What do you think?
Rate this book
Чар Марока
«Чар Марока» – дебютний подорожній роман української мандрівниці, письменниці та фотографки Софії Яблонської, уперше виданий у Львові у 1932 році. Авторка прожила у Марокко чотири місяці, протягом яких досліджувала й описувала арабську Африку. Репортаж письменниці глибоко особистісний, її неупереджений погляд на цю країну позбавлений французького впливу та усталених жанрових традицій екзотичного роману, незважаючи на те, що Софія, до того як вирушити в Марокко, вже кілька років жила в Парижі. Вона описує різні верстви арабського суспільства, їх взаємини між собою та з іноземцями, становище жіноцтва та вільних від європейського протекторату берберських племен.
95 pages, Paperback
First published January 1, 1932
14 people are currently reading
486 people want to read
About the author
Софія Яблонська
9 books35 followersукраїнська та французька письменниця, журналістка, мандрівниця, фотографка.
Народилася 15 травня 1907 р. у с. Германів (тепер Тарасівка Пустомитівського р-ну Львівської обл.) в сім'ї священника і лікаря Івана Яблонського та його дружини Модести (доньки отця Антона та Олімпії Ульварських).
Софія відвідувала учительську семінарію та курси крою і шиття в «Труді», де познайомилася з Оленою Кисілевською, пізніше вчилася книговедення та вступила до драматичної школи, яка відкрила їй двері до театру, де вона з успіхом дебютувала.
1922 року вступила на перший курс учительської семінарії.
1922—1923 роки ― Софія відвідує курс комерційної діяльності для жінок від Національної комерційної академії у Львові (Panstwowa Akademia Handlu we Lwowie).
1924—1925 роки ― Софія навчається в Драматичній школі на курсах акторського мистецтва. 1926 року займається кінопрокатом, керує двома кінотеатрами в Тернополі, співпрацює з маляром
Від 1927 року навчається у Парижі техніки знімання документального кіно. В Парижі потоваришувала з Степаном Левинським, українським письменником, мандрівником і дипломатом, який був захоплений культурою Сходу. Перебуваючи у богемному середовищі французьких митців, зацікавилась ідеями подорожей до екзотичних країн.
У грудні 1928 року вирушає в першу далеку мандрівку до Північної Африки, в Марокко. Касабланка — Маракеш — Маґадор — Тарудан — Аґадір — такий маршрут здійснила Софія за чотири місяці.
В кінці березня 1929 року повертається до Парижу.
Літо-осінь 1929—1930 років Софія проводить в місті Криниця-Здруй, яке було відомим курортом (теперішня територія Польщі). Там удвох з мамою Модестою орендують пансіонат і здають відпочивальникам номери. Цим невеличким бізнесом заробляють гроші.
У грудні 1931 року підписала контракт з товариством «Опторг Юнан-Фу» щодо створення документальних нарисів та їде в навколосвітню подорож. Через Порт-Саїд, Джибуті, Цейлон у французький Індокитай, відвідала Лаос, Камбоджу, провінцію Юньнань (Китай), Сіам, Малайський архіпелаг, Яву та Балі, острів Таїті, Австралію й Нову Зеландію, Північну Америку (США та Канаду).
Після навколосвітньої подорожі, в січні 1935 року, Софія Яблонська приїздить до Криниці та відвідує маму, сестру і брата. Проводить творчі зустрічі та публічні виступи. Жіноче товариство школи ім. Шевченка запрошує Софію виступити перед старшими ученицями.
В жіночій пресі ― часописах Нова хата та Жіноча доля ― регулярно публікувались репортажі з подорожей Софії Яблонської. Її постать була популярною серед феміністично налаштованої молоді тодішньої Галичини.
1939 року Софія востаннє приїздить до Галичини, встигає побачитись з родиною та друзями. В липні покидає українську землю назавжди. Кілька місяців живе в Парижі, а 29 вересня 1939 року прибуває в Індокитай.
29 жовтня 1939 року батько Софії Яблонської, отець Іван Яблонський, дізнавшись про окупацію радянськими військами і анексію Галичини, вчинив самогубство. Він уже відчув на собі більшовицький режим перебуваючи в Росії у 1918—1921 рр.
П'ятнадцять років Софія прожила в Китаї, де познайомилася і одружилася з французом Жаном Уденом. Народила і виховала трьох синів — Алана, Данка Мішеля і Жака Мірка.
Старший син Алан був військовим лікарем, помер на Алжирській війні 1961 року.[1]
Молодший син Жак Мірко Уден Jacques Oudin (homme politique) був відомим у Франції політиком, двічі обирався сенатором, протягом двох термінів засідав у Фінансовому комітеті країни, має наукову ступінь з права, лицар Почесного Легіону, лицар ордену Palmes academiques, нагороджений орденом за заслуги в сільському господарстві.
1946 року сім'я повернулася до Європи й оселилися спочатку в Парижі. В цей період Софія пережила кілька важких втрат: 1946 року помер Степан Левинський, потім трагічна смерть сестри Ольги, згодом смерть матері, 1955 року важко переживає трагічну смерть чоловіка Жана Удена. Після всіх втрат Софія покидає Париж і виїздить на о. Нуармутьє (Франція). Доля подарувала їй зустріч із Марта Калитов
Народилася 15 травня 1907 р. у с. Германів (тепер Тарасівка Пустомитівського р-ну Львівської обл.) в сім'ї священника і лікаря Івана Яблонського та його дружини Модести (доньки отця Антона та Олімпії Ульварських).
Софія відвідувала учительську семінарію та курси крою і шиття в «Труді», де познайомилася з Оленою Кисілевською, пізніше вчилася книговедення та вступила до драматичної школи, яка відкрила їй двері до театру, де вона з успіхом дебютувала.
1922 року вступила на перший курс учительської семінарії.
1922—1923 роки ― Софія відвідує курс комерційної діяльності для жінок від Національної комерційної академії у Львові (Panstwowa Akademia Handlu we Lwowie).
1924—1925 роки ― Софія навчається в Драматичній школі на курсах акторського мистецтва. 1926 року займається кінопрокатом, керує двома кінотеатрами в Тернополі, співпрацює з маляром
Від 1927 року навчається у Парижі техніки знімання документального кіно. В Парижі потоваришувала з Степаном Левинським, українським письменником, мандрівником і дипломатом, який був захоплений культурою Сходу. Перебуваючи у богемному середовищі французьких митців, зацікавилась ідеями подорожей до екзотичних країн.
У грудні 1928 року вирушає в першу далеку мандрівку до Північної Африки, в Марокко. Касабланка — Маракеш — Маґадор — Тарудан — Аґадір — такий маршрут здійснила Софія за чотири місяці.
В кінці березня 1929 року повертається до Парижу.
Літо-осінь 1929—1930 років Софія проводить в місті Криниця-Здруй, яке було відомим курортом (теперішня територія Польщі). Там удвох з мамою Модестою орендують пансіонат і здають відпочивальникам номери. Цим невеличким бізнесом заробляють гроші.
У грудні 1931 року підписала контракт з товариством «Опторг Юнан-Фу» щодо створення документальних нарисів та їде в навколосвітню подорож. Через Порт-Саїд, Джибуті, Цейлон у французький Індокитай, відвідала Лаос, Камбоджу, провінцію Юньнань (Китай), Сіам, Малайський архіпелаг, Яву та Балі, острів Таїті, Австралію й Нову Зеландію, Північну Америку (США та Канаду).
Після навколосвітньої подорожі, в січні 1935 року, Софія Яблонська приїздить до Криниці та відвідує маму, сестру і брата. Проводить творчі зустрічі та публічні виступи. Жіноче товариство школи ім. Шевченка запрошує Софію виступити перед старшими ученицями.
В жіночій пресі ― часописах Нова хата та Жіноча доля ― регулярно публікувались репортажі з подорожей Софії Яблонської. Її постать була популярною серед феміністично налаштованої молоді тодішньої Галичини.
1939 року Софія востаннє приїздить до Галичини, встигає побачитись з родиною та друзями. В липні покидає українську землю назавжди. Кілька місяців живе в Парижі, а 29 вересня 1939 року прибуває в Індокитай.
29 жовтня 1939 року батько Софії Яблонської, отець Іван Яблонський, дізнавшись про окупацію радянськими військами і анексію Галичини, вчинив самогубство. Він уже відчув на собі більшовицький режим перебуваючи в Росії у 1918—1921 рр.
П'ятнадцять років Софія прожила в Китаї, де познайомилася і одружилася з французом Жаном Уденом. Народила і виховала трьох синів — Алана, Данка Мішеля і Жака Мірка.
Старший син Алан був військовим лікарем, помер на Алжирській війні 1961 року.[1]
Молодший син Жак Мірко Уден Jacques Oudin (homme politique) був відомим у Франції політиком, двічі обирався сенатором, протягом двох термінів засідав у Фінансовому комітеті країни, має наукову ступінь з права, лицар Почесного Легіону, лицар ордену Palmes academiques, нагороджений орденом за заслуги в сільському господарстві.
1946 року сім'я повернулася до Європи й оселилися спочатку в Парижі. В цей період Софія пережила кілька важких втрат: 1946 року помер Степан Левинський, потім трагічна смерть сестри Ольги, згодом смерть матері, 1955 року важко переживає трагічну смерть чоловіка Жана Удена. Після всіх втрат Софія покидає Париж і виїздить на о. Нуармутьє (Франція). Доля подарувала їй зустріч із Марта Калитов
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 65 reviews
January 10, 2026
Я давно збирався почитати тревелоги Софії Яблонської, але так склалися обставини, що це знайомство розпочалося з аудіокниги "Чар Марока", начитаної Дашою Астаф'євою.
У мене складні стосунки з аудіокнигами, бо якщо я не засинаю під них, то відволікаюся і втрачаю нитку оповіді, а тоді доводиться переслуховувати цілі шматки тексту. В той самий час, я нормально сприймаю подкасти... Утім, рано або пізно настає така мить, коли всі свіжі епізоди улюблених подкастів вже прослухано, а займатися пошуком нових ліньки. Саме у такий мент я спробував замістити відсутній епізод аудіокнигою і опинився в яскравій, безжурній, гарячій атмосфері Північної Африки, купаючись у захоплених враженнях молодої Софії Яблонської.
Перше, що кидається в очі, чи то пак, звісно, у вуха — це мова. "Казаблянка", "ін ш'алля", "кільометр", "вражіння" та інші прекрасні зразки міжвоєнного правопису української мови, які в ХХІ столітті нарешті перестають звучати понад міру екзотично, але навпаки - несуть чисту насолоду.
Друге — щира зацікавленість оповідачки життям арабів, берберів, її феміністичний штиб життя та поведінки, посколоніяльне мислення, а також сміливість поглядів та вчинків. Тревелог — він і у Африці тревелог. Але Софія Яблонська не просто описує те, що вона бачить і кого зустрічає, вона пропускає все бачене, почуте і відчуте крізь призму власних — дуже особливих та яскравих — реакцій та рефлексій.
Доставляє і її зустріч з росіянкою на службі в багатого та освіченого араба, вражіння від якої виявляється напрочуд актуальним для сучасного читача.
Небезпечна для життя подорож пісками Сагари, міражі та оази, екстремальне водіння, надання першої медичної допомоги помаранчами, перестрілка з кочівниками, відвідини гарему та інші пригоди українки в Африці — таке проґавити не можна.
У мене складні стосунки з аудіокнигами, бо якщо я не засинаю під них, то відволікаюся і втрачаю нитку оповіді, а тоді доводиться переслуховувати цілі шматки тексту. В той самий час, я нормально сприймаю подкасти... Утім, рано або пізно настає така мить, коли всі свіжі епізоди улюблених подкастів вже прослухано, а займатися пошуком нових ліньки. Саме у такий мент я спробував замістити відсутній епізод аудіокнигою і опинився в яскравій, безжурній, гарячій атмосфері Північної Африки, купаючись у захоплених враженнях молодої Софії Яблонської.
Перше, що кидається в очі, чи то пак, звісно, у вуха — це мова. "Казаблянка", "ін ш'алля", "кільометр", "вражіння" та інші прекрасні зразки міжвоєнного правопису української мови, які в ХХІ столітті нарешті перестають звучати понад міру екзотично, але навпаки - несуть чисту насолоду.
Друге — щира зацікавленість оповідачки життям арабів, берберів, її феміністичний штиб життя та поведінки, посколоніяльне мислення, а також сміливість поглядів та вчинків. Тревелог — він і у Африці тревелог. Але Софія Яблонська не просто описує те, що вона бачить і кого зустрічає, вона пропускає все бачене, почуте і відчуте крізь призму власних — дуже особливих та яскравих — реакцій та рефлексій.
Доставляє і її зустріч з росіянкою на службі в багатого та освіченого араба, вражіння від якої виявляється напрочуд актуальним для сучасного читача.
Небезпечна для життя подорож пісками Сагари, міражі та оази, екстремальне водіння, надання першої медичної допомоги помаранчами, перестрілка з кочівниками, відвідини гарему та інші пригоди українки в Африці — таке проґавити не можна.
January 26, 2021
Завантажив собі старе львівське видання 30х років і страшенно прокайфував! Особливо від мови ❤️
September 20, 2025
Книга написана сто років назад лишається актуальнішою, цікавішою та живішою ніж абсолютна більшість сучасних тревелогів. Думаю справа в тім, що в першу чергу Марокко для Яблонської це не тло для селфі, а саме предмет зачарування, дослідження і очуднення.
А ще її погляд випереджає час на десятиліття: пост-колоніальна критика тільки народжувалася, а Яблонська вже деконструювала європейські упередження. Проте для цього їй достатньо було народитися українкою. Епізод з росіянкою Надєю теж не втратив актуальності
Знову ж: сподіваюся що Яблонська, нарешті, стане однією з ікон емансипації для українок !
А ще її погляд випереджає час на десятиліття: пост-колоніальна критика тільки народжувалася, а Яблонська вже деконструювала європейські упередження. Проте для цього їй достатньо було народитися українкою. Епізод з росіянкою Надєю теж не втратив актуальності
Знову ж: сподіваюся що Яблонська, нарешті, стане однією з ікон емансипації для українок !
March 27, 2019
Варто було прочитати "Чар Марока" - перший з тревелогів Софії Яблонської, і стало очевидно, що одна з ключових героїнь мого читацького року знайшлася на самому початку. Яблонська - чудова. Вона безпосередня мало не по-дитячому (власне, на момент подорожі до Марокко їй неповні 22), а проте дуже спостережлива, відкрита новому досвіду, доброзичлива й оптимістична. А ще антиколоніально налаштована (і постійно знущається із французької зарозумілості), мінімально орієнтально ангажована (не без замилування "звичаями, близькими до природи", але у порівнянні з багатьома європейськими мандрівниками - просто-таки зразок адекватності) та з цілком собі профеміністичною картиною світу. На відміну від багатьох туристів вона щиро цікавиться повсякденним життям марокканців, розрізняє арабські й берберські звичаї та всіляко співчуває спалахам боротьби проти Франції. На відміну від багатьох подорожан-чоловіків вона цікавиться життям жінок. Причому не в режимі "Мммм, гарем!", хоча подивитися гарем ізсередини дуже прагне, а із співчуттям та інтересом до того, як влаштоване жіноче життя в умовах очевидних обмежень.
Ще треба сказати, що на ці обмеження мандрівниця дивиться без філософського спокою, а радше із тихим: "Чужі монастирі не обговорюємо". При цьому вона завжди готова допомогти своїм знайомицям: де можна - пропонує подарунки або дає поради, де не можна - категорично відмовляється від пропозиції нагородити її чужою дружиною. І протягом всієї подорожі вона лише двічі несхвально відгукується про жінок. В одному випадку йдеться про пихату американську туристку. В іншому... О, про інший випадок треба докладніше розповісти. Але не лише про нього. Тож, трішки про жінок Марракеша очима Софії Яблонської - у великому пості-цитатнику.
Ще треба сказати, що на ці обмеження мандрівниця дивиться без філософського спокою, а радше із тихим: "Чужі монастирі не обговорюємо". При цьому вона завжди готова допомогти своїм знайомицям: де можна - пропонує подарунки або дає поради, де не можна - категорично відмовляється від пропозиції нагородити її чужою дружиною. І протягом всієї подорожі вона лише двічі несхвально відгукується про жінок. В одному випадку йдеться про пихату американську туристку. В іншому... О, про інший випадок треба докладніше розповісти. Але не лише про нього. Тож, трішки про жінок Марракеша очима Софії Яблонської - у великому пості-цитатнику.
Read
June 22, 2022Щось мені Яблонська як ідея заходить значно більше, ніж як авторка:D Емансипована пані, яка мандрувала, оце все, а сам текст частіше видавався нудним, ніж чимось захоплював( Безліч описів природи, які нічим не вразили.
Ще трохи дивно, що в анотації написано, що Яблонська була вільна від екзотизації місцевого населення Марокко і колоніального погляду. Дивно, бо на кожній сторінці араби їй то дикі, то дитинні (це ж буквально штамп колоніальної літератури в зображенні підкорених). Та й таке. Але спробую почитати і про китайську подорож.
Водночас розумію, що для її часу такий тревелог був мегацікавий, українки не могли втикнути у ютуб, і помандрувати в Марокко більшість теж не змогла б.
У будь-якому разі, добре, що є можливість ознайомитися з її текстами.
Ще трохи дивно, що в анотації написано, що Яблонська була вільна від екзотизації місцевого населення Марокко і колоніального погляду. Дивно, бо на кожній сторінці араби їй то дикі, то дитинні (це ж буквально штамп колоніальної літератури в зображенні підкорених). Та й таке. Але спробую почитати і про китайську подорож.
Водночас розумію, що для її часу такий тревелог був мегацікавий, українки не могли втикнути у ютуб, і помандрувати в Марокко більшість теж не змогла б.
У будь-якому разі, добре, що є можливість ознайомитися з її текстами.
February 16, 2019
Перша перлинка з трилогії, з якої починаю знайомство з Софією Яблонською.
П"ятірка - не тільки за текст, а за все разом. За дуже красиве і делікатне видання, повагу до авторського стилю з усіма його особливостями (як сказано ще в передмові, авторка ніколи не вчила українську, тому оригінальний текст, писаний на початку 1930-х, ряснів полонізмами, русизмами, запозиченнями з європейських мов, які авторка знала; так-от, редактори тут трошки "підчистили", але дуже делікатно, тому не зникає відчуття, де й коли текст писано). Ну, і за саму увагу до цієї дивовижної жінки, емансипантки, яка в ті часи обмандрувала півсвіту, писала репортажі, робила фото і врешті видала цей перший роман 1932 року в бібліотеці газети "Діло", ще й за кошти львівського НТШ і за великої підтримки не останнього тоді чоловіка в літературному світі Михайла Рудницького (натомість Винниченко її жорстко критикував за помилки:)
Так-от, 1929 року Яблонська їде в Мароко, де проводить майже 5 місяців, наважується на небезпечну подорож на не підконтрольну французам берберську територію, мандрує через пустелю, де за кермом тікає на швидкості 100 км/год. від куль.
Це не тревелог, а радше динамічні новелки, з багатьма спостереженнями і зовсім без зверхності чи занудства, які разом витворюють цілісну розповідь про мандри освіченої українки в далеку Африку.
п.с. особливо зворушив епізод, де авторка нарікає на те, як у всіх подорожах їй доводиться пояснювати іноземцям, що вона - не росіянка, і розповідати, в чому особливості українського народу. Ну, і далі про напружену зустріч із росіянкою вдома в освіченого араба.
П"ятірка - не тільки за текст, а за все разом. За дуже красиве і делікатне видання, повагу до авторського стилю з усіма його особливостями (як сказано ще в передмові, авторка ніколи не вчила українську, тому оригінальний текст, писаний на початку 1930-х, ряснів полонізмами, русизмами, запозиченнями з європейських мов, які авторка знала; так-от, редактори тут трошки "підчистили", але дуже делікатно, тому не зникає відчуття, де й коли текст писано). Ну, і за саму увагу до цієї дивовижної жінки, емансипантки, яка в ті часи обмандрувала півсвіту, писала репортажі, робила фото і врешті видала цей перший роман 1932 року в бібліотеці газети "Діло", ще й за кошти львівського НТШ і за великої підтримки не останнього тоді чоловіка в літературному світі Михайла Рудницького (натомість Винниченко її жорстко критикував за помилки:)
Так-от, 1929 року Яблонська їде в Мароко, де проводить майже 5 місяців, наважується на небезпечну подорож на не підконтрольну французам берберську територію, мандрує через пустелю, де за кермом тікає на швидкості 100 км/год. від куль.
Це не тревелог, а радше динамічні новелки, з багатьма спостереженнями і зовсім без зверхності чи занудства, які разом витворюють цілісну розповідь про мандри освіченої українки в далеку Африку.
п.с. особливо зворушив епізод, де авторка нарікає на те, як у всіх подорожах їй доводиться пояснювати іноземцям, що вона - не росіянка, і розповідати, в чому особливості українського народу. Ну, і далі про напружену зустріч із росіянкою вдома в освіченого араба.
July 29, 2020
Більше сподобалось «З країни рижу і опію» бо китайці мені більш цікаві і знайомі, але «Чар Марока» теж книга, що приголомшує. Пані Софія приходить до араба, розпитує про його гарем, пояснює різницю між українцями і росіянами (це в 1933 році, і досі такі самі діалоги у нас закордоном), ледь не отримує і собі баришню з гарему, потім їде до якихось небезпечних чуваків-ополченців, тусить з ними, потім ледь не вмирає від спеки в Сахарі, і ще багато чого. Як могла українська жінка у 1933 році бути такою відчайдушною, сміливою, і взагалі ухх? Накриває почуттям гордості і зачудованості.
July 16, 2024
Мій (починаючий) книжковий блог :)
Жити у власноруч збудованому солом'яному шатрі на вершку рівної покрівлі високого арабського дому?
Виграти партію шахів у каїда?
Пояснювати арабу, що українці і росіяни це геть різні народи?
Поїхати у непокорені арабські місцевості, незважаючи на заборону від французів?
Побувати у арабському гаремі?
Потрапити у стрілянину сагарських кочівників?
Ледь не померти від спеки у пустелі?
Все це (та навіть більше) зробила Софія Яблонська під час своєї подорожі у Мароко у 22 неповні роки. "Чар Марока" - дебютний подорожній роман арабською Африкою.
Навіть подумати не могла, що розповідь так припаде мені до душі. На відміну від багатьох туристів, які приїжджали у Мароко, авторка по-справжньому зацікавлена у дослідженні культури та суспільства.
Незалежна, щира, трошки нахабна Софія Яблонська у всій красі.
Оформлення від "Родовід" - одне задоволення.
❤️
На вершку церковної вежі в кожному кутку стоять чотири постаті янголів-трубачів, а поміж ними величава золота Опікунка кораблів. Заздрю їй, бо вона зі свого вершку ще далі за мене бачить. Певно, бачить усі кораблі, що колихаються на хвилях бурливих океанів, морське дно з його сочистими рослинами, фантастичними звірятками, лискучими мушлями, золотим піском, танцюючими рибками, всі земні береги, а зір її, певно, сягає аж до африканського сонця й високих пальм.
Жити у власноруч збудованому солом'яному шатрі на вершку рівної покрівлі високого арабського дому?
Виграти партію шахів у каїда?
Пояснювати арабу, що українці і росіяни це геть різні народи?
Поїхати у непокорені арабські місцевості, незважаючи на заборону від французів?
Побувати у арабському гаремі?
Потрапити у стрілянину сагарських кочівників?
Ледь не померти від спеки у пустелі?
Все це (та навіть більше) зробила Софія Яблонська під час своєї подорожі у Мароко у 22 неповні роки. "Чар Марока" - дебютний подорожній роман арабською Африкою.
В хвилинах найбільшого сп'яніння юрби ковтач стає навколішки, вкладає розгорілу вогняну жердь у рот і ковтає вогняні язики. Шкіра на його губах та підборідді скварчить, вітер розвіває запах паленого м'яса, бубон б'є на тривогу, а божевільна юрба виє, реве та один одному роздирає тіло.
Навіть подумати не могла, що розповідь так припаде мені до душі. На відміну від багатьох туристів, які приїжджали у Мароко, авторка по-справжньому зацікавлена у дослідженні культури та суспільства.
- Чи ці коси на чубку у хлопчиків мають якесь спеціяльне значення?
- Так, арабська віра каже, що дітям тяжче піти до неба по смерти, ніж свідомій людині, тому їм залишають «будуї», щоби Богові легше було їх тягти до неба.
- Ага... Ну, а чому дівчатка не носять таких кісок?
- Як то, пані, хіба ви не знаєте, що за нашою вірою жінка не має душі?
Незалежна, щира, трошки нахабна Софія Яблонська у всій красі.
- Вона українка?
- Ні, - протяжливо відповів він, росіянка. А чи це не одна й та сама нація?
Я стала пояснювати йому ріжниці між нами та руськими. Нарисувала мапу України та її сусідніх країн, щоб він краще зрозумів її положення; врешті я сказала, що нас є біля сорока міліонів та що Україна півтора разів більша за Францію. Ці всі пояснення я знаю краще як молитву, бо частенько трапляється мені повторювати їх французам та іншим чужинцям, що нічого не знають про наше існування.
Оформлення від "Родовід" - одне задоволення.
Аж тепер я зрозумів, чому наша влада відмовляє слав'янським націям в'їзду до Марока. Якби ми впустили сюди сто подібних до вас українців, то по місяці вашого побуту, певно, втратили 6 Мароко.
❤️
May 7, 2021
Давненько не міг знайти стежки до цієї книжки, аж тут — нагадали. Взяв електронне старе видання. Остерігався репортажу, як такого, бо після "Дніпрельстану..." мені здався цей жанр шалено нудним. Але ж бувають добрі репортажі!
Тож з першими сторінками мені відкрилася свіжа мова й барвисті враження елеґантної українки з-за кордону. Не знав, що все буде так яскраво й тепло, що окрім описів в текст буде вплетено гостросюжетний елемент, а ще, морально-культурний і загальнолюдський.
Правда, один раз війнуло смердючим союзиком від наїзду на американських туристів, але то була лише мить. Книжка дуже добра, жвава, як художньо-документальна стрічка. Мова пречудова. А ще в цьому старому виданні є кілька фото.
Навіть не хотілося насправді щоби хтось відривав від цієї книжки. І ще більше тепер мрію потрапити в Африку: в Маракеш, у "Казаблянку", щоби побачити й відчути вже свою історію на своїй шкірі.
З цитат запам'яталося ..."фона фотографує, я стою біля неї, ніби "панна до товариства""... Це дуже кумедно.
Тож з першими сторінками мені відкрилася свіжа мова й барвисті враження елеґантної українки з-за кордону. Не знав, що все буде так яскраво й тепло, що окрім описів в текст буде вплетено гостросюжетний елемент, а ще, морально-культурний і загальнолюдський.
Правда, один раз війнуло смердючим союзиком від наїзду на американських туристів, але то була лише мить. Книжка дуже добра, жвава, як художньо-документальна стрічка. Мова пречудова. А ще в цьому старому виданні є кілька фото.
Навіть не хотілося насправді щоби хтось відривав від цієї книжки. І ще більше тепер мрію потрапити в Африку: в Маракеш, у "Казаблянку", щоби побачити й відчути вже свою історію на своїй шкірі.
З цитат запам'яталося ..."фона фотографує, я стою біля неї, ніби "панна до товариства""... Це дуже кумедно.
April 16, 2025
На Абук є ще три книжки Софії Яблонської.
Буду слухати всі :-)
charmant, mignon
Буду слухати всі :-)
charmant, mignon
August 11, 2025
Я так довго збиралася прочитати цю книжку, що аж дочекалася перевидання у році Божому 2025. І воно того вартувало. Навіть палітурка — це окремий тактильний досвід. Дуже вишукано. (Але треба трішки провітрити, бо запах фарби вельми інтенсивний)
Тут молода Софія Яблонська, спрагла дослідницьких досвідів в 1929 році подорожує Марокко, розкриває для себе нові світи і нових людей. А ще мало не залишається навіки в пустелі, ображається на квітку, пʼє дуже багато чаю, потрапляє під перестрілку, виграє в шахи в каїда, який спершу не вірить, що вона — жінка.
Після цієї книжки розумієш, що вміння керувати авто завжди стане у пригоді, навіть по цій книжечці хочеться кіно (яке зачепить і французький імперіалізм), і що дарма не купила її собі раніше.
(Правда, схоже, що примітки до передмови верстали зі сподіванням, що їх ніхто не помітить)
Тут молода Софія Яблонська, спрагла дослідницьких досвідів в 1929 році подорожує Марокко, розкриває для себе нові світи і нових людей. А ще мало не залишається навіки в пустелі, ображається на квітку, пʼє дуже багато чаю, потрапляє під перестрілку, виграє в шахи в каїда, який спершу не вірить, що вона — жінка.
Після цієї книжки розумієш, що вміння керувати авто завжди стане у пригоді, навіть по цій книжечці хочеться кіно (яке зачепить і французький імперіалізм), і що дарма не купила її собі раніше.
(Правда, схоже, що примітки до передмови верстали зі сподіванням, що їх ніхто не помітить)
May 26, 2020
Дуже красива книга, дуже щира Яблонська, дуже атмосферне Марокко.
February 8, 2021
Попередні оглядачі вже все сказали. Приєднуюсь до загального захоплення. Жінка дивовижна, це зрозуміло. Але в чому секрет привабливості її текстів - навіть не збагну, це просто якийсь еліксир радості для мене. Раніше з величезним задоволенням прочитала "В країні рижу та опію", і жадібно накинулась на цю книжечку. Як шкода, що вона так швидко закінчилась.
January 8, 2026
Софія Яблонська – краш. Не знаю, як раніше не дізналася про неї більше.
Донька священника на Галичині на початку 20 століття їде в Париж, де вивчає документальне кіно, а потім відправляється в соло-подорож в Марокко. Її тревел-блоги цікаво читати не менш (а може і більш) як сучасні. А рівень усвідомленості і відкритості до нового захоплює.
Обіцянки побувати Марокко тепер хочеться виконати ще й, щоб бути як Софія 💅
Донька священника на Галичині на початку 20 століття їде в Париж, де вивчає документальне кіно, а потім відправляється в соло-подорож в Марокко. Її тревел-блоги цікаво читати не менш (а може і більш) як сучасні. А рівень усвідомленості і відкритості до нового захоплює.
Обіцянки побувати Марокко тепер хочеться виконати ще й, щоб бути як Софія 💅
February 23, 2021
неймовірно! українка в Африці в 1930-х роках. я навіть не можу собі цього уявити, а вона насправді там була та насолоджувалася екзотичними пригодами, які описує в книзі. я отримала шалене задоволення від тексту та видання.
April 27, 2024
Яблонська так смачно описує свою подорож, що здається, наче сама її супроводжуєш. Мені надзвичайно імпонує її особистість і велика повага до місць та людей, де вона лише гостя. Із нею я би напевне хотіла випити кави та почути історії наживо.
September 4, 2020
Ох, як я люблю таке! Ефект повного занурення у сюжет. З першої сторінки, я поринула пліч-о-пліч з авторкою у захопливу та місцями небезпечну подорож автентичним Марокко, тікаючи разом від куль, перетинаючи пустелю; знайомлячись з берберами та їхніми звичаями.
Пані Софія дуже щира і смілива, це одразу підкупає.
Однозначно моя фаворитка цього читацького року.
Пані Софія дуже щира і смілива, це одразу підкупає.
Однозначно моя фаворитка цього читацького року.
December 25, 2025
Я спершу прочитала другу книжку, З країни опію та рижу. І тому відчула, що ця написана ще менш досвідченою рукою. Але тут вже є властиве Софії Яблонській поєднання спостережливості за світом зовні і відстеженням власних внутрішніх станів, яке і приносить найбільшу насолоду від читання їх тревелогів :)
December 24, 2025
"Чар Марока" — це дуже уважний, майже камерний погляд на інший світ. Тут немає вау ефекту заради екзотики — радше щире зацікавлення людьми, побутом, ритмом життя. Яблонська дивиться на Марокко з повагою і відкритістю, часто через дрібні деталі: оповідач історій на ринку, танець в гаремі, міражі в пустелі, кермування в екстримальних умовах, які роблять країну живою й близькою. Читаючи, ловиш себе на відчутті спокійного, вдумливого споглядання.
Щира, захоплююча і добра книга, про людей.. насолода для очей
Щира, захоплююча і добра книга, про людей.. насолода для очей
Read
January 24, 2025Я дуже згідний з відгуком Ксенії Шпак. Мені подобається те, що Софія була такою сміливою жінкою, що вона показувала світ через свою оптику передовсім жінкам Галичини, для медій яких писала ці історії, бо ті жінки не мали можливости вибратися в подібні виправи, але знали, що жінка може більше. Надихала їх таким чином мріяти сміливіше та творити, зачудовувала цікавими світами. Як тішить і мова Софії. І заслуговує окремої згадки, що вона по суті була однією із перших репортажисток та тих українців, незалежно від статі, хто вибирався в подібні краї і писав звідти. Повага і захоплення. Проте самі репортажі мені теж не видалися такими, що не грішать екзотизацією. Навпаки, її доволі багато. З иншого боку, є й моменти, де вона руйнує певні стереотипи, не лише відносно того, що може жінка (се вона робить доволі часто), а й щодо инших, зокрема коли вибирається в гарем. Як і демонструє отой розрив між тим, що дозволено західній жінці та жінці Сходу.
Тому не можу сказати, що ця книжка викликає захоплення, проте вона точно заслуговує на увагу.
Тому не можу сказати, що ця книжка викликає захоплення, проте вона точно заслуговує на увагу.
April 4, 2021
Чудовий щоденник подорожі неймовірної Софії.
Те, що у наш час стало б декількома сторі чи постами десь в соцмережах, а можливо просто загубилось би в фотогалереях наших айфонів, Софія надзвичайно майстерно і вишукано описує словом. Описує так, що я наче була її компаньйоном у тій подорожі. Всі описи такі смачні:
«Сонце вже поснідало, напившись роси і пахощів із квіток та піднімаючись понад вершки гір, всміхається на добридень до своїх зелененьких, запашних долинок і оглядає, чи ніч якого лиха не вчинила їм.»
Те, що мало хто з нас робить у подорожах, а дарма - знайомство з місцевими. Щира, неупереджена, кришталево чиста цікавість і бажання зрозуміти людей, традиції, устав країни в яку прибула, викликає захват. Водночас, хіба не це єдиний спосіб пізнати краіну, бо її серце не в будівлях і не в природі, а в людських душах.
«Я почувала себе мов чотирьохлітній дітвак, що дивується раз-у-раз і ставить запити без кінця. «Чому це? Чому так?»
- Чи ці коси, на чубку у хлопчиків мають якесь спеціальне значіння?
- Так, арабська віра каже, що дітям тяжче піти до неба по смерти, ніж свідомій людині, тому їм залишають «будуї», щоби Богові легше було тягти їх до неба.
- Ага... Ну, а чому дівчатка не носять таких кісок?
- Якто, пані, хіба ви не знаєте, що ща нашою вірою жінка не мпє душі?»
Те, що у наш час стало б декількома сторі чи постами десь в соцмережах, а можливо просто загубилось би в фотогалереях наших айфонів, Софія надзвичайно майстерно і вишукано описує словом. Описує так, що я наче була її компаньйоном у тій подорожі. Всі описи такі смачні:
«Сонце вже поснідало, напившись роси і пахощів із квіток та піднімаючись понад вершки гір, всміхається на добридень до своїх зелененьких, запашних долинок і оглядає, чи ніч якого лиха не вчинила їм.»
Те, що мало хто з нас робить у подорожах, а дарма - знайомство з місцевими. Щира, неупереджена, кришталево чиста цікавість і бажання зрозуміти людей, традиції, устав країни в яку прибула, викликає захват. Водночас, хіба не це єдиний спосіб пізнати краіну, бо її серце не в будівлях і не в природі, а в людських душах.
«Я почувала себе мов чотирьохлітній дітвак, що дивується раз-у-раз і ставить запити без кінця. «Чому це? Чому так?»
- Чи ці коси, на чубку у хлопчиків мають якесь спеціальне значіння?
- Так, арабська віра каже, що дітям тяжче піти до неба по смерти, ніж свідомій людині, тому їм залишають «будуї», щоби Богові легше було тягти їх до неба.
- Ага... Ну, а чому дівчатка не носять таких кісок?
- Якто, пані, хіба ви не знаєте, що ща нашою вірою жінка не мпє душі?»
October 9, 2025
Це дуже запашна, екзотична й пристрасна книжка. Деякі моменти здадуться сумнівними з погляду сучасної моралі, але те, як Яблонська любить життя в усіх його проявах, любить бути й насолоджуватися собою - це захоплює. Плюс її іронічні дещо замітки про всіх, хто зустрічається на шляху, про звичаї мусульман і пихатих колонізаторів. Один із найкращих тревелогів, які я читала
September 15, 2025
Читати "Чар Марока" в Марокко було неабияким задоволенням. Лише подекуди було помітно, що книжка написана майже 100 років тому, але загалом і атмосфера, і теми, підняті в історіях, здаються дуже сучасними - бракує тільки смартфонів.
Аплодую пані Софії за пригодницький дух, сміливість і прогресивність поглядів на той час. Її цікавість і любов до світу відчуваються в кожному рядку.
Аплодую пані Софії за пригодницький дух, сміливість і прогресивність поглядів на той час. Її цікавість і любов до світу відчуваються в кожному рядку.
September 15, 2025
Після прочитання зʼявляються ностальгія за цією подорожжю, тому варто читати без поспіху, смакувати описи і деталі. Бо книжка швидко закінчується. Але вона насичена, особливо контрастами. Араби vs французи - питання колоніалізму, чоловіки vs жінки - їх становище в суспільстві, навіть українці vs росіяни тут будуть. Яблонська захоплює своєю відкритістю, доброзичливістю, зацікавленістю, стійкістю, любовʼю до людей і вмінням знайти підхід до кожного. Вона поважає інші культури і не затьмарена імперським світоглядом, зберігаю свою українську ідентичність і збагачується через знайомство з іншими світоглядами.
December 8, 2025
Чар Марока - дебютний твір авторки. Їй радили змінити стиль, пом'якшити кути, адаптувати мову. Не послухалась, авжеж. Тому текст яскравий, самобутній, оригінальний, при цьому глибокий та змістовний
У своїх подорожах Яблонська - не туристка, типовими туристичними памʼятками вона затято нехтує, маршрутами не ходить. Її цікавить справжнє і неповерхневе. Важить не просто побачити, важить - зрозуміти
Тому вона у Марракеші, в кавʼярні грає в шахи з арабським намісником султана, вечеряє у нього в гаремі, пояснює хто такі українці і не панькається з його росіянкою-секретаркою. Ходить дивитись вуличні вистави і слухати місцеві оповідки, а вечорами, на дахах будинків, пʼє чай із арабськими жінками. Їде через кордон і пустелю до берберських поселень. Вслухається в молитви і пісні - не тільки в звук, але і в зміст. Придивляється, занурюється, аналізує й переповідає
Як і у всіх інших її творах, у цьому теж - сильна жіноча складова: арабська, берберська, європейська. Яблонська - українка і європейка. Інтелігентна, освічена, самостійна, рішуча. Своїх поглядів і стилю життя вона нікому не навʼязує, але впевнено відстоює. Інші культури і вдачі - спостерігає, пробує зрозуміти, часто приймає, інколи симпатизує
Як і у всіх інших її творах, у цьому теж - антиколоніалізм. Яблонська в своїй українськості непохитна і затята. Імперські замашки, будь-то вони російські, французькі, японські чи британські, завважує, підважує і не толерує
Практичної користі від читання цього тревелогу може й мало буде, але всі інші користі - гарантовані 💙
У своїх подорожах Яблонська - не туристка, типовими туристичними памʼятками вона затято нехтує, маршрутами не ходить. Її цікавить справжнє і неповерхневе. Важить не просто побачити, важить - зрозуміти
Тому вона у Марракеші, в кавʼярні грає в шахи з арабським намісником султана, вечеряє у нього в гаремі, пояснює хто такі українці і не панькається з його росіянкою-секретаркою. Ходить дивитись вуличні вистави і слухати місцеві оповідки, а вечорами, на дахах будинків, пʼє чай із арабськими жінками. Їде через кордон і пустелю до берберських поселень. Вслухається в молитви і пісні - не тільки в звук, але і в зміст. Придивляється, занурюється, аналізує й переповідає
Як і у всіх інших її творах, у цьому теж - сильна жіноча складова: арабська, берберська, європейська. Яблонська - українка і європейка. Інтелігентна, освічена, самостійна, рішуча. Своїх поглядів і стилю життя вона нікому не навʼязує, але впевнено відстоює. Інші культури і вдачі - спостерігає, пробує зрозуміти, часто приймає, інколи симпатизує
Як і у всіх інших її творах, у цьому теж - антиколоніалізм. Яблонська в своїй українськості непохитна і затята. Імперські замашки, будь-то вони російські, французькі, японські чи британські, завважує, підважує і не толерує
Практичної користі від читання цього тревелогу може й мало буде, але всі інші користі - гарантовані 💙
July 30, 2025
Це найцікавіше, що я читала за дуже довгий час. Пригоди, які смачною хмарою солодкої вати накривають з головою і не дають відірватися. Ти в них, прилипши до слів авторки, і відкривши рота в блаженному захваті, поглинаєш речення за реченням, розділ за розділом, розділяючи з нею цю карколомну подорож.
Документальне спостереження інакшого свіжого, навіть екзотичного життя, Софія веде з такою цікавістю і драйвом, звертаючи увагу на особливі штуки. Не туристка. Мандрівниця.
І це скоріше саме пригодницький роман, бо так її стиль письма і особистість яскраво виділяють це все.
Буквально відчувалось як проживання фрази "Тому, шо треба не всякой хуйньой заніматься, а жити інтєрєсно".
Ікона.
Документальне спостереження інакшого свіжого, навіть екзотичного життя, Софія веде з такою цікавістю і драйвом, звертаючи увагу на особливі штуки. Не туристка. Мандрівниця.
І це скоріше саме пригодницький роман, бо так її стиль письма і особистість яскраво виділяють це все.
Буквально відчувалось як проживання фрази "Тому, шо треба не всякой хуйньой заніматься, а жити інтєрєсно".
Ікона.
November 14, 2025
Спочатку я поставила чотири зірочки, але потім отямилася і поставила п'ять. Яблонська - феміністична ікона, про яку ми дізналися запізно. Чар Марока - це той тревелоґ, на який ми заслужили: пригодницький і захопливий. Яблонська зневажає туристів і воліє подорожувати непротореними стежками, сміливо і допитливо. В книжці повно культурного шоку і речей, які читати неприємно, але в той же час, це казка, в яку хочеться поринути: сидіти годинами в шалаші на даху Маракеша, вести теревені з подружками-арабками і грати в шахи з каїдом, розказуючи йому, чому українці - не росіяни.
February 11, 2023
Захоплива книга, написана неймовірно сміливою жінкою
May 8, 2021
Українська мова, яку ми втратили. І вона прекрасна
February 27, 2021
Перші думки, які приходять в голову після прочитання книги - легкість, посмішка, сонце.
Я була налаштована скептично чомусь, а після третини книжки - решту проковтнула в одну мить. Дуже сподобалась українська мова - інша ніж сучасна, із своїми словечками. Читавши, весь час думала: «ця дівчина з Галичини 100 років тому, маючи хоробре і спрагле до пригод серце, покоряла світ. Клас!»
Я була налаштована скептично чомусь, а після третини книжки - решту проковтнула в одну мить. Дуже сподобалась українська мова - інша ніж сучасна, із своїми словечками. Читавши, весь час думала: «ця дівчина з Галичини 100 років тому, маючи хоробре і спрагле до пригод серце, покоряла світ. Клас!»
Displaying 1 - 30 of 65 reviews