Prominent Ukrainian writer, historian, ethnographer, and translator. He was born into an impoverished Cossack-gentry family. After completing only five years at the Novhorod-Siverskyi gymnasium he enrolled at Kiyv University in 1837 but was not allowed to finish his studies because he was not a noble. He obtained a teaching position in Lutsk in 1840. There he wrote his first historical novel in Russian Mykhailo Charnyshenko, or Little Russia Eighty Years Ago (2 vols, 1843). Mykhailo Maksymovych promoted Kulish's literary efforts and published several of his early stories. His first longer work written in Ukrainian was the epic poem Ukraina (1843). In 1843–5 Kulish taught in Kiyv and studied Ukrainian history and ethnography. There he befriended Taras Shevchenko, Mykola Kostomarov, and Vasyl Bilozersky; their circle later became the nucleus of the secret Brotherhood of Saints Cyril and Methodius. Panteleimon Kulish was the first person known to translate the whole of the Bible into the modern Ukrainian language and was also the first to write historical novels in Ukrainian. His most famous contribution in this field was the novel Chorna Rada (The Black Council) which was set in Cossack times. Kulish was also active in historical writing, composing a brief history of Ukraine in verse (under the title Ukraina) and a much larger History of the Reunification of Rus in three volumes. The latter dealt with the era of Hetman Bohdan Khmelnytsky in the seventeenth century. His two-volume collection of Ukrainian folklore, Notes on Southern Rus retains its scholarly significance to the present day.
Український письменник, поет, драматург, фольклорист, етнограф, мовознавець, перекладач, критик, редактор, видавець. Автор першої фонетичної абетки для української мови, що попри низку внесених до неї змін лежить в основі сучасного українського правопису. Відомий найбільше як автор першого україномовного історичного роману «Чорна рада». Першим його літературним твором була оповідка «Циган», яку він витворив із почутої від матері народної казки. Писав гумористичні оповідання:"Циган", "Пан Мурло", "Малоросійські анекдоти"; оповідання на тему нещасливого кохання: "Гордовита пара", "Дівоче серце"; історичні оповідання: "Мартин Гак", "Брати", "Січові гості"; та багато інших творів, зокрема: "До кобзи", "Заворожена криниця", "Маруся Богуславка", та інші. Переклав Біблію, майже всього Шекспіра, Ґете, Дж. Байрона (зокрема, поеми «Чайльд-Гарольдова мандрівка», «Дон-Жуан»), балади А. Міцкевича «Русалка», «Химери», «Чумацькі діти» (опубліковано в журналі «Основа» 1861 р.). Наприкінці свого життя П. Куліш підготував до друку поетичну збірку «Позичена кобза: Переспіви чужоземних співів», котра вийшла в Женеві 1897 р., вже по смерті поета.
Чудесна книжка з динамічним сюжетом та козацьким вайбом, про часи, коли "росія ще не підпорядкувала її [України] привілеїв своїми законами", хоча Гетьманщина вже занепадала під московитським ярмом.
Прикметно, що роман був написаний російською мовою, але переклад настільки органічний, що я була здивована, дізнавшись, що це все-таки переклад. Так само була вражена, що роман цей Куліш написав у 23-річному віці.
Роман сповнений живими, яскравими і дуже детальними описами звичаїв, традицій, порядків та побуту Гетьманщини, Слобідської України та Запорізької Січі.
Я отримала масу естетичного задоволення від книги, хоча фінал для мене виявився сподівано-несподіваним.
Передмову краще читати опісля роману, бо, так само, як і в Рівновазі Винниченка, в ній присутні спойлери.
Роман видався цікавим не стільки сюжетом, скільки відтворенням дійсности, історичної як для нас зараз, так і для Куліша тоді. Відчутно пророблену роботу з пошуку матеріалу та доторкання до різних тем, що стосуються як козацтва та його історії, так і заселення Слобожанщини, звичаїв та устрою тогочасного життя, пісень, та й навіть трохи політики. За кількістю посилань та алюзій на різні події, персонажів та інші твори, роман міг би позмагатися з книгами Світлани Тараторіної. Крізь твір відчутна й певна іронічність автора, який інколи відверто гіперболізує та лише досить саркастичні коментарі, вписує себе та виходить на сцену аби взяти слово та переспрямувати історію в бажане йому русло (що чимось нагадало Майка Йогансена). Але врешті-решт навіть із таким прийомом не всі сюжетні лінії зійшлися, і не все остаточно стало на свої місця щодо героїв і їхніх дій і бажань і хто саме причетний до чого. Хоча й можливо, це саме проблема очікувань, але лишається відчуття, що твору можна було додати сторінок 100 та приділити їх саме дії, і від цього було би відчуття більшої завершености. Можливо, потрібно все-таки прочитати Вальтера Скотта, аби зрозуміти, чим саме надихався Пантелеймон Куліш і спробувати зрозуміти, чи було це саме характеристикою епохи. Відчутна також романтизація козацьких часів і незадоволення своїм часом, притаманне, мабуть кожному поколінню чи людям, що живуть у певний часовий проміжок. З одного боку це можна зрозуміти, зважаючи, що тоді Україна ще була хоч частково вільна та не колонізована остаточно. З іншого є відчуття надмірности. Цікаво, чому Куліш проводив паралелі саме з сербами, зважаючи, що зараз вони за ментальністю чисто менші брати москалів. Але це питання, мабуть, варто досліджувати окремо, як і те, чи були вони такими самими й у ті часи, так і те, що в них Куліш побачив. Урешті-решт 5 зірок ставлю, з огляду на цікаві деталі з історії, гарно зібрані в одну книгу та розкидані у вигляді алюзій і піднятих тем. Окрім того примітки автора (можливо) допомогло зрозуміти, звідки свій псевдонім узяв Віктор Домонтович, бо це питання мене трохи мучило. Але у виданні не дуже зручно, що у примітках не було жодних посилань на сторінку, якої вони стосуються.
Роман «Михайло Чарнишенко, або Україна вісімдесят років тому» — один із найцікавіших творів Пантелеймона Куліша. Цей твір став для мене особливим, адже головний герой походить із хутора Вороніж, який нині є селищем у Сумській області. У романі згадуються Глухів, Гамаліївка, Есмань, Кролевець і Макове — це мої рідні місця. Я бувала в кожному з цих міст і сіл, тому їхні описи викликали у мене сльози й сильну тугу за домом.
У передмові до віватівського видання Куліша називають “українським Вальтером Скотом”. Для мене ж він радше схожий на Тарантіно (бо Скота я не читала): запальний головний герой, прагнення звершити подвиг, цікаві супутники й підступний ворог, якого треба здолати, — усе це створює динамічну, живу історію. Єдина відмінність — у фіналі: на відміну від фільмів Тарантіно, тут кінець сумний.
Під час читання відчуваєш дух тієї епохи й бажання дізнатися більше про козацьку добу — яскраву, але водночас трагічну сторінку нашої історії.
This entire review has been hidden because of spoilers.
Цікавий історично-пригодницький роман. Сюжет досить динамічний, насичений різними подіями. Кінець для мене неоднозначний: з одного боку несподіваний, з іншого - виглядає як ніби автор сам зайшов в глухий кут зі своїми сюжетними лініями.