Сама чорнота, сама смерть. Трохи пратчеттівська — лояльна й не хижа, просто ретельна у своїй роботі. І найгірше тут не смерть, не вона лякає своєю чорнотою, а саме життя. Дуже тягучо, місцями сюрреалістично та гостросоціально.
Jeg læste Desertør af Halfdan Pisket for et par år siden, uden at se det store lys i bogen. Sådan gik det ikke med Døden. Måske er jeg modnet i mellemtiden, eller måske passer settingen bare bedre? Jeg ved det ikke, men Døden er et mesterværk. Med surrealistiske og magiske billeder kryber den ind under huden, som en krabbe gemmer sig i sandet. Jeg skal helt sikkert have givet Piskets Dansker-trilogi en chance mere.
Історія ну зовсім не сподобалася, дуже багато просто незрозумілих сцен, що взагалі коїться, постійна невизначеність думок через це. Дві зірки тільки за дійсно крутезну мальовку. А якби оцінював видання, то «Видавництву» би точно поставив пʼять зірок за якість.
Це не ранкове читання перед сніданком, бо і потім і шматок в горло не полізе, але і перед сном теж не треба, бо спати буде тяжко. Краще взагалі не братися, але так нецікаво.
Я дивуюся як цей художник зміг передати малюнком всю тривогу, всю чорноту і безпросвітність життя людей, у яких є ментальні проблеми, людей, яких викинуло суспільство на маргінес, людей, що відрізняються.
Оця вода, що схожа на кров і смерть, що насправді не викликає страху, скоріше полегшу.
Графіка сподобалась, особливо сюрреалістичні моменти. Гнітючий настрій передає ефектно. Але пів сюжету взагалі не зрозумів. Деяких персонажів важко відрізнити один від одного, так само збиває постійна зміна оповідача і різкі стрибки між сценами. Під кінець повністю втрачаєш нитку оповіді.