What do you think?
Rate this book
Львів: кінець ілюзій. Оповідь про листопадовий погром 1918 року
Книжка Ґжеґожа Ґаудега "Львів: кінець ілюзій" — це висококваліфікований історичний нон-фікшн, перше й унікальне за достовірністю та масштабом охопленого матеріалу дослідження погрому єврейського населення Львова, який у листопаді 1918 року здійснили польські вояки. Упродовж століття польська історіографія — зокрема з політичних причин — опсувала цю трагічну подію як серію звичайних кримінальних злочинів, які у воєнному хаосі скоїли українські й навіть єврейські бандити та дезертири з австрійської армії.
Ґжеґож Ґауден кидає виклик такому трактуванню і переконливо доводить, що хвиля єврейських погромів, якою Польща привітала свою незалежність, була зовсім не випадковою.
Ґжеґож Ґауден кидає виклик такому трактуванню і переконливо доводить, що хвиля єврейських погромів, якою Польща привітала свою незалежність, була зовсім не випадковою.
528 pages, Hardcover
First published May 22, 2019
9 people are currently reading
85 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 7 of 7 reviews
November 18, 2020
Якщо минулого року приблизно в ці дні рано-вранці до схід сонця ви бачили у центрі Львова імпозантного сивого чоловіка, який замислено блукав вулицями, поглядаючи на годинник і стривожено роззираючись навкруж, можете бути певні – це був Ґжеґож Ґауден. Він збирав матеріали для своєї книжки, і йому важливо було дізнатися, коли і як у ці дні у Львові світає. Але давайте про все за чергою.
Лиха без добра не буває – тільки так можна пояснити ситуацію, коли щойно після приходу до влади в Польщі партія PiS звільнила з посади директора Інституту Книжки Ґжеґожа Ґаудена, а він, отримавши купу вільного часу, всівся за писання книжки. Думаю, якби функціонери польської влади знали, яку книжку напише Ґауден, то не спішили б його звільняти, а навпаки навантажили ще й новими обов’язками.
Бо Ґауден написав книгу про львівський погром 22-23 листопада 1918 року, коли українська армія спішно відступила, а місто зайняли польські війська, після чого – рано-вранці до схід сонця – й розпочався пекельний погром у єврейській дільниці Львова. Книга називається «Lwów – kres iluzji», і кінець ілюзій для польського вуха резонує тут ще й кінцем Кресів. Як мінімум кінцем міфу про шляхетне й героїчне «звільнення» поляками Львова у 1918 році.
Lwów був єдиним із польських міст, що отримав найвищий військовий орден Virtuti militari; на здобутті й обороні цього міста, на славнозвісних «Львівських орлятах» базується один із центральних державницьких міфів відродженої Польщі. Книжка Ґжеґожа Ґаудена пропускає цей міф через рентґен, і за доблесним фасадом читач відкриває скелети невинних жертв погрому, мармизи мародерів і образ колективного боягузтва польського міщанства Львова.
Боягузтва, бо ж привабливий міф про орлят, підлітків і дітей, які йдуть воювати за Lwów, означає також і те, що дорослі битися й помирати не хотіли. Воліли ховатися по своїх кам’яницях, дотримуватися, так би мовити, нейтралітету, вичікувати, поки якась сила остаточно переважить. А коли переважила – змістити злобу на беззахисних євреях (українців боялися, бо вони мали армію і ще могли повернутися). А принагідно – погріти руки на єврейському майні. Били, вбивали, грабували, ґвалтували у єврейській дільниці Львова не тільки кримінальні елементи чи п’яні солдати – до погромів охоче долучилася й місцева «сметанка»: багаті міщани, дами в капелюшках, офіцери.
Ґауден події тих трьох днів описує без прикрас: «Каталог методів знущання з євреїв у Львові був багатий: побиття євреїв на вулиці, у казармах, в’язницях і під час примусових робіт, виривання борід і пейсів, розбивання єврейських крамниць і кіосків, грабунки й крадіжки в квартирах, ґвалтування жінок, змушування євреїв стрибати по столах і лавах, вимагання викупів, примус танцювати на потіху солдатам, вуличні полювання на євреїв, яких використовували не тільки для робіт при військові, але також і для обслуги дружин офіцерів і навіть коханок, змушування старих людей та інтелектуальної еліти Львова, інженерів, лікарів та адвокатів єврейського походження виконувати найпринизливіші роботи, збезчещення єврейського цвинтаря та глум з єврейських похоронів» (с.371).
Хоча чому тільки впродовж трьох днів? Ґауден переконливо доводить, що тільки найактивніша фаза погрому тривала 72 години, натомість знущання з євреїв й грабування їхнього майна продовжувалося аж до кінця року, тобто повних шість тижнів. За освітою автор книжки не історик, а юрист, але це його розвідці пішло тільки на користь: усі факти ретельно зібрані й опрацьовані, аргументація – скрупульозна й системна. Говорячи про львівський погром, Ґауден заглиблюється в історію погромів у Східній Європі і навіть робить короткий огляд вживання цього терміну в історіографії й юриспруденції.
Ця ретельність аж ніяк не зайва, адже автор розумів, що ця публікація спровокує у Польщі шквал критики і стане справжньою сенсацією. Інформацію про львівський погром у Польщі старанно стирали, приховували й замовчували. Почалося це ще в перші дні після погрому, але триває й досі. Тон коментарів і відгуків на цю книжку з боку польських праворадикалів та деяких офіційних осіб не залишає сумніву: багатьом і сьогодні хочеться, щоб ця кривава пляма не забруднювала героїчного стягу відродження незалежної Польщі 101 рік тому.
Цю книжку встигли обізвати антипольською, але на мій погляд усе якраз навпаки: це публікація справжнього польського патріота. Який хоче пишатися своєю державою, тому замовчування злочинів для нього – принизливе. Юрист Ґауден вимагає поіменно назвати винних і катів, бо допоки справедливість не встановлена, тінь за цей ганебний злочин лежить на всій польській державі. Автор захищає громадян цієї держави – адже Польща не була і не є винятково країною одного етносу. У цьому контексті книжка Ґаудена стає надзвичайно актуальною для наших днів і сучасної польської політики.
«І ось так польська ідея свободи народів і самовизначення націй, польський політичний месіанізм дійшли до форми свого виродження: крайнього польського національного егоїзму, який став ідеологією підкорення, етнічної ненависті й панування над іншими націями. А польський католицизм став релігією насилля і поневолення інших націй, релігією ворожості й зневаги для інших вірувань» (с.556), — пише Ґауден про ті листопадові світанки 1918 року. Його категоричність зрозуміла: непокарані злочини минулого є прологом для ненависті в наш час.
Більшість матеріалів до свого дослідження Ґжеґож Ґауден зібрав у львівських архівах, і під час читання мене мучило питання: чому цього раніше не зробили українські історики? Та перегорнувши останню сторінку, я зрозумів, що цю книжку мав написати саме поляк, більше того – польський патріот. Лише в такому разі книжка мала шанс бути почутою в Польщі, а пам’ять про невинних жертв – якщо не спокутуваною, то бодай відновленою.
Лиха без добра не буває – тільки так можна пояснити ситуацію, коли щойно після приходу до влади в Польщі партія PiS звільнила з посади директора Інституту Книжки Ґжеґожа Ґаудена, а він, отримавши купу вільного часу, всівся за писання книжки. Думаю, якби функціонери польської влади знали, яку книжку напише Ґауден, то не спішили б його звільняти, а навпаки навантажили ще й новими обов’язками.
Бо Ґауден написав книгу про львівський погром 22-23 листопада 1918 року, коли українська армія спішно відступила, а місто зайняли польські війська, після чого – рано-вранці до схід сонця – й розпочався пекельний погром у єврейській дільниці Львова. Книга називається «Lwów – kres iluzji», і кінець ілюзій для польського вуха резонує тут ще й кінцем Кресів. Як мінімум кінцем міфу про шляхетне й героїчне «звільнення» поляками Львова у 1918 році.
Lwów був єдиним із польських міст, що отримав найвищий військовий орден Virtuti militari; на здобутті й обороні цього міста, на славнозвісних «Львівських орлятах» базується один із центральних державницьких міфів відродженої Польщі. Книжка Ґжеґожа Ґаудена пропускає цей міф через рентґен, і за доблесним фасадом читач відкриває скелети невинних жертв погрому, мармизи мародерів і образ колективного боягузтва польського міщанства Львова.
Боягузтва, бо ж привабливий міф про орлят, підлітків і дітей, які йдуть воювати за Lwów, означає також і те, що дорослі битися й помирати не хотіли. Воліли ховатися по своїх кам’яницях, дотримуватися, так би мовити, нейтралітету, вичікувати, поки якась сила остаточно переважить. А коли переважила – змістити злобу на беззахисних євреях (українців боялися, бо вони мали армію і ще могли повернутися). А принагідно – погріти руки на єврейському майні. Били, вбивали, грабували, ґвалтували у єврейській дільниці Львова не тільки кримінальні елементи чи п’яні солдати – до погромів охоче долучилася й місцева «сметанка»: багаті міщани, дами в капелюшках, офіцери.
Ґауден події тих трьох днів описує без прикрас: «Каталог методів знущання з євреїв у Львові був багатий: побиття євреїв на вулиці, у казармах, в’язницях і під час примусових робіт, виривання борід і пейсів, розбивання єврейських крамниць і кіосків, грабунки й крадіжки в квартирах, ґвалтування жінок, змушування євреїв стрибати по столах і лавах, вимагання викупів, примус танцювати на потіху солдатам, вуличні полювання на євреїв, яких використовували не тільки для робіт при військові, але також і для обслуги дружин офіцерів і навіть коханок, змушування старих людей та інтелектуальної еліти Львова, інженерів, лікарів та адвокатів єврейського походження виконувати найпринизливіші роботи, збезчещення єврейського цвинтаря та глум з єврейських похоронів» (с.371).
Хоча чому тільки впродовж трьох днів? Ґауден переконливо доводить, що тільки найактивніша фаза погрому тривала 72 години, натомість знущання з євреїв й грабування їхнього майна продовжувалося аж до кінця року, тобто повних шість тижнів. За освітою автор книжки не історик, а юрист, але це його розвідці пішло тільки на користь: усі факти ретельно зібрані й опрацьовані, аргументація – скрупульозна й системна. Говорячи про львівський погром, Ґауден заглиблюється в історію погромів у Східній Європі і навіть робить короткий огляд вживання цього терміну в історіографії й юриспруденції.
Ця ретельність аж ніяк не зайва, адже автор розумів, що ця публікація спровокує у Польщі шквал критики і стане справжньою сенсацією. Інформацію про львівський погром у Польщі старанно стирали, приховували й замовчували. Почалося це ще в перші дні після погрому, але триває й досі. Тон коментарів і відгуків на цю книжку з боку польських праворадикалів та деяких офіційних осіб не залишає сумніву: багатьом і сьогодні хочеться, щоб ця кривава пляма не забруднювала героїчного стягу відродження незалежної Польщі 101 рік тому.
Цю книжку встигли обізвати антипольською, але на мій погляд усе якраз навпаки: це публікація справжнього польського патріота. Який хоче пишатися своєю державою, тому замовчування злочинів для нього – принизливе. Юрист Ґауден вимагає поіменно назвати винних і катів, бо допоки справедливість не встановлена, тінь за цей ганебний злочин лежить на всій польській державі. Автор захищає громадян цієї держави – адже Польща не була і не є винятково країною одного етносу. У цьому контексті книжка Ґаудена стає надзвичайно актуальною для наших днів і сучасної польської політики.
«І ось так польська ідея свободи народів і самовизначення націй, польський політичний месіанізм дійшли до форми свого виродження: крайнього польського національного егоїзму, який став ідеологією підкорення, етнічної ненависті й панування над іншими націями. А польський католицизм став релігією насилля і поневолення інших націй, релігією ворожості й зневаги для інших вірувань» (с.556), — пише Ґауден про ті листопадові світанки 1918 року. Його категоричність зрозуміла: непокарані злочини минулого є прологом для ненависті в наш час.
Більшість матеріалів до свого дослідження Ґжеґож Ґауден зібрав у львівських архівах, і під час читання мене мучило питання: чому цього раніше не зробили українські історики? Та перегорнувши останню сторінку, я зрозумів, що цю книжку мав написати саме поляк, більше того – польський патріот. Лише в такому разі книжка мала шанс бути почутою в Польщі, а пам’ять про невинних жертв – якщо не спокутуваною, то бодай відновленою.
April 9, 2020
Tak już mam, że w wakacje otaczam się książkami, które nie mieszczą się w zestawieniach „książka na plażę”. Myślę, że „Lwów….” Grzegorza Gaudena to książka dla każdego, kto chce poznać prawdziwą historię Polski i zobaczyć jak łatwo bohaterów przemienić w zbrodniarzy. Wystarczy wybita szyba w jubilerskim sklepie Zippera.
Maria Janion postulowała, byśmy do Europy udali się z naszymi umarłymi, co miało oznaczać z jednej strony pogodzenie się z historią ale i uznanie niekoniecznie bohaterskich czynów naszych przodków. Postulat Janion się wypełnia - powoli odkrywamy kolejne historie o tym, jak bardzo niebohaterscy byliśmy. Nie ma narodów, których historia składa się tylko z chlubnych momentów, nie jesteśmy osamotnieni, ale chyba wyjątkowo bronimy „racji narodowej” i chwilami wręcz bajkowej opowieści o naszej przeszłości. Grzegorz Gauden w książce „Lwów - kres iluzji. Opowieść o pogromie listopadowym 1918” z detalami odkrywa kartę historii, którą najchętniej byśmy wydarli z podręczników, gdyby się w nich znajdowała.
Całość w serwisie Pasje na Empik.com
Maria Janion postulowała, byśmy do Europy udali się z naszymi umarłymi, co miało oznaczać z jednej strony pogodzenie się z historią ale i uznanie niekoniecznie bohaterskich czynów naszych przodków. Postulat Janion się wypełnia - powoli odkrywamy kolejne historie o tym, jak bardzo niebohaterscy byliśmy. Nie ma narodów, których historia składa się tylko z chlubnych momentów, nie jesteśmy osamotnieni, ale chyba wyjątkowo bronimy „racji narodowej” i chwilami wręcz bajkowej opowieści o naszej przeszłości. Grzegorz Gauden w książce „Lwów - kres iluzji. Opowieść o pogromie listopadowym 1918” z detalami odkrywa kartę historii, którą najchętniej byśmy wydarli z podręczników, gdyby się w nich znajdowała.
Całość w serwisie Pasje na Empik.com
December 6, 2019
Niby powinienem się przyzwyczaić do tego rodzaju wiedzy. Ale boli za każdym razem.
November 12, 2020
Grzegorz Gauden napisal badzo dokladna ksiazke, swe dochodzenie prowadzil z wielka cierpliwoscia, jezyk ksiazki jest przystepny, podoba mi sie logika zadawania pytan i uczciwa proba dawania odpowiedzi. Ja akurat mialem przodka ktory byl prostym zolnierzem o korzeniach polsko-ukrainskich, ktory walczyl po stronie polskiej i polegl kilka miesiecy pozniej , mial lat 18, byl ze wsi, zachowalo sie po nim jedno zdjecie i medal niepodleglosci z krzyzami. Jest bardzo prawdopodobne ze wlasnie byl w tym czasie polskim zonierzem we Lwowie. Ksiazke wiec czytalem z "sercem na ramieniu". Czy to byla mojego przodka pierwsza wizyta w wielkim miescie? Czy ulegl presji kompanow, czy zauwazyl obojetnosc oficerow? Czy moze byl po stronie tych kilku porzadnych ludzi korych chaos wojenny nie zmienil w zlodzieji i mordercow? U mnie w rodzinie pokolenie starsze opowiadalo dowcipy zydowskie, ale nienawisci nie widzialem. Z taka nienawiscia ten mlody chlopak pewnie sie jeszcze nie zetknal. Zastanawia i zaskakuje w ksiazce analiza zachowan mieszkancow Lwowa, ktorzy unikneli sluzby w armii i sprytnie rozegrali "polityke historyczna" miasta, jednoczesnie ziejac jadem nienawisci do swych zydowskich sasiadow. Moze na wzor Wiednia, gdzie rowniez Autriacy byli "u siebie" a cala reszta (Zydzi, Czesi) byli uwazani za gorszych. Antysemityzm jest jak jak barszcz, w kazdym regionie ma inny posmak i inne powody, byly przeciez pogromy w Rosji i a Ukrainie, z wikipedii wynika ze w tym czasie w Europie wschodniej bylo ponad 1000 pogromow, w Polsce natomiast 36. Nas "rajcuje" bohaterstwo i oddawania zycia za ojczyzne i nie rozumiemy ze mozna sobie zignorowac szanse bycia bohaterem i oznajmic ze jest sie neutralnym. My mamy lekcewazacy stosunek do pieniedzy, natomiast spolecznosc zydowska, wrzucona w sam srodek swiata chrzescijanskiego i pozbawiona dostepu do normalnych zawodow, zmuszona byla zbudowac styl zycia oparty na finansach, co doprowadzilo do nienawisci ze strony chlopow i zazdrosci innych mieszczan. Do tego dodajmy bardzo modny wtedy nacjonalizm (wiara w "ducha narodu") i stres wojenny, niski poziom i ubostwo przecietnych zolnierzy, i mamy mieszanke wybuchowa. Zaskoczony bylem tym ze w endecji bylo tylu spolonizowanych Zydow, nigdy o tym nie myslalem. Jesli chodzi o krytyke ksiazki, to czego mi brakowalo to wyjasnienie ile bylo gmin i ugrupowan zydowskich we Lwowie. Wszyscy padli ofiara pogromu ale oni razem nie mieszkali, spolonizowani Zydzi mieszkali gdzie indziej, tradycyjni Zydzi jeszcze gdzie indziej. Te grupy sie nie lubily. Ten watek jednak bardzo trudno zbadac gdyz ten caly swiat zniknal w 1941 roku, zamordowali wszystkich Niemcy. Niemniej jednak powinnismy byc uswiadomieni jak to wygladalo. Brakuje (bardzo!) mapy miasta. Dzieki temu ze bylem we Lwowie ostatnio kilka razy mialem mniej wiecej pojecie gdzie i co, ale dodanie mapy byloby naprawde bardzo pomocne. Gdy sie czyta takie ksiazki zawsze sie wlacza instynkt samoobronny, ale trzeba go wylaczyc, gdyby Lwow byl miastem rumunskim czytalibysmy i myslelibysmy ze jasne tak to wlasnie bylo, a jesli Lwow jest miastem polskim myslimy ze to wszystko niemozliwe. Czytanie wiec jest swego rodzaju dyskursem z czytelnikiem na temat osobistego wstydu. Porusza ten motyw wstydu zakonczenie ksiazki. Sa kraje ktore wstydu nie maja, my mamy, wiec to chyba dobrze. Polecam ta tragiczna ksiazke wszystkim ktorzy chca poznac prawde i tym ktorzy maja odwage z ta prawda sie zmierzyc, a nie jest latwo.
May 25, 2020
Książka dostała Nagrodę Historyczną POLITYKI, co mnie dziwi, bo daleko jej do obiektywności i rzeczowości argumentów, jakie powinny cechować taką literaturę. Książka jest interesująca, wciągająca, jej ogromnym atutem są fragmenty z oryginalnych raportów, protokołów zeznań, pamiętników. Natomiast jest napisana z tezą. Taką, że przyczyną wydarzeń lwowskich (dyskusja czy był to ""pogrom" jest przedmiotem jednego z rozdziałów) był szalejący antysemityzm Polaków. Ok, można taką tezę postawić ale trzeba ją udowodnić. Autor tego nie robi. Wydaje się być kompletnie ślepy na kontekst historyczny (4 lata wojny, wojny domowej zdaniem niektórych historyków, demoralizacja jaką zawsze niesie wojna, regularne pogromy w Rosji i na Ukrainie organizowane przez wszystkie walczące strony Białych, bolszewików, Kozaków, anarchistów, głód we Lwowie, wreszcie polityka i stanowisko władz polskich). Autor ignoruje fakty, które nie pasują do postawionej przez niego tezy (3 z 4 raportów dyplomatów i ekspertów rządów alianckich, którzy przybyli zbadać lwowskie zamieszki kwestionowały określenie pogrom więc uznaje je za dyplomatyczne uniki nie rozwijając swojej tezy). Kuriozalne momentami są niepoparte argumentami ogólniki że np "antysemityzm Polaków z wyboru (tj. francuskiego pochodzenia) zadawał się niezbędną częścią polskiej tożsamości narodowej" albo że Tobiasza Aszkenazego (zmarł na zawał w 1920) zabiła polska kampanii nienawiści. Mianem patriotów określa tylko te postaci, z których postawą się zgadza. Ok, można takim postaciom jak Dmowski wiele zarzucić ale chyba nie brak patriotyzmu.
Zarzuty autora wobec ludności polskiej Lwowa dotyczą nawet tego że wyprawiali się z białą flagą po jedzenie na okoliczne folwarki (właściwie nie wiadomo czego oczekuje? żeby chodzili z biało-czerwonymi opaskami kupując od ludności ukraińskiej czy może heroicznej głodówki).
Trudno mi zrozumieć taką postawę, bo nawet jeżeli autor nie jest historykiem i przemoc etniczna wywołuje w nim szok i niezgodę to powinien mieć wyobrażenie czym jest wojna i jednoznaczna ocena wszystkich wydarzeń i postaci z obecnej perspektywy jest co najmniej ryzykowana.
Polecam dyskusje nad książka w ŻIH https://www.youtube.com/watch?v=cJ7xP...
Zarzuty autora wobec ludności polskiej Lwowa dotyczą nawet tego że wyprawiali się z białą flagą po jedzenie na okoliczne folwarki (właściwie nie wiadomo czego oczekuje? żeby chodzili z biało-czerwonymi opaskami kupując od ludności ukraińskiej czy może heroicznej głodówki).
Trudno mi zrozumieć taką postawę, bo nawet jeżeli autor nie jest historykiem i przemoc etniczna wywołuje w nim szok i niezgodę to powinien mieć wyobrażenie czym jest wojna i jednoznaczna ocena wszystkich wydarzeń i postaci z obecnej perspektywy jest co najmniej ryzykowana.
Polecam dyskusje nad książka w ŻIH https://www.youtube.com/watch?v=cJ7xP...
December 26, 2020
This book teaches us that there are no l ‘sins of past’, there is only untold truth and not admitted responsibility. This is what will stay with all generations to come.
June 4, 2025
Bardzo ważny tekst, choć niestety pełen przemilczeń, które czynią go bardziej ideologicznym niż naukowym.
Displaying 1 - 7 of 7 reviews