«Порт Житана» – затишний ресторанчик на березі мальовничого Женевського озера. У різний час він стає особливим місцем для Марка Мазура, українського художника-емігранта, який прославився своїми авангардними роботами в міжвоєнному Парижі, і Сергія Коваленка, мистецтвознавця, що збирає колекцію для впливового київського олігарха й намагається розкрити загадку таємничого зникнення свого славетного земляка. «Порт Житана» – це роман, у якому історія тісно переплетена із сучасністю, а мистецтво – із людськими долями і стосунками. Це роман про вимушену втечу й неодмінне повернення, фальшиву «любов» і справжнє кохання, про щоденний вибір, який здійснює людина.
Із офіційного релізу «Meridian Czernowitz»
Ідея написати твір виникла в автора кілька років тому в Женеві на виставці творів мистецтва перед аукціоном. «Я звернув увагу на великий альбом, – говорить письменник, – що належав Сержу Лифарю. Розгорнув його і побачив справжні скарби: малюнки Пікассо, Кокто, Матісса та інших митців із присвятами та жартівливими побажаннями видатному киянину. Так я збагнув, що будь-коли можна натрапити на справжній скарб культури, і що оцей альбом і є зав’язкою мого нового роману. Потім дізнався про таємничі склади в Женеві, говорив годинами із артдилерами і збирачами живопису… І нарешті всі пазли склалися в історію, яку вже із захватом сприйняли перші читачі…».
«Що спільного між богемним життям в Парижі 1922-1946 років і подіями в Києві 2010-2014-го та ілюзорно спокійним життям в Женеві наших днів? – запитує автор. – Різні міста і час поєднує загадкове життя і доля українського художника-емігранта Марка Мазура та його зниклої колекції живопису. Герої роману опиняться у вирі подій, коли минуле не відпускає сучасне й щодня доводиться робити вибір між честю і зрадою, моральністю і ницістю…».
Затишний та перспективний роман, в якому автор запоров майже все, що тільки можна було. Париж 20х-30х, атмосфера богемного Монпарнасу, художні студії: це ж бо золотий час у мистецтві Європи ХХ століття. Та від богемності того часу в романі тільки сухий виклад подій та згадки відомих особистостей. Зміна місця дії на Прагу, Мадрид, Пізу чи Львів, суті сильно не змінило б, адже магією Парижу часу Далі, Пікассо та Селінджера тут і не пахне.. Що стосується основної сюжетної лінії з Сергієм Коваленком, тут також якась одна несправедливість. Жінки міняються на фоні як декорації, погоні, крадіжки протікають як струмок крізь забиті хащі. Склалось враження, наче автора квапили чимскоріш завершити роман і він у поспіху цікаву історію перетворив у звичну хроніку події. Шкода.
Як досвідченому автору вдалось зіпсувати буквально все, що тільки можна було? Чому стилістично це такий вінегрет, що здається понатягано відрізків з різних творів? Композиційно теж щось схоже на монстра Франкінштейна. На що усюди переліки прізвищ відомих митців, коли ніякої ролі вони не грають, похвалитися обізнаностю чи що? Діалоги начебто норм, але відчуття їх штучності мене не покидало особливо на останніх сторінках. Це була спроба об'єднати творчій підхід Дена Брауна, Пітера Мейла та американські блокбастери, де антогоністи це посіпаки московських можновладців?
Що це взагалі таке?
Єдиним плюсом для мене є те, що це книга про Україну, українців та мистецтво, де ще немає війни і можна трохи відволіктися.
Не мав жодних очікувань щодо цієї книжки, що зазвичай виходить на плюс. Так сталося і цього разу. Ще один великий плюс - це близька моєму серденьку тема українського аванґарду і постать Марка Мазура прописана доволі добре, що я аж почав думати, чи не пропустив я бува колись імені чергового українського генія в еміграції? Загалом нічого скомплікованого, без зайвого патосу. Може би навіть хотілося більше описів життя української богеми за кордоном і трохи більше динаміки. Хоча й так непогано.
Дратує. Ільченко намагається увіпхати в одну книгу занадто багато всього непоєднуваного. Гурт реальних та вигаданих художників, москальську і українську мафію, олігархів, найманих биків і навіть себе самого! От реально, це один з найяскравіших зразків літературного онаністичного самозадоволення в історії сучукрліту. Головний герой закордоном відвідує презентацію відомого поета і письменника Олеся Ільченка (sic!). Описана навіть черга відданих закордонних читачів, котрі жадали автографа генія!) О боги,як це убого. Тим не менш, фіктивна історія митця Мазура написана досить дотепно, хоча враження від неї псує паралельний сюжет часів януковича.
Олесь Ільченко "Порт Житана" Короткий список Книга року ВВС 2020
📚 Олесь Ільченко пише не часто, але кожна книга відпрацьована на всі 100 і відчуття реальності практично документальне. Недарма його роман "Місто з химерами" про київського архітектора Городецького у 2010 році став переможцем конкурсу "Краща книга року" журналу Кореспондент у номінації"Документалістика", хоча це художня проза.
Події знову відбуваються у Швейцарії, де проживає і сам письменник, але тепер це мистецький детектив.
Один з українських олігархів наймає мистецтвознавця Сергія для формування його домашньої колекції картин, віддаючи перевагу роботам українських художників-емігрантів першої половини ХХ століття.
📚 Події одночасно розвиваються як у наш час, так і в міжвоєнний період у 20-40 роки минулого століття здебільшого в Парижі, де проживав вигаданий український художник-авангардист Марко Мазур, який емігрував з України.
Вбивства, крадіжки картин, Пабло Пікассо і Серж Лифар, Да Вінчі і таємниці замку Сфорца, фальшиве і справжнє кохання, розповіді про практично невідомий у нас український авангард в Європі у міжвоєнний період (весь час доводиться шукати у Вікіпедії ці імена і дивитися їх картини).
🎨 Неймовірна історія життя Корнеліуса Гурлітта, який біля 70 років після другої світової війни вів таємне життя, не маючи в Німеччині навіть податкового номеру і жодної банківської карти, який у своєму будинку зберігав викрадені нацистами картини "дегенеративного мистецтва", що дісталися йому від батька - Шагал, Матісс, Дюрер, Пікассо та інші.
І конкуруюча "фірма" з пошуку картин, яка діяла від імені так дотепно і несподівано введеного персонажа - росіянина Асланбека Андарбековича (погугліть, чиє це справжнє ім'я 🙂).
А "Порт Житана" - це реальний готель на березі Женевського озера, зустріччю в якому головних героїв починається і закінчується книга.
📚 До речі, саме в цьому готелі Ільченко і презентував цей роман.
📌 Усім поціновувачам невідомих сторінок історії, українського мистецтва і просто якісної літератури рекомендую.
Таке гарне видання перевели на таку херню. Інакше й не скажеш, бо це не арт-детектив чи ще що там ввижалося авторові, а збірка вікіпедійних огризків, нашпигованих банальностями про сенс життя, плекання чогось, бандюків і типу любов, а зверху це притрушене радянськими штампами, щоб вже гуляти на всі. А, ще є self-insert автора на кілька абзаців (дякувати й на тому, що не на розділ). Сама канва цікава: мистецтвознавцеві у 2013 році олігарх пропонує зібрати для нього колекцію українських модерністів, герой починає бігати аукціонами, зацікавлений загадкою одного досить відомого художника, а в іншій часовій лінії йде розповідь про цього художника. Але як це все безжально загублене цементувальним стилем і штампами, й не переказати. Як би під цю обкладинку та якусь з моїх улюблених книжок.
Книга своїми двома сюжетними лініями, переплетеними хоч і рознесеними у часі, мені майже зразу нагадала фільм Вуді Аллена "Опівночі в Парижі". Тільки замість відомих письменників, богему в книзі представляють українські художники, а наш сучасник не знайшов той таємничий портал в минуле. Деякі прізвища, які фігурували в книзі, були знайомі, деякі ні. І ще один плюс книги - бажання дізнатися про тих художників і познайомитися із їх творчістю. Книгу не читав, слухав аудіокнигу в дорозі. Сприймається дуже легко і суцільно - перериватися не хотілося. Авторське камео в книзі, як на мене, теж дотепний хід.
Любителям гостросюжетних не надто художніх романів Мішеля Бюссі, Гранже, Мілошевського має сподобатися! Ковтнув за півтора дні з задоволенням. Це правда, що роман міг бути і більш художнім, але,як на мене, це закон жанру. Це книжка, щоб не відірватися. Багато цікавих історичних постатей - як відомих, так і не дуже. Єдине, за що мінус - автор часом відверто не гребував інфою з вікіпедії)
Чудова історія, із якої я дізнався про український живопис 20-30-их рр. більше, ніж за все попереднє життя) Ільченко прекрасно повʼязує часові пласти сьогодення та першої половини століття та реконструює деталі життя тепер вже відомих митців, які втікали із Києва після поразки українських визвольних змагань 1917-21 рр. Це читати смачно і легко. Дуже рекомендую!
Мені книга дуже сподобалось. Переплетіння минулого і сучасного, мистецького і бандитського, любові і суворої прози життя. Роман дуже динамічний, тому точно не сподобається любителям неспішних романів з детальними описами і глибоким аналізом кожного почуття і повороту сюжету.
Книжка приємно здивувала. Тематика мистецтва не проста але було дуже цікаво спостерігати за переплетінням життів і часів, таким непростим для українців в будь-яку епоху.
Перша прочитана книга Ільченка мені сподобалась більше. Не така закручена, чи що. Легше запам'ятовувати сюжет було
Ідея дуже мене вразила. Там про художнє мистецтво. Шо, куди і як. Та біографія одночасно. Події років життя Мазура перемішуються у коктейль разом з роками України 2010-2013 року, майдан, хаос, страх. Минуле перетинається із сучасним і поступово пазлики складаються.
Ніколи не знала, як відбувається пошук картин на замовлення. Типу хочу картину цього чувака, знайдіть. І мені то не подобається 😅
Французські словечка розкидані книгою, і коли їх бачиш без перекладу, наче нога ступає на камінь. Ач, знов щось незрозуміле!