Жінка без гробівця. Розповідь про мою тітку

by Martin Pollack, Natalka Sniadanko (Translator), Наталка Сняданко (translator)

Мартін Поллак ніколи не чув, щоб його дідусь згадував про свою сестру Пауліну, хоча про інших родичів розповідав охоче. Водночас Пауліна єдина з усієї великої родини трагічно загинула після Другої світової війни. Провина, за яку її заарештували, невідома, бо жінка жила тихим і скромним життям, майже ніколи не виїздила з невеликого міста, трималася осторонь політики, не втручалася у міжнаціональні чвари. Вона походила з німецької родини, любила і своїх братів-націоналістів, і друзів-словенців. Попри це саме Пауліна померла у концтаборі, а її брати, які були прихильниками нацизму, навіть після Другої світової війни продовжили працювати юристами. Мартін Поллак досліджує невідому історію своєї родини й укотре доводить, що є злочини, про які не можна мовчати.

Genres: Nonfiction, History, German Literature

184 pages, Hardcover

First published August 19, 2019

About the author

Martin Pollack was an Austrian journalist, book author, translator, Slavist and historian. "One of Austria's most distinguished public intellectuals", Pollack propagated a fact-based truth and reconciliation in Austria for WWII crimes, which he saw as lacking in public discourse. Born into a family of devout Nazi supporters and war criminals at the end of World War II, Pollack managed to free himself from the beliefs of his family by way of his secondary schooling in the late 1950s in Salzburg.

Reviews

[Inna · Rating 4 out of 5]

✏️«…слово «герой» доволі часто вживали в нашій родині… Це було улюблене слово моєї бабусі, і найбільшим героєм в її очах був, звичайно ж, мій батько, штурмбанфюрер СС, який працював також у Гестапо, а з 1944 року керував спеціальною групою. Групою вбивць. Він і члени його невеличкої групи полювали у Польщі та Словаччині на цивільних і євреїв.»

📌Мартін Поллак
Знайомство з автором у нас сталося два роки тому з книги «Топографія пам’яті» і, ще не дочитавши книгу до кінця, я замовила ще чотири книги автора. My compliments to the chef! Досі вважаю, що це була найкраща книга для знайомства з істориком Мартіном Поллаком, адже під обкладинкою різні історичні есеї, що оприявлять, чи зацікавлять вас ті історичні моменти, які йому важливі, і чи хочете ви копати далі. Я одразу зрозуміла, що мені негайно треба прочитати його дослідження «Мрець у бункері» про власного батька – Ґергарда Баста – юриста, штурмбанфюрера СС, очільника гестапо в австрійському місті Граці. Ніколи в життя не зустрічала людини, яка б визнавала, що її родичі, та що там уся родина (!), були палкими прихильниками націонал-соціалізму не тільки до війни, а й протягом усього життя. А ця людина ще й історик! Не дивно, що автор просто полонив мою увагу.

«Жінка без гробівця» написана про двоюрідну бабцю автора Пауліну Баст і її таємниче зникнення наприкінці Другої світової. Книга є логічним продовженням чи доповненням «Мерця у бункері» (вбоквел?😁) Без попереднього ознайомлення з нею, впевнена, буде не так легко пізнавати далекі нам локації на австро-словенському кордоні, історію, конфлікти, імена, усе-усе. Після ж «Мерця» ти звертаєшся до цієї книги як до додаткової порції на обід.

📌Словенці vs німці
«Бабуся у своїй повчальній манері пояснювала мені, що без нас, німців, слов’яни – нема є значення, які саме: поляки, чехи чи словенці – ніколи би не побудували власних міст і не створили би власної літератури. Мені здається, що я уперше засумнівався у правильності її світогляду, коли мені виповнилося 12 або 13.»
До знайомства з роботами Поллака я навіть не задумувалася, що ми не єдині слов’яни, що постраждали від великонімецького шовінізму. На території сучасної Словенії, у Нижній Штирії, звідки потягнеться чимало ниточок родинної історії і навіть родинний маєток Бастів, буде точитися цікава для сучасних істориків, але тривожна і кривава для тодішніх жителів боротьба за ідентичність, мову і культуру. На жаль, результат цієї битви, що одночасно є причиною появи цієї книги, можна виразити словами місцевої жительки: «Хоч би де ви почали копати землю у нас - знайдете кості».

📌Дослідження древа
Книжка хоч і невелика, та, читаючи, тобі відкривається стільки деталей, які вдалося розкопати пану Поллаку не тільки безпосередньо про членів своєї родини, а й про людей, що жили поруч, працювали чи з ким ті врешті-решт породичалися! Незважаючи на те, що деякі факти на сторінках будуть повторюватися, та я була вражена масштабом проробленої роботи.
😍Моя величезна подяка за чесність у розповідях про свою родину і своїх співвітчизників, а також нестримний інтерес до принципового погляду автора на історію, виражається у тому, що всі видані у нас книги Мартіна Поллака одразу опиняються в моїй бібліотеці. Поки непрочитаною лишилася тільки одна.

[Darka · Rating 3 out of 5]

Книга називається "Жінка без гробівця. Розповідь про мою тітку", але насправді тут дуже мало про саму тітку Пауліну. Це нічим непримітна жінка, яка прожила спокійне і доволі комфортне життя в маленькому містечку, але в 1945 році загинула в концтаборі для нацистів, організованому югославськими комуністами. Впродовж усієї книги Мартін Поллак аналізує як саме до цього дійшло, розказуючи історію своєї родини (куди не ткни, одні націонал-соціалісти, а батько ґестаповець і офіцер СС). Дивно і несправедливо, що щелепи історії з усіх родичів пережували саме тітку Пауліну. Імпонує чесність Поллока, який зумів переступити цінності, які шанували у його родині, і бажання взнати правду. Захотілося ще раз прочитати "Топографію пам'яті" цього автора.

"Я переконаний, що сьогодні ми вже можемо розповідати всі історії, навіть, можливо, повинні їх розповідати без люті і намагання щось замовчувати, без того, щоб бодай частково намагатися применшити жахливі злочиин наших предків".

Я зазвичай не скаржуся на якість книг, але в цій одній кількість одруківок зависока навіть для мене. Дуже кидається в очі.

[Ivan · Rating 3 out of 5]

гарна обкладинка. справді. така красива жінка. Пауліна Дрольц. Паула Баст.
складена вона погано. тобі слід добряче напружитися аби тримати книжку відкритою. вона надто цупка і коли тримаєш довго, руки втомлюються.
.
сама історія цікава, та надто розтягнута. багато розповідей саме про сім'ю і часте повторювання про Пауліну, що вона була відлюдькуватою та закритою. Найцікавіше місцями де розповідається про побут.
А загалом це розповідь про сімю Поллака.

[Anna Wilczyńska · Rating 4 out of 5]

Może nie tak fascynująca jak poprzednie, ale wartość tej książki jest niezaprzeczalna, zwłaszcza teraz, kiedy świetnie się mają neonazistowskie narracje i sztuczne podziały budowane na polityce historycznej pisanej na kolanie. Świetnie też pokazuje, że w ciemnych czasach jednak warto nie być chujem.

[Agnieszka Kalus · Rating 3 out of 5]

Pollack od jakiegoś czasu pisze ciągle jedną i tę samą książkę.

[Tomek · Rating 4 out of 5]

Bardzo ciekawa książka, w której autor wychodząc od skomplikowanej historii własnej rodziny, opisuje trudną i bardzo złożoną dwudziestowieczną historię Dolnej Styrii. Region położony na pograniczu Słowenii i Austrii stanowił mieszankę kultur, języków i tradycji, która niestety w obliczu wojen światowych stała się wybuchowa, podobnie jak na wielu innych pograniczach. A morał z tej (i wielu podobnych) opowieści jest jeden - nie pozwalajmy, żeby nacjonalizm zawładnął naszym umysłem.

[Yaryna Voloshyn · Rating 4 out of 5]

Це один з моїх улюблених типів книг, де людина розповідає історію своєї сім‘ї в контексті світових подій, але з акцентом на долю людини. Ще більше цікаво, коли позиції в сім‘ї такі різні.

Книжечка зайняла місце на новій умовній полиці, яку я виділила, поруч з іншими книгами зі схожими відчуттями. Це «Східно-західна вулиця» та «Відвага і страх» Олі Гнатюк.

Мрію написати щось схоже

[uk · Rating 4 out of 5]

Leset den Pollack Martin!

[Senga krew_w_piach · Rating 4 out of 5]

„Kobieta bez grobu” to kolejna arcyciekawa lekcja historii europejskiej, którą Martin Pollack rysuje nam poprzez losy swojej rodziny, jednocześnie rozliczając się z przeszłością, która jest jego ciężarem, choć nie była jego udziałem.

Tym razem zabiera nas do malowniczego miasteczka w Dolnej Styrii, czasem zwanego Tuffer, innym razem Laška, w zależności od tego jak wiał wiatr historii. Pod koniec lat 70 XIX w. osiedlił się w nim mistrz garbarski Paul Bast, pradziadek autora. Kupił okazałą posiadłość przy rynku, od tej pory zwaną Domem Bastów, ożenił się i spłodził ósemkę dzieci. W ten sposób wpisał się do grona prominentnych członków mniejszości niemieckiej zamieszkującej tamten rejon. Dolna Styria, choć w większości zamieszkana przez Słoweńców, była wówczas częścią Austro-Węgier, a obywatele cesarstwa czuli silny związek z Rzeszą Niemiecką. Dlatego też synowie Paula Basta, również dziadek Pollacka, bardzo chętnie i namiętnie zaczęli wyznawać ideologię nazistowską, przekazywali ją swojemu potomstwu i pozostali jej wierni aż do śmierci.
Pollack pokazuje tarcia narodowościowe, które z pewnością miały podobny przebieg i w innych częściach Europy po I Wojnie Światowej. Władza przechodziła z rąk do rąk, obywatele wielkich mocarstw, którzy nagle tracili swoją pozycję, nie tracili swoich ambicji. Czuli się upokorzeni musząc wypełniać wolę „plebsu”, którym była dla nich lokalna ludność. Ponieważ od zawsze prowadzili oddzielne życie, zrzeszali się w swoich bractwach i związkach, w grupach składających się z mężczyzn w rożnym wieku, nie asymilowali się z miejscowymi mieszkańcami, do tego przeważnie byli zamożniejsi i lepiej wykształceni, łatwo było im uwierzyć w swoją wyjątkowość i podążyć za hasłami narodowego socjalizmu, oraz skrajnego, rasistowskiego antysemityzmu, który zdobył w tamtych rejonach olbrzymią popularność, jeszcze przed Hitlerem.

Pauline, drugie z kolei dziecko Basta, raczej nie podzielała sympatii braci. Żyła spokojnie w domu rodzinnym, nawet kiedy cała rodzina już dawno wyjechała, część uciekała przed zmianami politycznymi, część rozpoczęła życie gdzie indziej. Była nieśmiała i wycofana, rzeczywistość oglądała głównie zza okna. Nie miała konfliktów ze słoweńskimi sąsiadami, mało tego, wyszła za mąż za szanowanego członka ich społeczności. Nie zdecydowała się opuścić ojcowizny nawet kiedy wybuchła wojna, latały bomby, w okolicy grasowali partyzanci. Ci, którzy ją pamiętają, mówią, że nigdy nikomu nie zaszkodziła.
Ale to właśnie ją spotkały najdotkliwsze konsekwencje wojny.
Została tytułową „kobietą bez grobu” po tym, gdy pewnego majowego dnia w 1945r. do jej domu przyszli słoweńscy partyzanci, a może był to tylko jeden człowiek, i zabrali ją, wraz z innymi Niemcami z okolicy, do zamku w Hrastovcu, gdzie Jugosłowianie założyli tymczasowy obóz koncentracyjny, w którym prawdopodobnie z powodu podeszłego wieku i wycieńczenia zmarła i została pochowana w jednej ze zbiorowych mogił, do których żołnierze wrzucali trupy.
Nie wzięli jej w obronę żadni sąsiedzi, nie pomógł jej mąż, nikt nie zareagował.

Martin Pollack zaczyna swoją opowieść od pytania czy można ją nazwać ofiarą jugosłowiańskich partyzantów? Czy był to rewanż za niemieckie zbrodnie lokalnej ludności? Im dalej w nią brniemy tym bardziej niejednoznaczna i trudna staje się odpowiedź, tak samo jak skomplikowane i niełatwe były stosunki społeczne i polityczne w tamtych czasach. Autor rozprawia się z historią swojej rodziny nie zatajając niczego, otwarcie i drobiazgowo, pokazując, że niewiele rzeczy jest czarnych lub białych.
Lekcja, której udziela czytelnikowi jest wciągająca i pouczająca, mówi o rzeczach, o których Polacy skupieni na własnej traumie wojennej niewiele wiedzą.
Zostawia jednak smutną refleksję - na wielkiej polityce i politycznych konfliktach najbardziej cierpią zawsze cisi i niewinni.

Ebooka dostałam od księgarni Woblink. Można go kupić tu:
https://woblink.com/ebook/kobieta-bez...

[Oksana Skryhun · Rating 3 out of 5]

«Навіщо я її купила?», - питала я себе, читаючи. Публіцистика – це не ті книги, на які я звикла витрачатися. Але Видавництво Старого Лева так настирливо пропонувало меню саме цю книгу у ФБ-стрічці, що я не витримала. Я завжди купую художню літературу, у яку можу зануритися і отримати насолоду – емоційну чи естетичну. Тут зануритися не вдавалося. Я продиралась крізь хащі імен та намагалася розібратися в незнайомій мені історії стосунків німців та словенців, повсякчас звертаючись до інтернету за інформацією. Єдине, що видавалося мені знайомим – це доля Пауліни. Бо таких жіночих доль в Україні – тисячі, як не сотні тисяч. Тому читала повільно, забуваючи, хто є хто в родині Мартіна Поллака, періодично повертаючись на прочитані сторінки та знову питаючи себе «Навіщо?»

Ви мабуть скажете що треба було кинути, якщо так важко було, але я не могла. Мені було соромно.
Перед жінкою, яка дивилася на мене з фото. Перед усіма безіменними жінками, які, не маючи жодного відношення до війни, загинули безглуздими смертями і невідомо-де поховані.

То про що ж книга?

У центрі книги доля жінки з Центральної Європи: народилася як австрійка, громадянка Королівства сербів, хорватів та словенців, німкеня після 1941 року, вбита в 1945 році. І за весь цей час пратітка Мартіна Поллака ніколи не залишала рідне місто.

Її історія досліджена з достойною детектива ретельністю і базується на раніше невідомих документах. Напружена розповідь Мартіна Поллака про долю його родини ілюструє конфлікти, що відбулися в маленькому прикордонному містечку.

Влітку 1945 року сімдесятирічну Пауліну Дрольк, уроджену Баст, заарештували югославські партизани у своєму рідному місті Тюффер( Лашко словенською мовою) і доставили до табору тимчасових інтернованих в замку Храстовець. Через кілька тижнів вона була мертва. Її могилу так і не знайшли. Мартін Поллак – відомий автор, чия книга про його власного батька, штурмбанфюрера СС Герхарда Баста, є знаковим етапом у літературі пам’яті. І вона була єдиною людиною у цій націоналістичній німецькій родині, яка загинула в кінці Другої світової війни.

Отже, читаючи, я слідкувала за долею тихої Пауліни (хоча ніякої особливої інтриги не було, всі було відомо з самого початку) і проводила паралелі між сусідськими німецько-словенськими стосунками та нашими взаєминами з відомо ким.

Стосовно етнічного конфлікту в книзі. Я не історик, тому мої висновки можуть здатися несерйозними, але це те, що я зрозуміла з прочитаного:
✔ Конфлікт не був одностороннім. Німці щемили словенців, словенці – німців.
✔ Етнічні та націоналістичні конфлікти найяскравіше розгоралися де б ви думали? В університетах та інших начальних закладах.
✔ Етнічні конфлікти властиві багатьом країнам, а не лише нам, що б там не говорили. Просто ми мало цікавимося історією інших країн.
✔ Після І Світової війни німці швидко скорилися. Кар’єра була важливіша, ніж битва за стару батьківщину. Проте націоналістичних ідей не облишили.
✔ Чого тільки варте гасло німецького спортивного товариства «Чистота раси – чистота духу – єдність народу». В дусі спорту, чи не так?

І кілька цитат вам наостанок:

• «Справжній німець повинен розуміти, які зобов’язання він має перед родиною і громадою. Він повинен бути відповідальним і саможертовним. Без попускань» (неслабе виховання?💪)
• «Щоразу коли слов’яни спромагалися досягнути чогось вагомого у культурі, літературі й мистецтві, вони завжди робили це під німецьким керівництвом і впливом» (цитата із німецької націоналістичної газети, нам це знайомо, чи не так?🤦‍♀️)

Я розумію, що такі книги користуються популярністю у певного кола читачів, тих, кому цікава ця тема. Читати книгу, чи ні, вам вирішувати. Я не шкодую, що прочитала і прочитала б ще й книгу Поллака про його батька, якби та трапилася у бібліотеці. Але купувати точно не буду.

[Maciej Barabasz · Rating 3 out of 5]

Pollack potrafi (warto było przeczytać tę książkę choćby tylko po to, żeby teraz móc zasadzić taką zawoalowaną grą słowną, ha!).

[Along the Seine · Rating 3 out of 5]

I gave it 3 stars as it seemed to me more like a sketch than a finished book. Maybe this impression is a misinterpretation and might be a result of voluntary efforts of the author to make the reader painfully aware of the lack of appropriate narrative and actual sources to tell this particular story. But the final shape of this book somehow failed to work on me.

Having said this, I believe the story and reflection behind “Kobieta bez grobu” is absolutely fascinating. To me, the book deals with the problem of how to seize the picture of someone who existes almost only by the absence of ones own story. Whose story is essentially silenced by dominating narratives.

A woman, a human being who refused to join in any big categories that were given to her by history: nor the one of nationality, neither the one of ideology. As a result, it would seem difficult to find her a “convenient” place in history’s dominant narrative : the one among victims, as she’s been punished for crimes committed by her folks, those she shared blood and language with. And yet it would seem she had decided by her own choice to precisely stay aloof from those defining categories, lead her own particular life among other human beings (not nations), and stay ignorant of divisions tearing local community and her whole world apart.
Thus the lack of an appropriate narrative to apply to her story. And the desire to restore her, Pauline, back.

[Nastka Konkiewicz · Rating 4 out of 5]

Найбільша проблема війни у тому, що вона дегуманізує — і ця книжка тому приклад. Це радше розповідь про плин життя німецької родини у невеличкому містечку Лашко, воно ж Тюффер, Словенія. Тітка автора — скоріш, зачіпка, хоч і така, що дуже характерно відображає історичну безжальність усієї історії, поданої у книзі.

Автор подає так: було собі прикордонне містечко, у якому жили словенці і німці. Одні завжди хизували тим, що вони інші, перед другими, але далі того не йшло. Але з німецької сторони повіяло навіженими настроями — і от вже у місті неподалік гімназисти дозволяють собі бити палицями "не таких". А потім війна — і після неї словенці відбирають німецькі надбання у невеликому містечку. А потім знову війна — і німці розстрілюють по сто полонених за одного вбитого партизанами солдата. А потім капут — і от словенський хлопчик-партизан веде 75-річну тітку автора у табір, де та й помре.

А що тітка? Народилася і жила в Тюффері, що він же Лашко. Бездітна. Словенців ніколи не цькувала, її поважали серед них, за одного з них вона вийшла заміж. Але і родину свою німецьку любила — усіх, включно із своїми братами-нацсоціалістами (та ті, кого вона любила, не зберегли ні її фотографій, ні її сестер, які жили у Загребі).

Ця книжка ввібрала у себе майже століття карколомних історичних переділів Європи. Здається, у неї таки є головна думка: що не можна карати людей за те, що вони інші. Карають за злочини, а бути іншим — не злочин. Що будь-які злочини, неважливо з яких цілей вони скоєні, все одно лишаються злочинами.

[Marek · Rating 5 out of 5]

Opowieść o skomplikowanych losach rodziny Autora toczącej się między Austrią a Słowenią, od c.k. Austrii po totalitaryzmy XX w., a jednocześnie świetna ilustracja tego, jak nacjonalizm przez dziesięciolecia wkradał się w spokojną, zdawałoby się stabilną społeczność i stopniowo doprowadził do wojny i ludobójstwa.
Świetnie napisane, z dużą dbałością o szczegół. Skłaniające do głębszej refleksji, a jednocześnie całkowicie pozbawione nachalnej "dydaktyki".

[Aleksander · Rating 3 out of 5]

Historia rodzinna Pollacka, w tym przypadku dotycząca ciotki autora, całe życie mieszkającej w niewielkiej mieścinie Dolnej Styrii, to bardziej opowieść o losach mniejszości na przykładzie niemieckojęzycznych mieszkańców dzisiejszej Słowenii niż konkretnie jednej rodziny.

Można sięgnąć, niemniej sądząc po wielu opiniach nie jest to akurat najważniejsza pozycja w dorobku Pollacka, którą warto przeczytać.

[Nellyna · Rating 3 out of 5]

Wydaje się że pod tytuł tej pozycji "Historia mojej ciotki" jest nieco na wyrost. Książka opowiada historię regionu, ale o samej Pauline Drolc dowiadujemy się bardzo mało. W zasadzie każda inna postać z rodziny autora ma dużo bogatszą historię niż cioteczna babka Martina Pollack'a. Wielka nieobecna.

[Марта Гатало · Rating 4 out of 5]

Ставлю лише 4, бо очікувала іншого. Очікувала дивну і захоплюючу історію про тітку, натомість отримала дууже ґрунтовне дослідження міжетнічних зв'язків та конфліктів між словенцями та німцями у Нижній Штирії від початку 20 століття до закінчення Другої світової. Цікаво, але трохи перенасичено фактами/датами/біографіями величезної родини автора, через що читається не дуже легко.

[Olena LeMava · Rating 5 out of 5]

Це книга про жінку з обкладинки - Пауліну Баст… Ні, не так.
Це книга не тільки Пауліну Бас, а про цілу епоху одного регіону, взаємозв’язки між людьми, народами і політикою.

Події відбуваються в невеличкому містечку Тюффер (словенська назва Лашко) в Словенії. До 1918 року цей регіон належав до австрійської коронної землі герцогства Штирії.

Окремо мені б хотілось зазначити особистість автора - Мартіна Поллака. Він є східноєвропейським істориком і сином Ґерарда Баста - штурмбанфюрера СС, котрий служив в айнзацгрупі а Словаччині, командував зондеркомандою в Варшаві та займався питанням винищення євреїв.

Зрозуміти, або хоча б спробувати зрозуміти, епохальні події через суху статистику, дати та імена не вийде. Розуміння криється в деталях звичайного людського життя.

Друга Світова Війна - одна з тих подій, які залишають по собі цілу низку запитань. Свідомості недостатньо простої відповіді, що “Добро перемогло Зло”. В світі не існує абсолютного зла і абсолютного добра. Ця формула розуміння світу перестала працювати.

Пауліна Баст - двоюрідна тітка Мартіна Поллака, про яку в його націонал-соціалістичній сім’ї ніхто не згадував. Чому? Власне пан Поллак їде в цей регіон, вивчає документи своєї сім’ї, шукає в архівах Словенії, щоб хоч якось відновити історію однієї жінки.

Пауліна Баст вела спокійний, навіть відлюдькуватий спосіб життя, не приймала участь в політичному житті своєї сім’ї і країни. Після деокупації, югославські партизани забирали в табори всіх німців в регіоні без суду та розбору. Пані Баст потрапила в такий табір, була розстріляна і похована в загальній могилі, де немає жодної позначки і гробівця.

“Хлопці гордо носили зброю і почувалися від цього впевненіше, захоплювалися собою. Раптом вони стали панами. Могли вирішувати, жити комусь чи помирати, могли пограбувати когось, забрати майно, навіть убити і ні за що не відповідати”.

І логічно постає питання як так получилося? чому? Що породжує такі події? Чи може зло бути більшим чи меншим?

Друга Світова Війна, як на мене, не є достатньо проговореною та перепрожитою травмою. Бо це вийшло в односторонньому порядку. Переможці проводили суди, замовчували власні злочини. Я ні в якому разі не хочу порівнювати ці злочини, адже це не про применшення і возвеличення. Порівняння не дає рефлексій і висновків.
Насправді це дуже хиткий і маніпулятивний ґрунт, який використовував Сталін для того, щоб применшити власний пакт з Німеччиною і Катинь.

Замовчування, викривлення, і заперечення з будь-якої сторони фактично веде до підсвідомої конфронтації сторін, що в результаті тільки породжує внутрішню агресію та спротив. Така енергія стримується в свідомості як окремих особистостей, так і цілого соціуму.

“Жодного слова про справжні жертви, словенців, євреїв, росіян, поляків і представників численних інших націй, жодного слова про злочин націонал-соціалізму, який дядько Ернст активно підтримував з початку 30-х рр. Дядько Ернст зовсім не був винятком, усі мої родичі з боку батька висловлювали щось схоже після 1945 року. Вони раптом стали невинними жертвами, бо власною шкірою відчули утиски нового режиму. Якщо їх послухати, можна подумати, що з ними поводилися несправедливо. Як часто я чув такі розпачання у своєму дитинстві і юності, як часто слухав ці наполягання на власній невинності всупереч очевидним фактам”.

Те саме відбувається зі сторін союзників. Замість прийняття та усвідомлення скоєного злочину, відбувається що завгодно, окрім реального переживання з усіма неприємними почуттями. Думаю, що звідси коріння “хатітє павтарім?”. Це певною мірою захисний механізм психіки.
Проте зараз вже почали підніматися питання переосмислення усіх подій з обох сторін.

Україні це також потрібно. Бо у нас є наслідки совєтів, від яких люди не можуть відмовитись, бо значить відмовитись від тої частини життя, яку вдалось інтегрувати як захист своєї психіки, це і участь українців у винищенні євреїв. Прийняття темних сторінок своєї історії вивільняє більше свободи.

“Але я переконаний, що сьогодні ми вже можемо розповідати всі історії, навіть, можливо, повинні їх розповідати без люті і намагання щось замовчувати, без того, щоб бодай частково намагатися применшити жахливі злочини наших предків. Саме цих злочинів ми так соромимося і через них не спимо ночами”.

[Tomasz · Rating 4 out of 5]

Martin Pollack kontynuuje eksplorację dziejów rodziny. Fascynujące obrazki z Dolnej Styrii sprzed stu lat, od burszackich burd po nadejście i upadek nazizmu.
Ale polski przekład budzi we mnie pewne wątpliwości.

[Gośka · Rating 4 out of 5]

3.5

[Nataliya Kindzelska · Rating 3 out of 5]

Трохи не такого я чекала

[Viktoriia Urvantseva · Rating 5 out of 5]

Книжка розповідає про сповнені конфліктів стосунки між німецькомовними мешканцями і словенцями у колишній Нижній Штирії,яка належить до Словенії з 1918-1919 років.

[Ada · Rating 3 out of 5]

3.5

[Karin Chalupar · Rating 5 out of 5]

Eine sehr persönliche Geschichte, man erfährt viel über die Geschichte Sloweniens