What do you think?
Rate this book
Дужим помахом крил
Роман Антіна Крушельницького (1878–1937) «Дужим помахом крил» присвячений Листопадовому зриву, героїчній боротьбі українців за свободу. В романі детально зображено, як саме відбувалося протипольське повстання, як творилася нова галицька армія, передано весь трагізм відступу перед набагато могутнішими ворожими силами.
- GenresFiction
420 pages, Hardcover
First published January 1, 1921
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 2 of 2 reviews
January 3, 2026
#книговідгук_історика
✒️Автор: Антін Крушельницький🇺🇦
📙Назва: "Дужим помахом крил"
📚Видавництво: "Апріорі"
Не секрет, що події 1917-1921 року доволі слабо представлені в українській художній літературі.
Так, є сотні радянських романів про «вєлікую октябрьскою рєволюцию» і «боротьбу за владу Рад», але, очевидно, вони є застарілими з усіх боків і навряд читатимуться.
Є блок «діаспорної» літератури, яка в нас маловідома і грішить «документальністю» та занадто ідеологізованими сюжетами, адже автори майже завжди були безпосередніми учасниками подій.
Є сучасні спроби художнього опрацювання української революції, але з того що я читав – це низькопробні патріотично-патетичні твори в стилі «боротьби за владу Рад УНР», хіба романи Василя Шкляра є відносно хорошими.
Я беру до уваги класичні історичні романи, бо, звісно, я чув про серії ретро-детективів від Кокотюхи, Івченка, Добрянського, але то не мій жанр і я їх не читав, то трохи інше.
Роман Антіна Крушельницького «Дужим помахом крил» мене вразив. Я очікував чогось занадто плаского і патріотичного, натомість отримав неймовірний, багатошаровий та об’ємний роман, дуже детальний, в той же час динамічний.
500 сторінок роману розповідають про один місяць української історії – листопад 1918 року.
День за днем, година за годиною автор з документальною точністю відтворює процес «Листопадового чину» - постання ЗУНР у Львові та на Галичині.
Що сподобалось у романі?
1️⃣Неймовірна деталізація подій та героїв.
Персонажі дуже «об’ємні», вони багато думають та говорять, можна зрозуміти їхню психологію, мотивацію та страхи. Це картонні персонажі а стилі беззавітних борців за щастя народу.
2️⃣Герої дуже різні – є як і однозначно позитивні (частіше за все, військові та студенти), так і амбівалентні – священник-москвофіл, польська сім’я, діти яких опинились в українській армії, політик-юрист, що проходить процес внутрішньої боротьби між старим порядком і революційним будівництвом, дідичі-землевласники, що мають відмовитись від багато чого.
Загалом, Крушельницький спробував представити в романі основні категорії галицького суспільства і в нього це вийшло чудово.
3️⃣Роман, з одного боку, дуже локальний, з іншого ж – панорамний.
Автор чудово змальовує події як у Львові, так і у краї. Роман особливо має сподобатись львів’янам, адже Львів тут – ще один герой, який чудово описаний.
Що не сподобалось?
🔸Іноді автор трохи затягував описи, аж попахувало графоманією.
Думаю, книга могла би бути сторінок на 70-100 менша і багато не втратила би.
🔸Більшість героїв роману – вигадані. Є лише один реальний персонаж – Дмитро Вітовський.
Думаю, це пов’язано з тим, що на момент написання роману більшість учасників тих подій були ще живі, тому Крушельницький вирішив їх не використовувати і придумав всім аналоги.
На користь цього говорять «прості» прізвища героїв – Дужий, Сумний, Летивітер та інші.
Лише Вітовський справжній, бо від загинув ще в 1919 році.
🔸Є трохи перегибів з патріотичними промовами та характеристиками. Їх не так багато, воно не заважає, але я не дуже це люблю.
Вже казав і скажу це ще раз: роман перевершив всі мої очікування і станом на сьогодні я впевнено скажу, що це найкращий роман про українську революцію, що траплявся мені на очі.
«Дужим помахом крил» - це роман, за яким можна вчити історію «Листопадового зриву» - від підготовки постання до вимушеного відступу українських вояків зі Львова.
Як історик можу запевнити в цьому.
Рекомендую до прочитання всім, хто любить класичні історичні романи, доволі повільні, панорамні, що читаються не швидко, в той же час залишають після себе велику емоцію та розуміння історичних процесів.
✒️Автор: Антін Крушельницький🇺🇦
📙Назва: "Дужим помахом крил"
📚Видавництво: "Апріорі"
Не секрет, що події 1917-1921 року доволі слабо представлені в українській художній літературі.
Так, є сотні радянських романів про «вєлікую октябрьскою рєволюцию» і «боротьбу за владу Рад», але, очевидно, вони є застарілими з усіх боків і навряд читатимуться.
Є блок «діаспорної» літератури, яка в нас маловідома і грішить «документальністю» та занадто ідеологізованими сюжетами, адже автори майже завжди були безпосередніми учасниками подій.
Є сучасні спроби художнього опрацювання української революції, але з того що я читав – це низькопробні патріотично-патетичні твори в стилі «боротьби за владу Рад УНР», хіба романи Василя Шкляра є відносно хорошими.
Я беру до уваги класичні історичні романи, бо, звісно, я чув про серії ретро-детективів від Кокотюхи, Івченка, Добрянського, але то не мій жанр і я їх не читав, то трохи інше.
Роман Антіна Крушельницького «Дужим помахом крил» мене вразив. Я очікував чогось занадто плаского і патріотичного, натомість отримав неймовірний, багатошаровий та об’ємний роман, дуже детальний, в той же час динамічний.
500 сторінок роману розповідають про один місяць української історії – листопад 1918 року.
День за днем, година за годиною автор з документальною точністю відтворює процес «Листопадового чину» - постання ЗУНР у Львові та на Галичині.
Що сподобалось у романі?
1️⃣Неймовірна деталізація подій та героїв.
Персонажі дуже «об’ємні», вони багато думають та говорять, можна зрозуміти їхню психологію, мотивацію та страхи. Це картонні персонажі а стилі беззавітних борців за щастя народу.
2️⃣Герої дуже різні – є як і однозначно позитивні (частіше за все, військові та студенти), так і амбівалентні – священник-москвофіл, польська сім’я, діти яких опинились в українській армії, політик-юрист, що проходить процес внутрішньої боротьби між старим порядком і революційним будівництвом, дідичі-землевласники, що мають відмовитись від багато чого.
Загалом, Крушельницький спробував представити в романі основні категорії галицького суспільства і в нього це вийшло чудово.
3️⃣Роман, з одного боку, дуже локальний, з іншого ж – панорамний.
Автор чудово змальовує події як у Львові, так і у краї. Роман особливо має сподобатись львів’янам, адже Львів тут – ще один герой, який чудово описаний.
Що не сподобалось?
🔸Іноді автор трохи затягував описи, аж попахувало графоманією.
Думаю, книга могла би бути сторінок на 70-100 менша і багато не втратила би.
🔸Більшість героїв роману – вигадані. Є лише один реальний персонаж – Дмитро Вітовський.
Думаю, це пов’язано з тим, що на момент написання роману більшість учасників тих подій були ще живі, тому Крушельницький вирішив їх не використовувати і придумав всім аналоги.
На користь цього говорять «прості» прізвища героїв – Дужий, Сумний, Летивітер та інші.
Лише Вітовський справжній, бо від загинув ще в 1919 році.
🔸Є трохи перегибів з патріотичними промовами та характеристиками. Їх не так багато, воно не заважає, але я не дуже це люблю.
Вже казав і скажу це ще раз: роман перевершив всі мої очікування і станом на сьогодні я впевнено скажу, що це найкращий роман про українську революцію, що траплявся мені на очі.
«Дужим помахом крил» - це роман, за яким можна вчити історію «Листопадового зриву» - від підготовки постання до вимушеного відступу українських вояків зі Львова.
Як історик можу запевнити в цьому.
Рекомендую до прочитання всім, хто любить класичні історичні романи, доволі повільні, панорамні, що читаються не швидко, в той же час залишають після себе велику емоцію та розуміння історичних процесів.
October 18, 2026
Як про мене - художнє обрамлення Листопадового Зриву чудово лягає поверх історично-аналітичного - цього року мені дуже зайшов двотомник Дєдика "Бої у Львові", тож у романі Крушельницького я отримав таку собі новелізацію подій.
Як про мене - в романі трохи забагато пафосу і графоманії, а це ледь не нанівець зводить усі зусилля автора якісно розкривати героїв.
Як про мене, камео Вітовського на фоні Сумних та Дужих дуже спантеличує. Тут або хрестик або штани: або жодних реальних імен або вже всіх. А так виходить, що, раз пан командувач загинув на час написання роману, то можна ним крутити як заманеться - нічого за то не буде. Виглядає не дуже гарно.
Однак, як про мене, в решті усіх решт - роман сильний і цікавий. Це цілісна і продумана робота, яка, за винятком вже згаданих хиб, не розвалюється і впевнено тримається на двох головних лініях: а що там у Львові, а що ж у повіті. Події ми бачимо не чиїмись одними очима а так ніби свідчення дають і мужики і пани, і військові і цивільні, і стрільці і начальні командири, і чоловіки і жінки.
Антін Крушельницький не вибирає когось одного і це, наче дає нам можливість побачити доленосну подію колективно - як щось, що готувалося і збулося не як порив однієї особистості, а як звершення спільне. Ця ідея працює досить сильно і змушує мене, читача, відчувати певну відповідальність за рішення того чи іншого заячківського, і заразом шукати в собі розв'язку кожній їхній дилемі. Ну і звісно, що шукати і знаходити історичні паралелі із сучасністю, бо куди ж без тих клятих паралелей коли мова про одвічну боротьбу України за право бути.
Як про мене - в романі трохи забагато пафосу і графоманії, а це ледь не нанівець зводить усі зусилля автора якісно розкривати героїв.
Як про мене, камео Вітовського на фоні Сумних та Дужих дуже спантеличує. Тут або хрестик або штани: або жодних реальних імен або вже всіх. А так виходить, що, раз пан командувач загинув на час написання роману, то можна ним крутити як заманеться - нічого за то не буде. Виглядає не дуже гарно.
Однак, як про мене, в решті усіх решт - роман сильний і цікавий. Це цілісна і продумана робота, яка, за винятком вже згаданих хиб, не розвалюється і впевнено тримається на двох головних лініях: а що там у Львові, а що ж у повіті. Події ми бачимо не чиїмись одними очима а так ніби свідчення дають і мужики і пани, і військові і цивільні, і стрільці і начальні командири, і чоловіки і жінки.
Антін Крушельницький не вибирає когось одного і це, наче дає нам можливість побачити доленосну подію колективно - як щось, що готувалося і збулося не як порив однієї особистості, а як звершення спільне. Ця ідея працює досить сильно і змушує мене, читача, відчувати певну відповідальність за рішення того чи іншого заячківського, і заразом шукати в собі розв'язку кожній їхній дилемі. Ну і звісно, що шукати і знаходити історичні паралелі із сучасністю, бо куди ж без тих клятих паралелей коли мова про одвічну боротьбу України за право бути.
Displaying 1 - 2 of 2 reviews