What do you think?
Rate this book
Перше слідство імператриці
Рідкісну скрипку, на якій грав ще Моцарт, зазвичай за кордон не вивозять. Виняток було зроблено для фестивалю у Львові, але ніхто навіть не припускав, що це стане важливою ланкою у цілому ланцюжку моторошних подій. Несподівано для всіх і самої себе легендарна австрійська імператриця Сіссі успішно розслідує не лише таємничий замах на власного чоловіка, а і цілий ряд інших загадок.
Новий роман Наталки Сняданко за документальними матеріалами життя і пригод імператорської родини занурює читача в карколомну детективну історію з політичним підтекстом. Додаткової інтриги цій історії надає двоплановість сюжетної розповіді, завдяки якій події середини ХІХ століття несподівано гостро відлунюють у Львові початку третього тисячоліття.
Новий роман Наталки Сняданко за документальними матеріалами життя і пригод імператорської родини занурює читача в карколомну детективну історію з політичним підтекстом. Додаткової інтриги цій історії надає двоплановість сюжетної розповіді, завдяки якій події середини ХІХ століття несподівано гостро відлунюють у Львові початку третього тисячоліття.
272 pages, Hardcover
First published January 1, 2021
3 people are currently reading
73 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 31 reviews
June 27, 2021
із цією книжкою багато що не так, але почнімо з волосся.
ви, мабуть, бачили волосся сісі. та й наталка сняданко не дасть вам про нього забути. воно довжелезне, багатокілограмове — коси такі важкі, що від них в імператриці болить голова, — і вимагає кількох годин заплітання щодня, а на дні, коли його доводиться мити, сісі просто не призначає більше нічого. догляд за цим розкішним волоссям займає десятки сторінок книжки, воно майже окремий персонаж — аж до моменту, коли імператриця швиденько перевдягається, щоб іти розслідувати справу в образі студента, й усі так і вірять, що вона хлопчик.
а тепер іще раз киньте оком на портрет сісі та спробуйте уявити, як можна сховати цю зачіску, щоб зійти за студента. у мене не вийшло.
я ще, в принципі, готова вдати, наче вірю, що сісі, одне з найвідоміших облич імперії, фарбує волосся (ага, оте саме волосся, над яким так труситься, просто бере й фарбує, і авторка не вважає, що ця жертва достойна бодай коментаря), вдягає вуальку — і за пів року ніхто її не впізнає. але, курва, успішно маскуватися під студента? that's just some lazy writing.
інфодампи теж ліниві. якщо цілі сторінки біографії сісі, які вголос зачитує сучасна героїня, ще хоч би вдають органічну частину тексту, то коментарі з розділів про хіх століття навіть не намагаються: просто на виході зі спальні імператриці вмикається закадровий голос із розповіддю про «в ті часи в імперії». суцільна бентега: щойно нам створювали враження іншого хронологічного пласту, прописували атмосферу, занурювали в думки сісі — і раптом «ті часи».
для сучасного сюжету з моцартовою скрипкою в мене загалом небагато пристойних слів — типу «якого біса» і «невже за півтора століття ніхто не помітив». але, знаєте, якщо крута лабораторія видає висновок, що так точно, ми знайшли речовину, вона невідома, але дуже дієва, то як можна сподіватися на кмітливість простих смертних.
коротше, хтось тут «пише так жахливо, що навіть хороша історія не врятує цієї писанини». і це ні разу не йоган лібені.
ви, мабуть, бачили волосся сісі. та й наталка сняданко не дасть вам про нього забути. воно довжелезне, багатокілограмове — коси такі важкі, що від них в імператриці болить голова, — і вимагає кількох годин заплітання щодня, а на дні, коли його доводиться мити, сісі просто не призначає більше нічого. догляд за цим розкішним волоссям займає десятки сторінок книжки, воно майже окремий персонаж — аж до моменту, коли імператриця швиденько перевдягається, щоб іти розслідувати справу в образі студента, й усі так і вірять, що вона хлопчик.
а тепер іще раз киньте оком на портрет сісі та спробуйте уявити, як можна сховати цю зачіску, щоб зійти за студента. у мене не вийшло.
я ще, в принципі, готова вдати, наче вірю, що сісі, одне з найвідоміших облич імперії, фарбує волосся (ага, оте саме волосся, над яким так труситься, просто бере й фарбує, і авторка не вважає, що ця жертва достойна бодай коментаря), вдягає вуальку — і за пів року ніхто її не впізнає. але, курва, успішно маскуватися під студента? that's just some lazy writing.
інфодампи теж ліниві. якщо цілі сторінки біографії сісі, які вголос зачитує сучасна героїня, ще хоч би вдають органічну частину тексту, то коментарі з розділів про хіх століття навіть не намагаються: просто на виході зі спальні імператриці вмикається закадровий голос із розповіддю про «в ті часи в імперії». суцільна бентега: щойно нам створювали враження іншого хронологічного пласту, прописували атмосферу, занурювали в думки сісі — і раптом «ті часи».
для сучасного сюжету з моцартовою скрипкою в мене загалом небагато пристойних слів — типу «якого біса» і «невже за півтора століття ніхто не помітив». але, знаєте, якщо крута лабораторія видає висновок, що так точно, ми знайшли речовину, вона невідома, але дуже дієва, то як можна сподіватися на кмітливість простих смертних.
коротше, хтось тут «пише так жахливо, що навіть хороша історія не врятує цієї писанини». і це ні разу не йоган лібені.
May 3, 2021
Від перших розділів “Першого слідства імператриці” (no pun intended) захоплювало дух і стискалося серденько. Обогинечко, нормальна белетристика! Не Великий Український Роман, а захопливе читання, криптоісторичний детектив з динамічним сюжетом, коротенькими розділами, яскравими ПОВами, декалітрами направду цікавих подробиць, майстерно розкидані загадки-гачечки, що ж нам іще треба для щастя? Ви не повірите. Притомний сторітелінг.
Сильний бік “Першого слідства” – сюжет: авантюрний, жвавий, барвистий, він хутко стрибає між мальовничими локаціями, шелестить шовками, пахне пожовклим папером історичних документів, має легкий присмак жовчі, що підкочує під горло при думці про те, наскільки обмеженою в правах і можливостях була на позір наймогутніша жінка в державі, тягне за собою на аркані й розгортає павичевий хвіст: “Дивіться, дивіться, я і таке умію, і сяке, і в сімейну драму, і в трилер, і в комедію, і в детектив, правда, я золотко?”. Правда.
Слабкий бік “Першого слідства” – манера цей сюжет реалізовувати. Часом складалося враження, що якось ввечері “Слідство” пішло випити не-зовсім-чаю із “Забуттям” Тані Малярчук і так від похмілля й не відійшло. Шок-контент: я – людина, котра читає на рік кількадесят кілограмів посереднього фентезі, давно, дуже давно не зустрічалась із настільки всеохопним інфодампом. У цьому випадку не йдеться про “просто” погано дозований виклад нової інформації, це не купа, це трясовина, Меотійське болото (нехай простить мене рідненьке Азовське морько!), котрим бредеш-бредеш по коліно і все думаєш: а пірнати коли будемо? А не будемо. Наталка Сняданко дуже густо нашпиговує оповідь історичними подробицями, вона скоромовкою пояснює всі переливи складних стосунків при цісарському дворі, занурює в контекст з ультразвуковою швидкістю, вивалює читачам на голову розлогі пояснення, чим спосіб життя Сіссі відрізнявся від середньоаристократичного, і чим саме була такою незвичайною юна імператриця, котра не хотіла жити за загальноприйнятими правилами і була значно ближчою до наших сучасниць, аніж до своїх (ні, це не мої глибокодумні роздуми над котроюсь сторінкою, це Доротея, героїня “сучасної” лінії дбайливо оголошує словами через рот). І майже все тут робиться через діалоги. І добре ще коли це діалог двох сестер, що переказують “зміст попередніх місяців” після довгої розлуки. Але коли Доротея просто в літаку починає читати супутнику-скрипалю лекцію “Місце Сіссі в європейській історії”, а він тільки вчасно встигає подавати репліки формату:
… це навіть не “Скажіть, професоре”, це – “А вам тут читачі не заважають? Нє? Точно-точно?”.
Біда цього роману – його об’єм та малофігурність, помножені на колосальну історичну фактуру. “Історичний” сюжет мечеться між сімейними чварами та політичними кризами, між дієтою “а-ля Сіссі” і коротким екскурсом в історію сімейного життя останнього великого Габсбурга, а заявлений й обіцяний історичний детектив спочатку трішечки бавиться в Шерлока Голмса, а потім перетворюється як не на водевіль, то на цілковито собі оперету в угорському стилі (до речі, сильно підозрюю, що це свідоме стилістичне рішення). “Сучасний” сюжет… ну, він є. Додає трохи саспенсу, пропонує глянути на українські реалії чужими очима, включає незабутню сцену, коли написана українською письменницею австрійська жінка пояснює іншим написаним українською письменницею австрійцям за нашу нинішню війну, і цей епізод хочеться пустити внизу сторіночки титрами німецькою, бо він настільки очевидно розрахований на експорт, що аж трохи незручно стає. Так, ця лінія додає жвавості, але жодної визначної ролі в сюжеті так і не відіграє. А симпатична “морквинка” – Доротея імовірно має львівських родичів і тихо фантазує про те, як би їх раптом знайти – залишається морквинкою. Можливо, до наступного разу. Зрештою, з цього могла б вийти потенційно симпатична серія. І гіпотетичне “Друге слідство імператриці” точно вийшло б кращим. Бодай тому, що нас познайомили з основними персонажами і збивати з ніг з брандспойта дрібних подробиць більше нема потреби.
Ширша версія відгуку з бонусами - в блозі, ага.
Сильний бік “Першого слідства” – сюжет: авантюрний, жвавий, барвистий, він хутко стрибає між мальовничими локаціями, шелестить шовками, пахне пожовклим папером історичних документів, має легкий присмак жовчі, що підкочує під горло при думці про те, наскільки обмеженою в правах і можливостях була на позір наймогутніша жінка в державі, тягне за собою на аркані й розгортає павичевий хвіст: “Дивіться, дивіться, я і таке умію, і сяке, і в сімейну драму, і в трилер, і в комедію, і в детектив, правда, я золотко?”. Правда.
Слабкий бік “Першого слідства” – манера цей сюжет реалізовувати. Часом складалося враження, що якось ввечері “Слідство” пішло випити не-зовсім-чаю із “Забуттям” Тані Малярчук і так від похмілля й не відійшло. Шок-контент: я – людина, котра читає на рік кількадесят кілограмів посереднього фентезі, давно, дуже давно не зустрічалась із настільки всеохопним інфодампом. У цьому випадку не йдеться про “просто” погано дозований виклад нової інформації, це не купа, це трясовина, Меотійське болото (нехай простить мене рідненьке Азовське морько!), котрим бредеш-бредеш по коліно і все думаєш: а пірнати коли будемо? А не будемо. Наталка Сняданко дуже густо нашпиговує оповідь історичними подробицями, вона скоромовкою пояснює всі переливи складних стосунків при цісарському дворі, занурює в контекст з ультразвуковою швидкістю, вивалює читачам на голову розлогі пояснення, чим спосіб життя Сіссі відрізнявся від середньоаристократичного, і чим саме була такою незвичайною юна імператриця, котра не хотіла жити за загальноприйнятими правилами і була значно ближчою до наших сучасниць, аніж до своїх (ні, це не мої глибокодумні роздуми над котроюсь сторінкою, це Доротея, героїня “сучасної” лінії дбайливо оголошує словами через рот). І майже все тут робиться через діалоги. І добре ще коли це діалог двох сестер, що переказують “зміст попередніх місяців” після довгої розлуки. Але коли Доротея просто в літаку починає читати супутнику-скрипалю лекцію “Місце Сіссі в європейській історії”, а він тільки вчасно встигає подавати репліки формату:
— Справді? Нічого собі, — здивувався Крістіан. — То вона, виявляється, була крута тітка?
… це навіть не “Скажіть, професоре”, це – “А вам тут читачі не заважають? Нє? Точно-точно?”.
Біда цього роману – його об’єм та малофігурність, помножені на колосальну історичну фактуру. “Історичний” сюжет мечеться між сімейними чварами та політичними кризами, між дієтою “а-ля Сіссі” і коротким екскурсом в історію сімейного життя останнього великого Габсбурга, а заявлений й обіцяний історичний детектив спочатку трішечки бавиться в Шерлока Голмса, а потім перетворюється як не на водевіль, то на цілковито собі оперету в угорському стилі (до речі, сильно підозрюю, що це свідоме стилістичне рішення). “Сучасний” сюжет… ну, він є. Додає трохи саспенсу, пропонує глянути на українські реалії чужими очима, включає незабутню сцену, коли написана українською письменницею австрійська жінка пояснює іншим написаним українською письменницею австрійцям за нашу нинішню війну, і цей епізод хочеться пустити внизу сторіночки титрами німецькою, бо він настільки очевидно розрахований на експорт, що аж трохи незручно стає. Так, ця лінія додає жвавості, але жодної визначної ролі в сюжеті так і не відіграє. А симпатична “морквинка” – Доротея імовірно має львівських родичів і тихо фантазує про те, як би їх раптом знайти – залишається морквинкою. Можливо, до наступного разу. Зрештою, з цього могла б вийти потенційно симпатична серія. І гіпотетичне “Друге слідство імператриці” точно вийшло б кращим. Бодай тому, що нас познайомили з основними персонажами і збивати з ніг з брандспойта дрібних подробиць більше нема потреби.
Ширша версія відгуку з бонусами - в блозі, ага.
July 21, 2021
Милий та по дитячому наївний історичний детектив від української авторки, де з героїв українцями є лиш декілька безіменних героїв з третього ряду.
Вся історія крутиться довкола життя імператриці Сісі. Що у наш час, що у ХХ столітті - вся історія довкола неї та скрипки Моцарта. Два злочини, два різних століття, один 'злочинець". Хто ж його знайде?
Посередній історичний детективчик з цікавим історичним тлом та необ'ємними амбіціями авторки. Всю книгу мені здавалося, що вона має бути більшою, повнішою, глибшою. А то все дуже розмито вийшло.
Майже 150 сторінок сюжет "розгойдується". Дії йдуть мляво і непевно, а історична складова, цікава і доступно написана, захоплює всю увагу. А потім - все одразу. Одна за одною кульмінації, події розмиті та йдуть дуже швидко, велика кількість необгрунтованих деталей та дій.
На один раз - ок, але не більше.
Вся історія крутиться довкола життя імператриці Сісі. Що у наш час, що у ХХ столітті - вся історія довкола неї та скрипки Моцарта. Два злочини, два різних століття, один 'злочинець". Хто ж його знайде?
Посередній історичний детективчик з цікавим історичним тлом та необ'ємними амбіціями авторки. Всю книгу мені здавалося, що вона має бути більшою, повнішою, глибшою. А то все дуже розмито вийшло.
Майже 150 сторінок сюжет "розгойдується". Дії йдуть мляво і непевно, а історична складова, цікава і доступно написана, захоплює всю увагу. А потім - все одразу. Одна за одною кульмінації, події розмиті та йдуть дуже швидко, велика кількість необгрунтованих деталей та дій.
На один раз - ок, але не більше.
September 18, 2022
Легка книжка для відпочинку, не очікуйте багато)
November 20, 2021
Затишна книжка почитати на один раз, якщо махнути рукою на безліч дратівливих ляпсусів. Бо авторка вкладає в уста сучасної європейки коментар, що Сіссі була надзвичайно прогресивною, зацікавленою спортом та здоровим харчуванням, а не плітками і танцями. Словом, красуня й активістка без дрібки марнославства. А вже за сторінку згадано, як вона звільняла перукарів за хоча б одну втрачену з її голови волосину. На одній сторінці Сіссі тішиться гойдалкою під вікном - на іншій обурюється, що з нею не радяться про політичні проблеми. І коли вона коментує економічну ситуацію в імперії, не хто інший як її перукарка підтакує, що цього можна б уникнути, якби запитали Сіссі. Ну не з��аю, не помітила я жодних ознак блискучих дипломатичних й експертних можливостей імператриці, окрім як в її власних самопохвалах. А, і ще її чоловік на останній сторінці прямо похвалив: мовляв, думав, що одружився лише з красунею, а вона ще й розумна виявилася.
Словом, дивна книжка: ні герої, ні події як слід не продумані, ще й заявлений в анотації карколомний детектив відсутній десь до 100-ої сторінки. Але все-таки тут присутня неспокійна Австрія, атмосфера імперії з бунтівними провінціями відтворена гарно, тож книгу про наступне слідство імператриці теж почитаю
Словом, дивна книжка: ні герої, ні події як слід не продумані, ще й заявлений в анотації карколомний детектив відсутній десь до 100-ої сторінки. Але все-таки тут присутня неспокійна Австрія, атмосфера імперії з бунтівними провінціями відтворена гарно, тож книгу про наступне слідство імператриці теж почитаю
Read
April 10, 2021Цю книжку мені пощастило прочитати ще в рукописі, коли готувала для неї ілюстрацію для обкладинки (дякую "Видавництву Старого Лева" за співпрацю). У колажі на обкладинці - справжня сукня імператриці Елізабет, головної героїні роману (з літографії автора F. Wolf 1855 року).
July 14, 2021
Перше, об що шпорталося моє око в цій книзі - самоповтори. Тут є дві часові лінії й іноді в обох нам подають одну і ту ж інформацію, або навіть у одній лінії вона дублюється - наприклад, двічі авторка розповіла про викрадення документів Йогана Лібені.
Чи нелогічності - як от на початку, коли Доротея, хранителька скрипки Моцарта, розповідає скрипалю Крістіану, який єдиний має право грати на ній, історію цієї скрипки - так наче людина, що роки присвятила цьому, може не знати історії видатного інструмента, на якому грає. Насправді, розповідається все це читачу, звісно ж. Тут криється головна хиба цього тексту - дуже часто він розказує, а не показує. Багато діалогів і мало іншого типу подачі інформації.
Дві детективні лінії не дуже вразили, вау-ефекту не вийшло. Та, яка з 1857 року, трохи цікавіша. А сучасна - сумбурна, рвана. Не скажу, що було нудно читати, та у смак не увійшла. А шкода, бо історія вибрана цікава. Надто простий у художньому плані текст, бідно описані герої та й загалом відчуття, що книжка обривається на півслові.
Чи нелогічності - як от на початку, коли Доротея, хранителька скрипки Моцарта, розповідає скрипалю Крістіану, який єдиний має право грати на ній, історію цієї скрипки - так наче людина, що роки присвятила цьому, може не знати історії видатного інструмента, на якому грає. Насправді, розповідається все це читачу, звісно ж. Тут криється головна хиба цього тексту - дуже часто він розказує, а не показує. Багато діалогів і мало іншого типу подачі інформації.
Дві детективні лінії не дуже вразили, вау-ефекту не вийшло. Та, яка з 1857 року, трохи цікавіша. А сучасна - сумбурна, рвана. Не скажу, що було нудно читати, та у смак не увійшла. А шкода, бо історія вибрана цікава. Надто простий у художньому плані текст, бідно описані герої та й загалом відчуття, що книжка обривається на півслові.
July 28, 2021
Для мене цей твір дуже перегукується з "Іменем Рози" Умберто Еко, але трохи з ефектом Нетфліксівських рімейків відомих фільмів=))
Перша половина книги досить млява, а тоді нарешті починається весь двіж. Авторка гарно підтримує напругу в розповіді та красиво переплітає події у двох часових просторах.
Мені сподобалося.
Перша половина книги досить млява, а тоді нарешті починається весь двіж. Авторка гарно підтримує напругу в розповіді та красиво переплітає події у двох часових просторах.
Мені сподобалося.
July 5, 2021
Бувають дні, коли гостро відчуваєш брак історичних знань про Австро-Угорщину і тому підбираєш жанрову книжечку, щоб створити в голові хоча б якісь асоціації.
У книзі йдеться про імпертатрицю Сіссі (вона ж Єлизавета Баварська), дружину Франца Йосифа І, якій доводиться пристосовуватися до непривітного двору, боротися за свій спосіб життя і право бачити дітей, а головне — розслідувати справу про замах на імператорську родину.
Щодо історичної складової, то я цілком вірю, що Наталка Сняданко добре попрацювала з історичними джерелами. Я навіть збираються прочитати її альтернативну художню біографію Василя Вишиваного. Однак до самого викладу історії в мене мішок претензій.
Але почнімо з хорошого.
Книжка невеличка, сюжет іде динамічно й легко. Пару годин — і ти вже її прочитав. Зокрема, цей ефект досягається завдяки коротким розділам, які перекидають з однієї часової лінії на іншу.
Як людина, яка ніколи нічого не чула про Сіссі (привіт із бункера), окрім її епізодичної появи в "Зоряному замку", я змогла отримати живий і цікавий портрет цієї персоналії.
Палацові інтриги та підступи завжди заворожують. Круто, що їх змогли вкласти в такий невеликий формат.
Тепер до мінусів.
Книжка складається з двох часових ліній (вітання "Залізній воді" Лаюка), які пов'язані спільним предметом — скрипкою Моцарта. У сучасності оповідається про жінку Доротею, яка має везти цю саму скрипку в Україну на фестиваль, у Львів. Летить вона туди зі скрипалем Крістофером із зовнішністю Драко Мелфоя, і половину книжки видається, що мета цієї лінії — закидати читача інфодампами про Сіссі. Адже якщо є персонаж, який знає про щось важливе для сюжету, і поруч з ним сидить ще один персонаж, то перший буде розповідати другому усе-усе, тому що а як інакше подати необхідну інформацію?
Звісно, пізніше ця лінія тріііішки підв'язується до основної. Але, як на мене, без другої лінії можна було спокійно обійтися, бо, чесно кажучи, вона нічого не додає. Після прочитання роману в мене склалося враження, що книжка писалася чи то дуже швидко, чи то на одному подиху, а потім так само швидко пішла в друк. Одним словом, їй бракує ретельного доопрацювання на рівні розбудови сюжету. Не люблю, коли потенційно хороша серія починається з недоробки рукопису.
Після розв'язки в мене лишилося питання, пов'язане з цією самою сучасною лінією.
Загалом, "Перше слідство" — книжка непогана, але з подекуди кричущо слабкими моментами. Якщо буде "Друге слідство", а Наталка Сняданко казала, що буде, то візьму читати й далі. Австро-Угорщина мені цікава, у головній героїні є родзинка, жанрово історія і детектив. Так, давайте ще, але, бажано, сильніше.
У книзі йдеться про імпертатрицю Сіссі (вона ж Єлизавета Баварська), дружину Франца Йосифа І, якій доводиться пристосовуватися до непривітного двору, боротися за свій спосіб життя і право бачити дітей, а головне — розслідувати справу про замах на імператорську родину.
Щодо історичної складової, то я цілком вірю, що Наталка Сняданко добре попрацювала з історичними джерелами. Я навіть збираються прочитати її альтернативну художню біографію Василя Вишиваного. Однак до самого викладу історії в мене мішок претензій.
Але почнімо з хорошого.
Книжка невеличка, сюжет іде динамічно й легко. Пару годин — і ти вже її прочитав. Зокрема, цей ефект досягається завдяки коротким розділам, які перекидають з однієї часової лінії на іншу.
Як людина, яка ніколи нічого не чула про Сіссі (привіт із бункера), окрім її епізодичної появи в "Зоряному замку", я змогла отримати живий і цікавий портрет цієї персоналії.
Палацові інтриги та підступи завжди заворожують. Круто, що їх змогли вкласти в такий невеликий формат.
Тепер до мінусів.
Книжка складається з двох часових ліній (вітання "Залізній воді" Лаюка), які пов'язані спільним предметом — скрипкою Моцарта. У сучасності оповідається про жінку Доротею, яка має везти цю саму скрипку в Україну на фестиваль, у Львів. Летить вона туди зі скрипалем Крістофером із зовнішністю Драко Мелфоя, і половину книжки видається, що мета цієї лінії — закидати читача інфодампами про Сіссі. Адже якщо є персонаж, який знає про щось важливе для сюжету, і поруч з ним сидить ще один персонаж, то перший буде розповідати другому усе-усе, тому що а як інакше подати необхідну інформацію?
Звісно, пізніше ця лінія тріііішки підв'язується до основної. Але, як на мене, без другої лінії можна було спокійно обійтися, бо, чесно кажучи, вона нічого не додає. Після прочитання роману в мене склалося враження, що книжка писалася чи то дуже швидко, чи то на одному подиху, а потім так само швидко пішла в друк. Одним словом, їй бракує ретельного доопрацювання на рівні розбудови сюжету. Не люблю, коли потенційно хороша серія починається з недоробки рукопису.
Після розв'язки в мене лишилося питання, пов'язане з цією самою сучасною лінією.
Загалом, "Перше слідство" — книжка непогана, але з подекуди кричущо слабкими моментами. Якщо буде "Друге слідство", а Наталка Сняданко казала, що буде, то візьму читати й далі. Австро-Угорщина мені цікава, у головній героїні є родзинка, жанрово історія і детектив. Так, давайте ще, але, бажано, сильніше.
July 16, 2021
Легко, невимушено, динамічно та загадково. «Перше слідство імператриці» стало для мене чудовим літнім читанням.
У книзі дві часові лінії. Перша оповідає про Зальцбург 19 століття за часів правління цісаря Франца Йосипа та імператриці Сісі. Буремні часи, адже між Австрією та Угорщиною вирують напружені стосунки. Під час прогулянки на очільника Австрії нападає невідомий із наміром вбивства Франца. Охоронець зупиняє нападника й навіть ловить. Злочинець у в’язниці й чекає свого покарання. Однак Єлизавета (більшість знає її як Сісі) бачить розбіжності з тим що сталося і починає розслідувати. І з усіма подіями ще пов’язана скрипка Моцарта.
Друга часова лінія розповідає про наш час. Доротея, разом зі скрипалем Крістіаном, вирушає до Львова на музичний фестиваль, де музикант має виступити й зіграти на скрипці Моцарта. Але по прильоту в Україну стається трагедія, пов’язана з Крістіаном та тією самою скрипкою Моцарта, тож дівчина намагається зрозуміти що сталося.
У книзі Сняданко є й детективна лінія, пригоди, політичні інтриги та сімейні дилеми. Оповідь трохи наївна і в деяких моментах навіть банальна, але не варто на таке зважати, бо це легке та навіть розважаюче читання. Хочу виділити короткий, але важливий момент, коли Доротея та Крістіан прилітають до Львова, їм розповідають про війну в Україні та боротьбу з Росією. Такі елементи важливі, і про війну потрібно постійно нагадувати, за що авторці великий респект! А ще мені захотілося більше почитати про Сісі, її історію та долю.
Рекомендую «Перше слідство імператриці», як захопливу історію, яку ви з радістю проковтнете за день-два.
У книзі дві часові лінії. Перша оповідає про Зальцбург 19 століття за часів правління цісаря Франца Йосипа та імператриці Сісі. Буремні часи, адже між Австрією та Угорщиною вирують напружені стосунки. Під час прогулянки на очільника Австрії нападає невідомий із наміром вбивства Франца. Охоронець зупиняє нападника й навіть ловить. Злочинець у в’язниці й чекає свого покарання. Однак Єлизавета (більшість знає її як Сісі) бачить розбіжності з тим що сталося і починає розслідувати. І з усіма подіями ще пов’язана скрипка Моцарта.
Друга часова лінія розповідає про наш час. Доротея, разом зі скрипалем Крістіаном, вирушає до Львова на музичний фестиваль, де музикант має виступити й зіграти на скрипці Моцарта. Але по прильоту в Україну стається трагедія, пов’язана з Крістіаном та тією самою скрипкою Моцарта, тож дівчина намагається зрозуміти що сталося.
У книзі Сняданко є й детективна лінія, пригоди, політичні інтриги та сімейні дилеми. Оповідь трохи наївна і в деяких моментах навіть банальна, але не варто на таке зважати, бо це легке та навіть розважаюче читання. Хочу виділити короткий, але важливий момент, коли Доротея та Крістіан прилітають до Львова, їм розповідають про війну в Україні та боротьбу з Росією. Такі елементи важливі, і про війну потрібно постійно нагадувати, за що авторці великий респект! А ще мені захотілося більше почитати про Сісі, її історію та долю.
Рекомендую «Перше слідство імператриці», як захопливу історію, яку ви з радістю проковтнете за день-два.
October 18, 2021
Ще з часів універу я побоююся сучасної української літератури і терпіти не можу це обрубкувате слово «сучукрліт».
Але ця книжка доводить, що твори українських письменників-сучасників не повинні бути складними та заплутаними. Вони можуть бути простими, швидкими, цікавими та захопливими.
«Перше слідство імператриці» — динамічне і читається на одному подиху, пересипане історичними фактами, родинними інтригами та візуальними образами. Цей історичний детектив потрапляє в сердечко тим, кому цікаво «не про те, як відбувались історичні битви та як приймали доленосні політичні рішення, а про те, в кого у той момент болів зуб, у кого вдома народжувала дружина, а хто був закоханий і боявся видати себе».
Але ставлю цій книзі «4». Кінець — не дотягнув, не передав того болю, змішаного з полегшенням, який мав би передати. Склалось враження, що книгу треба було терміново здати в друк, і тому кінець писався на коліні.
Однак, прочитати все одно пораджу. Додаю в #ReadandDrink_бук_шеринг 😉
Всім цьом 😘
P.s. Обкладинка від ВСЛ 😍
Але ця книжка доводить, що твори українських письменників-сучасників не повинні бути складними та заплутаними. Вони можуть бути простими, швидкими, цікавими та захопливими.
«Перше слідство імператриці» — динамічне і читається на одному подиху, пересипане історичними фактами, родинними інтригами та візуальними образами. Цей історичний детектив потрапляє в сердечко тим, кому цікаво «не про те, як відбувались історичні битви та як приймали доленосні політичні рішення, а про те, в кого у той момент болів зуб, у кого вдома народжувала дружина, а хто був закоханий і боявся видати себе».
Але ставлю цій книзі «4». Кінець — не дотягнув, не передав того болю, змішаного з полегшенням, який мав би передати. Склалось враження, що книгу треба було терміново здати в друк, і тому кінець писався на коліні.
Однак, прочитати все одно пораджу. Додаю в #ReadandDrink_бук_шеринг 😉
Всім цьом 😘
P.s. Обкладинка від ВСЛ 😍
January 21, 2022
Я думала, що книга «на один раз», але вона і цього не варта.
Абсолютно не живі персонажі + такі самі діалоги (ніхто так не розмовляє!!)
Сюжет рваний, незрозумілий, кинутий на половині, з купою неточностей, самоповторів і непорозумінь.
Тут Сіссі розумна, виважена, а тут вона не вчись нічого дні бо вважає себе затовстою.
Тут вона розчесує по 2 години своє волосся, і на наступній сторінці вже «перевтілюється у молодого віденського студента»
По суті сюжет тримається на … та ні на чому він не тримається!
А лінія нашого часу то взагалі повний провал.
Закінчу цитатою самої авторки «він пише так жахливо,що навіть хороша історія не врятує цієї писанини»
Абсолютно не живі персонажі + такі самі діалоги (ніхто так не розмовляє!!)
Сюжет рваний, незрозумілий, кинутий на половині, з купою неточностей, самоповторів і непорозумінь.
Тут Сіссі розумна, виважена, а тут вона не вчись нічого дні бо вважає себе затовстою.
Тут вона розчесує по 2 години своє волосся, і на наступній сторінці вже «перевтілюється у молодого віденського студента»
По суті сюжет тримається на … та ні на чому він не тримається!
А лінія нашого часу то взагалі повний провал.
Закінчу цитатою самої авторки «він пише так жахливо,що навіть хороша історія не врятує цієї писанини»
August 4, 2021
Опис і назва звернули мою увагу на цю книгу.
І спочатку читалось досить жваво і цікаво.
Ідея хороша. Є, куди розвинути.
Проте дуже багато неточностей. Непродуманих речей.
Одне з головних - волосся Сісі.
Вона берегла його. Доглядала. І вона у неї було надзвичайним. Першу половину книги про це йдеться.
А от далі Сісі дуже просто і легко перевтілюється то у студента, то у звичайну пані середнього класу. Питання: куди сховали волосся ?🙈
Перша половина книги була така поступова.. логічна. У другій же - все якось швидко і не логічно вирішується. Без особливих деталей.
Як казав Станіславський - не вірю.
Але ідея сподобалась.
Мені чимось перегукується з «Моцартом» Доржа Бату. Але там відчувається грунтовна і дуже послідовна робота, дослідження найменших деталей, які мають велике значення.
Одним словом, читати про Відень, Будапешт і Сісі - це завжди приємно. Особливо, коли кожне з цих міст - у твоєму 🤍
І спочатку читалось досить жваво і цікаво.
Ідея хороша. Є, куди розвинути.
Проте дуже багато неточностей. Непродуманих речей.
Одне з головних - волосся Сісі.
Вона берегла його. Доглядала. І вона у неї було надзвичайним. Першу половину книги про це йдеться.
А от далі Сісі дуже просто і легко перевтілюється то у студента, то у звичайну пані середнього класу. Питання: куди сховали волосся ?🙈
Перша половина книги була така поступова.. логічна. У другій же - все якось швидко і не логічно вирішується. Без особливих деталей.
Як казав Станіславський - не вірю.
Але ідея сподобалась.
Мені чимось перегукується з «Моцартом» Доржа Бату. Але там відчувається грунтовна і дуже послідовна робота, дослідження найменших деталей, які мають велике значення.
Одним словом, читати про Відень, Будапешт і Сісі - це завжди приємно. Особливо, коли кожне з цих міст - у твоєму 🤍
June 17, 2021
Люблю історичні детективи, але тут щось не відізвалося. Знаменита імператриця Сіссі розслідує замах на чоловіка, одночасно намагаючись викрутити руки свекрусі (але ерцгерцогиня Софія досвідченіша і гілт-тріпи для невістки влаштовує на кожному кроці), а в нашому часі Доротея везе до Львова скрипку Моцарта і скрипаля до неї, щоб було кому про Сіссі розказувати. Лінія в минулому цікава і швиденька, Сіссі, попри всю її неоднозначність, мені симпатична і її компаньйонка - гарна знахідка, а от лінія в нашому часі - чисто слугує для того, щоб запхати в читачок побільше інформації і вбити одного з героїв. І те, й інше викликає питання "а нащо?", і взагалі складається враження, що якби розтягнути на п'ятсот сторінок, то історія тільки виграла б. Але жанр історичних детективів я всіляко вітаю, і другою книгою, якщо буде, теж поцікавлюся.
February 8, 2025
Легкий, динамічний сюжет, який переносить читача в часі скрізь епохи. В центрі історії - імператриця Сісі та скрипка Моцарта, кожна з яких, надзвичайно неординарні, мають свої таємниці та історію.
January 4, 2025
Розповідь відбувається у 19 столітті та в 2015 році. Два вбивства, два різні часи, що ж їх обʼєднує? Міні детектив, який швидко та легко читається, деякі події розказуються швидко, кінець також швидкий та стислий.
September 18, 2022
Це – історичний детектив, дія відбувається в Австро-Угорській Імперії, і головна розслідувачка, як можна судити з назви, - імператриця. А саме Елізабет, дружина Франца-Йосипа. На цісаря скоєно замах, тому імператриця (Сіссі, як її називають) особисто зацікавлена в тому, щоб розслідування проводилося не абияк, а саме це, на її думку, й відбувається. Правоохоронці знайшли підозрюваного, цісар звелів його стратити, і всі заспокоїлися. Проте в Сіссі є підстави вважати, що покарано цапа-відбувайла.
Також у книзі є сучасна сюжетна лінія, яка розповідає про скрипку Моцарта, що її привезли на фестиваль до Львова. Там теж не все гаразд – трапляються дивні й подекуди жахливі речі. Саме скрипка поєднує дві сюжетні лінії, адже Сіссі також грає на цьому музичному інструменті.
Взагалі цю книжку дуже багато лають за інфодамп. І я розумію, за що лають, бо десь перша її третина, якщо не більше, – це розповідь про історичне тло. Втім, в цілому – я підкреслюю: В ЦІЛОМУ – інформація подається так, що читач, готовий до історичного детектива, годен її нормально сприйняти. Вона наче й сиплеться горохом, але немає відчуття, що ти стоїш посередині натовпу, який балакає іноземною мовою. Пояснення-то зрозумілі, викладені, як правило, не надто зарозуміло. Так, варто доєднатися до хору нарікань на одну сцену – коли пані з сучасної лінії раптово, без оголошення війни, починає не просто думати про Сіссі (це таке, вона, зрештою, дисертацію про неї пише), а захоплено переповідати безліч інформації про неї колезі, який взагалі-то музикант, а колега такий: «Ага, угу, ой, як захопливо, а розкажи ще». Саме це, як на мене, виглядає притягнутим за вуха, а не сама кількість поданої інформації. При цьому книжка-то тоненька, менше 200 сторінок, можна було взагалі обійтися без оцього всього, а зробити її трохи більшою, проте подати інформацію неквапливо, меншими порціями та дією, а не розповідями.
Втім, більше за все особисто мене в історичній лінії бісили не інфодампи. Мене бісило те, що авторка не може переконати мене в тому, що декларує. Я довго думала про цю книжку, про те, як я б зробила це, та дійшла висновку, що витримати логіку та заобґрунтувати все те, у що я так і не змогла повірити, цілком можливо. Просто треба не протирічити самій собі та акцентувати увагу на потрібних деталях, а не на тих, що заперечують щойно сказане. Сама компоновка пояснень така, що викликає подив, а не довіру.
Наприклад, авторка каже, що Сіссі була вкрай розумною та прогресивною для свого часу, що їй було важко при дворі цісаря, бо там усіх цікавили якісь дурниці, а вона б радше книжку почитала та верхи поїздила. Її виховували не як ніжну квітку, а як нормальну повноправну та повносправну людину. І тут же нам показують саму Сіссі. Що вона робить? Переймається кожною волосиною, що випадає з її голови при зачісуванні, аж до того, що виганяє перукарку, якщо побачить таку впалу волосину. Переконати її в тому, що волосся в нормі випадає з голови та вона не полисіє, неможливо, тому її перукарка, аби не вилетіти з посади, начіпляє на фартук липку стрічку, щоб волосся не падало на підлогу та імператриця його не помітила. А ще вона постійно голодує, щоб схуднути, та їздить верхи не тому, що любить їздити верхи, а тому що це допомагає втрачати вагу. Це має підтвердити щойно сказане про її розум, прогресивність та зацікавленість серйозними речами, а не «оцимусім»? Серйозно?
Ні, коли я прочитала значну частину книжки, то зрозуміла, чому вона так поводиться. Зрештою, Сіссі там ще зовсім юна, її постійно кпинить свекруха, й вона змушена перейматися тими речами, які за інших обставин не турбували б її так сильно. Але можна було це подати так, щоб воно не виглядало нерозумінням авторкою власної персонажки?
Далі нам розказують, що Сіссі не цікаві придворні плітки, тому вона страшенно нудиться на прийомах та не має друзів у Відні. Перегортаємо сторінку – вона з нетерпінням очікує сестру на таємну вечірку, де вони жертимуть «непристойну» їжу та пліткуватимуть всю ніч. Гм…
Ще раз доєднаюся до хору дорікань та пригадаю, як нам довго розказують про пишну шевелюру та довге волосся напрочуд гарної імператриці – а потім вона та її служниця просто перевдягаються, надягають капелюшки, починають говорити «якомога грубішими голосами» - й усі вірять, що перед ними молоді хлопці. Вони сидять зі студентами у різного роду шинках, і навіть ніхто нічого не запідозрив, і нікого не здивувало, чого це вони капелюхів не знімають. Гм…
І от розумієте, яка штука. Детектив зроблений так само. На цісаря скоєно замах, при тому що взагалі в країні неспокійно, - але ніхто не переймається тим, що нападник міг бути не один чи мати спільників. С��іймали? Пречудово! Давайте його стратимо та підемо пити пиво! Ніхто, окрім Сіссі, не здогадується завітати до нього додому та поцікавитися, чи не залишилися, бува, якісь папери, що вкажуть на спільників. Не перевірили навіть настільки очевидні речі, що, якби цей детектив писала я, слідчі були б по вуха в заколоті.
Разом із тим, у книзі дуже непогано показано становлення юної Сіссі. От якщо просто викреслити всі розповіді про неї авторки (та тієї героїні з сучасної лінії, яка допомагає авторці про неї розповідати), то дуже добре видно юну особу, як�� нічого не тямить ані в політиці, ані взагалі в житті, і ніхто не допомагає їй розібратися, але вона прагне цього. І найменшої підтримки, буквально кількох речень приязно налаштованих до неї людей, достатньо, щоб вона опанувала себе та почала діяти. Звісно, вона помиляється, бо інакше й бути не може. Але потроху дорослішає, розумнішає та міцнішає.
Тепер – до сучасної лінії. Вона невелика, як на мене, дуже сумбурна та така саме нелогічна. Ну от уявіть собі: ви – слідчий, вас викликає іноземка та повідомляє про крадіжку цінної речі. За деякий час ви дізнаєтеся, що, на думку інших пов’язаних з цією річчю людей, вона нікуди не зникала і от просто зараз знаходиться там-то. Що ви робите? Невже телефонуєте заявниці та кажете: «Слухайте, N каже, воно ось тамочка, ви там зв’яжіться з ними та розберіться, ок?» Щось мені підказує, що ні 😊 І такого там чимало.
З гарного: доволі непогано показані іноземці, які вперше чують про цю вашу Україну та намагаються хоч щось про неї взнати; не те щоб їм дуже цікаво, але ну хоч щось.
Що відверто вибісило: ставлення до України як до «цієї країни», в якій все через дупу, навкруги сама корупція, всі всіх намахують та нормальні люди тікають звідси нажахані зі словами «більше ніколи!!!».
Щодо мови: ну, вона є 😊 В принципі для детективу цього має бути достатньо. Хибодруки мені не траплялися, а от «Ви» з великої літери в художньому тексті… У ВСЛ… Зізнаюся, неприємно здивувало.
Також у книзі є сучасна сюжетна лінія, яка розповідає про скрипку Моцарта, що її привезли на фестиваль до Львова. Там теж не все гаразд – трапляються дивні й подекуди жахливі речі. Саме скрипка поєднує дві сюжетні лінії, адже Сіссі також грає на цьому музичному інструменті.
Взагалі цю книжку дуже багато лають за інфодамп. І я розумію, за що лають, бо десь перша її третина, якщо не більше, – це розповідь про історичне тло. Втім, в цілому – я підкреслюю: В ЦІЛОМУ – інформація подається так, що читач, готовий до історичного детектива, годен її нормально сприйняти. Вона наче й сиплеться горохом, але немає відчуття, що ти стоїш посередині натовпу, який балакає іноземною мовою. Пояснення-то зрозумілі, викладені, як правило, не надто зарозуміло. Так, варто доєднатися до хору нарікань на одну сцену – коли пані з сучасної лінії раптово, без оголошення війни, починає не просто думати про Сіссі (це таке, вона, зрештою, дисертацію про неї пише), а захоплено переповідати безліч інформації про неї колезі, який взагалі-то музикант, а колега такий: «Ага, угу, ой, як захопливо, а розкажи ще». Саме це, як на мене, виглядає притягнутим за вуха, а не сама кількість поданої інформації. При цьому книжка-то тоненька, менше 200 сторінок, можна було взагалі обійтися без оцього всього, а зробити її трохи більшою, проте подати інформацію неквапливо, меншими порціями та дією, а не розповідями.
Втім, більше за все особисто мене в історичній лінії бісили не інфодампи. Мене бісило те, що авторка не може переконати мене в тому, що декларує. Я довго думала про цю книжку, про те, як я б зробила це, та дійшла висновку, що витримати логіку та заобґрунтувати все те, у що я так і не змогла повірити, цілком можливо. Просто треба не протирічити самій собі та акцентувати увагу на потрібних деталях, а не на тих, що заперечують щойно сказане. Сама компоновка пояснень така, що викликає подив, а не довіру.
Наприклад, авторка каже, що Сіссі була вкрай розумною та прогресивною для свого часу, що їй було важко при дворі цісаря, бо там усіх цікавили якісь дурниці, а вона б радше книжку почитала та верхи поїздила. Її виховували не як ніжну квітку, а як нормальну повноправну та повносправну людину. І тут же нам показують саму Сіссі. Що вона робить? Переймається кожною волосиною, що випадає з її голови при зачісуванні, аж до того, що виганяє перукарку, якщо побачить таку впалу волосину. Переконати її в тому, що волосся в нормі випадає з голови та вона не полисіє, неможливо, тому її перукарка, аби не вилетіти з посади, начіпляє на фартук липку стрічку, щоб волосся не падало на підлогу та імператриця його не помітила. А ще вона постійно голодує, щоб схуднути, та їздить верхи не тому, що любить їздити верхи, а тому що це допомагає втрачати вагу. Це має підтвердити щойно сказане про її розум, прогресивність та зацікавленість серйозними речами, а не «оцимусім»? Серйозно?
Ні, коли я прочитала значну частину книжки, то зрозуміла, чому вона так поводиться. Зрештою, Сіссі там ще зовсім юна, її постійно кпинить свекруха, й вона змушена перейматися тими речами, які за інших обставин не турбували б її так сильно. Але можна було це подати так, щоб воно не виглядало нерозумінням авторкою власної персонажки?
Далі нам розказують, що Сіссі не цікаві придворні плітки, тому вона страшенно нудиться на прийомах та не має друзів у Відні. Перегортаємо сторінку – вона з нетерпінням очікує сестру на таємну вечірку, де вони жертимуть «непристойну» їжу та пліткуватимуть всю ніч. Гм…
Ще раз доєднаюся до хору дорікань та пригадаю, як нам довго розказують про пишну шевелюру та довге волосся напрочуд гарної імператриці – а потім вона та її служниця просто перевдягаються, надягають капелюшки, починають говорити «якомога грубішими голосами» - й усі вірять, що перед ними молоді хлопці. Вони сидять зі студентами у різного роду шинках, і навіть ніхто нічого не запідозрив, і нікого не здивувало, чого це вони капелюхів не знімають. Гм…
І от розумієте, яка штука. Детектив зроблений так само. На цісаря скоєно замах, при тому що взагалі в країні неспокійно, - але ніхто не переймається тим, що нападник міг бути не один чи мати спільників. С��іймали? Пречудово! Давайте його стратимо та підемо пити пиво! Ніхто, окрім Сіссі, не здогадується завітати до нього додому та поцікавитися, чи не залишилися, бува, якісь папери, що вкажуть на спільників. Не перевірили навіть настільки очевидні речі, що, якби цей детектив писала я, слідчі були б по вуха в заколоті.
Разом із тим, у книзі дуже непогано показано становлення юної Сіссі. От якщо просто викреслити всі розповіді про неї авторки (та тієї героїні з сучасної лінії, яка допомагає авторці про неї розповідати), то дуже добре видно юну особу, як�� нічого не тямить ані в політиці, ані взагалі в житті, і ніхто не допомагає їй розібратися, але вона прагне цього. І найменшої підтримки, буквально кількох речень приязно налаштованих до неї людей, достатньо, щоб вона опанувала себе та почала діяти. Звісно, вона помиляється, бо інакше й бути не може. Але потроху дорослішає, розумнішає та міцнішає.
Тепер – до сучасної лінії. Вона невелика, як на мене, дуже сумбурна та така саме нелогічна. Ну от уявіть собі: ви – слідчий, вас викликає іноземка та повідомляє про крадіжку цінної речі. За деякий час ви дізнаєтеся, що, на думку інших пов’язаних з цією річчю людей, вона нікуди не зникала і от просто зараз знаходиться там-то. Що ви робите? Невже телефонуєте заявниці та кажете: «Слухайте, N каже, воно ось тамочка, ви там зв’яжіться з ними та розберіться, ок?» Щось мені підказує, що ні 😊 І такого там чимало.
З гарного: доволі непогано показані іноземці, які вперше чують про цю вашу Україну та намагаються хоч щось про неї взнати; не те щоб їм дуже цікаво, але ну хоч щось.
Що відверто вибісило: ставлення до України як до «цієї країни», в якій все через дупу, навкруги сама корупція, всі всіх намахують та нормальні люди тікають звідси нажахані зі словами «більше ніколи!!!».
Щодо мови: ну, вона є 😊 В принципі для детективу цього має бути достатньо. Хибодруки мені не траплялися, а от «Ви» з великої літери в художньому тексті… У ВСЛ… Зізнаюся, неприємно здивувало.
April 10, 2022
Прочитавши цей роман, я не змогла розділити захват аудиторії. Сам задум твору не поаний. Але написано так примітивно, не розкрито ні характери героїв, ні їхні мотивації, дві сюжетні лінії, переплетені кострубато. Сам виклад досить примітивний. Прочитать книжку можна за день, вона нічого не полишає у душі. Рекомендю тільки якщо цікавитесь графоманщиною.
August 3, 2021
"Перше слідство імператриці" знайомить читача із придворним життям дружини імператора Австро-Угорської імперії Елізабет (Сіссі), в рутині якого імператриця поставила собі за мету розв'язати таємницю несподіваного нападу на чоловіка і вивести на чисту воду кривдника. Водночас друга сюжетна лінія переміщує нас до Львова XXI століття, у якому відбуваються загадкові події, пов'язані із викраденням оригінальної скрипки самого Моцарта. Музичний інструмент має приховану властивість, яка може навіть забирати життя, і є центральним об'єктом у з'ясуванні інцидентів в обох сюжетних лініях.
Моє враження: події у книзі розвиваються занадто довго, на більшій частині сторінок знаходимо описи, які підводять до суті, але суть випливає лише десь наприкінці твору в останній чверті. Аж тоді на читача накочується ціла снігова куля авантюр, розв'язок і несподіванок. Все відбувається так швидко, що не встигаєш оговтатися між цими всіма пригодами.
Незважаючи на дещо невдалий розподіл подій у книзі, твір мені сподобався. Коротенькі розділи, читається легко, гарна українська мова (без "ляпів", які так часто пробиваються у багатьох сучасних письменників). Люблю, як Наталка Сняданко майстерно поєднує минуле і сучасне, просочує історичні факти фіктивністю, знайомить з історичними постатями і в таки спосіб спонукає до вивчення нового.
4/5 :)
Моє враження: події у книзі розвиваються занадто довго, на більшій частині сторінок знаходимо описи, які підводять до суті, але суть випливає лише десь наприкінці твору в останній чверті. Аж тоді на читача накочується ціла снігова куля авантюр, розв'язок і несподіванок. Все відбувається так швидко, що не встигаєш оговтатися між цими всіма пригодами.
Незважаючи на дещо невдалий розподіл подій у книзі, твір мені сподобався. Коротенькі розділи, читається легко, гарна українська мова (без "ляпів", які так часто пробиваються у багатьох сучасних письменників). Люблю, як Наталка Сняданко майстерно поєднує минуле і сучасне, просочує історичні факти фіктивністю, знайомить з історичними постатями і в таки спосіб спонукає до вивчення нового.
4/5 :)
January 8, 2024
Чесно? Просто шкода витрачених коштів. Цей твір не тягне на видану книгу: 1)діалоги, особливо у сучасній часовій лінії, нереалістичні, і добре, якщо це буде просто якийсь інфодамп, але ж іноді такі якісь недолугість коментарі і ремарки, що аж іспанський сором бере; 2) персонажі, ну то не те щоб картонки, хоча половина саме так і виглядала (часто саме через оті недолугі діалоги), але вони докупи не збиралися (те, що вони говорять, те, як вони діють, і те, як їх описує авторка - просто якийсь вінігрет, і тут не було такого, що просто персонажі розкриваються з нової сторони); подача самої історії і сюжет; ну і стиль написання: ми наче маємо якийсь план по сценами і стрибаємо з однієї в іншу, просто позначаючи декількома реченнями, що от є таке і таке, пару висловлювань персонажів і все (це не відчувалося як повноцінно написана цілина історія); про "детективну" складову я краще промовчу.
Із плюсів: у цієї книги гарна обкладинка, ну і сама задумка (дві часові лінії, скрипка Моцарта, Львів, розслідування зникнення і зв'язок минулого з сучасністю) виглядає доволі цікаво
Підсумувати мої враження можна цитатою із самого оповідання: "Все, що ти розповідаєш, виглядає сценами з якогось третьосортного детективу"
Із плюсів: у цієї книги гарна обкладинка, ну і сама задумка (дві часові лінії, скрипка Моцарта, Львів, розслідування зникнення і зв'язок минулого з сучасністю) виглядає доволі цікаво
Підсумувати мої враження можна цитатою із самого оповідання: "Все, що ти розповідаєш, виглядає сценами з якогось третьосортного детективу"
May 14, 2023
Книга читалась легко, швидко, невимушено. Якраз вона потрапила до мене на період, коли хотілось чогось простого, та водночас загадкового.
Ми має дві часові лінії. Перша - період 19 століття та події, що відбуваються у Зальцбурзі. Це час правління цісаря Франціа Йосипа та імператриці Єлизавети, які відома як Сісі. З перших же сторінок історія починається динамічно. Під час прогулянки, на цісаря нападає невідомий. І навіть його вдається піймати, але щось багато не сходиться, тож Сісі хоче розібратись та знайти винного.
Друга - наші часи та події, що відбуваються у Львові. На музичний фестиваль приїзджає Доротня зі скрипалем Крістіаном. Але стається трагедія.
Обидві ці історії пов’язані зі скрипкою Моцарта.
Мені дуже сподобалась детективна лінія, два різних проміжки часу. Але не достатньо було зв’язку між цими двома історіями. Якось сучасні події зображено ну дуже сумбурно. Мені хотілось більшої динаміки. Тож досить шкода, бо історія і ідея дуже круті. На фоні цього події 1857 року було читати цікавіше. Деякі дії героїв мені здавалась такими наївними та банальними. Можливо я забагато очікувала від цього сюжету. Але загалом можна досить цікавого провести час за цією розповіддю)
Ми має дві часові лінії. Перша - період 19 століття та події, що відбуваються у Зальцбурзі. Це час правління цісаря Франціа Йосипа та імператриці Єлизавети, які відома як Сісі. З перших же сторінок історія починається динамічно. Під час прогулянки, на цісаря нападає невідомий. І навіть його вдається піймати, але щось багато не сходиться, тож Сісі хоче розібратись та знайти винного.
Друга - наші часи та події, що відбуваються у Львові. На музичний фестиваль приїзджає Доротня зі скрипалем Крістіаном. Але стається трагедія.
Обидві ці історії пов’язані зі скрипкою Моцарта.
Мені дуже сподобалась детективна лінія, два різних проміжки часу. Але не достатньо було зв’язку між цими двома історіями. Якось сучасні події зображено ну дуже сумбурно. Мені хотілось більшої динаміки. Тож досить шкода, бо історія і ідея дуже круті. На фоні цього події 1857 року було читати цікавіше. Деякі дії героїв мені здавалась такими наївними та банальними. Можливо я забагато очікувала від цього сюжету. Але загалом можна досить цікавого провести час за цією розповіддю)
February 6, 2022
Дуже сподобалось, що твір доносить бодай якусь частинку знань про Австро-Угорську Імперію навіть до тих, хто в цьому нічого не тямить, в дійсно захопливій манері детективу.
До самого серденька зачарувала палітурка книги: витончений малюнок + красивий напис назви притягували погляд до себе навіть тоді коли «не читалося».
З мінусів:
ми так боремося з українським комплексом меншовартості, намагаючись викорінити звичку до узагальнень і прирівнювань з іншими країнами, а тут частина подій в Україні майорить чимось типу «Львів - це маленький Відень», а також разів три було згадано, що Україна - це якась країна пост-радянського союзу. Загалом - ми не хочемо бути «маленьким кимось», ми - великі, особливі і незалежні МИ. Натомість, з історією не посперечаєшся - ми дійсно колись належали до того самого Радянського Союзу, але я у свої 25 волію про це надто часто не згадувати, а тим паче не асоціювати свою країну з цим малоприємним феноменом.
До самого серденька зачарувала палітурка книги: витончений малюнок + красивий напис назви притягували погляд до себе навіть тоді коли «не читалося».
З мінусів:
ми так боремося з українським комплексом меншовартості, намагаючись викорінити звичку до узагальнень і прирівнювань з іншими країнами, а тут частина подій в Україні майорить чимось типу «Львів - це маленький Відень», а також разів три було згадано, що Україна - це якась країна пост-радянського союзу. Загалом - ми не хочемо бути «маленьким кимось», ми - великі, особливі і незалежні МИ. Натомість, з історією не посперечаєшся - ми дійсно колись належали до того самого Радянського Союзу, але я у свої 25 волію про це надто часто не згадувати, а тим паче не асоціювати свою країну з цим малоприємним феноменом.
September 11, 2024
Книга на раз прочитати і забути. Моя повага авторці за гарне дослідження історичного контексту, це було видно. Але місцями було схоже більше на статтю у науково-популярному журналі з історії. Читання щоденника Сіссі іншою персонажкою - просто невдала спроба додати твору художньої стилістики. У другій половині книжки вже навіть без зайвих старань вкидуються полотна тексту. Ще не сподобалось, як нам представили персонажів на початку. І хоча у лінії з імператрицею ще була якась динаміка, їх розвиток бодай трохи показувався, то в сьогоденні всі абсолютно плоскі, нерозкриті та нецікаві. В книзі наявна непогана детективна історія, тому раджу читати, якщо хочеться годинку-дві витратити на щось не дуже важке. Але уникайте задовгих описів історичного підґрунтя, вони тут ні до чого.
September 12, 2021
Книжка цілком ок, але не лишила після себе абсолютно ніякого післясмаку. Але може я просто не дуже люблю історичні детективи, проте навіть Кокотюха мені видавався яскравішим)
І якщо частина з ХІХ століття була ще якось цікава історичними подробицями, то частина зі століття ХХІ виявилася якось ні про що. Дуже абсурдна. Не хочеться спойлерити, але втф?
Коротше, читати можна. Просто не треба очікувати шедевра.
П.С. До речі, кому подарувати паперовий примірник? Я точно не буду перечитувати)
І якщо частина з ХІХ століття була ще якось цікава історичними подробицями, то частина зі століття ХХІ виявилася якось ні про що. Дуже абсурдна. Не хочеться спойлерити, але втф?
Коротше, читати можна. Просто не треба очікувати шедевра.
П.С. До речі, кому подарувати паперовий примірник? Я точно не буду перечитувати)
March 8, 2022
Непоганий історичний детектив, у центрі якого - змова і намагання угорських підпільників убити австрійського цісаря. Втім задум виявився цікавішим, ніж його втілення. Особисто мені не зрозуміло, навіщо авторка додала лінію сьогодення, якщо вона не відігравала жодної ролі у сюжеті. Краще б вона зробила історичне тло більш яскравим, насиченим і динамічним. А так події розвиваються мляво, пришвидшуються лише на останніх сторінках.
Але якщо ваша душа бажає легкого чтива, яке не напружує мозок, - ця книга підійде ідеально.
Але якщо ваша душа бажає легкого чтива, яке не напружує мозок, - ця книга підійде ідеально.
December 26, 2021
От не вистачає мені тут оцінок по половинці🤔
Цікава історія, дві сюжетні лінії, які поєднує одна скрипка, детективна нотка і костюми — краса цієї книжки. Але є дещо й таке, що псує враження. Було відчуття, ніби персонажі говорять так, щоб донести до читача певну інформацію, а не поговорити між собою. А поза цим книжка чудова ❤️
Цікава історія, дві сюжетні лінії, які поєднує одна скрипка, детективна нотка і костюми — краса цієї книжки. Але є дещо й таке, що псує враження. Було відчуття, ніби персонажі говорять так, щоб донести до читача певну інформацію, а не поговорити між собою. А поза цим книжка чудова ❤️
February 19, 2024
Доволі таки посередній детектив, що має дві сюжетні лінії, які перетинаються, йдучи паралельно й чергуючись через одну (другий сюжет, що відбувається пізніше, додає до тексту якісь здогадки про справжнього вбивцю). У сюжеті присутні дірки (схоже на банальну лінь прописувати світ й події точніше)
Деталізація — не про цей текст, а тому наврядчи ваші здогадки на питання "хто це?" будуть актуальними й обґрунтованими, адже авторка не дає достатньої інформації, аби зробити певні судження на основі сюжету. Хіба що пальцем у небо) Діалоги в деяких епізодах сухі й нецікаві, не викликають відчуття реалістичності написаного.
Сіссі, яка заплітала волосся більше трьох годин може запхати довжелезні коси в зачіску хлопця? Невже? Вони важили п'ять кілограм. У книзі описується її краса, крихкість я жіночність, а тому what? Її ніхто не впізнавав в Угорщині? Іда й Лібені були настільки неуважними в своїх діях? Та не вірю.
Всі смерті, що стаються подані в стилі "ну він помер, так і помер". Наврядчи реакція матері на смерть рідної дитини буде подібною до книги, хоча це, знову ж таки, питання смаку й особистого досвіду. Дуже часто деталі й сюжети висмоктано із неба, це відчувається.
Із хорошого, видання книги доволі таки приємне, книгу легко читати (і через мову автора, і через вибір розміру тексту й малі розділи, вони з'їдаються швидко), непогані персонажі з якими легко працювати.
Мова автора дещо спрощена, а тому на цитати цю книгу не розібрати, однак провести вечір-два із розслабленням вам вдасться.
Рекомендувала б цю книгу, все ж таки, дітям середнього шкільного віку.
Деталізація — не про цей текст, а тому наврядчи ваші здогадки на питання "хто це?" будуть актуальними й обґрунтованими, адже авторка не дає достатньої інформації, аби зробити певні судження на основі сюжету. Хіба що пальцем у небо) Діалоги в деяких епізодах сухі й нецікаві, не викликають відчуття реалістичності написаного.
Сіссі, яка заплітала волосся більше трьох годин може запхати довжелезні коси в зачіску хлопця? Невже? Вони важили п'ять кілограм. У книзі описується її краса, крихкість я жіночність, а тому what? Її ніхто не впізнавав в Угорщині? Іда й Лібені були настільки неуважними в своїх діях? Та не вірю.
Всі смерті, що стаються подані в стилі "ну він помер, так і помер". Наврядчи реакція матері на смерть рідної дитини буде подібною до книги, хоча це, знову ж таки, питання смаку й особистого досвіду. Дуже часто деталі й сюжети висмоктано із неба, це відчувається.
Із хорошого, видання книги доволі таки приємне, книгу легко читати (і через мову автора, і через вибір розміру тексту й малі розділи, вони з'їдаються швидко), непогані персонажі з якими легко працювати.
Мова автора дещо спрощена, а тому на цитати цю книгу не розібрати, однак провести вечір-два із розслабленням вам вдасться.
Рекомендувала б цю книгу, все ж таки, дітям середнього шкільного віку.
This entire review has been hidden because of spoilers.
November 15, 2021
Трохи трата часу
December 19, 2021
Наивная и простая детективна история о волосах императрицы Сисси, расстройстве пищевого поведении и попытках сделать общество в 19 веке обществом 21 века.
December 17, 2022
Події у книзі відбуваються у двох часових рамках: у теперішньому та минулому. Усе обертається навколо скрипки Моцарта.
Відень, 2015 рік. Доротея, працівниця Моцартеуму відправляється разом зі скрипалем Крістофером (єдиний хто має право грати на скрипці Моцарта) до Львова, щоб узяти участь в фестивалі. І тут з ними відбуваються надзвичайні пригоди, навіть трагічні...
Відень, 1856 рік. На цісаря Франца Йозефа скоєно замах. На місці зловили підозрюваного, але чи він насправді винен у замаху? Невідомо. Дружина цісаря Сісі (Єлизавета Баварська) починає своє розслідування у цій справі. І попереду у неї багато відкриттів...
Події минулого дуже цікаво описані. Розповідається про справжнє життя Сісі - її суперечності зі свекрухою, виховання дітей, її щоденну рутину. Лінія теперішнього, не так цікавить та інтригує. Книжка читається швидко, адже події захоплюють вас. Раджу прочитати.
Відень, 2015 рік. Доротея, працівниця Моцартеуму відправляється разом зі скрипалем Крістофером (єдиний хто має право грати на скрипці Моцарта) до Львова, щоб узяти участь в фестивалі. І тут з ними відбуваються надзвичайні пригоди, навіть трагічні...
Відень, 1856 рік. На цісаря Франца Йозефа скоєно замах. На місці зловили підозрюваного, але чи він насправді винен у замаху? Невідомо. Дружина цісаря Сісі (Єлизавета Баварська) починає своє розслідування у цій справі. І попереду у неї багато відкриттів...
Події минулого дуже цікаво описані. Розповідається про справжнє життя Сісі - її суперечності зі свекрухою, виховання дітей, її щоденну рутину. Лінія теперішнього, не так цікавить та інтригує. Книжка читається швидко, адже події захоплюють вас. Раджу прочитати.
Displaying 1 - 30 of 31 reviews