What do you think?
Rate this book
Magnetyzm
Bohaterką najnowszej powieści Petra Jacenki jest dwudziestoparoletnia Gadżet – kobieta-magnes potrafiąca odczytywać historie ludzi i wydarzeń ukrytych w metalowych przedmiotach. Metal pocisków, rur używanych podczas tortur, maszyn, motorów i zegarów – one wszystkie snują Gadżet jedną i tę samą pieśń odrzucenia i samotności: historię narodu rozdartego wojną. Gadżet ucieka z objętego działaniami wojennymi Doniecka do Kijowa, a w prozie Jacenki miasto to przekształca się w miejsce klaustrofobiczne i wrogie.
Magnetyzm tworzy mroczne mitologie, gdzie legendy o smoczym sercu łączą się z opowieścią o powstaniu Doniecka i jego założycielu Johnie Hughesie. Clockpunkowe elementy, śmiały erotyzm i obsesyjna nerwowość frazy to jedne z wyznaczników tej prozy, w której weryzm opisu płynnie przechodzi w halucynację.
Magnetyzm tworzy mroczne mitologie, gdzie legendy o smoczym sercu łączą się z opowieścią o powstaniu Doniecka i jego założycielu Johnie Hughesie. Clockpunkowe elementy, śmiały erotyzm i obsesyjna nerwowość frazy to jedne z wyznaczników tej prozy, w której weryzm opisu płynnie przechodzi w halucynację.
232 pages, Paperback
First published January 1, 2020
2 people are currently reading
106 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 35 reviews
March 13, 2021
По-перше, яка ж фантастична обкладинка! Як чудово вона підсвічує ідею – серце, метал, снаряд, вогонь.
Петро Яценко обігрує стару міфологію і створює новий міф, дає будинкам імена, а містам – серця. Історія про те, як місто отримує своє серце, – жорстока, кровожерна і, без сумніву, символічна. Я мала варіант альтернативного завершення книжки, але він не виправдався (з чого я як мати страшно засмутилася, а як літературознавиця – втішилася, бо й завершення тут суто символічне).
Історія Гайки починається як типова історія переселенки, навіть із типовими походами по соцвиплати. Ось тільки в якусь мить автор робить немислимий кульбіт і перевертає оповідь із реалістичного модусу в модус фантастичний. І ти вже вертається на кілька сторінок назад, щоб зібрати ледь вловимі натяки: ага, он воно що, виявляється, це було! Гайка здається нам звичайною, навіть спочатку простою, ну хіба що трошки з дурнуватими ідеями, буцімто вона "розуміє метал". Ніщо в ній не видає героїні роману, аж доки київський чиновник на прізвище Змій не хоче викупити її тіло.
Далі читач покидає надії на звичайну реалістичну оповідь і розслабляється – йому розкажуть щось надзвичайне. У містах водяться дракони, які шифруються під людей. На драконів полює Імперія, що прийшла з війною в Донецьк. Серце Донецька хочуть знищити, і дати місту нове серце може тільки простенька Гайка, яка до всього виявляється спадкоємицею Г'юза.
Жорстока, як і всі читачі, я була втішена тим, як Гайка весь час потрапляє в халепи. Яким чином її не випускає Київ, як їй на хвіст падає набридливий підліток, як її мало не вбиває колишній. І, як усі читачі, я щиро зраділа, коли все завершилося відносно добре. Наскільки добре можуть завершуватися історії, які ще тривають.
Петро Яценко обігрує стару міфологію і створює новий міф, дає будинкам імена, а містам – серця. Історія про те, як місто отримує своє серце, – жорстока, кровожерна і, без сумніву, символічна. Я мала варіант альтернативного завершення книжки, але він не виправдався (з чого я як мати страшно засмутилася, а як літературознавиця – втішилася, бо й завершення тут суто символічне).
Історія Гайки починається як типова історія переселенки, навіть із типовими походами по соцвиплати. Ось тільки в якусь мить автор робить немислимий кульбіт і перевертає оповідь із реалістичного модусу в модус фантастичний. І ти вже вертається на кілька сторінок назад, щоб зібрати ледь вловимі натяки: ага, он воно що, виявляється, це було! Гайка здається нам звичайною, навіть спочатку простою, ну хіба що трошки з дурнуватими ідеями, буцімто вона "розуміє метал". Ніщо в ній не видає героїні роману, аж доки київський чиновник на прізвище Змій не хоче викупити її тіло.
Далі читач покидає надії на звичайну реалістичну оповідь і розслабляється – йому розкажуть щось надзвичайне. У містах водяться дракони, які шифруються під людей. На драконів полює Імперія, що прийшла з війною в Донецьк. Серце Донецька хочуть знищити, і дати місту нове серце може тільки простенька Гайка, яка до всього виявляється спадкоємицею Г'юза.
Жорстока, як і всі читачі, я була втішена тим, як Гайка весь час потрапляє в халепи. Яким чином її не випускає Київ, як їй на хвіст падає набридливий підліток, як її мало не вбиває колишній. І, як усі читачі, я щиро зраділа, коли все завершилося відносно добре. Наскільки добре можуть завершуватися історії, які ще тривають.
This entire review has been hidden because of spoilers.
Read
May 12, 2020Роман точно викличе подив у тих, хто чекає від текстів "про війну" так званої правди. Тут, радше, можна знайти певні метафори для роздумів про те, що сталося та стається.
May 17, 2022
“Magnetyzm” (“Magnetism”) by Petro Jacenko is a very unusual novel. I am discovering more and more Ukrainian literature and this is my first experience with Ukrainian magical realism. Very well written, very entertaining and fantastically blending realism with mythology of Donetsk.
Gadżet is a young woman who leaves Donetsk because of the war shortly after the Euromaidan protests. She has a special gift - through metal objects she can ‘read’ owners’ minds and know their past. She uses this ability to navigate her new life in Kyiv, which will take her from one adventure to the next (also erotic ones), let her meet dragons in human form and learn about the beating heart of her hometown. I have not expected such a genre-blending novel to be so interesting and still, even though the legends are pure fiction, to help me understand Ukrainian culture and expand my knowledge about it a bit more. The way how Jacenko weaves the perspectives of pro-Russian Ukrainians, those who support Ukrainian independence and dragon-humans, making it an entertaining steampunk page-turner on myths, female sexuality, love and war, with a political backdrop, is truly unique. It would make a terrific graphic novel and an anime, if anyone dared adapt it (I wish someone did
Gadżet is a young woman who leaves Donetsk because of the war shortly after the Euromaidan protests. She has a special gift - through metal objects she can ‘read’ owners’ minds and know their past. She uses this ability to navigate her new life in Kyiv, which will take her from one adventure to the next (also erotic ones), let her meet dragons in human form and learn about the beating heart of her hometown. I have not expected such a genre-blending novel to be so interesting and still, even though the legends are pure fiction, to help me understand Ukrainian culture and expand my knowledge about it a bit more. The way how Jacenko weaves the perspectives of pro-Russian Ukrainians, those who support Ukrainian independence and dragon-humans, making it an entertaining steampunk page-turner on myths, female sexuality, love and war, with a political backdrop, is truly unique. It would make a terrific graphic novel and an anime, if anyone dared adapt it (I wish someone did
May 24, 2022
Стилістично легка книга для читання, та надмірність сюжетних штампів та нераціональне використання ідей автором все шле під три чорти...
Поки не почали літати дракони, помирати серця міст та інша чудасія, було цілком стерпно. Очікував, що фантастична лінія твору виявиться бед-тріпом головної героїні.
Біда в тому, що справді класна ідея з магнетизмом так і не використана як слід. Масштаби задуму великі, вийшов би напрочуд цікавий матеріал.
Та маємо те, що маємо..
Поки не почали літати дракони, помирати серця міст та інша чудасія, було цілком стерпно. Очікував, що фантастична лінія твору виявиться бед-тріпом головної героїні.
Біда в тому, що справді класна ідея з магнетизмом так і не використана як слід. Масштаби задуму великі, вийшов би напрочуд цікавий матеріал.
Та маємо те, що маємо..
May 5, 2024
Сподобалась.
Така трохи фантастика, де героїня обожнює стімпанк, чує метал і може спілкуватися з будинком) і дракони є - але зовсім не такі, до яких я звикла у фентезі
Така трохи фантастика, де героїня обожнює стімпанк, чує метал і може спілкуватися з будинком) і дракони є - але зовсім не такі, до яких я звикла у фентезі
November 15, 2021
Спочатку я смакувала стиль автора і неординарний погляд на буденні речі. Проводила паралелі з "Доцею" і не могла для себе "роздивитися" головну героїню. А потім книга стала захопливо-химерною і читалася на одному диханні. Та це ж клок-панк, який так любить героїня. Та це ж наш "Лабіринт Фавна" - страшна казка для дорослих з нашаруванням сенсів, з якою по-новому сприймаєш реальність. У "Магнетизмі" досить шаленства, щоб тримати увагу читача, ламати стереотипи і дивувати, але не занадто, щоб читач не заплутався в міфах та аллюзіях. З цього роману вийшов би крутезний химерний фільм.
July 22, 2021
Znowu z poślizgiem :(
Ale naprawdę nie wiem co napisać. Bo jak w kilku zdaniach (osłabiają mnie na GR sążniste „recenzje”, czy dokładniej: szkolne wręcz streszczenia) nie jest łatwo ująć wszystko to, o czym (i jak!) PJ pisze.
Książka jest świetna, czyta się kapitalnie. Literacki trop za tropem, erudycja i wyobraźnia, pyszne poczucie humoru. I jakże niezwykły kontrapunkt do „Internatu” Żadana… Trzeba więcej?
Ale naprawdę nie wiem co napisać. Bo jak w kilku zdaniach (osłabiają mnie na GR sążniste „recenzje”, czy dokładniej: szkolne wręcz streszczenia) nie jest łatwo ująć wszystko to, o czym (i jak!) PJ pisze.
Książka jest świetna, czyta się kapitalnie. Literacki trop za tropem, erudycja i wyobraźnia, pyszne poczucie humoru. I jakże niezwykły kontrapunkt do „Internatu” Żadana… Trzeba więcej?
February 11, 2025
Я не очікувала від книги нічого, а отримала: магічний реалізм, цікаві сенси і головну героїню за якою цікаво спостерігати, Донецьк, який окуповували.
April 2, 2021
Переселення донеччан у Київ 2014. Забавно і трішки сумно, дуже влучні образи. Витончений соціальний контраст, але... «Магнетизм» не те, чим попервах здається. З кожною сторінкою ситуації стають більш абсурдними і дивакуватими. Так, вона дуже метафорична (і влучно, між іншим) і все, що на «сцені» - образи, чи символи. Я прочитав десь до середини, коли почав про це серйозно думати. Чому аж до середини? Бо читається плавно, як з’їзд з невеличкої горки на веліку. Текст рівний, без провисань, але декому здасться занадто вульгарним (тут я гоготнув і згадав декілька пасажів. «Бомбезне в тебе вермішло» - вже у цитатнику). Гідна ідея і назавжди актуальний меседж, бо, як би банально не звучало, люди — це кров міста. Не розбивайте містам серця, знайдіть своє місце, знайдіть своїх, любіть і будьте любимі. А ще читайте. Багато читайте! Ви пробували багато читати? Кажуть, це як секс, але з власною уявою. Кохатись ще нікому не завадило. Будьте щасливі!
Read
August 8, 2020Це казка. Поки читала, згадувалися "Довгі часи" (магічний реалізм і Донбас), "Майстер і Маргарита" (бути обраною кимось владним, літати на комусь), "Гра престолів" (Мати Драконів). Метафори сподобалися і читати було цікаво, водночас часто було відчуття, що занадто швидко, занадто легко все відбувається, хоч би фінальне занурення серця міста - не віриться навіть в умовах казки.
Обкладинка дійсно дуже вдала, недарма її нагородили на українському конкурсі дизайну.
Обкладинка дійсно дуже вдала, недарма її нагородили на українському конкурсі дизайну.
August 11, 2022
Ух, як же це було круто!
Війна, Донецьк, Київ, дракони, снаряди, серця міст, балачки з будинками, розмови з металом, стімпанк, мотоцикли, пожертви, польоти, любов.
Як дивовижно все це вмістилося і поєдналося в одній історії!
Війна, Донецьк, Київ, дракони, снаряди, серця міст, балачки з будинками, розмови з металом, стімпанк, мотоцикли, пожертви, польоти, любов.
Як дивовижно все це вмістилося і поєдналося в одній історії!
June 28, 2024
Я була у захваті від неочікувано з'явившегося жанру міського фентензі, драконів, прекрасного донецько-київського сеттінгу, легкого гумору поряд з серйозними соціальними темами. Але потім було важко пережити емоційний стрибок від піднесення ід��єю до розчарування абсолютно запоротою кінцівкою.
По-перше, що це за anticlimactic сцена головної битви, де головна героїня навіть не присутня, а ми про долю всіх учасників дізнаємося лише з переказу на пару строк? Іноді хотілося б, щоб навіть вже відомі та видані автори (і їхні редактори) дивилися укрт'юб, де купа контента для письменників-початківців, в якому їх саме від цього й застерігають.
По-друге, таку гидоту про "серця міст" , мабуть, міг придумати тільки чоловік (а шо, ну, ще народять). В мене дітей нема, але хотілося блювати всю другу половину книги від самої ідеї, що автору це прийшло в голову, а всі його персонажі нормально поставилися до такого мерзенного вбивства .
Взагалі, всі матері в книзі - погані і душать гіперопікою, а татів нема в принципі. Головній героїні всі хочуть вдути, навіть коли вона не милася дві доби і спала в заброшці. Жителі Донецьку - частіше жлоби і бидло (якось не дуже це читається від автора-львів'янина), а якщо ні - то самі винуваті, що не захистили своє місто (а якщо хочуть захистити - то це можливо ціною життя власних дітей, і ніяк інакше).
Коротше, стімпанку, магічному реалізму та легкості - так, а закінченню й поверхневості - ні. Висока оцінка через те, що це перша книга в жанрі міського фентезі від українського письменника, що я читала.
По-перше, що це за anticlimactic сцена головної битви, де головна героїня навіть не присутня, а ми про долю всіх учасників дізнаємося лише з переказу на пару строк? Іноді хотілося б, щоб навіть вже відомі та видані автори (і їхні редактори) дивилися укрт'юб, де купа контента для письменників-початківців, в якому їх саме від цього й застерігають.
По-друге, таку гидоту про "серця міст" , мабуть, міг придумати тільки чоловік (а шо, ну, ще народять). В мене дітей нема, але хотілося блювати всю другу половину книги від самої ідеї, що автору це прийшло в голову, а всі його персонажі нормально поставилися до такого мерзенного вбивства .
Взагалі, всі матері в книзі - погані і душать гіперопікою, а татів нема в принципі. Головній героїні всі хочуть вдути, навіть коли вона не милася дві доби і спала в заброшці. Жителі Донецьку - частіше жлоби і бидло (якось не дуже це читається від автора-львів'янина), а якщо ні - то самі винуваті, що не захистили своє місто (а якщо хочуть захистити - то це можливо ціною життя власних дітей, і ніяк інакше).
Коротше, стімпанку, магічному реалізму та легкості - так, а закінченню й поверхневості - ні. Висока оцінка через те, що це перша книга в жанрі міського фентезі від українського письменника, що я читала.
June 7, 2024
Легенька фентзійна казка про Донецьк, серця міст та хранителів цих міст.
Файна, легка хоч і про одвічну війну між Україною та імперією.
Мені вельми сподобалась озвучка від Мегого.
Файна, легка хоч і про одвічну війну між Україною та імперією.
Мені вельми сподобалась озвучка від Мегого.
June 27, 2023
Оцінка 1 зірочка, тому що особисто мені книжка не сподобалася зовсім. Відгук буде без спойлерів (за винятком одненького, прикритого позначкою), але з залученням цитат з книги.
Роман "Магнетизм" вийшов у 2020-му році — це "фантастичний реалізм", який взявся зображати початок війни на сході України. Головна героїня Гайка виїжджає з окупованого Донецька до Києва, намагається стати своєю у новому місті, але і якось порятувати рідний Донецьк. Сюжет повниться фантасмагоричними деталями: дракони літають, будинки говорять, , а життєздатність міст забезпечують серця.
Перейду одразу до суті претензії, яка лежить зовсім не в площині фантастичного:
"Чому ви не захистили своє місто?"
Це — епіграф до книги, а оскільки мова в ній йде про війну, яку розв'язала росія, то питання одразу видалося мені доволі нахабним та провокативним. Через це я свідомо підмічала всі пов'язані з ним сцени, а таких у романі знайшлося декілька. Наведу цитати (там всюди звертаються саме до донеччан, а не до широкого загалу українців):
"Це все тому, уважаємая, що ми звикли пріспосаблюватися! У нас немає свого голосу! Ми любимо гроші, і наш голос можна купити, і ми вважаємо себе кращими за інших, хитрішими, розумнішими. І якщо ми не змінимося, то нам доведеться тікати звідусіль!"
"...зараз вона дасть Тані й тобі, Гайці, шанс подумати, чому ви, донецькі, не захистили своє місто. Так! Ви мали його захистити, а не приїжджати і качати права тут, ніби ви пуп землі і вас раптом несправедливо образили!"
"Ти не зрозумів головного: ви його не захистили, бо у вас нема свого міста. Жодного міста у світі нема, про яке б ви могли сказати: воно моє. У вас нема країни, ми її вам дали — і ми її заберемо. Ви не маєте де жити, можете лише тікати, як миші: розбрідатися по світу хто куди, отак одне-два покоління — і вас уже немає. Ваші онуки вже мають свої міста, а ви, навіть коли лежите у землі — все одно на надгробках написи іншою мовою, не вашою. Бо ви там зайди чужинці, навіть по смерті"
"Але ти думаєш лише про себе і не розумієш, чому тобі погано. На кожному новому місці ти будуєш з піску. Ти людина без майбутнього, бо тільки поглинаєш, наче чорна діра. У тебе нема жодних цінностей. Ти приймаєш будь-які правила гри. Ти теж всюди чужа. Не менше, ніж я. Тому ти і втратила Донецьк, віддала його і не захистила. І я не захистила, але я зараз розумію цю помилку, а ти, Таню, — ні."
Мені до останнього не хотілося робити подібний висновок, але я правда не знаю як це трактувати інакше, ніж звичайне обвинувачення жертви: жителі Донецька мають якісь неправильні погляди, тому не захистили своє місто. Узагалі, навіть цей поділ на "твоє/моє" місто муляє мені шокапець в контексті збройного вторгнення, бо це маніпуляція і розділення українців. Також, хоч я й розумію, чому текст показує байдужість як небезпечну рису для суспільства, але для чого це подається так, ніби на неї хворіють лише жителі Донеччини?
Прикметно, що переважна більшість донеччан у тексті — жлоби різного ступеня мерзенності (іноді як бінго всіх гівняних стереотипів про схід), але водночас кияни цілком собі позитивні. Можливо так вийшло випадково, однак мені протягом всього читання кидалося у вічі.
Для справедливості зазначу, що росія фігурує в романі як однозначний агресор. Я також знаю, що до повномасштабного вторгнення подібні думки про причини окупації і провину жителів сходу України були поширеними, тому я не дивуюся, що вони знайшли собі місце у художній книзі. Але після повномасштабного вторгнення подібні речі сприймаються особливо гостро, тому що нікому притомному не спаде зараз на думку питати в жителів (де)окупованих територій, чому ж вони не захистили свої міста.
Звичайно, що це тільки одна з граней роману, але я певно надто поплавлена, тож мені цього цілком достатньо для повністю зіпсованого враження. Дуже коротко скажу про інше: історія справді здебільшого добре написана і читалася доволі легко, але водночас мене не покидало відчуття штучності, персонажі скидалися на керованих безвольних ляльок, події повнилися зручними роялями, а на відтворенні біблійної сцени наприкінці я остаточно зламалася.
Окремої згадки вартують всраті секс-сцени, які вистрибнули на мене як Пилип з конопель, бо я абсолютно на них не чекала. Щиро вважаю їх найкращим, що дала мені книжка, бо я реготала до сліз, коли зачитувала їх своїм друзям. Сумніваюся, що саме така функція була у них закладена.
Підсумовуючи, загальна думка про "Магнетизм" у мене склалася погана.
P.S. Не претендую на жодну експертність, просто ділюся власними думками щодо того, що мене зачепило.
Роман "Магнетизм" вийшов у 2020-му році — це "фантастичний реалізм", який взявся зображати початок війни на сході України. Головна героїня Гайка виїжджає з окупованого Донецька до Києва, намагається стати своєю у новому місті, але і якось порятувати рідний Донецьк. Сюжет повниться фантасмагоричними деталями: дракони літають, будинки говорять, , а життєздатність міст забезпечують серця.
Перейду одразу до суті претензії, яка лежить зовсім не в площині фантастичного:
"Чому ви не захистили своє місто?"
Це — епіграф до книги, а оскільки мова в ній йде про війну, яку розв'язала росія, то питання одразу видалося мені доволі нахабним та провокативним. Через це я свідомо підмічала всі пов'язані з ним сцени, а таких у романі знайшлося декілька. Наведу цитати (там всюди звертаються саме до донеччан, а не до широкого загалу українців):
"Це все тому, уважаємая, що ми звикли пріспосаблюватися! У нас немає свого голосу! Ми любимо гроші, і наш голос можна купити, і ми вважаємо себе кращими за інших, хитрішими, розумнішими. І якщо ми не змінимося, то нам доведеться тікати звідусіль!"
"...зараз вона дасть Тані й тобі, Гайці, шанс подумати, чому ви, донецькі, не захистили своє місто. Так! Ви мали його захистити, а не приїжджати і качати права тут, ніби ви пуп землі і вас раптом несправедливо образили!"
"Ти не зрозумів головного: ви його не захистили, бо у вас нема свого міста. Жодного міста у світі нема, про яке б ви могли сказати: воно моє. У вас нема країни, ми її вам дали — і ми її заберемо. Ви не маєте де жити, можете лише тікати, як миші: розбрідатися по світу хто куди, отак одне-два покоління — і вас уже немає. Ваші онуки вже мають свої міста, а ви, навіть коли лежите у землі — все одно на надгробках написи іншою мовою, не вашою. Бо ви там зайди чужинці, навіть по смерті"
"Але ти думаєш лише про себе і не розумієш, чому тобі погано. На кожному новому місці ти будуєш з піску. Ти людина без майбутнього, бо тільки поглинаєш, наче чорна діра. У тебе нема жодних цінностей. Ти приймаєш будь-які правила гри. Ти теж всюди чужа. Не менше, ніж я. Тому ти і втратила Донецьк, віддала його і не захистила. І я не захистила, але я зараз розумію цю помилку, а ти, Таню, — ні."
Мені до останнього не хотілося робити подібний висновок, але я правда не знаю як це трактувати інакше, ніж звичайне обвинувачення жертви: жителі Донецька мають якісь неправильні погляди, тому не захистили своє місто. Узагалі, навіть цей поділ на "твоє/моє" місто муляє мені шокапець в контексті збройного вторгнення, бо це маніпуляція і розділення українців. Також, хоч я й розумію, чому текст показує байдужість як небезпечну рису для суспільства, але для чого це подається так, ніби на неї хворіють лише жителі Донеччини?
Прикметно, що переважна більшість донеччан у тексті — жлоби різного ступеня мерзенності (іноді як бінго всіх гівняних стереотипів про схід), але водночас кияни цілком собі позитивні. Можливо так вийшло випадково, однак мені протягом всього читання кидалося у вічі.
Для справедливості зазначу, що росія фігурує в романі як однозначний агресор. Я також знаю, що до повномасштабного вторгнення подібні думки про причини окупації і провину жителів сходу України були поширеними, тому я не дивуюся, що вони знайшли собі місце у художній книзі. Але після повномасштабного вторгнення подібні речі сприймаються особливо гостро, тому що нікому притомному не спаде зараз на думку питати в жителів (де)окупованих територій, чому ж вони не захистили свої міста.
Звичайно, що це тільки одна з граней роману, але я певно надто поплавлена, тож мені цього цілком достатньо для повністю зіпсованого враження. Дуже коротко скажу про інше: історія справді здебільшого добре написана і читалася доволі легко, але водночас мене не покидало відчуття штучності, персонажі скидалися на керованих безвольних ляльок, події повнилися зручними роялями, а на відтворенні біблійної сцени наприкінці я остаточно зламалася.
Окремої згадки вартують всраті секс-сцени, які вистрибнули на мене як Пилип з конопель, бо я абсолютно на них не чекала. Щиро вважаю їх найкращим, що дала мені книжка, бо я реготала до сліз, коли зачитувала їх своїм друзям. Сумніваюся, що саме така функція була у них закладена.
Підсумовуючи, загальна думка про "Магнетизм" у мене склалася погана.
P.S. Не претендую на жодну експертність, просто ділюся власними думками щодо того, що мене зачепило.
December 13, 2021
Дуже крутий і настроєвий початок, який чимось Жаданів Інтернат нагадав. Тим не менше тут новий урбаністичний міф, серце міста і дракони на фоні війни. Книга вабить і затягує. І тим більше вочевидь ти чекаєш подібного завершення, вражаючого і трохи епічного. А воно не таке. Дуже настроєва якісна сучасна українська проза.
January 2, 2024
Можливо, я не цього очікував.
У січні 2014 року я відвідував свою бабусю в Росії. Повертаючись у Київ мені було страшно. Як же сильно я здивувався вийшовши з поїзда. Їхнє телебачення встигло промити мені мізки лише за декілька тижнів. Проте тоді я був студентом і ще мало в чому розбирався. Вплинути на мене було легко.
Головна героїня книжки Марія Гай, на прізвисько Гайка, як у мультику Чіп і Дейл, влітку 2014 покидає Донецьк. Там вона постійно бачить «вплинутих» людей і таємно підтримує будь-кого, хто з ними сперечається. Крім цього, постійні вибухи, стрілянина та чоловічки…
Мабуть, я сподівався побачити схожі на свої почуття та той когнітивний дисонанс, що виникає від зіткнення з зовсім іншою реальністю. Чекав на історію віднаходження себе у новому, десь набагато кращому, але не далеко не ідеальному місці. Але це всього-на-всього мої очікування і на саму книгу вони не мають жодного впливу. Проте мені важко повірити, що така різка зміна картинки не відбилася на героїні. Можливо, що я упустив цей момент — а йому виділили увагу, — через те, що почалось потім.
Гайка має здатність бачити минуле металевих речей лише доторкнувшись до них. І це дуже непогана можливість розкривати ставлення персонажів книги до складних подій, що зараз відбуваються в історії ��ашої країни. Однак в один момент її сили несподівано прокачуються, але тільки заради просунення сюжету, а не для того, щоб показати характер чи мотивацію. Марія за секунду може дізнатися все про людину від її народження, хоча раніше цього не могла. Знову, може й могла, але це не пояснюється.
Ще виявляється вона не одна така (тут дивує, що з такими силами ці двоє живуть звичайним життям), але це зовсім не стає новиною для Гайки. Також, їй зустрічається єдиний хлопець, якого вона всього раз бачила в Донецьку, що може її витягти зі скрутного становища. Це тільки два роялі — їх тут набагато більше. Коли з’явилися дракони та «живі» багатоквартирні будівлі й телефонні будки, я хотів закинути цю книгу.
Герої без мотивації і розвитку, події заради просування сюжету, а не історії, та боги з машин — це для мене тригер. В цій книзі цього було забагато. Можливо, я не помітив важливого, але вже як є.
У січні 2014 року я відвідував свою бабусю в Росії. Повертаючись у Київ мені було страшно. Як же сильно я здивувався вийшовши з поїзда. Їхнє телебачення встигло промити мені мізки лише за декілька тижнів. Проте тоді я був студентом і ще мало в чому розбирався. Вплинути на мене було легко.
Головна героїня книжки Марія Гай, на прізвисько Гайка, як у мультику Чіп і Дейл, влітку 2014 покидає Донецьк. Там вона постійно бачить «вплинутих» людей і таємно підтримує будь-кого, хто з ними сперечається. Крім цього, постійні вибухи, стрілянина та чоловічки…
Мабуть, я сподівався побачити схожі на свої почуття та той когнітивний дисонанс, що виникає від зіткнення з зовсім іншою реальністю. Чекав на історію віднаходження себе у новому, десь набагато кращому, але не далеко не ідеальному місці. Але це всього-на-всього мої очікування і на саму книгу вони не мають жодного впливу. Проте мені важко повірити, що така різка зміна картинки не відбилася на героїні. Можливо, що я упустив цей момент — а йому виділили увагу, — через те, що почалось потім.
Гайка має здатність бачити минуле металевих речей лише доторкнувшись до них. І це дуже непогана можливість розкривати ставлення персонажів книги до складних подій, що зараз відбуваються в історії ��ашої країни. Однак в один момент її сили несподівано прокачуються, але тільки заради просунення сюжету, а не для того, щоб показати характер чи мотивацію. Марія за секунду може дізнатися все про людину від її народження, хоча раніше цього не могла. Знову, може й могла, але це не пояснюється.
Ще виявляється вона не одна така (тут дивує, що з такими силами ці двоє живуть звичайним життям), але це зовсім не стає новиною для Гайки. Також, їй зустрічається єдиний хлопець, якого вона всього раз бачила в Донецьку, що може її витягти зі скрутного становища. Це тільки два роялі — їх тут набагато більше. Коли з’явилися дракони та «живі» багатоквартирні будівлі й телефонні будки, я хотів закинути цю книгу.
Герої без мотивації і розвитку, події заради просування сюжету, а не історії, та боги з машин — це для мене тригер. В цій книзі цього було забагато. Можливо, я не помітив важливого, але вже як є.
December 22, 2021
Досить цікавий стиль та сторона опису.
Але людина із уявою та розумінням отримає багато від цієї книжки.
Але людина із уявою та розумінням отримає багато від цієї книжки.
Read
April 20, 2022Задум доволі неочікуваний. Читається (слухається) легко. Хотілося би побачити, як виглядають вироби Гайки)
November 18, 2024
Магічна історія про те, як у дивовижний спосіб пов’язані люди й міста. Головна героїня Гайка виїжджає з окупованого Донецька до Києва й опиняється сама у великому чужому місті. Вона особлива, бо здатна "чути" метал і "записані" на металевих предметах історії. Що за сила не випускає її з Києва? І до чого тут серця міст та дракони?
Насправді сама фентезійна концепція дуже крута і цікава, але реалізація, як на мене, кульгає.
В процесі читання я час від часу ловила себе на думці, що переді мною посередній твір новачка, хоча це вже дев'ята книжка автора. Читалося легко, але муляли манера написання, сюжетні діри, штампи й легкий присмак Мері Сью. Головна героїня постійно зустрічає тих, хто з перших хвилин хоче їй допомогти й не ставить "зайвих запитань", діалоги якісь награні й нереалістичні. Не знаю наскільки наївно з мого боку вимагати всього цього від фентезі, бо з жанром я маю доволі невеликий досвід. Усі ці неймовірні збіги частково можуть пояснюватися самим таки магнетизмом, але все ж враження залишається не дуже.
Ще один момент який змушував мене лаятися вслух - ставлення чоловічих персонажів до головної героїні. Буквально всюди сексуалізація Гайки, недоречні жарти й натяки. (Я так і не зрозуміла для чого був момент із душовою водою.) Можливо, таким чином автор намагався висвітлити реальні ситуації із життя жінок, але, знову ж таки, виглядає це дуже дивно. До того ж фінал виглядає дещо скомканим та з нехваткою епічності.
Попри всі вади, як я вже казала, задум мені сподобався. Було цікаво читати й дізнаватися будову, створеного автором світу й те, як там усе пов'язано. Відгукалося й те, як р*сіяни знищують серця міст, бо самі вже роками живуть так само.
Не беруся рекомендувати. Читайте лише якщо вас справді зацікавить анотація й будете готові закривати очі на недоліки.
6/10
(Інст з відгуками: @_daria_barnes. Тг: Помішана на сучукрліті🌖)
Насправді сама фентезійна концепція дуже крута і цікава, але реалізація, як на мене, кульгає.
В процесі читання я час від часу ловила себе на думці, що переді мною посередній твір новачка, хоча це вже дев'ята книжка автора. Читалося легко, але муляли манера написання, сюжетні діри, штампи й легкий присмак Мері Сью. Головна героїня постійно зустрічає тих, хто з перших хвилин хоче їй допомогти й не ставить "зайвих запитань", діалоги якісь награні й нереалістичні. Не знаю наскільки наївно з мого боку вимагати всього цього від фентезі, бо з жанром я маю доволі невеликий досвід. Усі ці неймовірні збіги частково можуть пояснюватися самим таки магнетизмом, але все ж враження залишається не дуже.
Ще один момент який змушував мене лаятися вслух - ставлення чоловічих персонажів до головної героїні. Буквально всюди сексуалізація Гайки, недоречні жарти й натяки. (Я так і не зрозуміла для чого був момент із душовою водою.) Можливо, таким чином автор намагався висвітлити реальні ситуації із життя жінок, але, знову ж таки, виглядає це дуже дивно. До того ж фінал виглядає дещо скомканим та з нехваткою епічності.
Попри всі вади, як я вже казала, задум мені сподобався. Було цікаво читати й дізнаватися будову, створеного автором світу й те, як там усе пов'язано. Відгукалося й те, як р*сіяни знищують серця міст, бо самі вже роками живуть так само.
Не беруся рекомендувати. Читайте лише якщо вас справді зацікавить анотація й будете готові закривати очі на недоліки.
6/10
(Інст з відгуками: @_daria_barnes. Тг: Помішана на сучукрліті🌖)
February 6, 2024
Не знаю, в який це жанр запхати можна, хай буде магічний реалізм з драконами і війною, плюс місцеві обставини. В цілому воно аж просилося, бо війна - це штука, коли все на світ вилізає, включно з легендами і магічними силами.
А поза тими двома пунктами, дуже класно.
А поза тими двома пунктами, дуже класно.
May 23, 2022
Miałam problem z autorskim przeskokiem ponad tym, co powinno być dramatyczną/sensacyjną sceną (albo i kilkoma) pod koniec, a potem uświadomiłam sobie, że sama tak robię, pisząc i czasem redaktorka powie "weź dopisz" a czasem nie, bo jak ja rozumie, że nie o to chodzi. I nie o to chodziło u Petra Jacenki.
Bardzo dobra książka. A teraz - gdy wojna w Ukrainie, wywołana napaścią rosji, po ośmiu latach czajenia się w Donbasie i Ługańsku, objęła cały kraj - nawet jeszcze lepsza. Pokazuje co to znaczy uciekać przed bombami w obce miejsce (nie musi to być wcale migracja poza granice kraju). Pokazuje, jak można próbować żyć normalnie choć wokół słychać strzały i salwy armatnie. A do tego wszystkiego zawiera wątek fantastyczny, trochę pachnący Bułhakowem, a przecież osadzony we współczesności.
Cieszę się, że zobaczyłam polecajkę u człowieka, którego gust literacki doceniam.
Bardzo dobra książka. A teraz - gdy wojna w Ukrainie, wywołana napaścią rosji, po ośmiu latach czajenia się w Donbasie i Ługańsku, objęła cały kraj - nawet jeszcze lepsza. Pokazuje co to znaczy uciekać przed bombami w obce miejsce (nie musi to być wcale migracja poza granice kraju). Pokazuje, jak można próbować żyć normalnie choć wokół słychać strzały i salwy armatnie. A do tego wszystkiego zawiera wątek fantastyczny, trochę pachnący Bułhakowem, a przecież osadzony we współczesności.
Cieszę się, że zobaczyłam polecajkę u człowieka, którego gust literacki doceniam.
June 23, 2022
Петро Яценко "Магнетизм"
Знаю що невипадково саме ця книга трапилась мені зараз. Коли майже всі вигадані сюжети викликають якесь відторгнення бо не можуть конкурувати з реальністю.
Але тут є все: війна як основне тло, дракони, Донецьк, Київ, Одеса, переселенці, мотоцикли, чужі діти, знову дракони, жертвоприношення, старі розвалені будівлі і снаряди які розмовляють, і кохання яке ніколи не минає. Тільки неясно чи від того комусь насправді краще. Доволі дивно вписані Марія, дитятко, дух святий і оце все в шахтах Бутівки, але йой най буде. Ще є секс(багато), кремація, катування, смерть. У додатку якабу можна читати безкоштовно, а я піду і замовлю паперову
Знаю що невипадково саме ця книга трапилась мені зараз. Коли майже всі вигадані сюжети викликають якесь відторгнення бо не можуть конкурувати з реальністю.
Але тут є все: війна як основне тло, дракони, Донецьк, Київ, Одеса, переселенці, мотоцикли, чужі діти, знову дракони, жертвоприношення, старі розвалені будівлі і снаряди які розмовляють, і кохання яке ніколи не минає. Тільки неясно чи від того комусь насправді краще. Доволі дивно вписані Марія, дитятко, дух святий і оце все в шахтах Бутівки, але йой най буде. Ще є секс(багато), кремація, катування, смерть. У додатку якабу можна читати безкоштовно, а я піду і замовлю паперову
January 2, 2023
У мене не було до неї якихось сподівань і тому я отримав приємні враження від читання.
Книжка дуже нагадала мені фільм «П'ятий вимір». Не зважаючи на те, що якось, як на мене, багато всього намішано — і початок війни в Україні, і важка доля переселенців, і наступна фентезійна лінія, читалося все одно легко і захоплююче.
Якщо спочатку трохи занадто (знову ж, як на мене) посипалися нещастя на головну героїню Гайку, що нагадало мені персонажок з мелодраматичних серіалів на наших телеканалах 2010-их років, то далі все пішло трохи цікавіше.
Хотілося б трохи більше розкрити фентезійний бік історії, бо вкінці він вийшов якось занадто стиснений, але в цілому — мені сподобалось.
Книжка дуже нагадала мені фільм «П'ятий вимір». Не зважаючи на те, що якось, як на мене, багато всього намішано — і початок війни в Україні, і важка доля переселенців, і наступна фентезійна лінія, читалося все одно легко і захоплююче.
Якщо спочатку трохи занадто (знову ж, як на мене) посипалися нещастя на головну героїню Гайку, що нагадало мені персонажок з мелодраматичних серіалів на наших телеканалах 2010-их років, то далі все пішло трохи цікавіше.
Хотілося б трохи більше розкрити фентезійний бік історії, бо вкінці він вийшов якось занадто стиснений, але в цілому — мені сподобалось.
November 14, 2020
Попри те, що сюжет книги розгортається навколо життів переселенців з Донецьку, це - лише фон. Сама ж історія більше про міські легенди й міфи, власне, якими були б казки, якби їх писали люди сучасних міст про сучасні міста як майданчики для дії - замість чарівного лісу є чарівний лабіринт вулиць, замість чарівних істот, що зливаються з природою - люди зі здібностями, що дозволяють їм черпати сил з телефонних дротів та мереж водогонів. Сюжет простий, мова смачна, як ненапружливе чтиво на дозвіллі - саме воно.
Крізь фемоптику: проходить тест Бекдель.
Крізь фемоптику: проходить тест Бекдель.
March 21, 2023
Центром міста літатиме дракон і побачити його зможуть лиш учасники комікону. Про це нам повідомила металева труба, яка уміє говорити.
Те, що Петро Яценко пише добре і легко, - безперечно. «Магнетизм» читається дуже швидко, але, здається, не все тут до ладу і на своєму місці: майже всі сюжети - на хитких ногах і не довершені, неповні, герої калейдоскопом з’являються і вмирають і тобі все одно, бо не встигаєш і встигнути до них.
І ще. Мабуть тут треба любити фентезі (таке спражнє з драконами і гномами). Без цієї любові важкувато сприймати.
Те, що Петро Яценко пише добре і легко, - безперечно. «Магнетизм» читається дуже швидко, але, здається, не все тут до ладу і на своєму місці: майже всі сюжети - на хитких ногах і не довершені, неповні, герої калейдоскопом з’являються і вмирають і тобі все одно, бо не встигаєш і встигнути до них.
І ще. Мабуть тут треба любити фентезі (таке спражнє з драконами і гномами). Без цієї любові важкувато сприймати.
This entire review has been hidden because of spoilers.
June 3, 2024
міське фентезі про війну, серця міст і драконів, із яким було дуже добре, доки драконами там не виявилися майже всі. а потім про центральну й потенційно видовищну битву між добром і злом ми разом із головною героїнею дізналися з переказу на півтори сторінки, то стало взагалі не дуже. (бо й героїня тут, виходить, не так для того, щоби брати й боротися зі злом, як для того, щоб народжувати?)
зате автор пише гарно й обкладинка красива.
зате автор пише гарно й обкладинка красива.
December 6, 2022
Трохи правди про внутрішній стан переселенців.
Трохи алегорій із закодованими символами.
І трохи сюру у стилі Люко Дашвар чи раннього Любка Дереша.
Дивна мішанина із єдиним позитивним відчуттям дуже легкості після читання.
Трохи алегорій із закодованими символами.
І трохи сюру у стилі Люко Дашвар чи раннього Любка Дереша.
Дивна мішанина із єдиним позитивним відчуттям дуже легкості після читання.
April 4, 2022
ода Донбасу (обережно стім-панк)
March 2, 2023
Дивна трохи книжка про дівчину, що може розмовляти із будь-чим, що зроблено із заліза. Деяким моменти історії буди трохи алогічні, але історія засмоктує настільки, що читаєш на одному диханні.
This entire review has been hidden because of spoilers.
November 6, 2023
Ой, я хз чому, але зачепило. От дуже.
Зняла б 0,25 зірочки за еротику, щось її аж забагато, але історія кльова.
Зняла б 0,25 зірочки за еротику, щось її аж забагато, але історія кльова.
Displaying 1 - 30 of 35 reviews