What do you think?
Rate this book
Герої, Херої та не дуже
Воєнно-сатричиний роман про війну Росіїі проти України. Роман написаний на основі реальних подій, в яких Автор, воювавший три роки в добробаті, здебільшого брав безпосередню участь. Літератор Олександр Смурий про цей твір написав "В романі все правда, навіть художня видумка"
В книзі з гумором та сатирою описується життя, служба, стосунки, омани, ілюзії та сподівання вчорашніх бухгалтерів, будівельників, тощо, которі за покликом серця стали воїнами в добровольчих батальйонах.
Дніпровський національний академічний театр ім. Т.Г. Шевченка на основі роману створив виставу "Пригоди бравого вояка Шрамка", позиціонуючи головного героя як "нашого українського Швейка"
В книзі з гумором та сатирою описується життя, служба, стосунки, омани, ілюзії та сподівання вчорашніх бухгалтерів, будівельників, тощо, которі за покликом серця стали воїнами в добровольчих батальйонах.
Дніпровський національний академічний театр ім. Т.Г. Шевченка на основі роману створив виставу "Пригоди бравого вояка Шрамка", позиціонуючи головного героя як "нашого українського Швейка"
232 pages, Hardcover
First published January 1, 2020
4 people are currently reading
65 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 14 of 14 reviews
December 24, 2023
Щоб не плакать, я сміялися. (с)
Це про книжку Віталія Запеки @zapeka.vitaly "Герої, херої та не дуже", в основі якої досвід автора та інших реальних людей.
Часи АТО і добровольці. Часи, коли саме добровольці були тими, хто тоді своїм, по суті, голим героїзмом стримували навалу тої нечисті зі сходу.
Побіжно в книжці згадується лише про "Азов", але в моїй пам'яті один за одним спливали назви добровольчих батальйонів: Дніпро-1, Айдар, Донбас, Правий сектор...
Перед внутрішнім зором виникали кадри з тих часів, де хлопці в броніках і кросівках.
А ще історії про домовленості з сепарами про обстріли. І про тих, які їздили в АТО, щоб отримати убд (недаремно в назві є слово "херої"), про начальство, яке далеке не те, що від бойових дій, але й від реальності.
Про побут, про навчання, які навчаннями навіть з натяжкою не назвеш, про буття військовим чужим в спокійній столиці, про дурнуваті перевірки. Звісно, про справжі геройські вчинки, якими так всі захоплювались тоді.
Та про всяке різне.
Книжка, яка написана легко і смішно про складне і навіть трагічне. І хоч місцями я сміялася, мені було сумно. То ж для мене ця книжка про сміх крізь сльози.
Ще мені чомусь згадувались старезні комедії про wійнy, другу світову з Луї де Фюнесом, які я дивилась по тєлєку коли хворіла.
Але, події в книжці занадто свіжі, щоб їх сприймати аж надто легко, тим більше знаючи яке вони мають продовження в теперішньому.
Може колись. І то хто зна...
Це про книжку Віталія Запеки @zapeka.vitaly "Герої, херої та не дуже", в основі якої досвід автора та інших реальних людей.
Часи АТО і добровольці. Часи, коли саме добровольці були тими, хто тоді своїм, по суті, голим героїзмом стримували навалу тої нечисті зі сходу.
Побіжно в книжці згадується лише про "Азов", але в моїй пам'яті один за одним спливали назви добровольчих батальйонів: Дніпро-1, Айдар, Донбас, Правий сектор...
Перед внутрішнім зором виникали кадри з тих часів, де хлопці в броніках і кросівках.
А ще історії про домовленості з сепарами про обстріли. І про тих, які їздили в АТО, щоб отримати убд (недаремно в назві є слово "херої"), про начальство, яке далеке не те, що від бойових дій, але й від реальності.
Про побут, про навчання, які навчаннями навіть з натяжкою не назвеш, про буття військовим чужим в спокійній столиці, про дурнуваті перевірки. Звісно, про справжі геройські вчинки, якими так всі захоплювались тоді.
Та про всяке різне.
Книжка, яка написана легко і смішно про складне і навіть трагічне. І хоч місцями я сміялася, мені було сумно. То ж для мене ця книжка про сміх крізь сльози.
Ще мені чомусь згадувались старезні комедії про wійнy, другу світову з Луї де Фюнесом, які я дивилась по тєлєку коли хворіла.
Але, події в книжці занадто свіжі, щоб їх сприймати аж надто легко, тим більше знаючи яке вони мають продовження в теперішньому.
Може колись. І то хто зна...
August 23, 2022
Автор і читачі позиціонують книжку, як іронію. Та для мене це дуже трагічна історія.
Не можу позбутись думки, що нам тупо канало всі ці 8 років. Нам наче дали фору, щоби ми підготувались до повномасштабного вторгнення Росії.
Звісно, цей шанс ми використали. Але не на 100%.
Бо самі знецінили й не сприймали надто серйозно початок війни.
4 зірки лише за надлишок іронії, і не дуже чітку структуру тексту. Але то вже мої вибади.
Було б 5, якби це був перший роман автора. А він другий.
Не можу позбутись думки, що нам тупо канало всі ці 8 років. Нам наче дали фору, щоби ми підготувались до повномасштабного вторгнення Росії.
Звісно, цей шанс ми використали. Але не на 100%.
Бо самі знецінили й не сприймали надто серйозно початок війни.
4 зірки лише за надлишок іронії, і не дуже чітку структуру тексту. Але то вже мої вибади.
Було б 5, якби це був перший роман автора. А він другий.
October 17, 2020
Це і справді схоже на українську версію Швейка. Дуже смішно, і головне, що основане на сьогоденних реаліях
July 18, 2025
Нарешті познайомився з творчістю Запеки, й це для мене один із топів цього безперечно вдалого читацького місяця.
Автор у післямові чітко пояснив, що реальне, що вигадане, що абсурдне…
Але це все одно було круто читати попри дрібний текст для мене (внаслідок чого я читав цю книжку найдовше проти інших з рубрики). Якщо спочатку я сумував, хоча мені й подобалась авторська іронія, то потім попри те, що книжка про війну, я навіть реготав.
Сцена у військкоматі на мою психіку вплинула збочено, ледве не змусивши дофантазовувати кінну сцену в чаті GPT. Як і борщ з тушонкою — розумію, що це несмачно, і, може, борщ там і не червоний, а ледве жовтів, але збочена цивільна уява являла мені щось подібне на борщі з Гугл-картинок або Інста-кафе. Перепрошую. Тобто, взагалі не ті борщі.
Оповідач — Шрамко. Позивний «Бух» від скорочення «бухгалтер». Ніби й неоднозначний персонаж зі стереотипного погляду змалювання в літературі, але такий буся, бо війна — це капець як страшно, неприродно, і взагалі не мало б такого відбуватись, але ж росія напала… Зрозуміло, що буся може часом думати про втому, тепло, каву, жінок, гроші, певно, якісь нагороди, бо скільки сили потрібно, аби змінити умови на некомфортні заради комфортних умов інших і тримати, боронити Україну…
Часом ставало зовсім тоскно від абсурдності, проте чомусь вірилося, що й генерали могли котитись зі сходів (тут реготав), і прокурори можуть зайвого нашити ЗСУшнику, щоби додатково отримати щось за ініціативність (тут мене прибило реалістичністю всупереч гуморній подачі; також хаотично згадаю напутні слова в післямові — то ващє пздц).
Цікаво було прочитати, що якщо азовці когось поважають — то надовго, хоча і там поряд із бойовими діями одночасно бувають пригоди.
Ну і як не знимкувати бодай щось, якщо обличчя цікаві й ракурси тих облич — теж?
Автор у післямові чітко пояснив, що реальне, що вигадане, що абсурдне…
Але це все одно було круто читати попри дрібний текст для мене (внаслідок чого я читав цю книжку найдовше проти інших з рубрики). Якщо спочатку я сумував, хоча мені й подобалась авторська іронія, то потім попри те, що книжка про війну, я навіть реготав.
Сцена у військкоматі на мою психіку вплинула збочено, ледве не змусивши дофантазовувати кінну сцену в чаті GPT. Як і борщ з тушонкою — розумію, що це несмачно, і, може, борщ там і не червоний, а ледве жовтів, але збочена цивільна уява являла мені щось подібне на борщі з Гугл-картинок або Інста-кафе. Перепрошую. Тобто, взагалі не ті борщі.
Оповідач — Шрамко. Позивний «Бух» від скорочення «бухгалтер». Ніби й неоднозначний персонаж зі стереотипного погляду змалювання в літературі, але такий буся, бо війна — це капець як страшно, неприродно, і взагалі не мало б такого відбуватись, але ж росія напала… Зрозуміло, що буся може часом думати про втому, тепло, каву, жінок, гроші, певно, якісь нагороди, бо скільки сили потрібно, аби змінити умови на некомфортні заради комфортних умов інших і тримати, боронити Україну…
Часом ставало зовсім тоскно від абсурдності, проте чомусь вірилося, що й генерали могли котитись зі сходів (тут реготав), і прокурори можуть зайвого нашити ЗСУшнику, щоби додатково отримати щось за ініціативність (тут мене прибило реалістичністю всупереч гуморній подачі; також хаотично згадаю напутні слова в післямові — то ващє пздц).
Цікаво було прочитати, що якщо азовці когось поважають — то надовго, хоча і там поряд із бойовими діями одночасно бувають пригоди.
Ну і як не знимкувати бодай щось, якщо обличчя цікаві й ракурси тих облич — теж?
March 25, 2024
Мені важко писати відгук на цю книгу. Читала її 90 днів. Спочатку це був сміх крізь сльози, згодом сум, а потім злість.
Так, я розумію, що це сатира. Так, я знаю з перших уст, що відбувається в армії. Але мені видалося, що в книзі все перебільшено і однобоко. Але можливо такий був задум. Я не знаю.
Так, я розумію, що це сатира. Так, я знаю з перших уст, що відбувається в армії. Але мені видалося, що в книзі все перебільшено і однобоко. Але можливо такий був задум. Я не знаю.
May 17, 2024
і смішно, і грішно
November 2, 2025
"От дивлюсь я на цей срандель, - не витримав довгої тиші Шрамко. - І дуже він мені нагадує декого з наших співвітчизників... Цьому сортиру однаково, що він на окупованій землі. Байдуже, чия дупа нависає над діркою: окупант це, чи пристойна людина на кшталт нас, москальською мовою хтось в ньому белькоче, чи нашою солов'їною розмовляє. От так і деяким нашим громадянам... не хочеться називати їх українцями... байдуже, яка влада, байдуже, яка мова..."
Водночас смішна і болісна книжка. Епізоди, які на перший погляд виглядають кумедними, насправді просто ганебні. Коли в учебці обіцяють дати усі знання, щоб добровольці могли з честю загинути. Коли все, чого їх навчили перед відправкою на передок - копати і закопувати окопи. Коли до них в реальні окопи приїздить сбу з перевірками на неположену кількість зброї, інструктор з законодавства, санстанція з перевіркою. Коли герой іде в окоп до сусідів, а потрапляє до сєпарів, бо в темряві не відрізниш своїх рускоязичних від чужих. А історія з розбомбленим сортиром просто легендарна, це не переказати - треба читати.
Цікавий момент, який за майже десять років призабувся - як змінювалось ставлення до добровольців. Спершу вони самі-одні вивезли цю війну, далі їх відсувають на другу лінію, де мучать безкінечними перевірками, а згодом узагалі прибирають подалі, замінивши "професійними" військовими, які не в курсі, що при обстрілі треба стрибати в окоп. Класно, що автор зберіг для нас цю частинку історії.
Єдине, що псувало враження - такі батіні сміхуйочки навколо жінок. На перших сторінках головний герой, дорослий мужик, питає в незнайомої 19-річної дівчини, чи вона уміє робити мінет. Це не смішно.
Попри це книжка справді сильна, щира і дуже потрібна. Я обурювалась через безглузді накази, захоплювалась крутеликами-добровольцями, багато сміялась і відчувала повагу й вдячність до автора та усіх наших військових.
Водночас смішна і болісна книжка. Епізоди, які на перший погляд виглядають кумедними, насправді просто ганебні. Коли в учебці обіцяють дати усі знання, щоб добровольці могли з честю загинути. Коли все, чого їх навчили перед відправкою на передок - копати і закопувати окопи. Коли до них в реальні окопи приїздить сбу з перевірками на неположену кількість зброї, інструктор з законодавства, санстанція з перевіркою. Коли герой іде в окоп до сусідів, а потрапляє до сєпарів, бо в темряві не відрізниш своїх рускоязичних від чужих. А історія з розбомбленим сортиром просто легендарна, це не переказати - треба читати.
Цікавий момент, який за майже десять років призабувся - як змінювалось ставлення до добровольців. Спершу вони самі-одні вивезли цю війну, далі їх відсувають на другу лінію, де мучать безкінечними перевірками, а згодом узагалі прибирають подалі, замінивши "професійними" військовими, які не в курсі, що при обстрілі треба стрибати в окоп. Класно, що автор зберіг для нас цю частинку історії.
Єдине, що псувало враження - такі батіні сміхуйочки навколо жінок. На перших сторінках головний герой, дорослий мужик, питає в незнайомої 19-річної дівчини, чи вона уміє робити мінет. Це не смішно.
Попри це книжка справді сильна, щира і дуже потрібна. Я обурювалась через безглузді накази, захоплювалась крутеликами-добровольцями, багато сміялась і відчувала повагу й вдячність до автора та усіх наших військових.
April 5, 2024
Якщо описати книгу одною фразою, то це буде "сміх крізь сльози". Вона не є сумною, але відображає реальну становище нашої армії в період АТО.
Це одна з найсмішніших книг, яку я читав. Читається вона швидко через свою простоту оповіді. Дуже жалкую, що не прочитав цю книгу до зустрічі з автором. Хотілося б задати багато питань стосовно твору.
Книгу більш ніж рекомендую до прочитання.
Це одна з найсмішніших книг, яку я читав. Читається вона швидко через свою простоту оповіді. Дуже жалкую, що не прочитав цю книгу до зустрічі з автором. Хотілося б задати багато питань стосовно твору.
Книгу більш ніж рекомендую до прочитання.
October 24, 2025
Дійшла до того стану, коли купую книги автора, вже не читаючи анотацію))
Ця чудова книга стала сумішшю гордости за поважних людей і зневагою до нікчемних кабінетних людисьок і їхніх посіпак.
А ще неймовірний авторський стиль, яким зачаровуюсь щораз більше.
Ця чудова книга стала сумішшю гордости за поважних людей і зневагою до нікчемних кабінетних людисьок і їхніх посіпак.
А ще неймовірний авторський стиль, яким зачаровуюсь щораз більше.
January 10, 2023
Не всі люди оцінять про що написана книжка та не всі зрозуміють пропорцію правди та вигаданих подій. Читається дуже легко та багато комічних моментів.
November 26, 2024
Цю книгу одночасно і смішно і сумно читати. Але однозначно варто!
January 10, 2025
Чудовий автор, надзвичайно легкий та цікавий стиль написання!
January 13, 2025
Життєво, смішно і сумно, цікаво, пізнавально, уваготримально до останніх сторінок, очіналобавилізально після читання приміток. Люблю Запеку.
February 8, 2025
Книга читалась дуже легко, що рідко притаманно творам на військові теми. Хоча, на перший погляд, може здатись, що ця розповідь - комедія, але насправді це - трагедія. Автор дуже майстерно та сатирично описує усі мінуси совєтського ладу в українській армії. Головний герой захоплює тебе повністю і ти зростаєш з ним разом.
Однозначно варто читати. Дуже надіюсь, що подібних творів буде більше.
Однозначно варто читати. Дуже надіюсь, що подібних творів буде більше.
Displaying 1 - 14 of 14 reviews