What do you think?
Rate this book
Ukrainian Voices #1
Український Майдан, російська війна. Хроніка та аналіз Революції Гідності
«Український Майдан, російська війна. Хроніка та аналіз Революції Гідності» — книжка Михайла Винницького, у якій детально та послідовно висвітлено події в Україні 2013–2018 рр. Ця історична праця поєднує в собі точку зору науковця і спостерігача-учасника, який брав активну участь у протестах. Під час Революції Гідності Михайло Винницький був постійним коментатором англомовних ЗМІ, здійснював аналіз поточних подій у своєму блозі «Думки з Києва». А згодом написав цю книжку, яка вперше побачила світ 2019-го року англійською мовою і стала внеском автора у відстоювання позицій України в її довголітній інформаційній війні.
560 pages, Hardcover
First published September 9, 2019
19 people are currently reading
339 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 18 of 18 reviews
December 25, 2025
Це хороша книга. Так, вона чорно-біла, але про це є пряме попередження і на початку і наприкінці книги. Тож вона цілком має право бути такою.
Хроніка дозволяє знову зануритись у ті події і допрожити їх, згадати щось своє тим, хто брав безпосередню участь. А для тих, хто був ще замалий - дізнатись, що ж тоді трапилось. Мова легка, читається швидко.
Мені особисто дуже сподобався підрозділ "нова форма патріотизму", і саме сприйняття Майдану, як довгограючої історії. Давно вже є відчуття, що будь-які зміни, навіть у власному житті - це не одна подія, це тривалий процес. Так, усвідомлення, прозріння, ініціація - це спалах, часто одне точкове переживання. Але потім перелаштування свого життя під це усвідомлення забирає не один рік. Що вже казати про життя не однієї людини, а цілого суспільства.
Схоже, сподівання на ривок вже вичерпались. Багато з тих, хто на першій хвилі поклав шмат життя на ці зміни - вже вигоріли. Частина зрушень призупинились чи відколитись назад. Ота загроза розгортання насильства через розчарування млявими реформами, стала більш гострою (загалом, книга написана через 4 роки після тих подій, а читається через 7 - і це відчутно. Цікаво, чи не хотілось автору оновити текст, чи дописати розділ з сьогоднішнього дня?)
Але все це - зовсім не привід зупинятись. Просто необхідно перелаштувати дихання зі спринту на марафон. Навчитись берегти людей. І не забувати, що це питання вибору не між різними шляхами - туди піти чи туди, це скоріш питання - бути чи не бути.
Хроніка дозволяє знову зануритись у ті події і допрожити їх, згадати щось своє тим, хто брав безпосередню участь. А для тих, хто був ще замалий - дізнатись, що ж тоді трапилось. Мова легка, читається швидко.
Мені особисто дуже сподобався підрозділ "нова форма патріотизму", і саме сприйняття Майдану, як довгограючої історії. Давно вже є відчуття, що будь-які зміни, навіть у власному житті - це не одна подія, це тривалий процес. Так, усвідомлення, прозріння, ініціація - це спалах, часто одне точкове переживання. Але потім перелаштування свого життя під це усвідомлення забирає не один рік. Що вже казати про життя не однієї людини, а цілого суспільства.
Схоже, сподівання на ривок вже вичерпались. Багато з тих, хто на першій хвилі поклав шмат життя на ці зміни - вже вигоріли. Частина зрушень призупинились чи відколитись назад. Ота загроза розгортання насильства через розчарування млявими реформами, стала більш гострою (загалом, книга написана через 4 роки після тих подій, а читається через 7 - і це відчутно. Цікаво, чи не хотілось автору оновити текст, чи дописати розділ з сьогоднішнього дня?)
Але все це - зовсім не привід зупинятись. Просто необхідно перелаштувати дихання зі спринту на марафон. Навчитись берегти людей. І не забувати, що це питання вибору не між різними шляхами - туди піти чи туди, це скоріш питання - бути чи не бути.
May 19, 2021
Крута книга, рекомендую кожному.
Основні виписки та цитати з книги:
"радійте життю і завжди пам'ятайте про жертви тих, хто зробив можливим ваше майбутнє"
"Якщо надбанням американскьої революції можна вважати поширення інститутів демократії, республіканської форми правління, а також ідеї суверенного індивіда-громадянина, яка їх підкріплює, то в процесі української революції ми стали свідками зародження нової (для світу!) концептуалізації "гідності" (як індивідуального, так і соціального - "персоналістичного" принципу), спроби інституціоналізації "природної справедливості", і нових форм гетерархії, які заперечують до того повсюдний консенсус, що для ефектиновності організацією має очолити "лідер". Ці всі ідеї ще мають віднайти своє інституційне втілення, але на все свій час."
"Ця книжка - не про причини російської агресії в Україні й не про геополітику регіону. Хоча ці теми теж згадано, все ж йдеться здебільшного про внутрішню трансформацію українського суспільства через подію, що стала відома як Революція Гідності."
"У суспільствознавчій літературі про революції виділяються дві класичні праці: "Про революцію" (On Revolusion) Ганни Арендт та "Держави і соціальні революції" (States and Social Revolutions) Теди Скочпол"
"Київською фазою Майдану рухав ідеалізм, вербалізований у таких термінах, як гідність та національне визволення"
"В ретроспективі протести 2004 року можна вважати чимось на кшталт "генеральної репетиції" Революції Гідності 2013-2014 років."
"Перемога Порошенка у першому турі була безпрецидентною. Такої широкої загальнодержавної підтримки не здобував жоден кандидат у пострадянській історії України."
"Відразу після катастрофи МН-17 виконувач обов'язків голови СБУ Валентин Наливайченко озвучив правдоподібну гіпотезу стосовно події, яка сталася того фатального дня. Відомо, що у Донецькій області є два міста з назвою Первомайське - це поширений топонім з радянських часів. Згідно з версією Наливайченка, комплекс "Бук" мали привезти до Первомайського, що на північний захід від Донецька (біля селища Піски), але його помилково відправили у Первомайське на південь від міста Сніжне, біля кордону між Донецькою та Луганською областями (неподалік від Тореза, де впали уламки МН-17). Якби це озброєння розгорнули у Первомайську біля селища Піски, то ракета "Бук" влучила б у літак "Аерофлоту", що летів з Москви до Ларники (Кіпр) і перетинав повітряний простір Донбасу на тій самій висоті і у той самий час, що й МН-17. Наливайченко заявляв, що якби цей літак збили, а уламки впали на підконтрольниій уряду території, Кремль вважав би цю подію приводом для відкритого вторгнення в материкову Україну (https://www.kyivpost.com/article/cont...)"
"Другі Мінські домовленості підписали 15 лютого 2015 року. Їхні умови були дуже схожими до Мінська-1, але тепер Путін був змушений визнати себе стороною конфлікту: за наполяганням Меркель, Олланда та Порошенка російський Президент особисто підписав угоду."
"справжнє значення української Революції Гідності полягає в її вказівній цінності: вона відкриває можливий вектор розвитку західної цивілізації від матеріалізму до ідеалізму як панівної парадигми."
"українська Революція Гідності була саме такою великою (цивілізаційною) революцією з трьома вимірами: національним, буржуазним та постмодерним."
"1 березня 2014 року Рада Федерації Російської Федерації (найвищий законодавчий орган країни) одностайно підтримала прохання Президента Путіна дозволити Збройним силам Російської Федерації діяти на території України."
"аналіз української Революції Гідності ... постулює Майдан та подальшу війну України з Росією як процес... процес можна зрозуміти крізь ідейну, а не матеріалістичну призму."
"готовність до пожертви заради "нації" стала визначальною характеристикою і майданівського революціонера і українського добровольця-захисника."
"... систему публічних закупівель Prozorro, яка виграла нагороду як один з найуспішніших реформаторських проєктів України, впроваджених після 2014 року і заощадила державній скарбниці понад 24 мільярди гривень у перші два роки після її запуску у 2015-му."
"слід визнати, що українська революція була аж ніяк не "периферійною" подією на краю Європи. У ній втілено ідеї, які з часом можуть стати фундаментом цивілізаційного розвитку на континенті і поза ним: перехід від індивідуалізму до персоналізму у соціальній взаємодії; перехід вді ієрархії до гетерархії у владних відносинах; спроба горизонталізувати суспільні відносини - особливо стосовно інституціоналізації "справедливості", - що відображає нову космологію та, ймовірно, всеохопні тенденції, які впливають на розвиток європейської (західної) цивілізації."
"ми стверджуємо, що українська Революція Гідності була реалізацією ширшої (тривалої і глобальної) трансформації ідей, що лежать в основі соціокультурної системи, відомої як "модерн""
""персоналізм" - світогляду, що підкреслює центральність соціально інтегрованої особистості як точки відліку для моральної та політичної рефлексії. Хоча персоналізм не представляє якусь конкретну школу або доктрину, він "підкреслює важливість, унікальність та недоторканість людини, а також виміру тих важливих зв'язків або спільноти, у яких вона перебуває""
"бути людиною означає органічно поєднувати особисте і спільне"
"Децентралізація, безумовно, була одним із головних досягнень у післямайданівських реформах України."
"Поза сумнівом, квітучі ліберальні демократії грунтуються на стабільних "правилах гри", які формалізовані у законах і мають неформальну підтримку норм, етики та суспільних умовностей. Дотримання цих правил забезпечується безпосередньо державою."
"Українці назвали події 2013-2014 років "Революцією Гідності". Ця назва і глибока, і точна. Вона відображає дуже філософські реалії досвіду Майдану. Протягом трьох місяців мирного протесту кожен зрозумів, що насправді означає бути Людиною"
"Майдан - час і місце для того, щоб відкрити власну особистість; встановити зв'язок з іншими; заявити про власні переконання та захистити їх. І зрозуміти чи навіть радже відчути, що мільйони інших вірять у те саме, що й ти."
Основні виписки та цитати з книги:
"радійте життю і завжди пам'ятайте про жертви тих, хто зробив можливим ваше майбутнє"
"Якщо надбанням американскьої революції можна вважати поширення інститутів демократії, республіканської форми правління, а також ідеї суверенного індивіда-громадянина, яка їх підкріплює, то в процесі української революції ми стали свідками зародження нової (для світу!) концептуалізації "гідності" (як індивідуального, так і соціального - "персоналістичного" принципу), спроби інституціоналізації "природної справедливості", і нових форм гетерархії, які заперечують до того повсюдний консенсус, що для ефектиновності організацією має очолити "лідер". Ці всі ідеї ще мають віднайти своє інституційне втілення, але на все свій час."
"Ця книжка - не про причини російської агресії в Україні й не про геополітику регіону. Хоча ці теми теж згадано, все ж йдеться здебільшного про внутрішню трансформацію українського суспільства через подію, що стала відома як Революція Гідності."
"У суспільствознавчій літературі про революції виділяються дві класичні праці: "Про революцію" (On Revolusion) Ганни Арендт та "Держави і соціальні революції" (States and Social Revolutions) Теди Скочпол"
"Київською фазою Майдану рухав ідеалізм, вербалізований у таких термінах, як гідність та національне визволення"
"В ретроспективі протести 2004 року можна вважати чимось на кшталт "генеральної репетиції" Революції Гідності 2013-2014 років."
"Перемога Порошенка у першому турі була безпрецидентною. Такої широкої загальнодержавної підтримки не здобував жоден кандидат у пострадянській історії України."
"Відразу після катастрофи МН-17 виконувач обов'язків голови СБУ Валентин Наливайченко озвучив правдоподібну гіпотезу стосовно події, яка сталася того фатального дня. Відомо, що у Донецькій області є два міста з назвою Первомайське - це поширений топонім з радянських часів. Згідно з версією Наливайченка, комплекс "Бук" мали привезти до Первомайського, що на північний захід від Донецька (біля селища Піски), але його помилково відправили у Первомайське на південь від міста Сніжне, біля кордону між Донецькою та Луганською областями (неподалік від Тореза, де впали уламки МН-17). Якби це озброєння розгорнули у Первомайську біля селища Піски, то ракета "Бук" влучила б у літак "Аерофлоту", що летів з Москви до Ларники (Кіпр) і перетинав повітряний простір Донбасу на тій самій висоті і у той самий час, що й МН-17. Наливайченко заявляв, що якби цей літак збили, а уламки впали на підконтрольниій уряду території, Кремль вважав би цю подію приводом для відкритого вторгнення в материкову Україну (https://www.kyivpost.com/article/cont...)"
"Другі Мінські домовленості підписали 15 лютого 2015 року. Їхні умови були дуже схожими до Мінська-1, але тепер Путін був змушений визнати себе стороною конфлікту: за наполяганням Меркель, Олланда та Порошенка російський Президент особисто підписав угоду."
"справжнє значення української Революції Гідності полягає в її вказівній цінності: вона відкриває можливий вектор розвитку західної цивілізації від матеріалізму до ідеалізму як панівної парадигми."
"українська Революція Гідності була саме такою великою (цивілізаційною) революцією з трьома вимірами: національним, буржуазним та постмодерним."
"1 березня 2014 року Рада Федерації Російської Федерації (найвищий законодавчий орган країни) одностайно підтримала прохання Президента Путіна дозволити Збройним силам Російської Федерації діяти на території України."
"аналіз української Революції Гідності ... постулює Майдан та подальшу війну України з Росією як процес... процес можна зрозуміти крізь ідейну, а не матеріалістичну призму."
"готовність до пожертви заради "нації" стала визначальною характеристикою і майданівського революціонера і українського добровольця-захисника."
"... систему публічних закупівель Prozorro, яка виграла нагороду як один з найуспішніших реформаторських проєктів України, впроваджених після 2014 року і заощадила державній скарбниці понад 24 мільярди гривень у перші два роки після її запуску у 2015-му."
"слід визнати, що українська революція була аж ніяк не "периферійною" подією на краю Європи. У ній втілено ідеї, які з часом можуть стати фундаментом цивілізаційного розвитку на континенті і поза ним: перехід від індивідуалізму до персоналізму у соціальній взаємодії; перехід вді ієрархії до гетерархії у владних відносинах; спроба горизонталізувати суспільні відносини - особливо стосовно інституціоналізації "справедливості", - що відображає нову космологію та, ймовірно, всеохопні тенденції, які впливають на розвиток європейської (західної) цивілізації."
"ми стверджуємо, що українська Революція Гідності була реалізацією ширшої (тривалої і глобальної) трансформації ідей, що лежать в основі соціокультурної системи, відомої як "модерн""
""персоналізм" - світогляду, що підкреслює центральність соціально інтегрованої особистості як точки відліку для моральної та політичної рефлексії. Хоча персоналізм не представляє якусь конкретну школу або доктрину, він "підкреслює важливість, унікальність та недоторканість людини, а також виміру тих важливих зв'язків або спільноти, у яких вона перебуває""
"бути людиною означає органічно поєднувати особисте і спільне"
"Децентралізація, безумовно, була одним із головних досягнень у післямайданівських реформах України."
"Поза сумнівом, квітучі ліберальні демократії грунтуються на стабільних "правилах гри", які формалізовані у законах і мають неформальну підтримку норм, етики та суспільних умовностей. Дотримання цих правил забезпечується безпосередньо державою."
"Українці назвали події 2013-2014 років "Революцією Гідності". Ця назва і глибока, і точна. Вона відображає дуже філософські реалії досвіду Майдану. Протягом трьох місяців мирного протесту кожен зрозумів, що насправді означає бути Людиною"
"Майдан - час і місце для того, щоб відкрити власну особистість; встановити зв'язок з іншими; заявити про власні переконання та захистити їх. І зрозуміти чи навіть радже відчути, що мільйони інших вірять у те саме, що й ти."
August 13, 2021
Ця книжка потрібна й важлива, навіть (а може й особливо) зараз, коли запал після Майдану значною мірою погас, а нові й нові інфоприводи забрали увагу людей від значення усіх тих подій, що відбулися і далі відбуваються в Україні та світі. Автор добре зазначив у післямові, що хроніку емоційно може пережити людина, яка вже емпатично налаштована до подій Майдану і війни, та навіть у протилежному випадку є ще й частина аналізу, яка буде корисна кожному
March 13, 2024
Відгук від 22.04.2021
Згадати все.
Від перших днів протесту під осіннім дощем, коли здавалося, що нічого з цього не буде, крізь шок від нічного нападу під стелою, атаку на Банковій, перші барикади і відчуття ліктя, кашель і сльози від димових гранат, сердитий протест на "груші", перші коктейлі Молотова, позичені мотоциклетні обладунки, тривожні безсонні ночі, поїздки з "кавалерією" Майдану до Межигір'я, перші смерті, Будинок Профспілок у вогні, купівля ліків, вогнегасників, організація підвозу шин, знайдених під час пробіжки у лісі, смерть того, кого добре знав, розпач і "Пливе кача".
Побачити загальну картину. Що, де, коли, як. Спроба відповісти чому. Намагання зрозуміти.
Революція Гідності, як одна з предтеч можливості еволюції світового порядку, переходу на інший рівень, росія як загроза всьому світу, який ми знаємо.
Звісно, "Український майдан, російська війна. Хроніка та аналіз Революції Гідності" – книга суб'єктивна і її автор Михайло Винницький не приховує свого чорно-білого погляду на події, якими ми хотіли, якими ми збиралися поміняти правила гри, досягти справедливості, змінити країну. Утім, разом із тим, цей його погляд значно глибший та ширший, ніж будь-який мій.
Зважаючи на те, що ця книга допомагає згадати пережите, повертає до емоцій вже семирічної давнини, попри те, що і хроніка подій, і їхній аналіз обмежуються початком виборчої кампанії 2019 року, результати якої я досі не можу сприймати без огиди, широкий погляд автора, вписування Революції Гідності у світовий цивілізаційний контекст та важливість збурених нею ідей та проблем для майбутнього всього світу залишають шпаринку для надії.
Наш ворог не лише сильний, але й підступний, війна вже давно відбувається не лише на фронті чи в ООН, найважливіша її битва зараз ведеться у наших серцях і головах.
Відступати теж немає куди, Україна у нас одна.
Згадати все.
Від перших днів протесту під осіннім дощем, коли здавалося, що нічого з цього не буде, крізь шок від нічного нападу під стелою, атаку на Банковій, перші барикади і відчуття ліктя, кашель і сльози від димових гранат, сердитий протест на "груші", перші коктейлі Молотова, позичені мотоциклетні обладунки, тривожні безсонні ночі, поїздки з "кавалерією" Майдану до Межигір'я, перші смерті, Будинок Профспілок у вогні, купівля ліків, вогнегасників, організація підвозу шин, знайдених під час пробіжки у лісі, смерть того, кого добре знав, розпач і "Пливе кача".
Побачити загальну картину. Що, де, коли, як. Спроба відповісти чому. Намагання зрозуміти.
Революція Гідності, як одна з предтеч можливості еволюції світового порядку, переходу на інший рівень, росія як загроза всьому світу, який ми знаємо.
Звісно, "Український майдан, російська війна. Хроніка та аналіз Революції Гідності" – книга суб'єктивна і її автор Михайло Винницький не приховує свого чорно-білого погляду на події, якими ми хотіли, якими ми збиралися поміняти правила гри, досягти справедливості, змінити країну. Утім, разом із тим, цей його погляд значно глибший та ширший, ніж будь-який мій.
Зважаючи на те, що ця книга допомагає згадати пережите, повертає до емоцій вже семирічної давнини, попри те, що і хроніка подій, і їхній аналіз обмежуються початком виборчої кампанії 2019 року, результати якої я досі не можу сприймати без огиди, широкий погляд автора, вписування Революції Гідності у світовий цивілізаційний контекст та важливість збурених нею ідей та проблем для майбутнього всього світу залишають шпаринку для надії.
Наш ворог не лише сильний, але й підступний, війна вже давно відбувається не лише на фронті чи в ООН, найважливіша її битва зараз ведеться у наших серцях і головах.
Відступати теж немає куди, Україна у нас одна.
March 18, 2022
Russia Invaded
Russia has invaded twice Knowing this information about the invasion of 2013 - 2014 gives you a picture of the Ukrainian people and why they won't collapse anytime soon. We all need to stand with Ukraine.
Russia has invaded twice Knowing this information about the invasion of 2013 - 2014 gives you a picture of the Ukrainian people and why they won't collapse anytime soon. We all need to stand with Ukraine.
June 9, 2021
Цікавий підхід до переосмислення культурних передумов та ролі Майдану і московської агресії в розвитку європейської цивілізації. Так чи інакше, ми потребуємо більше таких наративів.
September 13, 2024
Good book but I think I've read everything there was to read on Ukraine, Russo-Ukrainian War, and politics of the region so I didn't find anything new in it.
March 3, 2024
(The English review is placed beneath the Russian one)
«Не дай Бог увидеть русский бунт, бессмысленный и беспощадный» А. С. Пушкин
В этом мире того, что хотелось бы нам нет!
Мы верим, что в силах его изменить, да!
Но, революция, ты научила нас
Верить в несправедливость добра.
Сколько миров мы сжигаем в час
Во имя твоего святого костра?
Если рассматривать эту книгу как неофициальную точку зрения украинского правительства на Евромайдан-2014, то написано очень даже неплохо. Конечно, это всё ещё официозный нарратив, однако он более умеренный, чем тот, что можно увидеть с российской стороны. Так же понятно, почему книга была переведена на английский, ибо РФ, начиная с президентства Путина, активно поощряет распространение российской позиции по различным вопросам. Я уже прочитал огромное количество книг, в которых легко угадывается «российская точка зрения». У Украины таких возможностей нет, за исключением господина Serhii Plokhy. Поэтому как украинский взгляд на данный вопрос, книга заслуживает отрицательной оценки, конечно, ибо у меня очень стойкое непринятие к любой пропаганде. Но в данном случаи я всё же сделаю исключение, ибо нужно отдать должное автору, в данных обстоятельствах он написал максимум того, что он мог. О чём это я? Ну, спросить можно у Олесь Бузины, в чём может состоять проблема (это шутка конечно, но в каждой шутке лишь доля шутки).
Что касается книги и той темы, которую затрагивает эта книга, то я бы порекомендовал обратить внимание на другую книгу о Евромайдане-2014, «The Ukrainian Night: An Intimate History of Revolution». Да, в ней автор тоже не рассматривает многие «неудобные» вопросы, тем не менее, она мне показалась честной и относительно независимой. Вообще, нужно учесть, что на тему Евромайдана-2014 написано мало книг (я имею в виду реальных исследований, а не пропаганды с той или иной стороны). Даже сегодня трудно понять, кто же, условно говоря, «бросил камень первым». Разумеется, автор обсуждаемой книги всю вину возлагает на Януковича, но как показали многие англоязычные авторы книг на тему украинского кризиса 2014 года, не всё так просто как это хотят показать. К примеру, большой друг Украины (пишу это без всякой иронии) Samir Puri в своей книге «Russia's Road to War with Ukraine: Invasion amidst the ashes of empires» пишет следующее:
«... how should one characterise this phase of armed conflict? When it comes to the terminology of ‘invasion’, ‘proxy war’ and ‘civil war’, choosing one term is unwise. It was definitely an invasion; it involved proxies; but it also ignited some of Ukraine’s existing fault lines. Even as Russian soldiers and volunteers crossed the border to foment chaos, there were local people who decided to take up arms against Ukraine’s government. There were socio-economic and identity issues at stake in east Ukraine that had contributed to a local sense of alienation, and exploiting this was essential to Russia’s proxy war approach. However, it should be stressed there was no chance that Ukraine would have ever suffered a civil war without Russia’s malign hand».
Вот это - объективный подход. То же самое можно встретить во всех книгах написанных не этническими украинцами и россиянами (именно поэтому я стараюсь такие книги не читать). Так почему же автор этой книги, который является не журналистом, а учёным, предлагает читателю чёрно-белую картину?
Автор, конечно, пытается быть объективным, но получается у него плохо. К примеру, автор умалчивает об радикальных украинских правых националистах, хотя именно они и сбросили Януковича. Насколько сильно их влияние, и какие отношения имеются между украинскими националистами, к примеру, с Arsen Avakov? Автор не упоминает их воззрений, которые сводятся к построению украинской диктатуры - Украины для украинцев. Да, многие украинские националисты имеют российское происхождение (т.е. были рождены в РФ), но автор не затрагивает этот вопрос вообще. Возможно, влияние националистов настолько мало что не стоит этому посвящать время? Этого, конечно, нельзя исключать, но у меня есть сомнения на этот счёт. Тем не менее, с моей точки зрения, радикальные украинские националисты являются пешками, ибо главными фигурами являются украинские политики, которые поднялись в 2004 году, но о них автор ничего не говорит. Насколько велика их вина в том, что произошло? К примеру, стоило ли им пойти наперекор Майдану и заключить мирное соглашение с Януковичем? А может, вообще нужна была настоящая революция, а не то, что мы увидели в 2014 году в Киеве, которая очень сильно смахивала на революцию а-ля Ельцин-91? Может быть, нужна была такая революция, о которой когда-то сказал Пушкин, «Не дай Бог увидеть русский бунт, бессмысленный и беспощадный»? А почему бы и нет? Сегодня можно уже с большой уверенностью утверждать, что Майдан-2014 изменил не так и много в украинской политике, т.е. как олигархи сидели на своих местах, и как коррупция разъедала общество так всё и осталось. Возможно, нужна была такая революция, которая смела бы всех этих политиканов и привела во власть совершенно новых людей, которые никаким олигархам ничего не должны? Конечно, такая Революция могла бы ввергнуть страну в ещё больший кризис, и даже привела бы к расколу страны. Это всё возможности, но моя идея состоит в том, что автор этой книги ничего не обсуждает, он не размышляет, не задаётся вопросами. Он не задумывается над тем, правильно ли поступили те или иные политические группы людей в тот момент. Моя идея состоит в том, что интеллигенция должна обдумывать события, а не выполнять работу журналиста, просто пересказывая хронологию событий. Возможно, автор находился в жёстких рамках сложной политической и общественной ситуации, но стоило ли тогда писать книгу и переводить её на английский? Наверно нет, если только ты не излагаешь официальную позицию своего государства. В таком случаи ты как бы пишешь не от себя, а «по должности».
К сожалению, автор решил не ограничиваться одним только Майданом-2014 и в книге даётся беглый взгляд на аннексию Крыма и последующие военные действия на востоке Украины. Ну, с Крымом всё понятно, ибо в данном вопросе все авторы едины в своём мнении, за исключением тех, кто откровенно отрабатывает путинскую версию. А вот о причинах, почему вспыхнул восток Украины, автор умалчивает. Есть очень интересная книга о том, почему же в одном украинской регионе сепаратисты победили (Донецк), а в другом - нет (Харьков). Книга называется «The Donbas Conflict in Ukraine: Elites, Protest, and Partition». В этой книге речь идёт о региональных элитах, которые серьёзно поспособствовали успеху так называемой «русской весне». Да, Россия тоже приложила руку, но подумайте: как Гиркин со своим небольшим отрядом смог справится со всеми силовиками этого очень непростого украинского региона? Как он смог спокойно перейти границу, к примеру? Автор подаёт ситуацию в очень упрощённом виде, но как учёный он определённо понимает, что без соглашения с политической и силовой элитой Донбасса никакой Гиркин там долго бы не продержался. Моя идея в том, что автор в своей книге постарался сделать максимум, чтобы читатель не подумал чего-нибудь плохого про украинскую политическую элиту, которая, с моей точки зрения, несёт ответственность (пусть меньшую) за всё то, что происходило на территории Украины, начиная с 2004 года. И вот это самое печально, ибо, судя по книге, украинская власть чуть ли не святая и если бы не предательские действия со стороны России ничего бы не было. Это верно, что если бы у Украины были бы вменяемые соседи (не забываем про Беларусь), то ничего бы в 2014 не произошло бы на востоке Украины. Это правда. Но реальность такая, какая есть и то, что россияне могут начать стрелять в украинцев, было ясно, начиная с 2008 года (а возможно и раньше). Возникает вопрос: что предприняло украинское правительство, чтобы 1. избежать такого сценария и 2. максимально эффективно противостоять российской армии, если не получится избежать прямого военного столкновения? Автор не задаётся этими вопросами, поэтому отвечу я: украинская власть не сделала ничего ни в 2004, ни в 2008, ни в 2014, ни 2022 (за несколько месяцев до вторжения). Не отрицая вину РФ, стоит помнить, что, говоря словами Библии, камни разбрасывала не только Россия, но и Украина.
If we consider this book as an unofficial point of view of the Ukrainian government on Euromaidan 2014, then the writing is not bad at all. Of course, it is still an official narrative, but it is more moderate than what can be seen from the Russian side. It is also understandable why the book was translated into English, as the Russian Federation, since Putin's presidency, has been actively encouraging the dissemination of the Russian position on various issues. I have already read a great number of books in which the "Russian point of view" is easily guessed. Ukraine has no such opportunities except for Mr. Serhii Plokhy. Therefore, as a Ukrainian view on this issue, the book deserves a negative assessment, of course, because I have a very strong aversion to any propaganda. But in this case, I will still make an exception because you have to give credit to the author: in these circumstances, he wrote the maximum of what he could. What am I saying? Well, you can ask Oles Buzina what the problem might be (this is a joke, of course, but every joke has only a bit of a joke/"behind every joke there is some truth").
As for the book and the topic that this book covers, I would recommend paying attention to another book about Euromaidan 2014, "The Ukrainian Night: An Intimate History of Revolution." Yes, the author doesn't address many "uncomfortable" issues in it either, however, I found this book to be honest and relatively unbiased. In general, we should take into account that few books have been written on the topic of Euromaidan-2014 (I mean real research, not propaganda from one side or the other). Even today, it is difficult to understand who, conditionally speaking, "threw the stone first." Of course, the author of the book under discussion puts all the blame on Yanukovych, but as many English-language authors of books on the Ukrainian crisis of 2014 have shown, not everything is as simple as they want to show. For example, a great friend of Ukraine (I write this without any irony) Samir Puri, in his book "Russia's Road to War with Ukraine: Invasion amidst the Ashes of Empires," writes the following:
«... how should one characterise this phase of armed conflict? When it comes to the terminology of ‘invasion’, ‘proxy war’ and ‘civil war’, choosing one term is unwise. It was definitely an invasion; it involved proxies; but it also ignited some of Ukraine’s existing fault lines. Even as Russian soldiers and volunteers crossed the border to foment chaos, there were local people who decided to take up arms against Ukraine’s government. There were socio-economic and identity issues at stake in east Ukraine that had contributed to a local sense of alienation, and exploiting this was essential to Russia’s proxy war approach. However, it should be stressed there was no chance that Ukraine would have ever suffered a civil war without Russia’s malign hand».
This is an objective approach. The same can be found in all books written by non-ethnic Ukrainians and Russians (which is why I try not to read such books). So why does the author of this book, who is not a journalist but a professor, offer the reader a black-and-white picture?
The author, of course, tries to be objective, but he does not succeed very well. For example, the author is silent about radical Ukrainian right-wing nationalists, although it was they who brought down Yanukovych. How strong is their influence, and what is the relationship between Ukrainian nationalists, for example, and Arsen Avakov? The author does not mention their views, which boil down to building a Ukrainian dictatorship - Ukraine for Ukrainians. Yes, many Ukrainian nationalists are of Russian origin (i.e., were born in the Russian Federation), but the author does not address this issue at all. Perhaps the influence of nationalists is so small that it is not worth devoting time to it. This certainly cannot be ruled out, but I have my doubts about it. Nevertheless, from my point of view, the radical Ukrainian nationalists are pawns, because the main figures are the Ukrainian politicians who rose in 2004, but the author says nothing about them. How great is their guilt in what happened? For example, should they have gone against the Maidan and made a peace agreement with Yanukovych? Or maybe we needed a real revolution instead of what we saw in 2014 in Kiev, which looked very much like a revolution a la Yeltsin-91? Maybe we needed such a revolution, about which Pushkin once said, "God save us from seeing a Russian revolt, senseless and merciless"? And why not? Today, we can say with great confidence that Maidan-2014 has not changed much in Ukrainian politics, i.e., as oligarchs sat in their places and as corruption corroded the society, everything remained the same. Perhaps there was a need for such a revolution, which would have swept away all these politicians and brought into power completely new people who do not owe anything to any oligarchs. Of course, such a Revolution could plunge the country into an even greater crisis and would even lead to the splitting of the country. These are all possibilities, but my idea is that the author of this book does not discuss anything, does not reflect, and does not question. He does not think about whether certain political groups of people did the right thing at that moment. My idea is that intellectuals should reflect on events and not do the work of a journalist by simply retelling the chronology of events. The author may have been under the rigors of a difficult political and social situation, but then, was it worth writing the book and translating it into English? Probably not, unless you are presenting the official position of your state. In that case, you're not writing from yourself, you're writing "ex officio."
Unfortunately, the author decided not to limit himself to Maidan 2014, and the book gives a brief look at the annexation of Crimea and subsequent military actions in eastern Ukraine. Well, everything is clear with Crimea because, in this matter, all the authors are unanimous in their opinion, except for those who openly work out Putin's version. However, the author is silent about the reasons why the east of Ukraine erupted. There is a very interesting book about why separatists won in one Ukrainian region (Donetsk) and not in another (Kharkiv). The book is called "The Donbas Conflict in Ukraine: Elites, Protest, and Partition." This book is about regional elites who seriously contributed to the success of the so-called "Russian Spring." Yes, Russia also had a hand in this, but think about it: how could Igor Girkin and his small detachment cope with all the security forces in this very difficult Ukrainian region? How could he calmly cross the border, for example? The author presents the situation in a very simplified way, but, as a scientist, he definitely realizes that without an agreement with the political and security elite of Donbass, Girkin would not have lasted long there. My idea is that the author (in his book) tried to do his best so that the reader would not think anything bad about the Ukrainian political elite, which, from my point of view, is responsible (albeit less) for everything that has happened on the territory of Ukraine since 2004. This is the saddest thing because, judging by the book, the Ukrainian government is almost a saint, and if it were not for the treacherous actions of Russia, nothing would have happened. It is true that if Ukraine had sane neighbors (let's not forget about Belarus), nothing would have happened in eastern Ukraine in 2014. This is true. But the reality is what it is, and the fact that Russians can start shooting at Ukrainians has been clear since 2008 (and maybe even earlier). The question arises: what did the Ukrainian government do to 1. avoid such a scenario and 2. maximize its effectiveness against the Russian army if a direct military confrontation could not be avoided? The author does not ask these questions, so I will answer: the Ukrainian government did nothing in 2004, 2008, 2014, or 2022 (a few months before the invasion). Without denying Russia's guilt, it is worth remembering that, speaking the words of the Bible, it was not only Russia that threw away stones but Ukraine as well.
«Не дай Бог увидеть русский бунт, бессмысленный и беспощадный» А. С. Пушкин
В этом мире того, что хотелось бы нам нет!
Мы верим, что в силах его изменить, да!
Но, революция, ты научила нас
Верить в несправедливость добра.
Сколько миров мы сжигаем в час
Во имя твоего святого костра?
Если рассматривать эту книгу как неофициальную точку зрения украинского правительства на Евромайдан-2014, то написано очень даже неплохо. Конечно, это всё ещё официозный нарратив, однако он более умеренный, чем тот, что можно увидеть с российской стороны. Так же понятно, почему книга была переведена на английский, ибо РФ, начиная с президентства Путина, активно поощряет распространение российской позиции по различным вопросам. Я уже прочитал огромное количество книг, в которых легко угадывается «российская точка зрения». У Украины таких возможностей нет, за исключением господина Serhii Plokhy. Поэтому как украинский взгляд на данный вопрос, книга заслуживает отрицательной оценки, конечно, ибо у меня очень стойкое непринятие к любой пропаганде. Но в данном случаи я всё же сделаю исключение, ибо нужно отдать должное автору, в данных обстоятельствах он написал максимум того, что он мог. О чём это я? Ну, спросить можно у Олесь Бузины, в чём может состоять проблема (это шутка конечно, но в каждой шутке лишь доля шутки).
Что касается книги и той темы, которую затрагивает эта книга, то я бы порекомендовал обратить внимание на другую книгу о Евромайдане-2014, «The Ukrainian Night: An Intimate History of Revolution». Да, в ней автор тоже не рассматривает многие «неудобные» вопросы, тем не менее, она мне показалась честной и относительно независимой. Вообще, нужно учесть, что на тему Евромайдана-2014 написано мало книг (я имею в виду реальных исследований, а не пропаганды с той или иной стороны). Даже сегодня трудно понять, кто же, условно говоря, «бросил камень первым». Разумеется, автор обсуждаемой книги всю вину возлагает на Януковича, но как показали многие англоязычные авторы книг на тему украинского кризиса 2014 года, не всё так просто как это хотят показать. К примеру, большой друг Украины (пишу это без всякой иронии) Samir Puri в своей книге «Russia's Road to War with Ukraine: Invasion amidst the ashes of empires» пишет следующее:
«... how should one characterise this phase of armed conflict? When it comes to the terminology of ‘invasion’, ‘proxy war’ and ‘civil war’, choosing one term is unwise. It was definitely an invasion; it involved proxies; but it also ignited some of Ukraine’s existing fault lines. Even as Russian soldiers and volunteers crossed the border to foment chaos, there were local people who decided to take up arms against Ukraine’s government. There were socio-economic and identity issues at stake in east Ukraine that had contributed to a local sense of alienation, and exploiting this was essential to Russia’s proxy war approach. However, it should be stressed there was no chance that Ukraine would have ever suffered a civil war without Russia’s malign hand».
Вот это - объективный подход. То же самое можно встретить во всех книгах написанных не этническими украинцами и россиянами (именно поэтому я стараюсь такие книги не читать). Так почему же автор этой книги, который является не журналистом, а учёным, предлагает читателю чёрно-белую картину?
Автор, конечно, пытается быть объективным, но получается у него плохо. К примеру, автор умалчивает об радикальных украинских правых националистах, хотя именно они и сбросили Януковича. Насколько сильно их влияние, и какие отношения имеются между украинскими националистами, к примеру, с Arsen Avakov? Автор не упоминает их воззрений, которые сводятся к построению украинской диктатуры - Украины для украинцев. Да, многие украинские националисты имеют российское происхождение (т.е. были рождены в РФ), но автор не затрагивает этот вопрос вообще. Возможно, влияние националистов настолько мало что не стоит этому посвящать время? Этого, конечно, нельзя исключать, но у меня есть сомнения на этот счёт. Тем не менее, с моей точки зрения, радикальные украинские националисты являются пешками, ибо главными фигурами являются украинские политики, которые поднялись в 2004 году, но о них автор ничего не говорит. Насколько велика их вина в том, что произошло? К примеру, стоило ли им пойти наперекор Майдану и заключить мирное соглашение с Януковичем? А может, вообще нужна была настоящая революция, а не то, что мы увидели в 2014 году в Киеве, которая очень сильно смахивала на революцию а-ля Ельцин-91? Может быть, нужна была такая революция, о которой когда-то сказал Пушкин, «Не дай Бог увидеть русский бунт, бессмысленный и беспощадный»? А почему бы и нет? Сегодня можно уже с большой уверенностью утверждать, что Майдан-2014 изменил не так и много в украинской политике, т.е. как олигархи сидели на своих местах, и как коррупция разъедала общество так всё и осталось. Возможно, нужна была такая революция, которая смела бы всех этих политиканов и привела во власть совершенно новых людей, которые никаким олигархам ничего не должны? Конечно, такая Революция могла бы ввергнуть страну в ещё больший кризис, и даже привела бы к расколу страны. Это всё возможности, но моя идея состоит в том, что автор этой книги ничего не обсуждает, он не размышляет, не задаётся вопросами. Он не задумывается над тем, правильно ли поступили те или иные политические группы людей в тот момент. Моя идея состоит в том, что интеллигенция должна обдумывать события, а не выполнять работу журналиста, просто пересказывая хронологию событий. Возможно, автор находился в жёстких рамках сложной политической и общественной ситуации, но стоило ли тогда писать книгу и переводить её на английский? Наверно нет, если только ты не излагаешь официальную позицию своего государства. В таком случаи ты как бы пишешь не от себя, а «по должности».
К сожалению, автор решил не ограничиваться одним только Майданом-2014 и в книге даётся беглый взгляд на аннексию Крыма и последующие военные действия на востоке Украины. Ну, с Крымом всё понятно, ибо в данном вопросе все авторы едины в своём мнении, за исключением тех, кто откровенно отрабатывает путинскую версию. А вот о причинах, почему вспыхнул восток Украины, автор умалчивает. Есть очень интересная книга о том, почему же в одном украинской регионе сепаратисты победили (Донецк), а в другом - нет (Харьков). Книга называется «The Donbas Conflict in Ukraine: Elites, Protest, and Partition». В этой книге речь идёт о региональных элитах, которые серьёзно поспособствовали успеху так называемой «русской весне». Да, Россия тоже приложила руку, но подумайте: как Гиркин со своим небольшим отрядом смог справится со всеми силовиками этого очень непростого украинского региона? Как он смог спокойно перейти границу, к примеру? Автор подаёт ситуацию в очень упрощённом виде, но как учёный он определённо понимает, что без соглашения с политической и силовой элитой Донбасса никакой Гиркин там долго бы не продержался. Моя идея в том, что автор в своей книге постарался сделать максимум, чтобы читатель не подумал чего-нибудь плохого про украинскую политическую элиту, которая, с моей точки зрения, несёт ответственность (пусть меньшую) за всё то, что происходило на территории Украины, начиная с 2004 года. И вот это самое печально, ибо, судя по книге, украинская власть чуть ли не святая и если бы не предательские действия со стороны России ничего бы не было. Это верно, что если бы у Украины были бы вменяемые соседи (не забываем про Беларусь), то ничего бы в 2014 не произошло бы на востоке Украины. Это правда. Но реальность такая, какая есть и то, что россияне могут начать стрелять в украинцев, было ясно, начиная с 2008 года (а возможно и раньше). Возникает вопрос: что предприняло украинское правительство, чтобы 1. избежать такого сценария и 2. максимально эффективно противостоять российской армии, если не получится избежать прямого военного столкновения? Автор не задаётся этими вопросами, поэтому отвечу я: украинская власть не сделала ничего ни в 2004, ни в 2008, ни в 2014, ни 2022 (за несколько месяцев до вторжения). Не отрицая вину РФ, стоит помнить, что, говоря словами Библии, камни разбрасывала не только Россия, но и Украина.
If we consider this book as an unofficial point of view of the Ukrainian government on Euromaidan 2014, then the writing is not bad at all. Of course, it is still an official narrative, but it is more moderate than what can be seen from the Russian side. It is also understandable why the book was translated into English, as the Russian Federation, since Putin's presidency, has been actively encouraging the dissemination of the Russian position on various issues. I have already read a great number of books in which the "Russian point of view" is easily guessed. Ukraine has no such opportunities except for Mr. Serhii Plokhy. Therefore, as a Ukrainian view on this issue, the book deserves a negative assessment, of course, because I have a very strong aversion to any propaganda. But in this case, I will still make an exception because you have to give credit to the author: in these circumstances, he wrote the maximum of what he could. What am I saying? Well, you can ask Oles Buzina what the problem might be (this is a joke, of course, but every joke has only a bit of a joke/"behind every joke there is some truth").
As for the book and the topic that this book covers, I would recommend paying attention to another book about Euromaidan 2014, "The Ukrainian Night: An Intimate History of Revolution." Yes, the author doesn't address many "uncomfortable" issues in it either, however, I found this book to be honest and relatively unbiased. In general, we should take into account that few books have been written on the topic of Euromaidan-2014 (I mean real research, not propaganda from one side or the other). Even today, it is difficult to understand who, conditionally speaking, "threw the stone first." Of course, the author of the book under discussion puts all the blame on Yanukovych, but as many English-language authors of books on the Ukrainian crisis of 2014 have shown, not everything is as simple as they want to show. For example, a great friend of Ukraine (I write this without any irony) Samir Puri, in his book "Russia's Road to War with Ukraine: Invasion amidst the Ashes of Empires," writes the following:
«... how should one characterise this phase of armed conflict? When it comes to the terminology of ‘invasion’, ‘proxy war’ and ‘civil war’, choosing one term is unwise. It was definitely an invasion; it involved proxies; but it also ignited some of Ukraine’s existing fault lines. Even as Russian soldiers and volunteers crossed the border to foment chaos, there were local people who decided to take up arms against Ukraine’s government. There were socio-economic and identity issues at stake in east Ukraine that had contributed to a local sense of alienation, and exploiting this was essential to Russia’s proxy war approach. However, it should be stressed there was no chance that Ukraine would have ever suffered a civil war without Russia’s malign hand».
This is an objective approach. The same can be found in all books written by non-ethnic Ukrainians and Russians (which is why I try not to read such books). So why does the author of this book, who is not a journalist but a professor, offer the reader a black-and-white picture?
The author, of course, tries to be objective, but he does not succeed very well. For example, the author is silent about radical Ukrainian right-wing nationalists, although it was they who brought down Yanukovych. How strong is their influence, and what is the relationship between Ukrainian nationalists, for example, and Arsen Avakov? The author does not mention their views, which boil down to building a Ukrainian dictatorship - Ukraine for Ukrainians. Yes, many Ukrainian nationalists are of Russian origin (i.e., were born in the Russian Federation), but the author does not address this issue at all. Perhaps the influence of nationalists is so small that it is not worth devoting time to it. This certainly cannot be ruled out, but I have my doubts about it. Nevertheless, from my point of view, the radical Ukrainian nationalists are pawns, because the main figures are the Ukrainian politicians who rose in 2004, but the author says nothing about them. How great is their guilt in what happened? For example, should they have gone against the Maidan and made a peace agreement with Yanukovych? Or maybe we needed a real revolution instead of what we saw in 2014 in Kiev, which looked very much like a revolution a la Yeltsin-91? Maybe we needed such a revolution, about which Pushkin once said, "God save us from seeing a Russian revolt, senseless and merciless"? And why not? Today, we can say with great confidence that Maidan-2014 has not changed much in Ukrainian politics, i.e., as oligarchs sat in their places and as corruption corroded the society, everything remained the same. Perhaps there was a need for such a revolution, which would have swept away all these politicians and brought into power completely new people who do not owe anything to any oligarchs. Of course, such a Revolution could plunge the country into an even greater crisis and would even lead to the splitting of the country. These are all possibilities, but my idea is that the author of this book does not discuss anything, does not reflect, and does not question. He does not think about whether certain political groups of people did the right thing at that moment. My idea is that intellectuals should reflect on events and not do the work of a journalist by simply retelling the chronology of events. The author may have been under the rigors of a difficult political and social situation, but then, was it worth writing the book and translating it into English? Probably not, unless you are presenting the official position of your state. In that case, you're not writing from yourself, you're writing "ex officio."
Unfortunately, the author decided not to limit himself to Maidan 2014, and the book gives a brief look at the annexation of Crimea and subsequent military actions in eastern Ukraine. Well, everything is clear with Crimea because, in this matter, all the authors are unanimous in their opinion, except for those who openly work out Putin's version. However, the author is silent about the reasons why the east of Ukraine erupted. There is a very interesting book about why separatists won in one Ukrainian region (Donetsk) and not in another (Kharkiv). The book is called "The Donbas Conflict in Ukraine: Elites, Protest, and Partition." This book is about regional elites who seriously contributed to the success of the so-called "Russian Spring." Yes, Russia also had a hand in this, but think about it: how could Igor Girkin and his small detachment cope with all the security forces in this very difficult Ukrainian region? How could he calmly cross the border, for example? The author presents the situation in a very simplified way, but, as a scientist, he definitely realizes that without an agreement with the political and security elite of Donbass, Girkin would not have lasted long there. My idea is that the author (in his book) tried to do his best so that the reader would not think anything bad about the Ukrainian political elite, which, from my point of view, is responsible (albeit less) for everything that has happened on the territory of Ukraine since 2004. This is the saddest thing because, judging by the book, the Ukrainian government is almost a saint, and if it were not for the treacherous actions of Russia, nothing would have happened. It is true that if Ukraine had sane neighbors (let's not forget about Belarus), nothing would have happened in eastern Ukraine in 2014. This is true. But the reality is what it is, and the fact that Russians can start shooting at Ukrainians has been clear since 2008 (and maybe even earlier). The question arises: what did the Ukrainian government do to 1. avoid such a scenario and 2. maximize its effectiveness against the Russian army if a direct military confrontation could not be avoided? The author does not ask these questions, so I will answer: the Ukrainian government did nothing in 2004, 2008, 2014, or 2022 (a few months before the invasion). Without denying Russia's guilt, it is worth remembering that, speaking the words of the Bible, it was not only Russia that threw away stones but Ukraine as well.
May 16, 2022
This book is an excellent translation of an original account of what happened during Ukraine’s Maidan during the winter of 2013-2014. I listened to this as an audiobook through the public library app Hoopla.
I highly recommend it as it gives an explanation and understanding of why the Russians continue to feel like Ukraine is part of Russia, why Ukrainians do not feel that way, and some of the reasons why Russia has continued its assault on Ukraine since this revolution took place.
I highly recommend it as it gives an explanation and understanding of why the Russians continue to feel like Ukraine is part of Russia, why Ukrainians do not feel that way, and some of the reasons why Russia has continued its assault on Ukraine since this revolution took place.
June 22, 2022
"Український майдан, російська війна. Хроніка та аналіз Революції Гідності" Михайло Винницький, Іван Клочко та Іван Шкоропад.
Прочитавши цю книгу, начебто повернувся в 2013-2015 роки, особливо зима 2014 року. Ця книга, так би мовити, "чорно-біла", автори про це говорять на перших сторінках книги, тому готуйтесь почути висловлювання, які будуть вас злити.
Не був учасником, але добре пам'ятаю все з самого початку і до сьогодні. Хроніка дуже цікава, хто тоді був замалий ця книга саме те щоб нагадати, як відбувались події тих років.
Написана вона 4 роки тому, можливо, саме рік назад ця книга була таким собі нагадуванням "Що ЄвроМайдан був і не потрібно забувати про його основну мету". Після повномасштабного вторгнення 24 лютого ця книга знов стає актуальною.
Автор розділив її на дві частини, Перша - події, а друга - аналіз результатів, та що потрібно зробити зараз, аби не допустити повторення чергового майдану, який можливо буде ще кривавішим.
Потрібно приготуватись, автор дуже різко пише про ту або іншу ситуацію, і вам це може не сподобатись.
На тему Майдану було написано багато книг, але як на мене, ця книга найоб'єктивніша усіх мною прочитаних.
Рекомендую прочитати кожному, особливо тим, кому в 2013 році було лише 12 років ))).
8/10
Прочитавши цю книгу, начебто повернувся в 2013-2015 роки, особливо зима 2014 року. Ця книга, так би мовити, "чорно-біла", автори про це говорять на перших сторінках книги, тому готуйтесь почути висловлювання, які будуть вас злити.
Не був учасником, але добре пам'ятаю все з самого початку і до сьогодні. Хроніка дуже цікава, хто тоді був замалий ця книга саме те щоб нагадати, як відбувались події тих років.
Написана вона 4 роки тому, можливо, саме рік назад ця книга була таким собі нагадуванням "Що ЄвроМайдан був і не потрібно забувати про його основну мету". Після повномасштабного вторгнення 24 лютого ця книга знов стає актуальною.
Автор розділив її на дві частини, Перша - події, а друга - аналіз результатів, та що потрібно зробити зараз, аби не допустити повторення чергового майдану, який можливо буде ще кривавішим.
Потрібно приготуватись, автор дуже різко пише про ту або іншу ситуацію, і вам це може не сподобатись.
На тему Майдану було написано багато книг, але як на мене, ця книга найоб'єктивніша усіх мною прочитаних.
Рекомендую прочитати кожному, особливо тим, кому в 2013 році було лише 12 років ))).
8/10
January 25, 2023
What a unique work. As a political scientist myself, I had a great time reading both the description of the events, as the analytical chapters towards the end of the book.
Maidan is a controversial topic, with opinions ranging from revolution to fascist and US-sponsored coup d'état. By reading this book, you basically relive the events through the eyes of the author, who was part of the movement. Afterwards, it's impossible to consider Euromaidan a coup. The strength of this book is twofold: regarding facts, the author is entirely honest about sources, and when making insinuations or using circumstantial evidence. Secondly, as a sociologist, the author marvellously outlines the multiple paradigms to look at the subsequent Donbas conflict, it's much more than a language-based cleavages or a geopolitical proxy war: historical, cultural, economical, political and ideological aspects are intertwined, and only a fool (or a political tool) would see it otherwise.
Recommended for anyone who needs a refresher on Euromaidan, and a thorough a posteriori analysis.
Maidan is a controversial topic, with opinions ranging from revolution to fascist and US-sponsored coup d'état. By reading this book, you basically relive the events through the eyes of the author, who was part of the movement. Afterwards, it's impossible to consider Euromaidan a coup. The strength of this book is twofold: regarding facts, the author is entirely honest about sources, and when making insinuations or using circumstantial evidence. Secondly, as a sociologist, the author marvellously outlines the multiple paradigms to look at the subsequent Donbas conflict, it's much more than a language-based cleavages or a geopolitical proxy war: historical, cultural, economical, political and ideological aspects are intertwined, and only a fool (or a political tool) would see it otherwise.
Recommended for anyone who needs a refresher on Euromaidan, and a thorough a posteriori analysis.
June 8, 2024
Ukraine’s Maidan, Russia’s War is a great education about this eventful period in Ukraine (2013–2020). It includes a good history of Maidan in 2013/2014, the subsequent Russian encroachment, and the cultural and political developments in Ukraine at the time. The book is at its best in the long middle where it tells this history from an insider’s perspective and helps the reader understand Ukraine’s turn from Russia to the West. The first and last sections where the author discusses the sociological context get a bit academic for the lay reader.
May 28, 2023
Дуже корисний матеріал для таких людей як я, які у часи Майдану були ще дітьми або ж підлітками, доступно подана хронологія, що спонукає аналізувати і копатися у темі матеріалу, шукаючи інші джерела. В контексті повномасштабного наступу також змушує просто кричати в книжку "так це ж було вже!" коли розділи торкаються реакції всього іншого світу на події в країні у центрі Європи, яка лише намагається жити як усі інші, а їй цього в чергове не дають зробити. Без сліз не обійшлося, на жаль.
June 20, 2023
A fist-hand scholarly account of the Maidan (Dignity) Revolution in Ukraine in 2014.
Mychailo Wynnyckj lives in Kyiv and experienced the revolution first hand.
This book is broken up into two parts. The first is the events that occurred and the second is an analysis of these events.
A very excellent book!
Mychailo Wynnyckj lives in Kyiv and experienced the revolution first hand.
This book is broken up into two parts. The first is the events that occurred and the second is an analysis of these events.
A very excellent book!
November 19, 2022
A must-read for those who want to understand how events unfolded during the 2013/2014 Ukraine's revolution
February 1, 2023
Крута!
Глобальний погляд на те, що бачив зсередини.
Глобальний погляд на те, що бачив зсередини.
January 17, 2022
Добра змога переосмислити недавнє минуле.
За різницею кута погляду та рівня участі виявила, що у революційному вихорі подій багато сприймала по-іншому. Тим більш цінно було почитати враження автора.
Книга пана Винницького оживила і «поскладала» усі спогади й відчуття того часу.
Роздуми безпосередньо над виразом «Революція ГІДНОСТІ» були для мене найцікавішими (завжди перекладала dignity без жодних сумнівів, хоч це, як виявляться, не є правильним).
Тепер шукатиму цю книжку в англійському варіанті як ідеальний подарунок для друзів-іноземців.
За різницею кута погляду та рівня участі виявила, що у революційному вихорі подій багато сприймала по-іншому. Тим більш цінно було почитати враження автора.
Книга пана Винницького оживила і «поскладала» усі спогади й відчуття того часу.
Роздуми безпосередньо над виразом «Революція ГІДНОСТІ» були для мене найцікавішими (завжди перекладала dignity без жодних сумнівів, хоч це, як виявляться, не є правильним).
Тепер шукатиму цю книжку в англійському варіанті як ідеальний подарунок для друзів-іноземців.
October 21, 2023
Перша частина книги занурює у події Майдану, змушує перепрожити їх заново. В цій частині багато посилань на Соню Кошкіну і за допомогою цієї частини можна заповнити прогалини в памʼяті та структурвати події Майдану.
Друга частина містить багато посилань на західні медіа, що дозволяє краще зрозуміти як війну Росії проти України сприйняли в світі, зрозуміти як Росія вплинула на розуміння війни іншими людьми. Врешті-решт, друга частина відповідає на питання чим була революція для світу і для нас в глобальному розумінні як частини світу, а також для нас як держави і суспільства
Друга частина містить багато посилань на західні медіа, що дозволяє краще зрозуміти як війну Росії проти України сприйняли в світі, зрозуміти як Росія вплинула на розуміння війни іншими людьми. Врешті-решт, друга частина відповідає на питання чим була революція для світу і для нас в глобальному розумінні як частини світу, а також для нас як держави і суспільства
This entire review has been hidden because of spoilers.
Displaying 1 - 18 of 18 reviews