«…якщо ти не можеш описати новий напрямок руху, ти ніколи не досягнеш мети. Іншими словами, межі нашої мови — це межі нашого світу.
Нова мова дає нам змогу здійснити перехід від точки, де ми перебуваємо тепер, до тієї, куди ми хочемо потрапити. Вона робить можливим стрибок між дисциплінами. Те, що ми не можемо достеменно описати, навряд чи зможемо втілити».
Це одна з книг, яку важко оцінити, попри невеликий обсяг. Після прочитання вона навряд чи кардинально змінить підхід до дизайну чи його сприйняття. Автор створює маніфест, у якому дизайн — це рівнозначне поєднання функції, естетики та гуманістичного підходу.
У реальності ці три складові рідко мають однакову вагу. Функціональність часто підпорядковується бізнес-цілям, естетика залежить від ресурсів і пріоритетів, а гуманістичний підхід нерідко залишається декларацією, яку складно узгодити з комерційними інтересами.
Тоді його маніфест варто сприймати не як відображення реальності, а як спробу змінити саму мову, якою ми говоримо про дизайн. Адже, повертаючись до початкової цитати, складно створити те, чого ми навіть не здатні уявити й описати.