В третьому томі акцент частково змістили на звичайне життя героїв, щоб краще їх розкрити та додати обставин. І, знається, більш-менш нормально себе почуває лише Кей, хоча у нього й виникають проблеми зі шкільною гопотою. Коротше, гантз-костюм додав впевненості та сили.
Масару все так само паладінствує, і у своїй школі також мав би мати проблеми з “бомондом”, але вирішив їх у свій спосіб, завдавши удару на випередження. А ще Масару живе у тітки на “пташиних правах”, і у нього є молодший брат.
З дівчинкою все важче, тому що вона виявилася повним клоном (бо оригінал вижив після самогубства). Але їй вдається підселитися до Кея у якості “домашньої тваринки” (“а ти ж не займаєшся сексом з домашніми тваринами, Кею?”). Конфлікт інтересів зрозумілий, думаю. Кей залишається підлітком, якого цікавить лише одне.
Ніші. Просто садист. Коли не треба вбивати прибульців, вбиває вуличних котів. Неприємно слідкувати за таким персонажем, але він тут поки єдиний, хто хоч у чомусь розбирається.
Звичайні школярі та гопота - тема, яку ще неодноразово будуть піднімати в цьому тайтлі. Тут можна було б тицьнути якусь інфу по булінгу у світі і в Японії зокрема, але залишимо це професійним оглядачам з їх професійним гуглом.
Лише під фінал тому нас знайомлять з новими гантзерами, а всю сесію полювання перенесли у наступний том. В цілому, сюжет нової умовної арки викликає цікавість, але не вистачало основного дійства.