"Удача любить мертвих" — детектив майже класичного взірця, який не раз нагадав мені Аґату Крісті (вбивство у замкненій зсередини кімнаті! заплутані сімейні стосунки! загравання з спіритуалізмом! тут навіть театральна викривальна промова наприкінці є). Особливістю цієї книжки є те, що обидві детективки тут жінки, як і багато інших основних персонажів.
Нашою оповідачкою є молода жінка Вілловджин (Вілл) Паркер. 15-літньою вона втекла з дому від батька-пияка і приєдналася до мандрівного цирку, де почергово побувала помічницею в геть усіх артистів. Вілл — дівчина здібна, тож цирковий досвід навчив її не лише тигряче лайно вигрібати, але й справно метати ножі і майстерно користуватися відмичками. Волею випадку, підпрацьовуючи в Нью-Йорку як нічний сторож на будові, вона рятує життя відомій детективці Лілліан Пентекост. На місіс Пентекост справили враження небуденні навички Вілл, тож вона запрошує її до себе на роботу, де починає готувати її собі на заміну.
Стосунки між Пентекост і Паркер досить незвичні: вони не лише напарниці, але й подруги і надбана сім'я одна для одної (не в романтичному плані, якшо-шо). На момент знайомства з Вілл Лілліан 45 років, а під час розслідування справи, якій присвячена левова частина цієї книжки, їй уже під 50, до того ж вона має дегенеративне захворювання (і скляне око), тож їй складно багато ходити, а бувають дні, коли вона майже не встає з ліжка, тому молода Вілл стає "ногами" їхнього агентства.
Примітно й те, що книжка несе виразний гуманістичний посил: зробивши собі ім'я, Пентекост бере за свої послуги з багатіїв кругленькі суми, що дає їй можливість безкоштовно допомагати тим, хто не може заплатити: щосуботи до неї приходять жінки з найбідніших, найчастіше це жертви сімейного насильства, які не знають, як їм вибратися зі скрутного становища, в якому вони опинилися. Вілл і Лілліан, допомагаючи їм, викладаються чи не більше, ніж на їхні оплачувані справи. Цим книжечка мені нагадала гарний австралійський серіальчик про леді-детективку Фрайоні Фішер: це теж така жанрова-жанрова річ, але поміж справами там регулярно проступають соціальні проблеми, з якими стикалися жінки у відповідний період (чимало з них актуальні і досі).
Тепер трошки про те, що мені хотілося б в книжці змінити. Найперше, я хотіла б, щоб тут було більше Лілліан. Серія називається "Пентекост і Паркер", тож я сподівалася, що вони обоє будуть присутні в тексті приблизно однаково, але ми проводимо набагато більше часу з самою Вілл (вона симпатична персонажка і я не маю нічого проти неї, мені йдеться лише про баланс). Також я хотіла б прочитати більше про початок ��хньої співпраці, бо автор, коротко описавши історію їхнього знайомства, одразу занурює нас у справу, яку вони розслідують на п'ять років пізніше. У перекладі є незвична особливіть: я помітила, що перекладачка часто залишає ідіоми, як вони є, просто перекладаючи дослівно, при чому вона явно їх розпізнає, бо до деяких з них навіть є відповідні примітки (яскравий приклад "як тридоларова купюра", до чого додається примітка "евфемізм на позначення гомосексуаліста", мене це зачепило аж з двох причин: по-перше, я б такий вираз адаптувала так, щоб він був зрозумілий читачам, які не чули цієї ідіоми без додаткових пояснень, по-друге, те, що в примітці використали застарілу форму "гомосексуаліст", а варто було б гомосексуал за аналогією до бісексуал, пансексуал, асексуал і т.д., до того ж queer не обов'язково позначає саме гомосексуалів).
Перепрошую за це занудствування, переклад я не назвала б поганим, навпаки — він тішить численними фемінітивами і книжка читається дуже легко, а саме видання — якісний пейпербек — приємне і стильне.