What do you think?
Rate this book
Летіла в небі чорна птаха
Людські душі майже завжди вкриті ранами. Деякі грубішають й перетворююься на шрами, інші наче загоїлися та ще відлунюють фантомним болем, а деякі — здається, не затягнуться ніколи, щоночі розриваючи навіть хірургічні нитки.
Герої роману — Лілі, Ірван та Роберт — не виняток. Історія тягнеться десь поміж Нідерландами, Україною та Сирією, а понад цією географією пролягає інша — географія почуттів.
І щоб не загубити орієнтирів, доведеться покластися на той внутрішній компас, що дозволить відшукати потрібний маршрут — ніби знайти дорогу додому перелітним птахам.
Герої роману — Лілі, Ірван та Роберт — не виняток. Історія тягнеться десь поміж Нідерландами, Україною та Сирією, а понад цією географією пролягає інша — географія почуттів.
І щоб не загубити орієнтирів, доведеться покластися на той внутрішній компас, що дозволить відшукати потрібний маршрут — ніби знайти дорогу додому перелітним птахам.
272 pages, Hardcover
Published April 1, 2021
4 people are currently reading
124 people want to read
About the author
Анна Біленька, Anna Bilenka
1 book118 followersБіленька Анна народилась в Чернігові. Пише сценарії, будує контент-маркетинг стратегії, викладає письменницьку майстерність у школі. Раз на місяць організовує книжковий клуб, танцює сальсу та грає на барабанах. В решту часу спливає кров'ю перед монітором і намагається щось писати. Наче виходить. Живе в Нідерландах.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 68 reviews
April 3, 2021
Всім хто чекає виходу книги кажу: не дарма чекаєте! Ця книга однозначно варта уваги.
Так хочеться зацікавити, але щоб і нічого зайвого не розповісти. Під час читання писала, що це сильно. Зараз прийшло нове слово - потужно! Моментами аж читати важко, бо настільки сильно відчуваєш емоційне напруження, що боїшся не витримати. Вражає, що можна ТАК проживати текст 💔
Цитати, які відгукнулись мені:
«Страх - то головний навігатор, у ньому сила»
«Рішення, що приймаються чесно перед самим собою, можуть здаватися нелогічними та безглуздими, але лише такі рішення спричинюють зміни»
Так хочеться зацікавити, але щоб і нічого зайвого не розповісти. Під час читання писала, що це сильно. Зараз прийшло нове слово - потужно! Моментами аж читати важко, бо настільки сильно відчуваєш емоційне напруження, що боїшся не витримати. Вражає, що можна ТАК проживати текст 💔
Цитати, які відгукнулись мені:
«Страх - то головний навігатор, у ньому сила»
«Рішення, що приймаються чесно перед самим собою, можуть здаватися нелогічними та безглуздими, але лише такі рішення спричинюють зміни»
August 16, 2021
нерівні враження. десь половину тексту я чекала на початок основного сюжету, потім зрозуміла, що сюжету як такого і нема, є просто три лінії (дві з четвертиною насправді, бо заявленого сирійця нам детально показують три сторінки, аби потім все цікаве в його історії відбулося за кадром) персонажів, які не можуть зрозуміти, що робити з життям, ну але хто ж може.
на початку було дуже багато "красівостей": описів очей ("у баби Улі були очі кольору польових волошок", "сірі, з розсипаними зернятками маку та чорною райдужкою", "очі ніби з зимового неба - холодні й зеленувато-сині", "в його очах Лілі бачила пустелю, випалену війною, і птахів, що могли б видзьобати очі його вбитій дівчині "), хвилястого волосся майже в усіх, специфічних відтінків кольорів, які, мабуть, треба дивитися в пантоні (гнилі абрикоси, брудний персик, норвезькі болота тощо), але до кінця текста це вдалося побороти.
роздроблений таймлайн - і це не є недоліком, але трошки бракувало, наприклад, дат, аби орієнтуватися у черговості епізодів.
найкраще вдався Роберт, син українських емігрантів. симпатії до нього як до людини особливої не почуваєш, але він видається справжнім і доволі органічним у своїй поведінці. співчувала, коли Роберт виявив, що дуже давно не був у справжній відпустці.
не до кінця впевнена, що правильно зрозуміла історію Лілі, бо вона виступає як ненайдійна оповідачка - і чіткої відповіді у тексті зрештою я так і не побачила, але, можливо, це спеціально лишили на розсуд читачів.
приємна сцена з першим сексом між героями, цілком так.
склалося враження, що хотіли підняти якомога більше тем: від глобального потепління і проєктів Марини Абрамович до війни в Сирії та вивозу деревини з Карпат, але чи варто?..
на початку було дуже багато "красівостей": описів очей ("у баби Улі були очі кольору польових волошок", "сірі, з розсипаними зернятками маку та чорною райдужкою", "очі ніби з зимового неба - холодні й зеленувато-сині", "в його очах Лілі бачила пустелю, випалену війною, і птахів, що могли б видзьобати очі його вбитій дівчині "), хвилястого волосся майже в усіх, специфічних відтінків кольорів, які, мабуть, треба дивитися в пантоні (гнилі абрикоси, брудний персик, норвезькі болота тощо), але до кінця текста це вдалося побороти.
роздроблений таймлайн - і це не є недоліком, але трошки бракувало, наприклад, дат, аби орієнтуватися у черговості епізодів.
найкраще вдався Роберт, син українських емігрантів. симпатії до нього як до людини особливої не почуваєш, але він видається справжнім і доволі органічним у своїй поведінці. співчувала, коли Роберт виявив, що дуже давно не був у справжній відпустці.
не до кінця впевнена, що правильно зрозуміла історію Лілі, бо вона виступає як ненайдійна оповідачка - і чіткої відповіді у тексті зрештою я так і не побачила, але, можливо, це спеціально лишили на розсуд читачів.
приємна сцена з першим сексом між героями, цілком так.
склалося враження, що хотіли підняти якомога більше тем: від глобального потепління і проєктів Марини Абрамович до війни в Сирії та вивозу деревини з Карпат, але чи варто?..
April 5, 2021
Минулого року мені пощастило бути бета-рідером цієї книги і я дуже рада, що вона нарешті вийшла у світ.
Мені зазвичай важко писати відгуки на книги, які дуже зачепили – я просто не можу дібрати слів. І хоч емоції та враження вже трохи забулись, сьогодні я все ще можу з впевненістю пригадати, що це будо дуже сильно. Мене зачепило. Анна переплела такі складні долі, підняла такі важливі проблеми і просто не дала читачам шансу залишитись байдужими.
P.S. не знаю на скільки фінальна книга відрізняється від тієї версії, яку мені пощастило прочитати, але я вірю, що вона стала лише кращою.
Мені зазвичай важко писати відгуки на книги, які дуже зачепили – я просто не можу дібрати слів. І хоч емоції та враження вже трохи забулись, сьогодні я все ще можу з впевненістю пригадати, що це будо дуже сильно. Мене зачепило. Анна переплела такі складні долі, підняла такі важливі проблеми і просто не дала читачам шансу залишитись байдужими.
P.S. не знаю на скільки фінальна книга відрізняється від тієї версії, яку мені пощастило прочитати, але я вірю, що вона стала лише кращою.
March 30, 2021
Дуже лячно читати перший роман людини, яку ти знаєш особисто. Завжди є острах того, що текст виявиться недостатньо цікавим, або навіть зовсім плохеньким. А я завжди кажу правду, мабуть тому у мене залишилось мало друзів. Тому ось це от добирання слів, щоб не зруйнувати запал, не обрізати крила, не...
Коротше, цього разу мені не доводиться нічого вигадувати. Anna Bilenka написала потужний роман. Це не українська - це світова література.
В центрі подій двоє молодих людей - Лілі та Роберт. У кожного з них непроста доля. Кожен з них шукає себе. Поки що звучить трохи банально, погодьтесь.
Але це не так. Біленька пройшлася по таким пекучим темам, що у деякі моменти мені хотілося просто її прибити. А коли я прочитав третину - відкинув текст і пообіцяв собі, що дочитувати його не буду - так мені було боляче.
І жив з цим відчуттям десь з півроку. Час від часу згадував. Навіть думав продовжити, але не міг. Все ще ковбасило.
Та вчора опинився в селі поза своєю бібліотекою, тому вирішив все ж добити на телефоні "Птаху". І це був той момент, коли ти дочитуєш... і починаєш відчувати всі ті чотириста кілограм повітря, які тиснуть на тебе. І все, що ти можеш вимовити: "Це капець як круто!"
Коротше, цього разу мені не доводиться нічого вигадувати. Anna Bilenka написала потужний роман. Це не українська - це світова література.
В центрі подій двоє молодих людей - Лілі та Роберт. У кожного з них непроста доля. Кожен з них шукає себе. Поки що звучить трохи банально, погодьтесь.
Але це не так. Біленька пройшлася по таким пекучим темам, що у деякі моменти мені хотілося просто її прибити. А коли я прочитав третину - відкинув текст і пообіцяв собі, що дочитувати його не буду - так мені було боляче.
І жив з цим відчуттям десь з півроку. Час від часу згадував. Навіть думав продовжити, але не міг. Все ще ковбасило.
Та вчора опинився в селі поза своєю бібліотекою, тому вирішив все ж добити на телефоні "Птаху". І це був той момент, коли ти дочитуєш... і починаєш відчувати всі ті чотириста кілограм повітря, які тиснуть на тебе. І все, що ти можеш вимовити: "Це капець як круто!"
July 7, 2021
Роман, що грає на струнах душі, адже у ньому стільки знайомого, рідного, пережитого, баченого. Місця, люди, почуття - мені здається, для кожного щось відгукнеться при прочитанні цієї книги. Відвертість та чуттєвість авторки створили емоційний роман, який захоплює з перших сторінок. Були моменти, які залишились для мене незрозумілими, але ця книга - чудовий дебют!
October 6, 2021
«Летіла в небі чорна птаха» – це чудовий, як на дебют, роман, який сподобається поціновувачам медитативних описових текстів, що занурюють у себе. Анна вміло володіє словом, і такій чутливості і вмінню бачити красу можна лише позаздрити. «Птаха» є гідним поповненням сучасної української літератури, «сучасної» - підкреслено, адже бачити в українській книзі слова скайпи, убери, гайпово, «бути в ресурсі» та спотіфай було незвично і приємно. І, звісно, інтернаціональність роману не могла не зворушити мою емігрантську душу.
Проте, як на мене, «Птаха» - це скоріше про форму, аніж зміст. Мені було більш цікаво будувати в уяві створені авторкою образи, ніж стежити за персонажами, яких я не розуміла, і яких хотілося добряче струснути. До того ж, як дуже далека від усього надземного людина, для мене виявилося забагато Всесвіту та напівезотиричних пошуків себе – на останніх сторінках сформувала висновок, що нам з Птахою просто не по дорозі, але частина спільного шляху була цікава, якщо не для нас обох, то для мене точно.
І ще декілька слів про форму. У своїх мемуарах On Writing: A Memoir of the Craft, Стівен Кінг писав, що для створення образу необхідно дати лише одну чи дві яскраві деталі, а решту роботи необхідно залишити читачам та їх уяві. «Птаха» не дає читачеві змоги додати щось від себе – кожна сторінка мальовниче розписана до найменших дрібниць, від чого я відчувала ментальну втому та напругу. Мені хотілося більше повітря в тексті, хотілося, щоб лишилося трохи простору і для моєї читацької фантазії, якій було дуже добре у дюнах на березі Північного моря.
Проте, як на мене, «Птаха» - це скоріше про форму, аніж зміст. Мені було більш цікаво будувати в уяві створені авторкою образи, ніж стежити за персонажами, яких я не розуміла, і яких хотілося добряче струснути. До того ж, як дуже далека від усього надземного людина, для мене виявилося забагато Всесвіту та напівезотиричних пошуків себе – на останніх сторінках сформувала висновок, що нам з Птахою просто не по дорозі, але частина спільного шляху була цікава, якщо не для нас обох, то для мене точно.
І ще декілька слів про форму. У своїх мемуарах On Writing: A Memoir of the Craft, Стівен Кінг писав, що для створення образу необхідно дати лише одну чи дві яскраві деталі, а решту роботи необхідно залишити читачам та їх уяві. «Птаха» не дає читачеві змоги додати щось від себе – кожна сторінка мальовниче розписана до найменших дрібниць, від чого я відчувала ментальну втому та напругу. Мені хотілося більше повітря в тексті, хотілося, щоб лишилося трохи простору і для моєї читацької фантазії, якій було дуже добре у дюнах на березі Північного моря.
April 7, 2021
Як же приємно читати такі книги та щей від українських авторів❤️
Гріє душу той факт, що зміг прочитати книгу ще до її виходу😊 Це життєва, правдива та зворушлива історія людей, долі яких не такі прості як здається на перший погляд💔
Книга має дуже різні настрої від яких або пришвидшене серцебиття, або сльози в очах, або повний релакс😊
З нетерпінням буду чекати паперового варіанту для поповнення бібліотеки😊
Гріє душу той факт, що зміг прочитати книгу ще до її виходу😊 Це життєва, правдива та зворушлива історія людей, долі яких не такі прості як здається на перший погляд💔
Книга має дуже різні настрої від яких або пришвидшене серцебиття, або сльози в очах, або повний релакс😊
З нетерпінням буду чекати паперового варіанту для поповнення бібліотеки😊
June 24, 2021
Роман про трьох людей, долі яких перетинаються в певних місцях у певний час. Це історії пошуку себе. Ірван – сирієць, гнаний війною в чужу країну. Чоловік встиг втекти в Нідерланди, але постійно батьківщина тягне його назад. А ще, він не може забути тих, кого залишив у Сирії.
Лілі – молода дівчина з Нідерландів, яка хоче бути художницею. Через дитячу травму, вона зламана, але водночас дуже хоче розправити свої творчі крила. Лілі відсторонилася від родини і намагається самостійно реалізувати себе.
Роберт – українець, сім’я якого в дев’яностих переїхала і Нідерланди. Він мріє бути архітектором і побудувати для бабусі Улі альтанку, де б вони ховалися від сонця та відпочивали. Батько хлопця хоче, щоб син бую юристом і не сприймає інших захоплень. Роберту доводиться йти наперекір сім’ї, аби втілити бажане.
Загалом можна виділити такі проблематики: війна в Сирії; забуту батьками дитину через хворобу молодшої доньки; батька аб’юзера, від дій та слів якого страждають син та дружина. Оскільки книга коротка, не сказала б, що ці три теми повністю розкриті, і я не впевнена, що головні герої змогли знайти себе та подолати своїх демонів.
Текст книги переповнений метафорами, художністю та порівняннями. Інколи це заходило і на територію діалогів. Тут я ловила себе на думці: «Люди так не говорять і не мислять, якщо тільки їм не під 60 років, або вони прочитали гору книг, або мають філологічну освіту».
Також я не зовсім повірила сцені, де Лілі, разом із психологом, порпаються в її 6-річній травмі. Не вірю, що доросла жінка змогла пригадати себе малу в деталях та те, що з нею було. А ще Лілі мені здалася мудрою щодо інших та трохи дурнуватою в тому, що сама має робити чи що має зрозуміти.
Але, книга зрезонувала зі мною. Я її дуже швидко проковтнула і після фінішу я зрозуміла: мені було цікаво це читати. Так, є проблемні місця, можливо не розписані й не пропрацьовані, тому намагаюся на них тут вказати, щоб не було ілюзії ідеальності. «Птаха» потрапила мені в потрібний час. У авторки є потенціал, але Анна Біленька не на повну ще розкрила свої крила.
Лілі – молода дівчина з Нідерландів, яка хоче бути художницею. Через дитячу травму, вона зламана, але водночас дуже хоче розправити свої творчі крила. Лілі відсторонилася від родини і намагається самостійно реалізувати себе.
Роберт – українець, сім’я якого в дев’яностих переїхала і Нідерланди. Він мріє бути архітектором і побудувати для бабусі Улі альтанку, де б вони ховалися від сонця та відпочивали. Батько хлопця хоче, щоб син бую юристом і не сприймає інших захоплень. Роберту доводиться йти наперекір сім’ї, аби втілити бажане.
Загалом можна виділити такі проблематики: війна в Сирії; забуту батьками дитину через хворобу молодшої доньки; батька аб’юзера, від дій та слів якого страждають син та дружина. Оскільки книга коротка, не сказала б, що ці три теми повністю розкриті, і я не впевнена, що головні герої змогли знайти себе та подолати своїх демонів.
Текст книги переповнений метафорами, художністю та порівняннями. Інколи це заходило і на територію діалогів. Тут я ловила себе на думці: «Люди так не говорять і не мислять, якщо тільки їм не під 60 років, або вони прочитали гору книг, або мають філологічну освіту».
Також я не зовсім повірила сцені, де Лілі, разом із психологом, порпаються в її 6-річній травмі. Не вірю, що доросла жінка змогла пригадати себе малу в деталях та те, що з нею було. А ще Лілі мені здалася мудрою щодо інших та трохи дурнуватою в тому, що сама має робити чи що має зрозуміти.
Але, книга зрезонувала зі мною. Я її дуже швидко проковтнула і після фінішу я зрозуміла: мені було цікаво це читати. Так, є проблемні місця, можливо не розписані й не пропрацьовані, тому намагаюся на них тут вказати, щоб не було ілюзії ідеальності. «Птаха» потрапила мені в потрібний час. У авторки є потенціал, але Анна Біленька не на повну ще розкрила свої крила.
August 13, 2021
Життя експатів і виживання біженців, відчайдушні пошуки та жертовні втрати, сімейні історії, з яких у першу чергу починається шлях до себе і про себе… Усе це, а може, й трішки більше, зрослось у компактному романі «Летіла в небі чорна птаха».
Місцями здавалось, читаю сіквел до серіалу Years&Years. І це добре - сюжетна лінія про біженця Ірвана утримує напругу читача впродовж всієї фабули і крізь кілька історій водночас. Вона кінематографічна і дуже життєва, пружиниста.
Деякі закапелки роману - здебільшого частинки образу головної героїні - скидались на дежавю. Доводилось змушувати себе відкинути образ Анни Біленької, авторки роману, аби абстрагуватись і не суміщати реальне з художнім. Хай як її героїня Лілі на це не напрошувалась. І це, мабуть, один із неприємних моментів, яких було обмаль.
Дещо дзвінко відлунювало в моєму серденьку (напр, відносини бабусі Улі з онуком Робертом, чиї батьки звернули долю в Нідерланди - щемкіше бути не могло 💔), а з чимось не хотілось миритись (напр, забагато патетичних настанов для того ж таки Роберта, які, як мені здалось, призначені для читача).
Разом із тим текст «Птахи» ретельно пропрацьований, барвистий і образний. Мені він однозначно вбачається кіношкою. Або ж, наприклад, початком довгої багатогранної історії. Адже сімейні лінії, що їх до купки закручує, заклубочує Біленька, - меткий замах на родинну сагу.
Наостанок лишаю кілька слів із тексту, що особливо тригернули:
«мрійники, що тікали від себе у пошуках кращої долі від єдиного місця, де вони по-справжньому могли би бути корисні»
«ти така вумна, а бур’ян полеш так само, як і я»
«якщо сумніваєшся в собі, тобі ніхто не повірить»
Місцями здавалось, читаю сіквел до серіалу Years&Years. І це добре - сюжетна лінія про біженця Ірвана утримує напругу читача впродовж всієї фабули і крізь кілька історій водночас. Вона кінематографічна і дуже життєва, пружиниста.
Деякі закапелки роману - здебільшого частинки образу головної героїні - скидались на дежавю. Доводилось змушувати себе відкинути образ Анни Біленької, авторки роману, аби абстрагуватись і не суміщати реальне з художнім. Хай як її героїня Лілі на це не напрошувалась. І це, мабуть, один із неприємних моментів, яких було обмаль.
Дещо дзвінко відлунювало в моєму серденьку (напр, відносини бабусі Улі з онуком Робертом, чиї батьки звернули долю в Нідерланди - щемкіше бути не могло 💔), а з чимось не хотілось миритись (напр, забагато патетичних настанов для того ж таки Роберта, які, як мені здалось, призначені для читача).
Разом із тим текст «Птахи» ретельно пропрацьований, барвистий і образний. Мені він однозначно вбачається кіношкою. Або ж, наприклад, початком довгої багатогранної історії. Адже сімейні лінії, що їх до купки закручує, заклубочує Біленька, - меткий замах на родинну сагу.
Наостанок лишаю кілька слів із тексту, що особливо тригернули:
«мрійники, що тікали від себе у пошуках кращої долі від єдиного місця, де вони по-справжньому могли би бути корисні»
«ти така вумна, а бур’ян полеш так само, як і я»
«якщо сумніваєшся в собі, тобі ніхто не повірить»
August 14, 2021
Книга постійно намагається розвести на емоції, чого я не дуже люблю.
Є хороші моменти, але в цілому not great, not terrible
Є хороші моменти, але в цілому not great, not terrible
Read
April 13, 2021Гарно мати прерогативу читати романи ще до їхнього виходу. А ще мати можливість вітати українських письменниць із дебютом ось так, публічно 💝
Отже, про сюжет. Маємо Лілі, Ірвана та Роберта — так чи інакше травмованих нещасливим дитинством, переїздом чи війною. Маємо гештальти, які герої мусять закрити, щоб відбутися.
У авторки влучні, щирі описи. Ось згадуєш свої літні дні в бабусиному селі, під абрикосою та з баночкою колорадських жуків. А ось бачиш будні трудових мігрантів, що шукають долі, та чи знаходять?
Проте бувало, що описів забагато, і я губилася у відтінках очей чи сукенок персонажів. Мова дуже лірична, тож і книгу я б рекомендувала насамперед тим, хто любить гарні метафори й візерунчастий, строкатий текст.
Часом думка стрибає з одного місця в інше, і треба бути уважною читачкою, щоб раптом не випустити чогось важливого. На середині темп для мене уповільнився, коли мова зайшла за психотерапію та арттерапію Лілі. Розумію, що деяким читачам і читачкам, зокрема, не знайомих з методами терапії, цей момент може здатися особливо цікавим, мені ж навпаки, хотілося швидше повернутися з дії внутрішньої до дії фізичної. Або щоб це звучало менше в лоб.
Сподобалося, що дія відбувається в різних географічних локаціях (і українське село, і Амстердам, і Алеппо). І що тема актуальна та описана сучасно й для сучасної людини.
Авторка пише про реальний світ, про нас із вами, тому герої резонують, і в них легко впізнати себе й своїх знайомих. Життя не завжди справедливе, промовляють до нас герої роману, але завжди є можливість вилізти зі свого болота, метафорично ставши птахою
Отже, про сюжет. Маємо Лілі, Ірвана та Роберта — так чи інакше травмованих нещасливим дитинством, переїздом чи війною. Маємо гештальти, які герої мусять закрити, щоб відбутися.
У авторки влучні, щирі описи. Ось згадуєш свої літні дні в бабусиному селі, під абрикосою та з баночкою колорадських жуків. А ось бачиш будні трудових мігрантів, що шукають долі, та чи знаходять?
Проте бувало, що описів забагато, і я губилася у відтінках очей чи сукенок персонажів. Мова дуже лірична, тож і книгу я б рекомендувала насамперед тим, хто любить гарні метафори й візерунчастий, строкатий текст.
Часом думка стрибає з одного місця в інше, і треба бути уважною читачкою, щоб раптом не випустити чогось важливого. На середині темп для мене уповільнився, коли мова зайшла за психотерапію та арттерапію Лілі. Розумію, що деяким читачам і читачкам, зокрема, не знайомих з методами терапії, цей момент може здатися особливо цікавим, мені ж навпаки, хотілося швидше повернутися з дії внутрішньої до дії фізичної. Або щоб це звучало менше в лоб.
Сподобалося, що дія відбувається в різних географічних локаціях (і українське село, і Амстердам, і Алеппо). І що тема актуальна та описана сучасно й для сучасної людини.
Авторка пише про реальний світ, про нас із вами, тому герої резонують, і в них легко впізнати себе й своїх знайомих. Життя не завжди справедливе, промовляють до нас герої роману, але завжди є можливість вилізти зі свого болота, метафорично ставши птахою
Read
July 6, 2021Три долі, сплетені в клубок. Чи розплетені?..
⠀
Ірван, який повертається до рідної Сирії, у знищене війною місто, аби знайти рідних. Який полишає
⠀
Лілі, котра загубила себе в дитинстві і досі, здається, не знайшла - а знаходить лише інколи, часточками, у творчості. І яка чіпляє своєю незахищеністю та чимось неземним
⠀
Роберта, котрий вибудовує себе, намагаючись вистроїти життя самостійно, відірвавшись від авторитарного батька.
⠀
Троє неідеальних людей в неідеальному світі. Кожен зі своїми ранами. Але чи зможуть/чи захочуть вони їх вилікувати - питання.
⠀
«Летіла в небі чорна птаха» не стільки про сюжет, як, мабуть, про метафоричність. Про о́брази. Про щось невловиме, як морський вітер. І інколи мені цієї метафоричності було забагато, хотілось більше приземленості. Або - більше обсягу книжки, щоб урівноважити її 😌
⠀
Жоден з героїв не відгукнувся, не викликав відчуття «Я тебе розумію», а тому, на жаль, з Птахою ми не співпали. Найбільше в історії чіпали стосунки Роберта з Улею, його бабусею - це відголосок чогось рідного в кожному з нас, абсолютної любові та прийняття 😌 А в решті - на жаль.
⠀
Але бачу, наскільки Птаха відгукується читачам, тому можу лиш радити вам читати самим та пробувати - чи відгукнеться. Бажаю цього ☺️
⠀
Ірван, який повертається до рідної Сирії, у знищене війною місто, аби знайти рідних. Який полишає
⠀
Лілі, котра загубила себе в дитинстві і досі, здається, не знайшла - а знаходить лише інколи, часточками, у творчості. І яка чіпляє своєю незахищеністю та чимось неземним
⠀
Роберта, котрий вибудовує себе, намагаючись вистроїти життя самостійно, відірвавшись від авторитарного батька.
⠀
Троє неідеальних людей в неідеальному світі. Кожен зі своїми ранами. Але чи зможуть/чи захочуть вони їх вилікувати - питання.
⠀
«Летіла в небі чорна птаха» не стільки про сюжет, як, мабуть, про метафоричність. Про о́брази. Про щось невловиме, як морський вітер. І інколи мені цієї метафоричності було забагато, хотілось більше приземленості. Або - більше обсягу книжки, щоб урівноважити її 😌
⠀
Жоден з героїв не відгукнувся, не викликав відчуття «Я тебе розумію», а тому, на жаль, з Птахою ми не співпали. Найбільше в історії чіпали стосунки Роберта з Улею, його бабусею - це відголосок чогось рідного в кожному з нас, абсолютної любові та прийняття 😌 А в решті - на жаль.
⠀
Але бачу, наскільки Птаха відгукується читачам, тому можу лиш радити вам читати самим та пробувати - чи відгукнеться. Бажаю цього ☺️
June 13, 2021
Роман про життя в усіх його проявах, про любов чи її відсутність, про глибинну потребу в любові як мотивацію всіх наших вчинків. Про пошуки і прийняття себе, про чесність з самим собою. Про психоаналіз, що дуже мені сподобалось. І про те, як важливо ставити крапки в своїх історіях - про закриття гештальтів.
Багатовимірні, живі образи героїв, які живуть і відчувають в сучасному світі. Їм віриш, з ними проживаєш і радості, і смутки.
Роман написаний живою мовою, і так органічно, що бачиш сонце в келихах, краєвиди Нідерландів і літнього українського села, відчуваєш запахи київського метро, холод ранньої весни.
Під час читання я раз за разом ловила себе на зачаровано-здивованому внутрішньому «ой…», коли тіло пронизували мурашки від емоції, звуку чи запаху зі сторінки книги…
Роман настільки цікавий і поглинаючий, що хочеться смакувати якомога довше, і не хочеться, щоб він закінчувався.
Багатовимірні, живі образи героїв, які живуть і відчувають в сучасному світі. Їм віриш, з ними проживаєш і радості, і смутки.
Роман написаний живою мовою, і так органічно, що бачиш сонце в келихах, краєвиди Нідерландів і літнього українського села, відчуваєш запахи київського метро, холод ранньої весни.
Під час читання я раз за разом ловила себе на зачаровано-здивованому внутрішньому «ой…», коли тіло пронизували мурашки від емоції, звуку чи запаху зі сторінки книги…
Роман настільки цікавий і поглинаючий, що хочеться смакувати якомога довше, і не хочеться, щоб він закінчувався.
June 25, 2021
Є книжки, в яких сюжет - це другорядне, бо головне - здатність слова змусити тебе відчувати, проживати емоції, вдаватися до рефлексії.
Це саме така книжка.
Тому взагалі не торкатимусь сюжету. Просто знайте, що вона про людей, яких доля пов'язала невидимою ниткою, щоб вони змогли допомогти один одному виплутатися з внутрішньої трясовини.
Вона не розбила серце, але точно залишила в ньому слід...
Змусила пригадати як це, коли на тобі висить тягар провини, але ти нічого вже не можеш виправити, тож мусиш лише сама собі пробачити. Щоб жити далі, не згинаючись під його важкістю.
Вона нагадала про те, що все починається з сім'ї. І що навіть за найкращого прикладу, є ймовірність, що нашим дітям буде про що поговорити з психологом.
Вона показала, на що здатна наша уява, коли всередині спустошення і глибока образа.
Як важливо відновлювати внутрішній ресурс і приймати "допомогу тих, хто готовий приймати тебе".
Як важливо відпускати...людей, речі, обставини, щоб мати змогу рухатися далі.
Відгукнулося❤️
Це саме така книжка.
Тому взагалі не торкатимусь сюжету. Просто знайте, що вона про людей, яких доля пов'язала невидимою ниткою, щоб вони змогли допомогти один одному виплутатися з внутрішньої трясовини.
Вона не розбила серце, але точно залишила в ньому слід...
Змусила пригадати як це, коли на тобі висить тягар провини, але ти нічого вже не можеш виправити, тож мусиш лише сама собі пробачити. Щоб жити далі, не згинаючись під його важкістю.
Вона нагадала про те, що все починається з сім'ї. І що навіть за найкращого прикладу, є ймовірність, що нашим дітям буде про що поговорити з психологом.
Вона показала, на що здатна наша уява, коли всередині спустошення і глибока образа.
Як важливо відновлювати внутрішній ресурс і приймати "допомогу тих, хто готовий приймати тебе".
Як важливо відпускати...людей, речі, обставини, щоб мати змогу рухатися далі.
Відгукнулося❤️
March 18, 2023
Анна Біленька «Летіла в небі чорна птаха»
Я читала цю книгу всюду де могла. Вдома, в потязі до Лондону, в черзі на паспортний контроль і потім дісталась останньої сторінки, коли мій потяг прибував в Париж.
Ця книга подорожувала зі мною так само, як герої книги подорожували по своїй души в пошуках істини та сенсу. І мені одночасно хотілось як сісти і прочитати її за один раз, так і розтягувати якомога довше❤️
Книга відгукнулась мені своєю історією і історією кожного з трьох головних героїв.
Історія сірійця Ірвіна — коли в твоїй країні йде війна і розриваються знаряди — душею ти завжди там, де б ти не був.
“У новій країні був спокій, але не було надії пустити коріння в землю, яка не пам‘ятала голосу мами, не бачила очей батька, не обіймала теплом сестер та братів. Усіх, кого зібрала війна.”
Історія Лілі, яка втратила відчуття себе і впевненість в своїх силах. Яка потребує допомоги, але боїться її попросити.
Історія Роберта, який чим більш жадав бути не схожим на батька — повторював те, що в ньому ненавидів. Який за потягом до кар’єри і доказами собі і батьку, що він чогось вартий, забув про те, що колись було найголовнішим для нього — альтанка для бабусі Улі.
Описування стану біженців, описування стану, коли ти в еміграції, це все увірвалось у серденько і більше не відпустило.
“Нічні розбиті табори, натомлені ноги, місцеві жителі, які несли їжу, воду, речі, краплю доброго серця. Ці люди втратили все, але всміхались, бо жили, ще жили. А світ мовчав.”
“А головне — ніхто не розказував, що зв‘язок із Батьківщиною натягується і тілом відчуваєш: я — українець, навіть на вмитому морем краю
землі.”
Не знаю, чи сприйняла би я так ці слова і цю книгу так само до 24го лютого, коли почалась повномасштабна війна, до того, як сама опинилась в чужій країні з єдиним відчуттям, що я українка і Украіна — найрідніша країна, що в мене є. І вже не дізнаюсь, але ця книга варта того, щоб її прочитати.
Щоб відчути цей пошук себе серед великого світу, де ти маленька пташка і в кінці, розправити крила, ставши вільним!
Я читала цю книгу всюду де могла. Вдома, в потязі до Лондону, в черзі на паспортний контроль і потім дісталась останньої сторінки, коли мій потяг прибував в Париж.
Ця книга подорожувала зі мною так само, як герої книги подорожували по своїй души в пошуках істини та сенсу. І мені одночасно хотілось як сісти і прочитати її за один раз, так і розтягувати якомога довше❤️
Книга відгукнулась мені своєю історією і історією кожного з трьох головних героїв.
Історія сірійця Ірвіна — коли в твоїй країні йде війна і розриваються знаряди — душею ти завжди там, де б ти не був.
“У новій країні був спокій, але не було надії пустити коріння в землю, яка не пам‘ятала голосу мами, не бачила очей батька, не обіймала теплом сестер та братів. Усіх, кого зібрала війна.”
Історія Лілі, яка втратила відчуття себе і впевненість в своїх силах. Яка потребує допомоги, але боїться її попросити.
Історія Роберта, який чим більш жадав бути не схожим на батька — повторював те, що в ньому ненавидів. Який за потягом до кар’єри і доказами собі і батьку, що він чогось вартий, забув про те, що колись було найголовнішим для нього — альтанка для бабусі Улі.
Описування стану біженців, описування стану, коли ти в еміграції, це все увірвалось у серденько і більше не відпустило.
“Нічні розбиті табори, натомлені ноги, місцеві жителі, які несли їжу, воду, речі, краплю доброго серця. Ці люди втратили все, але всміхались, бо жили, ще жили. А світ мовчав.”
“А головне — ніхто не розказував, що зв‘язок із Батьківщиною натягується і тілом відчуваєш: я — українець, навіть на вмитому морем краю
землі.”
Не знаю, чи сприйняла би я так ці слова і цю книгу так само до 24го лютого, коли почалась повномасштабна війна, до того, як сама опинилась в чужій країні з єдиним відчуттям, що я українка і Украіна — найрідніша країна, що в мене є. І вже не дізнаюсь, але ця книга варта того, щоб її прочитати.
Щоб відчути цей пошук себе серед великого світу, де ти маленька пташка і в кінці, розправити крила, ставши вільним!
June 24, 2021
Бережи себе та тих, хто тебе любить.
Мені так рідко взається знаходити себе у текстах. Але якщо таке стається, тоді розчиняюся мовби грудочка цукру у теплій воді і забуваю (забиваю) на всі недоліки і нерівності. Це моя історія. Історія мене і «Птахи».
Дебютний роман «Летіла в небі чорна птаха» авторки Анни Біленької про втрату. Себе, близьких, своєї сутності, свого призначення, своєї землі. Він про віднайдення. Себе, своїх. У собі й в інших. На затертих сторінках улюблених книг, у топовий воді річкових каналів, на полотні, яке готується стати шедевром, під ковдрою у волонтерському наметі, на межі вигадки і реальності. У чужих словах, у своїх сльозах. У вірі і невірі. У спогадах. У мріях. Таких непевних, шорстких, розгублених мріях бути поруч з тими, кого любиш. Щоб берегти їх від зла і вогню. І від себе теж.
Бережи себе та тих, хто тебе любить… У романі багато того, що вам, можливо, не полюбиться. Непевні герої, неправильні вчинки, банальні істини, токсичні стосунки, дитячі травми. Але за що, як не за цю «неідеальність» ми любимо життя? Ми не радіємо, коли кохані йдуть, але вони йдуть від нас. І ми приймаємо. Ми не хочемо війни, але ми живемо у ній. Я от досі щоразу здригаюся від новин з фронту. А ви?
«Птаха» не про дію, вона про емоції. Про берег моря і пекучий вітер, від якого скипають хвилі й кров у венах. Про духмяну каву в коханих обіймах й фантомні болі від втрати. І коли мимоволі читаєш про ці втрати й болі, згадуєш як сам втрачав і як боліло. І починаєш проживати усе спочатку. Бо це не вилизана історія вигаданих героїв. Це історія, який у світі траплялися мільйони. Одна з них - моя.
Мені так рідко взається знаходити себе у текстах. Але якщо таке стається, тоді розчиняюся мовби грудочка цукру у теплій воді і забуваю (забиваю) на всі недоліки і нерівності. Це моя історія. Історія мене і «Птахи».
Дебютний роман «Летіла в небі чорна птаха» авторки Анни Біленької про втрату. Себе, близьких, своєї сутності, свого призначення, своєї землі. Він про віднайдення. Себе, своїх. У собі й в інших. На затертих сторінках улюблених книг, у топовий воді річкових каналів, на полотні, яке готується стати шедевром, під ковдрою у волонтерському наметі, на межі вигадки і реальності. У чужих словах, у своїх сльозах. У вірі і невірі. У спогадах. У мріях. Таких непевних, шорстких, розгублених мріях бути поруч з тими, кого любиш. Щоб берегти їх від зла і вогню. І від себе теж.
Бережи себе та тих, хто тебе любить… У романі багато того, що вам, можливо, не полюбиться. Непевні герої, неправильні вчинки, банальні істини, токсичні стосунки, дитячі травми. Але за що, як не за цю «неідеальність» ми любимо життя? Ми не радіємо, коли кохані йдуть, але вони йдуть від нас. І ми приймаємо. Ми не хочемо війни, але ми живемо у ній. Я от досі щоразу здригаюся від новин з фронту. А ви?
«Птаха» не про дію, вона про емоції. Про берег моря і пекучий вітер, від якого скипають хвилі й кров у венах. Про духмяну каву в коханих обіймах й фантомні болі від втрати. І коли мимоволі читаєш про ці втрати й болі, згадуєш як сам втрачав і як боліло. І починаєш проживати усе спочатку. Бо це не вилизана історія вигаданих героїв. Це історія, який у світі траплялися мільйони. Одна з них - моя.
June 4, 2021
Так сталося, що я замовила книгу у авторки і чекала на посилку. Але одного дня, мені стало сумно, і я пішла до книгарні шукати вражень. Стелажі, книги. Намагалася інтуїтивно обрати. Потім запитала декілька книг, які мені рекомендували. Жодної не знайшлося. І тут піднімаю очі , а на мене дивиться знайома обкладинка. Серце аж підстрибнуло. Взяла. Бо більше нічого вже не шукалося, хотілося прийти додому і відкрити книгу.
Прочитала «взахлеб» за три дні. Могла й за два, але їхали в подорож. Залишалося сторінок 20 до закінчення. Вирішила зачекати, переварити і приїхати та дочитати без поспіху, зважено. Бо думати доводилося на кожній сторінці. Відчувати, що відбувається в житті кожного героя.
Цікавий сюжет, і мені сподобалось "незакінчення" книги, щось, що залишилося. Як би це описати. Знаєте, буває читаєш і от останнє речення, крапка. Кінець. Жили довго і щасливо. Або навпаки. А тут по-іншому. Роман закінчився лише на сторінках, але він живий, герої живуть далі і будуть змінюватися. Вони не зупинилися, не завмерли з останньою крапкою. Я й гадки не маю, що вони робитимуть. Це дивує водночас, але і зближує, бо ось воно життя - птаха, що літає.
Герої це взагалі окрема тема. Як вони змінюються, як оголюються, як ростуть внутрішньо. Лілі, Роберт та Ірван – такі різні, такі схожі, такі переплетені життями, невидими нитками.
Знизу прочитала відгук «Роман, що грає на струнах душі, адже у ньому стільки знайомого, рідного, пережитого, баченого». Так, погоджуюсь з кожним словом. Герої нагадують себе самого в різних життєвих ситуаціях.
Дякую за книгу. Пройшло декілька днів, перш ніж я вирішила написати відгук. Історії ще живуть в серці та голові, осмислюються. А що це значить? Книга достукалася, не залишила байдужою. А для мене це важливо.
Прочитала «взахлеб» за три дні. Могла й за два, але їхали в подорож. Залишалося сторінок 20 до закінчення. Вирішила зачекати, переварити і приїхати та дочитати без поспіху, зважено. Бо думати доводилося на кожній сторінці. Відчувати, що відбувається в житті кожного героя.
Цікавий сюжет, і мені сподобалось "незакінчення" книги, щось, що залишилося. Як би це описати. Знаєте, буває читаєш і от останнє речення, крапка. Кінець. Жили довго і щасливо. Або навпаки. А тут по-іншому. Роман закінчився лише на сторінках, але він живий, герої живуть далі і будуть змінюватися. Вони не зупинилися, не завмерли з останньою крапкою. Я й гадки не маю, що вони робитимуть. Це дивує водночас, але і зближує, бо ось воно життя - птаха, що літає.
Герої це взагалі окрема тема. Як вони змінюються, як оголюються, як ростуть внутрішньо. Лілі, Роберт та Ірван – такі різні, такі схожі, такі переплетені життями, невидими нитками.
Знизу прочитала відгук «Роман, що грає на струнах душі, адже у ньому стільки знайомого, рідного, пережитого, баченого». Так, погоджуюсь з кожним словом. Герої нагадують себе самого в різних життєвих ситуаціях.
Дякую за книгу. Пройшло декілька днів, перш ніж я вирішила написати відгук. Історії ще живуть в серці та голові, осмислюються. А що це значить? Книга достукалася, не залишила байдужою. А для мене це важливо.
May 19, 2021
Я «смакувала» цю книгу. Читала поволі, по декілька сторінок в день, бо таким гарним текстом потрібно насолоджуватись🙂
Ця книга життєва. Тут немає карколомних та непередбачуванних поворотів сюжету. Ця книга про життя. Зі всіма злетами, падіннями, дитячими травмами, дорослими ранами і бажанням змін.
«...або залишайся на глибині, бездушній, тихій глибині, або виринай та розправляй крила...»
Лети, пташко! Гарного польоту!
Ця книга життєва. Тут немає карколомних та непередбачуванних поворотів сюжету. Ця книга про життя. Зі всіма злетами, падіннями, дитячими травмами, дорослими ранами і бажанням змін.
«...або залишайся на глибині, бездушній, тихій глибині, або виринай та розправляй крила...»
Лети, пташко! Гарного польоту!
July 19, 2021
Це мій перший роман, який я читала, знаючи авторку особисто.
На перших сторінках не могла зосередитись, тому що думала лише про те, яка Анна молодець і як я нею пишаюсь.
Але змістивши фокус безпосередньо на книгу, можу сказати лише одне - ЗАЧЕПИЛО!!! Прочитала за 2 вечори, ніяк не могла розтягнути задоволення, хотілось дочитати якомога скоріше і дізнатись, чим все завершиться.
Історію Лілі, Ірвана та Роберта пропустила крізь себе. Вони такі справжні і такі близькі. Не прикрашені, не ілюзорні чи вигадані під правильним кутом, а звичайні люди, в яких є свої страхи, свої переживання, свій біль, який з кожним днем наростає все більше і не знаєш, як від нього втекти.
Я відчула, ніби в руках тримаю саму душу, оголений пульсуючиючий нерв.
Безмежне дякую тобі, Анно, за ці пережиті емоції. І обов’язково раджу до прочитання!❤️
На перших сторінках не могла зосередитись, тому що думала лише про те, яка Анна молодець і як я нею пишаюсь.
Але змістивши фокус безпосередньо на книгу, можу сказати лише одне - ЗАЧЕПИЛО!!! Прочитала за 2 вечори, ніяк не могла розтягнути задоволення, хотілось дочитати якомога скоріше і дізнатись, чим все завершиться.
Історію Лілі, Ірвана та Роберта пропустила крізь себе. Вони такі справжні і такі близькі. Не прикрашені, не ілюзорні чи вигадані під правильним кутом, а звичайні люди, в яких є свої страхи, свої переживання, свій біль, який з кожним днем наростає все більше і не знаєш, як від нього втекти.
Я відчула, ніби в руках тримаю саму душу, оголений пульсуючиючий нерв.
Безмежне дякую тобі, Анно, за ці пережиті емоції. І обов’язково раджу до прочитання!❤️
October 22, 2021
Я придбала «Птаху» ще по предзамовленню, проте маючи стабільно довгий список книг «к прочтєнію» все ніяк до неї не доходили руки. Аж раптом несподівана застуда, неполадки з інтернетом і повна відсутність бажання заглиблюватись в притаманну мені навчальну і «селф-хелп» літературу - так нарешті і познайомилися з твором Анни особисто.
Книга така візуальна, що забуваєш де ти і що з тобою. У мене на півтори дні зник диван, апельсини і парацетамол. Їх замінили канали Амстердаму і запах українського села. В ній нема замислуватого сюжету, та дійшовши до кінця розумієш, що він був непотрібен. Вона про людей і їх тараканів, без прикрас, бо ніхто не ідеальний. Про любов і пошук себе. Дуже сучасна, і зі значною присутністю самої авторки у різних героях, місцях, звичках і вподобаннях. Хто слідкує за Анно�� в соцмережах, той точно знайшов її на сторінках книги.
Від того книга дуже щира, відчувається, що авторка в ній безстрашно оголилась, наперед прийнявши майбутню хвалу і можливу критику.
Книга водночас легка і непроста, мальовнича і сповнена темряви, дарує надію на краще і розбиває ілюзії.
Я її «проковтнула» і можливо через певний час повернусь до неї знову, щоб перечитати повільніше і знову відчути запах налисників на сніданок.
Книга така візуальна, що забуваєш де ти і що з тобою. У мене на півтори дні зник диван, апельсини і парацетамол. Їх замінили канали Амстердаму і запах українського села. В ній нема замислуватого сюжету, та дійшовши до кінця розумієш, що він був непотрібен. Вона про людей і їх тараканів, без прикрас, бо ніхто не ідеальний. Про любов і пошук себе. Дуже сучасна, і зі значною присутністю самої авторки у різних героях, місцях, звичках і вподобаннях. Хто слідкує за Анно�� в соцмережах, той точно знайшов її на сторінках книги.
Від того книга дуже щира, відчувається, що авторка в ній безстрашно оголилась, наперед прийнявши майбутню хвалу і можливу критику.
Книга водночас легка і непроста, мальовнича і сповнена темряви, дарує надію на краще і розбиває ілюзії.
Я її «проковтнула» і можливо через певний час повернусь до неї знову, щоб перечитати повільніше і знову відчути запах налисників на сніданок.
May 2, 2021
"Летіла в небі чорна птаха" — це про любов та стосунки, втрати та надбання, спустошення, віру в краще і внутрішні зміни, які призводять до перемоги над собою.
⠀
Герої роману — різні люди, кожен зі своєю життєвою історією та нелегким минулим....
⠀
Ось Ірван — сирієць- біженець, який здолав чималий шлях, щоб вижити, проте думки про батьківщину та родину, яка залишилася там не покидали його.
⠀
Лілі де Віт — корінна жителька Нідерландів, в якої талант до малювання та брак любові з 8 річного віку.
⠀
Варто приділити увагу Роберту, українцю за походженням, батьки якого виїхали за кордон, в пошуках кращої долі, і згодом забрали його з собою.
⠀
Що їх пов'язує між собою? Вони опинилися в одній країні, проте за різних обставин. І кожен з них унікальна особистість. Хтось бажає повернутися до рідних, бо відчуває любов, ту нитку, яка протягається з дитинства в доросле життя, але, на жаль, відстань та інші чинники не дозволяють бути поруч з близькими серцю людьми. А в іншого персонажа, навпаки несприйняття рідних та спрага до свободи.
⠀
І це не дивно, оскільки, всі ми різні, проте, єдине, що об'єднує всіх людей — це необхідність відчувати любов та віддавати її.
⠀
Любов закладається з дитячих років. Дитинство — це особливий світ в якому повно любові, навіть, якщо щось складається не так як хотілося б, діти завжди бачать світ чудовим, бо їх переповнює почуття радості.
⠀
Хоча, деколи, бувають моменти, як в маленької дівчинки Лілі, коли фантазія бере в гору і заміщує реальність дитячими вигадками, а потім в дорослому віці, люди не можуть зрозуміти, що з ними не так. А відповідь завжди всередині, деколи захована за товстими шарами свідомості чи дитячими видумками.
⠀
Роман заставляє задуматися над тим, що в світі жилося б набагато краще, якби люди говорили один одному все, що в них на серці. Тоді не було б ніяких думок про можливі стосунки, невдалих шлюбів та поламаних доль. Було б чудово, якби люди мали сміливість робити те, що їм справді до душі, а не те, що хтось нав'язує чи заставляє робити.
⠀
Відповіді на кожне запитання, яке турбує людей в зовнішньому світі, варто шукати в середині себе. Можливо в певний момент ви повернули не туди куди варто було? Якщо вас щось не влаштовує в першу чергу потрібно зазирнути в свою душу і там на глибині стане все ясно.
⠀
Саме такі думки виникли після ознайомлення з романом Анни Біленької.
⠀
Книга варта уваги, особливо, якщо ви перебуваєте в іншій країні та сумуєте за домом, або ви опинилися в складних стосунках і не можете знайти вихід.
⠀
В цій книзі кожен знайде щось для себе, адже в ній описані долі простих людей, які так само як і ми шукають відповіді на головні запитання.
⠀
Герої роману — різні люди, кожен зі своєю життєвою історією та нелегким минулим....
⠀
Ось Ірван — сирієць- біженець, який здолав чималий шлях, щоб вижити, проте думки про батьківщину та родину, яка залишилася там не покидали його.
⠀
Лілі де Віт — корінна жителька Нідерландів, в якої талант до малювання та брак любові з 8 річного віку.
⠀
Варто приділити увагу Роберту, українцю за походженням, батьки якого виїхали за кордон, в пошуках кращої долі, і згодом забрали його з собою.
⠀
Що їх пов'язує між собою? Вони опинилися в одній країні, проте за різних обставин. І кожен з них унікальна особистість. Хтось бажає повернутися до рідних, бо відчуває любов, ту нитку, яка протягається з дитинства в доросле життя, але, на жаль, відстань та інші чинники не дозволяють бути поруч з близькими серцю людьми. А в іншого персонажа, навпаки несприйняття рідних та спрага до свободи.
⠀
І це не дивно, оскільки, всі ми різні, проте, єдине, що об'єднує всіх людей — це необхідність відчувати любов та віддавати її.
⠀
Любов закладається з дитячих років. Дитинство — це особливий світ в якому повно любові, навіть, якщо щось складається не так як хотілося б, діти завжди бачать світ чудовим, бо їх переповнює почуття радості.
⠀
Хоча, деколи, бувають моменти, як в маленької дівчинки Лілі, коли фантазія бере в гору і заміщує реальність дитячими вигадками, а потім в дорослому віці, люди не можуть зрозуміти, що з ними не так. А відповідь завжди всередині, деколи захована за товстими шарами свідомості чи дитячими видумками.
⠀
Роман заставляє задуматися над тим, що в світі жилося б набагато краще, якби люди говорили один одному все, що в них на серці. Тоді не було б ніяких думок про можливі стосунки, невдалих шлюбів та поламаних доль. Було б чудово, якби люди мали сміливість робити те, що їм справді до душі, а не те, що хтось нав'язує чи заставляє робити.
⠀
Відповіді на кожне запитання, яке турбує людей в зовнішньому світі, варто шукати в середині себе. Можливо в певний момент ви повернули не туди куди варто було? Якщо вас щось не влаштовує в першу чергу потрібно зазирнути в свою душу і там на глибині стане все ясно.
⠀
Саме такі думки виникли після ознайомлення з романом Анни Біленької.
⠀
Книга варта уваги, особливо, якщо ви перебуваєте в іншій країні та сумуєте за домом, або ви опинилися в складних стосунках і не можете знайти вихід.
⠀
В цій книзі кожен знайде щось для себе, адже в ній описані долі простих людей, які так само як і ми шукають відповіді на головні запитання.
June 8, 2022
Книга мене зацікавила насамперед тим, що я також живу деякий час у Нідерландах і дія книги частково відбувається там теж. І авторка книги також живе у Нідерландах.
Напевно, я очікувала від книги більшого. Можливо, я прочитала її не у момент, коли мене вона могла найбільше зачепити. Можливо, особисті історії не перекликнулись. Не знаю. Щось не співпало і я не можу сказати, що в книгу «закохалась». На мою думку, дещо не вистачало якоїсь живості героям і діалогам. Не хотілося читати, як ото деколи буває, безвідривно.
Але книгу загалом було цікаво читати. Тим паче, якщо знаєш, що історії взяті з реального життя. Буде цікаво також прочитати наступні роботи Анни.
Напевно, я очікувала від книги більшого. Можливо, я прочитала її не у момент, коли мене вона могла найбільше зачепити. Можливо, особисті історії не перекликнулись. Не знаю. Щось не співпало і я не можу сказати, що в книгу «закохалась». На мою думку, дещо не вистачало якоїсь живості героям і діалогам. Не хотілося читати, як ото деколи буває, безвідривно.
Але книгу загалом було цікаво читати. Тим паче, якщо знаєш, що історії взяті з реального життя. Буде цікаво також прочитати наступні роботи Анни.
December 12, 2022
Ця книга викликає бурю емоцій тому, що кожен головний герой травмований, кожен намагається пристосуватися до життя, але робить купу помилок. Ця книга змусила мене сумувати та співчувати.
У нас є 3 головні герої: Ірван, Лілі та Роберт.
Ірван — сирієць, який втік від війни, але його тягнуло на Батьківщину і він відчував провину за те, що залишив там рідних людей. Не вистачило мені опису цього героя, трошки хотілося б глибше дослідити його внутрішні мотиви.
Лілі — дівчина, яка через недостатність любові та турботи батьків почувала себе непотрібною. Через це її уява намалювала страшні картинки і вона все життя в це щиро вірила.
Роберт — український емігрант, який в дитинстві переїхав з батьками в Нідерланди. Його батько був жорстоким та агресивним, бив та ображав маму і Роберта.
Що мені не сподобалося? Головна героїня, яка може радити щось іншим, але не може дати раду собі. І взагалі по тому образу, який створила авторка доволі важко повірити в те, що така людина може допомогти іншим знайти вихід з важких ситуацій.
По емоціях книга хороша, по сюжету особисто мені не вистачило.
У нас є 3 головні герої: Ірван, Лілі та Роберт.
Ірван — сирієць, який втік від війни, але його тягнуло на Батьківщину і він відчував провину за те, що залишив там рідних людей. Не вистачило мені опису цього героя, трошки хотілося б глибше дослідити його внутрішні мотиви.
Лілі — дівчина, яка через недостатність любові та турботи батьків почувала себе непотрібною. Через це її уява намалювала страшні картинки і вона все життя в це щиро вірила.
Роберт — український емігрант, який в дитинстві переїхав з батьками в Нідерланди. Його батько був жорстоким та агресивним, бив та ображав маму і Роберта.
Що мені не сподобалося? Головна героїня, яка може радити щось іншим, але не може дати раду собі. І взагалі по тому образу, який створила авторка доволі важко повірити в те, що така людина може допомогти іншим знайти вихід з важких ситуацій.
По емоціях книга хороша, по сюжету особисто мені не вистачило.
June 21, 2021
Відразу скажу, що книжку я придбала аби підтримати авторку, з якою затоваришувала на Фейсбуці вже давно.
Сюжет мені сподобався і навіть захопив, тільки чомусь від початку було трожки важко читати, бо забагато епітетів, як на мій смак. Під кінець здавалося, що авторка поспішала закінчити роман, але хотілося більше виписаних емоцій усіх героїв історії.
Дуже тішить, що з'являються нові автори, що є нові дебютні романи. Це все якось надає надію на краще...
Сюжет мені сподобався і навіть захопив, тільки чомусь від початку було трожки важко читати, бо забагато епітетів, як на мій смак. Під кінець здавалося, що авторка поспішала закінчити роман, але хотілося більше виписаних емоцій усіх героїв історії.
Дуже тішить, що з'являються нові автори, що є нові дебютні романи. Це все якось надає надію на краще...
July 25, 2021
Емоційно, насичено, без кордонів
Дуже сподобалося. Я слідкувала за подіями книги з середини серця головних героїв. Розуміла їх вчинки та риси, коли авторка відкривала події з їх життя в минулому. Співчувала.
Також сподобалося, скільки країн задіяно в цій книзі. Нідерланди, Сирія, Україна.
Експатам в Нідерландах буде багато чого знайомо. А тим, хто живе в Україні, стане зрозуміліше, як живуть тут.
Але це не головне, головне це історії кохання та персонального розвитку.
Рекомендую!!
Дуже сподобалося. Я слідкувала за подіями книги з середини серця головних героїв. Розуміла їх вчинки та риси, коли авторка відкривала події з їх життя в минулому. Співчувала.
Також сподобалося, скільки країн задіяно в цій книзі. Нідерланди, Сирія, Україна.
Експатам в Нідерландах буде багато чого знайомо. А тим, хто живе в Україні, стане зрозуміліше, як живуть тут.
Але це не головне, головне це історії кохання та персонального розвитку.
Рекомендую!!
December 12, 2021
Птаха - це книга яку я не могла читати швидко. Її треба було смакувати, давати собі час прожити емоції, які були старанно і чутливо описані авторкою. В цій книзі так багато елементів, які нагадували моє минуле, що інколи забувала реальність і наче жила життя головної героїні. Особливо мене зворушили насичені описи україньскої природи, їжі, людей. Ностальгія, яка викликає вогонь в серці і сльоз в очах, та спонукає одразу ж купувати квиток додому. Анна Біленька в своїй книзі талановито і кольорово описує комлексні переживання людини і важку матерію життя. Птаха - чудова книга, яку ражду кожному, насамперед людям в еміграції.
August 2, 2023
Ця книга прийшла в моє життя саме в слушний момент і доторкнулася до серця. Мені так сподобалось зупинятися і смакувати кожне слово, милуватися незвичними описами і порівняннями, міркувати над розмовами і роздумами персонажів. Було ще дуже цікаво читати роман і бачити свої улюблені теми про мистецтво, психологію, пошук себе в контексті художньої літератури, я насправді знаю дуже мало таких книжок. І мені особливо сподобалось, що читалось дуже легко, але водночас була глибина, яка надихнула на роздуми і залишила дуже приємний післясмак. В книзі відчувалась вкладена в неї любов.
October 26, 2021
Я дуже вдячна за цей інтимний досвід. Давно я так емоційно не поринала у книжку. "Проковтнула"за кілька годин, наридалась досхочу❤️ Було враження, наче побачила половину свого життя зі сторони, відкрились найглибші підвали мого емоційного "Я", щось справжнє зрезанувало. Прочитати цей роман, це було наче відвідати психотерапевта, і я знала, що буду вдячна собі пізніше. Шкода, що не почала читати її раніше🤗
July 30, 2021
Сильна, сучасна книжка про Україну в світі, про Україну в собі, про еміграцію і передусім про шлях до себе. Дуже достойний дебют зі свіжою і дуже актуальною для українського читача тематикою. Я насолодилася і розвитком героїв і мовою! Буду чекати і точно стати наступні книжки. Захоплююся!
December 20, 2021
Чудова тепла книжка, яку я прочитала за два дні, і яка торкнула мене за живе. Дуже люблю читати таке, коли написано з легкістю, але є глибина, і коли відчувається в кожному слові, наскільки багато сюди було вкладено любові.
Дякую Аню і чекаю на наступні книжки!
Дякую Аню і чекаю на наступні книжки!
Displaying 1 - 30 of 68 reviews