Це невеличка картонна книжечка з барвистими ілюстраціями, але з геть не барвистою темою. Письменниця Катерина Єгорушкіна нещодавно зустрічалася з вихованцями гуртка і розповідала, що написала цю книжку через особисту історію – дві рідні сестри її бабусі загинули під час голодомору на Кубані. До того ж у її шкільні роки тема голодомору проговорювалася у дусі «ах, ви не цінуєте хліб, а дивіться, як ваші предки не мали, що їсти, давайте це все швиденько цінувати».
✨Катерина Єгорушкіна вважає, що такі розмови не працюють, а тільки відштовхують, потрібно говорити через емпатію, передусім через особисті історії. Авторка не травмує дітей страшними фактами про голодомор, а вводить позитивний образ і символіку скрині: «Скриня – це такий образ того, куди українці складають свої скарби – не лише матеріальні, а й нематеріальні, тобто нематеріальні скарби – це наші цінності, які ми можемо вистояти в складних життєвих обставинах, наприклад, взаємодопомога, любов, взаємопідтримка, цінність, наша національна ідентичність, мова, культура, окрім того, що там складались вишиванки, рушники, ікони, намиста, цілюще зілля, різні прикраси».
✨На скрині намальоване дерево роду як символ життя, а сама скриня має подвійне дно, в якому зберігається те, завдяки чому сім’я вижила. У книжці немає страшних і натуралістичних подробиць, лише ознайомлення, що наші предки пережили страшний голод і це було страшно. Це книжка про неймовірну стійкість і незламність українського народу та дар життя, який передали нам наші предки. І ми маємо це пам’ятати – тому й запалюємо свічку пам’яті на вікні.