Сама чорнота, сама смерть. Трохи пратчеттівська — лояльна й не хижа, просто ретельна у своїй роботі. І найгірше тут не смерть, не вона лякає своєю чорнотою, а саме життя. Дуже тягучо, місцями сюрреалістично та гостросоціально.
Jeg læste Desertør af Halfdan Pisket for et par år siden, uden at se det store lys i bogen. Sådan gik det ikke med Døden. Måske er jeg modnet i mellemtiden, eller måske passer settingen bare bedre? Jeg ved det ikke, men Døden er et mesterværk. Med surrealistiske og magiske billeder kryber den ind under huden, som en krabbe gemmer sig i sandet. Jeg skal helt sikkert have givet Piskets Dansker-trilogi en chance mere.
Історія ну зовсім не сподобалася, дуже багато просто незрозумілих сцен, що взагалі коїться, постійна невизначеність думок через це. Дві зірки тільки за дійсно крутезну мальовку. А якби оцінював видання, то «Видавництву» би точно поставив пʼять зірок за якість.
Це не ранкове читання перед сніданком, бо і потім і шматок в горло не полізе, але і перед сном теж не треба, бо спати буде тяжко. Краще взагалі не братися, але так нецікаво.
Я дивуюся як цей художник зміг передати малюнком всю тривогу, всю чорноту і безпросвітність життя людей, у яких є ментальні проблеми, людей, яких викинуло суспільство на маргінес, людей, що відрізняються.
Оця вода, що схожа на кров і смерть, що насправді не викликає страху, скоріше полегшу.