Політики не брешуть. 10 законів взаємодії політиків і виборців

by Вадим Денисенко, Юрій Вишневський

Що ми знаємо про політику? Що всі депутати — ще ті паскуди? Що ми їм віримо, а потім розчаровуємося? Це надто вузько й недалекоглядно.

Автори цієї книжки допоможуть вам поглянути ширше. Вони опираються на понад 20-річний досвід у політичній журналістиці й виводять 10 універсальних законів прикладної політології, які працюють незалежно від часу й контексту.

Із цієї книжки ви дізнаєтеся, чому народ може зрадити самого себе, як через політичну недолугість у Китай імпортували горобців, де починається корупція, чому політики живуть вічно, навіщо Ляшко їв у парламенті землю тощо. У кожному розділі автори описують один закон і обґрунтовують його на кількох історичних прикладах. Вони не претендують на вичерпність, але пропонують із чогось почати. Наприклад, з такої захопливої праці про політичний світ, як ця.

Genres: Nonfiction

296 pages, Paperback

First published January 1, 2020

Reviews

[Юра Мельник · Rating 4 out of 5]

Дуже дивує поверхневий виклад авторами проблеми боротьби з корупцією в Україні, читачам може здатись, що "колективний захід" дійсно існує і він наплодив в Україні купу антикорупційних органів, щоб досягти якоїсь, незрозумілої нам "простим смертним", мети. Взагалі висловлена у такий спосіб думка авторів про неефективність антикорупційних органів в Україні може стати аргументом для критики всієї когорти проєвропейських реформ.

[Andriy Rushchak · Rating 5 out of 5]

Політики не брешуть, а виборці готові продаватися. Купив цю книжку спонтанно і через назву, але не був розчарований. Відкриває книжку твердження, що виборці можуть забути все за 2-3 місяці, якщо їх правильно обробити — це може вас засмучувати, але автори наводять приклади й посилаються на дослідження з психології та нейробіології на підтвердження цієї тези.

Кожен із десяти «принципів взаємодії політиків й виборців» автори ілюструють трьома прикладами — з історичних подій, з недавніх подій в Європі й з нашої української історії часів незалежності. Особливо цікаво мені було дізнатися деталі переходу влади від Кравчука до Кучми — я тоді ще не слідкував за політичними подіями :)

Рекомендую до прочитання, якщо політика вас хоч трохи цікавить — як виборця чи як політика. Книжку можна прочитати за вечір, якщо не заглиблюватися у приклади з історії.

Політики не брешуть — політики зраджують. Але й виборці готові продаватися чи підтримати того політика, який пропонує те, що виборці готові чути, а не іншого політика, який послідовний у своїх позиціях.

[Vladyslav Parshakov · Rating 4 out of 5]

Хороша книга з однієї з тем політології. Навряд ці 10 законів можна назвати законами. Скоріш закономірностями.

Хоч книга видана в 2021 році, вона є актуальною. Всі глави були цікавими, але найцікавішими стали 3 останні: про популізм, корупцію та сепаратизм.

Процитую кілька рядків, актуальність яких за кілька років тільки збільшилась:
"Як ми вже бачили, Путін уміє дбати про свій рейтинг і має багато разів перевірений на практиці метод приводити суспільну свідомість у стан екзальтації. Отже, питання полягає в тому, які країни стануть його черговою жертвою, щоб їхнім коштом він посилив у російській суспільній свідомості відчуття вседозволеності й безкарності, дав росіянам нову, ще більшу дозу державної величі. Саме взамін за цю дозу, і не інакше, росіяни наділять його довічною владою" (с. 109).

"...те, що Путін спробує витратити свої останні роки на створення суспільного договору, який дозволить росіянам підтримати новий переділ світу, навіть ціною грандіозної війни, сумнівів не викликає" (с. 115).

"Нині в усьому світі, зокрема в усій Європі, типове посилення популізму, який, своєю чергою, породжує примітивізм. Політики, пропонуючи і пропагуючи прості рішення, спричиняють масові очікування простих рішень усіх проблем. І якщо говорити про конкуренцію цивілізацій, то напевно виграє та, яка не дасть себе спростити. Для цього треба не тільки опиратися надмірному спрощенню, а й цінувати складність у природі, житті, суспільстві. Інакше навіщо нам людський мозок - вистачило б і рептильного" (с. 287).

Останнє - це база, яку треба знати і розуміти всім. Є проблемні ситуації, для виходу з яких нема ніяких "простих рішень". Є лише "кров, важка праця, сльози та піт", як казав Черчилль. Ті, хто вірять, що складні виклики можна пояснити та вирішити якимись простими явищами, не отримають нічого, окрім розчарування. Витоки того, як люди так легко можуть вестись на популізм політиків, знаходяться в людській історії/антропології/психології, що в свою чергу формує суспільні цінності та ідеологію.

[Galina Kravets · Rating 5 out of 5]

Книга несподівано виявилася надзвичайно цікавою. Хоча в ній наводяться приклади політичних процесів з різних країн світу, складається враження, що українське суспільство особливо вразливе до маніпуляцій. Президентські вибори в Україні описуються як унікальний феномен — або ж, можливо, я хотіла побачити це саме так.

Вразили аналізи кейсів, таких як обрання Віктора Януковича, де автор детально розкриває механізм створення "президента" з доволі сумнівними заслугами, та останніх виборів, які привели до перемоги Володимира Зеленського. Автор показує, як популізм, побудований на простих обіцянках і "акторській грі", легко перетворюється на примітивізм. Вражає також те, як політична стратегія формує масові очікування простих рішень для складних проблем.

Книга виходить за межі українського контексту, аналізуючи глобальне посилення популізму, яке дедалі більше охоплює Європу та інші країни світу. Окремий закон, згаданий наприкінці, справляє враження найбільш масштабного і важливого, що робить його розміщення логічним. Автор попереджає, що надмірне спрощення політичних процесів загрожує складності, яка є основою цивілізаційного розвитку.

Як на мене, це й є головне послання книги: суспільство має вчитися цінувати й захищати складність у житті, природі та політиці. Адже без цього людство ризикує втратити своє унікальне мислення, яке виходить за межі примітивного рівня.

[Yuliia Tsyba · Rating 4 out of 5]

«Ця книжка для тих, хто хоче зрозуміти найнезрозуміліше: поведінку політиків і виборців» - кажуть нам у передмові.
⠀
Не скажу, що після прочитання, я на 100% зрозуміла логіку перших і других, але дещо цікаве таки дізналася.
⠀
Автори виділяють 10 законів, за якими діє політологія.
Щоб було зрозуміліше, вони додають приклади зі світової історії, а також з українських реалій.
⠀
Плюс ще безліч приміток з QR-кодами, де можна накопати ще більше інформації.
⠀
Якщо ви думаєте, що автори проїдуться по політиках, а виборців похвалять, то ні.
Бо виборці тут постають у вигляді тих, ким маніпулюють, кого підкупляють, зраджують і кому впихають популістські гасла.
⠀
Але, щоб нам буде не так сумно від власного невігластва, тут є приклади й інших країн.
⠀
Якщо ви готові дізнатися, що політики таки не брешуть, а ще політики не ображаються - можете читати книжку.
⠀
Але мій улюблений розділ – останній.
Про ріднесенький, такий «дорогий» нашому серцю і вухам – популізм.
⠀
Тут є історія про китайців, які винищили горобців.
Одночасно, смішна історія й така, в яку важко повірити.
⠀
Ну, хіба можна таке вигадати, та ще й такому повірити.
Нічого сміятися.
Читайте далі.
Бо далі про 2019 рік.
І то вже не смішно.
Зовсім.

[Olha · Rating 4 out of 5]

Справді, книжку можна прочитати за вечір, якщо надто не заглиблюватися у приклади, бо подекуди вони не надто влучні - особливо ця заувага стосується прикладів із життя українського політикуму. Намагання українські приклади зробити ілюстраціями до тих чи інших законів подекуди сприймається іронічно (це добре видно на прикладі "Український приклад самозречення" до Закону 5 "Політики ніколи не ображаються", після прочитання якого може скластися враження, що Яценюк ледь не приклад політика, який здатен на самозречення заради державних інтересів). Хоча, звісно, це лише моє суб'єктивне враження, враження людини, яка не бачить жодної політичної культури в нашому т.зв. українському політикумі.
Як Пилип з конопель, у книжці з'являється теорія про "рептильний" і "людський" мозок, якою автори намагаються обгрунтувати, чому людина не надто прагне занурюватися та досліджувати суть ідей чи процесів. Направду, використання теорії Макліна, яка надто спростовує функції людського мозку та його структуру, і яку неврологи нині критикують все більше й більше, - не дуже добра основа для книжки, автори якої поставили перед собою завдання сформулювати закони взаємодії політиків і виборців.
Чого насправді бракує у книзі - то це деталізації усіх десяти законів: чому ці закони діють? які механізми сприяють дії цих законів? як закони діяльності людської психіки ��и соціальної психології сприяюють утвердженню цих законів? тощо. Хотілося б бачити за такою інтригуючою назвою книжки трохи більше наукових теорій, грунтовнішого опису психічних процесів, які відбуваються в людському мозку та сприяють тому, що людина (політик чи виборець) діє так чи інакше у певних умовах, грунтовнішого дослідження тих чи інших законів.
Від книжки очікувала, що вона буде більш інформативною, однак і такий стиль має право на життя. Хоча присмак легкого розчарування після прочитання все ж залишився.

[Юлія Крюкова · Rating 4 out of 5]

Не сказати, що знайшла для себе щось нове. Та все ж багато чого книга допомогла ретельніше розкласти по поличкам.
Автор надає багато змістовних прикладів, які пояснюють ті чи інші вчинки і закони політики. Та деякі з них (стосовно нашої країни) іноді здаються нерелевантними.

[Anna Zozulya · Rating 2 out of 5]

Схоже на книгу для підлітків тільки для дорослих. Розраховано на людину, яка все життя старанно не приймала участі в суспільному житті, а тут вирішує у всьому одразу розібратися.
Я знаю одну таку людину, за все своє життя.