Гамлет

by Max Sir

З 1603 року люди б’ються над шекспірівським питанням. «Гамлета» читали, читають, і. швидше за все, будуть читати далі. Дуже часто під впливом від його творів в голові народжується більше запитань, ніж відповідей. Так сталося і в нашому випадку. Саме тому цю графічну новелу створено, аби дати відповідь на кожну загадку, наблизити вас до дійства.

Макс Сір (художник, режисер театру та актор) пропонує вам ось який варіант: прочитати графічну новелу за мотивами класичного твору, появі якої передувала театральна постановка. Віддавна знайомий текст постає перед читачем в новій формі – переосмислений і адаптований. Книга повністю занурить вас в атмосферу театрального дійства, надавши можливість переглянути історію з життя Гамлета, відчути себе її частиною та пройти цей шлях з головним героєм у найбільш доступний, цікавий та захоплюючий спосіб: Шекспір говоритиме до нас не лише словами, тепер ми можемо спостерігати за дійством, бачити виставу, не відриваючи погляду від мальопису.

Hardcover

Published January 1, 2020

Reviews

[Maryna Ponomaryova · Rating 3 out of 5]

Ілюстрації ухх, не сподобалась робота з текстом - шрифт типово-коміксовий і знецінює драматичні події, і часто незрозуміло в якому порядку читати, оскільки чітких рамок немає.

[Bones Green · Rating 5 out of 5]

Потужна експресія обрамлена надзвичайними тінями та яскравими спалахами у глибокій чорноті. Тут все доречно. Поглинає.

[Leo · Rating 4 out of 5]

От що офлайнові магазини з людьми роблять - тиждень тому втримався і не замовив комікс в онлайні, пару днів тому зайшов в книгарню, побачив, і вже втриматись не зміг.

Сюжет тут оцінювати, мабуть, немає сенсу - це і є Гамлет.
Малюнок мені дуже зайшов, власне заради цього і взяв, і не розчарований.

[Дарина Гладун · Rating 4 out of 5]

Придбала "Гамлет", бо сподівалася залучити це видання до педагогічної практики. Мої учні дуже люблять читати комікси, тому окремим із них (учням із особливими освітніми потребами) я пропоную на вибір: читати комікс або оригінальний твір, оскільки для когось прочитати сторінку тексту — це справжнє випробування, а 20-50 сторінок можуть стати перепоною, яку самостійно вони не здолають. Відзначу, що зараз я говорю саме про учнів із ООП. Для учнів без ООП комікс є факультативною опцією (можна читати і повний текст "Захара Беркута" і комікс, або тільки повний текст; також я пропоную учням слухати аудіокниги, але досі жоден не скористався цією опцією, вочевидь, аудіалів серед них немає).

Одразу скажу, що саме це видання я так використовувати не буду. По перше, вікові обмеження поставили не просто так. Візуально комікс учням сприймати буде складно. І не тому, що на кількох сторінках є оголені груди Офелії. Іноді проблематично зрозуміти, хто зараз говорить (особливості графіки). Комікс найкраще читати, якщо ти вже прочитав повний текст або подивився виставу і знаєш героїв та сюжет... і якщо тобі подобається його графіка.
Графіка мені сподобалася лише частково. Думаю, вона добре відтворює атмосферу вистави. Видання якісне. До тексту претензій не маю.
На жаль, використовувати це видання "Гамлета" так, як планувала, я не зможу. Але обов'язково принесу його учням для ознайомлення.

[Олена Рябченко · Rating 4 out of 5]

Дуже стильно.

[Абрахам Хосебр · Rating 2 out of 5]

Я божевільний тільки під час норд-норд-весту. А коли вітер з півдня, я можу відрізнити сокола від чаплі.

“Гамлет” Вільяма Шекспіра – культовий, безсмертний і обов’язковий для прочитання твір. Про нього чув кожен, багато хто бавлячись муляжем черепа промовляв крилате “Бідний Йорику!”. В літературі, театрі, кінематографі ця п’єса втілювалась сотні разів. Тисячі статей і книг написані про неї, ліпші уми світу по-своєму інтерпретували і пояснювали трагедію Гамлета. Зіґмунд Фройд вважав принца данського черговим втіленням Едіпа, котрий став причиною смерті власної родини, в той час, як сучасні дослідники, наприклад Саймон Крічлі і Джеймсон Вебстер у своїй праці “Доктрина Гамлета” вважають принца заручником власних думок, не здатним до дій. І на ділі – Едіп дізнається про істину вже в самому кінці, Гамлет же отримує послання від привида власного батька, але до останнього вагається, його роздирають сумніви, адже він сам далеко не ідеальний. Часом зарозумілий, мізантропічний, відлюдний, похмурий, жорстокий з тими хто любить його, наприклад він відкидає Офелію, і не стидається стрибнути в її труну, де зчиняє бійку з Лаертом – її братом. Насправді моторошна сцена.

Отож, “Гамлет” – твір великий і глибокий, українською його перекладали не менше п’яти разів і кожен перекладач знаходив у нім щось нове, унікальне. Перед прочитання графічного роману Макса Сіра, я вирішив перечитати кілька п’єс на папері, для цього в мене був ряд причин. Перша – коли я спробував читати мальопис відразу ( а зазначу, що до того, “Гамлета” я читав шість років тому), я був спантеличений і зрозумів, що багато чого втрачаю. Не допомогла ні передмова з коротким синопсисом, ні описи дійових осіб. Причина криється в тому, що текст мальованої історії зовсім неадаптований, це фрагменти перекладу Леоніда Гребінки, а також те – що практично всі герої злилися в юрбу непізнаваних лицедіїв, це звісно не стосується певних моментів, про котрі нижче.

Отже, спеціально для такої цілі, я влаштував марафон по “Гамлетові”: переклад Гребінки, Кочура і Андруховича, а також оригінальний текст. Прослухав біографічний роман про Шекспіра і книжку психоаналітика і філософа, вище згадану “Доктрину Гамлета”. З цим багажем і взявся, врешті до графічного роману.



Мальопис привертає увагу ефектною обкладинкою, на котрій бачимо Привида старшого Гамлета і молодшого Гамлета на його велетенській долоні. Коли я читав цю книгу, то мій друг, вражений обкладинкою, попросив дати почитати. Я звісно не відмовив, але вже за день він повернув книжку – сказав, що читати неможливо, нічого незрозуміло і стиль виконання, м’яко кажучи, йому не сподобався.

Мої ж враження від книги двозначні. Є в ній кілька цікавих і вдало промальованих сцен-розворотів, є динаміка і певний стиль, мені подобаються бойові сцени, розмова з фантомом, тіло Офелії, котре трансформується в лезо кинджала.

Але основним мінусом для мене стало копіювання одного і того ж зображення ☹️

В своєму інтерв’ю для “Третьої паралелі”, Макс Сір сказав, що створив цей комікс по мотивах постановки, котру приготував для театру за один (Sic!) місяць! Сам же комікс, він може й робив довше, але це не точно. Графічна новела страждає від одного суттєвого гріха деяких комікс-художників – авто копіювання. Наприклад, голова Гамлета в різних рендерингах повторена на сторінках близько семи-десяти разів, одне й те саме зображення! На сторінках 29-30, картинка Офелії просто скопійована і відзеркалена аж чотири рази, в межах двох сторінок. Та що там казати про людей, якщо навіть гілки і ті просто скопійовані і розмножені. От не знаю, може це якась така техніка колажу, але я не оцінив.

Я ніколи не була в захваті від Шекспіра – якось так із шкільної парти повелося, тому до «Гамлета» я спершу поставилася дуже нейтрально, ба навіть байдуже. Якби не історія створення цього мальопису (варта окремої оповіді), можливо, я б взагалі пройшла повз. Та все ж, мене привабило дві речі: сам факт графічної адаптації святої класики, і те, як сміливо це було зроблено.

Потім почався довгий і тернистий шлях редакційно-видавничого опрацювання і я знову злегковажила, гадаючи, шо оскільки ми вже маємо переклад (а ми вирішили взяти переклад Гребінки, досі вважаю його найкращим з усіх наявних), то роботи мені, як редакторці, буде на два вечори. Досі часто чую питання, що ж я там редагувала, якщо не було чого редагувати (*гомеричний смішок*). Отож, новий редакторський урок звучав для мене приблизно так: нема нічого складнішого, ніж переписувати написане. Тут варто уточнити, що ні Шекспіра, ні Гребінку ми не переписували, зовсім ні. Але процес відбору саме тих діалогів і реплік – це ще та розвага. І верстка – те, ЯК в цьому мальописі виглядає текст, не менш важливо, ніж те, ЩО там написано. Якогось вечора (десь під час першого локдауну) я ввімкнула на фоні «Розенкранц і Гільденстерн мертві» Тома Стоппарда і сіла вкотре перечитувати сценарій – тоді до мене дійшло, що класика – це дуже і дуже складно.

За якийсь час, коли залишилась лише додрукарська підготовка і власне друк, мене чекало інше відкриття – все ще попереду, запасіться попкорном. Там стільки чорного, і цей флуоресцентний червоний, і ці тіні з півтонами... Малюнок Макса воістину складний і прекрасний у своїй складності. Страждала вся команда, кількість сигнальних примірників побила внутрішні рекорди, а файли під назвою «Гамлет_тепер_точно_остання_версія» зайняли половину жорсткого диску комп’ютера.

Але потім, як завжди, ми отримали те, що ви зараз можете тримати в руках, і знову цей довгий і складний процес виправдав себе і відійшов на другий план. І не залишилось нічого, крім усвідомлення, що ми зробили ще один неймовірний мальопис.

Руслана Коропецька
Редакторка

Наратив. Тут є плюси, наприклад сцена “театру в театрі” подана у вигляді розкадрування, що досить оригінально, переосмислена фігура Ґертруди, котра з кинджалом кидається на Лаерта, щоб захистити короля — дуже сміливо! Правда, не зрозумілий дизайн самого Лаерта – то він з довгим волоссям, то раптом, лисий, то з рогами, якоїсь характерної міміки і обличчя як такого в нього нема, у принципі як і в більшості героїв, ну хіба що вони скопійовані з попередніх зображень.


Текст Леоніда Гребінки на фоні хаосу і експериментів Макса Сіра виглядає, з іншого боку, геть неорганічно, чесно кажучи, діалоги і монологи інколи обриваються на невідповідних місцях. Великі і важливі часини п’єси просто відсутні, наприклад Розенкранц і Ґільдернстерн (Стоппард лютує!) взагалі зникли з історії, зовсім не пояснено, яким чином Гамлет вернувся з подорожі до Англії (потрапив у полон до піратів), а це ж ключові моменти.

Ситуацію дещо рятує секція додаткових матеріалів з цікавою сценою бою Гамлета (старшого?) з Фортинбрасом (або ж це натяк на бій молодого Гамлета з ним).


В анотації до графічного роману читаємо:

З 1603 року люди б’ються над Шекспірівським питанням. Дуже часто під впливом його творів в голові народжується більше запитань, аніж відповідей. Саме тому, цю графічну новелу створено, аби дати відповідь на кожну загадку, наблизити вас до дійства.

На жаль, “Гамлет” Макса Сіра аж ніяк не дає відповіді на загадки, а тільки множить запитальні сутності (а також зображення). На дійство читач потрапляє, але пройти його до кінця зможе далеко не кожен, попередньо прочитана п’єса мені в цім допомогла, але без її підтримки існує небезпека, потрапити в ситуацію “Що це я щойно прочитав-побачив?”, або ж просто навіть закинути книжку. Хоча мальопис, скоріш за все, знайде свого читача/глядача.  На думку оглядача Ігоря Кромфа “це однозначний мастхев для поціновувачів сучасного мистецтва, людей, що тямлять в естетиці та оригінальний артефакт для бібліофілів“.

В інтерв’ю говорилося про те, що на сторінках заховані якійсь посилання, котрі можна побачити тільки при специфічному освітленні, котрого в мене нема. Можливо, ці послання дійсно і дають відповіді на загадки, але поки що я залишаюсь спантеличеним.

О світе мій! Чужі нам ці дива!

Гораціо
Ви їх привітно й стріньте, як чужинців.
Багато в небі й на землі такого,
Що нашій філософії й не снилось.