What do you think?
Rate this book
Як Україна втрачала Донбас
«Як Україна втрачала Донбас» - це новітня історія двох областей України, Донецької та Луганської. Це хронологія подій становлення потужних фінансово-політичних кланів на тлі економічної катастрофи краю, російської експансії та витоків сепаратизму. Книга про те, як могутні донбаські клани спочатку розпалили вогонь ворожнечі, а потім згоріли у ньому самі та зіштовхнули свій край у прірву кровопролиття
326 pages, Hardcover
Published January 1, 2020
70 people are currently reading
1239 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 94 reviews
February 6, 2024
йобана блять русня.
January 6, 2023
Україна ніколи не втрачала "донбас". "донбас" втрачав Україну.
February 15, 2021
Власне, чудовий, виважений й в міру детальний аналіз настроїв Донбасу від 90х і аж до початку війни. Хронологія і викладений фактаж наочно демонструють, як спершу невеличкий демон "інакшості", що його створили і підгодовували місцеві напів-кримінальні еліти задля отримання преференцій від столиці, раптом розрісся і стрімко вийшов з-під контролю, знищивши як частину своїх бувших творців, так і тих, хто мав нещастя опинитись на його шляху.
Важливо знати, що це книга не про війну і не про Майдан. Її головний фокус - Донбас і те, як він змінювався після розпаду Союзу та реагував на розвиток подій аж до 2014-го року, коли його вже не стало чути за гуркотом російської військової техніки. Всі ці процеси Денис з Мариною розглядають саме в гуманітарно-політичному контексті. З цієї ж причини вона доступніша для загального читача - відносно легка емоційно, але важлива по суті.
Чим вона мені дуже імпонує, так це майже повною відсутністю ідеологічної складової. Тут не експлуатується звичне вже протиставлення ворог-жертва, не спекулюють на темі Росії, як нашого одвічного ворога, і в даному випадку це нмд плюс, бо дозволяє цьому тексту претендувати на роль справді виваженого та неупередженого. Натомість, тут достатньо багато фактів, цитат і прізвищ, які і без жодної ідеології дуже переконливо демонструють хто конкретно і з якою метою бив клин між Донбасом і рештою України, і хто зрештою натиснув на спусковий гачок. З іншого боку й українська влада тут далеко не ідеалізується. Бо питання - чому ще тоді, коли можна було оперативно зреагувати і обійтися малою кров'ю, цього не було зроблено, досі до певної міри лишаються відкритими.
Тим часом вже 2021й, а з українських трибун і досі вєщає російська агентура, не соромлячись повторюючи наративи ворожої пропаганди. А значить, нажаль, вся ця історія схоже поки далека від завершення.
Важливо знати, що це книга не про війну і не про Майдан. Її головний фокус - Донбас і те, як він змінювався після розпаду Союзу та реагував на розвиток подій аж до 2014-го року, коли його вже не стало чути за гуркотом російської військової техніки. Всі ці процеси Денис з Мариною розглядають саме в гуманітарно-політичному контексті. З цієї ж причини вона доступніша для загального читача - відносно легка емоційно, але важлива по суті.
Чим вона мені дуже імпонує, так це майже повною відсутністю ідеологічної складової. Тут не експлуатується звичне вже протиставлення ворог-жертва, не спекулюють на темі Росії, як нашого одвічного ворога, і в даному випадку це нмд плюс, бо дозволяє цьому тексту претендувати на роль справді виваженого та неупередженого. Натомість, тут достатньо багато фактів, цитат і прізвищ, які і без жодної ідеології дуже переконливо демонструють хто конкретно і з якою метою бив клин між Донбасом і рештою України, і хто зрештою натиснув на спусковий гачок. З іншого боку й українська влада тут далеко не ідеалізується. Бо питання - чому ще тоді, коли можна було оперативно зреагувати і обійтися малою кров'ю, цього не було зроблено, досі до певної міри лишаються відкритими.
Тим часом вже 2021й, а з українських трибун і досі вєщає російська агентура, не соромлячись повторюючи наративи ворожої пропаганди. А значить, нажаль, вся ця історія схоже поки далека від завершення.
February 8, 2023
Дуже детальне дослідження того, як спотворювали та впливали на громадську думку в Донецькій та Луганській областях з часів незалежності України і до чого це призвело
Read
August 16, 2023серйозна і доволі сумна книжка, ледь не хроніка для Донеччини і Луганщини від перших днів української незалежності до звільнення Слов'янська, так звана гірка криниця
April 20, 2023
Дуже важливо книжка про історію ідеї відділення Донеччини і Луганщини від України за часів незалежності.
Нам розкажуть, хто це придумав, чому, як цю ідею використовували, ну і як почалася війна на Сході.
Загалом це повчальна історія про те, до чого доводять жадібність і прагнення до влади, рісля прочитання якої хочеться поставить до стінки усі колишніх регіоналів і рената леонідовича лічно, а тих, шо потікали, виловить і тоже поставить, разом з донецькими і луганськими мєнтами.
Єдина моя претензія - це стиль, надто публіцистичний, як на мій смак, я в нонфікшені віддаю перевагу більш стримано у викладу. Також було б круто більше фактів, джерел і хронології, але це не стільки претензія до автора і авторки, скільки мрія вголос щодо книжки, яку я б хотіла ще прочитати на цю тему.
Нам розкажуть, хто це придумав, чому, як цю ідею використовували, ну і як почалася війна на Сході.
Загалом це повчальна історія про те, до чого доводять жадібність і прагнення до влади, рісля прочитання якої хочеться поставить до стінки усі колишніх регіоналів і рената леонідовича лічно, а тих, шо потікали, виловить і тоже поставить, разом з донецькими і луганськими мєнтами.
Єдина моя претензія - це стиль, надто публіцистичний, як на мій смак, я в нонфікшені віддаю перевагу більш стримано у викладу. Також було б круто більше фактів, джерел і хронології, але це не стільки претензія до автора і авторки, скільки мрія вголос щодо книжки, яку я б хотіла ще прочитати на цю тему.
September 4, 2024
По-новому подивилась на історію становлення сепаратизму на Донбасі, багато про що до цього часу забулось. Єдине зауваження до книжки - відсутність хоча б невеликих чорно-білих фотографій великої кількості "персонажів". Не зважаючи на те, що багатьох пам'ятаю за прізвищами, але декого доводилось згадувати, бо забувались в процесі читання (у мене пам'ять на обличчя набагато краща, ніж на прізвища..).
January 1, 2021
Для многих события на Донбасе в 2014 стали шоком. Кто-то обвинил местных, кто-то обвинил Россию, кто-то Киев. Это вообще довольно заманчиво - найти простой ответ на сложный вопрос.
Я прожил в Красном Луче Луганской области 9 лет, с 1991 года по 2000. Там пошел в первый класс, там же закончил среднюю школу.
Многие вещи я не понимал, возможно и сейчас не понимаю, но тогда, в 2000, было стойкое ощущение что многие в 100+ тыс. городке Киев мягко говоря недолюбливают. Местные власти успешно сваливали на центр ответственность за нелегкие условия жизни - постоянные отключения элеткроэнергии, холодная вода по 2 часа утром и вечером, горячая вода отсутствует вообще; копанки (нелегальные шахты); общая атмосфера депрессии и безнадёги; работы мало, денег мало, возможностей мало.
Последний раз я там был в 2007 году. Привозил жену - показл к тому моменту заколоченную досками 21 школу, центральную площадь Кирова с потрескавшимся асфальтом. Друзей детства найти не удалось - кто-то уехал, а кто-то вообще умер. Жену поразило что около 7 вечера город погрузился в кромешную тьму - ни один фонарь, даже в центре, не работал.
А спустя 7 лет началась война на Донбасе. Многие уехал в Украину, кто-то в Россию, а кто-то остался, воспользовался "братской помощью" и взял в руки оружие.
Разрыв не случился в один момент - Украина теряла Донбасс многие годы. Хотите узнать как именно? Почитайте эту замечательную книжку!
Я прожил в Красном Луче Луганской области 9 лет, с 1991 года по 2000. Там пошел в первый класс, там же закончил среднюю школу.
Многие вещи я не понимал, возможно и сейчас не понимаю, но тогда, в 2000, было стойкое ощущение что многие в 100+ тыс. городке Киев мягко говоря недолюбливают. Местные власти успешно сваливали на центр ответственность за нелегкие условия жизни - постоянные отключения элеткроэнергии, холодная вода по 2 часа утром и вечером, горячая вода отсутствует вообще; копанки (нелегальные шахты); общая атмосфера депрессии и безнадёги; работы мало, денег мало, возможностей мало.
Последний раз я там был в 2007 году. Привозил жену - показл к тому моменту заколоченную досками 21 школу, центральную площадь Кирова с потрескавшимся асфальтом. Друзей детства найти не удалось - кто-то уехал, а кто-то вообще умер. Жену поразило что около 7 вечера город погрузился в кромешную тьму - ни один фонарь, даже в центре, не работал.
А спустя 7 лет началась война на Донбасе. Многие уехал в Украину, кто-то в Россию, а кто-то остался, воспользовался "братской помощью" и взял в руки оружие.
Разрыв не случился в один момент - Украина теряла Донбасс многие годы. Хотите узнать как именно? Почитайте эту замечательную книжку!
May 10, 2023
схід України постає таким собі полігоном для випробування десятків технологій маніпулювання населенням. їх базовий принцип залишається незмінним - довести людей до жахливих злиднів і бідноти, після чого тримати у постійному страху і напрузі. готово. населення регіону перетворюється в аморфну масу дезорієнтованих людей котрим вже байдуже чого боятись: правого сектору, помаранчевої чуми, військ НАТО, чи сланцевого газу.
«…Донбас був наляканий тими химерами, які сам і створив…»
місцеві царьки обрали проросійську риторику як інструмент шантажу влади в Києві. десятиліття локального розпалювання істерії не могло минути безслідно.
«…регіонали довго сіяли на Донбасі вітер сепаратизму та українофобії і наприкінці пожали бурю, яка розкидала їх самих, немов сміття…»
нікчемні дії української держави теж зіграли значну роль у цій трагедії. нездатність політиків та силових структур гідно та недвозначно реагувати на реальні виклики тільки підживило вогонь який охопив регіон.
«…за всі роки незалежності Україна так і не змогла оцінити ризики розвитку сепаратизму на Донбасі і вивести цей депресивний регіон із хронічної кризи…»
«…Донбас був наляканий тими химерами, які сам і створив…»
місцеві царьки обрали проросійську риторику як інструмент шантажу влади в Києві. десятиліття локального розпалювання істерії не могло минути безслідно.
«…регіонали довго сіяли на Донбасі вітер сепаратизму та українофобії і наприкінці пожали бурю, яка розкидала їх самих, немов сміття…»
нікчемні дії української держави теж зіграли значну роль у цій трагедії. нездатність політиків та силових структур гідно та недвозначно реагувати на реальні виклики тільки підживило вогонь який охопив регіон.
«…за всі роки незалежності Україна так і не змогла оцінити ризики розвитку сепаратизму на Донбасі і вивести цей депресивний регіон із хронічної кризи…»
March 9, 2021
написано великими літерами:
ЧИТАТИ ВСІМ
хочеться щоб ця книга лежалала на почесних місцях в бібліотеках шкіл, профтехучилищ, університетів і там був такий надпис. Бо коли ми задумуємось (якщо задумуємось) про причину війни війни на Сході України, то варто все ж розуміти, що передумови виникли не вчора і аж ніяк не через Євромайдан. Все набагато глибше і давніше. І проблема в тому, що українське суспільство в своїй масі продовжує інфантильно не бажати розібратись, зрозуміти чому так. Читаючи цю книгу я намагався відновитив пам'яті ті події які там описуються і знаєте, що? більшість ��ля мене це білий аркуш. Це говорить про тотальну нецікавість життям одних частин країни іншими. Тому коли зараз в інформпросторі в нас починають обговорювати чергового росіянця чи совєтську звізду я лише плююся, бо це не потрібна меншовартісна привязнасть яку давно варто розірвати. Я хочу більше чути і розуміти про життя Харківщини та Запоріжжя, Одесси та Маріуполя. І водночас я хочу щоб в циз місцях активно обговорювали чергову новину з мого рідного Рівного. Бо ми всі є однією країною ми живемо в одному інформпросторі.
А книга про те як місцеві ділки та колаборанти ділили країну собі на догоду як спеціально інструметалізували і маргіналізували простір, щоб все звелось до Схід - Захід, Бандерівців та Ватніків. Проте в цих основних кольорах дуже багато півтонів про які ретельно і детально розповідає Денис Казанський
ЧИТАТИ ВСІМ
хочеться щоб ця книга лежалала на почесних місцях в бібліотеках шкіл, профтехучилищ, університетів і там був такий надпис. Бо коли ми задумуємось (якщо задумуємось) про причину війни війни на Сході України, то варто все ж розуміти, що передумови виникли не вчора і аж ніяк не через Євромайдан. Все набагато глибше і давніше. І проблема в тому, що українське суспільство в своїй масі продовжує інфантильно не бажати розібратись, зрозуміти чому так. Читаючи цю книгу я намагався відновитив пам'яті ті події які там описуються і знаєте, що? більшість ��ля мене це білий аркуш. Це говорить про тотальну нецікавість життям одних частин країни іншими. Тому коли зараз в інформпросторі в нас починають обговорювати чергового росіянця чи совєтську звізду я лише плююся, бо це не потрібна меншовартісна привязнасть яку давно варто розірвати. Я хочу більше чути і розуміти про життя Харківщини та Запоріжжя, Одесси та Маріуполя. І водночас я хочу щоб в циз місцях активно обговорювали чергову новину з мого рідного Рівного. Бо ми всі є однією країною ми живемо в одному інформпросторі.
А книга про те як місцеві ділки та колаборанти ділили країну собі на догоду як спеціально інструметалізували і маргіналізували простір, щоб все звелось до Схід - Захід, Бандерівців та Ватніків. Проте в цих основних кольорах дуже багато півтонів про які ретельно і детально розповідає Денис Казанський
January 31, 2021
Одна з найкращих документацій сучасної історії України. Було б добре, якби такі книги писали частіше (і про інші регіони теж), бо, як не дивно, людська пам‘ять найчастіше втрачає ті події, які відбувались відносно недавно, через що багато важливих уроків залишаються невідрефлексованими.
April 18, 2024
Складно і моментами боляче було сприймати цю книгу, не тому, що автори занадто емоційні - навпаки, відчувалась бажання не бути упередженим та критично оцінювати події.
Я - ровесниця незалежності і у моїй голові зʼявлялись моменти, про які я чула у ранньому дитинстві і вже пізніше, ті, за якими я спостерігала у школі чи університеті. І пазли склались у сумну картинку.
Ми усі зараз є свідками наслідків того як Україна щось втрачала, або хтось втрачав її. Подібних книг буде ще багато, сподіваюсь, ми зможемо винести з цього уроки. Жаль, що такою жахливою ціною.
Я - ровесниця незалежності і у моїй голові зʼявлялись моменти, про які я чула у ранньому дитинстві і вже пізніше, ті, за якими я спостерігала у школі чи університеті. І пазли склались у сумну картинку.
Ми усі зараз є свідками наслідків того як Україна щось втрачала, або хтось втрачав її. Подібних книг буде ще багато, сподіваюсь, ми зможемо винести з цього уроки. Жаль, що такою жахливою ціною.
February 25, 2023
«І як надалі будуватимуться відносини України з росією після всього, що сталося за останні роки?»
цю фразу важко читати зараз, через 2 роки після видання книжки, під час повномасштабної війни.
книга легко написана та читається ніби детектив, от тільки головні герої – справжні люди та справжня держава. корисно, щоб набагато глибше зрозуміти, що сталося в 2014 році і чому це почало народжуватися ще в 1991. сумно розуміти масштаби. багато роздумів у процесі читання про те, як могло бути. але ось воно, як є. і щоб розуміти краще, варто читати цю книгу.
цю фразу важко читати зараз, через 2 роки після видання книжки, під час повномасштабної війни.
книга легко написана та читається ніби детектив, от тільки головні герої – справжні люди та справжня держава. корисно, щоб набагато глибше зрозуміти, що сталося в 2014 році і чому це почало народжуватися ще в 1991. сумно розуміти масштаби. багато роздумів у процесі читання про те, як могло бути. але ось воно, як є. і щоб розуміти краще, варто читати цю книгу.
January 2, 2023
Дуже ґрунтовне дослідження настроїв регіонів Донеччини та Луганщини у період після здобуття незалежності та до подій 14-го року.
Так, Росія справді наш ворог. Але дуже боляче від усвідомлення того, що непокаране вчасно зло, корупція та рівень впливу і міжусобиці регіональних еліт — це речі, які ворога підсилили і дали можливість напасти в зручний для цього момент.
Рекомендую до прочитання, аби краще зрозуміти як всі ми опинились у сьогоднішній ситуації.
Так, Росія справді наш ворог. Але дуже боляче від усвідомлення того, що непокаране вчасно зло, корупція та рівень впливу і міжусобиці регіональних еліт — це речі, які ворога підсилили і дали можливість напасти в зручний для цього момент.
Рекомендую до прочитання, аби краще зрозуміти як всі ми опинились у сьогоднішній ситуації.
October 15, 2023
майже детективна історія про те, хто і як доклався до того, щоб я втратила дім
April 24, 2021
Зараз багато хто намагається зрозуміти людей Донбасу. І висновки, до яких приходять автори цих досліджень, досить прості - там живуть такі ж люди як і всюди. Зі своїми проблемами та заморочками, зі своїми вадами і регіональними особливостями, але з таким же прагненням жити нормально, як і в решті країни. Це важливо розуміти, бо демонізація мешканців Донбасу, призводить до таких перегинів, як небажання здавати квартири у Києві тим, у кого луганська або донецька прописка.
Книга "Як Україна втрачала Донбас" про інше. Денис Казанский та Maryna Vorotyntseva спробували розібратися у тому, які події призвели врешті решт до подій весни 2014 року.
Перше і головне - у всьому винна Росія. Це правда. Без участі країни-агресора Донецьк та Луганськ були б зараз мирними містами. Цю тезу автори не ставлять під сумнів. Її під сумнів не буде ставити жодна адекватна людина. Але чому саме Донецька та Луганська область? Чому не вийшло у Харкові, Миколаєві, Херсоні чи Одесі, адже проросійські настрої потужні й в цих регіонах?
Сепаратистські рухи на Донбасі постали з розпадом Радянського союзу. Існували організації, які пропагували від'єднання цих територій від України ще у 90-х. Але вони сприймалися чимось на зразок місцевих божевільних і жодного впливу на порядок денний не чинили.
Зрушення почалися з приходом до влади Леоніда Кучми. Він дивився на Західну Європу і захотів створити потужну буржуазну аристократію, бо "дрібних крамарів" Польщі вважав не ефективними. Ті олігархи, яких ви знаєте і сьогодні, постали майже штучно за дозволом Кучми в обмін на лояльність і підтримку на виборах. Платою за це, були віддані території разом з людьми.
Був такий анекдот під час ЄВРО 2012. Коли приїхали наші конструктори стадіонів в Англію і питалися, як зробити ідеальне трав'яне покриття. Їм там відповіли, що потрібно просто косити траву до 3 сантиметрів. "І все?" - здивувалися наші. "Ну так", - відповіли англійці, - "Тільки потрібно її косити 300 років".
Так і з аристократією. Напівкримінальні, а часто і 100% кримінальні, елементи замістили собою владу в регіоні. У них не стояв на меті розвиток цих територій, як не стояло і збагачення їх жителів. Вони монополізували радянську промисловість, сіли на усі можливі потоки і почали входити у рейтинги найбагатших людей. А коли потрібно виторгувати собі якісь преференції, шантажували Київ сепаратизмом.
Для того, щоб займати найвищі посади в державі, вони створили міф про "Донбас кормит Украину", про злих бандерівців, які жирують за їх кревні гроші, про сорти людей і всю іншу маячню. Народ, який зубожів від їхнього "крепкого господарювання", потребував відповіді на питання: "А хто ж у всьому винуватий?" І ці нехитрі концепції органічно давали відповідь. Тому люди відчайдушно почали обирати "своїх хлопців", аби ті нарешті дали раду цим "зарвавшимся" бандерівцям, які захопили владу в Києві.
Шантаж штука ефективна. Тому зміцнілий донецький клан виторгував прем'єрство Януковичу. А потім Кучма був змушений оголосити його своїм наступником.
Майдан 2004-го став несподіванкою і особистою поразкою донецьких політиків. Ющенко і уся "помаранчева команда" були оголошені на Донбасі державними злочинцями. Від пустих розмов там перейшли до дій. Роздмухувалася істерія. Сепаратистський з'їзд у Сєверодонецьку вже оголошував тези про вихід з України або федералізацію. А беззуба помаранчева влада навіть не спробували зайняти якусь жорстку позицію. І Ющенко замість того, щоб "саджати по тюрмах", почав домовлятися. І в результаті Донбас розповсюдився на усю Україну.
Коли Янукович став президентом, розмови про сепаратизм скінчилися. Ну правда, навіщо якийсь окремий регіон, якщо тепер можна грабувати усю країну. Постала "Сім'я" на додачу до всіх існуючих ФПГ, яка займалася відвертим мародерством.
А далі він відмовився від асоціації з Європою. Люди вийшли на Майдан. Мєнти почали бити й вбивати, але Майдан вистояв і переміг і Янукович втік.
Місцеві донбаські еліти, включно з усім відомими олігархами, пам'ятаючи уроки 2004 почали знову запускати маховик сепаратизму, сподіваючись цим шантажем виторгувати вже у нової влади для себе преференцій. Але вони прорахувалися і контролювати процеси вони вже не могли.
"..."Донбаські клани", які безроздільно правили в регіоні десятиліттями, у лічені тижні втратили все. Регіонали довго сіяли на Донбасі вітер сепаратизму та українофобії і наприкінці пожали бурю, яка розкидала їх самих, немов сміття...." (с)
А от українська влада могла. Бо починалося все знову ж тими місцевими божевільними, які виросли на ідеях "унікальності Донбасу", які беруть коріння ще з 90-х. Але мєнти не робили буквально нічого. Пару десятків людей захопили адміністрацію, отримали доступ до понад 2000 одиниць зброї в СБУ. І в цей час міліція просто відходила в сторону.
В той час як "Альфа" з Києва та інших міст, була готова взяти штурмом адміністрацію і знахо��илася вже у Донецьку, але не отримала вказівку діяти.
Але навіть все це закінчилося по іншому, якби не вступила Росія. 12 квітня 2014 року на вантажівці Нової Пошти у Слов'янськ приїхав Стрєлков. І він почав вбивати. І почалася війна.
Це дуже стислий опис того, що є у цій книзі. Тут наведена уся послідовність подій від 90-х до 2014-го. З чітким переліком подій, цитатами учасників процесів. Якби проводився якийсь суд, хай навіть Божий, ця книга викриває все. В ній містяться неймовірні факти, на зразок того, що Захарченко на весні 2014, до входу російських військ, фактично захищав цілісність України від "губарєвців".
Це страшна книга. Вона показує, окрім того, що Росія відповідальна за війну на Донбасі, беззубі й ганебні дії української влади протягом усіх років незалежності, які полегшили агресору завдання. І найстрашніше, що ці процеси тривають. Ми маємо тих самих мєнтів, ті самі суди, те саме беззаконня і кримінальні вотчини, які роздав "новій буржуазній аристократії" на відкуп ще Кучма. І в тій, чи іншій мірі, гіпотетично ситуація може повторитися в будь якому регіоні.
І рослаблятися не варто, з відведенням російських військ справа не закінчилася.
Книга "Як Україна втрачала Донбас" про інше. Денис Казанский та Maryna Vorotyntseva спробували розібратися у тому, які події призвели врешті решт до подій весни 2014 року.
Перше і головне - у всьому винна Росія. Це правда. Без участі країни-агресора Донецьк та Луганськ були б зараз мирними містами. Цю тезу автори не ставлять під сумнів. Її під сумнів не буде ставити жодна адекватна людина. Але чому саме Донецька та Луганська область? Чому не вийшло у Харкові, Миколаєві, Херсоні чи Одесі, адже проросійські настрої потужні й в цих регіонах?
Сепаратистські рухи на Донбасі постали з розпадом Радянського союзу. Існували організації, які пропагували від'єднання цих територій від України ще у 90-х. Але вони сприймалися чимось на зразок місцевих божевільних і жодного впливу на порядок денний не чинили.
Зрушення почалися з приходом до влади Леоніда Кучми. Він дивився на Західну Європу і захотів створити потужну буржуазну аристократію, бо "дрібних крамарів" Польщі вважав не ефективними. Ті олігархи, яких ви знаєте і сьогодні, постали майже штучно за дозволом Кучми в обмін на лояльність і підтримку на виборах. Платою за це, були віддані території разом з людьми.
Був такий анекдот під час ЄВРО 2012. Коли приїхали наші конструктори стадіонів в Англію і питалися, як зробити ідеальне трав'яне покриття. Їм там відповіли, що потрібно просто косити траву до 3 сантиметрів. "І все?" - здивувалися наші. "Ну так", - відповіли англійці, - "Тільки потрібно її косити 300 років".
Так і з аристократією. Напівкримінальні, а часто і 100% кримінальні, елементи замістили собою владу в регіоні. У них не стояв на меті розвиток цих територій, як не стояло і збагачення їх жителів. Вони монополізували радянську промисловість, сіли на усі можливі потоки і почали входити у рейтинги найбагатших людей. А коли потрібно виторгувати собі якісь преференції, шантажували Київ сепаратизмом.
Для того, щоб займати найвищі посади в державі, вони створили міф про "Донбас кормит Украину", про злих бандерівців, які жирують за їх кревні гроші, про сорти людей і всю іншу маячню. Народ, який зубожів від їхнього "крепкого господарювання", потребував відповіді на питання: "А хто ж у всьому винуватий?" І ці нехитрі концепції органічно давали відповідь. Тому люди відчайдушно почали обирати "своїх хлопців", аби ті нарешті дали раду цим "зарвавшимся" бандерівцям, які захопили владу в Києві.
Шантаж штука ефективна. Тому зміцнілий донецький клан виторгував прем'єрство Януковичу. А потім Кучма був змушений оголосити його своїм наступником.
Майдан 2004-го став несподіванкою і особистою поразкою донецьких політиків. Ющенко і уся "помаранчева команда" були оголошені на Донбасі державними злочинцями. Від пустих розмов там перейшли до дій. Роздмухувалася істерія. Сепаратистський з'їзд у Сєверодонецьку вже оголошував тези про вихід з України або федералізацію. А беззуба помаранчева влада навіть не спробували зайняти якусь жорстку позицію. І Ющенко замість того, щоб "саджати по тюрмах", почав домовлятися. І в результаті Донбас розповсюдився на усю Україну.
Коли Янукович став президентом, розмови про сепаратизм скінчилися. Ну правда, навіщо якийсь окремий регіон, якщо тепер можна грабувати усю країну. Постала "Сім'я" на додачу до всіх існуючих ФПГ, яка займалася відвертим мародерством.
А далі він відмовився від асоціації з Європою. Люди вийшли на Майдан. Мєнти почали бити й вбивати, але Майдан вистояв і переміг і Янукович втік.
Місцеві донбаські еліти, включно з усім відомими олігархами, пам'ятаючи уроки 2004 почали знову запускати маховик сепаратизму, сподіваючись цим шантажем виторгувати вже у нової влади для себе преференцій. Але вони прорахувалися і контролювати процеси вони вже не могли.
"..."Донбаські клани", які безроздільно правили в регіоні десятиліттями, у лічені тижні втратили все. Регіонали довго сіяли на Донбасі вітер сепаратизму та українофобії і наприкінці пожали бурю, яка розкидала їх самих, немов сміття...." (с)
А от українська влада могла. Бо починалося все знову ж тими місцевими божевільними, які виросли на ідеях "унікальності Донбасу", які беруть коріння ще з 90-х. Але мєнти не робили буквально нічого. Пару десятків людей захопили адміністрацію, отримали доступ до понад 2000 одиниць зброї в СБУ. І в цей час міліція просто відходила в сторону.
В той час як "Альфа" з Києва та інших міст, була готова взяти штурмом адміністрацію і знахо��илася вже у Донецьку, але не отримала вказівку діяти.
Але навіть все це закінчилося по іншому, якби не вступила Росія. 12 квітня 2014 року на вантажівці Нової Пошти у Слов'янськ приїхав Стрєлков. І він почав вбивати. І почалася війна.
Це дуже стислий опис того, що є у цій книзі. Тут наведена уся послідовність подій від 90-х до 2014-го. З чітким переліком подій, цитатами учасників процесів. Якби проводився якийсь суд, хай навіть Божий, ця книга викриває все. В ній містяться неймовірні факти, на зразок того, що Захарченко на весні 2014, до входу російських військ, фактично захищав цілісність України від "губарєвців".
Це страшна книга. Вона показує, окрім того, що Росія відповідальна за війну на Донбасі, беззубі й ганебні дії української влади протягом усіх років незалежності, які полегшили агресору завдання. І найстрашніше, що ці процеси тривають. Ми маємо тих самих мєнтів, ті самі суди, те саме беззаконня і кримінальні вотчини, які роздав "новій буржуазній аристократії" на відкуп ще Кучма. І в тій, чи іншій мірі, гіпотетично ситуація може повторитися в будь якому регіоні.
І рослаблятися не варто, з відведенням російських військ справа не закінчилася.
This entire review has been hidden because of spoilers.
May 24, 2023
Книга добре описує перетворення Донбасу у депресивний регіон. Читати про економічну розруху у краї 90-х було важливо для контексту, але психологічно дуже важко. Книга про творення інформаційного простору місцевою елітою, де свідоме та лицемірне нацьковування місцевого населення проти "українського" - частина передвиборчої програми та де терміни набувають перевернутих значень (приклад: "федералізація" як роз'єднання, а не об'єднання). Найбільш вражаючим прикладом спотворення дійсності у цій книзі для мене було постання думки, що Київ веде антидонбаську політику в умовах, коли донбаські еліти власне були тими, хто центральну політику великою мірою і визначав за каденції Кучми. Таких прикладів у книзі ще багато. Епілог для мене контрастував з тим враженням, що отримала від книги. Я не можу осмислити перші роки незалежності, навіть у відношенні Донбасу, як "втрачений час", бо важко представити як могло б бути інакше у політиці тодішньої України, ще погрузлої у радянські моделі, та з тодішньою політичною динамікою (яка так добре описана у цій книзі). Деякі процеси займають десятиліття, а деякі навіть і не вписуються у рамки нашого недовгого життя, і молода держава потребує час як на те, щоб позбутися попередніх залежностей, так і на творення нової експертної політичної еліти.
February 7, 2024
Дуже хороша історія Донбасу від розпаду СРСР і аж до утворення квазіреспублік. Автор розповідає про бандитські угрупування, утворення антиукраїнських наративів і загалом приводить цілу купу імен, що прямо чи опосередковано брали участь у творенні світогляду людей та жителів Донбасу.
Моментами бере злість коли читаєш як люди штовхали та срали в голови людям навязуючи проросійську позицію. Місцями розпач бере від бездіяльності влади. Але є як є. І дуже цікаво читати, про першопричини.
Моментами бере злість коли читаєш як люди штовхали та срали в голови людям навязуючи проросійську позицію. Місцями розпач бере від бездіяльності влади. Але є як є. І дуже цікаво читати, про першопричини.
January 17, 2023
Досвідчені журналісти з Луганська (Марина Воротинцева) і Донецька (Денис Казанський) хронологічно і дуже об'єктивно виклали історичні події, що мали місце у цих двох областях протягом 1991-2014 років. Тут нема аналізу і власних рефлексій, лише голі факти, завдяки яким читач вибудує власний погляд на минулі події і замислиться над сучасними.
October 4, 2023
Важко читати цю книжку, особливо її другу половину, про події 2014 року. Переконливо доводить, що донецькі та луганські "еліти" з Партії регіонів мають горіти в пеклі десь неподалік від росіян.
December 21, 2024
Чудесна книга з аналізом преси, пропаганди і багатих кланів. Про історію розвитку сепаратистських настроїв починаючи з 1993 року і закінчуючи 2014. В основі аналіз преси, політичної пропаганди, історії боротьби між кланами, які розглядали ці дві області, як власні володіння.
Описано, як сильно приклав руку кучма для їх розвитку і посилення, і як невдало/ невчасно / безтолково зреагувала офіційна влада в 2014 році. Хоча особисто мені здається, з врахуванням усіх проблем і того, на якому етапі розвитку ми всі були (бо влада це відображення людей) інакше ніж склалось і бути не могло.
Мені стало цікаво дізнатись звідки ці «клани» взялись і чому вони були саме там, а не в інших регіонах, чи може вони були в інших регіонах теж, просто невідомі і на значно нижчому рівні?
Одним словом це той шматок історії, який я хочу дочитати в інших джерелах, бо тут розповідь починається з Незалежності України і олігархи / правителі / російські націоналісти на той момент вже були. Я б хотіла зрозуміти момент що передувало і сприяло їх створенню.
Окрім цього книга дуже змістовна, цікава і дуже сумна. Бо всі проблеми були під носом, завжди явно на поверхні, але з ними нічого не робили, або не розуміючи загрози, або вони були надто складними для молодої держави.
Описано, як сильно приклав руку кучма для їх розвитку і посилення, і як невдало/ невчасно / безтолково зреагувала офіційна влада в 2014 році. Хоча особисто мені здається, з врахуванням усіх проблем і того, на якому етапі розвитку ми всі були (бо влада це відображення людей) інакше ніж склалось і бути не могло.
Мені стало цікаво дізнатись звідки ці «клани» взялись і чому вони були саме там, а не в інших регіонах, чи може вони були в інших регіонах теж, просто невідомі і на значно нижчому рівні?
Одним словом це той шматок історії, який я хочу дочитати в інших джерелах, бо тут розповідь починається з Незалежності України і олігархи / правителі / російські націоналісти на той момент вже були. Я б хотіла зрозуміти момент що передувало і сприяло їх створенню.
Окрім цього книга дуже змістовна, цікава і дуже сумна. Бо всі проблеми були під носом, завжди явно на поверхні, але з ними нічого не робили, або не розуміючи загрози, або вони були надто складними для молодої держави.
April 5, 2024
Це дуже ґрунтовна робота. Тут зібрано в одній книжці тридцять років життя регіону з його активістами, рухами та описом економічної ситуації. Деякі розділи було боляче читати, особливо той де розповідається про девʼяності і про закриття шахт. Я з Криму і в нас не було комбікорму, ми їли горохове пюре і розчинний дитячий прикорм з гуманітарки.
Дуже детально описані події 2014 року. Ті події, які для мене затьмарила анексія Криму.
Книга чудова хоч і дуже болісна. Як кримчанка маю надію прочитати: «Як Україна втрачала Крим».
Щира вдячність авторам за роботу!
Дуже детально описані події 2014 року. Ті події, які для мене затьмарила анексія Криму.
Книга чудова хоч і дуже болісна. Як кримчанка маю надію прочитати: «Як Україна втрачала Крим».
Щира вдячність авторам за роботу!
December 23, 2023
Як, здавалось би, незначні сили і дрібні (в масштабі цілої країни) кроки призвели спочатку до трагедії, а потім і до цілковитої катастрофи.
Дуже боляче читати, постійно ловиш себе на думці, що можна ж було все виправити, але... c'est la vie.
Дуже боляче читати, постійно ловиш себе на думці, що можна ж було все виправити, але... c'est la vie.
July 29, 2024
Сумно та боляче
August 6, 2024
Важлива для прочитання документальна книга про політику і настрої людей на сході України від 90-х років. Важливо перечитувати і мати її на полиці.
October 20, 2024
Коротко про книжку: пізнавально, повчально, необхідно читати та перечитувати, щоб запам'ятати краще, хто і як спричинив війну в Донецькій та Луганській областях.
Мінусів від мене не буде, крім того, що негативні та реальні персонажі цієї історії до сих пір на волі або живі, що потрібно змінювати найближчим часом та назавжди.
А тепер до плюсів. Дуже легко читається; хоч це не художня література, я її прочитала за чотири дні. І навіть, знаючи кінець історії, розумієш, що цікаво відслідковувати події, які почалися ще у 90-х роках минулого століття.
Завдяки цій книжці стали зрозуміліші причини та винуватці війни, і що це не одна особа, і не лише деякі жителі відповідних областей, а й, на жаль, деякі представники нашої влади, що лінувалися/не хотіли щось змінювати і віддали ці області в руки "еліт". А останні сіяли десятиліттями зерна сепаратизму та українофобії. Ну і, звичайно, росія винна, бо без неї кривавий та інтенсивний конфлікт не стався б. Ця країна, яка скрізь, де може, сіє ворожнечу.
Тому дуже і дуже рекомендую до читання, щоб зрозуміти, що контроль над цими областями українська влада втратила майже на початку нашої незалежності, та й для розуміння, що робити далі і що не робити, щоб виграти вже повномасштабну війну.
І дякую авторам за таку чудову та важливу роботу!
Мінусів від мене не буде, крім того, що негативні та реальні персонажі цієї історії до сих пір на волі або живі, що потрібно змінювати найближчим часом та назавжди.
А тепер до плюсів. Дуже легко читається; хоч це не художня література, я її прочитала за чотири дні. І навіть, знаючи кінець історії, розумієш, що цікаво відслідковувати події, які почалися ще у 90-х роках минулого століття.
Завдяки цій книжці стали зрозуміліші причини та винуватці війни, і що це не одна особа, і не лише деякі жителі відповідних областей, а й, на жаль, деякі представники нашої влади, що лінувалися/не хотіли щось змінювати і віддали ці області в руки "еліт". А останні сіяли десятиліттями зерна сепаратизму та українофобії. Ну і, звичайно, росія винна, бо без неї кривавий та інтенсивний конфлікт не стався б. Ця країна, яка скрізь, де може, сіє ворожнечу.
Тому дуже і дуже рекомендую до читання, щоб зрозуміти, що контроль над цими областями українська влада втратила майже на початку нашої незалежності, та й для розуміння, що робити далі і що не робити, щоб виграти вже повномасштабну війну.
І дякую авторам за таку чудову та важливу роботу!
January 30, 2022
Сумно усвідомлювати скільки разів і скільки людей могли це все, що зараз відбувається у Луганській та Донецькій областях, зупинити. Не дати розгорітися вогню війни.
Але інфантильність, нерішучість, безпорадність як «неофіційних хазяїнів Донбасу», так і офіційної влади; корупція та намагання вигризти собі якомога смачніший шматочок впливу у регіоні; сліпа віра у «братній російський народ»; десятки років безкарности сепаратистських рухів й пропаганди – й ми маємо тисячі жертв.
І основна, як на мене, теза у книзі, це викривлене поняття так званої «федералізації України» її прихильниками:
Але інфантильність, нерішучість, безпорадність як «неофіційних хазяїнів Донбасу», так і офіційної влади; корупція та намагання вигризти собі якомога смачніший шматочок впливу у регіоні; сліпа віра у «братній російський народ»; десятки років безкарности сепаратистських рухів й пропаганди – й ми маємо тисячі жертв.
І основна, як на мене, теза у книзі, це викривлене поняття так званої «федералізації України» її прихильниками:
Саме поняття «федералізація» прихильниками федеративного устрою України з самого початку було поставлено з ніг на голову. Адже слово «федерація» перекладається як «об'єднання». Отже, передбачає процес об'єднання певних розрізнених територіальних утворень в одну державу. Українські ж «федералісти» пропонували зворотній процес – роз'єднання вже існуючої цілісної держави.
March 26, 2023
Насправді, від цієї книжки неодноразово виникало відчуття сюжету-катастрофи. Коли все, що могло бути зроблено не правильно - робилося саме таким чином. Однак, на відміну від фантастики, всі ці події описують історію України. Особливої болі завдають моменти надії, коли були якісь шанси виправити ситуацію, але вони були втрачені.
Останні дві глави книжки і без того наївні, з огляду на другий рік повномасштабного російського вторгнення. Вони гарно передають чергову ітерацію тієї самої історії, що знов і знов повторюється протягом книжки: приблизно кожні десять років (як відмічають автори) відбувається чергове загострення, ще більше ніж попереднє, викликане подіями на східній Україні, що стає сюрпризом для усіх.
Додаткові бали приносить відсутність ідеологічної складової в книжці, вона добре і достатньо безпристрасно описує історію того, як Україна втрачала Донбас.
Останні дві глави книжки і без того наївні, з огляду на другий рік повномасштабного російського вторгнення. Вони гарно передають чергову ітерацію тієї самої історії, що знов і знов повторюється протягом книжки: приблизно кожні десять років (як відмічають автори) відбувається чергове загострення, ще більше ніж попереднє, викликане подіями на східній Україні, що стає сюрпризом для усіх.
Додаткові бали приносить відсутність ідеологічної складової в книжці, вона добре і достатньо безпристрасно описує історію того, як Україна втрачала Донбас.
June 21, 2022
Ця книжка дуже змінила моє розуміння України.
May 10, 2025
Гостросюжетний трилер.
Ґрунтовне дослідження, що відбувалося на Донеччині та Луганщині від 1991 до 2014. Вона перекладена англійською та польською - дуже радію, що такі важливі українські книжки існують у світі.
Після розвалу СРСР
Після розвалу совка, поки ще не налагодилася незалежна українська економіка, всі вважали, що при совку було добре, і що те, що зараз погано, результат саме розвалу союзу.
У 1994 був референдум на Донбасі за незалежність.
Кучма
Кучма під час виборів заручився підтримкою донецьких, віддячивши їм повною свободою дій у регіоні.
Приватизація підприємств після розвалу совка створила олігархів, коли підприємства продавалися за безцінь або коли Кучма одноосібно вирішував, кому саме щось продати, таким чином створивши монополістів. Монополісти могли шантажувати підприємства цінами й заганяти в борги, приводячи до банкрутства.
Вугільну галузь задавили свої ж, закривши багато шахт і залишивши людей без роботи. Низькі зарплати на Донбасі були через своїх - монополістів, які викупили всі підприємства й зарплати призначали самі, а не через державу.
У 1998-1999 півроку відбувався луганський страйк шахтарів, затримки зарплат сягали 14 місяців. Державна влада страйк ігнорувала, а місцева влада й поліція заважали, як могли. Під час однієї з акцій беркутівці побили людей, 20 людей потрапили в лікарні.
Один шахтар від відчаю скоїв акт самоспалення, наступного дня всі заборгованості виплатили і страйк скінчився.
Янукович
Кучма поставив Януковича прем'єр-міністром у 2002, за 2 роки до виборів.
Політтехнологи Януковича всю накопичену ненависть мешканців донбаського регіону змогли повернути на Ющенка. Він мав високий рейтинг довіри, компромату реального на нього не знайшли, тому приписували йому вигадані фашизм, нацизм і бандерівців. Перешкоджали передвиборчій кампанії на Донеччині й стимулювали розкол між регіонами - Донбас Ющенка не любить, а західні регіоні, дивлячись на це, Ющенкові співчували. Янукович як прем'єр розхитував розкол на захід і схід, а ще чинний президент Кучма закривав на це очі.
Політтехнологи Яника розділили українських громадян на сорти й натякали на громадянську війну.
Штучний поділ на схід та захід
Після невизнання перемоги Януковича в 2004 був з'їзд у Сєвєродонецьку, де регіонали закликали до відокремлення від України, критикуючи зокрема й Кучму за те, що вчасно не придушив помаранчеву революцію.
Наступного дня з подачі Кучми відкрили справи за сепаратизм та заклики до порушення територіальної цілісності, але до жодних наслідків для учасників зʼїзду це не призвело, безкарність відкрила двері іншим любителям сепаратизму.
Ще через кілька днів суд офіційно визнав результати виборів недійсними і були назначені перевибори.
Януковичевські політтехнологи, знаючи, що сам він симпатії не визиває навіть на Донбасі, зіграли на емоціях і розіграли протистояння сходу й заходу: "нас не чують".
Ющенко після свого обрання вирішив побути добрим і донецьким елітам усе простив, кримінальні справи позакривали, усі, хто повтікали в рашку через страхи арештів, повернулися й зассяяли знову.
Із 2005 року формувалися маргінальні сепаратистські організації з кількох людей, одна з яких - Донецька республіка.
Медведчук
Оскільки Янукович, коли став президентом, обрав багатовекторність і був направлений на асоціацію з ЄС, рашка була незадоволена. Але одночасно він уже був максимально проросійським, інших не було, не було через кого тиснути. Тому вибрали Медведчука, він створив партію Український вибір і топив за федералізацію.
Янукович створив сім'ю навколо себе, але не мав бізнесу й грошей. Вирішив зайнятися сланцевим газом, тоді в Україну могли зайти Shell i Chevron, Україна би мала власний видобуток і незалежність від російського, а Янукович - мільярди доларів.
Але проросійські сили за допомогою Медведчука почали виступати проти видобутку газу, поширюючи дезінформацію про мутації й катастрофи, їздили по селах показувати маніпуляційні фільми, писали на парканах. росія фінансувала й організовувала протести.
Це допомогло підготуватися до рускої весни - ті ж люди, які в 2013 організовували сланцеві протести у Словʼянську, у 2014 організовували сепаратистські референдуми.
Сепаратизм
Після початку Майдану на сході почалася агонія, штучні антимайдани з бюджетників і тітушок, лякання народу фашистами. На мітинги без бюджетників, просто із закликами в соцмережах, приходило 20 людей.
Ті, хто виступали на мітингах, закликали до силової зачистки й до відокремлення від фашистської України - якщо до влади прийдуть фашисти, Схід не буде цього терпіти.
Люди вірили в автобуси з нацистами з правого сектору, які вже їдуть по їхні душі мститься за підтримку Януковича.
Донецька та Луганська влада продовжували штучно накручувати людей, лякаючи нацистами, і закликати витягати зброю й готуватися до захисту своєї землі.
Губарєв
Павло Губарєв почав створювати народне ополчення. Він мав чиюсь підтримку, але точно незрозуміло, чию.
1 березня 2014 року Губарєв виступив на якомусь мітингу в Донецьку й заявив, що влада нелегітимна, запропонував провести референдум про самостійність Донецької області й приєднання до росії, проросійський збуджений натовп вибрав його "народним губернатором".
Він це вимагав потім ще кілька разів на зібраннях міської влади, розраховуючи на кримський сценарій - побути Аксьоновим, під силою змусити провести референдум. Але його план не спрацював, бо не було зелених чоловічків. Губарєва арештували.
Захарченко був у місцевій народній дружини, проти Губарєва, але обидві сторони проти України.
У Луганську в цей час процвітали комуністи, депутати проголосували за невизнання виборів і за сепаратизм.
Так звані ДНР та ЛНР
Українська влада майже нічого не робила, міліція та СБУ були бездіяльні, тому проросійські та проукраїнські мітинги закінчувалися бійками й навіть убивствами активістів, ополченці захоплювали адміністративні будівлі без спр��тиву й самі сідали в крісла створювати собі закони. 7 квітня 2014 оголосили створення такої званої ДНР, яку очолив Пушилін. Вперше з'явилися озброєні люди на чолі з Захарченком.
У Луганську сепари захопили будівлю СБУ, в якій був цілий арсенал зброї. Ні МВС, ні СБУ цьому не перешкоджали, а скоріше за все, допомагали.
27 квітня 2014 проголосили так звану ЛНР.
Ахметов спочатку мовчав і не ставав ні на чию сторону, а потім намагався домовитися з сепаратистами зі своїх інтересів, перешкоджав провести зачистку захопленої адміністрації. Тільки влітку почав кричати, що треба виходити проти сепарів - бо тоді вони захопили Укрзалізницю, а це призвело до збитків Ахметова.
У Харкові теж захопили ОДА, але силовики зачистили й після того більше спроб не було. Намагання в Донецьку уникнути силового рішення й домовитися ні до чого не привели.
Війна
12 квітня 2014 Слов'янськ захопили російські диверсанти на чолі з Гіркиним і Стрєлковим. Якби не Стрєлков, донецькі та луганські ополченці захлинулися б врешті, як у Харкові та Одесі. Настрій був вибухонебезпечний, але ніхто не наважувався запалити сірника. Це зробила росія.
Україна так боялася повномасштабного вторгнення, що майже не реагувала, і після Слов'янська по всій області в містах відбулися захоплення влади диверсантами.
Дії озброєних загонів на Донбасі не були стихійними, загони польових командирів керувалися з росії, яка використовувала для кримської та донбаської кампаній одних і тих самих людей.
Проведені рферендуми були успішними тільки тому, що місцева влада допомагало сепарам. У них не було ресурсу самим організувати й контролювати такі великі території.
Донбаські клани, які правили регіоном і десятиліттями сіяли зерна сепаратизму та українофобії, пожали бурю.
Ґрунтовне дослідження, що відбувалося на Донеччині та Луганщині від 1991 до 2014. Вона перекладена англійською та польською - дуже радію, що такі важливі українські книжки існують у світі.
Після розвалу СРСР
Після розвалу совка, поки ще не налагодилася незалежна українська економіка, всі вважали, що при совку було добре, і що те, що зараз погано, результат саме розвалу союзу.
У 1994 був референдум на Донбасі за незалежність.
Кучма
Кучма під час виборів заручився підтримкою донецьких, віддячивши їм повною свободою дій у регіоні.
Приватизація підприємств після розвалу совка створила олігархів, коли підприємства продавалися за безцінь або коли Кучма одноосібно вирішував, кому саме щось продати, таким чином створивши монополістів. Монополісти могли шантажувати підприємства цінами й заганяти в борги, приводячи до банкрутства.
Вугільну галузь задавили свої ж, закривши багато шахт і залишивши людей без роботи. Низькі зарплати на Донбасі були через своїх - монополістів, які викупили всі підприємства й зарплати призначали самі, а не через державу.
У 1998-1999 півроку відбувався луганський страйк шахтарів, затримки зарплат сягали 14 місяців. Державна влада страйк ігнорувала, а місцева влада й поліція заважали, як могли. Під час однієї з акцій беркутівці побили людей, 20 людей потрапили в лікарні.
Один шахтар від відчаю скоїв акт самоспалення, наступного дня всі заборгованості виплатили і страйк скінчився.
Янукович
Кучма поставив Януковича прем'єр-міністром у 2002, за 2 роки до виборів.
Політтехнологи Януковича всю накопичену ненависть мешканців донбаського регіону змогли повернути на Ющенка. Він мав високий рейтинг довіри, компромату реального на нього не знайшли, тому приписували йому вигадані фашизм, нацизм і бандерівців. Перешкоджали передвиборчій кампанії на Донеччині й стимулювали розкол між регіонами - Донбас Ющенка не любить, а західні регіоні, дивлячись на це, Ющенкові співчували. Янукович як прем'єр розхитував розкол на захід і схід, а ще чинний президент Кучма закривав на це очі.
Політтехнологи Яника розділили українських громадян на сорти й натякали на громадянську війну.
Штучний поділ на схід та захід
Після невизнання перемоги Януковича в 2004 був з'їзд у Сєвєродонецьку, де регіонали закликали до відокремлення від України, критикуючи зокрема й Кучму за те, що вчасно не придушив помаранчеву революцію.
Наступного дня з подачі Кучми відкрили справи за сепаратизм та заклики до порушення територіальної цілісності, але до жодних наслідків для учасників зʼїзду це не призвело, безкарність відкрила двері іншим любителям сепаратизму.
Ще через кілька днів суд офіційно визнав результати виборів недійсними і були назначені перевибори.
Януковичевські політтехнологи, знаючи, що сам він симпатії не визиває навіть на Донбасі, зіграли на емоціях і розіграли протистояння сходу й заходу: "нас не чують".
Ющенко після свого обрання вирішив побути добрим і донецьким елітам усе простив, кримінальні справи позакривали, усі, хто повтікали в рашку через страхи арештів, повернулися й зассяяли знову.
Із 2005 року формувалися маргінальні сепаратистські організації з кількох людей, одна з яких - Донецька республіка.
Медведчук
Оскільки Янукович, коли став президентом, обрав багатовекторність і був направлений на асоціацію з ЄС, рашка була незадоволена. Але одночасно він уже був максимально проросійським, інших не було, не було через кого тиснути. Тому вибрали Медведчука, він створив партію Український вибір і топив за федералізацію.
Янукович створив сім'ю навколо себе, але не мав бізнесу й грошей. Вирішив зайнятися сланцевим газом, тоді в Україну могли зайти Shell i Chevron, Україна би мала власний видобуток і незалежність від російського, а Янукович - мільярди доларів.
Але проросійські сили за допомогою Медведчука почали виступати проти видобутку газу, поширюючи дезінформацію про мутації й катастрофи, їздили по селах показувати маніпуляційні фільми, писали на парканах. росія фінансувала й організовувала протести.
Це допомогло підготуватися до рускої весни - ті ж люди, які в 2013 організовували сланцеві протести у Словʼянську, у 2014 організовували сепаратистські референдуми.
Сепаратизм
Після початку Майдану на сході почалася агонія, штучні антимайдани з бюджетників і тітушок, лякання народу фашистами. На мітинги без бюджетників, просто із закликами в соцмережах, приходило 20 людей.
Ті, хто виступали на мітингах, закликали до силової зачистки й до відокремлення від фашистської України - якщо до влади прийдуть фашисти, Схід не буде цього терпіти.
Люди вірили в автобуси з нацистами з правого сектору, які вже їдуть по їхні душі мститься за підтримку Януковича.
Донецька та Луганська влада продовжували штучно накручувати людей, лякаючи нацистами, і закликати витягати зброю й готуватися до захисту своєї землі.
Губарєв
Павло Губарєв почав створювати народне ополчення. Він мав чиюсь підтримку, але точно незрозуміло, чию.
1 березня 2014 року Губарєв виступив на якомусь мітингу в Донецьку й заявив, що влада нелегітимна, запропонував провести референдум про самостійність Донецької області й приєднання до росії, проросійський збуджений натовп вибрав його "народним губернатором".
Він це вимагав потім ще кілька разів на зібраннях міської влади, розраховуючи на кримський сценарій - побути Аксьоновим, під силою змусити провести референдум. Але його план не спрацював, бо не було зелених чоловічків. Губарєва арештували.
Захарченко був у місцевій народній дружини, проти Губарєва, але обидві сторони проти України.
У Луганську в цей час процвітали комуністи, депутати проголосували за невизнання виборів і за сепаратизм.
Так звані ДНР та ЛНР
Українська влада майже нічого не робила, міліція та СБУ були бездіяльні, тому проросійські та проукраїнські мітинги закінчувалися бійками й навіть убивствами активістів, ополченці захоплювали адміністративні будівлі без спр��тиву й самі сідали в крісла створювати собі закони. 7 квітня 2014 оголосили створення такої званої ДНР, яку очолив Пушилін. Вперше з'явилися озброєні люди на чолі з Захарченком.
У Луганську сепари захопили будівлю СБУ, в якій був цілий арсенал зброї. Ні МВС, ні СБУ цьому не перешкоджали, а скоріше за все, допомагали.
27 квітня 2014 проголосили так звану ЛНР.
Ахметов спочатку мовчав і не ставав ні на чию сторону, а потім намагався домовитися з сепаратистами зі своїх інтересів, перешкоджав провести зачистку захопленої адміністрації. Тільки влітку почав кричати, що треба виходити проти сепарів - бо тоді вони захопили Укрзалізницю, а це призвело до збитків Ахметова.
У Харкові теж захопили ОДА, але силовики зачистили й після того більше спроб не було. Намагання в Донецьку уникнути силового рішення й домовитися ні до чого не привели.
Війна
12 квітня 2014 Слов'янськ захопили російські диверсанти на чолі з Гіркиним і Стрєлковим. Якби не Стрєлков, донецькі та луганські ополченці захлинулися б врешті, як у Харкові та Одесі. Настрій був вибухонебезпечний, але ніхто не наважувався запалити сірника. Це зробила росія.
Україна так боялася повномасштабного вторгнення, що майже не реагувала, і після Слов'янська по всій області в містах відбулися захоплення влади диверсантами.
Дії озброєних загонів на Донбасі не були стихійними, загони польових командирів керувалися з росії, яка використовувала для кримської та донбаської кампаній одних і тих самих людей.
Проведені рферендуми були успішними тільки тому, що місцева влада допомагало сепарам. У них не було ресурсу самим організувати й контролювати такі великі території.
Донбаські клани, які правили регіоном і десятиліттями сіяли зерна сепаратизму та українофобії, пожали бурю.
Displaying 1 - 30 of 94 reviews