До цієї збірки увійшли чудові самобутні вірші видатного українського поета-модерніста Павла Тичини (1891—1967). Його лірика — це нескінченна симфонія, де все звучить і співає, відтворюючи всезагальну єдність буття, це юна, весняна свіжість, легкокрила радість, напрочуд ніжна, трепетна, хвилююча. Наскрізна музичність поезії, віртуозна ритмомелодика, підвищена емоційність, вишукана поетична мова зачаровують і сповнюють душі вічною рятівною мелодією “космічного оркестру”.
Лірика Тичини дуже естетична, всі ці яблунецвітні погляди, закучерявлені хмари, волосожарні сни, рахманний чорнозем. Образи у його віршах дуже візуальні, в поєднанні з римованою формою це перетворюється у музичну абстракцію у твоїй голові. Тому назва його збірки «Сонячні кларнети» ідеально передає враження, яке виникає від їх читання. Крім того, створюючи ці образи він майстерно змішує поклоніння природі, що межує з язичництвом і християнські традиції. Трагічною є перепрошивка митця під радянські стандарти. Він втрачає всю ту ліричну образність, що притаманна його ранній творчості і стає червоним віршомазом. Мабуть, через втрату культурної ідентичності його творчість перестає відлунювати у спринятті читачів.