Мария Башкирцева. Дневник

by Marie Bashkirtseff, Мария Башкирцева

Мадемуазель Мария Башкирцева скончалась от туберкулеза в двадцать пять лет, прожив короткую, но очень яркую жизнь. Она была необыкновенно одаренной девушкой: замечательно пела, свободно говорила на нескольких европейских языках, серьезно занималась живописью, дружила с выдающимися людьми своей эпохи – Эмилем Золя, Ги де Мопассаном. Картины Башкирцевой выставлены в Третьяковской галерее, Русском музее, а также в галереях Амстердама, Парижа и Ниццы. С 10 лет Муся, как называли Башкирцеву ее близкие, жила в Европе, преимущественно в Париже. Дневниковые записи девушка вела на французском языке с 12 лет, и они являются уникальным психологическим документом становления личности, а также иллюстрируют яркий литературный талант автора. В дневнике перед читателем предстает очень талантливая, романтичная, умная, сильная, но при этом тщеславная и своевольная девушка. Дневник Башкирцевой издан посмертно, переведен на многие европейские языки, именно Марии Башкирцевой посвятила свой первый поэтический сборник Марина Цветаева, а Ги де Мопассан так сказал о Марии: «Это была единственная роза в моей жизни…».

Genres: Nonfiction, Memoir, Biography, 19th Century, France, Art, Womens

880 pages, Kindle Edition

First published January 1, 1884

About the author

Born Maria Konstantinovna Bashkirtseva in Gavrontsi near Poltava, to a wealthy noble family, she grew up abroad, traveling with her mother across most of Europe. Educated privately, she studied painting in France at the Académie Julian, one of the few establishments that accepted female students. The Académie attracted young women from all over Europe and the United States. One fellow student was Louise Breslau, who Bashkirtseff viewed as her only rival. Bashkirtseff would go on to produce a remarkable body of work in her short lifetime, the most famous being the portrait of Paris slum children titled The Meeting and In the Studio, (shown here) a portrait of her fellow artists at work. Unfortunately, a large number of Bashkirtseff's works were destroyed by the Nazi's during World War II.

From the age of 13, Bashkirtseff began keeping a journal, and it is for this that she is most famous. Her personal account of the struggles of women artists is documented in her published journals, which are a revealing story of the bourgeoisie. Titled, I Am the Most Interesting Book of All, her popular diary is still in print today. The diary was cited by an American contemporary, Mary MacLane, whose own shockingly confessional diary drew inspiration from Bashkirtseff's. Her letters, consisting of her correspondence with the writer Guy de Maupassant, were published in 1891.

Dying of tuberculosis at the age of 25, Bashkirtseff lived just long enough to become an intellectual powerhouse in Paris in the 1880s. A feminist, in 1881, using the nom de plume "Pauline Orrel," she wrote several articles for Hubertine Auclert's feminist newspaper, La Citoyenne. One of her famous quotes is: Let us love dogs, let us love only dogs! Men and cats are unworthy creatures.
She is buried in Cimetière de Passy, Paris, France. Her monument is a full-sized artist studio that has been declared a historic monument by the government of France.

Reviews

[Nastja · Rating 4 out of 5]

Мари говорит, что Башкирцева - очаровательная "космодурочка" девятнадцатого века. А мне кажется, она просто очень откровенна, о себе откровенна. Вроде как не принято говорить - ах, как я хороша, любуйтесь же мной скорее, противные негодники! Надо же как - глаза в пол, и скорее что-нибудь про голодающих детей Африки. А у Башкирцевой этого нету совсем, и это как-то подкупает.

[Alex Ankarr · Rating 5 out of 5]

Uproarious and glorious, the Courtney Love or Lizzy Wurtzel of her time, punk rock a century before punk rock, a wonderful poetic nutter with a paintbrush in her hand. Did I mention I adore Marie Bashkirtseff?

Oh God, to die so young!

[Ekaterina Okuneva]

Невыносимо глупые какие-то записки, очень странно, что Брюсов и Цветаева и много кто еще пребывали в восторге и от этого дневника, и от Башкирцевой самой. Как художница она прекрасна, но как человеком ей восхищаться (да хотя бы интересоваться) трудно. "Я прежде всего честолюбива и тщеславна"- и вроде бы у нее самой нет иллюзий о масштабе своей личности, но это как Оксану Робски сделать литературным памятником.

[Sergey Kruk · Rating 4 out of 5]

There is a statue initially created by Léon Eugène Longepied, then destroyed during Vichy France and then recreated in Skikda, Algeria. The statue depicts a young genius visited by an angel of death. The genius holds a list of eight names of great people who died too young to achieve the summit of their greatness. Bashkirtseva's name is among them.

This is a fascinating peek into a head of a young woman where ambition is the main theme. I fell like it is a precursor of all the modern influencers. One can think of the diary as of an instagram feed. It is almost always important, what impression she created, what did she wear and who was ogling her. She was in correspondence with a number of famous people at the time and she is convinced that the diary would definitely be an interesting read for intelligent people. The fact that modern-day influencers are still alive when people are reading them is irrelevant. I'm sure that knowing Bashkirtseva in person would have been completely different experience from reading her diary «feed». One can have this intimate and personal look at the author and yet there is no other way to meet that sincere person apart from reading what she wrote.

This is definitely a refreshing experience! While reading this book I made by far the most notes on what was the cultural background at the time. Definitely a gem of Anthropocene.

[Autumn Nester · Rating 5 out of 5]

I really enjoyed this so much!!! It was super interesting to read a journal that spanned such a huge part of her life and such a dynamic time as well. It was also very interesting to get to learn about the art in the book and how things were judged with the Salon.

[Lada Moskalets · Rating 5 out of 5]

Читала у дитинстві книжку Слабошпицького і коротку версію щоденника - а це вперше повну, дуже обʼємну, на 106 зошитів. Я надихнулася мавзолеєм Башкирцевої у Парижі і мені цікаво було подивитися новими очима на цей текст, через речі які мене цікавлять - фемінізм, історія споживання, український вимір та інше.
Інтерпретація Слабошпицького намагалася відвести читачів від образу Марії як зіпсованої панянки, що захоплюється своїм тілом і сукенками, і він хотів показати як малювання її змінило.
Значна частина щоденника дійсно нагадує текстову версію когось із сучасних інстаблогерок, з детальними описами сукенок на всі випадки життя, тусовок і численних закоханостей, більш чи менш платонічних. Але для сукенок, флірту і всього іншого завжди знаходилося місце, навіть під час мистецької карʼєри. За півроку до своєї смерті від туберкульозу у 25, Марія ще розписує які нові фасони одягу вона вигадала і як їх почали носити у Парижі.
При цьому це водночас дуже щирий щоденник, де вона описує всякі еротичні моменти зі своїми кавалерами (одна історія зі шмаганням залицяльника мене справді вразила), свій розпач через суспільну ізоляцію, коли родину не запрошували на бали через зіпсуту репутацію, і емоційні гойдалки - від захоплення власним тілом („My body, like that of a goddess, my Spanish-looking hips, my small, perfect breasts, my feet, my hands, and my childlike head—what’s the use of all this since nobody sees me, knows me, loves me?”) і геніальністю до зневіри у власних силах.
Башкирцева пише про Україну, вживаючи слово „Україна” – про пісні, які співає її тітка, про українську мову, яку вона собі швидко пригадала у Гавронцях, про український костюм, який її кузина вдягає на бал. Це все звісно трактування України радше як культурного регіону із фольклорним вайбом, втім Башкирцева знає і про національний рух і розповідає про Єлизавету Милорадович, яка організовувала українські вечори. Втім, сама Марія ділить свою приналежність між російською і французькими культурами. Вона краще знає французьку політику, але святкує православні свята (які називає російськими).
Щирість її щоденника дозволяє помітити низку цікавих явищ, про які ми рідко думаємо, коли думаємо про 19 століття. Наприклад, присутність африканців у Парижі - в її сімʼї служить африканських хлопчик, якого вони дуже крінжово переназивають з його справжнього імені Саїд на Фортуне-Шоколад” - і він навіть приїжджає у село на Полтавщині, де вплутується у якісь крадіжки з місцевими хлопцями. Серед полтавського товариства Марія згадує Діну Бедрягу, яка одягалася як чоловік, залицяючись і закохуючись у жінок. Сама Марія також відверто пише про те, як їй подобаються ті чи інші жінки і як вона мріє побачити їх оголеними (про чоловіків таке писати втім не наважується - але натякає). Башкирцева періодично лається на різних мовах у щоденнику, курить сигарети, вже не згадуючи про такі звичні для 19 століття засоби як опіум.
Я не знаю чи це типово лише для цього щоденника, чи загалом для часу – але прагматизм пронизує кожне залицяння. Башкирцева знає розмір посагу усіх дівчат довкола і розмір щорічного прибутку усіх чоловіків і без кінця вилічує чи їй вигідний шлюб з тим чи іншим, а також чи не хочуть з неї одружитися заради грошей. Це все також ускладнене ідеями про високий статус - тому дівчина з малим посагом і високим статусом, як її кузина, опинялася у геть сумній ситуації. Сама Марія також не вийшла заміж до своїх 25 років.
До фемінізму її приводить малювання, а зокрема усвідомлення того, що вона не може отримати якісної систематичної освіти (попри всі свої гроші), бо жінки могли лише ходити у приватні студії, а довгий час навіть не малювали оголеної натури. Тому Башкирцева, одягнувши перуку ходить на зібрання і, хоча сама не дуже вміє уявити незалежну жінку, пише про це статті у пресу. „If I had been a man, I would have conquered Europe. As a girl, I wasted my life in verbal excess and inane eccentricities.”
Про хворобу читати тяжко, як і у всіх щоденниках того періоду - туберкульоз лікують кліматом і козячим молоком, тому передбачувано з кожним роком їй стає все гірше, хоча майже до останнього місяця життя Марія була на ногах. І вона розуміє все, що відбувається:
„The rage of seeing yourself die! The end of all my miseries! So many aspirations, so many desires, so many projects—to die at the age of 25, just at the beginning of everything. Whose fault is it? My family’s? Destiny’s? What have I done wrong? All these years—so little. And then nothing.”
Хоча, з віддалі ми бачимо, що завдяки грошам і амбіціям вона встигла дуже багато помандрувати, досвідчити, намалювати – ну і залишити щоденник, який різні читачі сприймають по-новому.

[Mr Alister Cryan · Rating 5 out of 5]

A phenomenal achievement

A fascinating insight into the life of a wealthy young Russian (although born in the Ukraine she considered herself Russian) emigree of incredible talent who died prematurely of tuberculosis in 1884. It gives the reader a sense of how little has changed between Czarist Russia and Putin's Russia and whilst exposing the sexist nature of education also exposes the deeply ingrained racism of the time.

[Вікторія Слінявчук · Rating 2 out of 5]

Не впечатлил меня ее дневник...
Да, там встречаются интересные мысли, но откапывать их - всё равно что золото из руды добывать: на грамм золота груды пустой породы. Столько поверхностного, столько "ни о чем". Не дочитала

[Lulu · Rating 5 out of 5]

c. 1880s