Не дивно, що першою російською навколосвітньою експедицією командували німець та українець — саме українці та німці будували Російську імперію. Дивно те, як росіяни вміють привласнювати й робити «русскими людьми» всіх успішних діячів, навіть якщо прізвище одного з них фон Крузенштерн і він естляндський барон, а іншого — Лисянський і він з козацького полкового міста. В усіх біографіях Лисянського Ніжин проходить скоромовкою і нічим не відрізняється від якогось російського містечка, а з Крузенштерном його знайомлять вже перед самим відплиттям експедиції з Кронштадта, попри те, що вони разом вчилися в Морському кадетському корпусі, воювали й були на багаторічній практиці в британському флоті. Антон Санченко взявся реконструювати початки зіркової кар’єри майбутнього кавалера ордену Святого Георгія, власника іменної золотої шпаги, капітана першого рангу Юрія Лисянського. У результаті вийшла захоплива й дотепна розповідь про доленосні застілля і правильно вибраного кума, про користь вивчення іноземних мов і морську термінологію, про бригантини на річці Остер та алкогольні коктейлі на фрегаті «Луазо», про колекціонування морських їжаків і секрет ніжинської кабачкової ікри.
Спершу треба розповісти, як ця книга до мене потрапила.
Торік її автор упорядкував і видав спогади Лисянського про навколосвітню подорож. Я побачив його допис про це, сходив на сайт і замовив ту книгу. Ніщо не віщувало біди: і на обкладинці книги, і в її описі все було українською. Коли ж книга дійшла, виявилося, що українського в ній тільки обкладинка і передмова, а весь текст - російською.
Це мене страшенно обурило, бо про таке варто б попереджати. Вказівки на те, що книга російськомовна, немає ані на сайті упорядника, ані на сайті видавництва. А книгарні "Є" і Book24 взагалі й досі продають її як україномовну.
Майже під кожним наступним постом Санченка про книгу Лисянського я нагадував йому, що непогано було б вказати на сайті, що книга російською. Мабуть, із духу суперечності, він цього і досі не зробив, а мене врешті-решт забанив. А культурній спадщині від цього срача дістався дуже локальний мем "лисянська мова".
Минув рік. Одного ранку зненацька прийшло сповіщення від Нової пошти. "Що за хрінь? Я нічого не чекаю!", - подумав я і відкрив повідомлення. Виявилось: посилка від Санченка. Оце так поворот. Сміявсь, ніби навіжений.
В посилці, власне, були "Круз та Лис".
Я собі так уявляв, що це художнє відтворення їхніх юнацьких років. І якоюсь мірою воно так і є, але, тільки дочитвши книгу до кінця, побачив, що автор визначив її жанр кумедно: вікі-повість. Оце просто влучно.
За формою це ніби як цикл блоґових записів на одну тему. Багато загальноісторичного контексту, менше - художньої вигадки, ще менше - власне, самих Круза і Лиса. А проте книга від того не стає гіршою. Єдине, що хочеться більше. Писати-то він уміє, і тема йому рідна. Можна було б трошки ширше розгулятися.
Але і так отримав задоволення від книги, інколи сміявся вголос. По первах цей умовно історичний текст із регулярними згадками про фейсбук сприймається складнувато, бо просто тут не очікував цього побачити, але загалом люблю метамистецтво, а "Круз та Лис" виявилися гарним його взірцем.
Було цікаво. Сподіваюсь, колись і самого Лисянського теж зможу прочитати україснькою.
P.S. Тут люди підказують, що саме той срач частково підштовхнув до написання книги. А ви кажете, що срачі справа безглузда. Аж ніяк!
Не знаю, чому я думав, що не дуже люблю мариністику.
Либонь не в останню чергу через "П'ятнадцятирічного капітана" Жюля Верна та "Морського вовка" Джека Лондона, яких я чомусь не читав.
Хоч мав би, бо ж читав "Одіссею капітана Блада" Рафаеля Сабатіні, "Дітей капітана Гранта" Жюля Верна, читав піратські історії Ґустава Емара і повісті Миколи Трублаїні.
Читав Робін Хобб: весь цикл про живих кораблів.
А "Террор" Дена Сіммонса так взагалі на початку 2020 року прочитав.
Аж тут вийшла книга про учасників першої росіянської (ахаха) навколосвітньої подорожі – Йоганна Крузенштерна (німця) та Юрія Лисянського (українця).
Антон Санченко розповів цю історію таким чудесним стилем, що вже після перших її сторінок я купив собі іншу його книгу –"Землю Георгія" – на потім.
Добре, що читаючи її, мені особливо не йшлося про достовірність, бо й сам автор не претендує на роль серйозного дослідника мореплавців ХVIII-XIX cт., а пише художню книжку, на сторінках якої знайшлося місце Оксані Забужко, премії "Золотий хрін", Майдану і навіть пісні Ірени Карпи "Баби – круті чуваки".
Не знаю, як така книга читатиметься років за двадцять, коли всі забудуть про теперішню суспільно-політичну апокаліпсу, а сучасні меми поростуть мохом у сховищах даних фейсбука десь в Гренландії, але у 2020 році "Круз та Лис. Напередодні" читається залпом і завдає правдешнього задоволення.
Белетризований опис ранніх років життя українського мореплавця часів Російської імперії Юрія Лиснянського у вигляді десятка оповідок виявився ідеальною книжкою для легкого літнього читання. Тут є все: і сміх, і сльози (реально розчулилася на переліку зірок на останніх сторінках, де про козацьку люльку), і "наши у світі", і ніжинська кабачкова ікра. Химерно перемішане минуле, сучасне, морські байки, записи у судових журналах, реконструкції, історичні ремарки, і такою соковитою мовою, і з таким гумором, і з такою любов'ю до героїв, України, моря, кораблів - я в захваті. Від книжки настій взліта ракетою. Шкода, що не можна шість зірочок поставити.
Чудово підійде для всіх, хто закоханий в історію, так і в історію мореплавства, подорожей та географічних відкриттів. Трохи абсурдний стиль автора, де змішуються минуле та сьогодення, особисто мені зайшов на ура.
Круто пропрацьована автором, а потім максимально влучно виписана історія про українського мореплавця з Ніжина, про неможливість російської імперії без українців і про те, що наша історія може бути цікавою та дотепною, а не лише отето усе.
В дечому не вистачило структурованості для більшого розуміння, бо дуже легко заплутатись. А ще можна було б додати ілюстрацій, хоча б портретів чи що) хоч, звісно, до чого ці умовності?...
This entire review has been hidden because of spoilers.