Віктор Франкл – всесвітньо відомий психіатр, психотерапевт, філософ. 1942 року він потрапив до концтабору, де на нього чекали голод, приниження, хвороби, постійна загроза життю. Аналізуючи свою поведінку та поведінку інших в’язнів, Франкл віднайшов стратегії, що утримують людину над прірвою, захищають розум від божевілля та надають сенс життю. Свій жахливий досвід виживання він описав у книжці, яка допомогла мільйонам людей віднайти себе та змінити життя. Віктор Франкл доводить, що тільки-но людина знаходить сенс свого існування, вона отримує сили, щоб здолати будь-які випробування. Поради людини, яка зазнала нелюдських випробувань, варті того, щоб бути почутими
Viktor Emil Frankl was an Austrian neurologist, psychologist, philosopher, and Holocaust survivor, who founded logotherapy, a school of psychotherapy that describes a search for a life's meaning as the central human motivational force. Logotherapy is part of existential and humanistic psychology theories. Logotherapy was promoted as the third school of Viennese Psychotherapy, after those established by Sigmund Freud and Alfred Adler. Frankl published 39 books. The autobiographical Man's Search for Meaning, a best-selling book, is based on his experiences in various Nazi concentration camps.
До "Людини в пошуках справжнього сенсу" дуже страшно приступатися. Віктор Франкл - людина, яка пережила Голокост, професійне світило зі світовим ім'ям, створювач власної психологічної школи... І тут така я з одним концептуальним питанням, відповідь на яке вислизає поміж літерами.
Як відрефлексоване свідоцтво "Людина" - абсолютно безцінна. Я новими очима подивилася на пару центнерів прочитаної художньої літератури про концтабори і трохи побоююся читати далі вже розпочату книжку на цю тему. Бо Франкл не лише описує, "що?" було, він прояснює майже всі "чому?" та "як?". То частина колись читаного постфактум звучить фальшиво, зате деякі твори - наприклад, "Маус" Арта Шпігельмана, отримують абсолютно бронебійний пост-ефект.
Як конспект психологічної теорії - дуже цікаво. Неоднозначно, іноді аж навіть суперечливо, але деякі далекі комірчинки в голові освітлює безжально яскравим світлим. Півдороги робила собі нотатки: "Ці думки потім ще треба буде подумати". І думаю - аж неочікувано затято.
А питання було таке: "Чи обов'язкове страждання для того, щоби досягти найвищого ступеню морального просвітлення". У повній мірі ця невеличка книжечка достатньо ясно на нього так не відповіла. Франкл докладно проговорює обидва аспекти: а) страждання - не самоцінність, знайти сенс життя можна і без нього, навмисно вигадувати страждання - погана ідея; б) ті, що знаходять сенс життя крізь страждання - такі круті, що аж в голові паморочиться - та якось неохоче дає цим двом тезам потеревенити в одній кімнаті. Може, в інших працях воно якось докладніше розглядається, цей есей все ж таки версія для дуже широкого споживання.
«Першими помирали ті, хто вірив, що все швидко завершиться. Другими — ті, хто вважав себе приреченими. А виживали лише ті, хто зосереджувався на теперішньому моменті».
Це, мабуть, єдине речення, яке я щиро запам’ятаю з цієї книжки.
Після прочитання у мене не було відчуття прозріння. Я не виніс із неї якогось відкриття, яке довго обмірковуватиму. Мої роздуми з’являлися виключно під час читання — коли я питав себе: про що це? Для чого це?
Перша частина — про досвід концтабору чомусь не викликала ні здивування, ні жаху, ні співчуття - що насправді дивно?. Франкл просто констатує, що відбувалося, майже без емоційної залученості. Він не просить співчуття — і це викликає повагу, але водночас створює дистанцію, яку складно подолати.
Друга частина — про логотерапію — залишилася для мене складною. Це не набір технік, а швидше філософська рамка: сенс завжди є. Але як його знайти у справжньому, нестерпному досвіді — відповідь, схоже, залежить від самої людини.
Франкл не каже, що кожен зобов’язаний знайти гідність у стражданні. Але він вірить, що деякі можуть. І саме це — здатність обрати ставлення навіть до нелюдських обставин — він вважав ядром людської гідності.
«Той, хто має “навіщо” жити, може витримати майже будь-яке “як”» (цитата Ніцше, яку Франкл часто згадує).
Франкл пише як інтелектуал 40-х: з цінностями, які сьогодні можуть здаватися наївними, пафосними чи надто моральними. Але для мене його посил не в тому, що «страждання — це добре». Але сенс дає людині можливість не зламатися в ньому. Він радше про те, що навіть коли тебе позбавили всього — вибір, як до цього поставитися, лишається з тобою. І в цьому — людська гідність.
Я розумію, чому ця книга стала революційною у свій час. Але сьогодні багато її ідей уже давно стали частиною культурного ландшафту. Можливо, тому вона не дала мені відчуття відкриття. Але вона — чесна. І, мабуть, саме цим цінна.
Перечитала Франкла на українській. Це чудово, що його переклали, тепер кожен може прочитати і отримати холодний душ сенсу життя. На мене ця книга діє дуже сильно - струшує всіх тарганів і залишає єдине бажання - жити, жити не зважаючи ні на що.
Мушу вас розчарувати, але ви не знайдете відповіді в чому ж таки сенс життя, прочитавши цю книгу. Неможливо дати загального визначення сенсу життя, адже кожна ситуація є унікальною. Що вона вам точно дасть — це відповіді на певні питання, такі як для чого потрібні страждання і як їх витримати з гідністю.
"Мене приголомшила думка — уперше в житті я побачив істину, оспівану багатьма поетами в піснях, проголошену найвищою мудрістю багатьма мислителями: любов — це остаточна й найвища мета, до якої повинна прагнути людина. І тоді я усвідомив найвеличнішу таємницю, якою діляться поезія, мислення і віра: порятунок людини відбувається через любов і в любові. Я зрозумів, що людина, у якої в цьому світі нічого не залишилося, усе ще може відчувати блаженство, хоча б на мить, розмірковуючи про кохану особу." "Спроба розвинути почуття гумору та побачити речі зі смішного боку — це трюк, який засвоюєш, оволодіваючи мистецтвом життя. Мистецтву життя можна навчатися навіть у концентраційному таборі, хоча там панує страждання. Наведу аналогію: страждання людини подібні до поведінки газу. Якщо певну кількість газу накачати до порожньої камери, він цілком рівномірно заповнить простір, незалежно від його величини. Подібно до цього страждання цілком охоплюють душу людини і її свідомість, і не має значення, великі вони чи малі. Таким чином, «розмір» людських страждань абсолютно відносний."
Як я люблю мотивуючи літературу! Читаєш і хочеться спробувати, пізнати. Опинившись у концтаборі, автор пережив жахливі миті, і ділиться своїми переживаннями. Для того, щоб кожен виніс користь з цього досвіду. У другій частині він розкриває суть теорії логотерарії. Психіатр, він навчає людей як пізнати своє предназначение. Зазначає важливість роботи, розповідає, що лише у таких екстремальних умовах концтабора проявляються сутність людини.
Загальне враження від книги неприємне. Хоч якусь оцінку вона заслужила тільки завдяки другій частині про логотерапію. Мені було забагато релігійних вкраплень, тексту ні про що в стилі "сенс життя важливий і він точно є, хоч ми й не знаємо який він". Після стількох схвальних відгуків почуваю себе обманутою🤨
"He who has a why to live can bear almost any how."
The book, written in just nine days. Relatively short, but its size does not diminish its value. In the first part, Viktor Frankl vividly describes his personal experiences in three Nazi concentration camps. Through his harrowing journey, the author shares the strategies that helped him overcome the horrors of these camps. Frankl refers to this approach as logotherapy, derived from the Greek word "logos", which means "meaning" or "purpose". Second part is dedicated to thinking, and some examples in late years of Viktor's life.
While it is difficult to summarise logotherapy in a few words, the author highlights three ways to find meaning in one's life: - by creating a work or doing a deed; - by experiencing something or encountering someone; - by the attitude that we take toward unavoidable suffering.
According to Viktor Frankl, while individuals may not always have control over their circumstances, they are always free to choose their attitude towards those circumstances. Personally, Frankl himself found solace and strength in recreating of his book, burned by Nazis, the first abovementioned way.
These inspiring and thought-provoking memories are definitely worth reading for those with a curious mind.
Про цю книгу можна писати й говорити багато. Але найкраще - просто прочитати самому.
Якщо ти вирішив, що тобі важко. Якщо ти вирішив, що життя втратило сенс. Якщо ти вирішив, що все пропало.
«Той, хто знає навіщо жити, може витримати майже будь-яке як», - цитує Віктор Франкл Ф. Ніцше.
У нас всередині є те, чого забрати ніхто не може. Справжні ми - там всередині. Жодні зовнішні бурі, незгоди та війни не можуть забрати в нас нас самих - те, що в душі. А тут вже від кожного особисто залежить, що ж там.
Ти можеш триматися за щось зовні, але краще триматися за те, що всередині. Ти можеш витримати все, доки у тебе є ти. І я не про фізичне існування.
Дуже хороша, проста та сильна книга.
Є речі найважливіші. І це не «речі», як я люблю казати.
Дивовижне відчуття, коли читаєш про екзистенційний вакуум. Бо метафора вакууму напрочуд влучна. У кінці ще оце застереження: будьмо уважні, бо ми знаємо, на що здатна людина і що поставлено на карту. Але ще цей образ концтабору - не метафоричного ж, а цілком реального, все ж виходить за межі отієї конкретики. Коротше кажучи, дуже вчасна для мене книжка. Допомагає долати внутрішні кризи, роблячи їх тим, чим вони й покликані бути, - кризами зростання. Мушу тепер читати Франкла далі. Взагалі, треба було починати колись саме з цієї книжки. Після неї все звучить більш особистісно, ба навіть інтимно.
Книга легка і важка водночас. Легка, бо читається на одному диханні. Невеликий формат, 160 сторінок. Важка, бо відкривається картина людського існування і пошуку сенсу буття в умовах концтабору. Щоб підсумувати книжку, можна виділити дві речі: "Той, хто знає навіщо жити, може витримати майже будь яке як" "Сенс життя завжди змінюється. Ми можемо віднайти цей сенс у житті трьома різними способами: 1. Займаючись справою або творчістю 2. Досвідчуючи щось або зустрічаючи когось 3. Обираючи власне ставлення до неминучих страждань."
Сподобалась перша частина книги, де автор розповідає про своє повсякденне життя в концтаборі, людей яких він там зустрів та як зміг пережити ув’язнення і продовжити після цього «нормальне» існування, не зважаючи на всі моральні і фізичні травми. Друга частина - нескінченний самоповтор, один абзац розтягнутий на 100 сторінок. Фактично - реклама логотерапії і набір кулсторі з його «післятабірної» роботи психотерапевтом та розповідей про лікування своїх пацієнтів мотівашками за один сеанс. Магія!
«Живи так, ніби живеш вже вдруге і ніби вже помилявся так, як збираєшся помилитися зараз»
Основна думка книги мені сподобалася і відгукнулася, особливо в умовах війни росії проти України. Місцями було занадто вузькопрофільно, але в цілому книга залишила гарні враження. Шкода, що не натрапила на неї пару років тому🙈
Живіть так, начебто живете вже вдруге і начебто вже помилилися так, як збираєтеся помилитися зараз!
Такий імператив формулює філософ та психіатр Віктор Франкл. І людина, яка змогла вижити у концтаборах Дахау і Освенцимі. Свій досвід він описав у книжці «Людина у пошуках справжнього сенсу», яка вперше була опублікована у 1946 році. Окрім того, Франкл є засновником логотерапії, методу у психіатрії, згідно з яким головною рушійною силою для виживання є пошук і наявність сенсу життя.
Логотерапія вчить, що є три основні шляхи знаходження сенсу життя: ◽️творча робота або вчинки ◽️досвідчення чогось або зустріч із кимось ◽️вміння обернути особисту трагедію на тріумф
Книжка складається з двох частин. Перша — про життя і людську поведінку в концентраційних таборах, власне, Франкл розповідає тут свою історію. І друга — докладніше про логотерапію. Мені дуже сподобалася друга частина, але перша є дуже цінною для розуміння людської природи.
Це малюсінька книжечка, але вона дійсно дає відповіді на важливі питання. Наприклад, що «не варто шукати абстрактного сенсу життя. Кожен з нас має власне специфічне покликання або життєву місію. (...) Отже, завдання кожної істоти є унікальним, як і її специфічна можливість його виконати».
І насправді сенс життя є і його «треба відкривати у навколишньому світі, радше ніж у самій людині або її власній душі». І звісно, що «для щастя потрібна причина. Коли вона знайдена, людина стає щасливою автоматично. А щойно зникає орієнтація на сенс, його миттю заповнює задоволення».
Да, знаю, що легко сказати, але складно втілити. Проте ця книжка чудова для того, щоб знайти власний орієнтир у цих пошуках.
❤️🩹Той, хто знає, навіщо жити, може витримати майже будь-яке як.
Книга умовно поділяється на дві частини. У першій автор розповідає про своє перебування у концентраційних таборах Освенцим та Дахау, а у другій - про суть логотерапії.
Автор пише про шок, апатію та деперсоналізацію як три основні етапи, через які проходить психіка людини у концтаборі. Цю частину досить складно читати, бо навіть уявити описане страшно, а від думки, що це було чиєюсь реальністю, волосся стає дибки.
Автор також розповідає про «ілюзію відтермінування» (як, наприклад, засуджена людина незадовго до страти впадає в ілюзію, що може дістати помилування в останню хвилину) та про те, що людину можна позбавити всього, крім останньої свободи — обирати власне ставлення до будь-яких наявних обставин.
✨Людина не уповні обумовлена й обмежена, радше обмежує себе самостійно, вирішуючи піддатися обставинам чи протистояти їм. Іншими словами, людина є незалежною в остаточному сенсі. Людина не просто існує, але завжди вирішує, яким буде її існування, ким вона стане наступної миті.
Далі автор розповідає про те, що прагнення знайти сенс життя є основною мотиваційною силою людини. Це і є основою логотерапії (Logos — з грецької «сенс»). Логотерапія, або «Третя віденська школа психотерапії», зосереджується на ��енсі людського існування, а також на пошуках цього сенсу людиною. Автор протиставляє «волю до сенсу» «волі до задоволення», на якій ґрунтується фройдівський психоаналіз, а також «волі до влади», на якій зосереджена адлерівська психологія.
В цілому книга сподобалась. Перечитувати її не буду, але мені здається, що вона повинна бути в списку маст-рід.
Чудова книга, а заодно - і життєва філософія. Ми часто бажаємо всього і одразу, знайти сенс усього життя - в тому числі. Втім, раптове просвітлення, як і ймовірність прокинутися зранку принцесою чи мільйонером, трапляється вкрай рідко. Зазвичай, успіх - це результат кропіткої праці, з дня в день, 365+365+365+.... Із сенсами, виявляється, те саме. Справжній сенс - це сукупність сенсів в усьому, що ми робимо, щодня. Це клаптикова ковдра, мозаїка, яка вважатиметься завершеною лише в наш останній день. Можливо, лише у той день нам вдасться усвідомити і окреслити отой великий сенс життя, а може й ні. А може це взагалі й не потрібно. Своїм вченням про сенси Франкл навчає нас жити тут і зараз, що найважливіший момент - тепер, і лише від нас самих залежить наскільки сенсовно, а отже, якісно ми його проживемо.
Книжка, яку потрібно перечитати декілька разів щоб хоча б трішки зрозуміти ідеї та інформацію яку автор намагався донести. Погляд на екзистенційну проблему від людина що побувала в справжньому пеклі є чимось таким не зрозумілим на перший погляд, але таким справжнім коли починаєш все обмірковувати в голові. Тут я залишу деяки цитати з книжки: Сенс життя є різним для кожної людини щодня й щогодини - неможливо узагальнити це питання - узагальнення у цьому випадку це всеодно що запитати чемпіона з шахів: « скажіть, маестро, який найкращий хід у світі?» Важливо є не те чого ми очікуємо від життя а те що життя очікує від нас. Ніцше: « той хто знає навіщо жити може витримати будь-яке як», « те що не вбиває мене робить мене сильнішим» Не можна зневірюватися і відмовлятися від боротьби, тому що жодна людина не знає що їй принесе майбутнє і навіть наступна година.
Невеличка життєствердна розповідь, про те, що навіть перебуваючи в концентраційному таборі хочеться жити, тому що в тебе є сенс життя. Для кожного він свій, та основна ідея, що коли в тебе є якась ціль - ти будеш жити! Декілька цитат з книги:
"Людину можна позбавити всього, крім єдиного: останньої людської свободи - обирати власне ставлення до будь-яких наявних обставин, обирати власний шлях".
"У світі існують лише два різновиди людей - "раса" гідних людей і "раса" негідників. їх можна знайти будь-де; вони є в усіх суспільних групах. Але жодна група не складається винятково із гідних людей чи негідників".
"ЖИВІТЬ ТАК, НАЧЕБТО ЖИВЕТЕ ВЖЕ ВДРУГЕ І НАЧЕБТО ВЖЕ ПОМИЛИЛИСЯ ТАК, ЗБИРАЄТЕСЯ ПОМИЛИТИСЯ ЗАРАЗ".
Це хороша книга. Утім, при її прочитанні місцями не полишає враження, що ти тримаєш в руках рекламну брошуру. Навіть перша, жаска частина - спогади про перебування у концтаборі, в загальному підсумку сприймається, як відредагована і спрямована на підкеслення тез логотерапії та надання їм вагомості та беззаперечності. Очевидно, що автор не мусить у власній праці піддавати себе критиці, утім, певна маніпулятивність окремих тез викликає несвідоме напруження, а різниця, майже несумісність першої і другої частини (мемуарів та промоції власного метода терапії) теж не сприяють позитивному сприйняттю.
Після того як я дочитала "Як читати класиків?", я зрозуміла чому в цій книзі мені сподобалася лише перша половина книги.
Я не люблю, коли мені все детально пояснюють. Я люблю робити висновки з історій і спостережень людей. Сама! Саме тому я і читаю книги - щоб побачити якусь цікаву точку зору на якусь ситуацію, обдумати і зробити свої висновки. Свої!
Ідею книги я зрозуміла зі спостережень автора за людьми в концтаборі) Тому друга половина видалася мені просто науковим повторенням і поясненням тих спостережень)
Для мене це було зайвим, але може то просто таке моє сприйняття!
Загалом книга - сподобалася! Раджу до прочитання! Можливо колись її перечитаю ще раз)
Багато фізичного, прикладного табірного життя. Але автор дуже влучно пише про справді психологічні виклики людини в таборі. Про витримку і слабкість, про чуття в умовах трагедії. Не те, щоб вражає, бо про ці речі ми вже багато знаємо, але дуже добре з точки зору людської поведінки, з т.з. психології. Ну і це не дивно, назва книжки вже про це каже))
Для кращої візуалізації раджу додатково до книжки подивитися мегасильний і тяжкий фільм "Син Саула".
Нижче одна з тих, які найбільше запам'ятались: "...щастя не можна ставити за мету; воно має надходити слідом за чимось. Для щастя потрібна причина. Коли вона знайдена, людина стає щасливою автоматично. ... Ця необхідність причин для щастя подібна до іншого специфічно людського явища - сміху. Якщо ви хочете росмішити когось, то маєте дати йому привід розреготатися, наприклад розповісти анекдот."
З одного боку «Той, хто знає навіщо жити, може витримати будь-яке як», з іншого «важливо не те, чого ми очікуємо від життя, а те, що життя очікує від нас … думати про себе як про людей, яким життя ста- вить виклики — щоденно й щогодинно.». Загальні ідеї відповідальності й орієнтації на сенс і цінності перегукуються з acceptance & commitment therapy. На відміну від «Виклику» Едіт Еґер досвід життя в концтаборі набагато більше інтелектуалізовано (іноді як на мене аж занадто).
Надзвичайно глибока книга. Чула багато гарних відгуків та рекомендацій, але прочитала її лише зараз. Для мене вона була про людську гідність та любов до життя. Нагадала Щоденник Анни Франк, напевно, спільними обставинами. Я розділяю слова Франкла, що у людини є свобода вибору свого ставлення до обставин і саме від цього ставлення залежить те, як почуватиметься людина.
Класика в світі літератури про концтабори. Але є але: дроч на толстоєвскіх, заперечення існування колективної провини та вибілення воєнних злочинників, бо ж вони десь там в інших умовах здатні на щось хороше. Така собі класика)
Прочитала книгу і скажу, шо очікувала чогось більшого саме про сен��и, а тут більше про власний досвід автора і рефлексії, що доволі логічно. Страшні речі описані в ній, кожного разу, коли читаєш про такі звірства, не можеш вкласти в голові, що люди на таке здатні. Безумовно важка книга.