відчаю, самотності.
За формою твір цілком вкладається в формат мальопису, але через те що художники дуже вільно і не соромлячись жонглюють наративом та сторітелінгом, це схоже на якийсь мікс з поп-арту, стріт-арту та урбаністики, і все це густо пахне м’ятою і котами. Твір водночас простий і складний, десь душний і конформіський, десь лаконічний і нудний неначе цінник в супермаркеті.
Незважаючи на все це, історія читається надзвичайно просто і рясніє фразами та абзацами, які хочеться цитувати і твітити. Не можу не присікатися зі своєю смаковщиною до малюнку, у моєму випадку він “не вистрілив” і не тьохнув. Підсвідомо розумію, що в даному випадку візуал навмисно спрощено, щоб не тлумити і не відволікати від тексту, але все ж це мальопис, хочу яскравих помаранчевих конусів та більше овечих перфоменсів!
Ощущение как от книги ДоПо. Действительно графическая поэзия.
Много классных фраз, которые хочется на цитаты разобрать, они без пошлости и лишнего глубокомыслия, типа как «Фалес в яму, Алиса в дыру, Ленин с постамента».
Овцы - прекрасны, не забуду их выражения лиц. Лица овец, овечьих лиц.
боючися банальності, люди говорять про почуття цитатами Барта і проживають травму через метафори. в цьому коміксі гуманітаристики більше, ніж емпатії, й це одночасного його найбільший недолік і найбільша перевага. Борис Філоненко написав один із найцікавіших сучукрлітів цього року.
To jest świetny komiks, każdy czytelnik zobaczy i potraktuje historię według swojego własnego doświadczenia i psychologicznego stanu. Serdecznie polecam