What do you think?
Rate this book
Висока полиця
Український переклад і перекладачі: між літературою і націєтворенням
У книзі дано розгорнуту панораму розвитку українського перекладу від Княжої доби й до нашого часу. Особливу увагу приділено перекладові й перекладачам ХІХ–ХХ ст., чия діяльність, окрім літературного, мала й виразне націє творче спрямування, сприяючи проведенню чіткої межі між українцями і панівними націями імперій, до складу яких входили українські землі. Така роль українського перекладу не була унікальна: подібну функцію виконував німецький переклад другої половини XVIII ст., за часів домінування серед вищих верств розділеної Німеччини французької мови й культури, чи каталонський переклад ХХ ст., за часів здійснення урядом Франко примусової «кастилізації» Каталонії. Проте саме історія українського перекладу наповнена найбільшою кількістю драматичних сюжетів, і саме доля провідних українських перекладачів складалася значно трагічніше, аніж в їхніх колег з інших країн, які також зазнавали чужоземного політичного чи культурного панування. Врешті-решт, саме роль українського перекладу в процесах сучасного націєтворення виявилася в силу низки історичних обставин вищою, аніж націєтворча роль перекладу в Німеччині чи Каталонії.
Для науковців і студентів філологів, істориків, культурологів та всіх, хто цікавиться українською літературою й історією.
Для науковців і студентів філологів, істориків, культурологів та всіх, хто цікавиться українською літературою й історією.
- GenresNonfiction
520 pages, Hardcover
First published January 1, 2005
2 people are currently reading
114 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 5 of 5 reviews
December 31, 2023
колись читав перший варіант цієї книжки і тоді дуже сподобалося, а цей варіант - розширене продовження - найкраща книжка в Україні про історію перекладу. безліч цитат, легкий виклад від автора, який особисто знав наших провідних тлумачів. теорія націоєтворчості перекладу - важлива ідея для української культури. радий, що особисто познайомився з паном Максимом - в 2024 на каналі Українського тижня мають вийти наші з ним перекладацькі розмови.
April 10, 2021
Андрій Любка
9 квітня, 2021 - 10:29
Сьогодні хочу вам розповісти про книжку, яка мене надзвичайно приємно вразила. Це той український гуманітарний нон-фікшн справді високого рівня, якого так бракує нашій культурі. Не одне десятиліття авторові довелося збирати на неї матеріал, але результат цієї роботи перевершив усі мої читацькі очікування – це без сумніву фундаментальна й глибоко продумана розвідка. Мова про книжку Максима Стріхи «Український переклад і перекладачі: між літературою і націєтворенням», що побачила світ у видавництві «Дух і літера».

Тільки не подумайте з назви, що ця книжка може зацікавити тільки філологів, перекладачів чи письменників! Бо книгу Максима Стріхи хочеться порекомендувати якнайширшому читачеві, навіть тим людям, які далекі від літератури, але цікавляться історією й політикою. Адже націєтворення в дослідженні аж як ніяк не менше, ніж літератури чи перекладу. Можна ризикнути твердженням, що ця книга є ще однією цілісною історією України – розказану через призму художнього (й не тільки) перекладу.
Головна теза Максима Стріхи така: з огляду на складну історію й кілька століть бездержавності художній переклад став одним із інструментів творення української політичної нації, пробудження національної свідомості серед широких верств населення (наприклад, завдяки перекладу Біблії на українську мову), чи не єдиним полем, де в складні роки утисків чи цензури могла повнокровно розвиватися сучасна українська мова, засобом підвищення престижу української мови серед освіченого міського населення (мати «повного» Шекспіра українською чи слухати лібрета найкращих опер в українському перекладі – означає руйнувати стереотип про «сільську» мову).
Свою тезу автор доводить, подаючи панорамну картину історії українського перекладу з часів княжої доби до сьогодення. Безсумнівно, для нашої історії (не тільки культури, а взагалі) переклад має принципове значення. Адже сама українська модерність починається з перекладу – «перелицювання» Вергілія Котляревським. Без «Енеїди» не було б, либонь, ні сучасної живої української мови, ні держави під назвою Україна. Політична, або ж, як називає її пан Стріха, націєтворча функція перекладу вичерпала себе всього кілька років тому – після початку російської агресії. Цю думку автор обґрунтовує, кажучи, що тепер переклад величезної кількості книжок – від наукових до художніх – став для нас буденним явищем, а сама робота перекладача перетворилася з хобі чи ентузіастичного патріотичного чину на оплачувану працю.
Важливо, що пишучи про історію українського перекладу, Максим Стріха створює також повноцінні біографічні сильветки найвидатніших українських перекладачів – від Пантелеймона Куліша через Зерова до Рильского, Кочура й Лукаша.
Щедро цитуючи переклади й оригінали, Максим Стріха дає читачеві чудову нагоду стати свідком своєрідного перекладацького поєдинку: побачити, як одну й ту саму фразу чи куплет перекладали різні перекладачі.
Окремо слід наголосити про тому, як написана ця книжка. Попри свій досить поважний обсяг (понад 500 сторінок), читається вона легко, хоч і не на одному подиху. Усе це завдяки легкому авторському стилю, який я умовно назвав би стилем західної есеїстики, де наукова ретельність поєднується з цікавим викладом та доречними ліричними відступами.
Тож дуже раджу й усіляко рекомендую цю книжку – точно не пожалкуєте!
9 квітня, 2021 - 10:29
Сьогодні хочу вам розповісти про книжку, яка мене надзвичайно приємно вразила. Це той український гуманітарний нон-фікшн справді високого рівня, якого так бракує нашій культурі. Не одне десятиліття авторові довелося збирати на неї матеріал, але результат цієї роботи перевершив усі мої читацькі очікування – це без сумніву фундаментальна й глибоко продумана розвідка. Мова про книжку Максима Стріхи «Український переклад і перекладачі: між літературою і націєтворенням», що побачила світ у видавництві «Дух і літера».

Тільки не подумайте з назви, що ця книжка може зацікавити тільки філологів, перекладачів чи письменників! Бо книгу Максима Стріхи хочеться порекомендувати якнайширшому читачеві, навіть тим людям, які далекі від літератури, але цікавляться історією й політикою. Адже націєтворення в дослідженні аж як ніяк не менше, ніж літератури чи перекладу. Можна ризикнути твердженням, що ця книга є ще однією цілісною історією України – розказану через призму художнього (й не тільки) перекладу.
Головна теза Максима Стріхи така: з огляду на складну історію й кілька століть бездержавності художній переклад став одним із інструментів творення української політичної нації, пробудження національної свідомості серед широких верств населення (наприклад, завдяки перекладу Біблії на українську мову), чи не єдиним полем, де в складні роки утисків чи цензури могла повнокровно розвиватися сучасна українська мова, засобом підвищення престижу української мови серед освіченого міського населення (мати «повного» Шекспіра українською чи слухати лібрета найкращих опер в українському перекладі – означає руйнувати стереотип про «сільську» мову).
Свою тезу автор доводить, подаючи панорамну картину історії українського перекладу з часів княжої доби до сьогодення. Безсумнівно, для нашої історії (не тільки культури, а взагалі) переклад має принципове значення. Адже сама українська модерність починається з перекладу – «перелицювання» Вергілія Котляревським. Без «Енеїди» не було б, либонь, ні сучасної живої української мови, ні держави під назвою Україна. Політична, або ж, як називає її пан Стріха, націєтворча функція перекладу вичерпала себе всього кілька років тому – після початку російської агресії. Цю думку автор обґрунтовує, кажучи, що тепер переклад величезної кількості книжок – від наукових до художніх – став для нас буденним явищем, а сама робота перекладача перетворилася з хобі чи ентузіастичного патріотичного чину на оплачувану працю.
Важливо, що пишучи про історію українського перекладу, Максим Стріха створює також повноцінні біографічні сильветки найвидатніших українських перекладачів – від Пантелеймона Куліша через Зерова до Рильского, Кочура й Лукаша.
Щедро цитуючи переклади й оригінали, Максим Стріха дає читачеві чудову нагоду стати свідком своєрідного перекладацького поєдинку: побачити, як одну й ту саму фразу чи куплет перекладали різні перекладачі.
Окремо слід наголосити про тому, як написана ця книжка. Попри свій досить поважний обсяг (понад 500 сторінок), читається вона легко, хоч і не на одному подиху. Усе це завдяки легкому авторському стилю, який я умовно назвав би стилем західної есеїстики, де наукова ретельність поєднується з цікавим викладом та доречними ліричними відступами.
Тож дуже раджу й усіляко рекомендую цю книжку – точно не пожалкуєте!
Read
August 18, 2025було цікаво! я - людина, до перекладу письмового дотична лиш як аматорка, того багатьох речей я до кінця не розуміла (особливо коли це стосувалось творів, які, як мені здавалось з книжки, будь-які перекладачі знають на памʼять?.. незалежно від мови перекладу?)
трохи розчарувало, що майже всі приклади та й взагалі увага приділялась перекладам лірики. дуже було б цікаво ще більше почитати і про прозу.
але тепер у мене є розуміння щодо багатьох аспектів укр перекладу, та я розвитку мови взагалі. дуже розлого і корисно було почитати. і тепер хочу прочитати щось у перекладі Лукаша:)
трохи розчарувало, що майже всі приклади та й взагалі увага приділялась перекладам лірики. дуже було б цікаво ще більше почитати і про прозу.
але тепер у мене є розуміння щодо багатьох аспектів укр перекладу, та я розвитку мови взагалі. дуже розлого і корисно було почитати. і тепер хочу прочитати щось у перекладі Лукаша:)
May 28, 2022
Цю книгу треба було читати в універі паралельно з підручником з історії перекладу. Адже тут справді укладено весь процес розвитку українського перекладацтва. Чому йдеться також про націєтворення? Бо ще за царських часів інтелігенція (яка була єдиним споживачем літератури і часто могла читати художні твори у французькою, німецькому, польському - і, звісно, російському - оригіналі, тож не дуже й потребувала перекладів) зрозуміла, що мати класику у власному перекладі - це означає перенести українську з розряду діалектів до розряду справжніх, визнаних мов. І щоб не бути малоросами - лише придатками великоросів - а окремою нацією українців, вони й почали перекладати. А далі інші підхопили це - і не тільки в кабінетах, але й на тюрмах.
April 9, 2016
Не уверена, насколько я целевая аудитория этой книги - я не очень хорошо знаю историю украинской культуры, а художественные тексты на украинском читаю с гораздо большим трудом, чем нехудожественные. Но мне очень понравилось - и общее представление о литературе (не только о переводе) у меня теперь гораздо лучше, и "познакомилась" со многими выдающимися личностями, и основная идея книги - про роль перевода в формировании нации - мне показалось достаточно интересной и убедительно развивалась через всю историю украинского художественного перевода.
Displaying 1 - 5 of 5 reviews