Tracking the Gods: The Place of Myth in Modern Life

Studies in Jungian Psychology by Jungian Analysts #68

by James Hollis

PUBLISHED BY INNER CITY BOOKS 1995- WRITTEN BY JAMES HOLLIS

Genres: Psychology, Nonfiction, Philosophy, Mythology

160 pages, Paperback

First published April 1, 1995

About the author

James Hollis, Ph. D., was born in Springfield, Illinois, and graduated from Manchester University in 1962 and Drew University in 1967. He taught Humanities 26 years in various colleges and universities before retraining as a Jungian analyst at the Jung Institute of Zurich, Switzerland (1977-82). He is presently a licensed Jungian analyst in private practice in Washington, D.C. He served as Executive Director of the Jung Educational Center in Houston, Texas for many years and now was Executive Director of the Jung Society of Washington until 2019, and now serves on the JSW Board of Directors. He is a retired Senior Training Analyst for the Inter-Regional Society of Jungian Analysts, was first Director of Training of the Philadelphia Jung Institute, and is Vice-President Emeritus of the Philemon Foundation. Additionally he is a Professor of Jungian Studies for Saybrook University of San Francisco/Houston.

He lives with his wife Jill, an artist and retired therapist, in Washington, DC. Together they have three living children and eight grand-children.

He has written a total of seventeen books, which have been translated into Swedish, Russian, German, Spanish, French, Hungarian, Portuguese, Turkish, Italian, Korean, Finnish, Romanian, Bulgarian, Farsi, Japanese, Greek, Chinese, Serbian, Latvian, Ukranian and Czech.

Reviews

[Абрахам Хосебр · Rating 5 out of 5]

Джеймс Голліс
"Слідами богів"

"Сон - це міфологія окремої особистості, а міф - це сновидіння всього суспільства."


"Дослідження міфу — це пошук глибинного зв'язку з нашою справжньою природою та нашим місцем у космосі. Можна з упевненістю сказати, що немає жодного важливішого аспекту, з яким ми стикалися б індивідуально і колективно.

Внаслідок несамовитих перескакувань від однієї ідеології до іншої наша культура втратила всі душевні орієнтири, всі свої паралелі та меридіани. Навіть саме поняття міфу опустилося до звичного уявлення про брехню. «Це лише міф», — кажемо ми. Водночас саме ми, ті, хто прагне до пізнання та занурення вглиб, повинні знову відкритися впливу міфу, що дозволить нам розкрити його для себе.

Грецьке mythos означає слово, розповідь, мовлення залежно від сенсу, який це слово виражає. Але що саме воно виражає? Зрештою міф показує людське світосприйняття, тобто накладення драматичної структури на перебіг життя та природний хаос. Цілком можливо, що природа не має внутрішнього сенсу — вона просто існує. Однак люди привносять до цього хаосу процес психічного структурування, яке є частиною нашої сутності і дозволяє сформувати осмислене ставлення до світу. Міф, сутність якого становлять символ, ритм і метафора, перекидає міст від непізнаного до того, хто пізнає, у такий спосіб допомагаючи людині побудувати осмислене ставлення до таїнства. З огляду на етимологію слів символ і метафора (syn + ballein прагнути до подібності і meta + pherein - перебиратися, переходити через) можна вважати, що міф виконує функцію посередника."

Здавалося б після Фрейзера, Тейлора, Ґрейвса, Еліаде, Фройда, Юнґа і Кемпбелла мало хто зможе сказати про міф щось нове. Тому я взявся за цю книгу зі здоровим скепсисом.
Дарма! Голліс, не тільки постійно цитує всіх вище згаданих, але й вносить свої власні цікаві теорії та переліки. Так, цитат тут багатенько, десь зо 30% тексту, але яких цитат - Рільке, Ґельдерлін, Юнґ та інші.

В першому розділі, автор наводить значення міфів для людини: космологічне, метафізичне, соціологічне, психологічне, а також різні підходи до нього. Цей розділ-вступ найбільш сухий, проте також по-своєму цікавий.
Наступний - улюблений для багатьох юнґіанців розділ це аналіз модерного міфу через призму відомих творів. Голліс обрав такі: "Фауст" Ґете, "Записки з підпілля" Достоєвського, "Серце пітьми" Конрада, "Процес" Кафки і "Падіння" Камю.
Наступний розділ - аналіз архетипного сюжету вічного повернення. Тут Голліс взяв багацько від Кемпбелла та Ноймана. Описуються класичні уроборичні цикли, материнську та батьківську кастрації, славнозвісну відмову від повернення (зрячий в Печері Платона). Тут ключовою цитатою буде: "ми рухливі резервуари, де міститься істина, яку важко осягнути, але з якою ми повинні жити в гармонії, якщо сподіваємось дізнатися сенс життя"

"За своєю суттю ми не можемо осягнути таїнства, проте природа змушує нас осмислено ставитися до них. («Метафізика» Арістотеля починається з твердження: «Усі люди, зважаючи на саму свою природу, прагнуть до знань».) Витягнуті з глибини, міфологічні образи хвилюють і бентежать нас, навіть якщо ми не розуміємо, чому це відбувається, бо вони спочатку тільки стикаються з нами, а потім активізують таємничі глибини, втіленням яких є й ми самі. У такому разі міф резонує зі змістом нашої психіки, бо він спонукає нас доторкнутися до того, що в нас присутнє з огляду на нашу природу і що наш розум надто невиразно сприймає."

"Сто років тому Фройд і Юнг вирішили, що потрібно розвивати нову мову, новий спосіб ставлення своїх пацієнтів до страждань. Вони зрозуміли, що лікують людей, які опинилися між двома прірвами, розверженими через виниклі вади у традиційній релігії та обмеження в медичній науці. Завдання вчених полягало у визначенні душевних травм, втілених в організмі, по-ведінці та афектах. Аби простежити рух цих енергій, їм слід було розрізняти рух внутрішніх потоків.

Ми, люди, що живуть у сучасну епоху, точно так само повинні навчитися психологічного зчитування, тобто вміти розрізняти рухи душі, невидимі сліди якої колись зникли під покривом міфу. Таке вміння зчитувати вимагає значного рівня інтеграції і формує почуття власної гідності та свободи у людини, у якої підвищується рівень усвідомлення. І вельми важливим є те, що така людина стає менш небезпечною і для себе, і для суспільства."

Мій улюблений розділ Третій - про шизофренію. Розділ носить грандіозну назву - Пожирання Сонця і присвячений ілюстрації цього архетипу в малюнку юнака хворого на шизофренію. Молодий наркоман, який в житті нічого не чув про Апопа, тут мимоволі відтворює цей вічний первісний сюжет. ТуВ розділі Голліс аналізує малюнки двох молодих шизофреніків та віднаходить у них архетипні сюжети. Також дуже цікавими є описи мислення людини з шизофренією:

"Аналогією відчуттів шизофреніка може слугувати життя уві сні. Усі ми засинаємо, а потім прокидаємося, щоб піти на роботу чи ще кудись. Можна помітити те, що ми спали, або не звертати на це уваги. Тією чи іншою мірою життя йде як завжди. Але шизофренік прокидається у світі, де сон усе ще триває; Его не має достатньої сили, щоб розрізняти внутрішню та зовнішню реальність.

Діяльність психіки часто спрямована на досягнення результату, який залишається таємницею для его-свідомості, але є дуже важливим для душі. Іноді ми відчуваємо це уві сні, іноді через афект збудженого комплексу, під владою якого перебуває Его. Але в будь-якому разі, зокрема й за наявності шизофренії, психіка не припиняє свою діяльність.
Митець, міфологічним прототипом якого є Орфей, повинен мати потребу та мужність, щоб зануритися у «світ мертвих», вступити в контакт із потойбічними силами і повернути ся назад, у світ людей, з піснею, оповіданням або образом, у яких відбилися б невловимі миті небезпечної мандрівки. Але шизофренік залишається там, у глибині, зачарований або одержимий цією глибинною динамікою, і в результаті ми отримуємо не пісню, а симптом, не цілісний витвір мистецтва, а частки здорового глузду. (Згадайте про слова Далі, що різниця між ним і божевільним полягає в тому, що він не божевільний.)

Осягнути галюцинаторну мандрівку шизофреніка значить опинитися поряд із таємничою діяльністю психіки та безпосередньо спостерігати, як енергетично формуються символи. У такі моменти ми перебуваємо набагато ближче до ядра психічного життя, ніж дозволяє нам інтелект чи поняття. Древні люди, які віддавали належне снам та видінням, дуже добре це знали. Те, що ми спостерігаємо в міфі, сновидінні чи діяльності уяви шизофреніків, дедалі більше зближує нас із фундаментальними процесами, що відбуваються в нашому внутрішньому всесвіті.

Перед дослідженням малюнків, що зовні виражають відчуття шизофреніків, давайте розглянемо сутність процесу, який можна назвати роботою з міфом. У процесі роботи митця над міфом символічно виражається емоційна істина; у шизофреніка сам образ є емоційною істиною; інакше кажучи, тут присутня буквальність, зовсім не властива митцю. Митець маніпулює образами, кольорами, формами, словами та звуками; шизофренік маніпулює матеріалом, з яким він працює. Митець може розрізняти різні рівні символічної істини. Наприклад, Данте свідомо використав метафору архетипу занурення-підйому на чотирьох різних рівнях сенсу. Шизофренік живе одночасно на всіх чотирьох рівнях. Скажімо, людина може уявити себе римським імператором і пояснювати відсутність у неї відповідних повноважень тимчасовою грою фортуни або нерозумінням того, що відбувається, негідним плебейським оточенням. Вона зовсім не розуміє, що імператорський сан компенсує її відсутні повноваження, але несвідомо так живе, одержима цим матеріалом. Данте чи Далі могли несвідомо використати архетипічний мотив чи свідомо застосувати його, а відчуття шизофреніка є безпосереднім та унікальним."

Голліс підсумовує:

"На малюнках Сюзен і Террі ми побачили вже знайому нам стихію - два великі міфологічні мотиви: цикл жертвопринесення -смерті - відродження та героїчної мандрівки від регресивної влади природи, через дрімучий ліс, до диференціації та індивідуації. Як могло вийти, що ці два підлітки, які стають дорослими, не прочитавши і не дізнавшись жодної древньої історії, змогли намалювати ці образи? Єдина відповідь полягає в тому, що психіка, яка раніше служила нашим предкам, тепер служить нам. Вона спонтанно народжує ці образи, щоб активізувати нашу енергію, спрямувати її та надати їй сенсу. Якби ми забули ці образи, вони 6 канули в нікуди. Як писав Рільке у сьомій Дуїнянській елегії:

Світ лиш всередині нас, мої любі, існує. Є перетворенням наше життя.

Тому трансформаційна енергія все одно рухає нами, усвідомлюємо ми це чи ні. Наскільки осмисленішим могло би бути життя, якби ми могли знати такі історії та узгоджувати з ними свою волю та енергію?"

Голліс вводить поняття Космічної др��ми:

"Послання космічної драми відоме нам за висловом: «Онтогенез повторює філогенез». Кожен представник людства несе в собі генетичний код та архетипічну структуру. Отже, дивлячись на космічну драму, ми повинні бачити в ній два рівні одночас-но: історію людського роду та історію людської особистості. І, як будь-яка драма, вона має свою структуру. У моєму розумінні вона складається з чотирьох актів: хаосу, створення, відокремлення та повернення."


Наступний розділ, носить таку ж назву, як і книга. Він про творення власного міфу:

"Право на свій власний міф чи метафору, дане кожній людині, це найкращий засіб від сліпої прихильності."

"Іти слідами богів - означає віддавати належне чуттєвому сприйняттю втілених архетипічних образів, які можуть становити тканину сновидіння, бути присутніми в соматичному нездужанні або навіть у політичній події. Образи, що народжуються тільки в голові, є неповноцінними, як частина потомства Зевса. По суті, це ідеології, приречені на упередженість і швидкий розпад, незалежно від того, якою мірою вони спочатку здатні наповнити Его ентузіазмом.

Коли ми розуміємо, що людська психіка це основа божественного сприйняття, молот і ковадло божественної сутності, ми пізнаємо, за словами Блаженного Августина: «Те, що ти шукаєш поруч і вже йде тобі назустріч»

Також автор говорить про три паттерни деградації особистості, три перепони на шляху до індивідуації:

"Хоч яким привабливим здається збоку становище дорослого, свідомість і відповідальність все ж обтяжують людину. Кожному з нас вкрай необхідно подекуди скидати цей тягар і повертатися до простішого життя. З плином часу в кожній культурі в кожну епоху і в житті більшості людей розвивалося принаймні три повторювані патерни. Кожен із них, незалежно від ступеня його усвідомлення, втілює ухиляння людини від мандрівки, сповненої поневірянь і безмежного страху перед океанічними глибинами. Цими патернами є: інфантилізм, хімічна регресія та ідеологічна залежність."

Фінальний розділ - Пробуджені боги це намагання автора проілюструвати повторення одвічних міфів у житті звичайних людей. Спершу наводиться оригінальний міфв, а потім життєва подія, бачена автором, або розказана одним із пацієнтів. Три типи взаємовідносин у парах: Адмет і Алкеста, Філемон і Бавкіда, Дідона й Еней. Три ілюстрації жертв неврозу: Главк, Ідоменей, Марсій.

Фінальний розділ - Містичні струни пам'яті це своєрідний підсумок позитивного використання та втілення міфів у життя.
Голліс тут наводить чотири закони взаємин між людьми:

1. У стосунках з іншою людиною не можна досягти вищого рівня, ніж той, що людина досягла у стосунках із собою. Стосунки завжди формуються на внутрішньому рівні, якого досяг психологічний розвиток кожного з партнерів. Тому стосунки часто викликають душевний біль і прихований конфлікт, ледве якась сторона переходить рівень, на якому формувалися ці стосунки, або ж за спроби свого розвитку наштовхується на перешкоду.

2. Те, що ми про себе не знаємо або не хочемо в собі бачити, — наприклад, міфологеми (комплекси), які рухають нами та спрямовують нас, проєктується на оточення. Багата на події прихована історія, що збереглася в нас з дитинства, зазвичай проєктується на міжособистісні стосунки. Люди неминуче страждають у разі збільшення розбіжності між несвідомими очікуваннями від свого партнера і реальністю; водночас кожен відчуває смуток, розгубленість та роздратування.

3. В усі стосунки мимоволі вторгається влада. Сама собою влада є нейтральною: по суті, вона являє собою обмін енергією між двома сторонами. Але за відсутності усвідомлення прагнення до влади починає залежати від дії комплексів, і тоді влада замінює любов. Конфлікт, пов'язаний із боротьбою за владу, — це симптом несвідомої динаміки стосунків.

4. Індивідуація це не потурання своїм бажанням; по суті, вона сприяє збільшенню характерних рис Самості, які ми проявляємо у стосунках з іншими. Відчуваючи любов до іншої людини, ми знімаємо з неї важкий тягар, пов'язаний із нашим зціленням і знаходженням сенсу життя. Ми тією ж мірою звільняємо іншу людину, якою звільняємо й себе. Саме це мав на увазі Ісус, коли просив нас полюбити ближнього як самого себе. Не можна любити свого сусіда, не зумівши спочатку полюбити себе. Отже, парадокс індивідуального міфу полягає в тому, що ми часто приписуємо його іншій людині, але робимо це абсолютно несвідомо. Проте наші стосунки з цією людиною погіршуються і зрештою припиняються. Тільки максимальне пі-знання власного міфу може підвищити якість стосунків з іншою людиною.

Читаючи книгу, я виписав багацько цитат і це ще раз доводить цінність даної праці. Це вже друга книга автора, але я переконався, що прочитаю всі, які зможу знайти. Це не дешева псевдопсихологія, навіть не зважаючи на те, що Голліса читати в рази легше ніж будь кого з відомих світил. Його книга може стати чудовим вступом до юнґіанства для початківців, але й досвідчені читачі знайдуть для себе тут багато цікавого.

[Gregory Duncan · Rating 5 out of 5]

   Jungian psychologist James Hollis has gone on record as saying the most important book he has ever written is Tracking The Gods: The Place of Myth in Modern Life. He has also said that it is his least popular book, or least discussed perhaps. Even though I would probably benefit greatly by reading more James Hollis, I consider myself lucky that this work is the only James Hollis book I have read.

   After reading it two times, I understand why Tracking the Gods is such a vital book for everyone to read. It is a philosophical book that psychologically helps the reader find meaning, healing, and wholeness in life. At the same time, it is so deep that I can see why the general public might fail to grasp at any of its sharp or rounded edges. Hollis seemingly packs in all of his wisdom as a practicing therapist, which makes it extremely eye-opening, but also possibly detracts from his overall message by making the read more dense and meandering.

   Tracking the Gods starts out with defining myth and throughout the 149 pages, Hollis comes up with about nine different sentences describing myth in its many forms. His working definition is: “Myth is the dramatization of conscious or unconscious values of a group or an individual.”

   He states toward the beginning of the book that modern man is living between two worlds, one dead / the other powerless to be born. "To track the gods is to “track where life energy that exists behind the symbols and in myths has gone, or where it has escaped to.” At this point, the reader might be thinking the book is going to be a pretty dry read, but not so! If one likes Dostoyeksky, Goethe, Conrad, Kafka, or Camus, Hollis crowns these heavyweights as the prototypical authors of our modern malaise. He examines their work and shows how they adroitly explain our modern human condition and how “the gods” are still living within our soul, but more in the “in-betweenness” of what is normally not seen or conscious. The lesson of Goethe was the importance of self-realization and leading a more conscious life. The lesson of Dostoyevsky and Conrad was for people to see themselves as they really are, not as they pretend to be – to show the seething anarchy of desire that undercuts our everyday actions. The lesson of Kafka and Camus was to show the disillusionment that comes with failed institutions. If we are to understand ourselves and our time, Hollis argues that similar to these authors, we must discern the wounds to our own soul, and where our own life-energies/gods have fallen through the cracks.

   If one also likes poetry, Tracking the Gods is peppered with poems by Rilke, Auden, Eliot, and Yeats. It also contains numerous quotes by philosophers/psychologists like Rumi, Jung, Gurdjieff, Campbell, Kierkegaard, Hillman, and Heidegger. Since Hollis is writing in a similar vein as the works of Joseph Campbell, his chapter entitled “The Eternal Return and the Heroic Quest” takes the reader on an exploration of some of the more prevalent myths/archetypes that exist underneath – namely the myth of creation (death and rebirth) and the hero myth. Hollis makes a lot of references to the Great Mother Goddess in this section and so it was a little disappointing to not see any reference or mention of Erich Neumann’s book, The Great Mother. In my view, this chapter mainly serves to elucidate the ways of the gods, and also how fate wounds, but in doing so, quickens consciousness. Overall, a symbolic/mythic life is necessary in order to better understand the currents running beneath in our souls.

   Hollis devotes a chapter to describing schizophrenia as a descent into this mythic, symbolic life – an attempt to recover something missed or lost in the psyche. Perhaps he discusses schizophrenia and examines two patient cases because the symbolic imagery is so rich (i.e. Jung’s The Red Book) and so adequately depicts the underpinning myths. It visually shows the attempts people must make in order to depotentiate complexes. He also has a chapter wherein he uses ancient Greek myths (Admetus and Alcestis / Philemon and Baucis, etc.) to show how they relate to our contemporary, modern life. In my opinion, both of these chapters primarily serve to provide a modern context for what he is talking about, and to show where we actually find myth and symbols in our everyday lives.

   So just where have the gods gone then? Where has the vital life-energy retreated that will help guide our soul in our modern malaise? Hollis states:

   “To track the gods is to see them at work within our sudden panics, our projections, our rages, all the complexes that possess us, exactly as the ancients described.” (page 104)

   “Tracking the gods means paying feeling attention to the incarnation of the archetypal images, whether they occur in the venue of dream, somatic complaint or political event.” (page 106)

   But as fellow Jungian psychologist James Hillman had stated, and what was echoed in the many lectures of Joseph Campbell: “what the Greeks said their Gods asked for above all else…was not to be forgotten.” I would argue that perhaps the calamity of our time is that we do not track the gods and we do not pay them the attention they require. Instead, they track us. Perhaps Hollis would agree. His statement, “When the gods are not experienced within, their imagos perforce will be projected outward,” possibly causes one to think that if we are living in an era of the “Titans” – where overwhelming affect from buried gods is not contained; and if we constantly witness random acts of extreme behavior as a result – one could argue that the gods counterbalance our overreliance on rationality and emotional repression. They arise from our lack of attention inward to that life-energy that is stirring below. These Titan Gods are hiding in the in-between – between reality and myth, between what we see with our own eyes, and what is portrayed on a screen. Therefore, Hollis points out that “The task of the ego is to dialogue with the god, that is, with the energy the God-imago is incarnating.” A task easier said than done.

   So how does one go about communicating with the Self, the Soul, the God within? What if the in-between spaces where gods lie are becoming increasingly smaller? What if institutions and entrenched bureaucracy increasingly crush the spontaneity of the imago? What if the ego and its “anxious henchmen” apprehend and incarcerate any form of new life all in the name of security? Based on the research of fellow Jungian psychologist Donald Kalsched, the “mytho-poetic matrix” could be seen as out of whack and the self-care system could be seen as creating a multitude of disembodied and de-animated individuals all for the sake of preserving an innocent soul. This would consequently pit us against the gods, a perilous endeavor where we are no match. To grow, to individuate, Hollis reminds the reader, one must reject that false security and move into the unknown. They must re-experience their separateness and circle upward again, because tracking the gods also means accepting the responsibility of finding their own myth and suffering through the subsequent ambiguities that arise. This would be similar to what Kalsched calls looking through both "eyes" at once. Or, as Hollis would argue, one should follow more their own “Hamlet” (hero archetype) and less their own “Rosencrantz or Guildenstern” (anti-hero archetype).

   In my view, we are living in a time of Eros and Logos, where we delineate our modern identity – where the powers of differentiation & separation battle against the powers of seeking connection and synthesis. The further we move from an instinctual life, the more society and each individual must gain a responsible form of consciousness. In our social media age of the “irrational assertion of self,” Hollis suggests that each one of us live more consciously in the great in-between, and do it if possible, in a way that avoids our narcissistic, self-destructive tendencies. Why live in the great in-between one might ask?

   It is there where the gods lie, and also where our journey must take us.

[S Suzanne · Rating 5 out of 5]

This is my favorite James Hollis book (I have read a handful). Some of his touchstone people to quote and highlight are also some of mine, particularly Rilke, William James, and of course, Jung. I recently read James’s "The Varieties of Religious Experience" and was blown away by his penetrating brilliance and prescience.
Hollis does an amazing job of encapsulating the theme of where mythology has gone in modern life.
I like the fact that in acknowledging the lack of a “metaphysical Greenwich of the soul” he addresses the failure to find certainty not just in religion or myth, but in science, logic or philosophies.

He also notes that the failure to have a place to plant a flag does not mean there is no numinous reality, but that “The energy enters the image awhile, points towards the mystery, and then, when we wish to freeze and hold it, slips away, goes underground, and reappears in an entirely new guise.”

His circumambulation of the theme of myth in modern life as a key tool of individuation is a wonderful consolidation of why a poetic or Jungian vision is so appropriate to our epoch.
One thing I love about Jung, Marie-Louise Von Franz, and others in their footsteps is the lack of dogma. The only dogma may be “there can be no dogma.” I am not saying even Jungians don’t fall into that trap (secular dogmas can be every bit as pernicious), but certainly Jung, Von Franz, and Hollis don’t. Like W. James, they recognize the need for diverse cultures, and indeed diverse individuals to walk a completely different and unpredictable path.

In our “New Aeon” the key goal I discern is to “grow up” spiritually and take responsibility for your own part in your story, in your generation’s story, in our world’s story. You can no longer check the box of a dogmatic religious or secular creed and “be done with it”, but are instead asked to wrestle yourself, your whole life long, with your “connection to the infinite”.

“To feel that linkage to the larger order of things…by way of relationship,..meaningful social engagement, …wonder and terror at the forces of nature,…dream work and dialogue with the splintered psyche…is to experience the paradox that by the humble task of simply being ourselves we are thus more than ourselves. Then, in a time when the gods seem to have gone away, we may nonetheless glimpse the divine.” Again, note that he does not limit how one is to connect to the infinite – the ways are many.

This is a simple yet beautifully distilled book, and I found many great descriptions and quotes that resonate with me on my path through life.

The simplicity of Hollis: one thing he repeats in every book I have read, which jarred me the first time I read it, is that the twin hurdles to becoming one’s fullest self are fear and lethargy. It came to me like a punch to the guts – to acknowledge that’s true of me, and of us all. So simple, but for me, getting at something I wanted so much to avoid I couldn’t see it clearly.

For those of us not quite neurotic or ill (or rich) enough for Jungian analysis, there are books like this that help us keep true to what we are seeking in life. A corrective effort – a brace for our soul’s journey.

[Eben Keun · Rating 5 out of 5]

An exceptional book to discover how bringing numinism through myth back into our lives can change our world and views on it. May favourite quote
"...it is not that the mythic energies are absent, it is rather that most of their still available vessels are exhausted and no longer have the power to mediate the mystery for us, or have become reified as ideologies, dogmas, fundamentalist idolatries. Other energies have slipped back into the unconscious and are as near as tonight's dream which, if attended faithfully will offer exactly that mythic relocation we seek."

[Kingsley L. Dennis · Rating 4 out of 5]

A wonderful summary of myth and its place - or lack of - in modern life. Concise, clear & thought-provoking.

[Marshall · Rating 5 out of 5]

“Lastly, we must realize that the burden of meaning has truly shifted to our own shoulders. As obvious as this may seem, the import is enormous. We are required to accept that there is no parent to lead the way, no guru, no ideology to save us from the complexity and ambiguity of life. The measure of our personal development will hinge on two factors: our willingness to accept responsibility for finding our own myth, and our ability to sustain the ambiguity that always precedes a new experience of meaning. This task is critical for the health of both individual and society.”

[Farhang Farvahar · Rating 5 out of 5]

جمله روی جلدو من سال هاست دارم فریاد می‌زنم: اسطوره های می‌دانند چرا زندگی ما از معنا تهیست. اگر نمیدونی چرا باید به افسانه های قدیمی اجدادت احترام بزاری و بخ نی و بفهمیشون این کتابو شروع کن
لینک در طاقچه:
https://www.google.com/amp/s/amp.taag...

[Kharlanov Sergey · Rating 4 out of 5]

Хорошая книжка. Приятно понимать, что не одного меня мучают вопросы о бессмысленности жизни. Жалко что в этой книге нет простых ответов, но читая ее постепенно начинаешь понимать, что их и не будет. А если и будут, то помогут эти ответы только тому, кто их нашел.

[Alina · Rating 5 out of 5]

На деякі питання, які турбували мене вже певний час, я знайшла відповіді у цій книзі. Вона надихнула мене досліджувати цю тему і надалі. Далеко не все було crystal clear у книзі, але те, що мені треба було почути (ну, прочитати), я почула. І стало just a little bit more clear!

[Avalon French · Rating 5 out of 5]

Hollis is brilliant as always. Incredible writing.

[Tricia · Rating 5 out of 5]

Finding the gods in pop culture and government policies is all too scary a reality

[Mary Sue Ulven · Rating 5 out of 5]

Wonderful. I’ll be rereading this one; it’s so rich.