Жорж Батай (1897 – 1962) – французький письменник, філософ, публіцист, дослідник історії мистецтва, який випереджав свій час, його ім’я досі асоціюють з інтелектуальними провокаціями, скандалами та порнографічною естетикою. «Історія еротизму» (1951) – сміливий погляд дослідника, пророка сексуальної революції на еротичне в людській природі, трансгресію, порушення заборон, їх вплив на культуру й історію людства. «У кожному разі еротика – це екстравагантність», бажання й насолода, та водночас бажаний і неминучий сором, усвідомлення якого й відрізняє людей від тварин, а заодно є шляхом досягнення екстазу, як стверджує автор у статті «Парадокс про еротизм». 1970 року у видавництві «Ґаллімар» вийшло друком повне зібрання творів Жоржа Батая у 10 томах з передмовою історика сексуальності, філософа Мішеля Фуко, в якій він називає Батая одним з найбільших письменників XX століття.
…Думку нав’язує нам мораль, тісно пов’язана із заборонами; і вона дозволяє сформувати себе у світі, позбавленому чуттєвості, яку вкрай обмежили заборони. Думка – асексуальна… це обмеження (…) перетворює інтелектуальний світ на відомий нам плаский, надто урегульований світ корисних і ізольованих речей, одним з правил якого є кропітка діяльність і де кожен з нас, мов у величезному механізмі, мусить триматися свого місця.
French essayist, philosophical theorist, and novelist, often called the "metaphysician of evil." Bataille was interested in sex, death, degradation, and the power and potential of the obscene. He rejected traditional literature and considered that the ultimate aim of all intellectual, artistic, or religious activity should be the annihilation of the rational individual in a violent, transcendental act of communion. Roland Barthes, Julia Kristeva, and Philippe Sollers have all written enthusiastically about his work.
Як пише перекладач: «...ти злишся і на автора, і на текст...». Сексизм, гомофобія та політичні погляди автора роблять цей текст в 2023 році майже беззмістовним. Це не історія, це просто думки автора, есе, полеміка з іншими філософами, тож сенс в читанні є хіба тоді, коли вас цікавить автор, а не тема
Ця книжка отримує свої зірочки за те, скільки вона змусила мене думати над власними поглядами. Такої насиченості суперечливими тезами я давно не зустрічала :)
trudno powiedzieć właściwie o co tu konkretnie chodzi, ale to istnieje. najważniejsza zdaje się tutaj zainspirowana Lèvi-Straussem i Blanchotem próba antropopodobnego opisania przejścia ze zwierzęcia do człowieka i idące za tym implikacje natury kosmologicznej i egzystencjalnej. Dużą część tego, co Bataille tutaj pisze w odniesieniu do biologii czy samej antropologii trzeba wziąć na wiarę, bo brak solidnego odniesienia - ba, właściwie gdyby zrobić większy fact-checking dziś, to okazałoby się, że większość z tych dzikich twierdzeń o ludach natywnych albo zwierzętach albo była już wtedy, albo dziś powinna zostać uzna za niepoprawną. To potwornie nieskładny esej, przez co trudno cokolwiek konkretnego wycignąć, ale kontekstowo można coś tam złapać w odniesieniu do abiektów, obiektów, pzedmiotów i podmiotów transgresji. Zdarza się pojedyncze, celne zdanie warte podkreślenia, ale to ginie w gąszczu tego, co chyba tylko Bataille rozumiał (albo i nie).
Назва "Історія еротизму" не відображає повністю змісту книги, яка містить багато цікавих філософських роздумів та історичних фактів. Автор досліджує тему еротизму з різних кутів, але деякі його погляди вже застаріли та не відповідають сучасним стандартам гендерної рівності та толерантності. Текст вимагає певного рівня освіченості, щоб зрозуміти контекст, тому може бути складним для читання для деяких людей. Усе ж таки, якщо вас цікавить історія еротизму та філософські роздуми на цю тему, книга може бути цікавою для вас.
La verdad, no le entendí muy bien, abarca tantos temas que al final, no comprendí qué tiene qué ver la violencia, los neanderthales y la guerra con el erotismo.
Важко оцінити цю книгу. Не те щоб я усе зрозуміла, але звучить поетично. дрібка сексизму в міру минулого століття. Самої історії еротизму тут немає, лише якісь аспекти розвитку в контексті первісного суспільства.
Hay un ensayo de Georges Bataille con un título que podría ser el resumen de toda una vida: la felicidad, el erotismo y la literatura. Encuentro en esos tres elementos algo que me remite al escritor, un escritor que fue siempre algo más que eso y también para mí. Para mí Georges Bataille fue un misterio. Un misterio siempre. En todo momento. Un misterio que nunca quise resolver, desde que escuchaba aquel programa grabado de la radio francesa, aquellas noches magnéticas llenas de silencios que eran vacíos. Y luego estaba esa frase que aún viene a mi cabeza a menudo: solo aspiro a una cosa: a suprimirme. No, no tenía nada que ver con el suicidio, sino más bien con convertirse en nada. Qué difícil...
Esta Historia del erotismo que ahora nos trae Errata Naturae tiene poco de relato histórico y sí mucho de preguntas históricas sobre un tema que, claro está, marcó su vida. Ya no solo porque seguramente es más conocido por su obra erótica que por el resto de sus inquietudes (que fueron muchas), sino porque también lo hizo de un modo muy íntimo (su afición por las prostitutas). Pero más allá de Historia del ojo o Madame Edwarda (que fueron sus primeras obras editadas bajo el correspondiente seudónimo) o de sus aficiones, el erotismo es un tema que atraviesa su otra y podríamos decir que llega hasta este último, continuación de sus reflexiones de La parte maldita sobre el concepto de gasto. De gasto y de excedente.
Así toda su reflexión se construirá insertándose en su obra, y a través de sus parámetros. Para Bataille el erotismo abarca únicamente el ámbito delimitado por la infracción de las reglas. Los títulos de sus apartados lo dejarán bien claro: encontraremos el incesto, lo prohibido, la transgresión, la orgía o el erotismo sin límites (para esto último, se sirve de Sade). El hombre es un animal que niega la naturaleza, y esa negación lleva también implícitas todo ese conjunto de normas y prejuicios que nos hemos dado y que, por lo tanto, nos alejan del erotismo (que no de la sexualidad). Bataille llegará a unir, indisolublemente, el erotismo con el horror, el horror hacia lo que consideramos una naturaleza inmunda.
Llegar hasta las cosas es ir siguiendo hilos, pistas, intentar encajar unas piezas con otras e incluso darse cuenta que las piezas no acaban de encajar y pensar el motivo o la ausencia de él. En la obra de Georges Bataille habrá que reconocer siempre la búsqueda y el atrevimiento, el no asustarse ante el error y ese avanzar jubiloso (sí, jubiloso) en su búsqueda. En sus argumentos, en sus razones. Imaginamos al escritor francés como un niño ante las piezas de un inmenso puzle o de un mecano que debe devolvernos una imagen basada en algo en estos tiempos devaluado: la intuición. Ningún academicismo, apenas algunas notas a pie de página, pero sí referencias insertadas en el texto, desde el momento en que nuestro pensamiento es solo la sucesión de otros pensamientos que nos precedieron.
Es emocionante asistir a esa aventura intelectual por la que el escritor parte en busca de ese instante en el que se produce aquello que conocemos como erotismo, una palabra que para él fue mucho más, en su obra y en su vida. Algo que quedaba entre la felicidad y la literatura. Un espacio, un lugar que para un hombre como él lo era todo. El centro. El enigma. Y para mí, para nosotros, una pieza más en ese misterio llamado Georges Bataille.
Максимально дивна книга. Те, що вона буде обманювати очікування, сказано ще в передмові — ну най буде. Але місцями читати те, що там написано, надзвичайно огидна. І справа не в тому, що я не можу прийняти того, що жінка була (в деяких суспільствах і досі залишається) товаром чи предметом, ні. Це жорстока дійсність. Я не можу прийняти того, що перекладач врешті подає це як "прагматичність" філософа, а не як контекст його існування (хоча от 1936 рік це вже період, коли феміністичні рухи вже почали зароджуватися). Загалом, мені ці думки дуже далекі. Деякі цитати мені сподобалися, я їх відмітила та залишила "на подумати". Проте переважно вони стосуються смерті, а не еротизму як факту.
Дуже сухий текст на дуже цікаву тему. А от "Історія Ока" навпаки екстремальне порно. Біполярний Батай.
Мені здається, що тотальність того, що є (всесвіт) поглинає мене (фізично), а якщо вона мене поглинає - чи -тому що вона мене поглинає - я не можу вирізнити себе з неї; уже нічого немає лише оце або оте, наділені ще меншим сенсом, ніж довколишнє ніщо. Словом, ситуація нестерпна, і мені здається, ніби я помираю. Без сумніву, саме такою ціною я - вже не я, а безмежність, де я гублюся... Певно, це не зовсім так: і навіть навпаки - ніколи я не був такий близький до тієї, що... це мов вдих, за яким буде видих; інтенсивність бажання, що нищить її, жахає мене, вона згасає у ньому, а потім, ніби виходячи з пекла, я знову знаходжу її і стискаю в обіймах... До речі, враження досить дивне: вона вже не та, що готувала страви, вмивалась і купувала різноманітні речі. Вона велетенська, вона далека, як морок, де вона ледве дихає, і її крики настільки втілюють безмежність всесвіту, її мовчання настільки втілює порожнечу смерті, яка прийшла, що я стискаю її тим міцніше, чим далі у мiсце смерті -де вiдсутня обмеженість всесвіту - кидають мене тривога і шал. Однак від неї до мене лине своєрідний беззахисний настрій, який - тодi ж, коли в неї виникає поклик до бунту - наповнюється апатією, стирає відстань, яка розділяла нас одне від одного і яка кожного з нас вiддiляла від всесвіту.
Важко наполягати на недостатності безумовно незграбного літературного опису, основна мета якого, зрештою, заперечити навіть натяк на розбірливі відчуття. Ми можемо витримати тільки одне: під час статевого акту об'єктом бажання ��авжди є тотальнiсть буття - так само як і об'єктом релігії чи мистецтва; тотальність, у якій ми губимося тим більше, чим щиріше вважаємо себе чітко відокремленою одиницею (чистою абстракцією, якою є ��зольований індивід- або який вважає себе за такого). Словом, об'єктом бажання є всесвіт під час статевого акту він набуває дзеркальної властивості, в якій ми відображаємось. І у найпотужнішу мить єднання чистий світловий спалах, мов неспована блискавка, освітлює велетенське поле можливостей, посеред якого розріджуються, розчиняються і зникають самотні коханці, вправні у збудженні вишуканих почуттiв, яких вони так прагнули.
Más que breve, habría que decir brevísima y también fragmentaria, a pesar de eso, esta historia del erotismo resulta sin duda interesante y apasionante; aunque al principio, cuando Bataille expone algunas consideraciones sobre las pinturas rupestres y los hombres de Neanderthal, me costó trabajo seguirle el hilo, poco a poco le fui tomando sentido al deslizamiento que busca presentar: del pensamiento mágico a lo religioso, de la religión dionisiaca al cristianismo y su reverso, el satanismo, el erotismo va desplazándose y conectándose como elemento fundador de la vida humana, alcanzando después en el arte formas más presentes, y en cada corriente artística menos veladas, más crudas, hasta llegar a un momento, más o menos actual, de un "descorrimiento de los velos", donde se vuelve a mostrar en toda su crudeza, una que nunca dejó de estar, pero que, como decía antes, se disfrazó, se vistió de otra cosa, y nos es devuelto ahora en una modalidad más de su combinación con el exceso, el horror, la angustia. Más que una historia acabada, me parece una invitación a seguir pensando, especialmente me quedé picado (sin albur) con la relación entre lo erótico y lo horroroso...
Якщо гадаєте, що знаєте все про сексуальність, порнографію та еротизм - помиляєтесь. Це все різні поняття, які філософ Жорж Батай розкриває через призму психології, релігії, соціології та культурології. Нашу бурхливу тваринну природу важко (і не потрібно!) вгамовувати, присувати, знецінювати. Автор вважає, що тваринного у нас все ж таки більше, ніж людського - і це треба визнати, щоб простіше було жити. Не простий текст, через який треба пробиратись та уловити сенси, але проливає світло на тілесність, оголеність, фантазії.
Це книга опублікована в 1951 році і в наш час вона має застарілі тези та висновки. Еротизму як окремої частини сексуальності я майже і не побачила, а загалом історії еротизму тим паче. Як писав сам автор: «Тема цієї книжки — історія еротизму, однак досі я писав лише про його складники». На секундочку це написано вже після того, як я прочитала понад половину книги. Але хай там як, написано про це складною і надто філософською мовою. Тому визнаю, що недостатньо підготовлена до складності такого стилю написання. Але і сама книга не відповідає своїй назві.
Як написав у післямові перекладач, "ця книга не є ані історією, ані книжкою про еротизм". Це, радше, філософські теорії, написані доволі закрученою та важкою до сприйняття мовою. Деякі цікаві тези там є, однак більшість наведених пояснень на сучасний час видаються хибними з точки зору історії та психології. Якщо ваші смаки не надто... специфічні, в плані філософії, я б не радив братися до цієї книги.
Si habías leído Lagrimas de Eros del mismo autor, ni te atrevas a leer este libro. Es lo mismo sin las láminas y pinturas. Fue mi primer ensayo de Bataille para introducirme a su pensamiento exquisito.