Треба дати Донцову належно - стилістично пиге він гарно. Чи, скоріше, потужно. Досить легко зрозуміти, чому він вплинути на стількох людей у міжвоєнний період. Його слова агітують.
Але те, що він пише - викликає сумнів великий. Вимагати фактичне перевтілення фашистівських коецепцій в українських реаліях, при цьому не пропонуючи конкретних рішень. Це варто читати максимум як історичний документ і чітко відокремлювати від сьогоднння.
І саме з цим видавці не справились. Адже відсутнє хоч якась спроба критичного переосмислення постаті та творчості Донцова. Скоріш навпаки, автор передмови намагається виправдати Донцова. І саме через відсутність крити ця книга, чи, скоріш, твори у неї, втрачають цінність чи хоч якусь конструктивність.