Cerebro

by Andriy Bondar, Walery Butewicz (Translator), Maciej Piotrowski (Translator)

Zbiór Cerebro, nagrodzony tytułem Książki Roku BBC 2018, to szesnaście opowiadań z pogranicza faktu i fikcji, realności i surrealistycznej fantasmagorii, to także opis codziennego doświadczania rzeczywistości – tej ukraińskiej i tej polskiej – podszyty klarowną refleksją filozoficzną.

Narratorem jest alter ego autora, wschodnioeuropejski intelektualista, który podchodzi do świata z dystansem i łagodną ironią, a swoje historie wieńczy błyskotliwymi puentami. Te mrożkowskie z ducha opowiadania mają w sobie wiele dowcipu i komizmu, choć mówią o sprawach ważnych: życiu, śmierci, codzienności, dorosłości i kryzysie wieku średniego. Autor bacznie obserwuje swoje otoczenie, ze szczególną czułością podchodząc do naszych braci mniejszych – zwierząt. Książka zostanie wydana przy wsparciu programu translatorskiego Translate Ukraine.

Genres: Ukrainian Literature, Fiction, Short Stories, Ukraine

116 pages, Paperback

First published September 6, 2018

Reviews

[OKSANA ATAMANIUK]

«Церебро»
⠀
Андрій Бондар
⠀
Видавництво Старого Лева, 2018
⠀
Збірка "Церебро", увійшла до довгого списку Книги року ВВС-2018.
⠀
Це моє перше знайомство з творчістю пана Андрія і я приємно здивована.
⠀
Мене зачепили кілька оповідань:
⠀
• Дельфіни і шиншили
⠀
• Via Dolorosa
⠀
• Ахмад
⠀
• Сонце нового дня
⠀
• Без кінця
⠀
Загалом збірка чудова, з ноткою гумору та іронії.
⠀
Я також планую прочитати «І тим, що в гробах».
⠀
Раджу #сучукрліттак
⠀
Про книжку:
⠀
«Книга являє собою збірку малої прози автора. Вона відкриває своєму читачеві світ людей, з усіма їх невеличкими пригодами, життєвими ситуаціями, історіями і укладами, що відбуваються з усіма нами щодня, протягом усього життя. Автор звертає нашу увагу на те, що ми зазвичай не помічаємо або не вловлюємо, але що не змогло вислизнути від його пильного й уважного письменницького погляду. Все це він підносить читачеві на сторінках цієї невеликої книги, даючи йому можливість заглянути в свій світ.
⠀
У життях головних героїв цієї книги трапляються несподівані зустрічі, а обставини складаються таким чином, що вони впливають на думки, прийняття рішень і вчинки.
⠀
Всі тексти зібрані під цією обкладинкою мають одну цікаву особливість. Одні з цих історій автор взяв зі свого особистого життєвого досвіду, а інші він вигадав, перетворивши свої фантазії в химерне бачення. У кожній з цих історій відчувається особисті переживання і роздуми автора, що робить її ще цікавішою.»
⠀
#примхливачитака

[Ярослава]

Збірка есеїв у дусі раніших "Морквяного льоду" чи "І тим, що в гробах", зі смертністю і співіснуванням із нею як одним із центральних лейтмотивів. Речей, які просто-таки дуже сподобалися, менше, ніж у попередніх збірках - але, можливо, почасти виною менший обсяг (так, це чергова мікрокнижка менше 200 тисяч знаків завдовжки). Найслабше, на мою думку, місце - це довші есеї/оповідання, вони швидко втрачають легкість, а на зміну елегантним пуантам приходять якісь доволі сипучі нагромадження діалогів, яким нерідко бракує певного нерва, щоб триматися купи, чи тримати увагу читача, чи виглядати сюрними, а не просто штучними.

[Олена Павлова]

Найкрутіше оповідання в книжці — про асенізаторів.
Це вже не збірка колонок, це колонки, перероблені на літературу, література написана у стиіл колонок.
Важливий недолік — малувато текстів

[Ksenya]

Химерні цікаві оповідання, останні речення яких западають в душу, серце та інші органи. Абсурдно і прекрасно водночас.

[Marysya Rudska]

Історія про асенізатора мені сподобалась найбільше :)

[estel]

Kreatywne, błyskotliwe i zaskakujące opowiadania balansujące między realizmem a sennymi marami. Mało takich rzeczy czytałam i chciałabym więcej. Bardzo fajne.

[Niekoniecznie Papierowe]

Cztery z minusem. Tytułowy tekst najbardziej mi się podobał.

[Svitlana Sishchuk]

давно на моїх віртуальних поличках стоять книги Андрія Бондаря. от вирішила почати з «Церебро». це збірка есеїв – таке я люблю. не всі есеї сподобались, що очікувано :))

найбільше припали до вподоби:
✔️ «Ахмад»
✔️Церебро
✔️Via Dolorosa

[Олена Рябченко]

Як на мене то доволі нерівна збірка, де намішано і худліту і таких нарисів-роздумів, яких в кожного письменника, напевно, по шухлядах назбирається багацько.

Найсильнішими для мене були "Ахмад" і "Церебро".

Читаючи "Ахмад" напевно кожен "інтелектуал" відчує себе жахливо незручно і в цьому магія цього оповідання. Чого ж там правду приховувати, всі ми думаємо, що кращі за інших, але коли нас тицяють в це носом, все одно неприємно.

Окрім цих, решту я б поділила на такі групи: гумористичні (які доволі добре вдаються автору), сюрні (зайшли не дуже), власні роздуми (зайшли ще менше).

[Oleg Gerdy]

Чудово!

[phero_nike]

mój ulubiony moment w każdym eseju - bohater wychodzi z sytuacji literackiej i zaczyna się znęcać nad autorskim(?) ja

[Hania Żurek]

1.5
bardzo dziwne, zatrzymane w gęstej mgle, krótkie, oderwane od rzeczywistości, a a jednocześnie rzeczywiste opowiadania z perspektywy obserwatora o bardzo dziwnym procesie myślowym. muszę przyznać, że nie za bardzo rozumiem tę książkę, nie odnalazłam się w refleksjach autora, nie uznałam ich za śmieszne, a tak pisało sporo ludzi. czytając, czułam się trochę jak na spektaklu "obrzędy"; nieswojo, zmieszana, czas wolno leciał
podobały mi się dwa opowiadania: -delfiny i szynszyle (bardzo bardzo bardzo fajny tekst, momentami naprawdę się utozsamialam, zrobił na mnie duże wrażenie)
-ahmad (bardzo podobała mi się postać szambiarza zrobiona na koncepcie kontrastów i rujnowania wrażenia i oceny, którą tworzymy po pierwszym poznaniu jakiejś osoby. utwierdza w fakcie, że nasze postrzeganie ludzi totaaaalnie ulega zmianie, gdy bardziej ich poznajemy, a ja sama mam z tym problem i czułam, że to trochę taka przestroga, upomnienie, oprócz tego po prostu naprawdę ciekawy tekst i dialog (w sumie monolog) pomiędzy dwoma bohaterami)

baaaaardzo dziwna książka, ale totalnie okładka pasuje do wnętrza i klimatu, którym posługuje się narrator

[Aleksandra Pasek]

Potrzebowałam jej jak maranta zraszania liści.

Bardzo dobra książka dla fanów snucia niejednoznacznych skojarzeń i dywagacji oraz małych ludzkich sprawek. Bo i o pisaniu jako takim, kreowaniu światów, ale i samotności, zawieszeniu w próżni, wyborach. Do uważnej lektury, chociaż mogłoby się wydawać, że to takie nic, tekściki takie. No i owszem tekściki, ale jak się nad każdym jednym lepiej zastanowić (może nie nad każdym, ale nad 2/3), to szufladki z refleksją się otwierają w głowie.
Albo się nie otwierają, ale to już kwestia waszych ewentualnie zastałych, zardzewiałych, ciężko chodzących szufladek. :P
Z dystansem, ironią i czułością do człowieka i spraw jego bardzo poważnych i tych mniej.
Mój ulubiony tekst to ten o menelu, bo nikt tak mi wcześniej trafnie nie opisał problematyki wyboru i podejmowania decyzji. Ten o zamarzniętych rurach, bo tam jest człowiek w 120%. Oraz ten o ZOO w lutym, bo był super smutny.

[Lily Borovets]

[Починати рік з оповідань Андрія було дуже правильним рішенням — 16 маленьких чудернацьких історій, витягнутих з якогось сюрреалістичного світу, але такого справжнього водночас, як пише Улюра «про життя як його немає». Майстерність слова дуже хороша, бо слова поскладані так, що ти ніби потрапляєш в сон до автора і вже проживаєш його самостійно. Розрізнити, де реальність, а де фантасмагорія вдається десь з другого разу, тому і цікаво. Книга увійшла до Книги року ВВС-2018, рекомендована ПЕН-клубом і просто добре, що такі книжки пишуться сьогодні.]

«Я не прошу Тебе щось змінювати у скрижалях, які ти подарував раннім людям, Господи. Просто допиши»

Більше цитат отут: https://t.me/dare2learn

[Kostiantyn Levin]

“Церебро” продовжує попередню “І тим, що в гробах”, можна рандомно перетасувати оповідання в збірках і від того вони не втратять. Побутові ситуації, описані впізнаваним лірично-іронічним стилем. Історії, іноді з сюжетами, а іноді і без них; персонажі, іноді прості, іноді химерні. Той випадок, коли, власне, не так важливо, що відбулося, а те, як оповідається. Вміння захоплююче описати прогрівання замерзлої труби на дачі – ось де справжній акт творчості!

[Sergii Miakshynov]

Останнім часом мені подобаються короткі оповідання, а у цій зібрці вони якраз дуууже короткі :) Перші декілька оповідань мене захопили (Ахмад, С.О.В.А.) і очікував таких же емоцій від усіх наступних, та чим далі читав, тим більше розумів, що найцікавіше я уже прочитав. Друга половина книжки - це роздуми автори, які мене не зачіпили.

[Nazarii Zanoz]

У Прохаська, якщо мені не зраджує пам'ять, наприкінці збірки "Одної тої самої" є розділ "курц проза". І ось ці колонки - це вже більше література, як правильно зауважила тут раніше Олена Павлова. Але то може я так чіпляюся для себе до того, що колонки - це більше про реальність, а як хочете писати фікшн, то прошу називати це оповідями, новелами чи що там ще є. Так, в "Церебрі" Бондар уже добряче пускається берега в уявлянні і в деяких текстах це відчуваєш ще зі самого старту. Але насправді добре, що завше є люди, котрі порушують правила і спокійно роблять те, що їм подобається і як подобається. Чесно кажучи, "І тим що в гробах" мені сподобалася більше, хоча "Церебро" наче є цілком органічним продовженням попередньої збірки. Либонь, зв'язок з реальністю мені таки дорожчий.

[Tetiana Polianska]

Ой. Неочікувано.
"Знаєш, як у нас називають місце, куди потрапляють самогубці після смерті? Горішні Плавні. Правда, гарно? Як в українському поетичному кіно. Параджанов, Осика, Миколайчук".
"Адольф, або Закони гостинності"
Андрій Бондар

[Hymerka]

Я читала й попередні книжки Андрія Бондаря. І якщо «Морквяний лід» був чесною збіркою журнальних колонок, а «І тим, що в гробах» балансувала на межі між есеїстикою і художнім письмом, то «Церебро» — це вже чесна художня література, хай деякі з оповідань і засновані на особистому досвіді автора. Тим дивніше виглядає те, що поважне журі престижної літературної нагороди «Книга року BBC» відзначило цю книжку саме у категорії «Есеїстика». Таке враження, що на Андрія Бондаря повісили ярлик есеїста і не бажають від нього відмовлятися. Та менше з тим.

Що ж ми тут маємо? «Церебро» — невеличка збірка химерних оповідок. Настрій цілком передає дивний малюнок на обкладинці: Андрій Бондар у вбранні буддійського монаха та Томас Манн у якомусь робітничому костюмі розглядають татуювання E=mc2 на грудях Альберта Айнштайна, який тут скидається на якогось в'язничного "рєшалу".

З 16 оповідок мені найбільше сподобалися дві: «Ахмад» і та, що дала книжці назву. Вони, певним чином, мають спільний мотив життєвої кризи. У «Церебрі» йдеться про молоду жінку, якій трохи за 30, талановиту перекладачку і художницю, і взагалі "світлу голову", яка під час хвороби бабусі переглядає всі її улюблені серіали, щоб потім переказувати їхні перипетії у лікарні, а після смерті старенької довго не може позбутися серіальної залежності. У «Ахмаді» асенізатор Андрій підважує буквально кожен життєвий вибір нашого ліричного героя, щоб покинути його з відчуттям цілковитої марноти.

P.S. Не пробачу автору першої історії, де він описує знущання над шиншилами, мені після неї кошмари снилися. А моя бідна шиншила так і не зрозуміла, чого я її того вечора затіскала.

[Anton]

Easy, entreating read. Some stories were extremely funny. But I will not remember anything about this book in few weeks. It’s a collection of very short life stories.

[Olga Kuplivanchuk]

Неймовірні комічні історії Андрія Бондаря сприймаються як повноцінні романи. Це тому, напевно, що в кожну з них вбудована Ідея-інсайт, яка ще довго мандрує в мозку та народжує Думку.
Неперевершено!

[Flavia]

Kiedy po raz pierwszy czytałam ten zbiór... no właśnie czego opowiadań? esejów? z polecenia przyjaciółki byłam bardzo pod wrażeniem dryfowania autora między konwencjami. Stwierdziłam, że esej (jeśli to w ogóle on!) to gatunek niezidentyfikowany i w ogóle taki nie dający się złapać. Część fabuł i refleksji im towarzyszących zapadła mi w pamięć tak bardzo, iż nie mogłam się z nich otrzepać. Nie chciałam też jakoś szczególnie się ich pozbyć, więc postanowiłam je sobie przypomnieć. Teraz mogę śmiało wyznać, że odczarowałam sobie nieco esej, ale dalej myślę sobie: hmm, chciałabym pisać jak Andrij Bondar, ale myślę też: hmm, chciałabym pisać kompletnie inaczej niż on. Niektóre z tych historii są mi obojętne, ale te, które były dobre były NAPRAWDĘ DOBRE. Lubię to stąpanie po cienkiej linii między światem intelektualistów i pracowników fizycznych, między ironią a szczerością, fantazją a prawdą. I będę myśleć o tym, że Chińskiej Republice Ludowej przysługuje prawo do wezwania wszystkich pand do domu.

2022 7,5/10 (ulubione: ahmad!!, cerebro, bez końca, szczególny gatunek ludzi)
2024 reread 7/10 (ulubione: ahmad!!, cerebro, bez końca, profesor logistyki)
Interesuje mnie ta subtelna zmiana...

[Олексій Ткачук]

Стиль автора мені подобається ще із "І тим, що в гробах", але в цій збірці майже всі історії в якийсь момент перетинають межу реальності і відчувається це все як якийсь чудернацький сон, з якого не виходить прокинутись.

Особливо це відчувається в історії про візит до якоїсь польської родини, де події розвиваються так, ніби це якийсь жахливий комедійний серіал на 1+1, і ти ніби розумієш, що автор знущається, але втікати нікуди, прямо як і герою тієї оповідки.

Найбільше ж сподобалась есея про асенізаторів - від несподіваної теми і смішного початку автор переходить в глибоку деконструкцію себе і своєї творчості, при цьому витримуючи оригінальний стиль мовлення ліричного антагоніста, що критикує головного героя.

Хороша, дотепна збірка, що провокує трохи подумати над тим, що прочитав.

[Arkadii Tkachuk]

Ця книга - несподіваний подарунок від прекрасної людини. І ще більш несподіване літературне відкриття. Історії неначе написані тим, кого добре знаєш, ніби тисячу разів чув їх від самого ж автора, але ніяк не можеш пригадати ні його обличчя, ні голосу. Але от як охарактеризувати ці історії - поняття не маю. Космос. Особливо припала до душі історія про асенізатора. Підозрюю, що кожен інтелектуал хоча б раз у житті опинявся у ситуації, коли йому ось так виймають мізки, перемелюють їх на м'ясорубку (ні, на "Мрію", якщо хтось ще пам'ятає таку штуку), а потім вкладають назад, наче й нічого не сталося. Щикаррррно!

[список використаної літератури]

діалоги точно не найсильніше місце цієї книжки; інколи вони скочувалися в безглузді комічні штампи та банальності, добре хоч те, що ти їх вже забудеш до наступного розділу, залишиться лише такий дивний післясмак, наче автор аж надто сильно намагається пародіювати т.зв. ненав'язливо-кумедну афористичність совєцьких фільмів, вже даруйте за порівняння.
але були й ті розділи, які подобалися, і абсурдність яких була вдало дозованою, от тільки чи залишиться цей текст в тобі надовго? навряд, але взаємодія з ним була не найгіршою.

[Bohdan]

Цікаві ситуації не їхньою наявністю, а вивертанням їх під таким кутом, під яким не очікував прочитати. Але для есеїв оповідання надто охудожнені, через що, місцями втрачають ту гостроту, яка притаманна автору в не художній прозі. А можливо це просто було на фоні повторного перечитування "І тим, що в гробах", яка для мене - одне з найкращого, що я читав.

[Piotr]

Sam nie wiem… czuję się niemal jak babcia z tytułowego opowiadania…
A może to taki zamierzony przez AB efekt?
To by było!

[m.]

Збірка оповідань в стилі «читати щоб відволіктися від иншого читання».