Здається Азімов претендує на роль мого улюбленого фантаста. Поки з ним може посперечатися хіба Френк Герберт, але останнього я прочитав замало, аби роби поспішні висновки. Стосовно ж цієї збірки, то є в ній кілька доволі класних оповідей, типу "Фаху", "Останнього запитання" та ще одного чи двох. Правда, все ж любителем фантастики я себе не можу назвати, бо частини нюансів я не розумію, через що не завше можу в'їхати, про що йдеться. Ну, освоююся потихеньку.