What do you think?
Rate this book
Фаренго #3
Гойдалка
Справжній поліцейський запрограмований на боротьбу з загрозами правопорядку, а справжня партизанка має вести свій бій до кінця. У третій книзі епопеї «Фаренго» «Гойдалка» сюжетні лінії здаються прямими та прогнозованими. Але коли маєш справу з тілами, у яких замешкали боги, варто чекати на несподівані повороти та прояви збоченої логіки. Все впирається в гойдалку, яку створили зовсім не для гойдання, та в іграшку, спроектовану для самотності. І коли на гральну дошку кидають останні резерви, нікому вже немає діла до тих, хто просто хоче жити…
368 pages, Hardcover
Published January 1, 2018
26 people want to read
About the author
Володимир Єшкілєв
31 books12 followersВолодимир Єшкілєв - український прозаїк, поет, есеїст, організатор літературного процесу.
Народився 23 травня 1965 р. у Івано-Франківську, Українська РСР. Закінчив історичний факультет Івано-Франківського державного педагогічного інституту ім. В. Стефаника (тепер — Прикарпатський університет імені Василя Стефаника) (1988). У 1988—1998 рр. працював учителем історії і правознавства (в івано-франківських середніх школах № 18 і № 12) та викладачем (з 2001 р. — старшим викладачем, з 2004 до 2011 рр. — на посаді доцента) Західно-українського економіко-правничого університету.
З 2018 р. активно займається кінодраматургією.
Народився 23 травня 1965 р. у Івано-Франківську, Українська РСР. Закінчив історичний факультет Івано-Франківського державного педагогічного інституту ім. В. Стефаника (тепер — Прикарпатський університет імені Василя Стефаника) (1988). У 1988—1998 рр. працював учителем історії і правознавства (в івано-франківських середніх школах № 18 і № 12) та викладачем (з 2001 р. — старшим викладачем, з 2004 до 2011 рр. — на посаді доцента) Західно-українського економіко-правничого університету.
З 2018 р. активно займається кінодраматургією.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 10 of 10 reviews
April 12, 2023
Великим досягненням автора є те, що ця книга читалась з такою ж цікавістю, як і дві попередні.
Чим займався коректор - мені не зрозуміло. Кількість русизмів із книги до книги не зменшувалась, і це прикро.
Кінцівка досить плутана, як на мене. Було би непогано послухати коментар автора про те, як він її собі уявляв. Таке враження, що спочатку планувалась і четверта книга (бо навіщо тоді оцей контейнер 804 для Вольска? чи лінія Зорана і Наталії?
Загалом, читанням трилогії задоволений!
April 21, 2024
Ніколи не покладайся на людей. Навіть, якщо ти Бог. Темний Бог.
December 23, 2024
Уявіть що вам дали рандомні роздруківки підручників з історії де реальні імена і місця замінені на абракадабру, вирізки з газети "Тайньі ХХ-вєка" і інструкцію до пилососа. І не просто дали а все це гарненько попередньо перемішали. Оце і буде трилогія "Фаренго".
Це ж треба вміти написати космооперу в трьохтомнику, і при цьому умудритись так і не розкрити ні світ, ні конфлікти, ні персонажів.
Взагалі третя книга виявилась нічим не краща і не гірша за попередні, так що принаймні за це автора можна похвалити. А от саму книгу хвалити нема за що.
Які попередні, третій том майже повністю складається з розжовування і інфо-дампу. Десь в якомусь бук-блозі розкритикували Колонію Кідрука, мовляв, там занадто багато розжовувань. Ха-ха) То видно що людина "Фаренго" не читала. При чому, якщо Кідрук в Коронії пояснює в основному реально існуючу мат.часть, то тут складається враження, що автор радше намагається нав'язати читачу сюжет і розжувати кожен необов'язковий пук персонажів. А самих подій традиційно для трилогії мало, лише їх обговорення, тоді як дії залишені за кадром.
В цій частині автор ще й починає накидувати на вентилятор сюжету просто все що в голову по ходу приходило - вампіри, окультизм, Каїн, Авель, якісь яйця, якісь вибухи, рандомні смерті рандомних персонажів. А головне, що нікуди все це не веде і не зрозуміло нахіба воно треба.
З конфліктами автор працювати не вміє. От до прикладу - у нас є люди і ящери які раніше дуже сильно воювали одне проти одного. Але по сюжету все що вони роблять це мило спілкуються в конференц залах. Немає ні натяку на колишні страшні кровопролитні війни. От і питання, а нахіба було писати про війну між цими цивілізаціями, якщо вона не грає ніякої ролі в сюжеті?
Персонажі це окрема історія. Це не персонажі навіть, а знеособлені функції які необхідні виключно для того що проговорювати чергову порцію пояснень. Жоден герой не є особистістю, про жодного з них не можна сказати нічого, і на всіх них мені як читачу було однаково наплювати. Всі чоловіки це один і той самий чоловік, всі жінки це одна й та сама жінка.
Фінал автор не вивіз, це було дійсно щось сміховинне.
"- От прийде Тьомньій Властєлін і поміняє світоустрій!".
- Добре, а далі що?
- Ну старе всьо, долой, буде шось нове. Треба мір спасать!
- А шоб що? У вас тут клони і імператори, якась архаїчна форма правління з дуєлями. Може хай краще щось нове буде?
- Жовті слимаки!!!!
- Та й най собі будуть, ми ж не расисти. Ті слимаки ще нічого не зробили.
- Безсмертя то сама страшна вєщь! Грєх!
- Та ні, норм взагалі-то...
- Лови гранату!"
Коротше, автор практично ніде не вказує на реальні наслідки приходу Тьомного властєліна, чого має боятись людство і за що боряться герої. Загроза існує, але десь там і в основному в вигляді пафосних фраз. Виклики і проблеми що трапляються на планетах Імперії, загалом успішно вирішуються на місцевому рівні. Ми ніде не бачимо реальної загрози для світу, тому і розв'язка не викликає ніяких емоцій крім "meh, ну і шо?".
Яку роль Фаренго відіграє в книзі теж неясно, бо вона така ж другорядна як і інші описані планети.
До речі, так само як і люли, планети в трилогії ніякі і мало відрізняються одна від одної. Загалом, єдине місце написане добре це Імла і Пелу на Імлі і то, рівно до тих пір пока вона не почала розмовляти з магонійцями.
Як висновок - сюжет рваний, конфлікт відсутній, персонажі ніякі.
Якщо вам "продали" цю книгу як гарну космооперу, вас жорстоко обманули, вимагайте повернення грошей.
Окремий привіт Каджиту і його синдрому "винного перед українською фантастикою".
Це ж треба вміти написати космооперу в трьохтомнику, і при цьому умудритись так і не розкрити ні світ, ні конфлікти, ні персонажів.
Взагалі третя книга виявилась нічим не краща і не гірша за попередні, так що принаймні за це автора можна похвалити. А от саму книгу хвалити нема за що.
Які попередні, третій том майже повністю складається з розжовування і інфо-дампу. Десь в якомусь бук-блозі розкритикували Колонію Кідрука, мовляв, там занадто багато розжовувань. Ха-ха) То видно що людина "Фаренго" не читала. При чому, якщо Кідрук в Коронії пояснює в основному реально існуючу мат.часть, то тут складається враження, що автор радше намагається нав'язати читачу сюжет і розжувати кожен необов'язковий пук персонажів. А самих подій традиційно для трилогії мало, лише їх обговорення, тоді як дії залишені за кадром.
В цій частині автор ще й починає накидувати на вентилятор сюжету просто все що в голову по ходу приходило - вампіри, окультизм, Каїн, Авель, якісь яйця, якісь вибухи, рандомні смерті рандомних персонажів. А головне, що нікуди все це не веде і не зрозуміло нахіба воно треба.
З конфліктами автор працювати не вміє. От до прикладу - у нас є люди і ящери які раніше дуже сильно воювали одне проти одного. Але по сюжету все що вони роблять це мило спілкуються в конференц залах. Немає ні натяку на колишні страшні кровопролитні війни. От і питання, а нахіба було писати про війну між цими цивілізаціями, якщо вона не грає ніякої ролі в сюжеті?
Персонажі це окрема історія. Це не персонажі навіть, а знеособлені функції які необхідні виключно для того що проговорювати чергову порцію пояснень. Жоден герой не є особистістю, про жодного з них не можна сказати нічого, і на всіх них мені як читачу було однаково наплювати. Всі чоловіки це один і той самий чоловік, всі жінки це одна й та сама жінка.
Фінал автор не вивіз, це було дійсно щось сміховинне.
"- От прийде Тьомньій Властєлін і поміняє світоустрій!".
- Добре, а далі що?
- Ну старе всьо, долой, буде шось нове. Треба мір спасать!
- А шоб що? У вас тут клони і імператори, якась архаїчна форма правління з дуєлями. Може хай краще щось нове буде?
- Жовті слимаки!!!!
- Та й най собі будуть, ми ж не расисти. Ті слимаки ще нічого не зробили.
- Безсмертя то сама страшна вєщь! Грєх!
- Та ні, норм взагалі-то...
- Лови гранату!"
Коротше, автор практично ніде не вказує на реальні наслідки приходу Тьомного властєліна, чого має боятись людство і за що боряться герої. Загроза існує, але десь там і в основному в вигляді пафосних фраз. Виклики і проблеми що трапляються на планетах Імперії, загалом успішно вирішуються на місцевому рівні. Ми ніде не бачимо реальної загрози для світу, тому і розв'язка не викликає ніяких емоцій крім "meh, ну і шо?".
Яку роль Фаренго відіграє в книзі теж неясно, бо вона така ж другорядна як і інші описані планети.
До речі, так само як і люли, планети в трилогії ніякі і мало відрізняються одна від одної. Загалом, єдине місце написане добре це Імла і Пелу на Імлі і то, рівно до тих пір пока вона не почала розмовляти з магонійцями.
Як висновок - сюжет рваний, конфлікт відсутній, персонажі ніякі.
Якщо вам "продали" цю книгу як гарну космооперу, вас жорстоко обманули, вимагайте повернення грошей.
Окремий привіт Каджиту і його синдрому "винного перед українською фантастикою".
October 13, 2024
Гойдалка. Це не лише назва останньої книги трилогії, але і відчуття, яке виникає при читанні. Від о ні, поганці знову взяли гору!, до ура, хороші хлопці перемагають! Книга дуже динамічна, події несуться зі швидкістю гирга, слої зрізаються рівень за рівнем, але все одно до кінця нічого не зрозуміло. Мені сподобалося, як автор пояснює ключовий конфлікт, але при цьому все одно не виникає відчуття що умовно позитивна сторона конфлікту є на 100% права. Не дуже оцінила розвиток деяких персонажів, а конкретно Зорана. Крутий адмірал і стратив біля жінки?. Ну, таке. От з Вольськом жодних сюрпризів, він від початку був слабкою ланкою і не здивував. А Рене Марков чомусь став улюбленцем.
Кінець ніби відкритий і натякає на якесь продовження, але я не думаю, що воно станеться, бо найголовніше все ж було сказане.
Попри незначні недоліки трилогія в цілому дуже потішила, задоволена читанням. Дякую автору
Кінець ніби відкритий і натякає на якесь продовження, але я не думаю, що воно станеться, бо найголовніше все ж було сказане.
Попри незначні недоліки трилогія в цілому дуже потішила, задоволена читанням. Дякую автору
November 17, 2024
Вважаю цю трилогію - в тому числі завершальну третю частину "Гойдалка" - абсолютник поки що хітом в жанрі космоопери від українського автора.
Третя частина не менш бойова .містична і динамічна, аніж попередні дві. Але разом і найбільш філософська та загадкова. І товстіша об'ємом.
Перебуваю під сильним і пронизливим враженням.
Дочитав 3-ю, останню частину космоопери «Фаренго» Володимира Єшкілєва. (Так дочитав, що хочеться одразу починати все спочатку, з 1-ї частини).
І ось чому відгук.
Ця картина ПраСвіту та майбутнього просто красива і страшна. Незатишна і руйнівна для людини.
Після останніх речень заключної частини трилогії – не можна позбавитися враження, що все-таки це сильна річ. Художня і філософська. Наукова і фантастична. Містично-пригодницька і пізнавальна. Пізнавальна про непізнаване і недосяжне.
Єшкілєв сильний містик і в душі воїн якогось поки що не прийнятного для простого українського читача самурайсько-космічного кодексу. І то з великою повагою до роду жіночого. Бо якби було не так, то шуміли б про «Фаренго» більше та постійно.
Тому хочеться лише одного – щоб цю супер космооперу українську перевидали сучасними засобами. З яскравими ілюстраціями. В космічному дизайні. З класними додатками-поясненнями, котрі автор розписав з не меншою любов'ю, аніж сам корпус тексту. А ще аби видали також десь англійською.
Щоб видатне видання оце от 2011/2017 рр. – на фото – стало вигідно поступатися новому. ((звісно-звісно, є, є перевидання цієї космоопери у-не будемо-згадувати-якому-видавництві-бо-на-«Враженнях»-заборонено цього чорта згадувати (і цю обструкцію я поділяю цілком і повністю, бо видавець українофобисько). Але це перевидання 20…, це якби Україні передали усього лиш модернізовані ті ж застарілі «міги» та «сушки» з якоїсь молдови і то в обмеженій кількості)).
Порівнюю, здавалося б, літературний витвір з витворами технічними тому, що у космоопері «Фаренго» всілякої космічної техніки, тільки вже з далекого майбутнього, аж достобіса. І то різної – і планетної, і дальнього космосу, і міжзіркового, і для мандрів по таких собі Темних шляхах як основі комунікації майбутнього. Й техніки та її залишків іншопланетних теж, і то геть незрозумілих навіть продвинутій людині. І головне, що всі ці армади, як і годиться, призначені для завоювання Всесвіту, для боротьби за нього з іншими расами чи між собою, гуманоїдною. І воно так природньо вливається в текст, так тим текстом та гостросюженим задумом природньо, злитно експлуатується, що все на своїх місцях – все так і бачиться під час читання, коли «насолоджуєшся», заковтуєш, що таким і буде далеке майбутнє. Все як і має бути у космоопері, котра мусить розкрити таємницю походження та призначення Людства. Гуманоїдного, звісно. Це для Володимира Єшкілєва козирна риса у всій його творчості, без цього він не був би собою.
Бо «Фаренго» ще й вигідно виділяється на тлі навали фентезі (не лише смаковитою мовою, давно відомою від Єшкілєва), перекладної чи української. Бо все куди складніше – Космо��пера українського автора у нас є! Треба просто її перевидати, щоб знову про неї заговорили. Щоб нарешті перебити цю навалу фе..фентезі))
Бо головне у «Фаренго» не лише пригоди космічних всесвітніх масштабів, не лише оригінальний, динамічний та продуманий сетінг. (Я і в чужинських фантастиках такого мало стрічав).
Головне у «Фаренго» розробка ПраСвіту, тобто минулого людства та Всесвіту, його зародження та торування шляху у майбутнє. Цей ПраСвіт, це минуле у Єшкілєва настільки глибокі, що перехоплює дух. Це дуже-дуже далека історія, прямо немов від перших секунд Великого Вибуху. Того самого знаменитого біг-бада-буму. Який вже на зараз вчені переосмислюють завдяки новим знанням про космос і фізику. Завдяки результатам новим досліджень та відкриттів реально існуючих космічних програм вивчення нашого Всесвіту (Взяти хоча б програму дослідження екзопланет телескопом-супутником «Вебб»). Так от, Єшкілєв наче бачить ці екзопланети – і більше! – першим за «Вебб».
Ще раз – чому треба перевидати, нахвалювати і читати за обидві щоки «Фаренго».
Володимир Єшкілєв класично для класичної космоопери поєднав вивчення та змалювання майбутнього з розробкою та дослідженням минулого. Єшкілівська знакомита містичність та метафізичність розробила такий ПраВсесвіт, що під час читання аж дух перехоплює від найрізноманітніших евристичних вигуків, на кшталт, ах он воно як було, ах он хто ми, ах ось чому ми такі!
Ось у цьому суть і велике слово цієї трилогії.
Бо насправді, ця трилогія немає огріхів і це не через досі гаряче захоплення та заглиблення. (Насправді, є, мабуть😊)
І так – у цій космоопері живе неймовірно яскрава улюбленка Пела, головна героїня, котра з’являється аж у 2 частині та якій автор віддає такий м’який, аж не віриться чому, такий людський фінал всієї трилогії, всього величезного задуму після карколомних пригод у Всесвіті, пригод самого ПраСвіту й карколомних колізій сотень цивілізацій та після воєн між ними. Особливо у 3-й частині – найбільш філософський, але не менш гостросюжетній.
Пелінія, Пела, ця босячка того варта, щоб про неї дізналося якомога більше читачів.
Хоча, у 1 частині теж не бракувало сильних жіночих персонажів – наприклад, красуня-клонка Шерма чи її сестра О. Володимир Єшкілєв у своїй прозі, не лише фантастичній, цим теж відзначається – характерним феміноцентризмом. Хоча саме ці ГГ і на боці, так би мовити… зла, але зла космічного масштабу. Хоча у 2-й частині і діють паралельно з Пелою, а у 3-й стають, – але не зливаються (бо це був би товстий спойлер) – триєдиним символом для пошуків головного антагоніста цього великого тексту – Темного бога на темних шляхах. (Нехай я у в іншому відгуку іншу українську авторку за цей триєдиний символ і розхерачив).
О, цей Темний бог крутить трилогією «Фаренго» як тільки хоче!
І ой, справді – у космоопері то цій, окрім огрому технологій та техніки майбутнього, чимало місця віддано саме модифікації та переосмисленню людської природи, тіла та розуму. І клони – це лише верхівка айсберга. І це дуже реалістично. Як і пошук Людством богів та Бога. Темного чи світлого.
Якщо б я почав зі стислого зацікавлення сюжетом «Фаренго», то треба було б написати ще рівно стільки ж.
А так, то я по суті хотів.
Третя частина не менш бойова .містична і динамічна, аніж попередні дві. Але разом і найбільш філософська та загадкова. І товстіша об'ємом.
Перебуваю під сильним і пронизливим враженням.
Дочитав 3-ю, останню частину космоопери «Фаренго» Володимира Єшкілєва. (Так дочитав, що хочеться одразу починати все спочатку, з 1-ї частини).
І ось чому відгук.
Ця картина ПраСвіту та майбутнього просто красива і страшна. Незатишна і руйнівна для людини.
Після останніх речень заключної частини трилогії – не можна позбавитися враження, що все-таки це сильна річ. Художня і філософська. Наукова і фантастична. Містично-пригодницька і пізнавальна. Пізнавальна про непізнаване і недосяжне.
Єшкілєв сильний містик і в душі воїн якогось поки що не прийнятного для простого українського читача самурайсько-космічного кодексу. І то з великою повагою до роду жіночого. Бо якби було не так, то шуміли б про «Фаренго» більше та постійно.
Тому хочеться лише одного – щоб цю супер космооперу українську перевидали сучасними засобами. З яскравими ілюстраціями. В космічному дизайні. З класними додатками-поясненнями, котрі автор розписав з не меншою любов'ю, аніж сам корпус тексту. А ще аби видали також десь англійською.
Щоб видатне видання оце от 2011/2017 рр. – на фото – стало вигідно поступатися новому. ((звісно-звісно, є, є перевидання цієї космоопери у-не будемо-згадувати-якому-видавництві-бо-на-«Враженнях»-заборонено цього чорта згадувати (і цю обструкцію я поділяю цілком і повністю, бо видавець українофобисько). Але це перевидання 20…, це якби Україні передали усього лиш модернізовані ті ж застарілі «міги» та «сушки» з якоїсь молдови і то в обмеженій кількості)).
Порівнюю, здавалося б, літературний витвір з витворами технічними тому, що у космоопері «Фаренго» всілякої космічної техніки, тільки вже з далекого майбутнього, аж достобіса. І то різної – і планетної, і дальнього космосу, і міжзіркового, і для мандрів по таких собі Темних шляхах як основі комунікації майбутнього. Й техніки та її залишків іншопланетних теж, і то геть незрозумілих навіть продвинутій людині. І головне, що всі ці армади, як і годиться, призначені для завоювання Всесвіту, для боротьби за нього з іншими расами чи між собою, гуманоїдною. І воно так природньо вливається в текст, так тим текстом та гостросюженим задумом природньо, злитно експлуатується, що все на своїх місцях – все так і бачиться під час читання, коли «насолоджуєшся», заковтуєш, що таким і буде далеке майбутнє. Все як і має бути у космоопері, котра мусить розкрити таємницю походження та призначення Людства. Гуманоїдного, звісно. Це для Володимира Єшкілєва козирна риса у всій його творчості, без цього він не був би собою.
Бо «Фаренго» ще й вигідно виділяється на тлі навали фентезі (не лише смаковитою мовою, давно відомою від Єшкілєва), перекладної чи української. Бо все куди складніше – Космо��пера українського автора у нас є! Треба просто її перевидати, щоб знову про неї заговорили. Щоб нарешті перебити цю навалу фе..фентезі))
Бо головне у «Фаренго» не лише пригоди космічних всесвітніх масштабів, не лише оригінальний, динамічний та продуманий сетінг. (Я і в чужинських фантастиках такого мало стрічав).
Головне у «Фаренго» розробка ПраСвіту, тобто минулого людства та Всесвіту, його зародження та торування шляху у майбутнє. Цей ПраСвіт, це минуле у Єшкілєва настільки глибокі, що перехоплює дух. Це дуже-дуже далека історія, прямо немов від перших секунд Великого Вибуху. Того самого знаменитого біг-бада-буму. Який вже на зараз вчені переосмислюють завдяки новим знанням про космос і фізику. Завдяки результатам новим досліджень та відкриттів реально існуючих космічних програм вивчення нашого Всесвіту (Взяти хоча б програму дослідження екзопланет телескопом-супутником «Вебб»). Так от, Єшкілєв наче бачить ці екзопланети – і більше! – першим за «Вебб».
Ще раз – чому треба перевидати, нахвалювати і читати за обидві щоки «Фаренго».
Володимир Єшкілєв класично для класичної космоопери поєднав вивчення та змалювання майбутнього з розробкою та дослідженням минулого. Єшкілівська знакомита містичність та метафізичність розробила такий ПраВсесвіт, що під час читання аж дух перехоплює від найрізноманітніших евристичних вигуків, на кшталт, ах он воно як було, ах он хто ми, ах ось чому ми такі!
Ось у цьому суть і велике слово цієї трилогії.
Бо насправді, ця трилогія немає огріхів і це не через досі гаряче захоплення та заглиблення. (Насправді, є, мабуть😊)
І так – у цій космоопері живе неймовірно яскрава улюбленка Пела, головна героїня, котра з’являється аж у 2 частині та якій автор віддає такий м’який, аж не віриться чому, такий людський фінал всієї трилогії, всього величезного задуму після карколомних пригод у Всесвіті, пригод самого ПраСвіту й карколомних колізій сотень цивілізацій та після воєн між ними. Особливо у 3-й частині – найбільш філософський, але не менш гостросюжетній.
Пелінія, Пела, ця босячка того варта, щоб про неї дізналося якомога більше читачів.
Хоча, у 1 частині теж не бракувало сильних жіночих персонажів – наприклад, красуня-клонка Шерма чи її сестра О. Володимир Єшкілєв у своїй прозі, не лише фантастичній, цим теж відзначається – характерним феміноцентризмом. Хоча саме ці ГГ і на боці, так би мовити… зла, але зла космічного масштабу. Хоча у 2-й частині і діють паралельно з Пелою, а у 3-й стають, – але не зливаються (бо це був би товстий спойлер) – триєдиним символом для пошуків головного антагоніста цього великого тексту – Темного бога на темних шляхах. (Нехай я у в іншому відгуку іншу українську авторку за цей триєдиний символ і розхерачив).
О, цей Темний бог крутить трилогією «Фаренго» як тільки хоче!
І ой, справді – у космоопері то цій, окрім огрому технологій та техніки майбутнього, чимало місця віддано саме модифікації та переосмисленню людської природи, тіла та розуму. І клони – це лише верхівка айсберга. І це дуже реалістично. Як і пошук Людством богів та Бога. Темного чи світлого.
Якщо б я почав зі стислого зацікавлення сюжетом «Фаренго», то треба було б написати ще рівно стільки ж.
А так, то я по суті хотів.
June 10, 2024
Третя книга трилогії виявилася цікавішою, напруженішою та більш інтригуючою, ніж перші дві. Принаймні, по ходу читання у мене виникали цікаві варіанти ймовірного розвитку подій, в плані хто насправді поганий дядько і хто кого обманює. Тож кінець трошки навіть розчарував... однак, не настільки, щоб поставити мене п'яти зірочок. Трохи засмутило, що деякі моменти автор так і не деталізував, вочевидь, залишаючи їх на поталу уяви читачів.
Слід зауважити, що дійсно "поганих" чи "злих" персонажів серед героїв першого плану немає. Всі описані досить таки позитивно-нейтрально, і у всіх є підстави діяти так, як вони діють. Це стосується трилогії повністю, від першої до останньої книги.
Слід зауважити, що дійсно "поганих" чи "злих" персонажів серед героїв першого плану немає. Всі описані досить таки позитивно-нейтрально, і у всіх є підстави діяти так, як вони діють. Це стосується трилогії повністю, від першої до останньої книги.
April 11, 2021
Враження описав у відгуку до "Тіні попередника", https://www.goodreads.com/review/show...
November 19, 2024
Про цей всесвіт можна було б ще написати безліч книг. Там ціла купа нерозкритих планет, персонажів, мотивів. Розмах уяви і таланту автора знаходиться за межами мого розуміння.
І те відчуття, коли в книзі немає жодного на сто відсотків позитивного персонажу, але так само немає і абсолютних поганців, адже всі мотиви пояснені. «Хороші» так само не рахуються з кількістю втрачених життів, навіть якщо свідомо наражають на небезпеку друзів. Але роблять це заради збереження влади, в той час як «погані» жертвують життями заради сліпої віри в щасливе майбутнє.
Але головне для мене, нехай це навіть буде спойлер - Всесвіт зрештою рятує не імперія, не наукові досягнення, не арсенал, а проста, бідна, не дуже то й освічена дівчина-босячка, яка просто хоче зберегти свій дім, яки спочатку ненавиділа. І нехай це буде банально, але я в цьому бачу геніальну аналогію з нашим українським народом.
Коротше кажучи, в цій трилогії всі неправі, але одночасно і всі праві, якось так. Єдине з чим точно можна погодитися - війна ніколи не закінчиться.
І те відчуття, коли в книзі немає жодного на сто відсотків позитивного персонажу, але так само немає і абсолютних поганців, адже всі мотиви пояснені. «Хороші» так само не рахуються з кількістю втрачених життів, навіть якщо свідомо наражають на небезпеку друзів. Але роблять це заради збереження влади, в той час як «погані» жертвують життями заради сліпої віри в щасливе майбутнє.
Але головне для мене, нехай це навіть буде спойлер - Всесвіт зрештою рятує не імперія, не наукові досягнення, не арсенал, а проста, бідна, не дуже то й освічена дівчина-босячка, яка просто хоче зберегти свій дім, яки спочатку ненавиділа. І нехай це буде банально, але я в цьому бачу геніальну аналогію з нашим українським народом.
Коротше кажучи, в цій трилогії всі неправі, але одночасно і всі праві, якось так. Єдине з чим точно можна погодитися - війна ніколи не закінчиться.
May 14, 2023
Дуже цікава серія загалом. Для мене це було чудове відкриття
April 15, 2023
На жаль для мене ця чудова пригода завершилася разом з цією книгою. Третя книга ще більш динамічна, декілька різних локацій в яких відбуваються важливі частини однієї історії. Нас телепортує між цими локація і від цього динаміка здається ще більшою. Загалом дуже задоволений прочитанням даної книги та трилогії в цілому, неймовірна історія з неоднозначними персонажами, всім кому подобаються космічні пригоди раджу до прочитання дану трилогію.
Displaying 1 - 10 of 10 reviews