What do you think?
Rate this book
Повне академічне зібрання творів у 14 томах #11
Листи (1876-1896)
До повного академічного зібрання творів Лесі Українки в 14 томах увійшли всі знайдені на сьогодні тексти письменниці. Віднов лено фрагменти й матеріали, вилучені цензурою в попередніх виданнях. Додано розлогі текстологічні, істориколітературні та реальні коментарі.
У том 11 включено листи Лесі Українки за 1876–1896 роки, збе режені в оригіналах, копіях чи першодруках, із загальною перед мовою.
У том 11 включено листи Лесі Українки за 1876–1896 роки, збе режені в оригіналах, копіях чи першодруках, із загальною перед мовою.
600 pages, Hardcover
Published January 1, 2021
2 people are currently reading
14 people want to read
About the author
Lesia Ukrainka
115 books106 followersLesya Ukrainka (born Larysa Petrivna Kosach-Kvitka (February 25, 1871 – August 1, 1913) is one of is one of Ukrainian literature's foremost writers, best known for her poems and plays. She also was an active political, civil, and feminist activist
Among her most well-know works are poems collections «On the wings of songs» (1893), «Thoughts and Dreams» (1899), «Echos» (1902), epic poem «Ancient fairy tale» (1893), «One word» (1903), plays «Princess» (1913), «Cassandra» (1903—1907), «In the Catacombs» (1905), «Forest song» (1911).
Леся Українка (справжнє ім'я Лариса Петрівна Косач-Квітка 13 лютого 1871, — 19 липня 1913) - українська письменниця, перекладач, культурний діяч. Писала у найрізноманітніших жанрах: поезії, ліриці, епосі, драмі, прозі, публіцистиці. Також працювала в ділянці фольклористики (220 народних мелодій записано з її голосу) і брала активну участь в українському національному русі.
Серед найвідоміших праць письменниці збірка поезій «На крилах пісень» (1893), «Думи і мрії» (1899), «Відгуки» (1902), поеми «Давня казка» (1893), «Одно слово» (1903), та п'єси «Бояриня» (1913), «Кассандра» (1903-07), «В катакомбах» (1905), «Лісова пісня» (1911).
Source: EN/UA Wikipedia
Among her most well-know works are poems collections «On the wings of songs» (1893), «Thoughts and Dreams» (1899), «Echos» (1902), epic poem «Ancient fairy tale» (1893), «One word» (1903), plays «Princess» (1913), «Cassandra» (1903—1907), «In the Catacombs» (1905), «Forest song» (1911).
Леся Українка (справжнє ім'я Лариса Петрівна Косач-Квітка 13 лютого 1871, — 19 липня 1913) - українська письменниця, перекладач, культурний діяч. Писала у найрізноманітніших жанрах: поезії, ліриці, епосі, драмі, прозі, публіцистиці. Також працювала в ділянці фольклористики (220 народних мелодій записано з її голосу) і брала активну участь в українському національному русі.
Серед найвідоміших праць письменниці збірка поезій «На крилах пісень» (1893), «Думи і мрії» (1899), «Відгуки» (1902), поеми «Давня казка» (1893), «Одно слово» (1903), та п'єси «Бояриня» (1913), «Кассандра» (1903-07), «В катакомбах» (1905), «Лісова пісня» (1911).
Source: EN/UA Wikipedia
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 of 1 review
February 26, 2021
Вирішила заглянути до річниці - і не відклала, доки не прочитала всієї книжки. Перший том листування Лесі Українки, в якому наразі найбільше листів до родини - батьків, сестер-братів, дядька, тітки і кузенів. Життя україномовної інтелігенції тут виглядає значно менш пафосно, ніж у підручниках, бо крім власне інтелектуальної діяльності завжди знаходиться час для варіння варення, прогулянок, мандрів і повсякдення. І для хвороб - бо не лише Леся Українка мала клопоти, саме на це період припадає смерть Драгоманова, та й узагалі, кожні болячки - власні чи родини-друзів у деталях описуються на сторінках листів. Тут можете дізнатися про варварські недієві способи лікування і зрадіти, що ми живемо пізніше.
Але крім повсякдення в цей період уже входить ідеологічна складова і боротьба, головно з галичанами, яких Леся Українка відверто недолюблює і навіть натякає у листі Павлику, що недобрі вісті з Галичини звели в могилу її дядька. Коли її овдовілій тітці і кузині пропонують переїхати до Львова, то Леся Україна відкидає ідею, бо молодій дівчині однаково погано живеться у Болгарії і у Львові.
Цитату тяжко підібрати, бо кожен лист цікавий, але хай буде це:
"До М. П. Драгоманова
9 лютого 1894 р. Київ
У нас велика біда, що багато людей думають, що досить говорити поукр[аїнськи] (а надто вже коли писати дещицю), щоб мати право на назву патріота, робітника на рідній ниві, чоловіка з певними переконання ми і т. ин. Така легкість репутації приманює многих. Ще те пер можна у нас почути фразу: «Як се? от ви казали, що N. N. дурень і тупиця, а він же так чудово говорить понашому!»
«Говорить понашому» — се вже ценз!
Здається, до переконаннів належить і се: «Я не п’ю чаю, бо се московська вигадка, я не хожу зроду в рос[ійський] театр; не читаю дурної рос[ійської] літератури; їм не “бліни”, а “млин ці”, а коли б то були “бліни”, то я б їх не їв»... і т. и. Простіть, що я, може, обридла Вам і розстроїла нерви такими дурницями, але ж після сього Ви, може, краще зрозумієте, які в сіх людей мозки. Наслухавшись таких милих розмов від людей, що звуть себе патріотами та укр[аїно]філами, боїшся, як вогню, коли б хто тебе не назвав сими йменнями і таким способом не загнав у баранячу кошару.
До М. П. Драгоманова
17 квітня 1894 р. Київ
Напр[иклад], инший раз людину виноватять в про ступку проти «українства» за те, що вона мало ходить в гості до тих, що уважають себе українцями par excellence, і, знає те, сей проступок дуже великий, від нього недалеко вже й до «ренегатства». Якраз недавно одного мого друга маломало що ренегатом не прославили за те, що не всім «столпам» ново річні візіти поробив і не всіх з іменінами поздоровив."
Але крім повсякдення в цей період уже входить ідеологічна складова і боротьба, головно з галичанами, яких Леся Українка відверто недолюблює і навіть натякає у листі Павлику, що недобрі вісті з Галичини звели в могилу її дядька. Коли її овдовілій тітці і кузині пропонують переїхати до Львова, то Леся Україна відкидає ідею, бо молодій дівчині однаково погано живеться у Болгарії і у Львові.
Цитату тяжко підібрати, бо кожен лист цікавий, але хай буде це:
"До М. П. Драгоманова
9 лютого 1894 р. Київ
У нас велика біда, що багато людей думають, що досить говорити поукр[аїнськи] (а надто вже коли писати дещицю), щоб мати право на назву патріота, робітника на рідній ниві, чоловіка з певними переконання ми і т. ин. Така легкість репутації приманює многих. Ще те пер можна у нас почути фразу: «Як се? от ви казали, що N. N. дурень і тупиця, а він же так чудово говорить понашому!»
«Говорить понашому» — се вже ценз!
Здається, до переконаннів належить і се: «Я не п’ю чаю, бо се московська вигадка, я не хожу зроду в рос[ійський] театр; не читаю дурної рос[ійської] літератури; їм не “бліни”, а “млин ці”, а коли б то були “бліни”, то я б їх не їв»... і т. и. Простіть, що я, може, обридла Вам і розстроїла нерви такими дурницями, але ж після сього Ви, може, краще зрозумієте, які в сіх людей мозки. Наслухавшись таких милих розмов від людей, що звуть себе патріотами та укр[аїно]філами, боїшся, як вогню, коли б хто тебе не назвав сими йменнями і таким способом не загнав у баранячу кошару.
До М. П. Драгоманова
17 квітня 1894 р. Київ
Напр[иклад], инший раз людину виноватять в про ступку проти «українства» за те, що вона мало ходить в гості до тих, що уважають себе українцями par excellence, і, знає те, сей проступок дуже великий, від нього недалеко вже й до «ренегатства». Якраз недавно одного мого друга маломало що ренегатом не прославили за те, що не всім «столпам» ново річні візіти поробив і не всіх з іменінами поздоровив."
Displaying 1 of 1 review