What do you think?
Rate this book
Чути українською #1
Чути українською
Чи знаєте ви, що голосних в українській мові приблизно в п’ять разів менше, ніж приголосних? Чи чули ви про нескладотворчі звуки? А про літеру Шредінгера? Чи відомо вам, що шиплячі постійно мімікрують під інші приголосні української мови?
Якщо чесно: ви все це знаєте. І навіть якщо вам здається, що ви гадки не маєте, за яким принципом слід вимовляти ті чи інші звуки, ваші мовна свідомість і мовленнєвий апарат роблять це бездоганно.
Книжка «Чути українською» не змушуватиме вас учити правила чи зубрити мовні закони. Це вже робила колись ваша вчителька української мови та літератури. Завдання книжки — пояснити, за якими правилами й закономірностями працює звукова система, а ще — чому наша абетка майже досконала. І, звісно, переконати вас, що українська мова — це надзвичайно цікаво, легко і місцями навіть корисно.
Ольга Дубчак — кандидатка філологічних наук, фахова редакторка, літературна редакторка, аудіо-редакторка і головна редакторка. Словом, хоче про це поговорити. Так склалося, що редагування лягло в основу всього життя, хоча сама Ольга такого не планувала.
Народилася в Києві, на Оболоні, що часом раптово позначається на мовленні й ставленні до різних життєвих ситуацій. Навчалася у фізико-математичному класі й планувала вступати в КПІ, однак інженерно-технічні спеціальності виступили «проти». Вступила на факультет української філології Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, бо «за» висловилися всі переможені Ольгою районні та міські олімпіади з мови та літератури. Там само на кафедрі української мови захистила кандидатську дисертацію.
Навчання у школі, в університеті, подальше викладання, педагогічна практика та підготовка абітурієнтів до ЗНО з української мови та літератури Ользі загалом подобалися. Але була одна проблема: ані сама Ольга, ані учні й викладачі, яким випала непроста доля мати з нею справи, не могли й не можуть зрозуміти — навіщо вчити правила, якщо їх ніхто не запам’ятовує і не застосовує на практиці? Для чого зазубрювати правило дев’ятки (Що таке правило дев’ятки, спитаєте ви? От саме про це й мова!), якщо слово «чипси» все одно скрізь написане неправильно? Врешті: чому нам і досі сняться шкільні уроки з української мови, якщо ми абсолютно нічого з них не пам’ятаємо?
Отже, настав час дати відповіді на всі ці запитання й розповісти про українську мову так, щоб це було цікаво, корисно і, можливо, навіть весело. Хоча в цьому питанні немає гарантій, бо в Ольги зовсім немає почуття гумору.
Книжка «Чути українською» є першою з трьох, присвячених правилам української мови, але не тим, що ви подумали, а іншим. Якщо ви нічого такого не подумали — навіть краще. У першій книжці ми поговоримо про букви та звуки, принципи їх узгодження та взаємодії, спробуємо запам’ятати кілька слів і зрозуміти, чому апостроф — крутий, а м’який знак — невпевнений у собі і відвідує спеціаліста. Плюс трошки історії і цікавих фактів.
І без гумору, звісно! Не час сміятися, шановні.
Якщо чесно: ви все це знаєте. І навіть якщо вам здається, що ви гадки не маєте, за яким принципом слід вимовляти ті чи інші звуки, ваші мовна свідомість і мовленнєвий апарат роблять це бездоганно.
Книжка «Чути українською» не змушуватиме вас учити правила чи зубрити мовні закони. Це вже робила колись ваша вчителька української мови та літератури. Завдання книжки — пояснити, за якими правилами й закономірностями працює звукова система, а ще — чому наша абетка майже досконала. І, звісно, переконати вас, що українська мова — це надзвичайно цікаво, легко і місцями навіть корисно.
Ольга Дубчак — кандидатка філологічних наук, фахова редакторка, літературна редакторка, аудіо-редакторка і головна редакторка. Словом, хоче про це поговорити. Так склалося, що редагування лягло в основу всього життя, хоча сама Ольга такого не планувала.
Народилася в Києві, на Оболоні, що часом раптово позначається на мовленні й ставленні до різних життєвих ситуацій. Навчалася у фізико-математичному класі й планувала вступати в КПІ, однак інженерно-технічні спеціальності виступили «проти». Вступила на факультет української філології Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, бо «за» висловилися всі переможені Ольгою районні та міські олімпіади з мови та літератури. Там само на кафедрі української мови захистила кандидатську дисертацію.
Навчання у школі, в університеті, подальше викладання, педагогічна практика та підготовка абітурієнтів до ЗНО з української мови та літератури Ользі загалом подобалися. Але була одна проблема: ані сама Ольга, ані учні й викладачі, яким випала непроста доля мати з нею справи, не могли й не можуть зрозуміти — навіщо вчити правила, якщо їх ніхто не запам’ятовує і не застосовує на практиці? Для чого зазубрювати правило дев’ятки (Що таке правило дев’ятки, спитаєте ви? От саме про це й мова!), якщо слово «чипси» все одно скрізь написане неправильно? Врешті: чому нам і досі сняться шкільні уроки з української мови, якщо ми абсолютно нічого з них не пам’ятаємо?
Отже, настав час дати відповіді на всі ці запитання й розповісти про українську мову так, щоб це було цікаво, корисно і, можливо, навіть весело. Хоча в цьому питанні немає гарантій, бо в Ольги зовсім немає почуття гумору.
Книжка «Чути українською» є першою з трьох, присвячених правилам української мови, але не тим, що ви подумали, а іншим. Якщо ви нічого такого не подумали — навіть краще. У першій книжці ми поговоримо про букви та звуки, принципи їх узгодження та взаємодії, спробуємо запам’ятати кілька слів і зрозуміти, чому апостроф — крутий, а м’який знак — невпевнений у собі і відвідує спеціаліста. Плюс трошки історії і цікавих фактів.
І без гумору, звісно! Не час сміятися, шановні.
192 pages, Paperback
First published December 10, 2020
47 people are currently reading
503 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 87 reviews
Read
March 14, 2021Асиметрі́я, дани́на, жалюзі́, за́кладка, зру́чний, ко́сий, промі́жок, роздрібни́й, русло́, све́рдло, спи́на, текстови́й, фо́льга, це́нтнер, цінни́к
Це - далеко не всі несподівані наголоси, які рвуться на волю з сумного провалля словника, тож щоб не плакать, ми сміялись.
Ольга Дубчак дуже весело описує фонетичні особливості української - можливо, для філологів великих несподіванок і не буде, але читається дуже жваво!
Коротше, ця книжечка вас потішить, якщо:
* ви пам'ятаєте всі ці "де ти з'їси цю чашу жиру" / "кафе птах" / "де ти з'їси ці лини" тощо, але, як і я, хоч убий, не згадаєте, ні де, ні нащо, ні що це таке взагалі, бо мнемоніки сприяють запам'ятовуванню самого мнемоніка, але ж не правила!
* ви теж вважаєте, що правила найефективніше запам'ятовуються через жарти, краще солоненькі: скажімо, хто ж на тверезу голову засвоїть, що "глухий С звучить подібно до З у словах, де є дзвінкий приголосний" ("ось де" звучить як "озьде" абощо)? А от із прикладом "У цьому зв'язку диктори, актори, радіо- й телеведучі дуже цінують такий вислів як запис дубля" - запам'ятовується намертво))
* вам не завадять нові смішні лайфгаки для важких моментів, на які щедра наша мова: скажімо, коли неясно, як правильно - и чи е - то "змініть слово і зауважте, чи, бува, не вивалився той злощасний слабак із нього взагалі" (швець - шевця тощо). Якщо вивалився, то це було Е, бо "И в таких маніпуляціях чомусь не вивалюється, не знаю чому, можливо, тому, що він сильніший духом і ходить до психотерапевта". Мене доти задовольняло реальне історичне пояснення (бо мене розчулюють ці привиди вимерлих звуків і букв, як кістяки древньої мегафауни в товщі землі), але ж чудово звучить!
* вже знаєте, що конкурс милозвучності - це міф, і тепер хочете дізнатися, які фонетичні особливості справді є унікальною специфікою української мови.
А мені, сподіваюся, ця книжка нарешті допоможе (на радість усім моїм редакторам) запам'ятати правила чергування для милозвучності в усіх цих триклятих у/в, з/із, і/й тощо.
Це - далеко не всі несподівані наголоси, які рвуться на волю з сумного провалля словника, тож щоб не плакать, ми сміялись.
Ольга Дубчак дуже весело описує фонетичні особливості української - можливо, для філологів великих несподіванок і не буде, але читається дуже жваво!
Коротше, ця книжечка вас потішить, якщо:
* ви пам'ятаєте всі ці "де ти з'їси цю чашу жиру" / "кафе птах" / "де ти з'їси ці лини" тощо, але, як і я, хоч убий, не згадаєте, ні де, ні нащо, ні що це таке взагалі, бо мнемоніки сприяють запам'ятовуванню самого мнемоніка, але ж не правила!
* ви теж вважаєте, що правила найефективніше запам'ятовуються через жарти, краще солоненькі: скажімо, хто ж на тверезу голову засвоїть, що "глухий С звучить подібно до З у словах, де є дзвінкий приголосний" ("ось де" звучить як "озьде" абощо)? А от із прикладом "У цьому зв'язку диктори, актори, радіо- й телеведучі дуже цінують такий вислів як запис дубля" - запам'ятовується намертво))
* вам не завадять нові смішні лайфгаки для важких моментів, на які щедра наша мова: скажімо, коли неясно, як правильно - и чи е - то "змініть слово і зауважте, чи, бува, не вивалився той злощасний слабак із нього взагалі" (швець - шевця тощо). Якщо вивалився, то це було Е, бо "И в таких маніпуляціях чомусь не вивалюється, не знаю чому, можливо, тому, що він сильніший духом і ходить до психотерапевта". Мене доти задовольняло реальне історичне пояснення (бо мене розчулюють ці привиди вимерлих звуків і букв, як кістяки древньої мегафауни в товщі землі), але ж чудово звучить!
* вже знаєте, що конкурс милозвучності - це міф, і тепер хочете дізнатися, які фонетичні особливості справді є унікальною специфікою української мови.
А мені, сподіваюся, ця книжка нарешті допоможе (на радість усім моїм редакторам) запам'ятати правила чергування для милозвучності в усіх цих триклятих у/в, з/із, і/й тощо.
January 29, 2021
Книжка читається на одному диханні! Вона одночасно корисна і дуже дотепна. Всім раджу - класно освіжає знання з української мови і гарантовано на кілька років продовжує життя.
З нетерпінням чекаю на продовження :)
З нетерпінням чекаю на продовження :)
May 23, 2022
ольга дубчак ([б] у жодному разі не оглушуємо) написала жвавий огляд української фонетики, у якому, щоправда, жартів про винника й кепський авторчин характер трохи більше, ніж хотілося б, а пояснень, як ми до цієї фонетики докотилися, — трохи менше; але, здається, цільова аудиторія книжки підказує саме таку пропорцію, то й бог із нею. і якщо ви, скажімо, готуєтеся до іспитів або сидите в погребі під сиренами, не маючи ні сил, ні натхнення на довгі зв'язні тексти, «чути українською» заходить краще (і точно корисніше для психіки) за можливі альтернативи, чи це підручник із укрмови, чи стрічка новин. я, наприклад, прочитала її за кілька повітряних тривог на межі лютого й березня, примостившись між ящиками з яблуками й полицями з варенням і проговорюючи вголос приблизно кожен третій приклад, і мені було цілком добре.
June 29, 2021
2⭐ на goodreads означає it was ok. Дуже прямо відповідає моєму враженню.
Справді гарненько й по-порядочку розібрані всі звуки, як годиться. І навіть мені дохідливо пояснили, чому родовий множини слів «буря» і «вечеря» буде «бур» і «вечер». Але то ж не все.
Я спершу подивувалася, коли товариш плювався на гумор цієї книжки, але тепер, після прочитання, я згодна з тим, про що йому йшлося. Це не мій гумор. Якщо в авторки пунктик щодо свого характеру, а в її друзів трапляється істерика від правильної вимови словосполучення «запис дубля» — це не мої проблеми. Якщо їй смішно з макрона, то це не означає, що й мені теж смішно. Гаразд, бачу багато п'ятизіркових відгуків — значить, жарти влучили в ЦА.
В інших відгуках вже пишуть про «кювет» — так, нещасний кювет попокачався по сторінках, перш ніж склалося якесь уявлення про його вимову. Як і де авторка знайшла [g] в оригінальному слові горизонт, я не знаю, і чим відрізняється γ в словах географія і біологія — не знаю теж. Може, це припасено на наступні книжки? 🤷♀️
Я не філологиня, але я й не ненавиділа підручник з української мови в школі. Тому численні поблажливі ляскання по спині «ой тут знову страшний термін, потерпіть» регулярно вибішували. От що вже не ЦА, то не ЦА. Не знаю, за кого мене тут мають.
Й або мені здалося, або справді в шрифті KazimirText, який використаний для книжки, замість и з наголосом використали ú. Сподіваюся, що я помилилась.
PS. Іду шукати авторку. За її словами, вона винна мені брют.
UPD. Забула додати нотатки, які робила по ходу читання:
* "правда, вам теж хочеться написати б'юст і дежав'ю?" (Не хочеться аж ніяк)
* у Рівному є пам'ятник літері Ї?! Це цікаво, бо я вперше про такий чую 😅
* "пам'ятаєте анекдот про ховраха? та не важливо". (Як це, блін. Що це за анекдот? яким він боком сюди? яку емоцію я маю запаз відчувати?)
* "стрибнули з місця в кар'єр" (хіба це не російська ідіома?)
* "индик в правописі" (так наче ж нема индика в правописі? чи є?)
Справді гарненько й по-порядочку розібрані всі звуки, як годиться. І навіть мені дохідливо пояснили, чому родовий множини слів «буря» і «вечеря» буде «бур» і «вечер». Але то ж не все.
Я спершу подивувалася, коли товариш плювався на гумор цієї книжки, але тепер, після прочитання, я згодна з тим, про що йому йшлося. Це не мій гумор. Якщо в авторки пунктик щодо свого характеру, а в її друзів трапляється істерика від правильної вимови словосполучення «запис дубля» — це не мої проблеми. Якщо їй смішно з макрона, то це не означає, що й мені теж смішно. Гаразд, бачу багато п'ятизіркових відгуків — значить, жарти влучили в ЦА.
В інших відгуках вже пишуть про «кювет» — так, нещасний кювет попокачався по сторінках, перш ніж склалося якесь уявлення про його вимову. Як і де авторка знайшла [g] в оригінальному слові горизонт, я не знаю, і чим відрізняється γ в словах географія і біологія — не знаю теж. Може, це припасено на наступні книжки? 🤷♀️
Я не філологиня, але я й не ненавиділа підручник з української мови в школі. Тому численні поблажливі ляскання по спині «ой тут знову страшний термін, потерпіть» регулярно вибішували. От що вже не ЦА, то не ЦА. Не знаю, за кого мене тут мають.
Й або мені здалося, або справді в шрифті KazimirText, який використаний для книжки, замість и з наголосом використали ú. Сподіваюся, що я помилилась.
PS. Іду шукати авторку. За її словами, вона винна мені брют.
UPD. Забула додати нотатки, які робила по ходу читання:
* "правда, вам теж хочеться написати б'юст і дежав'ю?" (Не хочеться аж ніяк)
* у Рівному є пам'ятник літері Ї?! Це цікаво, бо я вперше про такий чую 😅
* "пам'ятаєте анекдот про ховраха? та не важливо". (Як це, блін. Що це за анекдот? яким він боком сюди? яку емоцію я маю запаз відчувати?)
* "стрибнули з місця в кар'єр" (хіба це не російська ідіома?)
* "индик в правописі" (так наче ж нема индика в правописі? чи є?)
March 10, 2021
"Плачте. Страждайте. Тужіть, Квильте, як Ярославна в Путивлі, летіть чайкою-зигзицею по Дунаєві, омочуйте бебряний рукав у Каял-ріці, утирайте князю криваві його рани на дужому його тілі. При вивченні української мови не час радіти й веселитися. Це тяжкий, стражденний і безмірно трагічний процес, це вам розкаже будь-яка вчителька української мови".
Хочу ще і вже!
Хочу ще і вже!
January 21, 2021
незанудно про занудне, хоч часом жартів стає так багато, що вони повторюються, зокрема, про "голову дома забув" і про Олега (прости Господи!) Анатолійовича (нахіба мені це?) Винника.
кілька зауважень від філолога-задрота:
на с. 37 формулювання "ю ніколи не пишеться після г,к,х і щ" з уточненням в наступному реченні - "в українських словах" - дещо заплутує, бо на с.157 виявляється, що є слова "кювет, Гюго, кюрі". тобто їх не можна вважати українськими словами, бо вони запозичені? така логіка?
с. 42 приклад hat/het вважаю не дуже вдалим (це я щодо "het" - безліч інших є слів, більш відомих);
на с.47 є про те, що нині вже можна й індика, й индика, а на с. 75 написано, що в слові "індичка" неможлива заміна на "и" (і це шо - сексизм? пташизм?);
с.158 прізвище О'Генрі всім прекрасне, але воно здавна гуляє в посібниках з укрмови як прізвище-псевдонім одного письменника-гумориста, все ок, тільки в нього було псевдо О.Генрі (але припускаю, що в цьому прикладі йдеться не про гумориста, хоча від авторки-гумористки це було б природно - так, без м'якого знаку - природнО).
і ще - чого немає "Мавпи Буф" (губні) і "лимерівна+й/ми - не Валерій" (сонорні) - "Де ти з'їси ці лини" є, про чашу жиру є, про кафе "Птах" є, а про мавпу, бляха, і Лимерівну нема. І чого так?
кілька зауважень від філолога-задрота:
на с. 37 формулювання "ю ніколи не пишеться після г,к,х і щ" з уточненням в наступному реченні - "в українських словах" - дещо заплутує, бо на с.157 виявляється, що є слова "кювет, Гюго, кюрі". тобто їх не можна вважати українськими словами, бо вони запозичені? така логіка?
с. 42 приклад hat/het вважаю не дуже вдалим (це я щодо "het" - безліч інших є слів, більш відомих);
на с.47 є про те, що нині вже можна й індика, й индика, а на с. 75 написано, що в слові "індичка" неможлива заміна на "и" (і це шо - сексизм? пташизм?);
с.158 прізвище О'Генрі всім прекрасне, але воно здавна гуляє в посібниках з укрмови як прізвище-псевдонім одного письменника-гумориста, все ок, тільки в нього було псевдо О.Генрі (але припускаю, що в цьому прикладі йдеться не про гумориста, хоча від авторки-гумористки це було б природно - так, без м'якого знаку - природнО).
і ще - чого немає "Мавпи Буф" (губні) і "лимерівна+й/ми - не Валерій" (сонорні) - "Де ти з'їси ці лини" є, про чашу жиру є, про кафе "Птах" є, а про мавпу, бляха, і Лимерівну нема. І чого так?
December 27, 2020
Хороша книжка, нада брать. Верф‘ю клянусь.
Улюблений стиль авторки, що перетвоює правила української мови в приємну розмову за чаєм, акуратненько пропрацьовує травми, які ймовірно ви маєте зі школи і ніжно нагадує, що українська мова прекрасна навіть без рішень конкурсів з милозвучності мов.
Є, правда, кілька побічних ефектів:
• хочеться додому, щоб під ковдрою писати бур‘я та палити аркушики;
• записатися в мовний патруль;
• виникає бажання заснувати власний конкурс з милозвучності мов і закрити цей гештальт
• і я тепер знаю по-батькові пана Олега Винника. Це було вельми несподіване знання.
Окремі компліменти за верстку, якість поліграфії і загальну естетику)
П.С. А можна оформити підписку на наступні книжки пані Дубчак? Просто скажіть, куди надсилати гроші)
Улюблений стиль авторки, що перетвоює правила української мови в приємну розмову за чаєм, акуратненько пропрацьовує травми, які ймовірно ви маєте зі школи і ніжно нагадує, що українська мова прекрасна навіть без рішень конкурсів з милозвучності мов.
Є, правда, кілька побічних ефектів:
• хочеться додому, щоб під ковдрою писати бур‘я та палити аркушики;
• записатися в мовний патруль;
• виникає бажання заснувати власний конкурс з милозвучності мов і закрити цей гештальт
• і я тепер знаю по-батькові пана Олега Винника. Це було вельми несподіване знання.
Окремі компліменти за верстку, якість поліграфії і загальну естетику)
П.С. А можна оформити підписку на наступні книжки пані Дубчак? Просто скажіть, куди надсилати гроші)
February 2, 2021
Дуже гарна книга, щоб розібратися у звуках української. Програма як у підручнику, але жваво і дотепно. Загалом нічого нового, але освіжити знання ніколи не зайве. Думаю, особисто мені будуть більш потрібні друга і третя книга серії (так, це буде серія, і це вже цікаво).
January 29, 2021
Цілком можливо, найдотепніший нонфікшн, який мені доводилось читати. Для мене як перекаладача це здебільшого була пробіжка по знайомих теренах, а тому хотілося б навіть, аби пані Дубчак опанувала якісь інші сфери й написала про них. Виходить гарно.
Щодо зауваг, то є у книжці одне страхітливо заплутане місце, яке, я думаю, збило і зіб'є з пантелику багато читачів. На с. 104-105 авторка перелічує передньоязикові приголосні й каже, що вони поділяються на альвеолярні та зубні. Далі вона зазначає, що всі ці приголосні, окрім ж, ч, ш і дж зубні, а зубні - це ті, при творенні яких кінчик язика торкається зубів. Але тут уважний читач може спробувати вимовити ту ж саму передньоязикову р чи с і слушно виявити, що язик при цьому НЕ торкається зубів.
Проблема в тому, що до зубних тут зараховано як, власне, зубні, так і альвеолярні (ясенні) приголосні, а до альвеолярних - ті, що в західному мовознавстві називаються постальвеолярними (заясенними). Не знаю, наскільки це коректно для української наукової мови, але те, що тут це збіса плутає, це точно. Так само, коли трохи далі пишеться, мовляв, при вимовлянні ж, ч, ш і дж "зуби не задіяні", незайве уточнити, що не задіяні саме передні зуби.
Ще, як завжди над посібниками з укр. мови, над цим також нависає, хоч і невеличка, тінь надмірної приписовості й суб'єктивізму: Чому, скажімо, в слові "фольга" наголос конче має залишатись на першому складі, попри те що він там є хіба якраз у посібниках і словниках? Чому категорично відкидаєтсья форма "узаємини"? Чому відверто не рекомендується вживати слів "гобі", "гакер"?
Проте на загальному плані це дрібниці.
Щодо зауваг, то є у книжці одне страхітливо заплутане місце, яке, я думаю, збило і зіб'є з пантелику багато читачів. На с. 104-105 авторка перелічує передньоязикові приголосні й каже, що вони поділяються на альвеолярні та зубні. Далі вона зазначає, що всі ці приголосні, окрім ж, ч, ш і дж зубні, а зубні - це ті, при творенні яких кінчик язика торкається зубів. Але тут уважний читач може спробувати вимовити ту ж саму передньоязикову р чи с і слушно виявити, що язик при цьому НЕ торкається зубів.
Проблема в тому, що до зубних тут зараховано як, власне, зубні, так і альвеолярні (ясенні) приголосні, а до альвеолярних - ті, що в західному мовознавстві називаються постальвеолярними (заясенними). Не знаю, наскільки це коректно для української наукової мови, але те, що тут це збіса плутає, це точно. Так само, коли трохи далі пишеться, мовляв, при вимовлянні ж, ч, ш і дж "зуби не задіяні", незайве уточнити, що не задіяні саме передні зуби.
Ще, як завжди над посібниками з укр. мови, над цим також нависає, хоч і невеличка, тінь надмірної приписовості й суб'єктивізму: Чому, скажімо, в слові "фольга" наголос конче має залишатись на першому складі, попри те що він там є хіба якраз у посібниках і словниках? Чому категорично відкидаєтсья форма "узаємини"? Чому відверто не рекомендується вживати слів "гобі", "гакер"?
Проте на загальному плані це дрібниці.
March 22, 2022
Тут треба ставити 10 зірочок, 5 - мало!
March 20, 2021
Книжка навряд чи для філологів. Це радше абсолютно для всіх інших, крім тих, хто працює з мовою і давно знає всі правила. Словом, я точно не належу до аудиторії таких книжок. А крім того, гумор у книжці більше скидається на грайливі дописи у фейсбуку. Можливо, молоде покоління це зацінить, але не мовні фахівці 25+.
Сама інформація абсолютно правильна, структурована й пояснена. Однак я радила б видавцям попереджати, про що саме йтиметься в книжці. Бо "Чути українською" я замовляла саме з думкою про те, що почитаю про особливості наголосів, ритму, темпу мови в різних регіонах України, про діалекти та інші особливості. А отримала звичайний правопис у розважливому поданні.
Сама інформація абсолютно правильна, структурована й пояснена. Однак я радила б видавцям попереджати, про що саме йтиметься в книжці. Бо "Чути українською" я замовляла саме з думкою про те, що почитаю про особливості наголосів, ритму, темпу мови в різних регіонах України, про діалекти та інші особливості. А отримала звичайний правопис у розважливому поданні.
February 16, 2021
Лаконічно, дотепно, дуже фахово. Згадала всі правила і вчительку української мови Олену Гордіївну.
Слухала аудіоверсію, тому мегауклін Соні Сотник - завжди її любила, тепер люблю ще дужче*
Жду книжку про пунктуацію, бо це ж неможливо ж!
Слухала аудіоверсію, тому мегауклін Соні Сотник - завжди її любила, тепер люблю ще дужче*
Жду книжку про пунктуацію, бо це ж неможливо ж!
February 8, 2021
От я вам чесно признаюсь: відкриваючи перед сном книжку Ольги Дубчак «Чути українською» я розраховувала навіяти собі дрімоту (бо ж екскурс у філологію - це вам не фентезі з відьмаками і драконами). Хоча і сподівалась, що може якийсь пасаж із чергуванням звуків і відкладеться з користю у пам‘яті. А от чого я не сподівалась, так що буду трусити ліжко, підвиваючи від сміху і заважаючи спати усій своїй родині, а можливо і розлякуючи лисиць на вулиці (вони якраз вночі приходять під наші вікна ритись у смітниках).
« Отже, фінікійці попросили людство потримати їхнє пиво, неспішно взяли в руки черепок і нашкрябали на ньому якісь невибагливі козюлькі. Їх було лише 22. «Хм, - подумало людство, - чого ж мені більше хочеться: зазубрити п‘ятдесят тисяч химерних ієрогліфів чи запам‘ятати два десятки маленьких козюльок - і полетіти в космос?». Для давніх греків відповідь була очевидною, тому вони, підібравши щелепу з підлоги, попросили дати їм фінікійський алфавіт (просто подивитися, шо таке!), принесли його додому...»
Я й подумати не могла, що можна так весело, задорно і ненудно написати книгу про мову, граматичні правила і особливості поведінки голосних та приголосних, хоч вони передноязикі, хоч гортанні, хоч губно-зубні.
Варто відразу попередити, що тихо цю книгу читати важко. Ти або смієшся, або щось бубниш, шипиш, дзижчиш чи язиком клацаєш, усвідомлено пробуючи на смак ці всі довгі голосні і дзвінкі приголосні. Або вигукуєш у вікно «палатальний апроксимант!» (ні, це не матюк, так, це українською). Коротше, пірнувши в глибини філологіі людина з боку може виглядати не зовсім здоровою. Я вас попередила.
Як казав Андерсен, прочитавши цю казку до кінця ми будемо знати більше, ніж тепер. Наприклад, я «вкурила» (пардон за мою французьку) чому дехто в інтернетах (як от відомий перекладач Олекса Негребецький) почав замість літери «і» писати літеру «ї» (таємничо прошепочу: це все «Желехівка», а подробиці вже шукайте в книжці). І що «шта» - це давня назва літери «щ», а не коли ти не розумієш що коїться в інтернеті.
Правда, під час читання деяких розділів в мене наставав стан заперечення: як це «чорнОслив», а не «чорнослИв»? Як це «чорнОзем», а «чорнозЕм»? Що означає «в українських словах природНО і зворотНО немає м‘якого знака?». На що авторка пекельно шкірилась: «Це філологія, друзі, а від філології добра не жди, не жди сподіваної волі!»
Коротше, «Чути українською» - це мастрід (збагачуємо мову і не боїмося запозичення іншомовних слів). Тобто читати варто усім. Особливо якщо врахувати, що мовний патруль вже вийшов на вулиці країни і ось-ось подзвонить вам у двері, щоб спитати, як правильно пишеться українською прізвище автора «По кому подзвін»?
Витираючи від пилу найзручнішу полицю книжкової шафи я хочу зазначити, що давно і палко люблю діда Свирида з його дотепною українською історією, а тепер ще й палко полюбила Дубчак з її дотепною украінською мовою (ніжно ставлю їх поруч) Мені б в школі таких учителів!
«І найхітовіший момент. Не пишемо м‘який знак у словах, які вживаємо по сто разів на день: держално, пужално, ціпилно. Що значить «ви їх не вживаєте?». Не знаю, не знаю. Я була б дуже обережною з людиною, яка не вживає слова ціпилно. Вона викликає неабиякі підозри».
« Отже, фінікійці попросили людство потримати їхнє пиво, неспішно взяли в руки черепок і нашкрябали на ньому якісь невибагливі козюлькі. Їх було лише 22. «Хм, - подумало людство, - чого ж мені більше хочеться: зазубрити п‘ятдесят тисяч химерних ієрогліфів чи запам‘ятати два десятки маленьких козюльок - і полетіти в космос?». Для давніх греків відповідь була очевидною, тому вони, підібравши щелепу з підлоги, попросили дати їм фінікійський алфавіт (просто подивитися, шо таке!), принесли його додому...»
Я й подумати не могла, що можна так весело, задорно і ненудно написати книгу про мову, граматичні правила і особливості поведінки голосних та приголосних, хоч вони передноязикі, хоч гортанні, хоч губно-зубні.
Варто відразу попередити, що тихо цю книгу читати важко. Ти або смієшся, або щось бубниш, шипиш, дзижчиш чи язиком клацаєш, усвідомлено пробуючи на смак ці всі довгі голосні і дзвінкі приголосні. Або вигукуєш у вікно «палатальний апроксимант!» (ні, це не матюк, так, це українською). Коротше, пірнувши в глибини філологіі людина з боку може виглядати не зовсім здоровою. Я вас попередила.
Як казав Андерсен, прочитавши цю казку до кінця ми будемо знати більше, ніж тепер. Наприклад, я «вкурила» (пардон за мою французьку) чому дехто в інтернетах (як от відомий перекладач Олекса Негребецький) почав замість літери «і» писати літеру «ї» (таємничо прошепочу: це все «Желехівка», а подробиці вже шукайте в книжці). І що «шта» - це давня назва літери «щ», а не коли ти не розумієш що коїться в інтернеті.
Правда, під час читання деяких розділів в мене наставав стан заперечення: як це «чорнОслив», а не «чорнослИв»? Як це «чорнОзем», а «чорнозЕм»? Що означає «в українських словах природНО і зворотНО немає м‘якого знака?». На що авторка пекельно шкірилась: «Це філологія, друзі, а від філології добра не жди, не жди сподіваної волі!»
Коротше, «Чути українською» - це мастрід (збагачуємо мову і не боїмося запозичення іншомовних слів). Тобто читати варто усім. Особливо якщо врахувати, що мовний патруль вже вийшов на вулиці країни і ось-ось подзвонить вам у двері, щоб спитати, як правильно пишеться українською прізвище автора «По кому подзвін»?
Витираючи від пилу найзручнішу полицю книжкової шафи я хочу зазначити, що давно і палко люблю діда Свирида з його дотепною українською історією, а тепер ще й палко полюбила Дубчак з її дотепною украінською мовою (ніжно ставлю їх поруч) Мені б в школі таких учителів!
«І найхітовіший момент. Не пишемо м‘який знак у словах, які вживаємо по сто разів на день: держално, пужално, ціпилно. Що значить «ви їх не вживаєте?». Не знаю, не знаю. Я була б дуже обережною з людиною, яка не вживає слова ціпилно. Вона викликає неабиякі підозри».
January 2, 2021
Як філолог, нічого нового не дізналась 🤷♀️ АЛЕ) але книга - чудова: проста, зрозуміла, з гумором 🙂
December 23, 2020
"Українською їж, пий і розмножуйся" - це про цю книжку :))
May 28, 2023
Мені подобається сам факт існування книг автора, про нашу солов'їну хочеться і говорити і чути і читати, але сам стиль автора мені не був близький.
По-перше, жартів було забагато, я люблю, коли складне розбавляють і ти не так сильно втомлюєшся від читання, але тут за жартами це важливе десь втратилось і стало не помітним.
По-друге, я не люблю коли заграють з суржиком (росіянізмами / англіцизмами) у таких книжках про мову.
Також бачила у відгуках, що автор допускався помилок, трошки прийшлось пошукати, дослідити і справді, помилки таки є, що не є допустимим в книзі, яка має нас навчити правил, виходить що джерело стає не надійним, за що я зняла щє 1 бал.
Приклади п��милок знайшла не я, а вчитель української мови, яка лишила відгук на цю книгу, але гугл каже що так і є, це справді промах автора.
наведу один буквально приклад:
«Раніше український правопис наполягав, що на початку слова може вживатися тільки і: індик, іній, інколи, іноді, інший, існувати, істина — проте вже у 2019 році повернулася вилучена норма, і тепер можна писати (і говорити, якщо зручно): индик, иній, инколи, иноді, инший і так далі».
Ні. Правопис дозволяє тільки: ирій, ирод, икати, икання, ич, ийбен, ир, Ич-оба, Кім Чен Ин.
По-перше, жартів було забагато, я люблю, коли складне розбавляють і ти не так сильно втомлюєшся від читання, але тут за жартами це важливе десь втратилось і стало не помітним.
По-друге, я не люблю коли заграють з суржиком (росіянізмами / англіцизмами) у таких книжках про мову.
Також бачила у відгуках, що автор допускався помилок, трошки прийшлось пошукати, дослідити і справді, помилки таки є, що не є допустимим в книзі, яка має нас навчити правил, виходить що джерело стає не надійним, за що я зняла щє 1 бал.
Приклади п��милок знайшла не я, а вчитель української мови, яка лишила відгук на цю книгу, але гугл каже що так і є, це справді промах автора.
наведу один буквально приклад:
«Раніше український правопис наполягав, що на початку слова може вживатися тільки і: індик, іній, інколи, іноді, інший, існувати, істина — проте вже у 2019 році повернулася вилучена норма, і тепер можна писати (і говорити, якщо зручно): индик, иній, инколи, иноді, инший і так далі».
Ні. Правопис дозволяє тільки: ирій, ирод, икати, икання, ич, ийбен, ир, Ич-оба, Кім Чен Ин.
October 21, 2023
Український огляд нижче (Ukrainian language review is below)
This is a brief overview of Ukrainian grammar rules written as a standup presentation, titled ‘To hear Ukrainian’. It is a great supplement for adult readers, who learned (most of, for there are changes over the years) this stuff in school, but learning by heart is not the same as understanding. The book doesn’t go deep into the etymology or history of the language but gives a great snapshot of rules, which can also be helpful to people before exams.
Це короткий огляд правил української мови, написаний у формі стенд-апу. Це чудовий додаток для дорослих читачів, які хоча і вивчали цей матеріал у школі, але частіш зубрили аніж прагнули зрозуміти. Книга не заглиблюється в етимологію та історію мови, але дає чудовий зріз правил, що також може бути корисним людям перед іспитами. Більшість речей я пам’ятав, проте із великим задоволенням прослухав цю книгу та імовірно повертатимусь до неї.
This is a brief overview of Ukrainian grammar rules written as a standup presentation, titled ‘To hear Ukrainian’. It is a great supplement for adult readers, who learned (most of, for there are changes over the years) this stuff in school, but learning by heart is not the same as understanding. The book doesn’t go deep into the etymology or history of the language but gives a great snapshot of rules, which can also be helpful to people before exams.
Це короткий огляд правил української мови, написаний у формі стенд-апу. Це чудовий додаток для дорослих читачів, які хоча і вивчали цей матеріал у школі, але частіш зубрили аніж прагнули зрозуміти. Книга не заглиблюється в етимологію та історію мови, але дає чудовий зріз правил, що також може бути корисним людям перед іспитами. Більшість речей я пам’ятав, проте із великим задоволенням прослухав цю книгу та імовірно повертатимусь до неї.
January 20, 2022
"Думаю, я вас не здивую, якщо скажу, що в українській мові наголос вільний. Було б дивно, якби в мові, просякнутій концептом "воля", носії якої споконвіку за цю саму волю стають на прю, наголос був би невільний".
Читалася книга легко, гумор мене не напрягав, а навпаки трохи розбавляв текст. Однак деколи складалося враження, що авторка своїх читачів за тупаків має. Хоча, як на мене, з такими гумористичними вставками, хоч деколи в натягнутими, інформація все ж таки краще засвоюється.
Особисто мені бракує фахових книг з мови, її теорії, історії, але не занудних (просто виданих дипломних чи кандидатських) книг.
Тому "Чути українською" - чудова нагода зануритися в українську мову, зокрема фонетику, і наново пізнати її красу.
Рекомендую)
Читалася книга легко, гумор мене не напрягав, а навпаки трохи розбавляв текст. Однак деколи складалося враження, що авторка своїх читачів за тупаків має. Хоча, як на мене, з такими гумористичними вставками, хоч деколи в натягнутими, інформація все ж таки краще засвоюється.
Особисто мені бракує фахових книг з мови, її теорії, історії, але не занудних (просто виданих дипломних чи кандидатських) книг.
Тому "Чути українською" - чудова нагода зануритися в українську мову, зокрема фонетику, і наново пізнати її красу.
Рекомендую)
January 17, 2022
Авторка намагається цікаво і дотепно розповісти про звуки української мови, їх вимову та передачу на письмі, і в неї це загалом вдається.
January 3, 2022
It should be a series of three books (the third one will probably be called “Говорити українською” — ?), and the idea of a series of non-fiction books about the Ukrainian language fascinates me as such. Besides, there was SO MUCH talk about the first book immediately after it was published (people were incredibly excited about its lightness, and friendliness, and humor, etc.) that I could not wait to read it myself (I even sent it as a gift abroad before I have read it myself which was probably a mistake; after I read it, I don’t think that it is a very interesting gift).
So, a funny and light non-fiction book about the Ukrainian language? Yeah, probably. However, the reading wasn’t much exciting for me. Especially the “funny” aspect of it. The author had an excellent idea of talking about language with humor and using various modern memes, and I am all for it! But she just cannot joke. Sorry, she cannot. Well, some jokes are OK, but even in the first book, jokes looked mostly very strained and repetitive, and almost every new one was something like “OK, another page where I have not joked yet, let’s insert this little one here…”). The second book is much worse in this regard.
Another major problem with “Чути українською” for me was that it did not make up its mind whether it wanted to be informative/useful or entertaining. As a result, it’s neither informative/useful nor entertaining enough. I expected some illuminating discussion about the specifics of the Ukrainian language, probably with immersion into historical, cultural, ethnic aspects of its peculiarities. No, this book is not about it. The book mostly just reiterates the common patterns of our speaking, but as it tried also to be entertaining, it makes an effort to avoid all those boring rules, formulas, and other “textbook stuff,” so the final result is just “we say these things in such and such way, cool, huh?” It’s not useful because if you say something differently from what the author describes, you just do not understand why and how exactly you should correct yourself. However, I suppose that about 80% of the text is just a useless articulation of all those things that any person speaking Ukrainian does not need to be articulated specifically — we just talk like this intuitively because we understand how our language works, and that’s all. And even if we all make some common mistakes, those are explained by some deviation from the internal logic of this language or by powerful influences of related languages in these particular words (and that’s exactly why we all make these mistakes!).
I found some information that looked useful indeed, and I know that it would be a discovery for many people, although I already knew many of these aspects. Still, I am not sure that people who encountered this information for the first time in their life would perceive it as a rule and would try to correct themselves, because I imagine that the book did not provide these “discoveries” in an educational format.
I liked that the author sometimes focuses on those specifics of the Ukrainian language that make it different from the Russian language, although I don’t think that the accentuation was strong enough even for native speakers of Ukrainian. I believe that we all need a very detailed explanation about all such differences, starting from half of the alphabet that is actually pronounced differently than in Russian (about which not all of even our native speakers are aware) and ending with many very different rules and conventions of managing words in sentences.
Also, the page layout is awful, just awful. Especially the horrible pictures and photographs and all those footnotes in light green. Don’t do this with my eyes again, please.
With all this criticism, I really loved one of the phrases the author used and now remember it almost every day for very different reasons: “Тільки читання, друзі, читання і запам’ятовування образів слів порятує наші грішні безграмотні душі.”
So, a funny and light non-fiction book about the Ukrainian language? Yeah, probably. However, the reading wasn’t much exciting for me. Especially the “funny” aspect of it. The author had an excellent idea of talking about language with humor and using various modern memes, and I am all for it! But she just cannot joke. Sorry, she cannot. Well, some jokes are OK, but even in the first book, jokes looked mostly very strained and repetitive, and almost every new one was something like “OK, another page where I have not joked yet, let’s insert this little one here…”). The second book is much worse in this regard.
Another major problem with “Чути українською” for me was that it did not make up its mind whether it wanted to be informative/useful or entertaining. As a result, it’s neither informative/useful nor entertaining enough. I expected some illuminating discussion about the specifics of the Ukrainian language, probably with immersion into historical, cultural, ethnic aspects of its peculiarities. No, this book is not about it. The book mostly just reiterates the common patterns of our speaking, but as it tried also to be entertaining, it makes an effort to avoid all those boring rules, formulas, and other “textbook stuff,” so the final result is just “we say these things in such and such way, cool, huh?” It’s not useful because if you say something differently from what the author describes, you just do not understand why and how exactly you should correct yourself. However, I suppose that about 80% of the text is just a useless articulation of all those things that any person speaking Ukrainian does not need to be articulated specifically — we just talk like this intuitively because we understand how our language works, and that’s all. And even if we all make some common mistakes, those are explained by some deviation from the internal logic of this language or by powerful influences of related languages in these particular words (and that’s exactly why we all make these mistakes!).
I found some information that looked useful indeed, and I know that it would be a discovery for many people, although I already knew many of these aspects. Still, I am not sure that people who encountered this information for the first time in their life would perceive it as a rule and would try to correct themselves, because I imagine that the book did not provide these “discoveries” in an educational format.
I liked that the author sometimes focuses on those specifics of the Ukrainian language that make it different from the Russian language, although I don’t think that the accentuation was strong enough even for native speakers of Ukrainian. I believe that we all need a very detailed explanation about all such differences, starting from half of the alphabet that is actually pronounced differently than in Russian (about which not all of even our native speakers are aware) and ending with many very different rules and conventions of managing words in sentences.
Also, the page layout is awful, just awful. Especially the horrible pictures and photographs and all those footnotes in light green. Don’t do this with my eyes again, please.
With all this criticism, I really loved one of the phrases the author used and now remember it almost every day for very different reasons: “Тільки читання, друзі, читання і запам’ятовування образів слів порятує наші грішні безграмотні душі.”
December 31, 2023
Я придбала весь комплект з трьох паперових книг, але коли дізналась, що є аудіокнига "Чути українською" на Абук, зрештою, обрала прочитати саме так. І це було чудово! Книга - типу підручник з української, написаний твоєю подружкою. Виконання Соні Сотник - просто супер. Рекомендую!
October 4, 2021
Мені терміново потрібне продовження! 😍
October 1, 2023
Плакала майже над кожною сторінкою
July 18, 2021
Не скажу, щоб знайшла там щось нове для себе - дещо раніше читала або чула від різних людей, дещо сама зрозуміла, - але зручно, що все в одній невеличкій книжці, типу довідник буде мені.
Гумор у стилі інтернету 90х дуже швидко набридає. Можна трохи менше загравати з читачем.
Гумор у стилі інтернету 90х дуже швидко набридає. Можна трохи менше загравати з читачем.
January 20, 2023
Цікаво, корисно, але гумор…
Не можу зрозуміти, чи то я не в ЦА книги, чи то жарти про товстих депутатів не смішні.
Не можу зрозуміти, чи то я не в ЦА книги, чи то жарти про товстих депутатів не смішні.
March 16, 2023
Це геніально. За цією книжкою треба викладати в школі. А за кінець окрема подяка, давно я так не реготала.
July 27, 2021
Дуже класна книга! Я ще довго не могла отямитися від "у плясці" :D чекаю наступних книг Ольги з цієї серії :)
July 29, 2025
Не очікувала такої кількості гумору від книги про звуки і букви 😁 Взялася за книгу з наміром підтягнути свої знання української мови щоб допомагати дітям з домашніми завданнями зі школи... Дещо стало зрозуміліше, але в цілому я тепер не сваритиму за 6 балів з диктанту... Українська мова дійсно дуже важка для вивчення.
10/10⭐
10/10⭐
December 29, 2020
Вправи для тренування мозку щоб читати втричі швидше. Швидкочитання! (промо-лінк)
Нотатки з книги:
"Вивчення будь-якої мови починається із засвоєння її звуків і літер, які ці звуки позначають."
"Літера, або буква, - це графічний знак, який використовують для позначення певного усталеного в мові звука, поєднання звуків чи й узагалі - звукової відсутності."
"Абетка (алфавіт, азбука) - це розташована в певному порядку сукупність літер, що застосовуються для запису певної мови. І саме з вивчення абетки ми зазвичай починаємо вивчення мов - рідної, і іноземної."
"У сучасному українському алфавіті 33 літери."
"кількість букв у світових абетках у середньому коливається в межах 30"
"У мовознавстві є поняття ідеального алфавіту, це коли кожній літері відповідає певний звук... Такого алфівіту не існує. Бо мова - це живий організм, який постійно розвивається, а букви - лише графічні знаки, які не встигають (і навіть не намагаються) за цим розвитоком... українська абетка - майже ідеальна, адже в ній 33 літери, а звуків у нашій мові - 38"
"Голосні звуки - це ті, які творяться за допомогою голосу."
"Голосних звуків в українській мові лише шість: а, о, у, е, и, ш"
"Бо в цієї літери (ї) передусім тривала історія поневірянь... Саме поєднання звуків [й+і] було властиве розмовній мові, якою послуговувалися на території колишньої Русі ще у X столітті... Проте в радянських мовознавчих джерелах указується (зі зрозумілих причин), що сама літера з'явилася в українській абетці лише 1873 року. І тільки у XX столітті після кількох реформ українського алфавіту ця буква нарешті посіла в ньому своє законне тринадцяте місце. Другою - і основною - причиною нашого дбайливого й чуйного ставлення до "Ї" є те, що такої літери немає в жодній іншій слов'янській абетці... Ця буква вже давно набула метафоричного змісту, адже ми сприймаємо її як синонім усього українського, нашого, свого... для особливо чутливих поетичних громадян: без "Ї" навіть не буде слів Україна, Київ, український."
"мова загалом такий організм, який не надто любить ускладнювати, а навпаки, постійно прагне спроститися."
"склад - це та частинка слова, у якій обов'язково є голосний: мо-ло-ко, сту-дент, від-кри-тий, пе-ре-про-шу-ю"
"вислів "розставити крапки над і""
"Префікс - це частина слова, яка стоїть перед коренем і може змінювати значення слова"
"склад у слові, на який падає наголос, називається наголошеним"
"ціла категорія чергувань голосних із приголосними, щоб було милозвучніше"
"після "л" ніколи не ставлять апостроф."
""ч" в українській літературній вимові твердий."
"після "щ" не пишеться ані м'який знак, ані апостроф."
"Буквосполучення двох літер, яке позначає один звук, називаєься диграф"
"Літера Шредінгера. М'який знай."
"знання без практики мало чого варті"
"Спробуйте просто заговорити українською... Просто говоріть, а вона вам віддячить усією своєю калиновою милозвучністю і щирою любов'ю до краси, радості й щастя."
Нотатки з книги:
"Вивчення будь-якої мови починається із засвоєння її звуків і літер, які ці звуки позначають."
"Літера, або буква, - це графічний знак, який використовують для позначення певного усталеного в мові звука, поєднання звуків чи й узагалі - звукової відсутності."
"Абетка (алфавіт, азбука) - це розташована в певному порядку сукупність літер, що застосовуються для запису певної мови. І саме з вивчення абетки ми зазвичай починаємо вивчення мов - рідної, і іноземної."
"У сучасному українському алфавіті 33 літери."
"кількість букв у світових абетках у середньому коливається в межах 30"
"У мовознавстві є поняття ідеального алфавіту, це коли кожній літері відповідає певний звук... Такого алфівіту не існує. Бо мова - це живий організм, який постійно розвивається, а букви - лише графічні знаки, які не встигають (і навіть не намагаються) за цим розвитоком... українська абетка - майже ідеальна, адже в ній 33 літери, а звуків у нашій мові - 38"
"Голосні звуки - це ті, які творяться за допомогою голосу."
"Голосних звуків в українській мові лише шість: а, о, у, е, и, ш"
"Бо в цієї літери (ї) передусім тривала історія поневірянь... Саме поєднання звуків [й+і] було властиве розмовній мові, якою послуговувалися на території колишньої Русі ще у X столітті... Проте в радянських мовознавчих джерелах указується (зі зрозумілих причин), що сама літера з'явилася в українській абетці лише 1873 року. І тільки у XX столітті після кількох реформ українського алфавіту ця буква нарешті посіла в ньому своє законне тринадцяте місце. Другою - і основною - причиною нашого дбайливого й чуйного ставлення до "Ї" є те, що такої літери немає в жодній іншій слов'янській абетці... Ця буква вже давно набула метафоричного змісту, адже ми сприймаємо її як синонім усього українського, нашого, свого... для особливо чутливих поетичних громадян: без "Ї" навіть не буде слів Україна, Київ, український."
"мова загалом такий організм, який не надто любить ускладнювати, а навпаки, постійно прагне спроститися."
"склад - це та частинка слова, у якій обов'язково є голосний: мо-ло-ко, сту-дент, від-кри-тий, пе-ре-про-шу-ю"
"вислів "розставити крапки над і""
"Префікс - це частина слова, яка стоїть перед коренем і може змінювати значення слова"
"склад у слові, на який падає наголос, називається наголошеним"
"ціла категорія чергувань голосних із приголосними, щоб було милозвучніше"
"після "л" ніколи не ставлять апостроф."
""ч" в українській літературній вимові твердий."
"після "щ" не пишеться ані м'який знак, ані апостроф."
"Буквосполучення двох літер, яке позначає один звук, називаєься диграф"
"Літера Шредінгера. М'який знай."
"знання без практики мало чого варті"
"Спробуйте просто заговорити українською... Просто говоріть, а вона вам віддячить усією своєю калиновою милозвучністю і щирою любов'ю до краси, радості й щастя."
February 26, 2023
Часом революції в видавництвах (незгоди з політикою керівництва чи ще щось) стають поштовхами до виникнення нових видавництв: свіжий подих, нові чудові книжки.
Ольга Дубчак, головна редакторка нового видавництва "Віхола", в минулому головна редакторка Нашого формату написала дуже дотепну книжку про українську мову. Обіцяє, що це лише перша книжка із серії.
Ця книжка про фонетику. Про звуки, які є в українській мові і як вони передаються на письмі. Про все те різноманіття, яким багата наша мова. Тут нарешті розкрито таємницю того самого конкурсу милозвучності мов, на якому наша мова посіла друге місце (так, я завжди знала, що його не було!). Книжка дуже весела і дуже цікаво написана. Буде корисна не тільки школярам, дикторам і акторам, а й широкому колу читачів.
Після прочитання мала два почуття. Перше - це захоплення, що наша мова така багатогранна. А друге - роздуми про те, чи треба це все знати пересічній людині. Що ці всі тонкощі входили в шкільну програму, і що в дорослому житті вони мені ніяк не пригодилися, окрім того, що я часом займаюся з кимось як репетитор з укр. мови. Що наша шкільна програма перевантажена цими правилами і діти в школі вивчають мову як мовознавці в університеті, і їх так довбуть цими правилами, що вони воліють все забути після того, як здали ЗНО. Що вони знають (ну принаймні чули), що таке сонорні, правило дев'ятки і чи треба ставити тире в середині речення, але не можуть сформулювати думку, зв'язно сказати речення без "типу" і "еее". Навчання мого сина в школі ще попереду, тож я вже подумки налаштовуюся на те, як буду розповідати йому про всі ці безкінечні правила і ще більш безкінечні винятки.
Але книжку раджу. І наступні теж куплю і з інтересом прочитаю.
Ольга Дубчак, головна редакторка нового видавництва "Віхола", в минулому головна редакторка Нашого формату написала дуже дотепну книжку про українську мову. Обіцяє, що це лише перша книжка із серії.
Ця книжка про фонетику. Про звуки, які є в українській мові і як вони передаються на письмі. Про все те різноманіття, яким багата наша мова. Тут нарешті розкрито таємницю того самого конкурсу милозвучності мов, на якому наша мова посіла друге місце (так, я завжди знала, що його не було!). Книжка дуже весела і дуже цікаво написана. Буде корисна не тільки школярам, дикторам і акторам, а й широкому колу читачів.
Після прочитання мала два почуття. Перше - це захоплення, що наша мова така багатогранна. А друге - роздуми про те, чи треба це все знати пересічній людині. Що ці всі тонкощі входили в шкільну програму, і що в дорослому житті вони мені ніяк не пригодилися, окрім того, що я часом займаюся з кимось як репетитор з укр. мови. Що наша шкільна програма перевантажена цими правилами і діти в школі вивчають мову як мовознавці в університеті, і їх так довбуть цими правилами, що вони воліють все забути після того, як здали ЗНО. Що вони знають (ну принаймні чули), що таке сонорні, правило дев'ятки і чи треба ставити тире в середині речення, але не можуть сформулювати думку, зв'язно сказати речення без "типу" і "еее". Навчання мого сина в школі ще попереду, тож я вже подумки налаштовуюся на те, як буду розповідати йому про всі ці безкінечні правила і ще більш безкінечні винятки.
Але книжку раджу. І наступні теж куплю і з інтересом прочитаю.
Displaying 1 - 30 of 87 reviews